Специфіка розвідувальної та контррозвідувальної діяльності Служби безпеки Організації Українських Націоналістів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Університет Короля Данила

СПЕЦИФІКА РОЗВІДУВАЛЬНОЇ ТА КОНТРРОЗВІДУВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СЛУЖБИ БЕЗПЕКИ ОРГАНІЗАЦІЇ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ

Марцінків Р.Р.,

аспірант

Анотація

служба безпека розвідник націоналіст

У статті розглядаються особливості організації та діяльності Служби безпеки Організації Українських Націоналістів. Виокремлюється три основні етапи діяльності Сб ОУН: 1) організаційний (з лютого 1939 до червня 1941 р.); 2) трансформаційний (з червня 1941 до кінця 1944 р.); 3) підпільний (з 1945 до початку 1950-х рр.). В продовж виокремлених етапів вказується, що основна діяльність здійснювалася проти радянських, німецьких спецслужб, польського націоналістичного підпілля, а також інших національно-патріотичних організацій, що діяли на території України. Особлива увага приділялася моніторингу настроїв населення. Встановлено, що після проголошення Акта відновлення Української Держави 30 червня 1941 р., СБ ОУН була повноцінним органом виконавчої влади, який розширив свої функції з виключно безпекових і розвідувальних до правоохоронних, судових та ідеологічних. До агентурної мережі розвідників активно залучалися жінки, які виконували роль зв'язкових, а також збирали інформацію про роботу місцевої окупаційної влади, пересування ворожих військ чи настрої односельчан. Визначено, що методи роботи СБ ОУН, зокрема винесення смертних вироків особам, що співпрацювали з радянськими спецслужбами, не відповідали принципам гуманності, однак обумовлювалися умовами воєнного часу і бажанням запобігти поширенню впливу ворожих елементів на місцеве населення.

Ключові слова: Служба безпеки, ОУН, нормативно-правовий акт, інструкція, розвідувальна діяльність, агентурна мережа.

Аннотация

В статье рассматриваются особенности организации и деятельности Службы безопасности Организации Украинских Националистов. Выделяется три основных этапа деятельности СБ ОУН: 1) организационный (с февраля 1939 по июнь 1941 г) 2) трансформационный (с июня 1941 по конца 1944 г.); 3) подпольный (с 1945 до начала 1950-х гг). В течение выделенных этапов указывается, что основная деятельность осуществлялась против советских, немецких спецслужб, польского националистического подполья, а также других национально-патриотических организаций, действовавших на территории Украины. Особое внимание уделялось мониторинга настроений населения. Установлено, что после провозглашения Акта восстановления Украинского Государства 30 июня 1941 г, СБ ОУН была полноценным органом исполнительной власти, который расширил свои функции по исключительно безопасности и разведывательных в правоохранительные, судебные и идеологических. К агентурной сети разведчиков активно привлекались женщины, выполнявшие роль связных, а также собирали информацию о работе местной оккупационной власти, передвижения вражеских войск или настроения односельчан. Определено, что методы работы СБ ОУН, в частности вынесения смертных приговоров лицам, сотрудничавших с советскими спецслужбами, не соответствовали принципам гуманности, однако оговаривались условиями военного времени и желанием предотвратить распространение влияния враждебных элементов на местное население.

Ключевые слова: Служба безопасности оУн, нормативно-правовой акт, инструкция, разведывательная деятельность, агентурная сеть.

Annotation

SPECIFICITY OF INTELLIGENCE AND COUNTER-INTELLIGENCE ACTIVITIES OF THE SECURITY SERVICE OF THE ORGANIZATION OF UKRAINIAN NATIONALISTS

The article considers the peculiarities of the organization and activity of the Security Service of the Organization of Ukrainian Nationalists. There are three main stages of the OUN Security Council: 1) organizational (from February 1939 to June 1941); 2) transformational (from June 1941 to the end of 1944); 3) underground (from 1945 to the early 1950's). During the selected stages it is indicated that the main activity was carried out against the Soviet, German secret services, the Polish nationalist underground, as well as other national-patriotic organizations operating in Ukraine. Particular attention was paid to monitoring the mood of the population. It is established that after the proclamation of the Act of Restoration of Ukrainian Statehood on June 30, 1941, the OUN Security Service was a full-fledged executive body, which expanded its functions from exclusively security and intelligence to law enforcement, judicial and ideological. Women, who acted as liaisons and actively gathered information about the work of the local occupation authorities, the movement of enemy troops, or the mood of fellow villagers, were actively involved in the intelligence network. It was determined that the methods of work of the OUN Security Council, in particular the imposition of death sentences on persons who cooperated with the Soviet secret services, did not meet the principles of humanity, but were conditioned by wartime conditions and the desire to prevent the spread of hostile elements to the local population.

Key words: Security Service, OUN, normative-legal act, instruction, intelligence activity, agency network.

Постановка проблеми

В українській історикоправовій науці є достатньо тем, які викликаю жвавий науковий та суспільний інтерес. Окремі з цих тем занадто заполітизовані, а тому можна почути суб'єктивні трактування подій, що мали місце в конкретному періоді української історії. Однією із таких проблем є діяльність Організації Українських Націоналістів (Далі - ОУН). Створена у Відні 1929 р. підпільна політична організація націоналістичного спрямування, з самого початку висувала ідею відродження національної держави, а основною перешкодою до реалізації цього задуму вважала радянську владу. Така постановка проблеми з огляду на те, що більшість членів ОУН були вихідцями із Галичини, свідчить про бажання збереження соборності усіх етнічних українських земель: Галичини, що входила до складу Польщі, Закарпаття, яке перебувало у складі Чехословаччини та УРСР.

ОУН проводила активну міжнародну діяльність та шукала союзника у протистоянні з радянською владою. Формально таким «союзником» у кінці 1930-х рр. стала нацистська Німеччина. З останньою, власне і СРСР уклав низку договорів, які спричинили Другу світову війну - Пакт Молотова-Ріббентропа та ін. Тому, говорячи про ОУН, як про колаборантів, виникає логічне питання про колаборанство і співпрацю з нацистами радянської влади у період з вересня 1939 до червня 1941 р.

Актуальність нашого дослідження обумовлюється не тільки заангажованістю проблеми діяльності ОУН, а й потребою об'єктивного висвітлення основних державотворчих кроків українським націоналістичним проводом у середині ХХ ст., а також аналізу практичної діяльності владних інституцій, зокрема силових органів на зразок Служби безпеки.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Методологічною основою нашого дослідження стали наукові праці Д. Ведєнеєва, Г Биструхіна, О. Гапеєвої, В. Єгорова, В. Косика, І. Патриляка та ін. Специфікою згаданих досліджень є акцентування уваги на історичних обставинах створення і розвитку СБ ОУН, тоді, як правові аспекти діяльності не беруться до уваги.

Постановка завдання

Метою нашого дослідження є виокремлення основних функцій діяльності Служби безпеки ОУН, кваліфікація її правового статусу, а також оцінка гуманності застосування силових методів до противників націоналістичного підпілля.

Виклад основного матеріалу

Характеризуючи правові підстави діяльності Служби безпеки ОУН (Далі - СБ ОУН), доцільно визначити історико-правові умови створення цієї силової інституції. Власне повноцінним державним органом СБ ОУН стала після проголошення 30 червня 1941 р. Акта відновлення Української Держави та створення Української Самостійної Соборної Держави (Далі - УССД), хоча практично вона існувала уже понад два роки. Така специфіка призвела до виокремлення кількох етапів у діяльності СБ ОУН.

Так, час з лютого 1939 до червня 1941 р. можна кваліфікувати, як організаційний, оскільки в той час виокремлювалися основні функції СБ ОУН, що полягали насамперед у захисті керівного складу націоналістичного руху, а також контррозвідувальної діяльності насамперед проти радянських органів влади (особливо виразною ця діяльність була після вересня 1939 р.). Наступний етап тривав з червня 1941 до кінця 1944 р. і, на нашу думку, може бути кваліфікований, як трансформаційний. Співвідносячись у часі з нацистським окупаційним режимом на території України, функції СБ ОУН, як власне і самої ОУН змінювалися, оскільки антирадянська боротьба, доповнилася протистоянням з нацистами та польським націоналістичним підпіллям. Німці, які розглядалися, як союзники на момент проголошення УССД, після арештів керівників ОУН та переслідувань її лідерів улітку-восени 1941 р. перетворилися на противників. Так само і представники польського націоналістичного підпілля, які виступили категорично проти претензій українців на створення національної держави у Галичині, перебували у статусу противника, хоча так само, як і ОУН боролися, як з більшовиками, так і з нацистами. Цікавим є також і той факт, що до 1943 р. ОУН ставилася дипломатично, чи навіть ігнорувала провокації та злочинні дії польської Армії крайової. Власне протистояння з поляками продемонструвало необхідність активізації ідеологічної функції, адже робота з мирним населенням, яке також контактувало і з польськими партизанами, була важливою для отримання підтримки та збору оперативної інформації. Завершальний етап - повоєнні десятиліття (з 1945 до початку 1950-х рр.) можна кваліфікувати, як підпільний і антирадянський, адже силові органи НКВС-НКДБ стали ключовими противниками СБ ОУН. Оскільки всі дії ОУН в цей час відбувалися в умовах постійного протистояння з радянськими спецслужбами, діяльність СБ ОУН реалізовувалася, як в умовах воєнного часу і була розширена до судової функції та функції виконання покарань.

Єдиними ключовими функціями, що реалізовувалися впродовж всього часу існування СБ ОУН були розвідувальна контррозвідувальна. Це було об'єктивно з огляду на ситуацію, що склалася, а також протистояння одночасно кільком військовим формуванням, з поміж яких радянські та німецькі війська і спецслужби вирізнялися професійністю. Так, німецькі айнзацкоманди СП і СД [7] у своїй поліцейській діяльності на окупованих українських територіях, приділяли боротьбі з націоналістичним підпіллям, а також партизанами. Згідно підготовлених ними розвідданих, був арештований С.Бандера та інші члени ОУН. В цих умовах СБ ОУН, розпочало контррозвідувальну діяльність проти німців, що дозволило не тільки вживати превентивних заходів, а й здійснювати вдалі військові рейди та операції. Ступінь протистояння німецьким спецслужбам був настільки високим, що в німецьких оперативних зверненнях, найбільше уваги приділялося саме протистоянню з ОУН, при цьому, ані радянські партизани, ані польське націоналістичне підпілля не згадувалося [8].

Слід також звернути увагу і на те, що СБ ОУН активізувала діяльність в сфері залучення нових агентів, як з числа мирних мешканців, так і представників противника. Стосовно останніх, то це були, як правило військовополонені, які погоджувалися надати достовірну інформацію про кількісний склад, технічне і матеріальне оснащення з'єднань. Неефективність подібної роботи обумовлюється підпільною діяльністю та необхідністю постійного маневру і пересування, а такому налагодження дієвої мережі контактів з представниками воюючої сторони було практично неможливим. Зрештою, розвідувальна і контррозвідувальна функції є ключовими в умовах воєнного часу, а ОУН у своїй державотворчій концепції дотримувалася ідеї формування міцної централізованої держави, що вкотре доводить важливість існування подібного силового органу.

З огляду на тривалість протистояння СБ ОУН ворожим спецслужбам, поліції та регулярній армії, виникає питання про підготовку оперативних працівників Служби безпеки, адже окремі з них, які проходили строкову службу в польській армії міжвоєнних років, не могли отримати там достатньої підготовки. Це питання викликає особливий інтерес у дослідників. Вартими уваги є публікації Д.Ведєнеєва, Г.Биструхіна, В.Єгорова, О.Лісова та ін. У їхніх публікаціях подається аргументована думка, що СБ ОУН об'єктивно не володіло досвідом практичної розвідувальної чи контррозвідувальної діяльності [2, с. 485]. Заслуга, в налагодженні подібної роботи належить першому керівнику Служби безпеки М.Лебедю, який зумів за короткий час після створення організації налагодити її діяльність і підготувати оперативних розвідників та контррозвідників. Цікаво, що в основу контррозвідувальної діяльності було покладено радянські методи підготовки розвідників.

Д.Ведєнеєв та Г.Биструхін, виділяють п'ять ключових напрямків в організації розвідувальної та контррозвідувальної діяльності СБ ОУН: 1) спостереження за переміщенням військових і партизанських радянської Червоної армії, а також органів НКВС та інших радянських органів влади, що діяли в Галичині у 1939-1941 рр. та після відновлення радянської влади у жовтні-листопаді 1944 р.; 2) контроль за переміщенням німецьких військових з'єднань, а також роботи окупаційної влади; 3) протистояння польському націоналістичному підпіллю та іншими політичними течіями регіону, в тому числі й з так званим «мельниківцям»; 4) вивчення ситуації серед мирного населення окупованих територій; 5) моніторинг морально-психологічного стану членів підпілля [3, с. 195]. Якщо про протистояння німецьким, радясньким спецслужбам та польському націоналістичному підпіллю ми говорили, то вивчення настроїв населення було вкрай важливим. При цьому аналізувалася не тільки прихильність чи матеріальна підтримка ОУН з боку селянства, а й ставлення до націоналістичного руху опору членів релігійних громад, представників інтелігенції, працівників фабрик і заводів.

По відношенню до останніх вживалися досить жорсткі заходи, які часто перетинали межі гуманності, але пояснювалися тими ж таки умовами війни. Особливо жорсткі методи застосовувалися до осіб, стосовно яких було доведено факт їх співпраці з радянськими, польськими чи німецькими органами. Подібна жорстокість виправдовувалася нормативно, адже в обіжниках Української Повстанської Армії (Далі -УПА), саме ОУН визнавалася єдиною інституцією, що може застосовувати засоби примусу до мирного населення [4, с. 22]. Аргументом такого рішення було те, що ОУН і її силовий підрозділ СБ були органами влади на відновленій УССД, а тому діяли в рамках закону та умовах протистояння із зовнішнім ворогом.

Власне наявність значного масиву інструкцій, обіжників, вказівок, наказів, та інших нормативних документів, які видавалися проводом ОУН і регулювали діяльність і сферу повноважень СБ, дозволяє стверджувати про повноцінний державницький підхід і про кваліфікації дій останньої, як правоохоронного і силового органу. Такими нормативними документами є інструкції: «Як підбирати працівників СБ», «Праця розвідника внутрі», «Коротка інструкція відносно розвідки при помочі агентів і донощиків контррозвідки», «Способи вербування інформаторів», а також «Інструкція розвідчої і контррозвідчої служби» [1, с. 62], «СБ - робота», «Інструкція організаційної роботи під кутом совітської окупації України» (січень 1944 р.), «Боротьба з сексотством і провокацією» (жовтень 1944 р.), «Коротка інструкція по розвідці при допомозі агентури і донощиків контррозвідки» та ін. [3, с. 190]. Показово, що частина цих документів стосується організації роботи не тільки СБ ОУН, а й Служби безпеки УПА. Це закономірно, оскільки після 1944 р. ці інституції діяли в тісному взаємозв'язку, а їх спільним органом були радянські спецслужби.

Для об'єктивності, слід зауважити, що документи, які видавалися реферантурою ОУН і стосувалися роботи СБ, не були традиційними нормативноправовими актами, хоча ми пропонуємо саме так їх кваліфікувати. По-перше, на відміну від військового, в членів і керівництва ОУН був відсутній не стільки політичний досвід, як досвід законотворчої діяльності. По-друге, зміст документів орієнтувався на кінцевого об'єкта - рядового бійця, що не мав достатньої освіти, тому зміст мав доступно розкрити специфіку роботи, а також набір дій для конкретного випадку. По-третє, підпільний характер діяльності СБ ОУН обумовлював підготовку лаконічних документів, які було легко поширити, копіювати і переховувати. По-четверте, джерелом для підготовки нормативних документів були подібні акти вилучені у німецьких чи червоноармійських військових, чи конфісковані у цивільних мешканців.

Вагомою перевагою ОУН та логістичної системи, що існувала між її ланками, було оперативне поширення будь-якого нового нормативного акта, адже згадані вище документи виявлені у більшості криївок. Це свідчить також і про те, що задекларовані у них норми бралися до виконання.

Стосовно джерел для нормативних актів ОУН, то часто ними були публіцистичні та наукові видання іноземних авторів, що стосувалися розвідки та контррозвідки. Прикладом може слугувати інструкція «Контррозвідча та розвідочна праця», джерелом для якої стала книга Р.Роуана «Розвідка і контррозвідка». У згаданій інструкції наводяться рекомендації з організації розвідувальної та контррозвідувальної діяльності членами СБ ОУН [6]. Не відомо, хто із членів центрального проводу ОУН чи СБ був автором цієї інструкції, але згаданий документ, є яскравим прикладом того, як поєднано публіцистичний виклад з історії розвідувальної і контррозвідувальної діяльності, з методичними рекомендаціями до створення розвідувальних груп, проведення розвідки, способів отримання інформації від мирного населення та військових, які потрапили у полон. Цікавим, є висловлене у інструкції зауваження, про необхідність використання у розвідувальній і контррозвідувальній діяльності досвіду, так званих «державних народів» [6]. Це вкотре доводить про цілеспрямований рух проводу ОУН до організації власної національної держави і організації роботи її відомств.

«Популярний» характер змісту нормативних актів та інструкцій ОУН, що регулювали розвідувальну діяльність пояснюється і тим, що на думку керівників організації, розвідником повинен бути «кожен свідомий українець» [3, с. 192]. Таке спонукання людей до патріотизму мало на меті, не тільки організацію ефективної мережі агентів, що в умовах підпільної боротьби одночасно з кількома противниками була ефективною, а й слугувало своєрідним виправданням жорстких дій до осіб, що співпрацювали або ставилися прихильно до противника, зокрема радянської влади.

Одним із прикладів таких дій можна вважати арешт і подальшу страту І.Мигоцького, жителя Львівщини, якого було затримано за підозрою співпраці з органами НКВС [5, с. 36-37]. Підозрюваний був завербований радянськими спецслужбами після повернення з Німеччини, куди його вивезли на примусові роботи під час війни. Причиною розстрілу І. Мигоцького було те, що окрім збору інформації про націоналістичне підпілля, він був учасником, так званих «стрибків» - спеціальних радянських військових загонів, що переодягалися у форму ОУН-УПА і вчинювали диверсії, провокували мирне населення, і відповідно дискримінували націоналістичний рух.

Такі жорсткі дії з боку СБ ОУН можна пояснити тільки умовами військового часу та чітким дотриманням інструкцій, що регулювали роботу розвідників. З огляду на те, що саме радянські спецслужби вважалися основним противником націоналістичного руху, тому будь-які дії цивільного населення, що передбачали співпрацю з ними, розцінювалися, як зрада національних інтересів. Однак, були випадки, коли застосування вищої міри покарання, до осіб, що мали контакти з органами НКВС, були не виправданими. Так, у жовтні 1945 р. було привселюдно страчено через повішання мешканця с. Корсів (Львівщина) М. Бляхара, який публічно визнав свою провину, що був завербований через погрозу радянськими спецслужбами життю його близьких, однак жодних відомостей про дії ОУНівського підпілля не надав [5, с. 423]. Можна припустити, що страта М. Бляхара мала ідеологічне та виховне спрямування і мала продемонструвати важливість дотримання норм і правил поведінки мирного населення.

Виключно вища міра покарання застосовувалася до членів націоналістичного підпілля, які без дозволу керівництва, або не з метою розвідувальної чи контррозвідувальної діяльності, мали контакт з органами НКВС. Після отримання інформації про подібні контакти, підозрілих арештовували та автоматично засуджували до вищої міри покарання.

Ну і вирішальною специфікою організації розвідувальної діяльності СБ ОУН, була гендерна складова, адже більшість розвідників були жінки. Причин цього декілька. По-перше, чоловіки становили основу збройних сил і їх вклад при веденні бойових дій був вищим ніж під час розвідки. По-друге, більшість жінок, що здійснювали розвідку на користь СБ ОУН були пересічними домогосподинями, які вели звичний спосіб життя і своєю діяльністю не привертали уваги ворожих спецслужб.

Хоча радянські джерела містять виключну інформацію про те, що розвідниками СБ ОУН були чоловіки або особи, що приймали активну участь у бойових діях «наиболее отъявленные бандиты» [9, с. 461]. Така інформація може свідчити насамперед про те, що система агентурної розвідки організована СБ ОУН серед мирних мешканців, зокрема жінок, була вкрай ефективною.

Особливо важливою роль жінок-розвідниць, була в процесі логістичної організації розвідки. Система комунікації між членами націоналістичного підпілля була ефективна і надзвичайно таємнича, адже кур'єри не володіли інформацією про того кому передають інформацію. Українські вчені Д. Ведєнеєв та Г Биструхін виділяють «живий» і «мертвий» типи розвідувальної комунікації [3, с. 193]. Перший здійснювався за допомогою кур'єрів (жінки та чоловіки), а другий - інформація залишалася в таємних місцях і особи, що її передавали не зустрічалися та не були знайомі.

Висновки

Таким чином, організація розвідувальної і контррозвідувальної діяльності Служби безпеки ОУН ґрунтувалася на підставі кількох важливих чинників:

- організаційно СБ ОУН була силовою інституцією, своєрідним виконавчим органом влади, який після проголошення Акта відновлення Української Держави 30 червня 1941 р. розширив свої функції з виключно безпекового і розвідувального до правоохоронного, судового та ідеологічного;

- робота СБ ОУН регулювалася численними інструкціями, обіжниками, вказівками і наказами реферантури ОУН, що були своєрідними нормативно-правовими актами, викладеними в зрозумілій, як для членів підпілля, так і для цивільних осіб формі. їх джерелом були науково-популярні, публіцистичні та офіційні документи, вилучені у радянських, німецьких чи польських військових;

- до розвідувальної діяльності СБ ОУН активно залучалися жінки та цивільні особи, які, як правило забезпечували логістику та комунікацію, виступали зв'язковими, а також збирали інформацію про роботу місцевої окупаційної влади, пересування ворожих військ чи настрої односельчан;

- методи роботи СБ ОУН, зокрема винесення смертних вироків особам, що співпрацювали з радянськими спецслужбами, не відповідали принципам гуманності, однак обумовлювалися умовами воєнного часу і бажанням запобігти поширенню впливу ворожих елементів на місцеве населення.

Список використаних джерел

1. Вєдєнеєв Д., Гапеєва О. Організація захисту військової таємниці спеціальними підрозділами Української повстанської армії (1942-1945 рр.). Військово-історичний меридіан. Електронний науковий фаховий журнал. Вип. 1(11)/Національний музей історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс, Інститут історії України НАНУ. К., 2016. С. 60-71.

2. Вєдєнєєв Д., Єгоров В. Меч і тризуб. Нотатки до історії Служби безпеки ОУН. Частина II З архівів ВУЧК, ГПУ, НКВД, КГБ. 2000. № 2/4. С. 485-503.

3. Вєдєнєєв Д.В., Биструхін Г.С. Меч і тризуб. Розвідка і контррозвідка руху українських націоналістів та УПА. 1920-1945. К.: Генеза, 2006. 408 с.

4. Волинь і Полісся. Німецька окупація [Текст]. Торонто: Літопис УПА, 1978. Кн. 3: Спомини учасників / ред. Є. Штендера. [Б. м.]: [б.в.], 1984. 307 с.

5. Золочівська округа ОУН: документи і матеріали референтури СБ, 1944-1951 [Текст] / НАН України, Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, Вид-во «Літопис УПА», Галуз. держ. архів Служби безпеки України; [упоряд. Михайло Романюк]. Київ ; Торонто: Літопис УПА, 2013. 1317 с.

6. Контррозвідка та розвідочна праця. Електронний архів українського визвольного руху. URL: http://avr.org.ua/index. php/viewDoc/13022/.

7. Косик В. Німецькі документи про УПА. Український визвольний рух: наук. зб. Львів, 2003. Збірник 1. С. 57-86. URL: http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/66930/08-Kosik.pdf?sequence=1.

8. Патриляк І. Українські націоналісти проти гітлерівської Німеччини. Рух Опору. URL: https://www.istpravda.com.ua/ аі1іс^/2014/05/8/142834/.

9. Украинские националистические организации в годы Второй мировой войны. Документы: в 2 т. Т 2: 1944-1945 / под ред. А. Н. Артизова. М.: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2012. 1167 с.

Размещено на Allbest.ru