Євангельські християни та баптисти Київської губернії: особливості віровчень

Размещено на http://www.allbest.ru/

Євангельські християни та баптисти Київської губернії: особливості віровчень

Богдан Кравчук

В статті досліджується два головних відгалуження пізнього протестантизму в процесі зародження та становлення їх теології. На основі історичних джерел аналізуються віровчення пізньопротестантських рухів як частини релігійної мапи Російської імперії. Досліджується походження джерел, їх достовірність та об'єктивність. Особлива увага приділяється тим догмам вчення, які свідчать про іноземне та місцеве походження релігійних напрямів.

Ключові слова: пізній протестантизм, євангельське християнство, баптизм, віровчення, обрядовість.

баптист протестантизм імперія

Kravchuk B. Gospel christianes and baptist of the Kyiv province: peculiarities of the doctrine.

The article examines two main branches of late Protestantism in the process of the birth and formation of their theology. On the basis of historical sources, the teachings of the late Protestant movements are analyzed as part of the religious map of the Russian Empire. The sources of origin, their authenticity and objectivity are investigated. Particular attention is paid to those dogmas of teaching, which testify to the foreign and local origin of religious trends.

Particular attention is paid to the dogmas of theology of evangelical Christians and Baptists, which distinguish them among themselves. Such is the doctrine of baptism in water and communion. Evangelical Christians perceived them in figurative sense, whereas the Baptists practiced these ceremonies. They had a different attitude towards the Bible. Evangelists perceived it through discoveries from God, the Baptists perceived without discoveries. In the question of salvation, the evangelists are similar to arminianism, whereas the Baptists claim to be predestined to salvation God, much like the Calvinists.

The difference in the fundamental tenets of both movements, testifies to their distinctness and peculiarities of origin.

Key words: late protestantism, evangelical Christianity, baptism, doctrine, ritual.

Постановка проблеми

Сьогодні, як ніколи раніше, особливе місце в історичних дослідженнях займає історія релігійних рухів в Україні, так як ця доволі делікатна тема довгий час перебувала під радянським ідеологічним табу. Одним із найнедосліджених напрямів в історії релігії є протестантизм. І якщо дослідженню ранньопротестантських течій приділена велика увага, то неопротестантизм вивчений доволі побіжно. Пізній протестантизм - один із напрямів у християнстві, який виникає на південноукраїнських теренах Російської імперії в середині ХІХ століття і досить швидко виборює собі місце серед різних християнських релігійних течій.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідниця В.І. Любащенко, досліджує філософські та релігійні аспекти віровчень протестантів, вплив на суспільство, еволюцію і диференціацію з філософського погляду, розглядає ґенезу, структуру і місце протестантів у соціокультурних процесах, а також загальну історію протестантизму в Україні Любащенко В.І. (1995). Історія протестантизму в Україні: курс лекцій. Львів: Просвіта. 350 с..

А.Д. Ушинський в дослідженні «Вероучение малорусских штундистов» Ушинський А.Д. (1883). Вероучение малорусских штундистов. Київ: Тип. А.С.Ивановой. 250 с. детально описує вчення протестантів, але одразу критикує його крізь призму православної теології. Але саме завдяки його дослідженню, зберіглася дуже цінна інформація, зокрема пояснення самими протетстантами своїх догм. А це, за майже повної відсутності внутрішньо протестантських історичних джерел, вагома річ. Та все ж ця праця дозволяє побачити в деталях всі тонкощі вчення неопротестантів, а також рецепцію православного духовенства на їхні ідеї.

Мета статті - на основі віровчень дослідити походження, процес становлення та особливості розвитку євангельських християн та баптистів Київської губерній. Розглянути основні особливості догматики, які можуть свідчити про іноземне чи місцеве походження протестантських рухів. Розв'язати проблему поняття «штундизм», євангельське християнство та баптизм, аж надто заплутану в історіографії.

Виклад основного матеріалу

Пізній протестантизм на Київщині зароджується в 1868 році в селі Плоске Таращанського повіту. Нова хвиля місіонерської діяльності протестантів серед православних губернії була пов'язана із Герасимом Балабаном - відомим євангелістом Херсонщини. Він в 1870 році заснував в селі Чаплинка цього ж повіту першу на Київщині громаду євангельських християн.

В другій половині 70-х рр. пізній протестантизм на Київщині переживає період розколу, із середовища євангельських християн виділяється баптизм. І хоч духовна та світська влада охрестила обидва рухи «штундизмом», баптисти і євангелісти існували окремішньо.

І сьогодні серед істориків релігії та релігієзнавців можна помітити плутанину в поняттях та термінології щодо цього питання. Саме для розв'язання цього невеликого «Гордієвого» вузла, ми звертаємося до віровчення обох рухів.

Вивчаючи віровчення євангельських християн і баптистів, ми розглянемо основні їх догми та прослідкуємо різницю між їх вченнями. Вже згаданий видатний дослідник вчення таращанських протестантів Ушинський поділяє їх на вчення чаплинського толку і косяківського толку. Перші представляли євангельських християн, другі ж - баптистів.

Вчення євангельських християн не було оформлене документально, а передавалось в усній формі, тоді як вчення баптистів було чітко розписане із посиланням на місця із Священного Писання. Так як євангелізм не мав письмової основи віровчення, тому нерідко при передачі в усній формі деяким догмам надавалось більше місця, деяким менше. Лише на прохання Ушинського пресвітер чаплинських християн Яків Коваль виклав євангельське вчення в письмовій формі Зіньківський Т. (1896). Штунда: українська раціоналістична секта, т. 2. Львів: Берегиня. С. 230. Саме його ми і розглядатимемо.

Віровчення християн косяківського толку - письмово зафіксоване декілька разів. Головне вчення українських баптистів - це «Вероисповедание русских баптистов» - авторства Івана Рябошапки, написане в 1879-80 рр. Косяківські баптисти з'явились раніше, в 1876 році, і так як ще не мали свого вчення, то користувались німецькомовним віровченням, перекладеним херсонськими баптистами. Воно поділялось на 15 частин. Саме його ми будемо розглядати.

Віровчення євангелістів характеризується хаотичністю і не рівномірністю викладу. Тому зазначимо основні його тези. Я.Коваль так охарактеризував своє вчення: «Это вероисповедание взято из Священного Писания, от духовного озарения, от свидетельства Иисуса Христа, от духа пророчества, свет которого просвещает всякого человека, грядущего в мир» Ушинський А.Д. Вказ. праця. С. 179.. Коваль зазначає, що віровчення основане лише на Біблії як авторитеті євангельських християн. До речі, коли в Балабана запитали про праці відомих отців церкви, він відповів, що не відкидає написане в них, якщо воно не йде в супереч з Біблією. Це, в принципі, зрозуміло, адже євангелісти відкидали будь-які перекази чи життія святих, яким в православ'ї надавалось чільне місце. Але треба сказати про непомітну, але дуже суттєву деталь.

Коваль, окрім Святого Письма як основи вчення, зазначає також про «духовное озарение...дух пророчеств» як базове явище віровчення. Це означає, що віровчення основоположне на духовному відкритті щодо тих чи інших Біблійних текстів, тобто розуміння Біблії через відкриття «згори» від Бога. Це особливість євангельського вчення, так як все воно побудоване на отриманому одкровенні від Духа Святого через «дух пророчеств» щодо прочитаного, а не через якісь трактати чи праці отців Церкви. Адже «непостежимая благодать дарована всякому верующему».

Євангелісти вважали, що релігією кожної людини має бути не зовнішній обряд, а внутрішнє служіння Богу «духом та істиною» Там само, с. 181,182.. Це означає, що кожен має в душі і від душі вірити в Бога, а не просто виконувати певні традиції чи обряди, які вони вважали ідолопоклонством. На таку тезу їх спонукало поверхневе служіння Богу православних вірян, яке зводилось саме до зовнішнього виконання обрядовості, без розуміння її змісту.

Грішника євангелісти не вважають повністю загиблою особою, але Спаситель світу закликає Своїм голосом грішників, які тонуть в гріхах. Це означає, що всякий грішний може отримати спасіння від Ісуса Христа. Таким чином православних вони вважали «гинучими», але ще остаточно не загиблими, які через покаяння можуть стати їх братами. Логічний принцип для набуття нововірців.

Себе євангелісти називають Церквою Божою, яка відкидає обряди, а «соединяется между собою исключительно любовью и дарами благодати» Там само, с. 184-185.. Отримуючи відкриття щодо Біблії, віруючі мають змінюватись внутрішньо. Кожен має дізнатись у Бога про свій дар, яким він повинен служити Йому: псалом, відкриття, тлумачення, проповідь. До того ж «стремятся к тому, чтобы иметь дары Духа Святого», котрий невидимо управляє їх Церквою, головою якої є Ісус Христос Там само, с. 184, 186-188.. Така теза дуже нагадує основні догми вчення християн віри євангельської п'ятидесятників, яке виникає на початку ХХ століття, адже в обох робиться значний наголос на дії, на дарах і відкритті від Духа Святого. Саме в нього і трансформувалось євангельське християнство, коли теорія стала практикою. Саме цією дуже важливою теологічною догмою воно відрізнялося від баптизму.

На їх зібрання всі мали можливість приходити вільно, бо «не препятствует приходить посторонним в их собрания» Там само, с. 188.. Але тих, хто живе «в грехах и пороках» вони відлучають від своєї Церкви. Перша теза, це спроба спростувати чутки про євангелістів як про якусь закриту організацію, адже для залякування православне духовенство використовувало все. Щодо другої тези, то тут перш за все євангелісти турбувались про свою репутацію як про тверезих, сімейних і справедливих громадян, щоб «не было поношения на Церковь Божию» Там само, с. 189-190..

Для євангелістів Бог - «Творець, Предвічний Художник», Ісус Христос - «Єдинородний Син, Спаситель», Дух Святий - Управитель Церкви, який дає Свої дари і до сьогодні всякому віруючому Там само, с. 188.. Коваль ні разу не згадує Трійцю, але з усього видно що цю ідею він аж ніяк не відкидає. Інші джерела свідчать про те, що євангелісти вірували в Святу Трійцю Центральний державний архів України, в м.Києві: ф. 127, оп. 699. спр.195, арк 43. Це надзвичайно складна тема, щоб в ній розбиратись простим селянам, тому привносити в неї щось нове не було потреби.

Ісус Христос «принял на себя грехи наши», а Його втілення - «единая цель всех дел Божих в отношении к человеку и служило великим знаком любви Божьей к роду человеческому». Христос помер на Голгофі за гріхи людей, щоб дати «нам Свою праведность, Свою жизнь, Свою силу и право на безсмертие и славу» Ушинський А.Д. Вказ.праця: с. 180, 208, 209.. Це все людина може отримати, покаявшись і повіривши в прощення Ісуса Христа. Внаслідок цього вона помирає для гріха і воскресає для нового життя в Ньому. Це і є хрещенням.

Основна відмінність, яка потім стала причиною розділення євангельських християн і баптистів, полягала не в правильності розуміння і трактування значення «хрещення», воно в них було однаковим. Вона полягала в обрядовій складовій цього процесу: чи потрібно проводити видимий обряд у воді над новонаверненим, чи приймати вірою (без проведення видимого обряду), адже Христос вже зробив це, померши і воскреснувши за грішника Там само, с. 208-209.. Це надзвичайно тонка деталь, незрозуміла простій людині, але надзвичайно важлива для євангелістів і баптистів. І хоч для істориків можливо це не особливо важливі теологічні деталі, але оскільки так як це призвело до змін на історичній арені, про них обов'язково слід зазначити.

Щодо причастя, то євангелісти його також розуміли як духовне явище, а не як обряд. Під Плоттю і Кров'ю вони розуміли Слово Боже, бо Христос - є «Хліб Життя і Виноградна Лоза». А віруючі «Члены этой Церкви, причащаясь плоти и крови Самого Спасителя, присоединяются к вечной церкви, которая своими составами и связями состоит в приращении себя самой к Самому Спасителю» Там само, с. 233.. Тобто це все відбувається без всіляких видимих обрядів, духовно і невидимо, вірою кожного євангеліста. Це друга надзвичайно важлива відмінність між баптистами і євангелістами.

Ці всі явища християнського віровчення сприймалися євангелістами духовно лише тому, щоб показати свою повну зневагу до обрядовості і зовнішнього їх виконання, які вони вбачали в православ'ї. Ставлячи їм в противагу своє духовне і внутрішнє виконання тих чи інших Біблійних істин, зокрема Хрещення і Причастя. Саме це свідчить про виключно український характер віровчення євангелістів, без домішку іноземних ідей, тоді як ідеї німців мали інший характер, що включав в себе обов'язкову обрядову складову.

Віровчення баптистів набагато простіше, адже воно бере початок в чітко сформованій німецько-протестантській теології, де вже все обдумано і прораховано. Деякі догми мають тотожність з католицькою і православною теологією, отож зазначимо відмінне і спробуємо пояснити їх наявність. Віровчення складається з 15 розділів, в яких виважено і не хаотично розписані тези баптистського вчення.

Баптисти також вважали своїм авторитетом лише Біблію, відкидаючи всілякі перекази і шанування образів та хрестів. Називаючи всі книги Біблії вони констатують, що ці книги «истинно вдохновенны Святым Духом, так что только эти книги, в совокупности, составляют истинное божественное откровение роду человеческому и единственный источник богопознания и должны быть единственным наставлением и правилом веры и жития» Там само, с.1,2. Це говорить про те, що баптисти відкидають можливість отримання будь -якого відкриття «згори», а своїм єдиним джерелом богопізнання проголошують Біблію. Тобто акцент робиться на Біблію, «одним фундаментом чи правом є Слово Боже - Святе Письмо, що сприймається за підставу вірування та правило життя» Домашковець Г. Нариси з історії української євангельско-баптистської церкви. Ірвінґтон-Торонто, 1967 р., с.177.. Це дуже відрізняє їх від євангелістів, для яких, окрім Біблії, джерелом пізнання Бога є відкриття через Духа Святого.

Щодо тези про Бога, то вона не відрізняється від євангельської. Стосовно питання про походження Трійці, вічної проблеми суперечок між католицькою і православною церквами, на запитання дослідника: «Від Кого походить Святий Дух, від Отця чи від Сина?», вони відповідали, що це не дуже важливо. Дискусійне питання православних і католиків не стало головною проблемою для німців-протестантів. Трійця ними визнавалась Там само: с.172.. Напевно вони добре розуміли аудиторію тих, хто будуть читати їх вчення. Більшість українських баптистів були простими селянами, які в цій темі не розбирались.

Щодо наступних розділів про спасіння, вони нічим не відрізняються від вчення євангелістів. Що ж стосується «обрання до блаженства», то за їх вченням це давно визначив Бог, людська воля в цьому процесі відіграє менш помітну роль. Тут спостерігається вплив кальвіністських ідей про «призначення Богом людини на спасіння». Це свідчить про приналежність німецьких вчителів українських баптистів не до армініанської богословської течії, а до кальвіністської, яка в європейському протестантському світі залишалась пануючою.

Як зазначалось вище, баптисти розуміли хрещення, так само як і євангелісти, але суттєва різниця полягала в проведенні чи не проведенні самого обряду хрещення над тими, хто покаявся в своїх гріхах. Це мало відбуватися лише в дорослому віці, адже «воно є урочистим визнанням Ісуса Христа, як свого Спасителя, і оголошенням про добровільне слідування за Ним» Домашковець Г. Вказ.праця, с.175-176.. Це баптистське вчення про хрещення ще з початку XVII століття існувало в Європі. Поступово воно поширилось на територію Російської імперії, тому якихось нововведень для українських баптистів не було запроваджено. До речі, європейський баптизм грунтувався на кальвінізмі.

Що стосується Причастя, то баптисти вважали, що в Ньому віруючим дається не справжнє тіло і кров Христові, а хліб і вино, що є тільки ознакою тіла і крові Христа Зіньківський Т. Вказ.праця, с. 230.. Тут знову відчувається вплив кальвіністських ідей, які вважали хліб і вино - символами, а не Тілом і Кров'ю Христа. Тоді як Мартін Лютер вважав це «істинним Тілом і істинною Кров'ю Ісуса». Тобто німецькі наставники українських баптистів були протестантами виключно кальвіністського толку. В причасті брали участь ті, «які за посередництвом Святого Духа навернулися та стали членами Церкви» Домашковець Г. Вказ.праця. Торонто, 1967р. с.176-177..

Цікавий опис проведення баптистами Хрещення і Причастя міститься в подорожніх замітках про «штундистів» Таращанського повіту. «Проведши крещаемого от берега водою до места, назначаемого к совершению крещения, (в каковом месте прорубь обыкновенно расширялась), Лясоцкий погружал крещаемого в воду головою назад со словами: «крещаю тебя во имя Отца и Сына и Святого Духа. Аминь». Было в обществе штундистов при Лясоцком и таинство причащения, и совершалось оно с обрядностью православной церкви: на вине и просфорах, - хотя, кажется, то и другое преподавалось братии отдельно одно от другого. После пения псалмов и произнесения слов Спасителя: «примите и ядите», «пейти от нея вси» делалось само приобщение. Вино пил каждый сам из золоченной большой чаши, которая для того передавалась по порядку, начиная от пресвитера, из рук в руки; иногда, говорят, бывало и так, что чаша переходила по рукам в сени, так как в избе не всегда могла поместиться вся братия» «Заметки проезжего о штундизме в Таращанском уезде», «Письмо штундиста к братии». Киевские Епархиальные Ведомости. Київ, 1880р., № 18-19, с. 11-16. Про сучасний йому стан речей він говорить досить правдиво, додаючи влучні порівняння з подібними обрядами в православній церкві.

Проголошення в громадах баптистів власних пресвітерів означало повний їх розрив із православ'ям. Так в 10-ому розділі їх катехізису зазначається про церковний устрій Зіньківський Т.А. Вказ.праця с. 231.. Голова Церкви - Христос. Громада сама обирає пресвітерів, учителів і служителів(дияконів). Пресвітери головують на зібраннях баптистів і виконують церковні рішення Домашковець Г. Вказ.праця с.178. Там само: с.179.. Учителі проповідують на зібраннях, але громада пильнує за тим, аби вони не ухилялись від тексту Біблії. За ухил від євангельської науки вони усуваються від служби. Хрестять та причащають пресвітери і учителі, диякони допомагають їм. На раді членів громади все вирішують голосуванням, всі мають однакове право голосу. Нові члени мають при всіх покаятись, їх приймають через голосування . Тих, хто живуть не за вченнями, як і в євангелістів, виключають з Церкви. Церковна «ієрархія» баптистів подібна до європейської баптистської системи, до того ж певні «демократичні» ідеї, наприклад, голосування, близькі до європейських протестантських ідей.

Щодо влади, то її баптисти закликали слухатись, але «якщо тільки вона не обмежує права вільно виконувати обов'язки нашої християнської віри». Військову службу та присягу баптисти не забороняли, але підтримували й тих, хто був проти цього. Лояльне ставлення до влади - запозичене знову ж таки в європейських одновірців, які до влади ставились толерантно.

Під час дослідження довелося зустрітись із аналізом віровчення баптистів - «штундистів» духовною особою. Автор рецензії на лист Лясоцького «Штундист о штундизме» в Київських єпархіальних відомостях зазначає, що «штундисти» викорінили із своєї віри все те, з чим бореться православ'я, а не те, що воно захищає. «Штундизм, представителем которого является Лясоцкий, доказывает пробуждение религиозного чувства, стремление дать ему удовлетворение посредством сознательного усвоения религиозной догмы и истолкования значения церковных обрядов. Это борьба против того же «крещенного язычества», с которым безуспешно боролась православная церковь. Такие личности, как Лясоцкий, должны бы быть союзниками церкви и печально если они оказываются в числе ее противников. Если духовенство сумеет воспользоваться новой струей и ввести ее в надлежащее русло, русская церковь сделает великое завоевание».«Штундист о штундизме» (1880). Киевские Епархиальные Ведомости, Київ. № 32-33. С. 7-9. Це було надруковано не в провінційних «сільських вістях», а в авторитетному релігіозному журналі. Не варто думати, що автор симпатизував протестантам, він просто розумів, що вони виступають проти того, з чим бореться православна церква. Якби виявився хтось здатний використати це в цілях церкви, то результат був би чудовим.

Висновки. Дослідивши теологію євангельського і баптистського руху за допомогою віровчень, ми прийшли до наступного висновку: розкол пізнього протестантизму засвідчив, що євангелізм - це продукт місцевого характеру, особливості вчення та історія якого притаманні саме українському суспільству, тоді як баптизм - явище із вкрапленнями західноєвропейських протестантських ідей. Пізніше вплив останнього на євангелізм буде відчутний, але ці рухи надалі мали різну історію свого розвитку і духовну складову своїх віровчень.

Література

«Заметки проезжего о штундизме в Таращанском уезде», «Письмо штундиста к братии». Киевские Епархиальные Ведомости. Київ, 1880р., № 18-19, с. 11-16

«Штундист о штундизме» (1880). Киевские Епархиальные Ведомости, Київ. № 3233. С. 7-9.

Домашковець Г. Нариси з історії української євангельско-баптистської церкви. Ірвінґтон-Торонто, 1967 р., с.177.

Зіньківський Т. (1896). Штунда: українська раціоналістична секта, т. 2. Львів: Берегиня. С. 230

Любащенко В.І. (1995). Історія протестантизму в Україні: курс лекцій. Львів: Просвіта. 350 с.

Ушинський А.Д. (1883). Вероучение малорусских штундистов. Київ: Тип.

А.С.Ивановой. 250 с.

Центральний державний архів України, в м.Києві: ф. 127, оп. 699. спр.195, арк 43

References

Domashovets H. Narys istorii ukrainskoi yevanhelsko-baptystskoi tserkvy[An essay on the history of the Ukrainian Evangelical-Baptist Church]. Irvinhton-Toronto, 1967. 596 s.

«Zametky proezzheho o shtundyzme v Tarashchanskom uezde»[Notes passerby about shtundists in Tarashcha district], «Pysmo shtundysta k bratyy»[Shtundist letter to the brethren]. Kyevskye Eparkhyalnbie Vedomosty Kyiv, 1880r., № 18-19, s.11-16.

Zinkivskyi T. Shtunda: ukrainska ratsionalistychna sekta,[Shtund: Ukrainian rationalist sect] t. 2. Lviv: Berehynia, 1896. 330s.

Liubashchenko V.I. Istoriia protestantyzmu v Ukraini: kurs lektsii [The history of Protestantism in Ukraine: course of lectures]. Lviv: Prosvita, 1995. 350 s.

Ushynskyi A.D. Verouchenye malorusskykh shtundystov.[ Little Russian Shtundist dogma] Kyiv: Typ. A.S.Yvanovoi, 1883. 250 s.

TsDIA Ukrainy, m.Kyiv: F. 127 - Kyivska dukhovna konsystoriia. - Op. 699. - Spr.195. Delo Kyevskoi dukhovnoi konsystoryy o rasprostranenyy shtundyzma v Kyevskoi hubernyy, 450 ark

«Shtundyst o shtundyzme»[Shtundist about Shtundism]. Kyevskye Eparkhyalnbie Vedomosty Kyiv, 1880r., № 32-33, s. 7-9.

Размещено на Allbest.ru