Сільська школа Східної Галичини в умовах нацистської окупації 1941-1944 років

The transformation of educational system in modern Ukraine stipulates the need to study the previous historical experience. Reforming the educational sphere of eastern Galicia in the late 1930 's- mid 1940 's is unique, because in a short period of time, students and teachers adapted to three different educational systems.

Note that the Soviet and Nazi totalitarian regimes carried out changes in the educational model in its geopolitical interests, completely neglecting the interests of the Ukrainian population. At the same time, the Ukrainian peasants, contrary to the desire of the invaders, tried to organize the training of youth in the national-patriotic spirit.

Despite the significant amount of scientific publications on the history of East Galicia during the second world war, the issue of rural education was neglected. Attraction of new archival documents, analysis of the publications of the periodical press, the memories of witnesses and achievements of modern researchers, helped lay the intellectual vision of the problem.

The publication is built for the problem-the chronological principle, to cover the main aspects of the problem in a logical sequence and relationship.

In the process of scientific research found that the Nazi educational policy of enlightened colonialism had a goal to give local residents a rudimentary knowledge that they could be able to perform unskilled jobs in agriculture and industry. Instead, the Galician peasants, tried at any price to give their children an education, seeing in this the only way to relieve them of life. Ukrainian farmers were involved in different ways with the repairing and maintenance of schools, financially supported by students and teachers.

Coordinator of the revival of the Ukrainian national education performed society «Prosvita», Ukrainian Teacher' Union labor and the Ukrainian Central Committee, speaking with specific mediate between the occupation authority and local the community. Ukrainian educators, tried under any circumstances perform their duty with the national-patriotic upbringing of the younger generation. In General, despite the disasters of the war time, rural children in eastern Galicia had the opportunity to receive a proper education.

Key words: Eastern Galicia, Nazi occupation, socio-political transformations, peasantry, school, teachers.

Постановка проблеми

Навчання та виховання підростаючого покоління - фундамент будь-якої держави. На сучасному етапі українського державотворення відбувається пошук оптимальної моделі навчально-виховного процесу. Політики, науковці, громадськість ламають списи довкола питання, що краще, залишити модернізований варіант радянської освітньої моделі, повністю запозичити західноєвропейський варіант, чи творити власну освітню практику. У цьому сенсі, цінним є вивчення та врахування досвіду реформ освітньої мережі у Східній Галичині першої половини ХХ ст. Саме тут, одне покоління учнів, народжених у 1920 -х-1930-х роках, в силу суспільно-політичних трансформацій, навчалося у трьох навчально-виховних системах. Розпочавши навчання у польській початковій школі, у вересні 1939 р. українська учнівська молодь продовжила навчання у радянській, а з червня 1941 року - німецькій.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Культурно-освітні процеси на території Східної Галичини періоду Другої світової війни неодноразово ставали предметом наукових інтересів істориків. Водночас, поза межами їх уваги залишалося повсякденне життя сільської школи. Праці радянських істориків, зазвичай, відображали плани нацистських окупантів в соціально-гуманітрарній сфері та їх негативний вплив на рівень освіти місцевого населення Боднар А.Д. (1968). Народна освіта на Україні в період Великої вітчизняної війни. Педагогіка. 7. С. 44-51; Гриценко М.С. (1966). Нариси з історії школи в українській РСР (1917-1965). Київ: Радянська школа.

260 с.; Ленська В.В. (1990). Фашистська шкільна політика на окупованій території України. Український історичний журнал. 3. С. 82-87.. Із проголошенням незалежності України, дослідники отримали доступ до раніше малодоступних архівних документів та періодичної преси того періоду, що дозволило по-новому підійти до висвітлення досліджуваної проблематики. Окупаційна політика нацистів за матеріалами тогочасної преси проаналізована у працях В. Офіцинського та К. Курилишина Курилишин К. (2010). Українське життя в умовах німецької окупації (1939-1944 рр.): за матеріалами україномовної легальної преси. Львів: ЛННБ ім.. В. Стефаника. 328 с; Офіцинський В. (2001) Дистрикт Галичина (1941-1944). Історико-політичний нарис. Ужгород: Гражда. 142 с.. Культурно-освітнє життя регіону досліджуваного періоду висвітлено у працях Н. Антонюк та М. Галіва Антонюк Н.В. (1997). Українське культурне життя в Генеральній губернії (1939-1944 роки). Львів. 232 с; Галів М. (2010). Між серпомолотом і свастикою: освіта Дрогобиччиниу 1939-1944рр. Дрогобич. 337 с..

Виклад основного матеріалу

Швидкий відступ Червоної армії з території Східної Галичини викликав відчуття радості у більшості місцевих мешканців. Водночас, люди були стурбовані подальшим перебігом подій і здебільшого зайняли вичікувальну позицію.

Як зазначає Б. Кравченко: «часовий розрив між евакуацією органів радянської влади та встановленням німецької адміністрації в більшості регіонів тривав десь місяців зо два. За цей відтинок часу з'явилися численні спроби самоорганізації українського суспільства (у місцевій адміністрації, школах, газетах тощо) Кравченко Б. (1997). Соціальні зміни і національна свідомість в УкраїніХХст. Київ: Основи. 423 с. С. 201.. На початку липня 1941 р. в україномовній пресі з'явилися статті, у яких автори закликали місцеві громади готуватися до нового навчального року, ремонтувати шкільні приміщення тощо.

Із приєднанням території Східної Галичини до складу Генеральної Губернії 1 серпня 1941 р. суспільно-політична ситуація зазнала значних трансформацій. Одночасно із утвердженням окупаційної адміністрації, нацисти розпочали втілення у життя власних політичних планів. Ще до початку війни, розробляючи плани завоювання «життєвого простору», вище керівництво Третього райху на завойованих східноєвропейських територіях прагнуло встановити режим максимально ефективно їх експлуатації в інтересах Німеччини. Позбавлені основних прав та свобод, мешканці захоплених вермахтом територій могли розраховувати тільки на право праці, що стало головною запорукою їхнього життя Боляновський А. (1998). Соціальний аспект гітлерівського «нового порядку» в Галичині у 1941-1944 роках. Вісник Львівського університету. Серія історична. Вип. 33. С. 187..

Як зазначав очевидець тих подій К. Паньківський: «безоглядність і брутальність, з якою німці трактували населення Галичини, не мала ніяких обмежень ані границь Паньківський К. (1965). Роки німецької окупації. Торонто. 480 с. С. 12..

У сфері освіти політика окупантів визначалася тезою А. Гітлера про те, що населенню Галичини: «буде надано найпримітивніший вид освіти, потрібний лише для спілкування між ними та їхніми німецькими панами» Кравченко Б. (1997). Соціальні зміни і національна свідомість... С. 215.. У таємному звіті помічника М. Бормана про ситуацію в україні зазначалося: «масова освіта це ризик для тоталітарних систем, бо в загнальному вона підготовляє людину до критичного думання, до реальної оцінки власного становища і характеристики влади. Тому ми не будемо під нашим доглядом сприяти шкільному вихованню. Ми мусимо місцеве населення держати в темноті, як це було за царських часів» Каменецький І. (1972). Україна в тоталітарних схемах нацизму. Український історик. Ч. 3-4. С. 117..

Німецька окупаційна адміністрація намагалася підпорядкувати систему освіти Східної Галичини виключно потребам підготовки кваліфікованої робочої сили для Німеччини. Губернатор Г. Франк зазначав, що на підконтрольній йому території не можна допускати розвитку освітньої сфери навіть схожої на ту, що існувала у Німеччині, разом з тим, наголошував, що рівень освіти місцевого населення не можна опускати до такого рівня, коли це буде загрожувати інтересам воєнної економіки країни. Саме тому, у дистрикті Галичина обов'язковою оголошувалася лише початкова освіта. Німецька окупаційна адміністрація дозволила відкрити чотирирічні початкові школи, дворічні фахові школи, 10 гімназій та дворічні вищі фахові курси Стефанюк Г. (2006). Соціальна парадигма українського шкільництва в Галичині у роки німецької окупації. Архіви окупації. 1941-1944. Київ: Вид. дім «Києво-Могилянська академія». С. 812..

Адміністративними питаннями розвитку освіти у Східній Галичині опікувався відділ науки і навчання уряду дистрикту, який підпорядковувався головному відділу науки і навчання уряду генерал-губернаторства в Кракові. Відділ у Львові поділявся на підвідділи для народних, вищих і середніх загальноосвітніх професійних шкіл. Підвідділами керували референти німці, котрим виділено як співробітників українських та польських інспекторів. Відділ науки та навчання дистрикту Галичина затверджував навчальні програми, визначав завдання та персональний склад шкільних інспекторів, розподіляв виділені урядом Генеральної губернії кошти на освіту. На рівні округи управління освітою здійснював шкільний інспекторат на чолі з краєвим шкільним радником, що виконував свої функції від імені старости Галів М. (2010). Між серпомолотом і свастикою: освіта на Дрогобиччині у 1939-1944 рр. Дрогобич. С. 101-102..

У серпні 1941 р. німецька окупаційна влада перебрала під свій контроль управління всіма освітніми закладами Галичини. Як пригадував К. Паньківський: «німецька машина схопила життя в свої кліщі». Водночас, свідок тих подій зазначав, що дещо кращою була ситуація в селах. Там німці не особливо вникали у освітні справи і при керівництві освітньою сферою залишалися люди «яких громада покликала до культурно-освітньої праці» Паньківський К. (1965). Роки німецької окупації... С. 82, 94..

Усі школи в дистрикті Галичина, згідно з наказом відділу науки і навчання, отримали статус державних навчальних закладів. Розпорядженням шкільної влади із вжитку вилучались польські та радянські підручники українською мовою. На їх місце запроваджувались підручники, видані Українським Центральним Комітетом, який крім того, що мав великий вплив на навчання та виховання дошкільнят і позашкільної молоді, опікувався організацією навчального процесу у школах, не дивлячись на їхній статус державних навчальних закладів Офіцинський В. (2001). Дистрикт Галичина. Історико-політичний нарис. Ужгород: Гражда. С. 81.. Як зазначав часопис Останні вісті: «в новому шкільному році в народних школах будуть допущені підручники, видані в Кракові. Крім того, для помочі в науці будуть виходити окремі журнали для молоді» Оголошення. Останні вісті. 1941. Ч. 2. 19 вересня. С. 2..

Початок навчального року в українських школах розпочався 1 жовтня 1941 р., хоч в окремих місцевостях мали місце триваліші затримки. Для кожної державної школи окупаційна адміністрація визначила ступені. Так, І ступінь початкової школи (1 -4 класи) надавався навчальним закладам, за наявності не менше 120 дітей, ІІ ступінь (1 -6 класи) 120-220 учнів, школа ІІІ ступеню (1-7 класи) отримувала школа, яку відвідувало більше 220 дітей шкільного віку Напередодні навчального року. Самбірські вісті. 1941. Ч. 4. 21 вересня. С. 1..

Визначаючи зміст освіти, у одній із публікацій, автори газети Краківські вісті зазначали: «вся праця в школі відбувається у світлі зобов'язуючого державного світогляду. Як ціль праці має ставити собі школа: державницьку збройну спільноту з готовністю жертвувати себе, для вождя і батьківщини. Виховання має бути продержавне, воно має зміцнювати фізичну тугість громадян, має їх об'єднувати, вирощувати дисципліну, піддержувати і поглиблять вірність та вказувати на вимоги життя: потребу посвятити жертви для спільного добра» Реформа німецького вселюдного шкільництва. Краківські вісті. 1943. Ч. 8 (746). 16 січня. С. 4..

У розпорядженні губернатора О. Вехтера 1 жовтня 1942 р. йшлося про те, що: «сільська школа має справу виключно з селянськими дітьми, які бажають і повинні бути селянами і селянками Стефанюк Г. (2006). Соціальна парадигма українського шкільництва... С. 813..

Розпорядженням відділу науки та навчання дистрикту заборонено приймати у 1942/1943 шкільному році до народних шкіл тих дітей, старших 14-ти років. Як наслідок, 90% учнів 5-х і 6-х класів змушені покинути науку не закінчивши школи Галів М. (2010). Між серпомолотом і свастикою... С. 103..

Крім німецької окупаційної адміністрації, розвитком шкільництва та дошкільним вихованням молоді на території Східної Галичини опікувалися українські громадські організації, зокрема, Українське Освітнє товариство та відроджені філії «Просвіти». Після заборони діяльності цих організацій на початку 1942 р., українське національне шкільництво перебувало під опікою Українського Центрального комітету. Зазначимо, що Німецька влада дозволяла відкривати державну україномовну школу за наявності 40-ка учнів. Якщо число учнів було меншим, дозволялося відкривати приватні школи, які утримувались за кошти української громади. В окупованих районах німецька влада дозволяла відкривати лише народні і професійні школи Там само. С. 104.. освітній колоніалізм нацистський матеріальний

За повідомленням преси, в Галичині наприкінці 1941-1942 навчального року діяло 3105 українських народних шкіл, в яких було 13000 класів, навчалось 495000 учнів, працювало 7700 вчителів. Правда, зазначалось у часописі «Станіславівське слово», для забезпечення повноцінного навчання бракувало 2000 вчителів. У 1942-1943 навчальному році кількість українських шкіл дещо зменшилася. У краї функціонувало 3032 українські школи з 7098 вчителями, які навчали 484730 учнів Офіцинський В. (2001). Дистрикт Галичина... С. 82..

Стримував розвиток українського шкільництва на території Східної Галичини брак кваліфікованих освітянських кадрів. Кожен з учителів, що хотів залишитися працювати у школі, мав скласти присягу на вірність німецькому уряду: «Я клянуся фюреру німецького рейху і народу Адольфу Гітлеру бути вірним і слухняним, дотримуватися законів і сумлінно виконувати мій службовий обов'язок, хай допоможе мені Бог Галів М. (2010). Між серпомолотом і свастикою... С. 133..

Як зазначає дослідник В. Сворак: «в Станіславській окрузі на початку 1942 р. діяли 379 шкіл, в яких працювало 970 вчителів Сворак С. (1997). Освіта на західноукраїнських землях у повоєнний період. Український історичний журнал. № 3. С. 31.. Особливо гостро брак кваліфікованих вчителів відчувався у сільській місцевості. В україномовній пресі того часу появилися оголошення наступного змісту: «органи народної освіти, а за ними і все громадянство, повинні докласти всіх зусиль, щоб здобути кадри, потрібні для сільських шкіл» Стефанюк Г. (2006). Соціальна парадигма українського шкільництва... С. 813. Школа-Село-Учитель. Українська школа. 1942. Ч. 1-2. Червень-липень. С. 7-12. Полянський В. Праця в лучених клясах народної школи. 1942. Ч. 1-2. Червень-липень. С. 17-23..

Як зазначалося в одній із публікацій часопису українська школа: «вчитель на селі має бути всім! До нього прийде село з усіма своїми справами і він повинен шукати можливостей, щоб обслужити село в тому всьому, чим воно живе. Життя та побут скерувати на властивий шлях» .

На складні умови роботи сільських вчителів вказував В. Полянський. Зокрема, автор публікації наголошував: «в сільських школах один учитель вчить дві, три або й більше кляс (відділів) разом одночасно, хоч має надати матеріал, як і в 7-клясній школі. Це вимагає великого досвіду. Нажаль, багато досвідчених вчителів їдуть до міста, а на села висилають некваліфікованих допоміжних вчителів, що не мають будь-якої підготовки. Середовище праці має великий вплив на працю вчителя, діти - відбиття середовища, серед якого живуть» .

Крім роботи з учнями, сільських вчителів окупаційна влада залучала до виконання іншої роботи. Наприклад, під час літніх канікул вчителів, спільно із учнями, зобов'язували заготовляти лікарські трави. Разом з тим, окупанти наголошували що: «вчителі, які всеціло віддаються збиранню лікарської сировини і викажуться відповідно високими кількостями, можуть бути звільнені від примусової шеститижневої праці при жнивах в Лігеншафтах» Стефанюк Г. (2006). Соціальна парадигма українського шкільництва... С. 814..

Покидали учительську працю фахівці і через мізерну заробітну платню. З 1941 р. учителям Східної Галичини нараховували заробітню платню за тарифною сіткою РВО. Згідно з нею, учителі ХІІ найнижчої категорії отримували 100 зл. на місяць, ХІ категорії 170 зл., Х - 200 зл., ІХ - 255 зл., VI - 500 зл Галів М. (2010). Між серпомолотом і свастикою... С. 140..

З 1943 р. запроваджено німецьку тарифну сітку ТО 1. Відповідно до неї: 7-ма група (вчителі віком 19-40 років без семінарійної матури 205 зл., 6 (19-40 років з семінарійною матурою) 187-255 зл., 5-та (19-40 років з семінарійною матурою, трирічним педстажем, один з яких в часи існування польщі) 229-315 зл., 4-та (учителі віком 23-40 років з семінарійною матурою, трирічним педстажем, з яких один рік за Польщі) 285 -380 зл., 3-та (учителі віком 25-40 років - семінарійною матурою, трирічним педстажем, з яких один рік за Польщі) 382-500 зл. 2-га (учителі віком 27-40 років, з семінарійною матурою, трирічним педстажем, з яких один рік за Польщі) 540-600 зл. Учителі жінки отримували винагороду на 10% меншу від чоловіків.

За керівництво народною школою по тарифу ТО І додатково давали 10% від місячної платні, за РВО 50 зл/міс. За житло, відповідно до тарифу ТО І, кошти не повертали, хто отримував платню за РВО від 15 до 72 зл. залежно від стажу та сімейного стану.

Школа І ступеня (коли працювало до 3-х учителів) доплати за керівництво не передбачала. Крім того, із заробітної плати вчителів стягували за ТО І 20%, а за РВО 10% місячної платні. За переїзд на роботу в іншу місцевість повертали кошти. За лікування вчителів, платила Суспільна Забезпечальня. Надурочні години не оплачувалися в народних школах. Натомість, у фахових оплачували по факту за відпрацьовані години Учительська платня. 1943. Ч. 10-12. Квітень-червень С. 133-135. Галів М. (2010). Між серпомолотом і свастикою... С. 143.. Додатково у сільській місцевості за погодженням із німецьким земельної інспекції, вчителі отримували наділ за рахунок шкільної ділянки .

Часопис Львівські вісті у 1942 р. в одній із публікацій закликав сільську владу та громади подбати про своїх вчителів, оскільки «цьогорічний передновок проходить важко. Зарплата вчителя невелика, а ціни на харчі відомі. Не багато сільських шкіл мають поле, із якого харчується вчитель. Закликали допомогти харчами і паливом» Подбаймо за своїх вчителів. Львівські вісті. 1942. Ч. 155. 14 липня. С. 3..

У народних школах німецька влада дозволила навчання релігії. Як зазначалося у повідомленні Львівських Архієпархіальних відомостях: «на основі повідомлення губернатора Дистрикту Галичина - Відділ Знання й Науки з 6 січня 1942 р. № 20033142 священики мають право уділяти в школах науку релігії. Однак в тій справі мусять переложити відповідний виказ священиків для шкільної влади» В справі навчання релігії. Львівські архієпархіальні відомості. 1942. Ч. 1. С. 21.. Потрібно зазначити, що не у всіх місцевостях священики виконували це розпорядження і навчали шкільну молодь релігії.

Для тих учнів, що не могли продовжувати навчання у народних школах, українські громадські організації намагалися організувати фахові курси. Зокрема, зусиллям товариства «Просвіта» у Львові організовано господарські курси для сільських дівчат. Щоправда, із зголошених 40 учениць, на навчання прибуло 18. Решта, мотивуючи хворобами, не хотіли вчитися. Як констатував автор публікації у газеті Жовківські вісті: «наше жіноцтво на селі головно відбігло від освітити та треба йому направити ці блуди Без муки нема науки. Жовківські вісті. 1941. Ч. 21. 9 листопада. С. 2..

Для частини сільських учнів у повітових містечках організовували фахові курси. Щоправда, слухачі таких навчальних курсів повинні були виконати низку умов. Наприклад, у Калуші до навчання приймали сільських учнів за умови плати за місяць для тих, хто мав ріллю 10 зл., крім того, потрібно було привезти із собою: 30 кг картоплі, 5 кг муки, 4 кг буряка, 1 кг городини, 1 кг цибулі, 5 кг квасолі, гороху або бобу, 5 кг круп, 2 кг м'яса, 1 кг товщу, 1 кг сиру, 25 яєць. Ті, хто не мали поля, платили 75 зл. на місяць. Крім того, кожен слухач мав привезти 1 сінник, солому на дві зміни, постіль, рушник, мило, білизну, прибори до їди, 2 тарілки, ложку, ніж, вилки, горнятко, пів метра полотна на стирки до кухні. Хто бідний, але мав хист до навчання, мав просити допомоги в Української окружної комісії Фахові курси. Калушський голос. 1941. Ч. 18. 7 грудня. С. 4..

Висновки

Можемо констатувати, що освітня політика нацистських окупантів на території Східної Галичини повністю підпорядковувалася економічним інтересам Третього райху. Окупанти дозволили відкрити лише початкові школи та фахові училища для підготовки робочої сили. Водночас, українські громадські організації у різний спосіб намагалися надати знання якомога більшій частині молоді. Відсутність затверджених окупаційною владою навчальних програм давала змогу українським учителям вносити до навчального процесу національний зміст, зважаючи на низький рівень матеріального забезпечення освітніх закладів та самих вчителів. Українська громадськість намагалася в міру своїх можливостей надавати матеріальні підтримку. Загалом, населення Східної Галичини за будь-яку ціну намагалося дати освіту своїм дітям, вбачаючи у цьому запоруку кращого життя. Питання соціально-економічного життя Східної Галичини періоду нацистської окупації потребує подальших наукових пошуків.

Література