Розвиток краєзнавства в 1920-1930-х роках (за матеріалами Півдня України)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розвиток краєзнавства в 1920-1930-х роках (за матеріалами Півдня України)

Ада Дізанова

Анотація

Стаття присвячена актуальним проблемам розвитку краєзнавства в Україні. Територіальні рамки дослідження охоплюють південну Україну. Хронологічні рамки - період 20-30-х рр. XX ст. У 20-х роках краєзнавчий рух набуває широкого розвитку, створюються краєзнавчі організації, товариства на всесоюзному, республіканському, регіональному рівнях.

Дослідники цей період називають «золотим часом» в історії краєзнавства. Краєзнавчою роботою на півдні України займалися Одеська краєзнавча комісія з філіями у Херсоні і Тирасполі, науково-дослідні кафедри вищих навчальних закладів, крайовий історичний архів, музеї, Одеське наукове товариство, Одеське історико-філологічне товариство тощо. Краєзнавці - це викладачі вищих навчальних закладів, наукові співробітники, студенти.

У статті приділено увагу бібліотечному краєзнавству та діяльності Одеського крайового історичного архіву. Значний внесок у розробку методологічних основ краєзнавчої науки, розбудову краєзнавчих інституцій, практичну роботу зробили С.С. Дложевський, М.Є. Слабченко, О. Рябінін-Скляревський та багато інших діячів.

Однак, наприкінці 20-х рр. краєзнавча робота почала згортатися, в 30-х рр. більшість активних краєзнавців були репресовані. На тривалий час краєзнавча робота значно уповільнилася.

Ключові слова: краєзнавство, Український комітет краєзнавства, Одеська краєзнавча комісія, Одеське наукове товариство, Одеське історико-філологічне товариство, Одеський крайовий історичний архів.

Abstract

The Development of the Region Investigation in the 20-30's of XX Century (at the Materials of the Southern Ukraine).

Dizanova A.

The article is devoted to the actual problems of the development of regional studies in Ukraine. The territorial scope of the study covers southern Ukraine. The chronological framework is the period of the 20-30's of the XX century. In the 1920s, the local research movement became widespread: local research organizations, societies were created on the all-union, republican, and regional levels. Researchers call this period "golden time " in the history of regional studies. Local studies in the south of Ukraine were engaged in the Odessa Local Research Commission with branches in Kherson and Tiraspol, scientific research departments of higher educational institutions, regional historical archives, museums, Odessa scientific society, Odessa historical-philological society, etc. Regional-language work was carried out by teachers of higher educational institutions, research workers, students.

The article focuses on the library regional research and the activities of the Odessa Regional Historical Archive. Significant contribution to the development of methodological foundations of local investgation science, the development of local investigation institutes, practical work made S.S. Dlodezhevsky, M.E. Slabchenko, O. Riabinin-Sklyarevsky and many other figures.

However, at the end of the 1920's, local research work began to crumble, and in the 1930's most active ethnographers were repressed. For a long time, local research work has slowed down considerably.

Key words: regional studies, Ukrainian Committee of Local Investigations, Odessa Local History Commission, Odesa Scientific Society, Odessa Historical and Philological Society, Odessa Regional Historical Archive.

В сучасних умовах зростає актуальність досліджень з краєзнавчої тематики. Краєзнавці, як професійні історики, так і аматори, приділяють велику увагу різноманітним проблемам краєзнавчого характеру. Значну зацікавленість викликають питання розвитку краєзнавства в нашій країні та окремих її регіонах на різних етапах історичного розвитку. В історії українського краєзнавства особливе місце посідає перше пореволюційне десятиліття. Цей період дослідники краєзнавства справедливо вважають «золотим періодом» в його історії.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Історія краєзнавства радянською історіографією вивчалася поверхово, існували відповідні ідеологічні штампи, ціла низка тем вважалися табу, чимало документів, які могли б стати підґрунтям для дослідження названої теми, були засекречені. Лише з 1989 р. дослідники почали ретельно вивчати питання, пов`язані з українознавчою та краєзнавчою тематикою. Значний внесок у розвиток історіографії з означеної проблематики зробили науковці О.П. Реєнт, П.П. Тронько, Т.М. Попова, В.М. Хмарський, О.В. Гонтар, І.С. Гребцова, В.В. Левченко, В.П. Шкварець та багато інших. Однак, автори, як правило, досліджували діяльність окремих інституцій, що займалися краєзнавчою діяльністю, внесок окремих діячів. Комплексного дослідження з історії розвитку краєзнавства, краєзнавчого руху на півдні України в 20-30- ті рр., до цього часу бракує.

Мета роботи полягає в досліджені за матеріалами південної України історії краєзнавства, краєзнавчого руху, діяльності різних інституцій та окремих дослідників, що зробили значний внесок у розвиток краєзнавчої справи в 20-х рр. XX ст., а також втрат, завданих репресіями 30-х років.

Виклад основного матеріалу. 20-ті роки стали часом українського відродження та розвитку краєзнавчого руху. Саме в цей час термін «краєзнавство» утвердився як назва громадського руху та науки. У 1921 р. відбулася І Всеросійська конференція з краєзнавства , яка визначила одним з головних завдань створення краєзнавчих організацій в різних регіонах країни. Науково-методичним центром цієї роботи стало Центральне бюро краєзнавства, створене в 1922 р. при Всеросійській академії наук. Краєзнавча робота в УСРР розпочалася того ж року. В 1923 р. була створена краєзнавча комісія Всеукраїнської академії наук. У травні 1925 р. відбулася Перша Всеукраїнська краєзнавча нарада, яка обрала Український комітет краєзнавства (УКК), очолюваний М.І. Яворським . Значна увага приділялася методології й практиці краєзнавства в Україні в нових радянських умовах, краєзнавчій роботі в округах.

Краєзнавчою роботою на півдні України займалися Одеська краєзнавча комісія, створена 1923 року, її філії у Херсоні і Тирасполі, науково-дослідні кафедри вишів, крайовий історичний архів, музеї, Одеське наукове товариство при ВУАН, Одеське історико-філологічне товариство тощо.

Плідно працювала Одеська комісія, в складі якої функціонувало 4 секції: археологічна, етнографічно-лінгвістична, соціально-історична, секція вивчення природних багатств краю. Головою бюро комісії і археологічної секції був С. Дложевський, він був обраний також дійсним членом Всесоюзного центрального бюро краєзнавства, Р. Волков очолював етнографічно-діалектологічну секцію, головою соціально-історичної секції був М. Слабченко. Активними членами комісії були викладачі вищих навчальних закладів, наукові співробітники, студенти. Члени секцій вивчали історію і географію, культуру, звичаї, обряди і традиції поліетнічного населення краю. На засіданнях соціально - історичної секції розглядались, наприклад, питання колонізації краю, діяльність одеської «Громади» в 70-х рр. XIX ст., проблеми революційного руху 1905-1907 рр. тощо.

Одеська комісія краєзнавства під головуванням С.С. Дложевського приділяла велику увагу бібліографічному огляду наукових робіт з історії і археології Північного Причорномор'я, вивченню колекцій археологічного музею, перевірці і науковій систематизації інвентарних записів музейних колекцій і складанню карти Одеської області. Свою роботу Одеська комісія краєзнавства узгоджувала з Всеукраїнською академією наук, від якої вона отримувала матеріали для бібліотеки Одеського історико- археологічного музею .

Незважаючи на труднощі, вдалося налагодити видання «Вісника Одеської комісії краєзнавства». З 1924 по 1930 рр. вийшло у світ 5 видань «Вісника». де публікувалися короткі звіти про польові археологічні дослідження, публікації окремих пам'яток, статті та повідомлення, в яких висвітлювалися питання музеєзнавства. Особливу цінність становила «Краєзнавча бібліографія», вміщена у 2-3 номерах. У цих виданнях зроблено огляд літератури з історії, археології, фольклору. Значна увага приділялася етнографії народів краю: караїмів, німців, поляків, молдован, греків, ногайців, болгар, євреїв Краєзнавча комісія вела вперту боротьбу за Воронцовську бібліотеку, яку намагалися перевести у Москву .

Активну роботу розгорнули Одеський і Миколаївський інститути народної освіти (ІНО). Протягом 3 років, з 1921 по 1923 р. студенти Одеського ІНО брали участь у роботі етнографічного семінару, пізніше члени цього семінару стали головним осередком етнографічно-діалектологічної секції Одеської краєзнавчої комісії .

Плідну роботу розгорнули викладачі Одеського ІНО Р.М. Волков та М.Є. Слабченко. Михайло Єлисейович створив історичний кабінет, історичні студентські гуртки, студентське бібліотечне товариство. «Я старався прищепити знання, де тільки і як тільки можна було, - писав М.Є. Слабченко в автобіографії. - Пішов на архівну роботу, організував архівні гуртки, підпирав відкриття різних музеїв, а також був одним з фундаторів археологічного інституту в Одесі .

При німецькому відділенні Одеського ІНО у 1926 р. була створена німецька секція краєзнавчої комісії. Тут працювали бібліографічний, діалектологічний, етнографічний, історичний відділи, а також відділи архівної роботи та музейної справи. Членом комісії був професор Ленінградського університету В. Жирмунський, статті якого нерідко друкувалися на сторінках згаданого «Вісника».

Німецькою секцією була підготовлена карта німецьких поселень на території України. Велика увага приділялася вивченню культури німецького населення. Комісія займалася збиранням усної народної творчості, предметів матеріальної культури. Значне місце у роботі секції посідали проблеми взаємовпливів російської, української і німецької культур .

Дослідженням проблем з краєзнавчої тематики займалося також Одеське наукове товариство при ВУАН, засноване в 1926 р. В його складі працювали соціально - економічна, історико-філологічна, педагогічна, природничо-математична та медична секції. Соціально-економічна секція мала свій часопис «Записки Одесского научного при УАН общества» (редактор М.Є. Слабченко). Науковці цієї секції видали книги «Календарь-справочник. Вся Украина в адресах на 1925 год», «Вся Одесщина. Адресная и справочная книга», «Вся Одесса за 1928 год. Путеводитель по городу и курортам» та інші .

При історичній секції історико-філологічного відділу УАН у 1927 р. була створена комісія порайонної розробки історії України. Від Одеси до цієї комісії входили відомі краєзнавці П.О. Бузук, А.А. Рябінін-Скляревський, М.Є. Слабченко, Б.В. Варнеке, С.М. Щербина . Робота дослідників була зосереджена на вивченні проблем національно- культурного розвитку багатонаціонального населення Херсонщини, Катеринославщини, Миколаївщини. Результати досліджень були вміщені в краєзнавчому збірнику «Миколаївщина».

В Одесі діяли також секції-філії низки наукових установ республіки. Секцією-філією соціально-економічної історії (Харківський ІНО) завідував М.Є. Слабченко. Секція працювала над вивченням історії та економіки України, особливостей розвитку окремих регіонів, зокрема півдня України. У 1930 р. секція припинила роботу у зв`язку з централізацією науково-дослідних установ. Головною ж причиною закриття секції, на нашу думку, була не реорганізація наукових установ, а те, що М.Є. Слабченко велику увагу приділяв проблемам розвитку української мови, культури, історії України. Політоргани уважно слідкували за роботою дослідника, таємно перевірялися тексти його лекцій. Наступним кроком стала заборона друкувати роботи вченого . Як наслідок - ліквідація секції і арешт її керівника.

Плідно працювала з краєзнавчої тематики секція науково-дослідної кафедри єврейської культури (Київський ІНО), очолювана Я.М. Мерзоном: зібрано багатий матеріал з історії та етнографії єврейського народу, його культури. Секція сходознавства (Харківський ІНО) стала організатором семінарів сходознавства в Одеському торговельно-промисловому технікумі, Одеському інституті народного господарства, приділяла значну увагу роботі Єврейської Академічної бібліотеки .

Єврейська Академічна бібліотека була заснована в 1920 р. і реорганізована у 1924 р. За багатством і цінністю книжкових фондів вона посідала друге місце (після ленінградських зібрань) серед єврейських книгосховищ СРСР. До фонду бібліотеки входили приватні зібрання, зокрема зібрання Д. Когана, відомого дослідника єврейської старовини і видавця середньовічних єврейських письменників. Фонди бібліотеки містили велике зібрання книг давньоєврейською мовою, історичні хроніки, наукові збірники, монографії з історії єврейської культури. Тут знаходилась також колекція стародруків, найдавніший з яких датувався 1505 роком. У бібліотеці знаходились праці «єврейської україніки та одесики». Працівники бібліотеки розгорнули величезну краєзнавчу роботу . Наукові роботи членів секції сходознавства А.А. Сухова, А. Вернеке, С.С. Дложевського друкувалися на сторінках «Бюлетеня Всеукраїнської наукової асоціації сходознавців» .

Однією з провідних установ у галузі краєзнавства була Центральна наукова бібліотека, очолювана з 1922 р. відомим дослідником, краєзнавцем С.Л. Рубінштейном. Бібліотека проводила плідну й різноманітну наукову роботу і була переведена з відання Головполітосу до Укрголовнауки.

Доленосне визнання для розробки наукових засад бібліотечного краєзнавства мала Перша конференція наукових бібліотек України, яка відбулася 1925 року. Проблемам розвитку краєзнавства присвятили свої виступи С.П. Постернак, М.І. Ясинський, С.Л. Рубінштейн та ін. Доповідачі підкреслювали, що українознавча й краєзнавча робота повинні бути пріоритетними в діяльності бібліотек. Як зазначає дослідниця Н.М. Кушнаренко: «На відміну від Росії, де великі надії на розвиток бібліотечного краєзнавства покладалися на бібліотеки краєзнавчих товариств, центрами бібліотечного краєзнавства в Україні визначалися державні наукові бібліотеки як такі, що мали найповніші фонди краєзнавчих і місцевих документів. Перед ними ставили такі завдання: утворення краєзнавчих відділів, які б проводили систематичну роботу щодо збирання, зберігання й обробки краєзнавчих і місцевих видань; організація бібліографічної роботи в галузі краєзнавства; створення краєзнавчих гуртків з вивчення рідного краю й окремих питань українознавства; проведення різноманітних кампаній, виставок, доповідей, лекцій з питань краєзнавства; налагодження тісних зв`язків з краєзнавчими комісіями на місцях, а в разі їх відсутності - оголення масового краєзнавчого руху у своєму краї» .

З метою організаційного впорядкування краєзнавчої роботи бібліотек республіки на конференції висловлювалися пропозиції щодо своєрідного бібліотечного районування України, а центрами окремих регіонів мали стати наукові бібліотеки. Крім того, рекомендувалося запровадити в кожній науковій бібліотеці посади бібліотекаря - краєзнавця для здійснення організаційно-методичного керівництва краєзнавчою роботою бібліотек у краї. Можемо констатувати, що зазначена конференція заклала засади сучасного бібліотечного краєзнавства. Безперечно, важливим було визнання краєзнавчої роботи складовою бібліотечного українознавства.

У 20-х рр. започатковано українську школу бібліотечного краєзнавства, свідченням чого є розвиток теорії краєзнавчої бібліографії в Україні. Досвід організації такої роботи використано на сучасному етапі під час складання «Путівника по краєзнавчих ресурсах бібліотек України» , метою якого є ознайомлення фахівців з мережевими краєзнавчими ресурсами бібліотек України.

Н.М. Кушнаренко зазначає, що саме в цей час «науковці зробили значний внесок у наукове осмислення суті краєзнавчої бібліографії в Україні, уточнили зміст базових понять - «місцева», «крайова», «краєзнавча» та «країнознавча бібліографія», «топобібліографія», «територіальна бібліографія», «бібліографія краю» і т. ін.»

Важливу роль у вивченні історії краю відіграв Археологічний інститут, в якому працювали дослідники С.С. Дложевський та М.Ф. Болтенко. Археологічна комісія Академії наук України видавала «Український археологічний архів» (Т. 1 -3. - 1926-1930), «Український архів» (Т. 1-4. - 1929-1931). В комісії працював і М. Грушевський .

Широку краєзнавчу роботу розгорнули музеї, наприклад, грецький музей у Маріуполі , Одеський археологічний музей. Одним з найстаріших музеїв старовини України є Миколаївський обласний краєзнавчий музей, заснований 1913 року. Ініціаторами його заснування були голова міської думи М. Леонтович, член міської думи С. Гайдученко та відомий громадський діяч Е. Францев. З 1920 по 1940 рр. він іменувався історико-археологічним музеєм. Основу музею склала колекція Кабінету рідкісних речей при Чорноморському депо карт (1803). Там зберігалися моделі кораблів, археологічні знахідки з Ольвії, Керчі, Феодосії, зброя, одяг, медалі та інші предмети .

Важливу роль у розвитку краєзнавства відіграли архіви. 1921 року при Народному комісаріаті освіти УСРР було створене Головне архівне управління. На початку наступного року були організовані місцеві архівні установи - губернські архівні управління. Одеський історичний архів очолив О. Рябінін-Скляревський, який розгорнув величезну роботу щодо складання описів справ, введення до наукового обігу документів, розробки теорії і практики архівної роботи. Як зазначає дослідник Ю. Капарулін: «Саме в цей час колишній представник російської історіографічної традиції, під впливом подій національно-визвольних змагань та відродження української державності, суттєвих змін в історичній науці доби «золотого віку», свідомо перейшов на позиції української національної історіографії» .

На 1931 р. ЦАУ отримало 12 описів архівних фондів цензури і генерал-губернаторського управління, виконані О. Рябініним-Скляревським. Його описи стали основою для подальших архівознавчих та історичних студій. У вивченні дослідника був оригінальний джерельний матеріал «Архів Коша Нової Запорозької Січі», який в умовах українізації викликав інтерес науковців та громадськості . Впродовж двох років О. Рябініним-Скляревським було зроблено опис Архіву. Дослідник мав значні плани щодо роботи з Архівом, публікації документів, їх вивчення, однак Архів Коша Запорозької Січі був перевезений з Одеського крайового історичного архіву до Харківського Центрального історичного архіву. Сфера наукових інтересів історика була широкою: історія козацтва, суспільних і революційних рухів, масонства, Херсонської громади, історія Бессарабії, управління тимчасового Одеського генерал-губернатора тощо. Однак, наприкінці 20-х - на поч. 30-х рр. українська тематика починає згортатися радянською владою.

Негативний вплив на розвиток українського архівознавства та краєзнавства мали репресії 20-30-х років. Наступ партійної ідеології на українське архівознавство знайшов вияв у «нищівній критиці» науковців-архівістів на сторінках архівознавчих видань «Радянський архів» та «Архів Радянської України», звільненні з роботи досвідчених архівістів і заміні їх членами партії, в арештах архівістів, починаючи з керівного складу. Ворожими марксистсько-ленінській ідеології було визнано погляди відомих українських теоретиків-архівістів В. Веретенникова, В. Романовського, В. Барвинського. У 30-і рр. були заарештовані і перебували під слідством сотні архівістів, безпідставно звинувачених у зв'язках з білоемігрантськими, контрреволюційними військово-офіцерськими, націоналістичними організаціями, в т.ч. В. Романовський, О. Рябінін-Скляревський, В. Новицький, С. Гаєвський, О. Грушевський, П. Федоренко та ін.

Краєзнавча робота була тісно пов`язана з охороною історичної спадщини. Значну роль у збереженні пам`яток з культури і природи відіграли Миколаївське та інші наукові товариства, в роботі яких брали участь наукові працівники, вчителі, лікарі, агрономи, кооператори .

З 1926 р. охороною пам`яток займалися крайові комісії пам`яток культури: Київська, Харківська, Дніпропетровська та Одеська. Одеська комісія опікувала 7 округ: Одеську, Херсонську, Миколаївську, Первомайську, Кіровоградську, Криворізьку, Мелітопольську. Очолював цю роботу професор С.С. Дложевський. У 1926 р. комісії взяли на облік 84 археологічні, 65 архітектурних і 10 меморіальних пам`яток. У 1927 р. лише Одеська крайова комісія зареєструвала 124 пам`ятки архітектури, археології, історії і 12 пам`яток природи .

Одеська крайова комісія обстежила колекцію малюнків з української етнографії видатного художника Ждахи, одеські цвинтарі (християнські, єврейські, турецькі), провели експертизу речей, які планувалося вивезти за кордон, перевіряла стан культових споруд. Завдяки зусиллям комісії багато цінних пам`яток були збережені для нащадків . Однак, радянське керівництво не дуже переймалося цими проблемами. Так, на січневій сесії ВУАН у 1934 р. В. Затонський засвідчив: «...безусловно, кое-что погибло и, думается, безвозвратно и бесследно вроде духовной академии со всем богословием, погиб целый ряд других «ценностей» феодально-буржуазного порядка, но зато мощно кастет советская культура.» .

У розвитку краєзнавства південної України важливу роль відіграло чимало осіб. Однак особливої уваги заслуговують такі діячі, як С.С. Дложевський, М.Є Слабченко, О. Рябінін-Скляревський та інші. Сергій Степанович Дложевський - приват-доцент Одеського університету, згодом професор кафедри української мови Одеського інституту народної освіти - одночасно був головою Одеської комісії краєзнавства при ВУАН, керівником археологічної секції, з весни 1927 р. - також керівником секції з вивчення грецької нацменшості в УСРР .

Одеський період життя та діяльності С.С. Дложевського сучасні дослідники вважають найбільш насиченим. Члени Краєзнавчої комісії брали участь у вивченні Північного узбережжя Чорного моря, після смерті В. Фармаковського С.С. Дложевський очолював декілька років археологічну експедицію в Ольвії. Під час розкопок було знайдено чимало шедеврів античного мистецтва, які нині знаходяться в колекціях Ермітажу, Одеського історико-археологічного, Миколаївського історико-археологічного музеїв. Наукові роботи цього періоду публікувалися переважно у «Віснику Одеської Комісії Краєзнавства».

Тривалий час в радянській історіографії замовчувалася діяльність видатного українського історика, академіка ВУАН, краєзнавця Михайла Єлисейовича Слабченка. Він був засуджений за справою СВУ, тому про нього або не згадували, або розглядали як «ворога народу». Лише 1989 р. він був реабілітований. Того ж року одеський історик Т.М. Попова на IV Республіканській краєзнавчій конференції назвала М. Слабченка «талановитим вченим» . З цього часу дослідники почали вивчати науковий доробок вченого, зокрема його праці та діяльність як краєзнавця. Багатогранну роботу розгорнув О. Рябінін-Скляревський.

Однак, «золотий період» в історії краєзнавства тривав недовго. Починаючи з 1929 року в історико-краєзнавчій роботі почався спад. Наприкінці 20-х рр. почалися систематичні перевірки особового складу науково-дослідних установ, які «виявили» у складі наукових установ «ворожі елементи» «буржуазного або дрібнобуржуазного походження». Вони, як правило, вважалися «чужаками» для радянської влади і підлягали звільненню з роботи. В цей час припинив діяльність Український комітет краєзнавства - координатор громадського краєзнавчого руху, його орган - журнал «Краєзнавство», були ліквідовані окружні бюро та первинні осередки краєзнавства, згорнули історико-краєзнавчі дослідження наукові та освітні структури .

До 100-річниці заснування Української академії наук (нині НАН України) Державним архівом Одеської області було підготовлено виставку архівних документів, які відображають життя та діяльність видатних науковців України, Одещини, а також трагічні сторінки звинувачень багатьох з них у націоналізмі, ворожій діяльності та репресій .

Висновки

Отже, 20-ті роки вважають «золотим часом» в історії краєзнавства, коли закладалися методологічні основи краєзнавчої науки, розбудовувалась структура краєзнавчих організацій і осередків, розгорталась багатоаспектна практична робота в галузі краєзнавства, накопичувався цінний досвід. Однак наприкінці 20 -х рр. відбувається згортання історико-краєзнавчих досліджень, закриваються наукові товариства, піддаються репресіям видатні краєзнавці України. «Золотий час» в історії краєзнавства та культури перетворився у 30-х рр. на «репресоване краєзнавство» та «розстріляне відродження».

Література

1. Акуленко В.І. (1991). Охорона пам'яток культури в Україні (1917-1990). Київ: Вища школа, 274 с.

2. Бачинська О.А. Дложевський Сергій Степанович. Професори Одеського (Новоросійського) університету. А-І, С. 387-389. URL:

3. http://dspace.onu.edu.ua:8080/handle/123456789/1197

4. Бюллетень Всеукраинской научной ассоциации востоковедов (1927). Харьков, № 4¬5.

5. Вісник Одеської комісії краєзнавства при ВУАН. (1925), № 2-3.

6. Григорьєва Т.Ф. (1991). З сім'їробітника-каменяра (М.Є. Слабченко). Репресоване краєзнавство (20-30-ті роки). Київ: Рідний край, 478 с.

7. Державний архів Одеської області. Виставка архівних документів До 100-річниці заснування Української академії наук (Національної академії наук України) тематико- експозиційний план Історична довідка .URL:

8. http://archive.odessa.gov.ua/files/derjarhiv/VISTAVKI/1918_akademia-nauk/100-rokiv-nan- ukraini_perelik.pdf

9. Державний архів Одеської області (ДАОО), ф. Р- 39, оп.1, спр. 78, арк. 283; спр.87, арк.4, 12-14, 21.

10. ДАОО, ф. Р-39, оп.1, спр. 1, арк. 312; спр. 49, арк. 1, 1зв.; спр. 87, арк.4, 39.

11. ДАОО, ф. Р- 39, оп.1, спр. 78, арк. 283; спр.87, арк.4, 12-14, 21.

12. ДАОО, ф. Р-134, оп.1, спр. 1494, арк. 33.

13. ДАОО, ф. Р- 1724, оп. 1, спр. 33, арк. 3; спр. 34, арк. 7.

14. Дороніна Н. (2011). Сергій Дложевський - український вчений, філолог і археолог (1889 - 1930). Етнічна історія народів Європи. Вип. 36, С.75-78.

15. Записки історично-філологічного відділу УАН (1927). Харків, Кн. 11, С. V-11; Кн.17, С. XXIV XXVII.

16. Записки українського бібліографічного товариства в Одесі. (1928). Ч. 1, Одеса.

17. Затонский В. П. (1934). Национально-культурное строительство и борьба против национализма. - Харьков.

18. Збірник матеріалів Одеської крайової комісії для охорони пам`яток матеріальної культури та природи (1927), Одеса.

19. Історичне краєзнавство. URL: https://textbook.com.ua/kulturologiya/1473448110)

20. Капарулін Ю.В. (2014). Олександр Рябінін-Скляревський: інтелектуальна біографія історика (1878-1942). - Херсон: Видавничий дім «Гельветика»,. - 236 с.

21. Кушнаренко Н.М. (2007). Бібліотечне краєзнавство: Підручник, Київ: Знання, 502 с.

22. Миколаївський обласний краєзнавчий музей «Старофлотські казарми» : бібліогр. покажч.( 2016), Серія «Музейна Миколаївщина» ; Вип. 1, Миколаїв, 58 с.

23. Попова Т.Н. (1989). Из истории деятельности краеведческой комиссии в Одессе в 20-е годы. Матеріали IV Республіканської наукової конференції з історичного

24. краєзнавства, Київ, С.44.

25. Прокопчук B.C. (2006). Від «зоряності» - до занепаду: українське краєзнавство кінця 20-х - початку 30-хроків XXст. Краєзнавство, № 1-4, С. 40-44.

26. Путівник по краєзнавчих ресурсах бібліотек України URL: http://www.nibu.kiev.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=382&Itemid=1905

27. Тронько П., Прокопчук В. (2010). Український комітет краєзнавства: історія становлення й наслідки діяльності. Краєзнавство. № 1-2, С. 76 -96.

28. ЦДА України. Ф. 166, оп.6, спр. 2338, арк. 72.

References

краєзнавство навчальний науковий

1. Akulenko V.I. (1991). Oxoronapam`yatokkul'tury' v Ukrayini (1917- 1990). Ky'yiv.

2. O.A. Bachy'ns'ka. Dlozhevs'ky'j Sergij Stepanovy'ch. Profesory' Odes'kogo (Novorosijs'kogo) universy'tetu. A-I . S. 387-389. URL: http://dspace.onu.edu.ua:8080/handle/123456789/1197

3. Byulleten' Vseukray'nskoj nauchnoj assocy'acy'y' vostokovedov (1927). Xar'kov, # 4-5.

4. Visny'k Odes'koyi komisiyi krayeznavstva pry' VUAN. (1925), # 2-3.

5. Gry'gor'yeva T.F. (1991). Z sim`yi robitny'ka-kamenyara (M.Ye. Slabchenko). Represovane krayeznavstvo (20-30-ti roky'). Ky'yiv.

6. Derzhavny'j arxiv Odes'koyi oblasti. Vy'stavka arxivny'x dokumentiv Do 100-richny'ci zasnuvannya Ukrayins'koyi akademiyi nauk (Nacional'noyi akademiyi nauk Ukrayiny') tematy'ko-ekspozy'cijny'j plan Istory'chna dovidka .URL:

7. http://archive.odessa.gov.ua/files/derjarhiv/VISTAVKI/1918_akademia-nauk/100-rokiv-nan- ukraini_perelik.pdf

8. Derzhavny'j arxiv Odes'koyi oblasti (DAOO), f. R- 39, op.1, spr. 78, ark. 283; spr.87, ark.4, 12-14, 21.

9. DAOO. F. R-39, op.1, spr. 1, ark. 312; spr. 49, ark. 1, 1zv.; spr. 87, ark.4, 39.

10. DAOO, f. R- 39, op.1, spr. 78, ark. 283; spr.87, ark.4, 12-14, 21.

11. DAOO, f. R-134, op.1, spr. 1494, ark. 33.

12. DAOO. F. R- 1724, op. 1, spr. 33, ark. 3; spr. 34, ark. 7.

13. Doronina N. (2011). Sergij Dlozhevs 'ky j - ukrayins 'ky j vcheny j, filolog i arxeolog (1889 - 1930). Etnichna istoriya narodiv Yevropy'. Vy'p. 36, S.75-78.

14. Zapy'sky' istory'chno-filologichnogo viddilu UAN (1927). Xarkiv, Kn. 11, S. V-11; Kn.17, S. XXIV XXVII.

15. Zapy'sky' ukrayins'kogo bibliografichnogo tovary'stva v Odesi. (1928). Ch. 1, Odesa.

16. Zatonsky'j V. P. (1934). Nacy'onal'no-kul'turnoe stroy'tel'stvo y' bor'ba proty'v nacy'onaly'zma. - Xar'kov.

17. Zbirny'k materialiv Odes'koyi krajovoyi komisiyi dlya oxorony' pam`yatok material'noyi kul'tury' tapry'rody (1927), Odesa.

18. Istory'chne krayeznavstvo. URL: https://textbook.com.ua/kulturologiya/1473448110)

19. Kaparulin Yu.V. (2014). Oleksandr Ryabinin-Sklyarevs'ky'j: intelektual'na biografiya istory'ka (1878-1942). - Xerson: Vy'davny'chy'j dim «Gel'vety'ka», 236 s.

20. Kushnarenko N.M. (2007). Bibliotechne krayeznavstvo: Pidruchny'k, Ky'yiv: Znannya,

21. 502 s.

22. My'kolayivs'ky'j oblasny'j krayeznavchy'j muzej «Staroflots'ki kazarmy'» : bibliogr. pokazhch.( 2016), Seriya «Muzejna My'kolayivshhy'na» ; Vy'p. 1, My'kolayiv, 58 s.

23. Popova T.N. (1989). Y'z y'story'y' deyatel'nosty' kraevedcheskoj komy'ssy'y' v Odesse v 20-e godbi. Materialy' IV Respublikans'koyi naukovoyi konferenciyi z istory'chnogo krayeznavstva, Ky'yiv, S.44.

24. Prokopchuk B.C. (2006). Vid «zoryanosti» - do zanepadu: ukrayins'ke krayeznavstvo kincya 20-x - pochatku 30-x rokiv XX st. Krayeznavstvo, # 1-4, S. 40-44.

25. Putivny'k po krayeznavchy'x resursax bibliotek Ukrayiny' URL: http://www.nibu.kiev.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=382&Itemid=1905

26. Tron'ko P., Prokopchuk V. (2010). Ukrayins'ky'j komitet krayeznavstva: istoriya stanovlennyaj naslidky' diyal'nosti. Krayeznavstvo. # 1-2, S. 76 -96.

27. CzDA Ukrayiny'. F. 166, op.6, spr. 2338, ark.. 72.

Размещено на Allbest.ru