Національні збройні сили у політичній діяльності народного руху України У 1989-1991 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стаття з теми:

Національні збройні сили у політичній діяльності народного руху України У 1989-1991 рр.

Ткачук Андрій К.і.н., аташе з питань оборони Посольства України у республіці Австрія

ABSTRACT

NATIONAL ARMED FORCES IN THE POLITICAL ACTIVITIES OF THE PEOPLE'S MOVEMENT OF UKRAINE IN 1989-1991'TH

TkachukAndriy, Candidate of Historical Sciences, Defense Attachй Embassies of Ukraine in the Republic of Austria

In this general article the development of the idea of the formation of the Armed Forces of Ukraine in the activities of the People's Movement of Ukraine (NRU) by the 1990's is discussed. The influence of the socio-political situation in the USSR on the change of the political rhetoric of the NRU and the activation of the process of creating national armed forces is considered. Particular attention is paid to the decisions of the congresses of the NRU, which played a key role in the process of formation of the Ukrainian Army. Conclusion are drawn that under the influence of socio-political circumstances, the NRU's rhetoric on the idea of the creation of the Ukrainian army was evolving. If at the beginning of their activities the NRU leaders acted exclusively for the democratization of the existing system, with the rise of the crisis trends in the USSR, they began to actively promote the idea of full independence of Ukraine and the formation of a full-fledged national armed forces as the guarantor of this independence.

Key words: People's Movement of Ukraine, army, USSR, politics

АНОТАЦІЯ

збройний сила україна рух

У статті досліджено розвиток ідеї утворення Збройних сил України у діяльності Народного Руху України на зламі 1990-х рр. розглянуто вплив суспільно-політичної ситуації в СРСР на зміну політичної риторики діячів НРУ та активізацію процесу створення національних збройних сил. Особлива увага приділена рішенням з'їздів НРУ, які відіграли ключову роль у процесі утворення української армії. Зроблено висновки про те, що під впливом суспільно-політичних обставин риторика НРУ стосовно ідеї створення української армії пройшла еволюцію: якщо на початку своєї діяльності діячі політичної силивиступали виключно за демократизацію існуючого державного устрою, то з ростом кризових тенденцій в СРСР вони почали активно пропагувати ідею незалежності України та утворення повноцінних національних збройних сил, як її гаранта.

Ключові слова: Народний Рух України, армія, СРСР, політика

У процесі становлення та розбудови Збройних сил України особливе місце належить діяльності українських політичних партій, громадських рухів та об'єднань. Завдяки активній позиції їхніх членів у вирі суспільно-політичних перетворень на зламі 1990-х рр. було покладено початок для створення повноцінної армії незалежної Української держави.

Зважаючи на різну політичну вагу в українському суспільстві, яку мали на той час громадські об'єднання та рухи цікавим, на наш погляд, є вивчення ролі Народного Руху України (Рух, НРУ) у процесі становлення збройних сил відновленої Української держави. Таке дослідження є актуальним, особливо якщо брати до уваги той факт, що в українській історіографії фактично відсутні комплексні праці, що розкривають взаємозв'язок між процесами розбудови ЗСУ та перебігом суспільно-політичних процесів в Україні.

Діяльності НРУ на початку 1990-х рр. присвячено чимало наукових та публіцистичних праць. Спільним фактично для усіх таких досліджень є акцентування уваги на опозиційності НРУ та його ключовій ролі в процесі об'єднання національно - демократичних елементів, які з своєю програмою суспільно-демократичних перетворень вийшли далеко за межі так званої «перебудови». Побіжно в таких працях зустрічається висвітлення ролі НРУ в формуванні Збройних сил України. Серед них, на наш погляд, на увагу праці Г. Гончарука [5], М. Вівчарик [18], О. Гараня [4], В. Ковтуна [10] та ін. В них всебічно проаналізовано питання історії національно-демократичного руху, в діяльності якого активну участь брали «рухівці», передумови виникнення, ідеологічно-політичні витоки суспільно- політичних рухів і партій в Україні, розкрито участь НРУ у процесі формування демократичної політичної опозиції, піднесення української національної свідомості громадян, початків процесів становлення української політичної нації тощо. Втім, діяльність Народного Руху України в контексті будівництва збройних сил кінця 80-х - початку 1990-х рр. XX століття залишається малодослідженою темою і досі не була, за невеликим винятком, предметом наукових досліджень.

Завданням даної статті є дослідження ідеї формування та розбудови українських збройних сил у діяльності НРУ як громадсько-політичної організації у 1989-1991 рр.

Наприкінці 80-х - початку 90-х рр. XX ст. у Радянському Союзі відбувалося переосмислення нових життєвих реалій. Поруч із проголошеною «перебудовою» суспільно-політичного життя, віхи лібералізації торкнулися і військової сфери. Серед представників військової професії значно активізувався процес національного самоусвідомлення. У випадку УРСР це питання набуло особливого значення, оскільки значна частина офіцерів СРСР були українцями за національністю, які в умовах існування радянського політичного устрою перебували поза її межами. Зважаючи на кризові явища у радянській армії (високий рівень не бойових втрат, дідівщину) вихідці з України дедалі більше воліли проходити службу на території своєї землі, що звісно не могло не викликати спротиву з боку вищого партійного керівництва та окремих представників військового командування.

Ключову роль в формуванні та становленні української армії на початку 1990-х рр. відіграли учасники численних громадських організацій та партій, які виступали під гаслами суверенітету та державної самостійності України. Поруч із вимогами демократизації суспільно-політичного життя та поліпшення життєвого рівня населення, на порядку денному української суспільно-політичної думки дедалі частіше поставало питання доцільності створення національної армії в Україні. Зараз важко простежити тяглість ідеї формування українських національних збройних сил, адже впродовж майже 70-літнього перебування України в складі СРСР у різні роки до неї звертались ціла низка діячів національно-визвольного руху. Проте з високою долею імовірності можемо стверджувати, що в умовах радянського тоталітарного режиму середини 1980-х рр. чи не вперше така ідея прозвучала у середовищі Народного Руху України, який став головним чинником консолідації для формування широкої коаліції різного роду національно-демократичних сил. Відкрито заперечивши монополію Компартії на участь у суспільно-політичному житті держави НРУ окреслив вектор подальшого розвитку національно-демократичного руху, а його ідеологія увібрала в себе усі наявні сподівання українського національно-визвольного руху.

На початковому етапі діяльності НРУ мова не заходила про формування національних збройних сил. Підготовлений ініціативною групою НРУ проект програмового документу отримав своє схвалення на загальних зборах 31 січня 1989 р. [14, с. 15]. У відозві «До народу Української Радянської Соціалістичної Республіки» були визначені напрями подолання репресивної державної системи. НРУ переконував у необхідності об'єднання зусиль всіх патріотичних сил задля уникнення загальнонаціональної катастрофи [7, с. 4]. Головною метою було названо перетворення УРСР в демократичну правову державу, покликану забезпечити вільний розвиток людини, захист прав людини і нації на основі здійснення основних демократичних свобод [16]. Цілком імовірно, що така поміркована позиція була продиктована необхідністю очікування вдалого моменту задля подальшого «просування» ідеї демократизації суспільно - політичного устрою в державі у межах проголошеної політики «перебудови».

На Установчому з'їзді НРУ, що проходив 8-10 вересня 1989 р. у Києві, було ухвалено постанову під назвою «Народний Рух України за перебудову» були порушені питання відродження української культури, обґрунтовувалась необхідність демократизації усіх суспільно-політичної а соціально-економічної сфер життя. Домінування національної ідеї стало основним критерієм, який дозволив однозначно ідентифікувати Народний Рух України як виразника інтересів українського народу [12, с. 74]. Установчий з'їзд НРУ у багатьох аспектах став ключовим етапом мобілізації населення у боротьбі за національні права. На ньому порушувалися питання незалежності і суверенності України, про що говорили деякі делегати [6, Арк. 197].

Зважаючи на те, що на час проведення з'їзду в НРУ виокремились дві течії - поміркованих (виступали за здійснення демократичних перетворень) та радикалів (наполягали на цілковитій незалежності) не викликає подиву, що велика увага була привернена до питання формування національних збройних сил. Зокрема, лідер Української Гельсінської спілки Л. Лук'яненко виступав за повну самостійність України та її вихід зі складу СРСР [6, Арк. 197].

На доцільності та своєчасності ідеї державної незалежності наполягав також В. Чорновіл, який вказував на те, що єдиним порятунком суспільства від тотального краху є цілковита державна незалежність України, отримана виключно мирним та конституційним шляхом [2, с. 1]. Активно підтримував ідею самостійності України Г. Петрук-Попик, який вказував, що спільною метою для українського народу є суверенна Україна. Однак умовою політичної незалежності України, за його словами, було створення «сильної української армії» [16, с. 268]. Зрештою, після численних виступів делегати З'їзду ухвалили «Звернення до військовослужбовців УРСР, працівників української міліції та КДБ». Підписанти цього важливого, з точки зору державотворення, документу закликали прихильників «перебудови» серед армійських чинів та органів правопорядку до консолідації, взаємної толерантності, процесу демократизації суспільства.

Після брутального розгону мирної демонстрації у Львові спецпризначенцями МВС 1 жовтня 1989 р., стало цілком очевидним, що тоталітарна система не гребуватиме жодними методами для знищення українського самостійницького руху. Тоді ж керівництво Львівського НРУ ухвалило рішення про формування організації, здатної захистити своїх прихильників від свавілля правоохоронних органів. Положення НРУ «Про львівський загін підтримки громадського порядку» стало правовою основою діяльності організації, відомої в подальшому як «Варта Руху». У подальшому цей загін брав участь у підтриманні порядку під час масових демонстрацій у Львові та Києві, формуванні «живого ланцюга» з Львова до столиці України 21 січня 1990 р [20, с. 229].

На початку лютого 1990 р. у Львові було створено Український Військовий Комітет, який займався пропагандою створення Українських збройних сил. Комітет свою мету вбачав у спробі домогтися проходження військової служби українців на території республіки, з правом користуватися українською мовою. Крім того було запропоновано встановити заборону на проходження військової служби в Україні вихідців з інших республік, заміни існуючої присяги присягою на вірність народу України. Зрештою, в ухвалені резолюції було визначено головну мету Комітету - «створення професійних Українських Збройних сил на території Самостійної Соборної Української Держави» [20, с. 230-231]. 20 червня 1990 р. Комітет був переформований у Львівський громадський комітет за відродження Української Національної Армії. Його діяльність поширилась по всій Україні, а в Тернополі, Ужгороді, Житомирі, Києві, Кривому Розі, Херсоні, Чернівцях було засновано територіальні осередки.

На тлі хвилі національно-визвольних рухів в радянських республіках дедалі частіше проявлялися незалежницькі тенденції, які по своєму змісту були утопічними та не містили практичних кроків у сфері державотворення. Використання владою тоталітарної держави військових формувань проти діячів національно-визвольних рухів лише посилило кризові тенденції в самій партії та наочно продемонструвало доцільність формування національних збройних формувань, які б перебували в республіканському, а не загальносоюзному управлінні. Представники Української Гельсінської Спілки, Руху, СНУМ та студентських братств у лютому-березні 1990 р. провели низку акцій протесту проти використання українських юнаків, які служили в армії, в кривавих сутичках у Вірменії, Душанбе та Азербайджані [20, с. 230].

Відомий український інтелектуал М. Брайчевський активно виступав за формування національних збройних сил оскільки був переконаний, що в ситуації, яка склалася станом на 1989 р. Москва була готовою задушити прагнення України до суверенітету [21, с. 102]. На тлі цього в Україні відбувалося поглиблення та радикалізація поглядів політиків та активістів щодо ідеї незалежності [5, с.37].

Дедалі наочнішою ставала еволюція Народного Руху України, яка полягала в еволюції організації, що прагнула до співробітництва з керівною партійною верхівкою на шляху встановлення справжньої демократії, в антикомуністичну, опозиційну до КПРС-КПУ організацію. Іншої потужної сили опозиційної Компартії України на той час не існувало [13, с. 37-38].

Стрімкий розвиток подій стимулював українську громадськість до активізації пошуку шляхів формування національного війська. Варіантів створення армії було небагато: або його мала сформувати Верховна Рада республіки, або ж сформувати структури з патріотично налаштованих громадян, які б існували паралельно до радянської армії.

Істотним кроком боротьби НРУ на шляху здобуття незалежності стала Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р., постанова Верховної Ради УРСР про проходження військової служби громадянами України на території республіки та інші незалежницькі чинники. 12 листопада 1990 р. уряд УРСР припинив відправлення новобранців за межі України.

Декларація про державний суверенітет України проголошувала, що єдиним джерелом державної влади в УРСР є народ України. Українські закони були пріоритетними над загальносоюзними. Важливим у Декларації були положення Третього та Дев'ятого розділів декларації, які вказували на те, що Україна має право на власні збройні сили, внутрішні війська та органи держбезпеки. Проголошуючи право мати власні Збройні Сили, внутрішні війська й органи держбезпеки, українські парламентарі декларували намір формувати у майбутньому нейтральну державу, яка не братиме участі у військових блоках і зобов'язується дотримуватися трьох неядерних принципів: не виробляти, не застосовувати і не набувати ядерної зброї [3, с. 429].

Суверенітет не давав належного підґрунтя для формування самостійної України, а тому це обумовлювало подальшу роботу над створенням незалежної української держави. Цій головній проблемі були присвячені всеукраїнська зустріч «рухівців», яка відбувалася 25-28 жовтня 1990 р. в Києві. За різними оцінками, саме на Другому з'їзді Народний Рух України сформував ту самостійницьку платформу, що відіграла вирішальну роль в боротьбі за державну незалежність [15, с. 96]. Рух відійшов остаточно від ідеї демократичних гасел доби «перебудови» до позиції відстоювання ідеї повної незалежності України. У виступах делегатів з'їзду лунала цілковита відмова від співпраці з КПРС, курс на створення незалежного передвиборчого блоку з метою усунення від влади партійної верхівки [19, арк. 108-110]. Головна увага у доповідях, звітах та виступах була зосереджена на таких питаннях: неприйняття Союзного договору, повна незалежність України, створення української національної армії, міжрелігійні справи, звинувачення КПРС і КПУ у «війні проти власного народу», тотальна критика центру і його керівництва. У виступах неодноразово пропонувалося оголосити КПРС та КПУ злочинними організаціями [19, с. 107-112].

Другі Всеукраїнські збори Руху розглянули питання про створення комітетів відновлення Української національної армії. На першу сесію Великої ради Руху, яка відбулася 1 грудня 1990 р., було подано концепцію будівництва ЗСУ, що передбачала перетворення угруповань Збройних Сил Радянського Союзу на території України у ЗСУ зі збереженням їхньої бойової готовності. Значною мірою, Другі збори НРУ дали основу для подальшого існування Спілки офіцерів України [17, с. 41- 42]. Зрештою, учасники з'їзду погодились на вилучення слів «за перебудову» та сформулювали головну мету - відновлення державної незалежності України. Про переорієнтацію НРУ писала тодішня преса, яка вказувала, що «відбувся поворот керма на повну незалежність» [8, с. 2].

Відтак, Програма Руху пройшла своєрідну політичну еволюцію. Якщо у її першому варіанті передбачалося, налагодження відносин з іншими державами союзного утворення на підставі нового Союзного договору, то у новому її варіанті йшлося про наміри цілковитої незалежності, отриманої ненасильницькими методами [9, с. 4-5]. Рухівці вказували на необхідність не реформувати, а цілковито змінити систему та утвердити в державі політичний плюралізм [1, с. 84].

На початку лютого 1991 р. в актовому залі Спілки письменників України відбулась науково-практична конференція «Зовнішня і внутрішня безпека України», на якій було ухвалено рішення про створення Республіканського Комітету за відродження Української національної армії. Через декілька місяців після цього український парламент створив Комісію з питань оборони і державної безпеки. Крім того, в уряді України з'явилася посада державного міністра з питань оборони, національної безпеки і надзвичайних ситуацій УРСР. На думку НРУ, умовою перетворення України в суб'єкт міжнародного права була відмова від Союзного договору. Саме в цьому, на думку лідерів НРУ, було головне завдання демократичних організацій і політичних партій. Вона мала забезпечити в Україні міжнаціональний мир, активізувати демілітаризацію життя [9, с. 44].

Під час численного мітингу (23 червня 1991 р., Київ), співорганізатором якого був НРУ, проти підписання Україною нового Союзного договору, учасники мітингу поряд із гаслами утворення незалежної демократичної України виступали за формування національних збройних сил. Його учасники з числа «рухівців» закликали українців об'єднатися на тлі загрози, що нависла над Україною. Згодом опісля проведення такого мітингу Рада Колегії Народного Руху України та Колегія Руху з військових проблем виступили з ініціативою провести Установчий з'їзд Республіканського Комітету за відродження української армії. Зрештою, на І з'їздв офіцерів України (27-28 липня 1991 р. в Києві) було ухвалено постанову про створення Спілки офіцерів України (СОУ) з чітко визначеною метою - створення національного війська. СОУ ж відіграла важливу роль у створенні Збройних Сил України як одного з атрибутів незалежної держави. Утвердження Верховною Радою УРСР державного суверенітету України та створення всеукраїнської громадської організації «Спілка офіцерів України» наближали крах СРСР. Саме так НРУ став провідником демократизації суспільства, природно трансформувався з руху за перебудову в рух за державну незалежність України, став справжньою опозиційною силою КПУ і тоталітарній державно-партійній системі.

Важко тут не погодитись із дисидентом Л. Лук'яненком, який стверджував, що мотив національного визволення був присутнім весь час, проте тільки в 1989-1991 роках боротьба за демократизацію переросла в боротьбу за самостійну Україну і стала головною серед інших [11, с. 7].

Висновки: В часи національного відродження Народний Рух України став ініціатором створення не лише Української держави, але й взяв безпосередню участь в формуванні основи Збройних сил України. Ідея національних збройних утворень знайшла своє втілення в програмних документах Руху впродовж його діяльності. Особливе значення в ньому відіграв Другий Всеукраїнський з'їзд НРУ, який запрограмував вимогу повної незалежності України, та передбачив формування необхідного атрибуту державності - національного війська.

Список використаних джерел та літератури

1. Бондаренко С.В. Народний Рух України та його роль у національно політичному житті наприкінці 80-х - на початку 90-х років ХХ століття: дис. ... кандидата іст. наук: 07.00.01 / Бондаренко Сергій Васильович. - Тернопіль, 2006. - 191 с.

2. В'ячеслав Чорновіл - патріот - державник // Український Південь. - 2000. - 6 квітня. - С. 1.

3. Відомості Верховної Ради УРСР. - 1990. - №31. - С. 429.

4. Гарань О. В. Убити дракона (З історії Руху та нових партій України). - К.: Либідь, 1993. - 200с.

5. Гончарук Г.І. Народний Рух України: Історія / Г.І. Гончарук. - Одеса: Астропринт, 1997. 380 с

6. ДАІВО. - Ф. П-1. Івано-Франківський обласний комітет Комуністичної партії України / ОК КПУ/ (1939-1991). - Оп. 1. - Спр. 5513. Прес-бюле- тень товариства «Україна» товариство культурних зв'язків з українцями з-за кордоном № 7/ 418/12/423/ від 6 липня до 6 грудня 1989 р. - 251 арк.

7. До народу Української Радянської Соціалістичної республіки // Літературна Україна. 1989. - 21 вересня. - С. 4.

8. Драч І. Рух не вичерпав себе і має майбутнє / І. Драч // Народна газета. - 1992. - Лютий. - С. 2.

9. Другі Всеукраїнські збори Народного Руху України 25-28 жовтня 1990 року: документи. Народний Рух України. Секретаріат. - К.,1990.-71с.

10. Ковтун В. Історія Народного Руху України. - К., 1995. - 382 с.

11. Лук'яненко Л. Де добрий шлях? / Л. Лук'яненко. - К.: УРП, 1994. - 64с.

12. Народний Рух України. Всеукраїнські Збори (1990; Київ) / Документи. - Нью-Йорк, Нью- Джерсі: Пролог, 1991. - 74 с.

13. Пилипенко О.О Внесок Народного Руху в становлення незалежної України / О.О. Пилипенко // Народний Рух України: місце в історії та політиці: тези доп. першої Всеукр. наук.конф. (м. Одеса, 14-16 вересня 1994 р.). - К., 1994. - С. 37-38.

14. Поровський М. Вірю, що Рух оживе / М. Поровський // Розбудова держави. - 1993. - № 5. - С. 14-22.

15. Треті Всеукраїнські Збори Народного Руху України 28 лютого - 1 березня 1992 року: Стенографічний звіт / Народний Рух України. Секретаріат. - К.: Фірма «Віпол», 1995. - 351 с.

16. Три дні вересня вісімдесят дев'ятого. Матеріали Установчого з'їзду Народного Руху України за перебудову / [редрада М. Горинь, І. Драч, В. Дончик та ін.]. - К.: НРУ, 2000. - 496 с

17. Тронько С.П. Діяльність Руху по створенню Збройних Сил України у 1990-1991 рр. // Народний Рух України: місце в історії та політиці.

18. Українська нація: шлях до самовизначення / М. М. Вівчарик та ін. - К.: Вища школа, 2001. - 287 с.

19. ЦДАГОУ. - Ф. 1. Документи загального відділу ЦК Компартії України. 1986- 1991 рр. - Оп. 32. - Спр. 2768. Записки, довідки, інформаційні листи «Про Другі Всеукраїнські збори Народного Руху України». - 218 арк.

20. Якимович Б. Збройні сили України: Нарис історії. Львів, 1996. - 360 с.

21. 25 років незалежності: нариси історії творення нації та держави / Відп. ред. В. Смолій; Кер. авт. кол. Г. Боряк; Авт. кол.: В. Головко (коорд. проекту), В. Даниленко, С. Кульчицький, О. Майбо-рода, В. Смолій, Л. Якубова, С. Янішевський. HAH України. Інститут історії України. - К.: Ніка-Центр, 2016. - 796 с.

Размещено на Allbest.ru