Даниленко В.М. "В.І. Вернадський. Простір життя і думки"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Даниленко В.М. "В.І. Вернадський. Простір життя і думки"

Телячий Юрій (м. Київ)

Доктор історичних наук, професор, директор департаменту контролю у сфері вищої, фахової передвищої освіти і освіти дорослих Державної служби якості освіти України

У 2019 р. українська історіографія збагатилася вагомим фундаментальним дослідженням - черговою монографією одного з провідних вітчизняних учених-істориків - Віктора Михайловича Даниленка, про визначного діяча світової науки - академіка Володимира Івановича Вернадського (1863 р., м. Санкт-Петербург - 1945 р., м. Москва).

Здавалося б, що про В.І. Вернадського вже написано й сказано все. Його життя та діяльність, як предмет вивчення, впродовж більше столітнього виміру відображена в тисячах праць у різних наукових сферах, в різних країнах світу. В. Вернадський - російський, український, радянський учений, природознавець, філософ, засновник геохімії, біогеохімії та радіогеології, вчення про біосферу та космізм, перший президент Української академії наук (1918 р.), академік Паризької, Петербурзької академій наук, дійсний член Наукового товариства імені Шевченка, професор низки університетів, засновник Національної бібліотеки Української держави (Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського), громадсько-політичний діяч. Тому, однозначно, біографії таких визначних постатей світового рівня завжди притягують до свого імені дослідників у різний час, у різному форматі, різних ракурсах і дискурсах. Найбільший сплеск розвідок про Володимира Вернадського стався в радянську добу, і в цьому немає нічого дивного. Але, зрозуміло, що всі вони були виконані в ідеологічно-ідейному партійному каноні. Було б історично несправедливо, в першу чергу, до самого академіка В.І. Вернадського, якби його історико-біографічний портрет і надалі залишався заангажовано-незмінним. Тому саме в цьому й вбачається найважливіше значення монографії, підготовленої В.М. Даниленком. Ще один, не менш важливий аспект - вихід української історії та й, власне, самих українських істориків з-під орбіти впливу імперської велико-російської ідеологічної доктрини, що також актуалізує дану проблематику. (Особливо в сучасних умовах російсько-українського воєнного протистояння). історик біографістика монографія

На нашу думку, монографія В. Даниленка "В.І. Вернадський. Простір життя і думки" - найбільш сучасне об'єктивне висвітлення цієї непересічної постаті в світлі новітніх тенденцій історичної біографістики європейського виміру. Разом із щоденниками самого Володимира Вернадського (1917-1921 рр.), вперше опублікованими в Україні 1994 р., саме ця книга може сприяти створенню цілісного, комплексного уявлення, відтворення особистісного портрета В.І. Вернадського не лише як ученого, організатора науки, а й громадянина, політика, пересічної особистості.

Рецензентами монографії виступили авторитетні вітчизняні вчені, фахівці з даної проблематики: доктори історичних наук, професори С.В. Кульчицький, О.П. Реєнт, О.С. Рубльов. Дослідження рекомендоване до друку рішенням вченої ради Інституту історії України НАН України, видання здійснено за кошти цільової комплексної програми "Створення та розвиток науково-видавничого комплексу НАН України" й побачило світ у столичному видавництві "Академперіодика".

В авторській анотації зазначено, що ім'я Володимира Вернадського займає одне з найпочесніших місць у світовій науці поряд із І. Ньютоном, Ч. Дарвіном, А. Ейнштейном. Біографічний нарис підготовлено на основі його праць, щоденників, листів, маловідомих, або недоступних раніше документів і матеріалів. Життєпис подано в контексті суспільно-політичних процесів і подій. У додатку вміщено маловідомий в Україні, але дуже цінний краєзнавчий нарис молодого вченого. Видання рекомендується історикам, викладачам, студентам, усім, хто цікавиться долею В. Вернадського, історією науки, минулим української держави.

Змістово монографія складається з передмови, тринадцяти розділів, післямови, додатка, іменного покажчика та списку використаної літератури.

У передмові В. Даниленко визначає актуальність вивчення біографії В. Вернадського в умовах новітнього українського державотворчого процесу, констатуючи, що ця постать ":...була цілісною, надзвичайно складною і суперечливою. Його громадське й наукове життя тривало в умовах глибокої [я би ще добавив - й постійної - Ю.Т.] внутрішньої духовної боротьби уважного спостерігача з мислителем мудрецем, педантичного дослідника з інтуїтивістом-теоретиком, вченого з громадським діячем, ідеаліста з прагматиком. Саме ця боротьба була основою особистісної еволюції видатного науковця і громадянина Всесвіту Володимира Вернадського". Автор на перших сторінках порушує важливу проблему, яка є предметом наукових, суспільних дискурсів упродовж 100 років: чи вважав В.І. Вернадський себе українцем, чи можна вважати його українцем, чи підтримував він ідею української державності? Саме ця дилема наскрізно проходить по всьому змісту книги. Історик охарактеризував головні характеристики постаті В. Вернадського в сучасній історіографії. Передмова логічно завершується тезами наступного змісту: "Як учений, як громадянин, непересічна особистість Володимир Вернадський досі є неосяжним. [...] У пропонованій читачам книзі автор прагне бодай частково осягнути багатогранний, багатовимірний простір життя і думки геніального вченого-мислителя, видатного сина українського народу. Тут проаналізовано драматичне, наповнене багатьма небезпеками життя В. Вернадського, його багатогранна подвижницька діяльність, спрямована на вихід Росії, України і всього людства на нові постіндустріальні рубежі розвитку. Неординарна особистість показана на тлі складної та суперечливої доби".

У першому розділі - "Від діда-прадіда" - простежено еволюцію українського, козацького роду Вернадських, починаючи з ХУІІ ст., детально характеризуючи постаті його батька - професора, економіста Івана Васильовича Вернадського та матері - Ганни Петрівни Костянтинович (обидва народилися в м. Києві).

У другому розділі - "Дитинство та юність" - подано становлення особистості Володимира Вернадського в м. Санкт-Петербурзі, де він народився (1863 р.), в м. Харкові (1868-1876 рр.), куди перевели на роботу батька, й де юний Володимир розпочав навчання в місцевій гімназії, далі - повернення в столицю Росії. Автор стверджує, що на В. Вернадського потужний вплив мав його дядько - Євграф Максимович Короленко - натураліст-любитель і філософ. Ще в юнацькі роки Володимир Вернадський започаткував ведення щоденників, які стали з часом безцінним матеріалом до його біографії. В одному із них зафіксований написаний єдиний у його житті вірш "Україна, рідна моя сторона", присвячений "своєму рідному краю" (1880 р., російською мовою. - Ю.Т.).

У третьому розділі - "Університетські роки" - охарактеризований період його навчання на природничому відділенні фізико-математичного факультету Петербурзького університету (з 1881 р.), роль професорів

0. Бутлерова, М. Вагнера, В. Докучаєва, Д. Менделєєва, М. Меншуткіна,

1. Сєченова, А. Фамінцина та ін., що визначило всю подальшу наукову, життєву долю Володимира Вернадського. В.М. Даниленко наводить слова Володимира Івановича, уже академіка і професора, авторитетного вченого, сказані ним у лютому 1916 р.: "Університет мав для нас усіх непересічне значення. Він уперше дав вихід тому величезному внутрішньому життю, котре кипіло в нас і не могло проявитися в застиглих межах гімназії. Вихід в університет був для нас дійсно духовним звільненням". Саму в університеті студент Вернадський утвердився в намірі присвятити себе природничим і точним наукам.

Четвертий розділ - "Занурення в науку" - розкриває становлення Вернадського-вченого, починаючи з асистента кафедри мінералогії Петербурзького університету, стажера європейських студій. У той час відбувалося й форматування його життєвих поглядів і принципів. Значну увагу приділено характеристиці громадської позиції молодого В. Вернадського як голови ради об'єднаних земляцтв у непростих реаліях морально-етичних ситуацій, його вболівання за освіту, за долю простих людей. В одному з листів до майбутньої дружини, Наталії Єгорівни Старицької (кінець 1880-х рр.), він писав: "Життя святе - є життя за правдою. Це таке життя - щоб слово не розходилося з переконанням, щоб якнайбільше, по силах, допомагав я своїм братам, усім людям, щоб якомога більше гарного, чесного, високого я зробив, щоб заподіяв якомога менше, зовсім мало горя, страждань, хвороб, смерті. Це таке життя, щоб, помираючи, я міг сказати: я зробив усе, що міг зробити. Я не зробив нікого нещасним, я постарався, щоб після моєї смерті до такої ж мети та ідеї на моє місце стало таких, та ні, кращих працівників, ніж був я, декілька...". (Згадаймо й проведімо паралель про сенс життя із відомим висловлюванням Миколи Островського в соцреалістичному романі "Як гартувалася сталь" (1930-1934 рр.). - Ю.Т.).

Черговий, п'ятий розділ - "Між наукою і політикою" - розкриває пошук орієнтирів В. Вернадського після 1890 р., часу повернення з закордонного відрядження. Тут детально описано його перебування в м. Полтаві, де проживали родичі дружини, наукову експедицію до м. Кременчука, науково-педагогічну кар'єру московського й петербурзького періодів. Першим вагомим науковим здобутком стала магістерська дисертація "Про групу силліманита і про роль глинозему в силікатах". Тоді ж він зайняв позицію публічної опозиційності до влади. На рубежі століть як активна, діяльна особистість, громадянин, учений опинився в ситуації вибору між трьома складовими свого життя - наукою, сім'єю та політикою.

У шостому розділі - "Захоплення політикою" - автор відтворює період біографії В.І. Вернадського-політика, члена Державної думи Росії, коли ". світоглядні засади його особистості зіткнулись з об' єктивною суспільно-політичною дійсністю". Випало це на роки Першої революції в Росії (1905-1907 рр.).

Сьомий розділ - "Повернення в науку" - охоплює 1908-1917 рр., саме тоді Володимир Вернадський значною мірою реалізував свій творчий, науковий потенціал. Цьому закономірно сприяло його обрання екстраординарним академіком (членом кореспондентом) з мінералогії Петербурзької академії наук. У той час він активно займається дослідженням й пропагуванням вчення про "живу речовину", здійснює експедиції, поїздки по різних регіонах Росії, світу, виступає з пропозицією створення Ломоносовського інституту в м. Петербурзі, цікавиться радіологією, розвиває вчення про біосферу та космізм. Важливі сторінки того часу - особисте знайомство з М.С. Грушевським, згодом - виступ на його захист у зв'язку з арештом і висилкою, політична робота в ЦК кадетської партії. Занурення в науково-організаційні проблеми всеросійського масштабу, на думку В. Даниленка, не відвернули В. Вернадського від України (спорудження родинного будинку в українському стилі в с. Шишаки на Полтавщині за проектом відомого художника, архітектора В. Кричевського) та українського питання загалом. "Найвищим проявом своєрідного українофільства В. Вернадського, - йдеться в книзі, - безумовно стала його неопублікована в ті роки стаття "Украинский вопрос и русское общество", написана, найімовірніше, у 1917 р.".

Восьмий-одинадцятий розділи монографії ("У вихорі 1917 року", "Шлях до Української академії наук", "На чолі Української академії", "У неспокійному Криму") - знакові в біографії Володимира Вернад- ського. Революційному періоду 1917-1921 рр. в монографії приділена особлива увага. Автор детально проаналізував державну, громадсько- політичну, культурно-освітню, наукову діяльність В.І. Вернадського в м. Петрограді (на посаді товариша (заступника) міністра освіти російського Тимчасового уряду), в м. Києві (організаційну роботу щодо створення Української академії наук, а, згодом і керівництва цією інституцією; започаткування її наукової бібліотеки), в Криму (відкриття Таврійського університету в м. Сімферополі), праця в сфері розвитку геохімії, радіоактивності, вчення про живу речовину. Учений у реаліях воєнно-революційної ситуації перебував в умовах постійних переїздів, зазнавав фінансово-матеріальної скрути, знаходився у складній ідеологічно-психологічній атмосфері, часто хворів. Більшовицьку владу не прийняв його син Георгій, який з членами врангелівської цивільної адміністрації подався в еміграцію. У Празі довгий час проживала також і донька Ніна. 1920 р. завершився розчаруванням життєвих принципів, повним крахом сподівань та ілюзій Володимира Вернадського. Як і більшість творчої інтелігенції, він сприйняв владу більшовиків і отримав дозвіл на переїзд із Сімферополя спочатку - до Москви, згодом - до Петрограда. Найбільшим успіхом того часу було те, що вчений із Криму "віз завершений рукопис праці "Про живу речовину", яка згодом принесла йому всесвітню славу". Саме так, за словами В.М. Даниленка завершився "черговий, надзвичайно бурхливий і суперечливий етап життя великої людини і великого вченого".

У дванадцятому - ""Почуття рабства" і "становище кріпака"" і тринадцятому розділах - "У часи масових сталінських репресій", про- стежено як особистий внесок академіка В. Вернадського в розвиток радянської та світової науки, так і його власну громадянську позицію в умовах розгулу репресивно-каральної системи в СРСР. 1921-1945 рр. - останній період життя й діяльності вченого, який містить петроградський (ленінградський) і московський (з виїздом до Казахстану в роки війни) підперіоди. Декілька років перебування вченого за кордоном, у країнах Європи, спричинили спочатку його політичну опалу в СРСР, а потім - блискучу реабілітацію. В непростих умовах тогочасної соціалістичної дійсності, активного наступу більшовицької диктатури, В.І. Вернадський у 1920-х - 1930-х рр. перебував у лавах тих, хто наважувався протистояти партійно-ідеологічній системі, дієво співпрацював з українськими вченими і підтримував своє дітище - УАН.

Автор монографії реконструює роботу Володимира Вернадського в академічних установах, на посаді директора Радієвого інституту, голови ряду академічних комісій, в організації наукових експедицій, запозичення закордонного досвіду, започаткуванні нових наукових напрямів, зокрема, радіогеології, відмову вченого від участі в академічних погромах, боротьбу за репресованих учених, намагання протистояти репресивній системі, всебічну допомогу проти свавілля щодо колег-науковців, спроби їхнього звільнення зі сталінських катівень.

У "Післямові" автор узагальнює висновки, зазначає про реалізацію багатьох наукових ідей вченого в форматі цивілізаційного поступу людства на сучасному етапі, про оцінку нащадками діяльності вченого, популяризацію спадщини та вшанування його постаті як одного з, за визначенням ООН, найвидатніших Людей ХХ століття в світі, творча спадщина якого ще до кінця є непізнаною.

Цікавим і змістовним є додаток, що містить історико-краєзнавчі нотатки молодого В. Вернадського.

Варто зазначити, що монографія має високий рівень поліграфії, достатньо ілюстрована й, зважаючи на науково-популярний стиль викладу матеріалу, сприймається з інтересом, її текст легко читається, сприймається й успішно, як на наш погляд, завершується образним формуванням цілісного портрету академіка Володимира Івановича Вернадського, - за словами В.М. Даниленка, - "..ученого, політика і громадянина Росії, великого сина українського народу". Саме таким він був. Саме таким був простір його життя і думки.

Размещено на Allbest.ru