Особливості використання вільного часу населенням міст України в перші повоєнні роки (1945-1955 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості використання вільного часу населенням міст України в перші повоєнні роки (1945-1955 рр.)

Визначено, що дійсно, вільного часу у жителів міст досліджуваного періоду було вкрай недостатньо. Скрутне матеріальне становище обумовлювало обмеженість розваг, а 10-12-годинний робочий день (у вихідні дні -- «суботники» та «недільники»), наявність величних черг і побутових справ практично нівелювали час дозвілля.

Ключові слова: дозвілля, вільний час, міські жителі, повоєнний період, газета, журнал, книга, освіта, театр, кінотеатр, музей, виставка, художня самодіяльність.

Peculiarities of use of leisure time for the population of the city of Ukraine in the first post-war (1945-1955)

Olena Isaikina, Candidate of historical sciences, associate professor Department of scientific discipline of documentation Pereiaslav-Khmelnytskyi Hryhorii Skovoroda State Pedagogical University

The role and meaning of «leisure» in the life of the inhabitants of Ukraine in the first postwar years are analyzed. Types of leisure activities of the population are characterized. In particular, on weekdays, residents preferred to read newspapers, magazines, books, listen to the radio (later, someone could watch TV), and walk in city parks. Weekends were planned for hikes to a movie theater, theater, museum or exhibition. The processes of restoration of home life and informal group communication were manifested in various forms of everyday celebration: weddings, friendly feasts on the occasion of significant dates and birthdays, evening dances and other entertainment of the population.

It was determined that the «free» time of the inhabitants of the cities was extremely insufficient. Difficult financial conditions caused restriction of entertainment, and 10-12 hours working day (on weekends -- «Saturdays» and «Sundays»), the availability of queues and household chores almost destroyed the leisure.

Key words: leisure, city, post-war period, newspaper, magazine, book, education, theater, cinema, museum, exhibition, amateur art.

Особенности использования свободного времени населением городов Украины в первые послевоенные годы (1945-1955 гг.)

Исайкина Елена, Кандидат исторических наук, доцент кафедры документоведения, ГВУЗ «Переяслав-Хмельницкий государственный педагогический университет имени Григория Сковороды »

Проанализировано роль и значение «досуга» в жизни жителей Украины в первые послевоенные годы. Охарактеризовано виды проведения населением свободного времени. В частности, в будние дни жители городов предпочитали чтение газет, журналов, книг, слушание радио (позже некоторые еще могли посмотреть телевизор), прогулки по городским паркам. В выходные дни планировались походы в кинотеатр, театр, музей или на выставку. Процессы восстановления домашнего обихода и неформального группового общения проявлялись в различных формах бытовой праздничности: свадьбах, дружеских застольях по случаю знаменательных дат и дней рождений, вечерних танцах и других развлечениях населения.

Определено, что действительно «свободного» времени у жителей городов исследуемого периода было крайне недостаточно. Тяжелое материальное положение обусловливало ограниченность развлечений, а 10-12 часовой рабочий день (в выходные дни -- «субботники» и «воскресники»), наличие больших очередей и бытовых дел практически нивелировали время досуга.

Бюджет часу міських жителів складається з робочого і неробочого, в тому числі вільного, часу. І перша, і друга його частини мають однакову цінність. У робочий час здійснюється суспільно корисна праця, створюються матеріальні і духовні цінності. У вільний час не тільки відбувається відновлення витрачених в процесі праці сил, він необхідний для всебічного розвитку особистості. Б. Ковпаков і В. Патрушев в своїй праці наводять приблизний розклад дня міських жителів досліджуваного періоду, який включає: робочий час та час пов'язаний з працею; роботу в домашньому господарстві; виховання дітей; придбання товарів та відвідування побутових закладів; задоволення фізичних потреб; навчання і самоосвіту; участь у громадському житті; відвідування видовищних заходів і спілкування; спорт і дозвілля [2, с. 49].

Таким чином побутова життєдіяльність -- це органічна частина життєдіяльності взагалі, складовий елемент способу життя. Її зміни визначаються суспільним прогресом, розвитком матеріальних і соціальних умов, в яких протікає людське життя. Так чи інакше, скорочення домашньої праці збільшує тривалість і значення тих занять, які пов'язані з вільним часом. Особливе значення в цьому плані має розширення і ускладнення різних форм повсякденного культурного життя, яке в першу чергу характеризують заняття пов'язані з відпочинком і розвагами.

З кінця 1940-х -- початку 1950-х років зі збільшенням серед населення частини людей із середньою (повною і неповною) освітою прискорився процес поширення читання. Про це свідчить підвищення показників випуску друкованої продукції, її продаж населенню, а також зростання фондів бібліотек.

Центральні газети населення України стало отримувати відразу після звільнення країни від загарбників. Забезпечувався також випуск республіканської і місцевої преси. У 1945 р. в Україні вже виходило 879 найменувань газет з разовим тиражем у 2,7 млн примірників [7, с. 231]. У наступні роки їх кількість збільшувалася, урізноманітнювався профіль. У 1950 р. кількість назв газет, які виходили в світ у республіці вже становила 1 тис. 192, а разовий тираж збільшився в 2 рази [7, с. 441]. Серед них: «Радянська Україна», «Київська правда», «Молодь України», «Зірка», «Правда України», «Літературна газета», «Радянська освіта», «Сталинское пламя» та ін.

Зміст газет першого післявоєнного десятиліття мав певну, загальну для всіх, структуру, яка визначала обов'язкову інформацію першої, другої (наступних) і останньої сторінок. Всі газети починалися однаково -- передовицею, тобто інформацією, яка друкувалася на першій сторінці. Суть передовиці зводилася до передавання основних тез директивних доповідей, постанов і резолюцій. На другій і наступних сторінках висвітлювались різні новини з життя країни: широко популяризувався передовий досвід, творчі починання молодих робітників, новини культури, освіти, тощо. Остання сторінка призначалася для читання на дозвіллі. Вона містила фейлетони, кросворди, гумор, спортивну хроніку.

Окрім газет, міське населення України читало і журнали, але набагато менше і далеко не всі. У 1950 р. в Україні налічувалося 160 назв журналів. Серед них: «Вітчизна», «Більшовик України», «Театральне життя», «Музика, масам», «Клуб і художня самодіяльність», «Перець» та ін. Професійні журнали робітники майже не читали.

Підйому культурного рівня народу в досліджуваний період сприяв розвиток книговидавничої справи. Потреба в книзі в післявоєнний період відчувалася особливо гостро. Необхідно було в найкоротший термін забезпечити підручниками і посібниками школи, технікуми, вузи, поповнити фонди розграбованих і знищених за роки війни бібліотек. Збільшити випуск книжкової продукції можна було лише за умови швидкого підняття з руїн поліграфічної бази країни. Упродовж 1944-1945 рр. відновили свою діяльність 11 республіканських і 3 обласних книжкових видавництва.

Постановою Ради міністрів УРСР і ЦК КП України від 16 травня 1946 року «Про першочергові заходи з відновлення поліграфії і видавництв республіки» зобов'язали всі підприємства і відомства повернути на роботу в поліграфічну промисловість всіх поліграфістів, які працювали не за спеціальністю, а також заборонили мобілізовувати їх на посівні і збиральні роботи в колгоспах.

У той же час, в перші повоєнні роки книготоргівля в Україні була дуже ослаблена. У постанові Ради міністрів СРСР від 18 червня 1948 року «Про заходи щодо поліпшення книжкової торгівлі» відзначається незадовільний стан книжкової торгівлі, відсутність книжкових магазинів в половині райцентрів, великі залишки нереалізованих видань. Уряд зобов'язав організації книготоргівлі розширити мережу книжкових магазинів в містах і селах, зміцнити матеріально-технічну базу книготоргівлі, рішуче поліпшити торгівлю книгами. Як наслідок, у другій половині 1950-х рр., СРСР зайняв перше місце в світі за випуском друкованої продукції, і цей факт був визнаний ЮНЕСКО [1, с. 71].

Любов до книги всіляко підтримувалася і заохочувалася. Книга обов'язково додавалася в якості цінного подарунка до почесних грамот і інших нагород. Книгу можна було замовити за каталогом поштою завдяки сервісній послузі «Книги -- поштою». І все це поза основною культмасовою лінією - розвитку масових бібліотек.

У 1950 р. в Україні функціонувало 34,9 тис. масових бібліотек, а також наукові, технічні та спеціальні бібліотеки на підприємствах, в установах, навчальних закладах. Книжковий фонд масових бібліотек УРСР до війни становив понад 31 млн примірників, на 1946 р. з них залишилося лише близько 9 млн книг [4, арк. 3]. Швидше за все поновлювалися книжкові фонди обласних бібліотек [4, арк. 3].

Бібліотеками користувалися всі групи населення -- робітники, службовці, інтелігенція, учні та студенти, військовослужбовці та домашні господині. Найчастіше бібліотеки відвідувала учнівсько-студентська молодь. Це пояснюється тим, що шкільні та вузівські бібліотеки ще не могли задовольнити потребу своїх читачів.

Слід зазначити, що за період війни і в перші повоєнні роки в бібліотеках посилився попит на літературу пригодницького жанру і навіть казки [5, с. 48]. З одного боку подібний інтерес пояснюється змінами вікового складу працюючих і користувачів бібліотек: під час війни на виробництво прийшли підлітки (на окремих підприємствах вони становили від 50 до 70%). Після війни читацьку аудиторію поповнили молоді фронтовики, процес інтелектуального зростання яких був перерваний війною, і які через це після фронту повернулися до юнацького кола читання. Але є й інша сторона цього питання: зростання цікавості до такого роду літератури було своєрідною реакцією усунення тієї жорстокої реальності, яку несла з собою війна. Потрібна була компенсація психологічному навантаженню.

Вагоме місце в житті міських жителів займало радіо. Підвищенню його ролі сприяв розвиток радіомережі. Вже в 1946 р. після завершення будівництва студії радіомовлення та відновлення відповідної технічної бази обсяг республіканського радіомовлення досяг довоєнного рівня і навіть дещо перевищив його. У перші повоєнні роки радіофікація здійснювалася двома шляхами: через трансляційні вузли з охопленням певного району дротяною радіотрансляційною сіткою, і шляхом збільшення кількості лампових і детекторних приймачів як індивідуального, так і колективного, користування.

Проводилась робота щодо поліпшення змісту і вдосконалення форм радіопередач. Різнобічні за своїм характером і жанром матеріали інформували населення республіки про події в країні, успіхи соціалістичного будівництва, міжнародні події. Систематично по радіо виступали новатори виробництва, які ділилися досвідом своєї роботи з мільйонами радіослухачів, значний час відводився музичним передачам, радіовиставам і т. п. [6, с. 47].

Великим успіхом в післявоєнні роки користувалися різні форми «відволікання від реальності», і найдоступніша з них -- кіно. Поступово по завершенню війни відроджувалася кіномережа, зміцнювалася її матеріальна база. До травня 1946 р. в Україні були повністю кінофіковані усі обласні центри, населення яких обслуговувалося 98 кінотеатрами. У республіці працювали три кіностудії художніх фільмів, студія науково- популярних і студія хронікально-документальних фільмів.

Головною тематикою кіномистецтва досліджуваного періоду були події недавньої війни та післявоєнного життя. До фільмів, які користувалися популярністю у населення, належали «Подвиг розвідника», «Доля Марини», «Кубанські козаки», «Молода гвардія», «Сільська вчителька», «Весна на Зарічній вулиці» і т. п. Були екранізовані твори української класичної літератури і драматургії: «Украдене щастя», «Калиновий гай», «В степах України», «Суєта» і ін.

Окрему роль у проведенні вільного часу населення відводило театрального мистецтва або точніше - спогляданню театральних вистав.

Відразу після звільнення території України від німецьких військ театральні колективи поверталися з евакуації і розпочинали ремонт приміщень, відновлення декорацій і театрального майна, репетиції нових вистав. Однак все це проходило з великими труднощами. У зв'язку з післявоєнною розрухою дотації на ремонт і відновлення театральних приміщень були зняті, значно зменшилась кількість акторів (навіть в столичних театрах), в той же час були підвищені ціни на квитки.

Щоб врятувати становище, владні органи з кінця 1946 р. відновлюють в країні культпоходи до театрів, особливо на вистави радянської тематики, які з перших же повоєнних років зобов'язані були ставити театри України. Жорсткий контроль з боку уряду привів до одноманітності репертуарної афіші і демонстрації однакових вистав у різних театрах. Саме тому, відвідуванню театру у вільний час віддавали перевагу порівняно небагато міських жителів: з розрахунку на кожних 100 осіб кількість відвідувачів театру в 1940 р. становила 43 особи, а в 1950 р. лише 37 осіб [3, с. 58]. Проте, якщо не брати до уваги обов'язкові відвідування театру, ця цифра була ще нижча.

У повоєнний час самодіяльне мистецтво було чи не єдиним стабільним способом відпочинку значної частини населення. Про це свідчить, перш за все, те, що без виступів таких артистів не проходило, в той час, жодного громадського свята. Особливого розвитку набула самодіяльна музична творчість. Відновлювали роботу відомі ще до війни великі хори, оркестри, виникли тисячі нових гуртків. У перший післявоєнний рік відбувся Всесоюзний огляд музичної та хореографічної самодіяльної творчості робітників і службовців. У підготовці до нього по всій країні були проведені місцеві фабрично-заводські, міські та обласні огляди, які завершилися відповідним заходом в листопаді 1946 р. В цей же рік були проведені огляди самодіяльних драматичних театрів. Перша масштабна республіканська олімпіада художньої самодіяльності проходила в Україні з 1-го червня по 1-ше листопада в 1947 р.

Участь в гуртках народної самодіяльності було не тільки способом проведення вільного часу, але і можливістю отримати матеріальне заохочення. Більш того, самодіяльно організовуючи свою власну сферу розваг, поруч з офіційною, люди ніби відвойовували суверенний простір для особистого життя -- всупереч офіційній ідеології, нав'язаним нормам і формам спілкування.

Частина міських жителів проводила свій вільний час, відвідуючи музеї. Охоче відвідували міські жителі й різного роду виставки, як місцеві, так і пересувні.

Якщо характеризувати дозвілля не тільки як час відпочинку, але і як час, необхідний для всебічного розвитку людини, то, в першу чергу, необхідно звернути увагу на рівень освіти населення. На кінець війни із загальної кількості неписьменного і малограмотного населення України навчанням була охоплена лише незначна частина. Це пояснюється тим, що під час війни юнаки та дівчата, залишаючи парти, йшли на фронт, поповнюючи лави радянської армії, а після її закінчення -- відбудовували зруйновану країну.

До того ж, освітня галузь сповна відчула на собі наслідки війни. Заклади освіти України фактично відновлювалися в міру звільнення її території від окупантів. Поновлювалося навчання в дуже складних умовах: не вистачало шкільних приміщень, а ті, що вціліли, не були пристосовані до занять.

Значна частина шкільних приміщень використовувалася не за призначенням. Зокрема, в 1944/1945 навчальному році 45 шкіл використовувалися під церкви, 44 -- під зерносховища, 27 -- під приватні приміщення, 16 -- під райради, райкоми ВКП (б), 27 -- під інші районні установи, 13 -- під військові склади і т. п. [8, арк. 70]. Гостро стояло питання забезпечення загальноосвітніх закладів кабінетним обладнанням, а також комплектація шкільних бібліотек книгами. Меблі в школу нерідко зносили батьки.

Основна увага педагогів в перші повоєнні роки була спрямована на перехід до обов'язкової 7-річної освіти. Про важливість цього завдання свідчить телеграма секретаря ЦК ВКП(б)У М. Суслова до Л. Кагановича від 20 листопада 1947 р, в якій наказувалося вжити заходів, які забезпечили б відвідування школи усіма дітьми шкільного віку [9, арк. 9-14].

Отже, скрутне матеріальне становище негативно вплинуло на рівень освіченості населення в Україні. Закон про обов'язкову 7-річну освіту не міг бути втілений в життя, а тому проблема охоплення дітей навчанням залишалася відкритою протягом усього повоєнного десятиліття.

Процеси відновлення домашнього побуту і неформального групового спілкування виявлялися в різноманітних формах побутової святковості: весіллях, дружніх застіллях з нагоди знаменних дат та днів народжень, вечірніх танцях та інших розвагах населення.

Таким чином, характеризуючи поняття дозвілля в житті жителів України в перші повоєнні роки, необхідно відзначити, що, дійсно, вільного часу у них було дуже мало. Відпрацювавши 10-12 годин на виробництві, потрібно було вистояти величезні черги, щоб придбати необхідні речі і продукти харчування, витратити чимало часу в очікуванні транспорту, щоб дістатися додому, а там -- готувати, прибирати, прати, доглядати за дітьми і т.п. Практично так само проходило життя міського населення і у вихідні дні, тільки тоді роботу на виробництві замінювали «суботники» і «недільники», на яких міські жителі розчищали руїни, вивозили сміття, відбудовували і ремонтували будівлі, висаджували дерева. Якщо ж вільний час з'являвся, то в будні жителі міст його проводили переважно за читанням газет, журналів, книг, слуханням радіо (пізніше дехто міг ще й подивитися телевізор), прогулянками міськими парками. У вихідні дні вони могли відвідати кінотеатр, театр, музей або виставку.

Стислість характеристики видів дозвілля зумовлена принциповою неможливістю масштабно висвітлити ці питання за допомогою засобів, які використовуються в межах нашого аналізу, без спеціальних психологічних і соціально-психологічних досліджень. Але навіть з наведених даних можна зробити висновок, що в повоєнному місті склався явний дефіцит умов для проведення населенням вільного часу і розваг.

вільний час святковість театр

Джерела та література

1. Агуф М.А., Коваль М.Т. Книгу в маси. Книжкова торгівля в Радянській Україні. 1918-1964. (Короткий історичний нарис) / М.А. Агуф. -- Х.: Укрполітвідав, 1965. -- 165 с.

2. Бюджет часу міського населення / Б.Т. Колпакова, В.Д. Патрушева. -- М.: Статистика, 1971. -- 248 с.

3. Гордон Л.А. Риси соціалістичного способу життя: побут міських робочих вчора, сьогодні, завтра. -- М.: Наука, 1977. -- 159 с.

4. Центральний державний архів громадських об'єднань України, ф. 1, оп. 70, од. зб. 592, 92 арк.

5. Звіт Центрального комітету КП (б) України. Доповідь секретаря Центрального комітету КП (б) України тов. Л.Г. Мельникова на XVII з'їзді КП(б) України 24 вересня 1952 року // Радянська Україна. -- 1952. -- 25 вересня. -- С. 1-3.

6. Зубкова Е.Ю. Послевоенное советское общество: политика и повседневность. 1945-1953 / Е.Ю. Зубкова. -- М.: РОССПЭН, 1999. -- 229 с.

7. Історія робітничого класу Української РСР. У 2-х томах. -- Т. 1-2. -- К.: Наукова думка, 1967.

8. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України, ф. 166, оп. 15, од. зб. 19, 16 арк.

9. Центральний державний архів громадських об'єднань України, ф. 1, оп. 23, од. зб. 4531, 42 арк.

Размещено на Allbest.ru