Рух за автокефалію української православної церкви: витоки історії та сучасність

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рух за автокефалію української православної церкви: витоки історії та сучасність

Зінько Ірина (м. Вінниця)

Кандидатка історичних наук, доцентка

Вінницького державного педагогічного університету

імені Михайла Коцюбинського

Анотація

У статті, на основі вивчення наукової літератури та матеріалів періодичних видань, розглянуто процес становлення та розвиток автокефального руху православної церкви в Україні.

Ключові слова: Українська православна церква, Українська автокефальна православна церква, автокефалія, томос, Синод.

Zinko Iryna (Vinnytsia)

Vinnytsia State Pedagogical University named after Mykhailo Kotsiubynsky, PhD (History), Associate Professor

The movement for the autocephalous of the Ukrainian Orthodox Church: the sources of history and the present

Annotation

This article covers the movement for autocephaly of the Ukrainian Orthodox Church. This is revealed through analysis of scientific researches and periodicals. On the basis of the study of scientific literature and periodicals, the article considers the process of formation and development of the autocephalous movement of the Orthodox Church in Ukraine.

At the beginning of the XXI century, the Ukrainian people are at the stage of building their own state and becoming a civil society. Thus, the historical situation necessitates the conceptual consideration of the role of religion and the Church in the state-making process. In the context of the polyconfessionality of Ukrainian society and the process of creating a unified Ukrainian Autocephalous Orthodox Church, it is important to study the historical lessons and experience of forming an autocephalous church. The history of the Ukrainian Orthodox Church provides a better understanding of the perspectives of Ukrainian Orthodoxy in general, as well as the causes and significance of establishing autocephaly.

The study of the process of the emergence and development of the Orthodox Church movement for the creation of an autocephalous, cathedral-based, nationally-built Orthodox Church in Ukraine is of considerable scientific interest. The religious factor plays an important role in contemporary Ukrainian realities. The Ukrainian Orthodox Church is the largest religious association in Ukraine, predominating in the vast majority of areas of the country in terms of number of communities. The viewpoint of a significant number of the Ukrainian Orthodox population depends on the position of the Ukrainian Orthodox Church (UOC) on socio-political issues. Therefore, the importance of the Ukrainian Orthodox Church in the contemporary life of the Ukrainian people today cannot be overestimated. After all, autocephaly confers complete canonical autonomy on the Ukrainian Orthodox Church and makes it an independent participant in international relations.

Consideration of the process of formation of the Ukrainian Autocephalous Orthodox Church (UAOC) on the basis of lack of confessional commitment and separation from ideological stamps, along with the use of diverse sources and literature, allows us to take a fresh look at the history of internal Orthodox processes, reconsider the historical events and contribute to the development of a holistic conception of the history of the Orthodox Church in Ukraine.

Key words: Ukrainian Orthodox Church, Ukrainian Autocephalous Orthodox Church, the autocephaly, the Tomos, the Synod.

Зинько Ирина (г. Винница)

Кандидат исторических наук, доцент

Винницкого государственного педагогического университета имени Михаила Коцюбинского

Движение за атокефалию Украинской православной церкви: истоки истории и современность

Аннотация

В статье, на основе изучения научной литературы и материалов периодических изданий, представлено процесс становления и развития автокефального движения православной церкви в Украине.

Ключевые слова: Украинская православная церковь, Украинская автокефальная православная церковь, автокефалия, томос, Синод.

Релігійний фактор відіграє важливу роль в сучасних українських реаліях, пов'язаних із становленням нового суспільства в умовах сучасної політичної ситуації та військової кризи. Українська православна церква (далі -- УПЦ) -- найбільше релігійне об'єднання України, яке мало перевагу в переважній більшості областей країни за кількістю громад. Від позиції Української православної церкви в суспільно-політичних питан нях залежали настрої значної кількості українських православних.

Історіографію дослідження доцільно розділити на світську та цер ковну (конфесійну). Ці два напрямки містять у своїй основі різні світо глядні концепції та суттєво різняться, а тому розвивалися самостійно та відокремлені одна від одної.

Світську історіографію поділяють на радянську, діаспорну та сучасну українську. В конфесійній історіографії можна виділити роботи, що виходили в Україні в радянський період, про сучасні церковні видання, а також публікації у діаспорі.

У радянській історіографії праці науковців характеризуються загальним критичним підходом до інституту Церкви та церковно-православного руху, зокрема. Публікації на цю тематику відзначаються загальним звинувачувальним, викривальним, антирелігійним пропагандистським підходом.

Важливе значення має закордонна українська історіографія. На особливу увагу заслуговує праця видатного історика Церкви, професора І. Власовського «Нарис історії Української Православної Церкви», один із розділів якої присвячений українському церковно-православному рухові. Ця робота є одним із найповніших викладів історії церковного руху в Україні у 1917-1921 рр. Присвятили зазначеній проблемі окремі дослід ження або розділи своїх праць українські історики-емігранти Д. Доро шенко, В. Біднов, А. Жуковський. Однак, головним недоліком робіт до слідників, які працювали в еміграції, є те, що вони ґрунтувалися не на оригінальних документах, а на закордонних публікаціях.

Сучасна українська історіографія почала формуватися в кінці 1980-х -- на початку 1990-х рр. Чимало сучасних дослідників звертається до вивчення процесів виникнення і еволюції різних моделей державно-церковних відносин в Україні та, зокрема на Поділлі. Науковий інтерес становлять роботи А. Зінченка, А. Лисий, А. Киридон, О. Ігнатуші, Т. Євсєєвої, О. Хомчук.

Повернімося до історії. У 1686 році Київську митрополію Констан тинопольського патріархату передали до Московського патріархату відповідно до рішення Вселенського патріарха Діонісія IV та Священного Синоду Константинопольської церкви.

Українську автокефальну православну церкву (УАПЦ) утворено в ході національно-визвольних змагань 1917-1921 рр. Після революції 1917 року у царській Росії національно-визвольний рух, охопивши Україну, заявив про себе і в церковному житті. Починаючи з квітня цього ж року, колишній ректор Казанської духовної академії архієпископ Олексій Дородніцин і протоієрей Василь Липківський розпочали масштабну акцію з дерусифікації церкви. Наслідком стало заснування з духовенства та ми рян ініціативного гуртка, який підготував створення 23 листопада 1917 р. тимчасової Всеукраїнської православна церковної ради і скликання Всеукраїнського церковного собору 7-14 січня 1918 р. [1, с. 126]. Головою ВПЦР було обрано архієпископа Олексія Дородніцин.

На Всеукраїнському церковному соборі було поставлено питання про автокефалію, але промосковська більшість делегатів його заблокувала. Зважаючи на те, що в межах України православна церква продовжувала мати статус державної, 1 січня 1919 р. Директорія Української народної республіки видала «Закон про автокефалію Української Православної Церкви» [2, с. 53]. З цього часу починається фактичний відлік боротьби української церкви за свою автокефалію.

Переслідуваннями та ліквідацією православної церкви знаменувався період 1930-х років. Ідеологічний наступ більшовиків на Українську автокефальну православну церкву у 1920-1930 роках був зумовлений будівництвом атеїстичної держави та спробою знищити Церкву як єдину в радянській Україні інституцію, що втілювала національні прагнення до духовної незалежності від Москви. Першими у низці репресій проти УАПЦ були процес «Спілки визволення України» та два надзвичайні собори УАПЦ (січень, грудень 1930 р.). Вони стали підставою для формулювання обвинувачень проти діячів УАПЦ впродовж 1930-1938 років. Українська автокефальна православна церква, поділена на 7 єпархій, нараховувала близько 300 парафій, припинила існування під тиском влади. Діячів УАПЦ Володимира і Миколу Чеховських на цьому процесі зробили головними обвинуваченими від УАПЦ, інкримінувавши їм ство рення «розгалуженої терористичної організації» у середовищі автоке фальної церкви. Володимира Чехівського, було звинувачено у зосеред женні «служителів УАПЦ й контрреволюційного куркульства» на «збір них пунктах командного складу майбутнього повстання» і засуджено до 10-ти років ув'язнення та 5-ти років позбавлення громадянських прав.

Повна ліквідація УАПЦ розпочалась у травні 1936 р., коли було заарештовано митрополита Івана Павловського й тих єпископів і свя щеників, які продовжували свою діяльність в окремих парафіях -- Юрія Міхновського, Володимира Самборського, Олександра Червінського, Володимира Бржосньовського, Конона Бея та інших. Наступною стала хвиля арештів тих, хто наприкінці 1920-х років зрікся священства через радянську пропаганду атеїзму і пішов працювати в державні заклади та установи [3, с. 14].

Упродовж 1937-1939 років було поставлено останню крапку в існу ванні УАПЦ. До 1937 р. усіх трьох митрополитів цієї церкви було знищено: Василя Липківського у Києві, Івана Павловського у Білгороді, а Микола Борецький після тривалих поневірянь помер у таборах [4]. УАПЦ зазнала правових і адміністративних обмежень, як і інші церковні інституції в СРСР.

Новий рух за відродження УАПЦ в Україні почався в лютому 1989 року зі створенням «Ініціативного комітету відновлення УАПЦ». 15 лю того 1989 року цей комітет у Києві на чолі з отцем Богданом Михайлечком опублікував звернення до Верховної ради УРСР, до верховних рад республік СРСР, а також до міжнародної християнської громад ськості. Нагадавши про довголітню неволю і безправність української церкви під пануванням Москви, п'ять засновників комітету висловили і обґрунтували вимогу відновлення її повної автокефалії: «Ієрархія Росій ської Православної Церкви... і досі не визнає: існування окремішньої релігійної традиції. з її культурою, мовою, обрядовістю. Православна Україна не може миритися з такою антиєвангельською, антиканонічною практикою. Як кожна цивілізована нація, ми маємо невід'ємне право на свою незалежну автокефальну Православну Церкву» [5, с. 114]. Протягом року ця ініціатива розгорнулась в рух за національно-церковне від родження.

Важливою датою в історії новітнього відродження УАПЦ стало свято Преображення Господнього 19 серпня 1989 року. У той день парафія апостолів Петра і Павла у Львові проголосила про свій вихід з підлеглості Московському патріархові і створила першу діючу громаду Української автокефальної православної церкви. У заклику до ієрархії, духовенства, церковнослужителів та віруючих, підписаному понад 1800 особами на чолі з настоятелем отцем Володимиром Яремою, було рішуче наголо шено: «Патріархи чужинці не наведуть у нашому домі ладу. Це мусимо зробити ми самі».

20 жовтня 1989 року до відродженої Української автокефальної пра вославної церкви приєднався і очолив її єпископ Іоан Боднарчук, що вийшов з підпорядкування Московській патріархії. Висловлюючи почуття тих, хто прагне незалежності рідної церкви, він, у зверненні «До усіх християнських синів і дочок українського народу», виголошеному на своїй першій Божественній літургії в ролі архипастиря УАПЦ, закликав «нарешті, усвідомити те, що пора вже самому стати господарем у своєму домі, без вказівок і керівництва зі сторони, а направду вільними, направду самостійними. Під домом твоїм, Україно, я розумію храм, твою Церкву Українську Незалежну Самостійну, тобто Автокефальну Церкву».

Апогеєм церковного руху стало звернення президента України Петра Порошенка 10 квітня 2018 року до Вселенського патріарха Варфоломія І про надання автокефалії Українській православній церкві.

11 жовтня 2018 року Синод Вселенського патріархату, який засідав три дні в Стамбулі, вирішив надати томос про автокефалію православній церкві в Україні [6]. Таким чином, рішення про надання томосу анулює попереднє рішення від 1686 року. З настоятеля Української православної церкви Київського патріархату Філарета була знята, накладена Руською православною церквою анафема. Філарету та настоятелю Української автокефальної православної церкви Макарію було повернуто канонічний статус.

Водночас, 15 жовтня Руська православна церква (РПЦ) на чолі з патріархом Кирилом на Синоді у Мінську у зв'язку з рішенням Все ленського патріархату про надання автокефалії українській церкві заявила про розірвання зв'язків з Константинополем. У засіданні брав участь предстоятель Української православної церкви Московського патріархату Онуфрій.

Представник Константинопольського патріархату, архієпископ Тельміський Йов прокоментував такі погрози. Архієпископ Йов нагадав, що Вселенський патріарх Діонісій IV у 17 столітті дав Москві лише дозвіл висвячувати митрополита Київського, який повинен був продовжувати поминати патріарха Вселенського і залишатися його екзархом: «Вихо дить, що з політичних обставин Київська Митрополія потрапила лише в адміністрацію Православної Церкви в Росії, але жодної передачі Київ ської митрополії Москві в 1686 р. не було, як, до речі, підкреслює Томос про автокефалію Православної Церкви в Польщі від 1924 р.» [7]. За словами Йова, якщо брати історію православної церкви в Росії, то її автокефалія була самопроголошена в 1448 р., коли в Москві обрали мит рополита Іону самостійно, без дозволу Константинополя. «Цікаво під креслити, що ніколи не було дано Православній Церкві в Росії томосу про автокефалію! В 1589-1590 роках Вселенський Патріарх Ієремія ІІ просто нормалізував ситуацію, піднявши цю кафедру на патріарше достоїнство, при тому, що було дозволено Московському архієрею “називатися” патріархом, при умові, що він мав поминати патріарха Вселенського і вважати його “як свого главу і першого”, як сказано в грамоті», -- наголосив архієпископ [7].

Хронологія подій надалі розгорталася таким чином: 2 листопада представник Вселенського патріархату архієпископ Тельміський Йов зая вив, що в Україні Української православної церкви Московського пат ріархату більше не існує. 3 листопада президент України та Вселенський патріарх Варфоломій підписали угоду про співробітництво, що, на думку Порошенка, завершить процес надання Українській православній церкві томоса про автокефалію.

13 листопада собор єпископів УПЦ Московського патріархату в Києво-Печерській лаврі ухвалив рішення про неможливість долучення єпископату, духовенства та мирян до процесів надання томосу про авто кефалію української церкви. Крім того, собор засудив рішення Священ ного синоду Константинопольського патріархату від 11 жовтня щодо встановлення юрисдикції Константинопольського патріархату на терито рії України та заявив про припинення з ним євхаристійного спілкування (можливість спільного богослужіння двома єпископами або священи ками). При цьому в УПЦ Московського патріархату назвали рішення Синоду Константинопольського патріархату від 11 жовтня 2018 року стосовно українського церковного питання «недійсними та такими, що не має жодної канонічної сили» [8].

Митрополит Вінницький і Барський Симеон був єдиним із 83 учасників собору УПЦ Московського патріархату, який не підписав ухвалену постанову. Але специфіка прийняття томосу така, що навіть ті, хто утри мався від голосування у випадку позитивного голосування більшості, і незгодні все одно повинні ставити свій підпис під синодальним рішенням.

15 грудня 2018 року відбувся об'єднавчий собор в Святій Софії Київ ській. На соборі проголошено про створення в Україні незалежної право славної церкви та здійснено обрання предстоятеля (голови) автокефальної помісної православної церкви України 39-річного митрополита Епіфанія (Думенка) [9].

Взяти участь у соборі мали право понад 40 ієрархів від УПЦ Київського патріархату, 14 представників УАПЦ та 15 єпископів УПЦ Московського патріархату. Але приїхало серед представників УПЦ МП лише два: митрополит Переяславський Олександр (Драбинко) і митрополит Вінницький Симеон (Шостацький). 15 грудня 2018 року митро политів Олександра та Симеона було виключено з канонічної Української православної церкви [9].

Голова новоствореної єдиної Православної церкви України митро полит Епіфаній повідомив, що після отримання томосу від Вселенського патріарха, збирається одразу сформувати керівні органи: «Першим рі шенням нам, звичайно, потрібно сформувати відповідні керівні органи, тому що на Об'єднавчому соборі ми прийняли статут, але він буде затверджений Томосом, тому що статут побудований на нормах, які прописані у Томосі. Після отримання Томосу ми станемо вже повно цінною автокефальною православною церквою, визнаною Всесвітнім пра вослав'ям. Надалі ми намагатимемося спілкуватися із іншими помісними церквами, які визнають рішення Вселенського патріарха» [10]. 5 січня 2019 року патріарх Константинопольський Варфоломій підписав томос про автокефалію Православної церкви України.

Отже, надання автокефального статусу Українській православній церкві з боку Константинопольського патріархату має глибокий вплив на релігійну й суспільно-політичну ситуацію в Україні. Очікувана протидія з боку Московського патріархату затримувала цей природний процес протягом усіх років незалежності України. Очевидно, що боротьба за православних вірян і релігійне майно лише розпочинається. Наразі на перший план виходитиме послідовність і виваженість дій як керівників нової офіційно визнаної автокефальної церкви, так і в цілому всього українського суспільства й політикуму. Томос про автокефалію завершив утвердження незалежності України і самостійності української держави, зміцнив релігійну свободу та міжконфесійний мир.

Джерела та література

автокефальний рух православний церква

1. Історія української Конституції / Упор. А.Г. Слюсаренко, М.В. Томенко. -- К., 1997. -- 187 с.

2. Шкрібляк М., Гергелюк М. Українська автокефальна православна церква 1921 р. як прояв українського церквоного життя / М. Шкрібляк, М. Гергелюк // Релігія та соціум. -- 2011. -- № 2 (6). -- С. 52-57.

3. Шаповал Ю. Невідомі документи про УАПЦ у зв'язку із справою «Спілки визволення України» / Ю. Шаповал // Людина і світ. -- 1996. -- № 11/12. -- С. 13-17.

4. Ліквідація УАПЦ / Територія терору / [Електронний песурс]. -- Режим доступу: http://www.territoryterror.org.ua/uk/history/1919-1939/ussr/srsr6/.

5. Ігнатуша О.М. Українська Автокефальна Православна Церква (1917-1930 рр.): дис. ... канд. іст. Наук / О.М. Ігнатуша. -- Х., 1993. -- 255 с.

6. Сім запитань про Томос: автокефалія для чайників [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: https://www.religion.in.ua.

7. Вселенський патріархат прокоментував погрози РПЦ розірвати стосунки через томос для України [Електронний песурс]. -- Режим доступу: https://zaxid.net/news/.

8. Постанова Собору єпископів Української Православної Церкви від 13 листопада 2018 року [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: http://news.church.ua/2018/11/13/ postanova-soboru-jepiskopiv-ukrajinskoj i-pravoslavnoji-cerkvi-vid-13 -listopada-2018-roku/.

9. Об'єднавчий собор Української церкви: як все відбувалося / [Електронний песурс]. -- Режим доступу: https://www.bbc.com/ukrainian/features-46583417.

10. Томос Україні: Епіфаній заявив про своє перше рішення [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: https://www.obozrevatel.com/ukr/society/tomos-ukraini-epifanij-zayaviv-pro-svoe-pershe-rishennya.htm.

References

1. Sliusarenko, A.H. & Tomenko, M.V. (Comps.). (1997). Istoriia ukrainskoi Konstytutsii. Кут. [in Ukrainian].

2. Shkribliak, M. & Herheliuk, M. (2011). Ukrainska avtokefalna pravoslavna tserkva 1921 r. yak proiav ukrainskoho tserkvonoho zhyttia. Relihiia ta sotsium -- Religion and society, 2 (6), 52-57. [in Ukrainian].

3. Shapoval, Yu. (1996). Nevidomi dokumenty pro UAPTs u zv'iazku iz spravoiu «Spilky vyzvolennia Ukrainy». Liudyna i svit. -- Human and world, 11/12, 13-17. [in Ukrainian].

4. Likvidatsiia UAPTs / Terytoriia teroru. -- Retrieved from: http://www.territoryterror. org.ua/uk/history/1919-1939/ussr/srsr6/ [in Ukrainian].

5. Ihnatusha, O.M. (1993). Ukrainska Avtokefalna Pravoslavna Tserkva (1917-1930). [Ukrainian Autocephalous Orthodox Church (1917-1930)] (Candidates thesis). Kharkiv. [in Ukrainian].

6. Sim zapytan pro Tomos: avtokefaliia dlia chainykiv. Retrieved from: https://www.religion.in.ua. [in Ukrainian].

7. Vselenskyi patriarkhat prokomentuvav pohrozy RPTs rozirvaty stosunky cherez tomos dlia Ukrainy. Retrieved from: https://zaxid.net/news/din Ukrainian].

8. Postanova Soboru yepyskopiv Ukrainskoi Pravoslavnoi Tserkvy vid 13 lystopada 2018 roku. Retrieved from: http://news.church.ua/2018/11/13/postanova-soboru-jepiskopiv-ukrajinskoji-pravoslavnoji-cerkvi-vid-13 -listopada-2018-roku/. [in Ukrainian].

9. Obiednavchyi sobor Ukrainskoi tserkvy: yak vse vidbuvalosia. Retrieved from: https://www.bbc.com/ukrainian/features-46583417. [in Ukrainian].

10. Tomos Ukraini: Epifanii zaiavyv pro svoie pershe rishennia. Retrieved from: https://www.obozrevatel.com/ukr/society/tomos-ukraini-epifanij-zayaviv-pro-svoe-pershe- rishennya.htm. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru