Особливості функціонування сільських бібліотек України в перші повоєнні десятиріччя (1944-1954 рр.)

Аспірант кафедри історії та етнології

м. Київ

Анотація

У статті на основі архівних джерел та літератури проаналізовано становлення бібліотечної мережі на селі в перші післявоєнні роки. Автором досліджено діяльність сільських бібліотек, їх матеріальна база, соціальне становище бібліотечних працівників. Дослідник виділяє особливості функціонування бібліотек республіки у досліджуваний період.

Ключові слова: село, культура, бібліотека, книги, селянство, дозвілля, масовість, кадри, мережа, заклад.

Annotation

бібліотека сільський післявоєнний бібліотечний

Romanyuk Bogdan (Kyiv) Postgraduate student of the Department of History and Ethnology National Pedagogical University named after M.P. Drahomanov

Peculiarities of functioning of rural libraries of Ukraine
in the first postwar decades (1944-1954)

One of the topical problems of the post-war reconstruction of the socio-cultural sphere of Ukraine is the restoration and development of a library network in the Ukrainian village of the second half of the 40's -- the first half of the 50's of the twentieth century.

In recent decades, the historical interest in the socio-cultural problems of villages of different periods of our history, in particular, the first post-war years, has been intensifying.

The purpose of our work is an objective analysis of the characteristics of the activity of the library network in the Ukrainian village in the studied years.

Among the cultural and educational institutions of the post-war villages a special place in the spiritual life was occupied by libraries. In the early 1950's, the network of mass libraries, including rural ones, exceeded the pre-war level quantitatively. Library building, which was carried out in the second half of the 1940's and the beginning of the 1950's, required not only a quantitative increase in the network of rural libraries. There was an urgent need to improve the organizational structure, its rational distribution.

During the study period, all libraries in Ukraine were divided into three networks by state libraries, departmental libraries, libraries of collective-farm cooperatives and public organizations. This division was somewhat arbitrary, since it is not always possible to determine exactly which network the library belongs to. Moreover, the word "network" was used in the broad and narrow sense. The combination of these three named networks created a library system that operated in the Ukrainian village in the 1940s and first half of the 1950's. In the postwar period, most rural libraries were in poor condition due to the ruin of four military years. The number of libraries in general has decreased by more than half. The material base of libraries was very weak, they were not provided with sufficiently necessary equipment; in the majority of rural libraries there were not enough shelves, bookshelves and showcases, catalog boxes and other furniture. Among the rural libraries there were many small, with an outdated book fund. The book stock of collective-farm libraries remained small. The post-war devastation of the kolkhoz did not have the ability to maintain libraries at an appropriate level. Actually, in one-third of Ukrainian villages there were no libraries. The book fund of village bookshops in the post-war years was almost 12 times inferior to the funds of mass libraries of the city. Kolkhoz libraries were particularly in difficult condition. The post-war devastation of the kolkhozes was not able to hold them to the proper level. In work, libraries also had common problems, as in the whole cultural and educational sphere of the village: high staff turnover, poor educational level. A large number of rural libraries were served by non-trained staff, who were librarianship liaison officers, or as a public order.

The post-war devastation of the kolkhozes were not able to maintain their libraries at an appropriate level. Most of the collective farmers did not read regularly and unsystematically. Librarians, in order to at least somehow certify their activities, were working to increase subscribers, because their number determined the level of work. Along with the stationary, public cultural institutions in the village and the first half of the 50's, there were also book transfers. Moreover, individual settlements were generally deprived of any form of service. The examination of the state of library service of the population in Odessa, Kherson, Zaporizhzhia, Dnipropetrovsk regions showed that some of the rural settlements were not served at all during the survey period.

Consequently, libraries had many problems and disadvantages. Due to the general poverty and lack of material resources, library work in the countryside left much to be desired.

For the villager, the library was the only institution where it could provide artistic or specialist literature. Of great importance was the general availability of books, the same conditions for the use of libraries, created for representatives of all age categories, regardless of the level of education. If the club at a lecture and in the cinema, especially on dancing and in groups mainly went young, then the books were accessible to all interested persons, including those of the older generation.

Thus, in the activity of libraries of the second half of the 40's - the first half of the 60's, there were many problems and disadvantages. The library practice was permeated with continuous regulation, monotony, formalism, display. In pursuit of figures and paper indices, the reader and his interests fell to the forefront.

Key words: village, culture, library, books, peasantry, leisure, mass, personnel, network, institution.

Аннотация

Романюк Богдан (г. Киев)

Аспирант кафедры источниковедения и специальных исторических дисциплин Национальный педагогический университет имени М.П. Драгоманова

Особенности функционирования сельских библиотек Украины в первое послевоенное десятилетие (1944-1954 гг.)

В статье на основе архивных источников и литературы проанализировано становление библиотечной сети в селах в первые послевоенные годы. Автор рассматривает деятельность сельских библиотек, их материальную базу, социальное положение библиотечных работников. Исследователь выделяет особенности функционирования библиотек республики в исследуемый период.

Ключевые слова: село, культура, библиотека, книги, крестьянство, досуг, массовость, кадры, сеть, заведение.

Виклад основного матеріалу

Однією з актуальних проблем післявоєнної відбудови соціально- культурної сфери України є відновлення і розбудова бібліотечної мережі в українському селі другої половини 1940-х -- першої половини 1950-х років. У останні десятиліття у вивчені історичного минулого все більше посилюється інтерес до соціально-культурних проблем села різних періодів нашої історії, зокрема і перших повоєнних років.

Аналіз останніх досліджень і публікацій засвідчує, наявність окремих праць вітчизняних дослідників, які стосуються соціально-культурних проблем колгоспного селянства, насамперед умови функціонування бібліотечної мережі на селі у післявоєнні роки. Різні аспекти цієї теми висвітлено у дослідженнях та публікаціях І. Рибака [1], В. Мічуди [2], В. Ревенко [3], Т. Терещенко [4], І. Романюка [5], О. Шамрая [6] та інших. Водночас не всі аспекти цієї багатогранної теми розкрито повною мірою.

Мета нашої статті полягає у тому, щоб дослідити відновлення і розбудову бібліотечної мережі в українському селі у перше повоєнне десятиліття.

Серед культурно-просвітницьких закладів повоєнного села особливе місце в духовному житті займали бібліотекам. Заходи широкомасштабної відбудови і подальшого розвитку закладів культури і науки були передбачені законом про п'ятирічний план відбудови розвитку народного господарства СРСР у 1946-1950 рр., прийнятий Верховною Радою СРСР у 1946 р. [6, с. 14-15]. Однак визначені п'ятирічним планом завдання мали загальний характер і суттєво не вплинули на поліпшення бібліотечного обслуговування сільського населення. Мережа стаціонарних сільських бібліотек відновлювалася дуже повільно. У повоєнний період бібліотеки потребували не лише відбудови, але й суттєвого збільшення сільської бібліотечної мережі, удосконалення організаційної структури.

На початку 1950-х рр. мережа масових бібліотек, зокрема й сільських, кількісно перевищувала довоєнний рівень. Якщо в 1940 р. в сільській місцевості було 17 327 бібліотек, то в 1950 р. їх кількість зросла до 29426 [7, с. 576; 8, с. 658; 9, с. 665]. Проте книжковий фонд сільських бібліотек залишався обмеженим і нараховував лише 18 982 тис. примірників. У середньому в республіці на 10 сільських читачів припадало 9 книг. У центральних областях України стан із забезпечення селян книгами був ще гірший. На 10 сільських жителів у Дніпропетровській да Кіровоградській областях припадало 7 книг, у Вінницькій, Київській та Полтавській -- 6 [4, с. 178].

Бібліотечне будівництво, яке здійснювалася в другій половині 1940-х та початку 1950-х рр. потребувало не лише кількісного збільшення мережі сільських бібліотек. Існувала нагальна потреба в удосконаленні організаційної структури, її раціональному розміщенні.

У досліджуваний період усі бібліотеки в Україні ділилися на три мережі: державні бібліотеки, відомчі бібліотеки, бібліотеки колгоспно- кооперативних і громадських організацій. Це ділення було дещо умовним, бо не завжди можливо точно визначити, до якої мережі належить бібліотека. Причому слово «мережа» вживалося в широкому і вузькому розумінні. У широкому розумінні під словом «мережа» розуміли велику кількість державних або відомчих чи бібліотек колгоспно-кооперативних громадських організацій. У вузькому розумінні слово «мережа» вживалося для позначення бібліотек, що належали певному міністерству чи відомству.

До мережі державних бібліотек належали сільські і районні бібліотеки. Досить розгалуженою у досліджувані роки була мережа відомчих бібліотек до якої входили бібліотеки, що належали усім міністерствам і відомствам, крім Міністерства культури. Це спеціальні, медичні, технічні, сільськогосподарські та інші бібліотеки.

Третю мережу бібліотек становили бібліотеки колгоспно-кооперативних і громадських організацій. До мережі бібліотек колгоспно-кооперативних і громадських організацій належали бібліотеки колгоспів, які фінансують ці бібліотеки. Поєднання цих трьох названих мереж створювало бібліотечну систему, яка діяла в українському селі в 1940-х -- першій половині 1950-х рр. [5, с. 183-184].

У післявоєнний період більшість сільських бібліотек знаходилося в незадовільному стані, внаслідок руйнувань за чотири воєнні роки. Кількість бібліотек в цілому зменшилася більш, ніж на половину. В районах, які перебували в тимчасовій окупації, більшість бібліотек зруйновано або спалено. Велику кількість бібліотечних приміщень в роки війни зайняли для інших потреб і використовували не за призначенням. Бібліотеки розміщувались в аварійних і непридатних для роботи приміщеннях. Слабка, а часто -- і повна відсутність фінансування ремонтних робіт призводила до цілковитої технічної непридатності ще робочих приміщень, які потребували негайного відновлення і ремонту. Нерідко бібліотеки розміщувались в приміщеннях приватних будинків, «червоних кутків», сільських рад.

Матеріальна база бібліотек була дуже слабкою, вони не забезпечувалися у достатній мірі необхідним обладнанням, у більшості сільських бібліотек не вистачало стелажів, книжкових полиць і вітрин, каталожних ящиків та інших меблів. Так, наприклад, сільська бібліотека Ширяїв- ського району Одеської області, яка знаходилася в маленькій кімнаті при сільській раді, майже вся була закладена книгами, не мала жодного стелажу. Книги лежали в купі на долівці, ні чим не відгороджені від читачів, залишаючи лише вузький прохід до столу для обміну книг [10, арк. 167]. Також велика кількість бібліотек не була в достатній мірі забезпечена і необхідним обладнанням [2, с. 128].

Серед сільських бібліотек було багато дрібних, із застарілим книжковим фондом. Невеликим залишався книжковий фонд колгоспних бібліотек. Знесилені повоєнною розрухою колгоспи не мали змоги на належному рівні утримувати бібліотеки. Обстеження їх стану органами ЦСУ УРСР у 1952 р. виявило надто обмежений книжковий фонд: 87% бібліотек мали лише трохи більше 100 примірників книг, 27% -- більше 200 і лише у 3,2% закладах книжковий фонд нараховував більше 500 книг. Середня кількість читачів сільської бібліотеки, що припадала на одного бібліотечного працівника, становила 270 осіб, тоді як у міських бібліотеках -- 730 осіб [2, с. 191].

На осінь 1954 р. у республіці функціонувало 7751 сільських державних і 11482 клубних бібліотек. У середньому кожна сільська бібліотека нараховувала 3140 книг і журналів, районні бібліотеки мали в середньому 13100 книг і журналів [11, арк. 4-5]. Рівень 1940 р. за кількістю масових бібліотек був перевершений на 56,8%. [12, арк. 8-9].

Ріст сільської бібліотечної мережі вже до середини 1950-х рр. перестав задовольняти потреби культурного розвитку, хоча слід зазначити, що лише в двох областях -- Херсонській і Кримській не була відновлена довоєнна мережа бібліотек, а в багатьох областях відбулося значне зменшення і мережі колгоспних бібліотек [5, с. 184]. Велика кількість сільських околиць, хуторів, віддалених колгоспних бригад, тваринницьких ферм також не було охоплена бібліотечним обслуговуванням. Власне, в третині українських сіл не було бібліотек. Книжковій фонд сільських книгозбірень у повоєнні роки майже у 12 разів поступався фондами масових бібліотек міста. Особливо у важкому стані опинилися колгоспні бібліотеки. Знесилені післявоєнною розрухою колгоспи не мали змоги їх утримувати на належному рівні. Обстеження їх стану органами ЦСУ УРСР на початку 1950-х рр. виявило надто обмежений книжковий фонд.

А в значній кількості населених пунктів сільської місцевості зовсім були відсутні бібліотеки [12, арк. 24]. Наприклад, у Запорізькій області понад 300 населених пунктів, в яких проживало 500 і більше жителів, не мало бібліотек, у Ровенській -- 210, у Вінницькій -- 186, у Кримській -- 97. Незважаючи на це, у другій половині 1950-х років мережа бібліотек на селі ще більше скоротилась в наслідок ліквідації колгоспних книгозбірень [1, с. 228].

У досліджуваний період гостро стояла проблема кадрового забезпечення бібліотек фахівцями. У післявоєнні роки на бібліотечну роботу прийшло багато працівників, що не мали фахової освіти й досвіду. Частіше всього у ролі бібліотекаря виступали бухгалтера, голови колгоспів, «по-сумісництву», розглядаючи посаду бібліотекаря як додатковий заробіток [3, с. 136]. У другій половині 1940-х -- першій половині 1950-х років важливою для села залишилась система підготовки і перепідготовки бібліотечних кадрів.

Важливою формою підготовки бібліотекарів були курси з різними термінами навчання. Курси створювалися головним чином для підготовки бібліотекарів сільських та районних бібліотек. Як правило, місячні або двомісячні курси існували при обласних бібліотеках для дорослих.

Для забезпечення кадрами сільських бібліотек західних областей створено постійно діючі шестимісячні курси в Теребовлі (Тернопільська область), Львові і в Хусті, Закарпатської області. У 1950-х рр. у зв'язку із збільшенням випусків з училищ, ці курси переключились на підготовку керівників гуртків художньої самодіяльності. Для підготовки сільських бібліотекарів широко застосовувались при обласних і районних бібліотеках системи бібліотечного учнівства. Основними методами навчання було вивчення посібників і практична робота в бібліотеці. Учнівство в 1950-ті рр. було одним із важливих джерел поповнення сільських бібліотек кадрами [13, с. 234].

У роботі бібліотек були також загальні проблеми, що і в усій культурно-освітній сфері села: висока плинність кадрів, незадовільний їх освітній рівень. Значна кількість сільських бібліотек обслуговувалась непідготовленими працівниками, які виконували обов'язки бібліотекаря за сумісництвом, або як громадське доручення.

Серед сільських бібліотек було багато дрібних, із застарілим книжковим фондом. Невеликим залишався книжковий фонд колгоспних бібліотек -- лише трохи більше 3 млн. примірників, хоча за офіційними даними, їх на початку 1950-х рр. було на селі 10,8 тис., або в 3 рази більше, ніж сільських бібліотек Міністерства культури України. Середня кількість читачів сільської бібліотеки, що припадала на одного бібліотечного працівника, становила 270 осіб, тоді як у міських бібліотеках -- 730 осіб [14, арк. 19].

Утім, дійсно раціональної, всеохоплюючої сільської бібліотечної мережі так і не було створено. Траплялося, що в одному ж населеному пункті існувало 2 або навіть 3 бібліотеки, а в інших -- жодної. Велика кількість сільських околиць, хуторів, віддалених колгоспних бригад, тваринницьких ферм не була охоплена бібліотечним обслуговуванням [15, с. 34]. У третині сіл центральних областей України взагалі не було бібліотек. Книжковий фонд сільських книгозбірень майже в 12 разів поступався перед масовими бібліотеками міста [10, арк. 48].

Знесилені післявоєнною розрухою колгоспи не мали змоги на належному рівні утримувати свої бібліотеки. Згідно з положенням про колгоспну бібліотеку, колгоспи, що знаходяться в населеному пункті, де є державна сільська бібліотека, могли виділятися за рішенням загальних зборів кошти на поповнення книжкового фонду державної бібліотеки із сум, виділених колгоспам на культурні потреби. Але, як правило, у більшості колгоспів не планувалися витрати на придбання літератури, вважаючи, що можна обійтись і без них, гроші виділені культфондам часто не використовувались. Деякі колгоспи йшли по лінії найменшого спротиву і замість створення стаціонарних бібліотек користувалися послугами пересувних районних і сільських бібліотек. Більше того, окремі населені пункти були взагалі позбавлені будь-яких форм обслуговування. Перевірка показала, що частина сільських населених пунктів у досліджуваний період не обслуговувалась бібліотеками зовсім. Книжковий фонд бібліотек був загальнодоступним і безкоштовним для всіх верств населення. Але кількість читачів у бібліотеці була недостатня, особливо мало залучали дорослого населення, зокрема колгоспників. Читання у більшості випадків залишалось «дитячим», на рівні потреб шкільного навчання. Так, у селі Стара Маячка Цюрупинського району, Херсонської області з 125 читачів бібліотеки 109 складали учні, 2 вчителя (з 12, які були в селі), 3 агрономи з 38, 5 працівників МТС, 1 медсестра, 1 ветлікар, 2 колгоспника, 2 рахівника, 1 священик [3, с. 135-136].

Більша частина колгоспників читала не регулярно і безсистемно. Загалом статистика книговидань мала цілком благополучний вигляд. Щоб досягти високих показників кількості книговидань, бібліотекарі вдавались до хитрощів: традиційним був запис всієї сім'ї при відвідуванні бібліотеки хоча б одним її членом, і якщо читач брав навіть одну книгу, то в навантаження для нього і для всіх родичів дописувалось ще 4-5 примірників книг або журналів.

Бібліотекарі, щоб хоч якимось чином засвідчити свою діяльність, вели роботу щодо збільшенню абонентів, оскільки за їх кількістю визначався рівень успішності роботи. За офіційною статистикою 98 сімей із ста були охоплені бібліотечним обслуговуванням, або кожний третій житель села був читачем бібліотеки. Проте не всі вони брали й читали книги, значна їх кількість навіть і не знали, що вони є «абонентами».

У колгоспі «Заповіт Ілліча» села Садове Гарбузинського району, Полтавської області працювало 11 Героїв соціалістичної праці, 89 орденоносців. Але культурно-масовою роботою з ними та й іншими жителями фактично ніхто не займався. Бібліотека нараховувала біля 1500 книг, брошур і журналів. Усі книги лежали долі, приміщення було сирим і холодним. У так званому читальному залі цієї бібліотеки стояла лише невеличка лавка, стільці взагалі були відсутні. Із усіх героїв праці лише одна ланкова М. Мельниченко час від часу брала книги в бібліотеці [5, с. 192-193]. Як бачимо, трудівники села в реаліях свого буття так і не стали «найбільш читаючою масою» населення.

Поряд із стаціонарними, громадськими закладами культури на селі і першій половині 1950-х рр. діяли і книжкові «пересувки». У сільській місцевості пересувні бібліотеки створювалися в бригадах, на польових станах, тваринницьких фермах тощо. Розмір їх книжкового фонду визначався кількістю читачів, виходячи з того, що один читач може одночасно одержати 3 книги. У сільській місцевості значний приріст читачів йшов якраз за рахунок пересувних бібліотек [13, с. 100]. Переважно вони обслуговували окремі населенні пункти. Понад 10 тис. сільських населених пунктів (або 25% від загальної кількості) обслуговувалося нестаціонарними формами, котрі не могли задовольнити зростаючих потреб населення у книзі. У низці областей, зокрема Сталінській, Одеській, Кіровоградській, Волинській, Закарпатській та Дніпропетровській, значну кількість філіалів і пунктів видачі та пересувних книгозбірень було створено формально. Вони не мали відповідних приміщень, навіть мінімуму для задоволення запитів населення в літературі. Години і дні їхньої роботи не були чітко визначені [16, арк. 43].

Для обслуговування сільського населення книгами були розроблені спеціальні нормативи, які передбачали роботу філіалу найбільшої бібліотеки в селах від 200 до 500 мешканців, у селах від 100 до 200 мешканців -- пунктів видачі книг, а там, де проживало менше 100 чол. -- пересувних книгозбірень. Однак статистичні дані не свідчили про якісь роботи таких пунктів, більшість з них працювали формально.

Більше того, окремі населені пункти були взагалі позбавлені будь- яких форм обслуговування. Перевірка стану бібліотечного обслуговування населення в Одеській, Херсонській, Запорізькій, Дніпропетровській областях показали, що частина сільських населених пунктів у досліджуваний період не обслуговувалась зовсім [16, арк. 44].

Однак були в Україні села, де добре була поставлена робота бібліотек. Серед них бібліотека Самчик Старо-Костянтинівського району, Кам'я- нець-Подільської області [17, арк. 82]. Добре була поставлена робота бібліотеки в клубі колгоспу ім. Свердлова Харцизького району, Сталінської області [17, арк. 7]. Змістовно також працювала Водянська сільська бібліотека Софіївського району, Дніпропетровського області [18, арк. 8].

Загалом у більшості бібліотек робота велася на низькому рівні, дуже відстаючи від культурних запитів трудящих. Лише в деяких бібліотеках інколи влаштовувалися тематичні книжкові виставки, проводилися книжкові огляди, літературні вечори, читацькі конференції [3, с. 130].

Отже, у діяльності бібліотек було багато проблем і недоліків. Через загальну бідність і недостатню матеріальну базу бібліотечна робота на селі залишила бажати кращого. Для сільського жителя бібліотека була єдиним закладом, де йому могли надати художню або спеціальну літературу.

Велике значення мала загальна доступність книг, однакові умови користування бібліотеками, створені для представників всіх вікових категорій, не залежно без рівня освіти. Якщо в клуб на лекції і в кіно, тим більше, на танці і в гуртки в основному ходила молодь, то книги, були доступними всім бажаючим, в тому числі і людям старшого покоління [5, с. 195-196].

Таким чином, в діяльності бібліотек другої половини 1940-х -- першої половини 1960-х рр. було багато проблем і недоліків. Бібліотечна практика була пронизана суцільною регламентацією, одноманітністю, формалізмом, показухою. У гонитві за цифрами, паперовими показниками на другий план відійшли читач і його інтереси.

Джерела та література