Адвентисти сьомого дня в радянській Україні (середина 1940-х - середина 1980-х років)

Размещено на http://www.allbest.ru/

АДВЕНТИСТИ СЬОМОГО ДНЯ В РАДЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ (середина 1940-х - середина 1980-х років)

Бондарчук Петро (м. Київ)

Доктор історичних наук, провідний науковий співробітник відділу історії України другої половини ХХ ст. Інституту історії України НАН України

У статті розглядається становище адвентистів сьомого дня в радянській державі. Автор зупинився на особливостях віровчення цієї конфесії, її ґенезі та поширенні на українських землях. Увага акцентується на релігійній політиці радянської влади в повоєнний період, хрущовську добу, період «застою», внутрішніх процесах у їхньому середовищі. Простежено релігійну мережу адвентистів сьомого дня в різних регіонах і зміни, що відбулися в ній впродовж кількох десятиліть, кількісний та соціально-демографічний склад вірян. Автор також проаналізував релігійну поведінку віруючих.

Ключові слова: адвентисти сьомого дня, адвентисти-реформісти, радянська влада, релігійна політика, релігійні громади, віруючі.

Bondarchuk Petro (Kyiv)

Doctor of Historical Sciences (Dr hab. in History), Leading Research Fellow, Institute of History of Ukraine, National Academy of Sciences of Ukraine

Seventh Day adventists in Soviet Ukraine(mid-1940 -- mid 1980)

The purpose of the research is to analyze the religious life of Seventh-Day Adventists during the period from the mid-1940s to the mid-1980s. The research methodology is based on the principle of objectivity. Among the methodological approaches (as research directions) were used concrete-historical and cultural-anthropological ones. The author briefly dwells on the main works devoted to the religious life of Seventh-Day Adventists, written by Ukrainian scholars, the peculiarities of the doctrine of this religious movement, its genesis and its spread on Ukrainian lands. The religious policy of the Soviet government concerning the Seventh-Day Adventist Church, its characteristic features, the relations of the Soviet state and this denomination are analyzed. The author studies peculiarities of postwar religious life of the Seventh-Day Adventist Church. The article also elucidates anti-religious propaganda, various forms of oppression of religious communities and believers, and the formation of negative public opinion regarding this religious movement in the Khrushchev epoch. The author examines the «liberalization» of religious policy to Seventh-Day Adventists during the "stagnation " period. But he also informs that there were arrests for refusal to serve in the army. The article also examines the religious network of Seventh-Day Adventists in different regions, changes in the quantitative composition of members of their communities, their sociodemographic characteristics, manifestations of religiosity, in particular ritualistic behavior. The underground activity of the communities of Seventh-Day Adventists-reformists, and their secrecy, which prevented the Soviet authorities from controlling this denomination, is traced.

Key words: Seventh-Day Adventists, Adventists-reformists. Soviet Government, religious policy, religious communities, believers.

Бондарчук Петр (Киев)

Доктор исторических наук, ведущий научный сотрудник отдела истории Украины второй половины ХХ в.

Института истории Украины НАН Украины

Адвентисты седьмого дня в советской Украине(середина 1940-х -- середина 1980-х годов

В статье рассматривается положение адвентистов седьмого дня в советском государстве. Автор остановился на особенностях вероучения этой конфессии, ее генезисе и распространении на украинских землях. Внимание акцентируется на религиозной политике советской власти в послевоенный период, хрущевскую эпоху, период «застоя», внутренних процессах в их среде. Прослежено религиозную сеть адвентистов седьмого дня в разных регионах и изменения произошедшие в ней в течении нескольких десятилетий, количественный и социально-демографический состав верующих.

Ключевые слова: адвентисты седьмого дня, адвентисти-реформисты, советская власть, религиозная политика, религиозные общины, верующие.

З-поміж інших релігійних течій пізнього протестантизму, що діяли в Україні, був адвентизм. Він виник у баптистському середовищі. Існує низка напрямків адвентизму. Найбільшою є течія адвентистів сьомого дня (далі -- АСД), яка в СРСР у досліджуваний період діяла легально.

Діяльність цього релігійного об'єднання в Україні в досліджуваний період рідко була об'єктом наукового дослідження з боку вітчизняних істориків. Переважно це питання порушувалося в контексті загальних проблем протестантизму в Україні. Проте існує низка книг, які мають публіцистичний, популяризаційний, а інколи напівмемуарний характер. Більшість із них написані віруючими, хоча інколи серед співавторів фігурують і науковці. З-поміж таких варто назвати дві праці, присвячені історії течії адвентистів сьомого дня -- «“Бедная, бросаемая бурею”: Исторические очерки к 110-летнему юбилею Церкви АСД в Украине» пасторів О. Парасея і М. Жукалюка [1] та «Церковь христиан-Адвентистов в Украине» М. Жукалюка й релігієзнавця В. Любащенко (Мельник) [2]. Історія релігійної течії в Україні в обох книгах зображена на тлі епохи. У праці М. Жукалюка і В. Любащенко вагома увага також присвячується розгляду організаційної структури адвентистів сьомого дня, їхнього релігійного віровчення, основ соціальної доктрини тощо.

В основі віровчення адвентистів лежить віра в близьке друге пришестя та Страшний суд, тисячолітнє царство Христа для праведників. Історія людства адвентистами розглядається як одвічна боротьба Христа із Сатаною. Вона має закінчитися загибеллю сатанинського воїнства. Адвентисти вважають єдиним шляхом до спасіння прийняття їхньої віри. Їхнє віровчення заперечує існування раю і пекла, безсмертя душі; вони вважають, що вона помирає з тілом, щоб воскреснути в день пришестя Христа. Для підготовки до цього дня існує земне життя. Тому існує адвентистська вимога не лише морального, а й фізичного вдосконалення людини. Для останніх цілей була введена так звана санітарна реформа, яка являє звід правил із охорони здоров'я. Складовою частиною її є заборона вживати м'ясо «нечистих» тварин, алкоголь, каву тощо. Обов'язковим для адвентистів сьомого дня є святкування біблійних заповідей, особливо тієї, що вимагає дотримуватися суботи як дня відпочинку й богопоклоніння, а також внесення на користь їхнього релігійного об'єднання десятої частини своїх прибутків (десятини). Від баптизму адвентизм зберіг хрещення дорослих й обмивання ніг. Поряд із Біблією безперечним авторитетом є твори пророчиці Елен Уайт.

В Україні поряд із течією адвентистів сьомого дня існують адвентисти-реформісти. У них є деякі розбіжності з віровченням адвентистів сьомого дня. Вони ввели в догмат положення про повну санітарну реформу (у першу чергу -- відмова від вживання м'яса). Існують відмінності в тлумаченні окремих біблійних положень, зокрема: 144 тис. обраних -- особливі люди, суворе дотримання суботи та надання особливого значення творам їхньої пророчиці Е. Уайт.

Для культової практики адвентистів сьомого дня характерні молитовні зібрання (3-4 рази в тиждень, у визначену суботу кожного кварталу проводилася «вечеря любові», на якій здійснювали обряд причастя. Причастя та хрещення в адвентистів, як і в баптистів, були не таїнствами, а нагадуваннями про минуле і майбутнє (друге пришестя Христа) [3, с. 150]. Адвентисти визнавали обряди рукопокладання, хрещення і шлюбу. Повсякденна обрядовість у них була відсутня.

Перша громада адвентистів (19 осіб) у Російській імперії була утворена в м. Бердебулаті (Таврійська губернія) 1886 року проповідником із США Луї Конраді [4, с. 28]. А вже на початок 1911 року в Росії діяли 146 громад адвентистів, які налічували 3952 віруючих [4, с. 33]. На V з'їзді Церкви АСД була затверджена на догоду російській владі структура цього релігійного об'єднання (Всесоюзна Рада АСД, Президія АСД та Пленум), яка проіснувала до 1960 року [5, с. 55]. Впродовж 1930-х років чимало адвентистів зазнали жорстоких переслідувань з боку радянської влади.

У роки війни керівництво СРСР на чолі з Й. Сталіним під тиском низки внутрішніх і зовнішньополітичних обставин переглянуло свої позиції щодо Церкви та релігії та пішло на деякі поступки в релігійній сфері. Становище багатьох релігійних об'єднань покращилося порівняно з довоєнним періодом. З-поміж релігійних об'єднань, чиї громади мали дозвіл реєструватися і відтак діяти легально, були адвентисти сьомого дня. Це не означало, що держава відмовилася від поборювання релігії. Згадані поступки були тимчасовим тактичним кроком радянської влади.

1946 року течія АСД нараховувала в Україні 13 257 осіб, які входили до більш ніж 300 громад. Загальна кількість різних категорій їхніх священнослужителів до кінця 1946 року складала 75 осіб [1, с 52]. У кінці 1940-х -- на початку 1950-х років громади адвентистів сьомого дня розподілялися по різних регіонах УРСР наступним чином [6, арк. 188]:

Таблиця 1

Таблиця 1 показує, що за кількістю адвентистських громад домінували Вінницька, Київська та Чернівецька області. На центральні й західні регіони припадало близько 90% усіх громад цієї конфесії.

Об'єднання АСД у СРСР зазнавало сильнішого тиску з боку влади, ніж ЄХБ, і було замкнутішим [7, с. 138]. Тривалий час течія АСД у СРСР була відірвана від усесвітнього керівництва адвентистів сьомого дня -- Генеральної конференції.

В Україні діяли також нелегальні громади адвентистів-реформістів. Вони існували в різних регіонах. У повоєнний період лише в Закарпатті їх нараховувалося близько десятка [8, арк. 17-18].

1955 року за сприяння радянських органів влади, незадоволених керівництвом об'єднання течії, виник розкол у лавах адвентистів сьомого дня. Йому передували деякі події. Пленум Всесоюзної ради АСД (1955 р.) вибрав нового керівника ВР АСД -- С. Кулижського, а колишній голова П. Мацанов був призначений на служіння на Північний Кавказ із проживанням у Ростові-на-Дону [1, с. 56]. Більшість священнослужителів та пересічних віруючих визнали дії пленуму незаконними, вчиненими під тиском Ради в справах релігій, а самого П. Мацанова продовжували вважати своїм духовним лідером [1, с. 71-73]. Проте розкол не був остаточним. З'явилося третє угрупування -- віруючі, які не хотіли брати участь у протистоянні. Вони оголосили центри, які очолювали С. Кулижський та П. Мацанов, незаконними, позаяк їх не обирали за правилами діяльності Генеральної конференції -- на з' їзді депутатів. Пізніше ці угрупування стали ділитися на дрібніші. Ситуація почала виходити з-під контролю влади. У грудні 1960 року діяльність офіційної ВР АСД було заборонено [1, с. 75-77]. Проте дії радянської влади не призвели до занепаду цієї течії. Адвентистські громади продовжували свою діяльність.

На 1 січня 1957 року в УРСР діяло 115 зареєстрованих громад адвентистів сьомого дня [9, арк. 1] (99 пресвітерів [9, арк. 1 зв.]). На кінець 1954 року адвентистів сьомого дня налічувалося 7736 осіб. Найбільше їх було в Чернівецькій (1826 осіб) та Вінницькій (1212) областях. Найменше -- у Дрогобицькій (24), Миколаївській (35) та Херсонській (42 особи) областях^, арк. 92]. На 1 січня 1962 року існувало лише 90 зареєстрованих громад АСД (7735 віруючих) та 59 незареєстрованих (884) [11, арк. 17]. На 1963 рік соціально-демографічний склад 7,4 тис. адвентистів сьомого дня (81 зареєстрована громада) був такий:

- за статтю: чоловіків -- 26,5%, жінок -- 73,5%;

- за віком: до 25 років -- 33,3%, від 25 до 40 років -- 28,5%, понад 40 років -- 68,2%;

- за родом діяльності: робітників -- 10,3%, колгоспників -- 45,2%, службовців -- 1,8%, пенсіонерів -- 7%, домогосподарок -- 35,7%;

- за освітою: вища -- 0,02%, середня -- 1,9%, незакінчена середня -- 14,6%, 1-6 класи -- 63,1%, малописьменні -- 20,2% [12, арк. 92].

Продовжували в цей час діяти в Україні й нелегальні громади адвентистів-реформістів. На середину 1955 року їх було зафіксовано 19 груп (Вінницька, Хмельницька, Чернівецька і Закарпатська області) [13, арк. 112], що було менше їх реальної кількості. На 1 січня 1960 року радянські органи мали дані про 40 груп (555 осіб). Їхню діяльність жорстоко переслідували [14, арк. 69].

Хрущовський наступ на релігію та Церкву призвів до зменшення кількості релігійних громад. Низка молитовних будинків закриті. Вагома увага в радянській антирелігійній боротьбі відводилася атеїстичній пропаганді. Однак її проведення серед адвентистів сьомого дня незажди було ефективним, позаяк багато лекторів та пропагандистів не враховували конфесійну особливість догматики, рівень релігійності, вік, сімейні обставини й оточення, в якому перебували віруючі. Тому дехто з них часто у своїй роботі припускався грубих помилок.

Це яскраво ілюструє наведена нижче інформація. Так, після одного з таких атеїстичних семінарів віруючого-адвентиста запитали: «Які у вас враження? З чим ви не згодні?». «В основному, з усім згоден, -- відповів адвентист. -- Лектор засуджував Ватикан. Ми теж невисокої про нього думки..» [15, с. 43]. Доповідач, виступаючи перед публікою, в якій було багато адвентистів сьомого дня, навіть не зрозумів, що його антикатолицька лекція лише підсилювала віру адвентистів (які теж були противниками католицької доктрини) в окремі ідеї, висловлені засновниками їхньої конфесії.

Зміна влади в радянському керівництві в 1964 році дала певні надії адвентистам сьомого дня. У середині 1960-х років здійснювалися спроби ліквідувати розкол в об'єднанні АСД. У січні 1965 року представники всіх угрупувань і центрів зустрілися на з'їзді в молитовному будинку Київської громади. Позаяк на ньому було більше «мацанівців», вони перемогли -- П. Мацанова було обрано керівником з'їзду. Почалися «чистки», жертвами яких стали керівники переможених. Ці дії нового керівництва підтримувала Рада в справах релігій [1, с. 76-83]. Розкол у середовищі АСД тривав.

Існування низки угруповань в їхньому середовищі, яке, здавалося, мало би бути вигідне комуністичній владі, не стало таким у реальності. Групи АСД заходилися змагатися між собою у кількості новонавернених, розповсюдженні релігійних книг тощо. Відтак влада вирішила їх об'єднати. З адвентистських кафедр почали лунати відповідні заклики. Були здійснені спроби примирення [1, с. 85-86]. На початку 1970-х років було відновлено зв'язки з Генеральною конференцією, яка з дозволу влади стала втручатися у справи радянських адвентистів із метою подолання розколу [1, с. 90-109]. 1981 року його було ліквідовано [1, с. 126-127].

В УРСР на початок 1965 року налічувалася 141 громада адвентистів сьомого дня (понад 8,1 тис. осіб) [16, арк. 33]. На травень 1978 року до зареєстрованих релігійних громад адвентистів входило понад 10 тис. віруючих [17, арк. 20]. Залишалося ще чимало віруючих, які входили до незареєстрованих адвентистських груп. Кількість адвентистів сьомого дня в Україні складала 45% від загальної кількості їх у СРСР [18, с. 98]. 20% припадало на Прибалтику, 17% -- на територію РРФСР, 8% -- Молдавську РСР, 7% -- Середню Азію і Казахстан [18, с. 99]. Як бачимо, УРСР за кількістю громад адвентистів сьомого дня домінувала з-поміж інших радянських республік.

Продовжували існувати також незареєстровані громади адвентистів- реформістів. Вони поділялися на дві течії. Перша -- адвентисти сьомого дня реформістського руху -- діяла переважно у Закарпатській, Чернівецькій та Хмельницькій областях. Менш розповсюджена вона була у Вінницькій, Одеській, Київській і Черкаській областях. Прибічники цієї течії відмовлялися служити в радянській армії, по суботах не пускали своїх дітей до школи, практикували навчання релігії. В архівних документах вказується, що останніми роками (до 1978 року) серед них почала поширюватися ідея легалізації.

Інша течія, «вірний залишок адвентистів сьомого дня» (адвентистів- реформістів), яку очолював Шелков (заарештований у березні 1978 року), була поширена у Харківській, Дніпропетровській, Черкаській, Київській та Одеській областях. Щодо радянського способу життя вони дотримувалися опозиційності [17, арк. 20]. На 1969 рік влада зафіксувала 35 груп адвентистів-реформістів [19, арк. 78].

Доречним є простежити соціально-демографічну характеристику осіб, які їх поповнювали, приймаючи хрещення у громадах АСД. Це, зокрема, ілюструють дані по Вінницькій, Донецькій, Харківській і Львівській областях за 1977 рік (див. таблицю 2) [20, арк. 4, 12, 28, 41].

Таблиця 2

Отже, як бачимо з таблиці 2, серед неофітів жінок було набагато більше, ніж чоловіків. Вагомий відсоток становили особи, старші за 50 років. Водночас осіб віком від 18 до 30 років було загалом не менше, ніж осіб у віковій категорії від 30 до 40 та від 40 до 50 років. Освітній рівень новохрещених був невисокий. Переважали люди з початковою освітою, малописьменні та неписьменні. Особи з вищою освітою були рідкісним явищем. Дуже велику частку серед неофітів становили пенсіонери та домогосподарки. Чимало було робітників та колгоспників. Більшість охрещених були із сімей віруючих, що належали до цієї конфесії.

Адвентисти сьомого дня демонстрували високий рівень відвідування релігійних зібрань. Так, на Луганщині 1966 року на Великдень молитовні будинки відвідало 60% адвентистів сьомого дня [21, арк. 106]. На різдвяних богослужіннях на молитовних зібраннях у Вінницькій області у двох громадах АСД було близько тисячі віруючих (88% -- жінки, 80 осіб -- молодь, 32 -- школярі) [22, арк. 97]. Загалом серед членів протестантських об'єднань закритого типу був і нижчий рівень формального ставлення до участі в богослужіннях, ніж у православних.

Молитовні зібрання в адвентистів сьомого дня могли включати й релігійне навчання. Ось описання одного із зібрань адвентистів сьомого дня 1973 року в Сімферополі: «..По дзвінку почалося зібрання. Перші дві години були зайняті не відправою культу, а навчанням у своєрідній “недільній школі”. Був проведений майже двогодинний “біблійний урок”. Заняття проводила жінка. Вона читала з підручника урок і ставила питання присутнім.. Після занять почалося богослужіння» [23, арк. 56-57].

Крім богослужінь, адвентисти сьомого дня відвідували інші релігійні заходи. Зокрема, такими були молитовні читання. У громадах АСД у Харківській області молитовні читання, які почалися 22 грудня 1978 року, проводилися щоденно (крім четверга) і закінчилися 30 грудня [24, арк. 66]. Те саме спостерігалося в той період і в інших областях [24, арк. 64 а, 65 а, 67, 68].

Замкнутість протестантських громад закритого типу дозволяла їх активу контролювати відвідуваність богослужінь. Це дисциплінувало і сприяло тому, що відвідування молитовних зібрань ставало чимось звичним і навіть необхідним для віруючого, і за деякий час контроль ставав непотрібний.

Будучи глибоко вкоріненими в релігійній вірі, частина адвентистів не бажала йти на компроміси з радянською владою. Нерідко їхні дії вступали в конфлікт з радянським законодавством і віруючі зазнавали кримінальної чи адміністративної відповідальності. Лише 1980 року за релігійними мотивами було засуджено 5 адвентистів-реформістів [25, арк. 12].

Загалом можна констатувати, що релігійне життя адвентистів сьомого дня впродовж 1940-1980-х років зазнало вагомих змін, що було зумовлено насамперед антирелігійною політикою радянської влади. Чимало їхніх громад було знято з реєстрації, віряни та члени їхніх сімей зазнавали утисків. Це призводило до поширення опозиційних антирадянських настроїв у середовищі віруючих. У середині 1950-х років в об'єднанні адвентистів сьомого дня відбувся розкол, що тривав до початку 1980-х років і мав негативний вплив на внутрішнє життя вірян. Однак попри несприятливі умови, адвентисти сьомого дня залишалися вірними своїм релігійним переконанням. У їхніх громадах залишалася вагома частка осіб з високим рівнем релігійності.

радянський релігійний сьомий адвентист

Джерела та література

1. Парасей А.Ф., Жукалюк Н.А. «Бедная, бросаемая бурею»: Исторические очерки к 110-летнему юбилею Церкви адвентистов седьмого дня в Украине / А.Ф. Парасей, Н.А. Жукалюк. -- К.: Джерело життя, 1977. -- 340 с.

2. Жукалюк Н., Любащенко В. История Церкви христиан-Адвентистов седьмого дня в Украине / Н. Жукалюк, В. Любащенко. -- К.: Джерело життя, 2003. -- 320 с.

3. Чанышев А.Н. Протестантизм / А.Н. Чанышев. -- М.: Наука, 1969. -- 216 с.

4. Адвентизм 7-го дня / Сост. С. Д. Бондарь. -- СПб., 1911. -- 101 с.

5. Адвентизм в Україні // Релігійна панорама. -- 2000. -- № 1-2. -- С. 54-57.

6. Центральний державний архів громадських об'єднань України, ф. 1, оп. 24, спр. 1572.

7. Вільховий Ю.В. Протестантські церкви в Україні у середині 40-х -- 50-х років ХХ ст. (євангельські християни-баптисти, п'ятидесятники, адвентисти сьомого дня) / Ю.В. Вільховий // Історична пам'ять: Наук. зб. -- № 1-2. -- Полтава, 2000. -- С. 137145.

8. Центральний державний архів громадських об'єднань України, ф. 1, оп. 24, спр. 12.

9. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України, ф. 4648, оп. 2, спр. 219.

10. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України, ф. 4648, оп. 2, спр. 203.

11. Центральний державний архів громадських об' єднань України, ф. 1, оп. 24. спр. 5488.

12. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України, ф. 4648, оп. 5, спр. 293.

13. Центральний державний архів громадських об' єднань України, ф. 1, оп. 24, спр. 4038.

14. Центральний державний архів громадських об' єднань України, ф. 1, оп. 24, спр. 5205.

15. Гопченко П. Пророки космічної катастрофи / П. Гопченко. -- Одеса: Маяк, 1965.

16. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України, ф. 4648, оп. 2, спр. 449.

17. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України, ф. 4648, оп. 7, спр. 74.

18. Клибанов А.И. Религиозное сектантство и современность (социологические и исторические очерки) / А.И. Клибанов. -- М.: Наука, 1969. -- 272 с.

19. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України, ф. 4648, оп. 5, спр. 128.

20. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України, ф. 4648, оп. 7, спр. 51.

21. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України, ф. 4648, оп. 5, спр. 7.

22. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України, ф. 4648, оп. 7, спр. 83.

23. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України, ф. 4648, оп. 5, спр. 359.

24. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України, ф. 4648, оп. 7, спр. 79.

25. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України, ф. 4648, оп. 7, спр. 148.

References

1. Parasej, A. F., Zhukalyuk, N. A. (1977). «Bednaya, brosaemaya bureyu»: Istoricheskie ocherki k 110-letnemu yubileyu Cerkvi adventistov sed'mogo dnya v Ukraine. Kyiv: Dzherelo zhyttia. [in Russian].

2. Zhukalyuk, N., & Lyubashchenko, V. (2003). Istoriya Cerkvi Hristian-Adventistov sed'mogo dnya v Ukraine. Kyiv: Dzherelo zhyttia. [in Russian].

3. Chanyshev, A. N. (1969). Protestantizm. Moskva: Nauka. [in Russian].

4. Bondar', S. D. (Comp.) (1911). Adventizm 7-go dnya. Sankt-Peterburg. [in Russian].

5. (2001). Adventyzm v Ukraini. Relihiinapanorama, 1-2, 54-57. [in Ukrainian].

6. Tsentralnyi Derzhavnyi arkhiv hromadskykh obiednan Ukrainy, f. 1, op. 24, spr. 1572. [Central State Archives of Public Organizations of Ukraine, fund 1, description 24, file 1572].

7. Vilkhovyi, Yu. V. (2000). Protestantski tserkvy v Ukraini u seredyni 40-kh -- 50-kh rokiv XX st. (ievanhelski khrystyiany-baptysty, piatydesiatnyky, adventysty somoho dnia). Istorychna pamiat, 1-2, 137-145. [in Ukrainian].

8. Tsentralnyi Derzhavnyi arkhiv hromadskykh obiednan Ukrainy, f. 1, op. 24, spr. 12. [Central State Archives of Public Organizations of Ukraine, fund 1, description 24, file 12].

9. Tsentralnyi Derzhavnyi arkhiv vyshchykh orhaniv vlady ta upravlinnia Ukrainy, f. 4648, op. 2, spr. 219. [Central State Archives of Supreme Bodies of Power and Government of Ukraine, fund 4648, description 2, file 219].

10. Tsentralnyi Derzhavnyi arkhiv vyshchykh orhaniv vlady ta upravlinnia Ukrainy, f. 4648, op. 2, spr. 203. [Central State Archives of Supreme Bodies of Power and Government of Ukraine, fund 4648, description 2, file 203].

11. Tsentralnyi Derzhavnyi arkhiv hromadskykh obiednan Ukrainy, f. 1, op. 24, spr. 5488. [Central State Archives of Public Organizations of Ukraine, fund 1, description 24, file 5488].

12. Tsentralnyi Derzhavnyi arkhiv vyshchykh orhaniv vlady ta upravlinnia Ukrainy, f. 4648, op. 5, spr. 293. [Central State Archives of Supreme Bodies of Power and Government of Ukraine, fund 4648, description 5, file 293].

13. Tsentralnyi Derzhavnyi arkhiv hromadskykh obiednan Ukrainy, f. 1, op. 24, spr. 4038. [Central State Archives of Public Organizations of Ukraine, fund 1, description 24, file 4038].

14. Tsentralnyi Derzhavnyi arkhiv hromadskykh obiednan Ukrainy, f. 1, op. 24, spr. 5205. [Central State Archives of Public Organizations of Ukraine, fund 1, description 24, file 5205].

15. Hopchenko, P. (1965). Proroky kosmichnoi katastrofy. Odesa: Maiak. [in Ukrainian].

16. Tsentralnyi Derzhavnyi arkhiv vyshchykh orhaniv vlady ta upravlinnia Ukrainy, f. 4648, op. 2, spr. 449. [Central State Archives of Supreme Bodies of Power and Government of Ukraine, fund 4648, description 2, file 449].

17. Tsentralnyi Derzhavnyi arkhiv vyshchykh orhaniv vlady ta upravlinnia Ukrainy, f. 4648, op. 7, spr. 74. [Central State Archives of Supreme Bodies of Power and Government of Ukraine, fund 4648, description 7, file 74].

18. Klibanov, A. I. (1969). Religioznoe sektantstvo i sovremennost' (sociologicheskie i istoricheskie ocherki). Moskva: Nauka. [in Russian].

19. Tsentralnyi Derzhavnyi arkhiv vyshchykh orhaniv vlady ta upravlinnia Ukrainy, f. 4648, op. 5, spr. 128. [Central State Archives of Supreme Bodies of Power and Government of Ukraine, fund 4648, description 5, file 128].

20. Tsentralnyi Derzhavnyi arkhiv vyshchykh orhaniv vlady ta upravlinnia Ukrainy, f. 4648, op. 7, spr. 51. [Central State Archives of Supreme Bodies of Power and Government of Ukraine, fund 4648, description 7, file 51].

21. Tsentralnyi Derzhavnyi arkhiv vyshchykh orhaniv vlady ta upravlinnia Ukrainy, f. 4648, op. 5, spr. 7. [Central State Archives of Supreme Bodies of Power and Government of Ukraine, fund 4648, description 5, file 7].

22. Tsentralnyi Derzhavnyi arkhiv vyshchykh orhaniv vlady ta upravlinnia Ukrainy, f. 4648, op. 7, spr. 83. [Central State Archives of Supreme Bodies of Power and Government of Ukraine, fund 4648, description 7, file 83].

23. Tsentralnyi Derzhavnyi arkhiv vyshchykh orhaniv vlady ta upravlinnia Ukrainy, f. 4648, op. 5, spr. 359. [Central State Archives of Supreme Bodies of Power and Government of Ukraine, fund 4648, description 5, file 359].

24. Tsentralnyi Derzhavnyi arkhiv vyshchykh orhaniv vlady ta upravlinnia Ukrainy, f. 4648, op. 7, spr. 79. [Central State Archives of Supreme Bodies of Power and Government of Ukraine, fund 4648, description 7, file 79].

25. Tsentralnyi Derzhavnyi arkhiv vyshchykh orhaniv vlady ta upravlinnia Ukrainy, f. 4648, op. 7, spr. 148. [Central State Archives of Supreme Bodies of Power and Government of Ukraine, fund 4648, description 7, file 148].

Размещено на Allbest.ru