Ялтинська конференція держав "великої трійки" 1945 р. і вихід України на міжнародну арену

Варто вказати, що навіть у розпалі холодної війни Україна виявляла максимально можливу дипломатичну активність. Так, у повоєнний час дипломати УРСР були представлені у Всесвітній Раді Миру. У вересні 1951 р. пройшла перша Українська республіканська конференція миру. Україна підтримала прохання щодо вступу до ООН таких країн як Цейлон та Лаос. Активізації участі в діяльності міжнародної організації сприяло відкриття у 1958 р. Постійного представництва УРСР, акредитованого при ООН. У 1961 р. відомого українського юриста В. Корецького було обрано на 9 років суддею Міжнародного Суду в Гаазі. Щоправда він проходив по квоті від СРСР. ХІІІ сесія Генасамблеї схвалює пропозицію УРСР щодо проведення Міжнародного року охорони здоров'я і медичних досліджень, на XVII сесії - резолюцію щодо дотримання прав і основних свобод людини, на XX сесії - про ліквідацію неписьменності.

Певно, є всі підстави однозначно стверджувати наступне. Незважаючи на обмеженість можливостей України діяти потужно на міжнародній арені, діяльність її зовнішньополітичного відомства, дипломатичних представництв у міжнародних організаціях виходила далеко за суто «церемоніальні» чи «декоративні» функції. Українська РСР, посівши відповідне місце у багатьох міжнародних організаціях, проводила активну, наполегливу політику щодо захисту прав людини, роззброєння, збереження миру тощо. Так, лише у 1950-х рр. нею було зроблено 22 поправки і пропозиції, у 1960-70-х рр. понад 220 пропозицій, поправок, проектів резолюцій, що вносилися її представниками.

Делегації УРСР на сесіях Генеральної Асамблеї ООН здебільшого очолювали міністри закордонних справ або їх заступники. Проте й інші політичні діячі та керівники високого рангу очолювали українські делегації: на XV сесії - перший секретар ЦК КПУ М. Підгорний; у 1965 р. на ХХ сесії - заступник Голови Ради Міністрів УРСР П. Тронько; у 1967 р. на надзвичайній сесії - тогочасний Голова українського уряду В. Щербицький та ін.

Беззаперечним прикладом авторитету та відповідного впливу в цей період України в ООН була робота вітчизняної делегації на ХХ сесії Генеральної Асамблеї на чолі із заступником Голови Ради Міністрів УРСР П. Троньком у 1965 р. [25]. Саме тоді Глава української делегації П. Тронько (в подальшому академік НАН України, Герой України) 7 жовтня на денному пленарному засіданні Генасамблеї цієї міжнародної організації виступив з яскравою промовою «Обов'язок ООН - зміцнювати мир!» Він рішуче засудив агресорів, порушення ними суверенних прав тих чи тих країн, закликав ООН унеможливити втручання у внутрішні справи держав, забезпечити захист їх незалежності і суверенітету, добиватися здійснення загального і повного роззброєння, а також таких важливих часткових заходів, як заборона ядерної і термоядерної зброї, створення зон, вільних від ядерної зброї, ліквідації воєнних баз на чужих територіях і виведення з них іноземних військ.

Демонстрацією поваги та оцінки діяльності делегації УРСР на ХХ сесії Генеральної Асамблеї став влаштований на її честь Генеральним секретарем ООН У. Таном прийом 24 листопада 1965 р. На прийомі були присутні Глава делегації України, заступник Голови Ради Міністрів УРСР П. Тронько, постійний представник Української РСР при ООН С. Шевченко, члени української делегації, а також заступники генерального секретаря ООН С. Нарасіман, Н. Нестеренко, І. Носек відповідальні співробітники секретаріату ООН.

Наголосимо, що із прийнятих багатьох резолюцій й підсумкових документів трьохмісячної роботи цього форуму стала Декларація про недопустимість втручання у внутрішні справи держав, захист їх незалежності і суверенітету. Ця Декларація, а також рішення про підготовку і скликання всесвітньої конференції щодо роззброєння та директиви щодо розробки міжнародного договору про нерозповсюдження ядерної зброї, були прийняті за ініціативи вітчизняної делегації на ХХ сесії Генеральної Асамблеї ООН. Це був реальний внесок України у вирішення злободенних тогочасних проблем. І вони не втратили своєї актуальності й нині [25, с. 77-78].

Нерідко артикулюється твердження про те, що Україна за радянських часів не була суверенною, тому її участь в роботі ООН із самого початку мала формальний характер. Проте це твердження є одностороннім, воно не враховує всю повноту перебігу подій та впливу на них участі України. Як складова частина СРСР Українська РСР делегувала, як відомо з практики й інших федеративних держав, частину своїх повноважень, включаючи й сферу міжнародних зносин, союзному центру. Тому цілком природнім було те, що вітчизняна українська дипломатія спиралася на відповідні установки єдиної правлячої в тогочасній державі компартії й керувалася ними, зокрема у своїй діяльності в ООН. В силу цього Україна в ООН, як і Білорусія, дотримувалася позиції з того чи того питання, визначеної союзним центром. Вплив Кремля, звичайно ж обмежував самостійність української дипломатії у прийняті рішень. Однак основна мета, якій була підпорядкована діяльність України в ООН, цілком відповідала Статутові цієї міжнародної організації, головним покликанням якої є збереження миру. Україна тим самим з самого початку і впродовж подальшого розвитку ООН неодноразово дієво демонструвала свою підтримку зусиллям, спрямованим на підвищення ролі ООН у зміцненні міжнародної безпеки та розвитку співробітництва.

Варто також взяти до уваги й той факт, що ООН - найавторитетніша міжнародна організація, протягом всього періоду входження України до СРСР, була практично тим форумом, що уможливлював її позиціонування у світі як держави. Більше того, для України її діяльність в ООН, участь у багатосторонній дипломатії часів повоєнного протистояння була реальним шляхом ствердження своєї міжнародної правосуб'єктності.

Водночас не слід забувати й те, що з огляду на становище України як чинника республіканського у союзній державі, вона не могла проводити повністю самостійну зовнішню політику. На всіх заходах та всій міжнародній діяльності УРСР рельєфно відбивалося її становище у якості потужного допоміжного інструменту по здійсненню зовнішньополітичних устремлінь союзного московського центру. Але це не означає, що все було виключно негативним чи те, що Київ не скористався повною мірою новими можливостями.

УРСР повністю підтримувала позицію СРСР та інших провідних держав світу в боротьбі за мир і роззброєння на планеті. Україна ратифікувала Договір про заборону розміщення на дні морів і океанів будь-якої зброї (1971 р.). Одним із питань, що вирішувалося на світовому рівні, було питання про принцип незастосування сили (1972 р.), до якого приєдналася й Україна в 1976 р. Чимало питань стосувалося заборони хімічної і бактеріологічної зброї. У 1985 р. УРСР запропонувала скликати міжнародну конференцію про мирне освоєння Космосу: «за» висловилась 151 делегація, «проти» - представники США і Гренади. Коли у 1986 р. весь світ приголомшила трагедія Чорнобиля, то тогорічна 41 сесія ООН була присвячена саме подоланню наслідків Чорнобильської катастрофи. Міжнародне співтовариство і в подальшому не залишилося байдужим до цієї проблематики: на 45-й сесії ООН (1990 р.) 126 країн прийняли резолюцію про міжнародне співробітництво з подолання наслідків Чорнобильської аварії.

Однак, навіть за всіх застережень щодо того зовнішньополітичного представництва інтересів України на континенті та в світі, сам факт виходу України на міжнародну арену мав суттєве значення. Вступ України до ООН, участь її делегації у формуванні засад роботи цього авторитетного міжнародного форуму, а також наступна активна діяльність мали величезне значення. Слід особливо підкреслити, що Україна ще в радянські часи досягла високого визнання світової спільноти. Так, протягом 1948-1949 рр. вона була в якості непостійного члена обраною до складу головного органу ООН - Ради Безпеки. Другий раз УРСР обиралася непостійним членом Ради Безпеки ООН у 1984-1985 рр. Про це варто наголошувати нині, з огляду і на пізніше досягнутий суверенний статус та подальше утвердження в колі світової співдружності держав і народів.

Весь повоєнний перебіг подій мав виграшно позитивні виміри, Україна вийшла на міжнародну арену, вона стала співзасновницею ООН, інших міжнародних організацій. Хоч розширення прав України у сфері міжнародних відносин мало й відчутно обмежений характер, водночас це був відповідний прорив на міжнародній арені. Навіть обмежена подальша участь у міжнародних справах сприяла зростанню авторитету України та успішному входженню її у світову спільноту вже на етапі державного поступу.

А в добу незалежного сходження вже протореною дорогою попередніх років пройшла Україна. Наша держава у 2000-2001 рр. посідала місце одного із непостійних членів Ради Безпеки ООН. А в 1997 р. уперше в історії України наш представник, - тогочасний Міністр закордонних справ Г. Удовенко, - отримав унікальний привілей очолити найбільший представницький міжнародний форум - Генеральну Асамблею ООН [26, с. 593-594]. У 2015 р. Україна в четверте була обрана на два наступні роки непостійним членом Ради Безпеки ООН. Це красномовне підтвердження зрослого авторитету України та визнання її всім міжнародним співтовариством.

Як добре зрозуміло нині, історичне значення Ялтинської конференції переосмислюється. Його розглядають не лише з огляду на конкретний перебіг подій на континенті. У глобальному вимірі саме конференція в Ялті Великої трійки поставила крапку в ряді міжнародних подібного роду форумів: Відень - 1815 р., Берлін - 1878 р., Версаль - 1919 р., на яких великі держави в дусі класичної геополітики спільно виробляли принципи загального облаштування світоустрою. Наскільки б цинічною не здавалася ситуація, при якій три лідери холоднокровно перекроювали географічну карту, вирішуючи долі країн і народів, саме так у новий час і визначалися шляхи розвитку Європи, та й усього світу. У сучасну історичну добу такий підхід постає анахронізмом, він не враховує глобальних геополітичних зрушень ХХ-ХХІ ст. на європейському континенті і в світі. Узгоджена конфігурація сфер впливу кінця війни, проіснувавши не одне десятиліття, канула в літа. Реалізм сучасних міжнародних відносин має виходити із нинішньої конфігурації взаємовідносин і сфер впливу у світі та більш повного врахування соціально-економічного і національного самовизначення держав і народів континенту.

Нинішній світоустрій нестабільний і малопередбачуваний. Швидше за все він взагалі є лише перехідною стадією до іншої, нової фази глобального розвитку. 70-річчя Ялтинської конференції, так само як і відповідний ювілей перемоги союзників у Другій світовій війні, постають доброю спонукою й імперативною вимогою часу щодо об'єднання зусиль світового співтовариства для вироблення прийнятних, більш демократичних та більш виважених засад світоустрою.

Таким чином, для України Ялтинська конференція держав Великої трійки мала беззаперечно позитивні міжнародно-правові наслідки. По-перше, українські етнічні території найбільш повно були об'єднані у квазі-державне утворення, яким поставала Українська РСР. За підсумками повоєнного територіально-державного облаштування, яке окреслювалося і в Ялті, Україна відчутно зміцнила власну потужність, що уможливило її більш повне геополітичне позиціонування за досягнення державного статусу.

По-друге, Українська РСР стала однією із держав-засновниць ООН, отримала можливість реалізовувати свою міжнародну правосуб'єктність, хоч і з відповідними застереженнями. Навіть обмежена подальша активна участь у міжнародних справах сприяла зростанню авторитету України та успішному сприйняттю її світовою спільнотою.

По-третє, набутий міжнародно-правовий статус УРСР став вагомим інституційним актом, який не лише мав формальне, але і важливе політичне значення, підтверджував її політичний престиж. Протягом 1917-1921 рр. Українську державу визнали лише 25 держав, зокрема 19 дало їй у різний час повне і остаточне визнання (де юре). Але тоді наша держава практично не входила до міжнародних організацій (лише короткий час у 1918 р. була членом Міжнародної комісії у справах судноплавства на Чорному морі), з 1945 р. УРСР стала співзасновницею ООН і розвивала відповідну діяльність у низці міжнародних організацій.

Четверте, у роки Другої світової війни Україна не була окремою воюючою стороною, проте радянська дипломатія забезпечила їй статус «союзної держави». У даній якості Українська РСР взяла участь у паризьких мирних договорах 1946-1947 рр., ствердила свою міжнародну правосуб'єктність. По-п'яте, у історичній перспективі все це сприяло відчутно швидкому міжнародному визнанню незалежної України. Скажімо, Австрія, встановлюючи міждержавні відносини, не формалізувала дипломатичне визнання України, оскільки вважала, що факт її членства в ООН і низці міжнародних спеціалізованих організацій свідчить про визнання України з боку світового співтовариства. Натомість, іншим країнам пострадянського простору потрібно було проходити процедуру набуття членства в ООН у якості нових акторів міжнародних відносин.

Нині Україна як суверена держава спроможна і, як спадкоємниця Ялтинських домовленостей, покликана стати у низці держав-лідерів, які обстоюють серед світового співтовариства імперативну необхідність формування виважених, демократичних і більш реалістичних засад світоустрою. Здобувши суверенний статус сучасна Україна у своїй діяльності на міжнародній арені, в ООН зокрема, виявляє і принципово нові риси та можливості, що виходять із врахування національних інтересів та змін у міжнародному становищі сучасного світу, більш конструктивних підходах до вирішення актуальних міжнародних проблем. Як і під час становлення ООН та України на міжнародній арені, офіційний Київ нині демонструє свою однозначну прихильність вирішення спільних міжнародних проблем мирно й шляхом діалогу. Це стосується і твердої позиції України мирним шляхом вирішити проблеми протистояння на Донбасі, приборкання російської агресії та повернення анексованого Росією Криму. Розв'язання даного кола проблем спроможне унормувати нову конфігурацію світоустрою, яка більш повно відповідала б розвитку міжнародних відносин в Європі і світі.

Список використаних джерел та літератури

1. Foreign Relations of the United States. Diplomatic Papers: The Conferences at Malta and Yalta, 1945. - Washington D.C.: GPO, 1955. - 981 р.; Gilbert M. Winston S. Churchill: Never Despair. 1945-1965 / M. Gilbert. - London, Hillsdale College Press, 1988. - 1468 p.; Roszkowski W. The shadow of Yalta: a report / W. Roszkowski. - Warsaw: Warsaw Rising Museum, 2005. - 109 p.; Сборник действующих договоров, соглашений и конвенций, заключенных СССР с иностранными государствами. - Вып. 11. - М.: Гос. изд-во полит. лит-ры, 1955; Тегеран- Ялта-Потсдам: Сборник документов. - М.: Издательство «Международные отношения», 1967. - 416 c.; Крымская конференция руководителей трех союзных держав - СССР, США и Великобритании (4-11 февраля 1945 г.): Сборник документов. - М.: Изд-во полит. литры, 1979; Переписка Председателя Совета Министров СССР с президентами США и премьер-министрами Великобритании во время Великой Отечественной войны (19411945 гг.). - М.: Изд-во полит. лит-ры, 1989; Черчилль У. Вторая мировая война. Кольцо сжимается / У. Черчилль. - Т. 5. - М.: Воениздат, 1991. - 702 с.; Юрченко С.В. На пути к мировому лидерству: геостратегия США 1941-1963 гг / С.В. Юрченко. - Севастополь: Флот України, 2000. - 295 с.

2. Meissner В. Die Sowjetunion und Deutschland von Jalta bis zur Wiedervereinigung: ausgewдhlte Beitrдge / B. Meissner. - Kцln: Wiss. u. Pol., 1995 - 206 s.; Lencznarowicz J. Jalta: w kregu mitow zalozycielskich polskiej emigracji politycznej 1944-1956 / J. Lencznarowicz. - Krakow: Ksiegarnia Akademicka, 2009. - 447 p.; Волков Ф.Д. Тайное становится явным / Ф.Д. Волков. - М.: Издательство политической литературы, 1989. - 368 с.; Вторая мировая война: два взгляда. - М.: Мысль, 1995. - 556 с.; Громыко А.А. Памятное / А.А. Громыко. - М.: Политиздат, 1990. - 560 с.+512 с.; Исраэлян В.Л. Дипломатия в годы войны (19411945) / В.Л. Исраэлян. - М.: Изд. «Междунар.отн.», 1985. - 477 с.; История дипломатии. - Т. IV: Дипломатия в годы Второй мировой войны. - М.: Государственное издательство политической литературы, 1975. - 756 с.; Крымская и Потсдамская конференции руководителей трех Великих держав: сборник документов // «Международная жизнь» - № 6-8. - 1965.; От «Барбароссы» до «Терминала». Взгляд с Запада. - М.: Политиздат, 1988. 462 с.; Проэктор Д.М. Фашизм: путь агрессии и гибели / Д.М. Проэктор. - М.: «Наука», 1989 - 544 с.; От Мюнхена до Токийского залива. Взгляд с Запада. - М.: Политиздат, 1992. 448 с.; Самсонов А.М. Вторая мировая война. 1939-1945 / А.М. Самсонов. - М.: «Наука», 1990 - 637 с.; Советский фактор в Восточной Европе. 1944-1953 гг.: Документы. - Т. 1.: 1944-1948 гг. - М.: РОССПЭН, 1999. - 687 с.; Секреты польской политики. Сборник документов (1935-1945). - М.: тип. СВР России, 2009. - 383 с.; Уткин А.И. Мировая «холодная война» / А.И. Уткин. - М.: Эксмо, Алгоритм, 2005. - 736 с.; Юрченко С.В. «Большая тройка» и другие официальные лица. Крымская конференция 1945 г. в портретах ее участников / С.В. Юрченко. - Симферополь: Мир, 1999. - 148 с.

3. Васильєва-Чекаленко Л.Д. Україна в міжнародних відносинах (1944-1996): навч. посібник / Л.Д. Васильєва-Чекаленко. - К.: Освіта, 1998. - 176 с.; Віднянський С.В., Мартинов А.Ю. Україна в Організації Об'єднаних Націй: 60 років участі у розв'язанні найважливіших міжнародних проблем / С.В. Віднянський, А.Ю. Мартинов. - К.: Генеза, 2006. - 240 c.; Киссинджер Г. Дипломатия / Г. Киссинджер. - М.: Ладомир, 1997. - 848 с.

4. Кудряченко А.І. Геополітика: підруч. для студ. вищ. навч. закл. / А.І. Кудряченко [та ін.]. - К.: МАУП, 2004. - 293 с.; Мальков В.Л. Путь к имперству (Америка в первой половине ХХ в.) / В.Л. Мальков. - М: Изд. «Наука», 2004. - 604 с.; Печатнов В.О. Сталин, Рузвельт, Трумэн. СССР и США в 1940-х годах / В.О. Печатнов. - М.: Пера-Книжный клуб, 2006. - 750 с.; Черчилль У. Вторая мировая война / У. Черчилль. - Т. 5. - М.: Воениздат, 1991. - 705 с.; Нарочницкая Н. Ялта-45. Начертания нового мира / Н. Нарочницкая. - М.: Вече, 2010. - 288 с.; Ялтинская (Крымская) конференция лидеров СССР, Великобритании и США - 1945: Взгляд 60 лет спустя: материалы «круглого стола». - М.: ДА МИД России, 2004 - 139 с.

5. Василенко В.А. Правові аспекти участі УРСР у міжнародних відносинах / В.А. Василенко. - К.: Політвидав України, 1984. - 207 с.; Віднянський С.В., Мартинов А.Ю. Зовнішня політика України як предмет історичного аналізу: концептуальні підходи та перспективи / С.В. Віднянський, А.Ю. Мартинов // Укр. іст. журн. - 2001. - № 4. - С. 41-57.; Коваль М.В Україна в Другій світовій і Великій Вітчизняній війнах (1939-1945 рр.) / М.В. Коваль. - К.: Альтернативи, 1999. - 336 с.; Кудряченко А.І. Українська історіографія Ялтинської (Кримської) конференції 1945 р. / А.І. Кудряченко // Материалы международной конференции «Ливадийский дворец-музей в культурном, научном и туристическом пространстве Украины». - Симферополь: АнтиквА, 2011; Кудряченко А.І. Ялтинська конференція 1945 року: погляд через десятиліття / А.І. Кудряченко // Пам'ять століть. - 2005 - № 5 - С. 53-65; Лещенко Л.О. Україна на міжнародній арені (1945-1949) / Л.О. Лещенко. - К.: Наукова думка, 1969. - 241 с.; Солошенко В.В. Ялтинська конференція та її історичне значення; Юрченко С.В. Ялта-1945 как опыт глобального видения будущего; Шамрин О.А. Крымская конференция 1945 года в современной историографии Украины и России // «Ялтинская система» и современный мировой порядок: проблемы глобальной и региональной безопасности. - Симферополь: АнтиквА, 2010. - 387 с.; Чекаленко Л.Д., Федуняк С.Г. Зовнішня політика України (від давніх часів до наших днів): підручник / Л.Д Чекаленко, С.Г. Федуняк. - К.: Персонал, 2010. - 464 c.; Юрченко С.В. Ялтинская конференция 1945 года: хроника создания нового мира / С.В. Юрченко. - Симферополь: ИД «Крым», 2005. - 340 с.

6. Общественная дипломатия, неправительственные организации и эволюция международных отношений в ХХ-ХХІ веках // Материалы международной научной конференции (Ливадийский дворец-музей, Ялта, 15-17 февраля 2007 г.). - Симферополь: АнтиквА, 2008. - 216 с.; «Ялтинская система» и современный мировой порядок: проблемы глобальной и региональной безопасности // Материалы международной научной конференции под ред. С.В. Юрченко. - Симферополь: АнтиквА, 2010. - 387 с.

7. Крымская конференция руководителей трех союзных держав // «Известия». - 1945. - № 032 (8 февараля 1945 г.), № 036 (13 февраля 1945 г.); История дипломатии. - Т. IV: Дипломатия в годы Второй мировой войны. - М.: Государственное издательство политической литературы, 1975. - 756 с.

8. Солошенко В.В. Ялтинська конференція та її історичне значення / В.В. Солошенко // «Ялтинская система» и современный мировой порядок: проблемы глобальной и региональной безопасности. - Симферополь: АнтиквА, 2010. - 387 с.

9. Коммюнике о конференции руководителей трех союзных держав - Советского Союза, Соединенных Штатов Америки и Великобритании в Крыму // Тегеран-Ялта-Потсдам: Сборник документов. - М.: Издательство «Международные отношения», 1970. - 416 с.

10. Соглашение трех великих держав по вопросам Дальнего Востока // Тегеран-Ялта-Потсдам: Сборник документов. - М.: Издательство «Международные отношения», 1970. - 416 с.

11. Единство в организации мира, как и в ведении войны // Тегеран-Ялта-Потсдам: Сборник документов. - М.: Издательство «Международные отношения», 1970. - 416 с.

12. Foreign Relations of the United States. Diptomatic Papers: The Conferences at Malta and Yalta, 1945. - Washington, D.C.: GPO, 1955. - 981 р.

13. Нарочницкая Н. Ялта-45. Начертания нового мира / Н. Нарочницкая. - М.: Вече, 2010. - 288 с.

14. Кудряченко А.І. Ялтинська конференція: погляд через десятиліття / А.І. Кудряченко // Пам'ять століть. - 2005. - № 5 - С. 53-65.

15. Довідки про опублікування Держдепартаментом США документів Наради на Мальті та Ялтинській конференції 1945 р. // Історико-архівне Управління МЗС України. - ф. основний. - спр. 574.

16. Комуністична партія Радянського Союзу в резолюціях і рішеннях, з'їздів, конференцій і пленумів ЦК. - Т. 6: 1941-1954 рр. - К.: Політвидав України, 1980. - 523 с.

17. Закон СРСР «Про створення військових формувань союзних республік і про перетворення у зв'язку з цим Народного Комісаріату Оборони із загальносоюзного на союзно-республіканський народний комісаріат» (1 лютого 1944 р.); Закон Української РСР «Про утворення союзно-республіканського Народного Комісаріату закордонних справ УРСР» (4 березня 1944 р.) // Хрестоматія з історії держави і права України. - Т. 2. - К.: Ін Юре, 1997. - 799 с.

18. Звернення уряду Української РСР до конференції у Сан-Франциско (26 квітня 1945 р.) // Українська РСР на міжнародній арені. Збірник документів і матеріалів 1944-1961 рр. - К.: Політвидав УРСР, 1963. - 576 с.

19. Про включення Української РСР і Білоруської РСР в число первісних членів Міжнародної Організації. Резолюція конференції Об'єднаних націй у Сан-Франциско, одноголосно прийнята другим пленарним засіданням конференції (27 квітня 1945 р.) // Українська РСР на міжнародній арені. Збірник документів і матеріалів 1944-1961 рр. - К.: Політвидав УРСР, 1963. - 576 с.

20. Чекаленко Л.Д., Федуняк С.Г. Зовнішня політика України (від давніх часів до наших днів): підручник / Л.Д. Чекаленко, С.Г. Федуняк. - К.: Персонал, 2010. - 464 с.

21. Віднянський С.В., Мартинов А.Ю. Україна в Організації Об'єднаних Націй: 60 років участі у розв'язанні найважливіших міжнародних проблем / С.В. Віднянський, А.Ю. Мартинов. - К.: Генеза, 2006. - 240 с.

22. Васильєва-Чекаленко Л.Д. Україна в міжнародних відносинах (1944-1996): навч. посібник / Л.Д. Васильєва-Чекаленко. - К.: Освіта, 1998. - 176 с.

23. Радянсько-румунський протокол про уточнення проходження лінії державного кордону 1948 // Українська дипломатична енциклопедія. - Т. 2: М-Я. - К.: Товариство «Знання» України, 2004. - 811 с.

24. Радянсько-чехословацький договір про Закарпатську Україну 1945 / Українська дипломатична енциклопедія. - Т. 2: М-Я. - К.: Товариство «Знання» України, 2004. - 811 с.

25. Мирні договори із союзниками Німеччини в Європі 1947 // Українська дипломатична енциклопедія. - Т.2: М-Я. - К.: Товариство «Знання» України, 2004. - 811 с.; Дунайська конвенція 1948 // Українська дипломатична енциклопедія. - Т. 1. - К.: Товариство «Знання» України, 2004. - 760 с.

26. Кудряченко А.І., Скляренко Є.М. Славний син України (До 90-річчя Героя України, академіка Тронька П.Т.) / А.І. Кудряченко, Є.М. Скляренко. - К. [б. в.], 2005. - 78 с.

27. Удовенко Геннадій Йосипович // Українська дипломатична енциклопедія. - Т. 2: М-Я. - К.: Товариство «Знання» України, 2004. - 811 с.

Размещено на Allbest.ru