Цивільне населення радянської України в полі зору військових трибуналів: регламентація каральних практик (1918—1959 рр.)

Останні слова з прокурорського наказу могли б розчулити необізнану людину. Але перебіг подальших репресій, зокрема й тих, які розгорнулися у Західній Україні за активної участі військових трибуналів, засвідчили, що зафіксовані у вказаному документі положення мали суто декларативний характер.

Додаткові аргументи на користь зазначеного можна отримати з доповідної записки очільника ЦК КП(б)У М.Хрущова від 15 листопада 1944 р. на ім'я Й.Сталіна про наслідки поїздки у Західну Україну (відбулася 28 жовтня - 5 листопада 1944 р.), де читаємо: «Уважаю за необхідне запровадити військово-польові суди при військах НКВС (незрозуміло навіщо, коли вже діяли військові трибунали цих формувань - Авт.). Для застрашення бандитів, засуджених вироками цих військово-польових судів, не розстрілювати, а вішати. Суди належить проводити відкрито за присутності місцевого населення [як і виконання вироків] за присутності місцевого населення [...] Результати судів у пресі не висвітлювати». Не обмежившись цим, він пропонував ще й відновити функціонування позасудових трійок. Замість Й. Сталіна відповідь на лист керівника республіканської партійної організації дав тогочасний очільник союзного НКВС Л. Берія, який формально відхилив більшість ініціатив М. Хрущова. Але для пришвидшення розгляду справ заарештованих оунівців вирішили відрядити у Західну Україну дві виїзних сесії військової колеґії Верховного суду СРСР, наділені правами військово-польових судів Украинские националистические организации в годы Второй мировой войны: Документы: В 2 т. - Т.2: 1944-1945 / Под ред. А.Н.Артизова. - Москва, 2012. - С.414-415.. Такі «турне», що супроводжувалися відповідними судовими процесами й виконанням вироків, тривали у січні - лютому 1945 р. Привселюдні страти на шибеницях, окрім інших регіонів, також відбувалися на Буковині й Волині. Не зупиняючись детальніше на проблемі репресивної функції згаданих та інших органів на західноукраїнських землях, слід зазначити, що інституції військової юстиції, так само, як й Особлива нарада НКВС-МВС- МДБ, чинили «правосуддя» за найвищим рівнем суворості.

Воєнний стан у СРСР, за винятком території Західної України, а також Литви, Латвії, Естонії та західних областей Білорусії, було скасовано 21 вересня 1945 р. У згаданих регіонах цей особливий правовий режим існував до 4 липня 1946 р. Декларативно звузили й підсудність військових трибуналів, установлену указом Президії Верховної Ради СРСР у перший день нацистської агресії. Проте й надалі справи цивільних осіб, звинувачених в «антирадянських» або «державних» злочинах, зокрема тих, що були визначені нормативно-правовими актами від 10 липня 1934 та 22 червня 1941 рр., розглядали військтрибунали, а не суди загальної юрисдикції.

Збереження широких повноважень згаданих спецсудів після формального відновлення звичайного правосуддя залишалося вже звичною для радянської держави «традицією». І це було ще одним свідченням закономірностей функціонування тоталітарного режиму, за якими нехтування прав людини ставало нормою, а не винятком. Ілюстративного матеріалу для останнього твердження більш, ніж достатньо. У перші повоєнні та подальші роки військові трибунали військ НКВС-МВС виносили наджорстокі вироки не лише учасникам повстанського руху, а й непричетним до нього громадянам. За період із 1 листопада 1946 до 1 квітня 1947 рр. у Львівській, Дрогобицькій, Тернопільській, Волинській, Чернівецькій, Закарпатській, Рівненській областях було засуджено 1036 «бандпособників» і 145 «недоносителів». Серед них - і6о осіб 1929-1930 рр. нар., тобто віком до і8 років Лялька Я. Україна у боротьбі за незалежність. - Ч.ІІІ [Електронний ресурс]: http://www.vox-populi.com.ua/rubriki/ istoria/operacia-visla/ukraienauborotbizanezaleznistcastinaiiiavtorlalkaaroslav.

Указом Президії Верховної Ради СРСР «Про відповідальність за розголошення державної таємниці та за втрату документів, що містять державну таємницю» від 9 червня 1947 р. Сборник документов по истории уголовного законодательства СССР и РСФСР, 1917-1952 гг. - Москва, 1953. - С.372. було пролонговано практику розширеної підсудності періоду воєнного стану (див. указ від 15 листопада 1943 р. з ідентичною назвою - Авт.). Скасувавши попередній законодавчий акт було ухвалено новий, але підсудність цивільних осіб військовим трибуналам зберігалася, незважаючи на мирний час.

Серед останніх потуг у напрямі збільшення повноважень військових трибуналів за рахунок справ цивільних осіб - указ Президії Верховної Ради СРСР від 13 січня 1953 р., за яким до компетенції трибуналів військ МДБ було віднесено справи ґулаґівських в'язнів, обвинувачених в «особливо злісних бандитських нападах, що супроводжувалися вбивствами». У таких випадках передбачалася найвища міра покарання Див.: [Електронний ресурс]: http://www.libussr.ru/doc_ussr/ussr_4878.htm.

Радикальні зміни у судовій системі СРСР почалися після смерті Й.Сталіна. Указом Президії Верховної Ради СРСР від і вересня 1953 р. ліквідовувалася зловісна Особлива нарада при МВС Див.: [Електронний ресурс]: http://istmat.info/node/57789. Уперше за всю історію існування карально-репресивних органів їх позбавили всіх позасудових повноважень. За десять днів дійшла черга й до військових трибуналів. іі вересня у загальному контексті «встановлення єдиної системи та опти- мізації військових судово-прокурорських органів» постановою уряду №2399-987 були ліквідовані трибунали військ МВС та відповідні інституції на транспорті. Залишилися лише ті, що функціонували при управліннях груп військ, військових округів, флотів, армій, флотилій і великих Гарнізонів Обухов В.В. Правовые основы организации и деятельности военных трибуналов войск НКВД СССР... - С.86. Інформації про функціонування «правонаступників» колишніх трибуналів військ МВС в УРСР у 1953-1959 рр. немає. Див.: [Електронний ресурс]: http://www.libussr.ru/doc_ussr/ussr_4910.htm Див.: [Електронний ресурс]: http://www.libussr.ru/doc_ussr/ussr_5109.htm. Одночасно вийшов указ Президії Верховної Ради СРСР, яким із підсудності військтрибуналів було вилучено справи цивільних осіб, порушені за розголошення військової таємниці та втрату документів, що містять державну таємницю. Відповідно, скасували й червневий указ і947 р.6°

Спливло ще три роки й указом Президії Верховної Ради СРСР від 28 липня і95б р. «Про підсудність справ про державні злочини» з юрисдикції військових трибуналів було виключено всі справи цивільних осіб, обвинувачених у «державних злочинах» (із наступною передачею їх до загальних судів). Виняток становили лише ті, що порушувалися за обвинуваченням у шпигунстві. Згадані справи мали розглядатися військовою колегією Верховного суду СРСР і військтрибуналами округів (флотів). Цим же інституціям надали право розгляду протестів на вироки, винесені їхніми попередниками. Окрім цього, указом вищого законодавчого органу держави нарешті скасовувалася постанова ЦВК СРСР від і° липня і934 р., яка делегувала розгляд справ цивільних осіб, обвинувачених у зраді Батьківщини, шпигунстві, підпалах та інших видах диверсій, військовій юстиції6'.

25 грудня 1958 р. Президія Верховної Ради СРСР затвердила Основи законодавства про судоустрій Союзу РСР, союзних та автономних республік, а також нове Положення про військові трибунали. Останні повністю підпорядковувалися Верховному суду СРСР. В організаційному, функціональному, матеріально-технічному відношенні вони не були пов'язані з судовою системою УРСР. їх компетенція, як і раніше, поширювалася на місцевості, де через виняткові обставини не діють загальні суди. «Військові трибунали розглядають усі цивільні та кримінальні справи [...] у межах боротьби із замахами на безпеку СРСР» Юрко С.С. Деякі аспекти відновлення військових судів у системі судоустрою України [Електронний ресурс]: http:// dspace.onua.edu.ua/bitstream/handle/11300/9918/YURKO%20115-118.pdf?sequence=1&isAllowed=y, - зазначалося в документі. Справи про шпигунство цивільних осіб, як і в попередні часи, залишалися в компетенції цих спецсудів. Військовій колегії були підсудні всі особливо важливі справи й ті, що мали велике суспільно-політичне значення (ст. і8 положення). За яких підстав порушувалися ці справи та як відбувався їх розгляд (підсудність цивільних осіб за шпигунство зберігалася до 1991 р.) є предметом спеціального дослідження.

Тим часом базовий документ, котрий визначав організацію й алгоритм функціонування військових трибуналів в умовах воєнного стану, ухвалений ще на початку нацистської агресії - 22 червня 1941 р., втратив чинність лише 13 квітня 1959 р. Див.: [Електронний ресурс]: http://www.consultant.ru/cons/CGI/online.cgi%3Freq%3Ddoc%3Bbase%3DLAW%3Bn% 3D61801?req=doc&base=ESU&n=17321&dst=100008/#05542738813651511 І це не викликає особливого здивування, адже режим перманентної «надзвичайщини», який вимагав відповідного інструментарію в нейтралізації політичних опонентів, не пішов остаточно в небуття відразу зі смертю Й.Сталіна.

Додамо, що на момент ухвалення Акта проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р. судова система та функціонування військової юстиції, зокрема, будувалися на основі Положення про судоустрій, затвердженого Верховною Радою СРСР ще 1958 р. (зі змінами, внесеними 1980 р.). Надалі на території нашої держави продовжували діяти військові трибунали гарнізонів та з'єднань, які підпорядковувалися трибуналам військових округів і військтрибуналу Чорноморського флоту. Відповідною постановою Верховної Ради України від 3 лютого і993 р. їх було перетворено на військові суди Див.: [Електронний ресурс]: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2979-12. У 2010 р. згадані інституції ліквідовано як невідповідні умовам мирного часу. Однак, з огляду на стандарти військової юстиції країн-членів НАТО, а також із досвіду захисту України від збройної аґресії Російської Федерації, нині питання створення сучасної системи військового судочинства, в основі якої має бути захист прав і свобод людини, законних інтересів суспільства й держави, зберігає актуальність.

За результатами аналізу історичних процесів, пов'язаних із перетворенням військових трибуналів на невід'ємну складову інструментарію політичного терору на українських землях періоду і9і8-і959 рр., можна дійти певних висновків.

Від перших років постання більшовицької держави революційні трибунали, військові трибунали, військово-польові суди спільно з позасудовими органами (трійками,

Особливою нарадою при ОДПУ-НКВС-МВС-МДБ), з ініціативи владної верхівки, охопили своєю «увагою» цивільних громадян, обвинувачених в «антидержавних злочинах». Наділені повноваженнями швидкої розправи та спрощеної процедури, радянські органи військової юстиції мали надмірно широку юрисдикцію не лише в періоди зовнішньої загрози, але й у мирний час - для придушення справжньої та уявної опозиції.

У процесі перетворення військових трибуналів на знаряддя політичного терору можна виокремити декілька етапів, коли радянська влада у протиправний спосіб удавалася до розширення їх юрисдикції. Якщо до 1934 р. цим спецсудам відводилася головна роль здебільшого в періоди запровадження особливих правових режимів (воєнного й надзвичайного станів), то пізніше, після ліквідації 1938 р. так званих оперативних трійок, їх роль у розгляді справ про державні злочини та злочини проти порядку управління відчутно зросла. У роки Другої світової війни розширення компетенції військових трибуналів, як і позасудових органів, відбувалося шляхом зміни законодавства та ухвалення відомчих нормативних актів. Така ситуація зберігалася довгий час по війні. Позасудовий та військовий характер репресій стосовно цивільних осіб підкреслював і підживлював складові силового тиску, знищуючи елементи класичного права.

Цілісної й надійної статистики щодо справ цивільних осіб, розглянутих військовими трибуналами на території радянської України в різні періоди їх функціонування, донині не виявлено. Наявні лише уривчасті відомості. Проте, за нашими оцінками, проблема функціонування військтрибуналів, зокрема й у Західній Україні, має потужний дослідницькій потенціал, оскільки в галузевих та державних архівосховищах зберігається чимало справ осіб, засуджених цими спецорганами.

Обмежений обсяг статті не дає змоги включити у тканину дослідження розгляд життєвих доль тих, кого сталінський режим «передоручив» військовій Феміді, яка діяла за спрощеною процедурою, притаманною не лише спецсудам, а й позасудовим органам, що функціонували в радянській Україні. Історії цих людей можуть стати предметом уваги інших дослідників.

Література

військовий трибунал радянський цивільний

1. Baran, V., Tokarskyi, V. (2014). Zachystka: Politychni represii v Zakhidnykh oblastiakh Ukrainy 1939-1941. Lviv. [in Ukrainian].

2. Cherevychnyi, H., Danylenko, R. (2017). Represyvna diialnist revoliutsiinykh trybunaliv v Ukraini v 1919 r. Gileia, 119, 25-30. [in Ukrainian].

3. Feldman, D. (2015). Terminologiya vlasti: Sovetskie politicheskie terminy v istoriko-kulturnom kontekste. Moskva. [in Russian].

4. Havryshchuk, V. (2019). Orhanizatsiia ta diialnist Podilskoho hubernskoho revoliutsiinoho trybunalu v 1919 r. Naukovi zapysky Vinnytskoho derzhavnohopedahohichnoho universytetu im. M. Kotsiubynskoho:Istoriia, 30, 43-49. [in Ukrainian].

5. Havryshchuk, V., Melnychuk, O. (2019). Revoliutsiini trybunaly USRR v radianskii istoriohrafii. Naukovi zapysky Vinnytskoho derzhavnoho pedahohichnoho universytetu im. M.Kotsiubynskoho: Istoriia, 28. [in Ukrainian].

6. Hubar, S. (2016). Normatyvno-pravove rehuliuvannia diialnosti viiskovykh trybunaliv yak spetsialnykh sudiv, shcho diialy na tery- torii USRR u 1920-kh rr. ChasopysKyivskoho universytetuprava, 1. [in Ukrainian].

7. Lialka, Ya. (2013). Ukraina u borotbi za Nezalezhnist, III. Retrieved from http://www.vox-populi.com.ua/rubriki/istoria/operacia-visla/ukraienauborotbizanezaleznistcastinaiiiavtorlalkaaroslav [in Ukrainian].

8. Maliarenko, V. (Ed.) (1997). Reabilitatsiia represovanykh:Zakonodavstvo ta sudovapraktyka. Kyiv. [in Ukrainian].

9. Pavlov, D. (2007). Tribunalnyi etap sovetskoi sudebnoi systemy: 1917-1922 gg. Voprosy istorii, 6, 3-16. [in Russian].

10. Serhiichuk, S.L. (2000). Z istorii revoliutsiinykh trybunaliv v Ukraini. Naukovi zapysky Vinnytskoho derzhavnoho pedahohichnoho universytetu im. M.Kotsiubynskoho, 2, 106-113. [in Ukrainian].

11. Serhiichuk, S.L. (2001). Stvorennia ta funktsionuvannia revoliutsiinykh trybunaliv na Podilli. Naukovi zapysky Vinnytskoho der- zhavnoho pedahohichnoho universytetu im. M. Kotsiubynskoho, 3, 54-55. [in Ukrainian].

12. Vronska, T., Pylypchuk, V. (2016). Transformatsiia osoblyvykh pravovykh rezhymiv na ukrainskykh zemliakh u XIX-XX st. Naukovyichasopys NPUim. M.P. Drahomanova: Ekonomika і pravo, 31, 12-22. [in Ukrainian].

13. Yurko, S. Deiaki aspekty vidnovlennia viiskovykh sudiv u systemi sudoustroiu Ukrainy. Retrieved from http://dspace.onua.edu.ua/ bitstream/handle/11300/9918/YURKO%20115-118.pdf?sequence=1&isAllowed=y [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru