Голод 1932-1933 рр. в історичній пам’яті: Україна vs Росія (роздуми над усно-історичними джерелами)

T. Boriak, T. Shevchenko National University of Kyiv

The goal of the article is to analyze condition in informational space (here we take oral history centers and internet network) of the famine 1932-1933 survivors' testimonies in Russia to find presence or abscence of the given above famine in historical memory.

The research methodology is based on the principles of historicism and objectivity. The main methods are the methods of periodization (analysis of oral history sources in the frames of certain chronological frames), history-cultural attribution (dependence of time and place of creation, content of oral history sources on specific social professional environment and value imperatives of this environment) and history-comparative (correlation of development vectors and making available of oral history sources about the famine in Russia and Ukraine).

Scientific novelty. The article suggests looking at the problem of preservation of memory about the famine of the beginning of the 1930-s in Russia through the prism of accumulation of historical sources about this event - of oral history by specific research centers and representation of these data in internet.

Conclusions. The author states relative presence in informational space of oral history sources about the famine in Kuban of 1932-1933 represented in: publication of sources; of separate testimonies; activity of scientific expeditions of Kuban choir on writing down of testimonies, including ones about the famine. At the same time, the resources with the testimonies of the famine survivors in the regions other than Kuban are almost absent. It is important to take into account that the centers on oral history research have been created in many Russian regions. The article proposes explanations of such geographical in representation on oral history sources in Russian Federation. Keywords: oral history sources, oral history, famine of 1932-1933, historical memory, Kuban, Russia, Ukraine.

Удоступнені документи з російських архівів на тему голоду викликають застереження через свідому заанґажовану політику їх відбору. Такий підхід було артикульовано російським істориком В. Кондрашиним у відомій фахівцям службовій пояснювальній записці та рекомендаціях упорядникам збірника документів «Голод в СРСР 1929-1934»: «Причому підібрати їх (документи - Т.Б.) треба таким чином, аби було видно трагедію всього селянства, без акценту на Україну [...] Ураховуючи “український фактор”, слід підібрати документи з таким розрахунком, аби вони доводили універсальний характер хлібозаготівель 1932 р.» Кульчицький С.В. Кондрашин Віктор Вікторович // Енциклопедія історії України: Додатк. том 2. - К., 2021 (готується до друку). Див.: [Електронний ресурс]: Службовий документ було оприлюднено в Україні після того, як керівництво Росархіву випадково долучило його до формального запрошення до участі у проекті. Відповідне документальне видання побачило світ у 2011-2012 рр. під грифами архівних служб Росії, Білорусі, Казахстану. Держкомархів України відмовився від участі (див.: Голод в СССР: 1929-1934 / Сост.: В. Кондрашин (отв. сост.) и др. - Т.1: 1929 - июль 1932. - Кн.1-2. - Москва, 2011; Т.2: Июль 1932 - июль 1933. - Москва, 2012; Т.3: Лето 1933 - 1934. - Москва, 2011).. Сам же проект було ініційовано 2007 р. як реакцію на ухвалення 28 листопада 2006 р. Верховною Радою України закону «Про Голодомор 1932-1933 рр. в Україні», він мав довести уніфікований характер голоду як в УСРР, так і на інших територіях СРСР Кульчицький С.В. Кондрашин Віктор Вікторович.. В. Кондрашин став речником офіційної точки зору Російської держави на голод 1932-1933 рр. як на «спільну трагедію народів СРСР». Тезу про Голодомор як акт геноциду українців він назвав політично мотивованою і блюзнірською Там само..

Позиція Української держави, яка призвела до формулювання та прийняття згаданого закону, базувалася на результатах роботи істориків, котрі своєю чергою залучали до джерельних баз своїх праць потужні масиви усно-історичних свідчень, адже тоталітарна держава неохоче залишала «документальні» сліди злочинів. І у цьому питанні саме потенціалу усної історії виявилося достатньо для перелому розуміння дослідниками подій початку 1930-х рр. у радянській Україні - від поганого врожаю та колективізації, як твердили тисячі документів - у бік геноцидного характеру голоду. Адже саме усна історія продемонструвала однаковість злочинних дій влади на українській території, визначеній адміністративними кордонами тодішньої УСРР. Вона засвідчила такий перелам у житті людей, який вони не змогли забути, незважаючи й на цілеспрямовану репресивну політику радянської влади, покликану як знищити безпосередніх очевидців, так і залякати та змусити мовчати решту свідків голоду 1932-1933 рр.; і на події Другої світової війни; і на проміжок у понад 50 років вимушеної німоти. І як тільки з'явилася можливість говорити, тисячі людей, незнайомі один з одним, із різних районів, областей і навіть країн, почали виговорювати свій травматичний досвід тієї зими 1933-го року майже однаковим наративом. У ньому відрізнялись імена людей, географічні назви, кількість померлих, але змістовний бік (за умови зіставного порівнювання досвіду очевидця на момент події з огляду на вік, стать, соціальний статус тощо) залишався парадоксально ідентичним ледь не в усіх свідченнях.

На чому базують своє бачення подій початку 1930-х рр. у СРСР російські історики? Розуміючи змістовну обмеженість офіційної документації, накинуту їй традиціями езопової мови тоталітарних держав, грифом обмеженого доступу та свідомою чисткою архівних документів радянських установ та інституцій щодо голоду 1932-1933 рр., та, як видно з наведеної вище вказівки В. Кондрашина, стосовно селекції документів, надзвичайно великої ваги при вивченні злочинів радянського режиму набувають усно-історичні джерела.

Видається вкрай важливим проаналізувати інформаційний простір (ідеться про усно-історичні дослідницькі центри та мережу Інтернет) на предмет наявності свідчень очевидців голоду 1932-1933 рр. на території Росії. Присутність чи відсутність таких джерельних масивів могли би підтвердити або спростувати тезу В. Кондрашина про уніфікованість намірів та дій влади восени 1932 - узимку 1933 рр. щодо «нищівного» удару голодом у всіх російських зерновиробничих районах СРСР та в УСРР. Сила цього удару була настільки спрямованою й потужною в Україні, що місцеві селяни досі продовжують відрефлексовувати його проговоренням свого або родинного досвіду виживання в той період. І ці розповіді історики та небайдужі громадяни оформлюють у вигляді усної історії.

Перейдемо до огляду центрів з усної історії в Російській Федерації, які могли мати потенціал досліджувати голод початку 1930-х рр. Насамперед окреслимо кількісні параметри усно-історичних джерел з історії Голодомору, записаних від свідків голоду 1932-1933 р. в Україні. Діапазон їх кількості, за різними даними, варіюється від 40 тис. (станом на 2007 р. Борисенко В. Свіча пам'яті: Усна історія про геноцид українців у 1932-1933 рр. - К., 2007. - C.22.) до 200 тис. та 204 тис. на 2009 і 2008 рр. відповідно Верстюк В. Голодомор 1932-1933 років в Україні - геноцид українського народу // Голодомор 1932-1933 рр. в Україні: причини, демографічні наслідки, правова оцінка: Мат. міжнар. наук. конф., Київ, 25-26 вересня 2008 р. - К., 2009. - С.31; Онишко Л. Створення Національної книги пам'яті жертв Голодомору в Україні в 1932-1933 рр. // Національний музей «Меморіал пам'яті жертв Голодоморів в Україні» [Електронний ресурс]. Оскільки автори не навели методики розрахунку саме цих цифр, очевидно, що з огляду на передруки свідчень однієї й тієї самої особи в різних збірниках/ресурсах, масив опублікованих свідчень, імовірно, може бути дещо меншим. Очевидно, ідеться не про спорадичні публікації поодиноких усно-історичних джерел, а про вже потужний масив даних у понад кілька десятків тисяч джерел, які покривають усю територію тодішньої УСРР (із деякими застереженнями щодо Молдови, котра під час голоду входила до складу радянської України як Молдавська АСРР).

Так склалося, що польова робота, у рамках якої могла бути зібрана інформація про голод 1930-х рр. у Росії, була прероґативою етнографів. Працівниця Краснодарського державного історико-археологічного музею-заповідника ім. Е Феліцина Н. Корсакова, випускниця історичного факультету Кубанського державного університету 1973 р., зізналася, що вперше вона почула про голод не з лекцій викладачів та підручників, а зі спогадів очевидців. Уже у статусі співробітниці зазначеної музейної установи, разом з іншими колеґами, перші історико-етнографічні експедиції та відрядження вона розпочала у середині 1970-х рр. Спогади 80-90-річних старожилів кубанських станиць Н. Корсакова фіксувала в польових щоденниках Корсакова Н.А. Голод 1932-1933 гг. на Кубани в воспоминаниях старожилов // Историческая память населения Юга России о голоде 1932-1933 гг.: Мат. науч.-практ. конф. / Под ред. Н.И. Бондаря, О.В. Матвеева. - Краснодар, 2009. - C.208..

Професор І. Алексєєнко ініціював низку публікацій про голод у місцевій кубанській пресі (1988-1992 рр.), а 1993 р. підготував наукове видання про репресії на Кубані та Північному Кавказі в 1930-х рр. Алексеенко И.И. Репрессии на Кубани и Северном Кавказе в 30-е гг. XX в. - [Б. м.], 1993. - 114 с. Фактично це була перша спроба ввести в публічний простір тему голоду. Ці публікації викликали суспільний інтерес, а відтак на адресу дослідника почали надходити листи від очевидців подій. Ще у січні 1989 р. І. Алексєєнко передав 20 таких листів на зберігання до тодішнього партійного архіву Рожков А.Ю. «Мыши съели людей...»: память о голоде 1932-1933 гг. в откликах на публикации И.И. Алексеенко // Историческая память населения Юга России о голоде 1932-1933 гг. ... - C.50, 56.. Утім цього поштовху виявилося недостатньо для того, аби, за висловом російського історика О. Рожкова, «подолати забуття» тематики голоду та репресій 1930-х рр. Там же. - С.55. Худова Д. Черные доски: tabula rasa: Голод 1932-33 в устных свидетельствах // Голод 1932-1933 гг. / Отв. ред., вступ. ст. Ю.Н. Афанасьев. - Москва, 1995. - С.67-87.

У середині 1990-х рр. була ще одна спроба започаткувати подальші дослідження теми голоду, принаймні на Кубані, із залученням даних усної історії як історичного джерела. Так, 1995 р. завідувачка усно-історичної лабораторії Російського державного гуманітарного університету Д. Худова у своїй публікації про «чорні дошки» на Кубані використала винятково усні свідчення. Це була низка інтерв'ю, записаних 1989 р. співробітниками лабораторії від жителів станиці Уманської Краснодарського краю (перейменована на Ленінградську, нині охоплює територію чотирьох станиць). Авторці вдалося досягти поставленої мети: вивести тему голоду в регіоні за рамки усталеної в російській історіографії схеми та запропонувати нові напрями для подальших досліджень. Ішлося, зокрема, про обшуки, відбирання всього продовольства, голодування, смертність, посівну 1933 р., насіннєву допомогу, режим застосування чорних дошок і ставлення до них станичників, блокування поселень, адаптацію переселенців на нових місцях поселення, співіснування їх із місцевими мешканцями Там же. - С.70-86..

Але чому ж у пострадянській Росії запис усної історії від жителів реґіонів, що постраждали від голоду, не отримав продовження? Адже відомо, що документи не дають можливості поглянути на передумови, причини, механізми, часові й географічні параметри голодування, зважаючи на однобоке висвітлення цієї проблематики партійними ідеологами.

Така відсутність масового інтерв'ювання очевидців голоду початку 1930-х рр. тим більш дивна, що, судячи з кількості публікацій з історичної тематики про відповідний період, у Російській Федерації сформувався окремий напрям історіографічних досліджень - південноросійська історіографія про голод 1932-1933 рр. І водночас нав'язливо висловлюється дивна теза про недостатню вивченість даної проблематики у країні й за кордоном станом на 2009 р. Бондарев В.А. Голод 1932-1933 в южнороссийской историографии: проблемы, направления и перспективы исследования // Историческая память населения Юга России о голоде 1932-1933 гг. ... - С.10.

Якщо за мету було поставлено недопущення усно-історичного наративу про голод до публічного дискурсу через, скажімо, небезпеку зіпсувати імідж сталінського режиму, чи недостатність арґументів на користь «нищівного» удару в 1932-1933 рр. в ряді російських реґіонів, то мети було досягнуто. Через відхід покоління, яке особисто пережило голод, на сьогодні запис усної історії про ті події можливий лише від наступного покоління, а не від безпосередніх очевидців трагедії.

Спробуємо поставити себе на місце російських дослідників. Одним з арґументів на користь труднощів дослідження періоду початку 1930-х рр. можна було б назвати недоступність архівних документів через їх засекречення. Але, по-перше, тоді тим більше зростає значення й потенціал інтерв'ювання безпосередніх свідків голоду (а також їхніх дітей). По-друге, маємо дані про розсекречення: наприклад, у 2008 р. було знято грифи обмеження доступу з документів Кущевського райкому партії за 1923-1955 рр. (Краснодарський край), у тому числі матеріалів кінця 1920 - початку 1930-х рр. Берляев А.И. Коллективизация в Кущевском районе Краснодарского края: По архивным документам Кущевского райкома ВКП(б): Рассекреченные документы // Историческая память населения Юга России о голоде 1932-1933 гг. ... - С.116. Можливо, частково мова йде про документи щодо особового складу, які мають термін зберігання 75 років (1933 р. + 75 років = 2008 р.). Тобто гіпотетично на кінець 2000-х рр. мали б бути зняті грифи й з інших подібних матеріалів, і відтак бути залученими в обіг разом з усно-історичними джерелами.

Натомість за межами Кубані маємо лише поодинокі приклади записування усної історії щодо голоду. За даними В. Кондрашина, уже станом на 1991 р. за допомогою анкети «Свидетель голода 1932-1933 гг. в деревне Поволжья» було проведено опитування понад 300 респондентів у 46 селах 28 районів Саратовської та Пензенської обл. (у 1930-х рр. реґіон охоплював Нижньоволзький і Середньоволзький краї, а також Автономну Республіку Німців Поволжя) Кондрашин В. Голод 1932-1933 гг. в деревнях Поволжья // Скепсис: научно-просветительский журнал [Електронний ресурс]. Правда, він не зазначив подальшу долю цих усно-історичних джерел - 277 анкет (за свідченням С. Кульчицького, їх не було опубліковано Кульчицький С.В. Кондрашин Віктор Вікторович.). Чому ж далі не була продовжена робота зі збирання усної історії очевидців трагедії для уточнення хронологічних, географічних параметрів голоду та його механізму? У підсумку історія російського села того періоду представлена винятково офіційними документами, а голоси селян і безпосередніх учасників подій у цьому джерельному масиві відсутні.

Підкреслимо, що станом на 2004 р. В. Кондрашин опитав близько 700 очевидців подій у 102 поселеннях 5 областей - досить потужний масив. Ці усно-історичні джерела він використав у публікації 2004 р. («Трагедия 1932-1933 гг. в поволжской деревне в памяти народной»). Далі дослідник зробив висновок про зіставність зібраних ним усно-історичних джерел та фактично першого видання свідчень в Україні «33-й: Голод: Народна книга-меморіал», упорядкованого Л. Коваленко та В. Маняком Кондрашин В. Голод 1932-1933 гг. - общая трагедия народов СССР // Известия Пензенского государственного педагогического университета им. В.Г. Белинского: Гуманитарные науки. - Вып.11(15). - Пенза, 2009. - С.118.. Але зазначена збірка свідчень була першою ще в УРСР, після чого впродовж трьох десятиліть зібрано й оприлюднено величезний масив усно-історичних джерел, абсолютно незіставний із тією незначною кількістю російських свідчень, про які писав В. Кондрашин.

Як же розвивалися наукові школи з усної історії в Росії з кінця 1980-х рр.? Відомо, що вже в 1989 р. у СРСР пройшло дві наукових конференції з проблем усної історії - у Московському історико-архівному інституті та місті Кірові. Саме в контексті усної історії згадано про готовність людей похилого віку розповісти про «голод 1930-х рр.» Бердинских В.А. Проблемы устной истории в СССР // Этнографическое обозрение. - 1992. - №5. - С.149.. Того ж 1989 р. було створено Асоціацію усної історії Росії.

Декілька центрів із дослідження усної історії припинили існування чи були інтеґровані в інші дослідницькі лабораторії. Ідеться, зокрема, про Російський державний гуманітарний університет, В'ятський педагогічний університет, Калінінградський державний університет Реброва И. Организация и деятельность студенческого научного общества по устной истории Кубанского государственного технологического университета // У пошуках власного голосу: Усна історія як теорія, метод та джерело / За ред. Г.Г. Грінченко, Н. Ханенко-Фрізен. - Х., 2010. - С.120.. Центр усної історії Європейського університету у Санкт-Петербурзі розробив програму, яка була спрямована на розвиток досліджень і підготовку спеціалістів в області аналізу усних спогадів Проекты: Факультет истории: Европейский университет в Санкт-Петербурге [Електронний ресурс]: . Упродовж 2005-2013 рр. при історичному факультеті Петрозаводського державного університету існував центр усної історії Центр устной истории Петрозаводского государственного университета [Електронний ресурс]. Певний час діяло Студентське наукове товариство усної історії Кубанського державного технологічного університету Реброва И. Организация и деятельность студенческого научного общества по устной истории... - С.123-125.. Є відомості про створення Міжвузівського науково-освітнього центру «Нова локальна історія» як спільного проекту Ставропольського державного університету та Російського державного аграрного університету (Московська сільськогосподарська академія ім. К. Тимірязєва). Одним із напрямів досліджень заявлено сільську історію, історію повсякдення, пограничних областей Північного Кавказу, компаративне джерелознавство ставропольської історії, усна історія загалом Межвузовский научно-образовательный центр «Новая локальная история» [Електронний ресурс]. Проте нам не вдалося знайти детальні свідчення про діяльність цього центру.

Натомість є дані про існування станом на осінь 2020 р. низки реґіональних шкіл усно-історичних досліджень. Так, з грудня 1990 р. продовжує діяти центр усної історії й етнографії Алтайського державного педагогічного університету. При Пермському державному педагогічному університеті з 2005 р. функціонує центр усної історії та візуальної антропології. Науково-освітній центр усної історії у Воронежі почав роботу 2001 р., а з 2014 р. він став структурним підрозділом Воронезького інституту високих технологій.

Відомо, що у Волгоградській обл. на початку 1990-х рр. було проведено польові дослідження з історії та етнографії козацьких поселень, але через брак фінансування всі програми згорнули, включно з етнографічною експедицією Волгоградського університету. Із 1997 р. було організовано етнографічну практику для студентів упродовж трьох років, які за питальниками записували інтерв'ю, у тому числі з очевидцями голоду 1930-х рр. Цю роботу дослідниця М. Риблова розпочала ще 1983 р. та продовжувала займатися усно-історичними студіями впродовж 2000-х рр. Рыблова М.А. «Устная история» донских казаков в полевых этнографических исследованиях // Вестник Волгоградского государственного университета: Серия 4, История. - Вып.1(21). - Волгоград, 2012. - C.179.

Центр усної історії й біографії Міжнародного історико-просвітницького, право- захисного і благодійного товариства «Меморіал» основну свою діяльність спрямовує на дослідження історії політичних репресій та історії повсякдення. Проекти стосувалися, наприклад, досвіду дружин і дітей «зрадників Батьківщини», які були в'язнями ҐУЛАҐ, проводилися відеоінтерв'ю з жертвами та свідками радянської тоталітарної епохи.

Центр міждисциплінарних гуманітарних досліджень при Південному федеральному університеті (колишній Ростовський), створений 2016 р., серед напрямів своєї діяльності назвав записування від мешканців краю усної історії. Але нам не вдалося виявити слідів інтерв'ювання з тематики голоду початку 1930-х рр.

У Південному регіоні студіями з історичної тематики найактивніше займається Південний науковий центр РАН. У його структурі створено дві лабораторії: з дослідження козацтва (донського); історії та етнографії. Серед наукового доробку першої - рецензія на працю, присвячену нищенню радянською владою донського козацтва, а також висвітлення подій Другої світової війни. Як бачимо, голод початку 1930-х рр. аж ніяк не відноситься до тематики досліджень цих наукових інституцій, попри задекларований інтерес другої лабораторії до питань трансформації, повсякденного життя й національно-державного будівництва радянського періоду.

Серед дотичних наукових інституцій Краснодарського краю варто згадати Науково-дослідний центр, що функціонує при Кубанському козачому хорі. Початок його діяльності припав на 1974 р., коли при крайовому будинку народної творчості відновився фольклорно-етнографічний кабінет, 1990 р. реорганізований у відділ фольклору та етнографії при новоствореному тоді Центрі народної культури Кубані (ліквідований у грудні 2013 р. Перцева Ю.И. Роль научных центров в изучении и сохранении культурного наследия казаков Юга России (1970-2000-егг.) // Вестник Волгоградского государственного университета: Серия 4, История.-Вып. 3(27) - Волгоград, 2014. - C.96. Див.: [Електронний ресурс]). У 2002 р. відділ набув статусу Науково-дослідного центру традиційної культури Кубані у складі Кубанського козачого хору. Однією з цілей визначено введення до наукового та «практичного» обігу публікацій, видань, історичних та етнографічних матеріалів козацтва й етнічних груп Кубані, півдня Росії. Судячи з відкритих джерел, центр продовжує працювати над поповненням власного архіву, зокрема з усної історії, де знаходиться місце й для оповідей про голод 1930-х рр. Адже від 1975 р. завдяки щорічним фольклорно-етнографічним експедиціям було сформовано базу даних із понад 200 магнітофонних плівок (1972-1985 рр.), близько 4500 аудіокасет (1985-2011 рр.), 300 відеокасет (1990-2010 рр.), а з 2011 р. записи ведуться за допомогою цифрової апаратури. Станом на 2015 р. було обстежено майже всі території, що входили до складу Кубанської області - загалом близько 350 населених пунктів.

Ще одна установа, де зберігаються матеріали експедицій зі свідченнями про голод, це вже згаданий Краснодарський державний історико-археологічний музей-заповідник ім. Е.Феліцина. Є дані про зафондовані музеєм матеріали експедицій 1978, 1986 рр. до

Тимашевського й Мостовського районів Краснодарського краю Корсакова Н.А. Голод 1932-1933 гг. на Кубани в воспоминаниях старожилов. - C.213.. Також в основу досліджень різних аспектів життя кубанського села початку 1930-х рр. покладено матеріали діалектологічних та етнолінґвістичних експедицій Південного федерального університету й Південного наукового центру Російської академії наук за 1980-2009 рр. Власкина Т.Ю. Голод на Дону по устным свидетельствам // Историческая память населения Юга России о голоде 1932-1933 гг. С.173.

Можна говорити і про створення дослідниками особистих архівів усноісторич- них джерел із тематики голоду початку 1930-х рр. Так, Н.Корсакова зберігає щоденники за 1979, 2000, 2004 рр., записані, відповідно, у станицях Старолеушківська, Новотитарівська, Брюховецька Корсакова Н.А. Голод 1932-1933 гг. на Кубани в воспоминаниях старожилов. - C.213.. Відомі прізвища ще кількох фахівців, які виїздили для роботи «в поле» та формували власні архівні масиви усних свідчень, зокрема про події початку 1930-х рр. Власкина Т.Ю. Голод на Дону по устным свидетельствам. - С.173; Власкина Н.А. Языковой концепт голод в донских говорах // Историческая память населения Юга России о голоде 1932-1933 гг. ... - C.183-184.

Часто свідчення про голод фіксуються в результаті опитування людини з іншої тематики. Так, 2007 р. було записано інтерв'ю з основоположником регіональної наукової школи фізики В. Писаренком в рамках проекту, підтриманого Російським державним науковим фондом «Метод усної історії в дослідженні регіонального наукового співтовариства». Науковець народився 1925 р. у станиці Стародерев'янківській, а описував події голоду зими 1932-1933 рр. на хуторі Старі Челбаси Канівського району. Сюжет про голод згадав сам респондент, а не інтерв'юер Еремеева А.Н. Голод на Кубани в памяти кубанского ученого В.Ф. Писаренко // Там же. - C.216-219..

Як бачимо, хронологічно процес створення наукових центрів з усної історії розпочався в Росії раніше, ніж в Україні, і центри з усної історії тут, у тому числі на Кубані, представлені численними й різноманітними науковими школами. Проте саме в Україні було акумульовано надзвичайно потужний масив усно-історичних джерел про Голодомор. Щодо Російської Федерації, то в тематиці наукових досліджень навіть регіональних кубанських профільних інституцій спостерігаємо інші пріоритети. Наприклад, 2013 р. у Краснодарі було видано збірник спогадів очевидців про нацистську окупацію на Північному Кавказі Сборник устных воспоминаний свидетелей и людей, переживших оккупацию на Северном Кавказе / Сост. Н.А. Чугунцова, М.А. Лаврентьева, Е.Ю. Седой. - Краснодар, 2013. - 196 с.. усний історичний джерело голод росія

Узагалі говорячи про усну історію як напрям історичної науки у сучасній Росії, не можна не помітити, наскільки аґресивно-домінуючою в ній є тема «Великої Вітчизняної війни». Залежно від географічних параметрів реґіону чи учасників відповідних проектів переважно окреслюється наступна тематика: повсякдення під час окупації, блокада Ленінграда, остарбайтери, нацистська окупація, робота й життя в тилу, концентраційні табори тощо. Ухил у воєнну проблематику настільки відчутний, що російський історик О. Рожков однією з причин нехтування усними свідченнями про голод початку 1930-х рр. на Кубані відкрито називає конфлікт між офіційною історією, яка заполонила інформаційний простір дослідженнями подій війни, та неофіційною Рожков А.Ю. «Мыши съели людей....... - C.52-53.. Нагадаємо, що наратив «Великої Перемоги» покладено в основу сучасного російського націєтворення та державного патріотизму. Тому і складається враження, що тема голоду початку 1930-х рр., витвореного сталінським режимом, принаймні на Кубані, та, імовірно (нам не вистачає даних усно-історичних джерел для ствердного висловлювання), і в інших реґіонах Росії - для сучасних російських істориків незручна.

Усна історія Голодомору 1932-1933 рр. в Україні, як відомо, широко представлена в українському сеґменті мережі Інтернет. Не зупиняючись на цьому докладно, зазначимо лише, що передусім це сайт Національного музею Голодомору-геноциду. Потужні ресурси - два проекти Інституту історії України НАН України («Цифровий архів Голодомору», «Електронний корпус документів»).

На сайті Інституту національної пам'яті та Інституту історії України розміщено 18 томів Національної книги пам'яті жертв Голодомору, що містять окремий розділ зі свідченнями очевидців. Деякі книги пам'яті включають усно-історичні джерела, як залучені з тематичних збірників, так і самостійно зібрані архівними, бібліотечними, музейними працівниками, освітянами, школярами, студентами. Тільки серед серійних видань - двотомник О. Веселової, тринадцятитомник Ю. Мицика, чотиритомник свідчень очевидців для Комісії Конґресу США, десятки інших видань, сотні й тисячі окремих публікацій, свідчень, включно з аудіо- та відеозаписами. Окремі наративи публікуються на сайтах архівних установ, центральних і реґіональних телеканалів, онлайнових новинних проектів, музеїв.

Як же оприлюднено «усну історію» голоду 1932-1933 рр. в Росії? Найбільшим цілісним зібранням свідчень, яке нам удалося знайти, виявилася публікація частини польових матеріалів Кубанської фольклорно-етнографічної експедиції Науково- дослідного центру традиційної культури Кубанського козачого хору у вигляді додатку до збірника матеріалів науково-практичної конференції («Историческая память населения Юга России о голоде 1932-1933 г.»). Подано 146 записів, зроблених переважно у Краснодарському краї. Ці спогади лягли в основу низки публікацій учасників згаданої конференції про голод у південноросійському селі. Судячи з вихідних даних леґенди свідчень, останні було записано у 1990-2008 рр. Формування бази даних з голоду розпочалося 1975 р. Географію проекту окреслено як Кубанська область - колишня територія Кубанського козацького війська (Краснодарський, Ставропольський краї, терени Адиґеї й Карачаєво-Черкесії) Голод на Кубани: 1932-1933 гг.: Полевые материалы Кубанской фольклорно-этнографической экспедиции Научно-исследовательского центра традиционной культуры ГНТУ «Кубанский казачий хор» // Историческая память населения Юга России о голоде 1932-1933 гг. ... - С.336-442.. На сайті Кубанського козацького війська подано згаданий додаток на восьми сторінках Там же. Див. також: [Електронний ресурс].

На сторінці Науково-дослідного центру традиційної культури Кубанського козачого хору опубліковано одну рубрику «Усні розповіді про голод 1933 р., записані у жителів станиць Отрадненського району Краснодарського краю». Записи зробили дев'ятеро дослідників у ході Кубанської фольклорно-етнографічної експедиції у 1996 та 2018 рр. у шести станицях указаного району та в одному хуторі. Зберігаються документи в архіві НДЦ. Наведено понад 20 цитат без належної паспортизації, зокрема вказівки на місце та рік запису, вік респондентів. Подання усноісторичних джерел організовано таким чином, що вони виступають підтвердженням уже сформульованих тез про діяльність «комсодів» (комітети сприяння колективізації), харчування, вилучення продовольства, масову смертність, поховання в ямах тощо.

Кілька публікацій усноісторичних джерел, присвячених голоду на Кубані, виявлено на сайті Отрадненського районного товариства істориків-архівістів в ім'я святого преподобного Нестора-Літописця. Це публікація двох свідків голоду зі станиці Надьожної Отрадненського району, записана місцевим жителем, краєзнавцем і членом районного товариства істориків-архівістів В. Чесноковим; стаття А.Коровіна про голод у станиці Отрадненській із посиланням на п'ятьох очевидців у різних станицях району; стаття А. Дейневича «Рассекреченный голод (К 80-летию начала Голодомора 1932-1933 гг.)» про виставку 2009 р., присвячену голоду на Кубані, організовану Краснодарським державним історико-археологічним заповідником ім. Е. Феліцина. Розміщено тут і дипломну роботу 1993 р. про колективізацію й голод 1932-1933 рр. на Кубані, побудовану в тому числі на спогадах жителів Отрадненського району (утім не подано перелік респондентів).

Один випуск реґіонального журналу «Родная Кубань» за 2002 р. було присвячено винятково спогадам (28) та свідченням 43 очевидців голоду на Кубані 1932-1933 рр. Родная Кубань. - 2002. - №3. - C.14-144..

У 2015 р. матеріали про голод 1932-1933 рр. на Кубані розмістив на сторінці власного «живого журналу» користувач svetkuban. Тут посилання на низку статей зі збірника «Историческая память...», газетні публікації очевидців, постанова Держдуми від 2 квітня 2008 р. №262-5 про заяву, присвячену «пам'яті жертв голоду 30-х рр. на території СРСР», інфографіка МЗС РФ про «голод у СРСР», п'ятитомник «Трагедия советской деревни», книга Є. Осколкова про хлібозаготівлі та голод 1932-1933 в Північно- Кавказькому краю, таємна постанова від 8 травня 1933 р. про припинення репресій на селі тощо. Автор профілю вказує, що ці матеріали він розмістив як реакцію на публікації у соціальних мережах, в яких применшувалися сталінські репресії, або зазначалося, що репресовані самі винні. Тобто оприлюднення низки джерел до актуальної тематики дослідження у себе на сторінці стало приватною ініціативою небайдужого громадянина. Проте ми так і не виявили централізованого місця зберігання таких матеріалів і публікацій онлайн, що може свідчити про відсутність інтересу до теми як у російської центральної, регіональної влади, так і наукової спільноти загалом.

Близьким до «класичної» усної історії є видання «Гибель российского крестьянства», що репрезентує щоденник з 11 зошитів сина священика станиці Должанської Єйського району Краснодарського краю М. Поповича, а також спогади М. Роя зі станиці Дядьківської (первісно заселена переважно українцями) «Бегство из ада» (написані в Канаді) Корсакова Н.А. Голод 1932-1933 гг. на Кубани в воспоминаниях старожилов. - C.211.. Слід уточнити, що свідчення М. Роя («Я ось уже дев'ятий десяток років живу на цьому світі й минуле, пережите забути не можу, [...] і за нагоди розповідаю іншим») Там же. - C.208. взято як епіграф до однієї статті про голод 1932-1933 рр. на Кубані. Проте прискіпливе вивчення біографії М. Роя свідчить, що очевидцем голоду як житель станиці він не був. У 1929 р. його як козака було вислано в табір на Урал, а 1931 р. він, завдяки вмінню працювати з геофізичними приладами, став членом топографічної експедиції, що займалася зйомкою тундри від річок Печори до Обі. Оскільки охорони в експедиції не було, М. Рой зміг утекти, через Кавказ дістався до Туреччини, а після завершення війни опинився в Канаді. І чи не єдиним безпосереднім свідченням (інші відомості він міг отримувати від своїх рідних та друзів уже пізніше) став опис його подорожі потягом на південь: «В Армавірі, на станції, бачу, сидять дві дівчинки, пухлі, прозорі обличчя, одна, ворушачи губами, простягає ручки, біля іншої лавки лежить померла жінка, а поблизу неї хлопчик не плаче, а стогне, а далі, бачу, повз спокійно ходять охоронці й вартові» Корсакова Н.А. Голод 1932-1933 гг. на Кубани в воспоминаниях старожилов. - C.211.. Інше спостереження стосувалося вокзалу станиці Кавказької, де патрульні заганяли всередину будівлі жінок похилого віку та відбирали в них мішечки з кукурудзяною крупою, по яку ті їздили до Осетії та Ґрозного Там же..

Для порівняння: в Україні виявлені на сьогодні щоденники тих років (найвідоміші - учительки О. Радченко та партійця Д. Заволоки) зведені в одне видання й удоступнені онлайн «Репресовані» щоденники: Голодомор 1932-1933 рр. в Україні / Упор., вступ. ст., заг. ред. Я. Файзуліна. - К., 2018. - 352 с. (до публікації книги в 2018 р. ці документи також розміщувалися на різних ресурсах). Чому відсутній інтерес до публікації цих важливих джерел до історії козацьких станиць Кубані, зокрема й подій голоду? Адже оприлюднення на сайті рукописів - процедура нескладна й не потребує фінансових витрат.

Проект «Безсмертний барак», що включає 1 млн 926 тис. 759 імен, позиціонує себе «найбільшою живою енциклопедією про репресованих». У ньому є розділ «Злочини радянської влади», сторінка «Голод у СРСР», рубрика «Голод у 1932-1933». Подаються витяги з листів, що датуються лютим 1933 р., до червоноармійців від рідних із Північно-Кавказького краю про ситуацію на їхній малій батьківщині. Причому за ілюстрацію взято фотографію інженера Віннерберґера околиць українського Харкова, де було місце масових поховань, із табличкою: «Здесь категорически воспрещается производить похороны».

В. Кондрашин у своїй монографії 2008 р. «Голод 1932-1933 годов: трагедия российской деревни» у додатку 1 подає перелік опитаних ним свідків голоду в Поволжі й на Південному Уралі (Волгоградська, Оренбурзька, Пензенська, Самарська, Саратовська обл.) Кондрашин В. Приложение 1: Список свидетелей голода 1932-1933 гг. в Поволжье и на Южном Урале, опрошенных автором в ходе социологического обследования поволжских и южноуральских деревень // Голод 1932-1933 гг.: трагедия российского села. - Москва, 2008. - С.488-506.. Проте, на нашу думку, публікація самих спогадів (а не простий перелік прізвищ свідків), імовірно, збагатила б історіографію голоду на території Росії та спонукала до подібної роботи дослідників в інших реґіонах. І тоді, можливо, російські історики мали б більше опублікованих усноісторичних джерел до цієї теми, а порівняльні студії могли базуватися не лише на офіційній документації, яка відклалася в архівних установах, але й на думці безпосередніх очевидців.

Дивують підходи деяких російських дослідників до усної історії як виду історичного джерела. Т. Власкіна, котра сама записувала інтерв'ю з очевидцями голоду та зробила висновок про кореляцію усно-історичних джерел із документами, що відклалися в архівах, із погляду хронології, послідовності подій, назв населених пунктів, імен Власкина Т.Ю. Голод на Дону по устным свидетельствам. - С.159., аналізує усну історію не як історичне джерело дослідження голоду, а як джерело до вивчення питань «соціалістичної трансформації культури», наслідків для окремої людини, сприйняття трагічних подій людьми Там же. - С.171.. Інший історик, говорячи про листи свідків голоду, назвав головними аспектами, які надає цей вид історичного джерела, суб'єктивні переживання та досвід виживання, стверджуючи, що свідки, на відміну від учених, науково не аналізують голод в «історичному чи соціологічному аспектах» Рожков А.Ю. «Мыши съели людей....... - С.51.. Тобто він відмовляє респондентам у праві намагатися сконструювати власне бачення подій, часто альтернативне офіційній радянській версії, акцентуючи увагу на емоційності усно-історичних джерел із теми та їх вузькій спрямованості, сконцентрованій на виживанні.

Отже, бачимо удоступнення в мережі Інтернет найбільшого виявленого нами масиву усно-історичних джерел із голоду на Кубані (близько 70 у журналі «Родная Кубань» та публікація додатку зі 146 свідченнями у збірнику «Историческая память населения Юга России о голоде 1932-1933 гг.»). Уважаємо, для цього реґіону представлений масив змістовно багатий, хоч і нерепрезентативний - з огляду на голод, події мають бути зафіксовані в пам'яті набагато більшої кількості очевидців та удоступнені в мережі Інтернет для неупередженого дослідження минулого. Зручним для дослідників виглядало б зведення розрізнених свідчень в єдину базу, можливо, із викладенням онлайн принаймні частини записів інших тематичних експедицій Кубанського хору.

Дослідження голоду початку 1930-х рр. як один із напрямів діяльності інституцій, що записують усну історію, також нами не зафіксовано (крім окремих ініціатив та діяльності Кубанського хору, для якого, зрозуміло, голод також не є провідною темою інтерв'ювання). Можемо говорити про відсутність системної, цілеспрямованої роботи зі збору свідчень очевидців голоду 1932-1933 рр. в різних реґіонах Росії (крім Кубані, де все одно переважна більшість зібраних матеріалів, зрозуміло, стосується побуту, обрядовості кубанських козаків за відсутності українського компоненту при аналізі даних) центрами усної історії за їх наявності та фінансової спроможності (кращої, ніж в української науки й освіти). Оприлюднені в Мережі усно-історичні джерела про голод на Кубані свідчать про присутність пам'яті про трагедію на цих теренах, але натомість там практично не представлено наративів інших реґіонів.

Нагадаємо, що в Україні видаються збірники документів і свідчення на рівні районів. Подібні серійні видання або хоча в публікації онлайн із метою економії коштів могли бути зроблені і для Кубані по станицях (та/або районах, якщо не вистачає матеріалу по окремих станицях). Можна було б зробити видання усно- історичних джерел із виділенням тематичних блоків: наприклад, книга про вилучення продовольства, про людяність, про їжу, про фольклор, стратегії виживання. Є потенціал для максимальної інтеґрації усно-історичних джерел в історичні дослідження, побудовані на архівних матеріалах, та проведення верифікації й кореляції даних обох видів джерел.

Найменш фінансово та часово затратним було б оприлюднення усної історії голоду 1932-1933 рр. на сайтах архівних установ, навчальних закладів, центрів дослідження усної історії. В Україні встановлено окремий день для вшанування пам'яті померлих від голоду. У цю дату проводяться тематичні заняття у школах, знімаються телевізійні передачі та документальні фільми (як мінімум, запис кількох інтерв'ю очевидців чи демонстрація таких записів - це вже маленький документальний фільм). Натомість у Російській Федерації ми не спостерігаємо нічого подібного - при тому, що, повторимо, дослідження усно-історичних джерел та проведення польових записів там має тривалішу традицію, ніж в Україні.

Описані вище механізми удоступнення відомостей про голод 1932-1933 рр. можуть бути застосовані до відповідних усно-історичних джерел в інших реґіонах Росії - передусім за умови їх наявності та покриття ними значної території: представлення таких джерел онлайн на певних ресурсах, чи в базах даних, або у вигляді опублікованих збірок. Однак поки що виглядає, що у випадку з іншими російськими реґіонами маємо спорадичні зусилля щодо записування усно-історичних джерел про голод та окремі розпорошені свідчення. Наявні, зокрема, поодинокі свідчення очевидців голоду на Поволжі у статті В. Кондрашина. Натомість у його монографічному дослідженні подано лише перелік свідків голоду та фольклор про голод на Поволжі й Південному Уралі.

Підкреслимо, що окремі ініціативи зі збору усних свідчень не можуть «покрити» територіально великі колишні зернові реґіони початку 1930-х рр. Те саме стосується запровадження усної історії як масового, достовірного джерела вивчення трагічних подій 1930-х рр., як це сталося в Україні. Удоступнення російськими дослідниками не поодиноких, а масових усно-історичних джерел із тематики голоду, записаних відповідно до прийнятих норм у різних реґіонах Росії, було б підставою для спростування теперішніх висновків.

На сьогодні ж у випадку із «позакубанськими» російськими свідченнями про голод, мова може йти про відсутність потужного репрезентативного масиву усно-історичних джерел, коли немає змоги створити масиви даних, зіставні з українськими районних та обласних рівнів. Активна, на рівні українських колеґ, збирацька й археографічна робота російських візаві дала б змогу дослідникам Голодомору порівняти наратив жителів різних адміністративно-територіальних одиниць СРСР про події початку 1930-х рр.

Відсутність усної історії про голод 1932-1933 рр. в Росії не можна пояснити просто замовчуванням цієї події через страх перед порушенням заборони, установленої ще самим Й. Сталіним у розпал трагедії в лютому 1933 р. (його заява: «Ми добилися того, що підняли завдяки колгоспам бідняків до рівня середняків» Сталин И.В. Речь на I Всесоюзном съезде колхозников-ударников, 19 февраля 1933 г. [Електронний ресурс]). Заборона діяла й у радянській Україні, але страх став на заваді участі в інтерв'ю респондентів у небагатьох (як ми можемо судити порівняно з зіставною кількістю усно-історичних джерел із теми в Україні) випадках. Складається враження, що усну історію про голод на Кубані воліють не бачити за межами реґіональних інституцій і часто всередині них самих, а також прагнуть уникати комплексного аналізу відносно потужного цілісного масиву даних.

Дослідження представленості усної історії про голод у Росії як віддзеркалення стану історичної пам'яті у цій державі продовжує викликати багато запитань. Наприклад, чому в еміґрації не виявлено потужної роботи козаків (і їхніх нащадків) з оприлюднення свідчень про голод? Можна арґументувати, що події Другої світової війни, в якій козаки брали активну участь, і часто не на боці радянської армії, «перебили» пам'ять про початок 1930-х рр. Але тоді чому українські еміґранти уже в 1953 р. спромоглися видати «Білу книгу про чорні діла Кремля» (редактор якої, С. Підгайний, був уродженцем Кубані та походив із козацької родини) зі свідченнями про голод?! Чому ініціативу української діаспори у США із записування усної історії (через неможливість використовувати офіційні документи з архівів) про голод 1932-1933 рр. в Україні було підтримано створенням Комісії з українського голоду в Конґресі 1984 р. та як результат маємо публікацію звіту, тритомне англомовне видання свідчень та (опубліковане в незалежній Україні) чотиритомне україномовне видання?! Українсько-канадський дослідницький документаційний центр (Торонто) також веде роботу із записування усної історії про голод 1932- 1933 рр. в Україні. Маємо констатувати: російська діаспора проводила активну роботу із викриття злочинів комуністичного режиму, однак голод 1932-1933 рр. не став окремим епізодом, підкріпленим сотнями, якщо не тисячами, розповідей очевидців, як у випадку з українською діаспорою.

Свідчення очевидців голоду виводять людину, заколисану наративом про могутність і непереможність СРСР, із зони комфорту. Вони відкривають інший кут зору на події, зокрема на Кубані в 1932-1933 рр. У них - вирок людиноненависницькій політиці влади, спродукованій комуністичною ідеологією. Російська еліта (наукова, політична), яка задає вектори розвитку держави, із низки причин відмовляється засуджувати злочинну природу радянського режиму загалом, та злочини сталінізму зокрема. Між тим розуміння окремими людьми злочинної природи сталінізму недостатньо для зрушення в бік декомунізації суспільної свідомості і світогляду.

Дозволимо собі висловити припущення про відсутність в історичній пам'яті росіян голоду 1932-1933 рр. та обґрунтувати наш висновок. Голод розпочався у російських селах, так само, як і в українських, після 1929 р. із запровадженням політики колективізації та розкуркулення з метою концентрації коштів у руках держави для задоволення її мілітаристських потреб. Проте в українській масовій пам'яті злам, який стався в кінці 1932 та на початку 1933 рр., був настільки сильний, що його не змогла «перебити» навіть нацистська окупація. Зламу, який би кардинально вирізняв ситуацію голодування з кінця 1920 - початку 1930-х рр. і потребував би його виходу у вигляді проговорювання такого травматичного досвіду шляхом надання інтерв'ю та їх масового оприлюдення, - на території Російської Федерації (крім Кубані) не відбулося. Тож у «російській» пам'яті, виходячи з аналізу удоступнених усно-історичних джерел, у той самий період подібна картина не відстежується.

Інше наше припущення, базоване на аналізі стану представлення усної історії про голод початку 1930-х рр. в інформаційному просторі Росії, стосується незручності для сучасної російської влади наративу усно-історичних джерел із цієї теми через ряд причин. По-перше, наявні усно-історичні джерела про голод на Кубані свідчать про подібність (етнічні характеристики, часові параметри, механізм дії, хід, наслідки) голодової акції тут із такою самою в УСРР. Потужна присутність зазначеного наративу буде нагадувати про «доголодову» ідентифікацію більшості населення Кубані як українців. Також постане питання трагічної долі українських мешканців Краснодарського краю, зокрема виселення їх за етнічною ознакою. Нарешті, можливо припустити (маємо замало джерел для порівняння та глибших висновків), що наратив усної історії відрізняється для українських і російських станиць, що, звичайно ж, є небажаним відкриттям в історичних дослідженнях Росії через контроль держави над історичною пам'яттю й намагання центральної влади пов'язувати голод винятково з економічними чинниками. Для пошуку відповідей на поставлені вище питання та озвучені роздуми, подальшим напрямом досліджень мав би бути: зібрати й дослідити усну історію (а також офіційні документи) про події в російських та українських станицях (чи були відмінності в реалізації механізму покарання козаків двох етнічних груп?).

По-друге, збирання й оприлюдення усно-історичних джерел про голод початку 1930-х рр. у Росії розкриває методи дій владних органів та уповноважених владою в ті роки. А ці методи подібні (відповідно до низки свідчень) до поведінки нацистів на окупованих радянських територіях. Звідси виникає незручна ситуація для держави, яка позиціонує себе переможницею над «коричневою чумою».