Вацлав Гавел: символ демократичних змін у Центрально-Східній Європі (до 30-річчя "Оксамитової революції" у Чехословаччині)

Вже у середині 1990-х років економічні реформи, що прискорилися в Чеській Республіці завдяки політиці суворого ринкового прагматизму прем'єра В. Клауса - правої руки В. Гавела, дали реальні результати. У республіці почав формуватися профіцитний бюджет, рівень безробіття став одним з найнижчих серед усіх європейських країн і становив 3,5%, інфляція не перевищувала 10% на рік. У 1995 р. чеська крона стала вільно конвертованою валютою. У тому ж році Чеська Республіка стала членом престижної Організації економічного співробітництва і розвитку. Тоді ж у західній пресі Чехію стали називати «економічним тигром у центрі Європи».

Втім, період 1996-1997 рр. став одним з найважчих для президента ЧР Вацлава Гавела. У січні 1996 р. пішла з життя надзвичайно дорога йому людина - дружина Ольга, згодом він серйозно захворів, а у грудні того ж самого року переніс важку операцію на легені. На початку 1997 р. В. Гавел вдруге одружується: його дружиною стала набагато молодша від нього актриса празького театру «На Виноградах» Даша Вешкрнова, яка активно допомагала лікарям рятувати важкохворого президента. Це спішне, на думку багатьох чехів, повторне одруження неоднозначно було сприйнято в суспільстві, принаймні не додало популярності президентові.

До того ж, на цей період припадає загострення політичної кризи в чеському суспільстві. Зокрема, після виборів до Палати депутатів парламенту ЧР у середині 1996 р. політична ситуація в країні оцінювалася як патова, оскільки жодна з політичних партій або коаліцій не набрала парламентської більшості. Не покращилася ситуація і після виборів до Сенату наприкінці 1996 р., коли в Чехії було створено двопалатну парламентську систему. В цей час, незважаючи на поганий стан здоров'я після тяжкої операції, В. Гавел проводить чисельні виснажливі зустрічі з вищими посадовими особами країни і політичними лідерами. Ці важливі для долі країни зустрічі стали продовженням його політичної діяльності, спрямованої на утвердження злагоди в чеському суспільстві, пошук і знаходження компромісних рішень у суперечках між впливовими політичними партіями, здійснення превентивних заходів з метою стабілізації політичної та соціально-економічної ситуації у країні. Зокрема, зустрічі Президента з Головою Палати депутатів, лідером найчисельнішої опозиційної партії ЧР соціал-демократом М. Земаном, Головою Сенату П. Пітгардом і главою уряду, лідером Громадянської демократичної партії В. Клаусом на початку 1997 р. зняло громадське напруження, підвищило авторитет В. Гавела.

Високому авторитету президента ЧР сприяло й те, що він у своїй діяльності вміло використовував притаманні йому письменницький талант й ораторське мистецтво. Гавел сам писав свої виступи та промови, які викликали схвальні відгуки як на батьківщині, так і всюди, де б він не виступав у світі. Адже чеський президент завжди намагався уникати офіціозу, казенних фраз, притаманних багатьом державним діячам, часто давав оцінки конкретним подіям з несподіваного ракурсу, торкався глобальних загальнолюдських та філософських питань сьогодення, що дуже імпонувало слухачам.

9 грудня 1997 р., за місяць до президентських виборів, Вацлав Гавел виступив з надзвичайно важливою промовою на спільному засіданні Сенату та Палати депутатів, в якій дав об'єктивну оцінку внутрішньополітичної та економічної ситуації в країні. Він відверто говорив, що після восьми років ринкових реформ економіка країни перебуває в безрадісному становищі, що багато людей занепокоєні станом чеського суспільства, що населення справедливо невдоволене зростанням цін, корупцією у вищих ешелонах влади, що чесним підприємцям важко досягти успіху, тоді як шахраї, що збагатіли, мають зелену вулицю, і що головною помилкою політичної еліти та уряду була завищена оцінка результатів реформ. «Завдяки тому, що трансформаційні процеси в ЧР, починаючи з листопада 1989 р., відбувалися більш-менш постійно і не зазнали значних негативних політичних катаклізмів, Чеська Республіка справді в дечому просунулася далі, ніж деякі інші постсоціалістичні країни... Очевидно, це нам занадто «вдарило в голову», - підкреслив В. Гавел. Різкій критиці він піддав методи правління кабінету В. Клауса, який приділяв недостатню увагу соціальній політиці і, зокрема, як виявилося, довгі роки приховував розміри внутрішнього і зовнішнього державного боргу, які склали на той час відповідно 10 і 21,4 млрд. доларів. Якщо до цього додати 4-х млрдний дефіцит зовнішньоторгового балансу й скорочення за останній рік ВНП ще на 3%, а рівня споживання - на 7%, то про яке «економічне чудо» може йти мова?» - наголосив президент [2, с. 93-94].

Цей гостро критичний виступ, на думку політичних оглядачів, зіграв вирішальну роль у відставці наприкінці 1997 р. непопулярного тоді в народі уряду В. Клауса, після якої колишній незамінний соратник В. Гавела й «батько» чеських реформ пішов у жорстку опозицію. На тлі фінансово-економічної та нової політичної кризи, загострення суперечностей у правоцентристському крилі політичного спектра ЧР, насамперед у Громадянській демократичній партії, 20 січня 1998 р. на спільному засіданні Палати депутатів і Сенату відбулися вибори президента Чеської Республіки. З мінімальною перевагою в один голос, але все ж переміг Вацлав Гавел, що поклало початок виходу країни з парламентської кризи.

Обрання В. Гавела президентом на другий п'ятирічний термін було позитивно сприйнято як в Чеській Республіці, так і за кордоном. На думку нового прем'єр-міністра ЧР Й. Тошовського, його обрання сприяло стабілізації ситуації на чеській політичній сцені і стало позитивним сигналом для іноземних партнерів Чеської Республіки. Дійсно, чимало дослідників життя і діяльності В. Гавела наголошують на тій великій увазі, яку приділяв президент Чеської Республіки, особливо після повторного обрання на цю високу посаду, зовнішній політиці. Її пріоритетами були розвиток дружніх відносин з сусідніми країнами, з державами «великої сімки» та якнайшвидше приєднання Чехії до загальноєвропейських і євроатлантичних політичних, економічних, військово-політичних та інших структур.

Серед цих пріоритетів слід особливо відзначити послідовний і досить швидко успішно реалізований курс Чеської Республіки щодо вступу до Організації Північноатлантичного договору. У виступі 12 січня 1994 р. у Празі під час зустрічі президента США Б. Клінтона з президентами країн Центральної Європи В. Гавел зазначив, що Чеська Республіка прагне набути повноправного членства в НАТО, бо поділяє цінності, які захищає ця організація, прагне разом з нею відповідати за долю свободи і демократії на континенті. А вже через п'ять років, 26 лютого 1999 р. у Празі відбулося підписання протоколу щодо вступу Чеської Республіки до Північноатлантичного альянсу і 16 березня того ж року вона офіційно стала членом НАТО. У ювілейному номері видання «НАТО-ревю”, присвяченому 50-й річниці Альянсу та його розширенню за рахунок трьох колишніх соціалістичних країн (Польщі, Чехії та Угорщини), подано промовисте висловлювання В. Гавела про те, що «членство в НАТО не зводиться тільки до захисту власної безпеки держави, оплаченого зобов'язанням допомагати іншій країні знов і знов, інакше кажучи, нашої готовності захищати інших в обмін на їхню готовність захищати нас. Це скоріше прояв певного духу: духу свободи, духу солідарності, духу бажання захищати колективно наше спільне культурне багатство, дух Альянсу» [8].

Не менш успішно було реалізовано одне з головних стратегічних завдань зовнішньої політики Чеської Республіки - набуття повноправного членства в Європейському Союзі. Вступ до нього з перших місяців «оксамитової» революції 1989 р. розглядався чехословацьким, а згодом чеським державним й політичним керівництвом як важливий крок до «повернення країни в Європу». І це повернення відбулося багато в чому саме завдяки активній діяльності в цьому напрямку Президента Чехії, котрий належав до числа «євро оптимістів» і не уявляв собі подальшого розвитку без все більш тісного об'єднання європейських країн в рамках Європейського Союзу. Зокрема, питанню набуття членства Чеської Республіки в ЄС присвячено чимало доповідей і статей Вацлава Гавела. Найповніше, мабуть, його позицію щодо зазначеного питання викладено у виступі чеського президента в Європейському Парламенті у Страсбурзі у березні 1994 р. В. Гавел тоді наголосив, що вбачає в Європейському Союзі структуру, що здатна «встановити такий порядок, який був би заснований на вільному виборі всіх, їхньому взаємному порозумінні та спільному прагненні до миру і співпраці. Порядок справді стабільний і міцний, заснований не тільки на військових або політичних угодах, які будь-хто будь-коли може порушити або не дотримуватися, а на такій тісній співпраці європейських народів і громадян, яка б своєю суттю обмежувала виникнення нових конфліктів або взагалі їх унеможливлювала» [2, с. 114].

Шлях Чехії до вступу в Євросоюз був, як відомо, непростим. У 1993 р. було підписано «Європейську угоду» між ЄС і ЧР, яка створила передумови для поступової інтеграції Чехії до Європейського Союзу. Проведення глибоких ринкових реформ і максимальна лібералізація зовнішньоекономічних зв'язків дозволила уряду Чеської Республіки у січні 1996 р. подати офіційну заяву про прийняття до ЄС, а в березні 1998 р. розпочати переговори про вступ до Євросоюзу [9, с. 56-57]. Разом з тим, у Чехії сильні були позиції і «євро скептиків» на чолі з колишнім головою уряду та другої за своїм впливом політичної сили - Громадянської демократичної партії В. Клаусом, який, зокрема, був прихильником концепції «Європи декількох швидкостей». З'явились, зокрема після бомбардування силами НАТО Югославії у 1999 р., також представники нової ідеологічної течії - «нового консерватизму», які розглядали майбутнє входження країни до ЄС як втрату нею суверенітету і передачу важелів правління чеської економіки під контроль невеликої групи європейських бюрократів. Кількість прихильників Європейського Союзу серед простих громадян Чехії зростала дуже повільно [9, с. 191]. І все ж, проведений у червні 2003 р. національний референдум щодо вступу ЧР в ЄС засвідчив, що 77% тих громадян, які прийшли на голосування, підтримали приєднання країни до Євросоюзу [10]. Ставши 1 травня 2004 р. повноправним членом Європейського Союзу, Чеська Республіка виконала основне завдання своєї зовнішньої політики. І хоча це сталося вже за нового президента країни, яким у лютому 2003 р. у результаті тритурових виборів у чеському парламенті був обраний Вацлав Клаус, але саме Вацлав Гавел увійшов в історію як президент, який повернув країну у сім'ю єдиної демократичної Європи.

Не менш важливого значення Президент ЧР В. Гавел надавав розвиткові дружніх відносин із сусідніми країнами. Зокрема, серйозним випробуванням для нього, як вже зазначалося, стала так звана словацька проблема, яка мала не лише зовнішньополітичне, а насамперед важливе внутрішньополітичне значення. Свого часу, аби запобігти розпаду Чехословаччини на дві незалежні держави, В. Гавел ініціював затвердження чехословацьким парламентом у квітні 1990 р. нової офіційної назви держави - Чеська і Словацька Федеративна

Республіка, що свідчило про рівноправність двох суб'єктів федерації та підкреслювало можливість широкого самоврядування Словаччини. Децентралізація пішла ще швидше, коли федеральний уряд поступився багатьма своїми прерогативами на користь обох республік.

Втім, у грудні 1990 р. країна опинилася на грані конституційної кризи через словацьких депутатів, які погрожували проголосити верховенство словацьких законів над федеральними на протест проти парламентських спроб змінити проект доповнення до конституції. Виступаючи з цієї нагоди, В. Гавел засудив зростання націоналістичних настроїв і звернувся до Федеральних Зборів з проханням негайно прийняти закони про створення конституційного суду і розширення повноважень президента у випадках загрози національній безпеці. Тим самим Вацлав Гавел, який завжди виступав проти концентрації влади в єдиних руках, визнав, що є моменти, коли мораль і політика вступають у протиріччя. Він погодився, що етнічна неприязнь і ворожі почуття, включаючи й скажену ксенофобію, продовжують існувати й отруювати атмосферу в суспільстві і закликав «діяти без насильства і з терпінням, але рішуче і швидко» [6, с. 272-273].

Етнічна напруга, яка довго стримувалася, була лише початком нових політичних проблем. Незважаючи на активні зусилля Президента Чеської і Словацької Федеративної Республіки, який ініціював і виступав посередником у складному переговорному процесі між чеськими і словацькими політиками у 1991-1992 рр., уникнути розпаду країни не вдалося. Але саме завдяки В. Гавелу цей розпад увійшов в історію міжнародних відносин як «цивілізоване розлучення», адже чеська і словацька сторони толерантно домовилися про його умови, уклавши, зокрема понад тридцяти міжурядових договорів й угод про справедливий розподіл пасивів і активів колишньої ЧСФР, валютного й золотого запасу та закордонного майна тощо [11, с. 310-311].

З 1 січня 1993 р. у Європі почали існувати дві нові незалежні держави, які дуже швидко налагодили між собою розгалужену систему добросусідських міждержавних відносин. Тісна співпраця Чеської Республіки зі Словацькою Республікою, а також з Польщею і Угорщиною здійснюється в рамках Вишеградської групи і Угоди про вільну торгівлю в Центральній Європі (ЦЕФТА), до якої, крім зазначених вище країн, приєдналися також ряд інших держав регіону. Важливу роль у поглибленні регіонального співробітництва відіграють започатковані свого часу В. Гавелом неформальні зустрічі президентів країн Центральної Європи.

У зв'язку з цим слід зазначити, що Вацлав Гавел, будучи президентом ЧСФР (1989-1992 рр.) і ЧР (1993-2003 рр.), надавав великого значення розвиткові дружніх відносин з Україною, яку єднають з Чеською Республікою спільні цілі: побудова правової держави і демократичного суспільства, створення належних умов для ефективного функціонування ринкової економіки, всебічний розвиток міжнародних відносин з державами світу і налагодження зовнішньоекономічних зв'язків на якісно нових засадах, участь в європейському інтеграційному процесі й вступ до Європейського Союзу [9]. Так, 8 грудня 1991 р. Чехословаччина в числі перших держав світу визнала незалежність України. 26 квітня 1995 р. президенти В. Гавел і Л. Кучма підписали в Празі Договір про дружні відносини і співробітництво між Чеською Республікою і Україною. Про велику увагу, яку надавав В. Гавел розвиткові чесько-українських відносин, свідчить, зокрема, державний візит чеського президента в Україну, який відбувся 30 червня - 2 липня 1997 р. Цей перший в історії міжнародних відносин візит Президента ЧР до України мав важливе значення для подальшого розвитку взаємин між двома країнами. У ході візиту було підписано вісім двосторонніх міждержавних та міжурядових угод про співробітництво в економічній, фінансовій, правоохоронній, соціальній, науковій сферах. За результатами візиту було також підписано Спільну Заяву між Президентом України і Президентом Чеської Республіки. До речі, В. Гавел першим з глав іноземних держав відвідав Чорнобильську АЕС.

У ході візиту Президент ЧР проголосив у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка доповідь з нагоди одержання ним докторського диплому цього провідного в Україні навчального закладу, яку оглядачі оцінили як програмну щодо розвитку двосторонніх відносин між нашими державами. Зокрема, В. Гавел з великою симпатією відгукнувся про Україну, наголосивши, що Україна - це «країна цілковито європейська не тільки географічно, але і всією своєю довгою історією і шкалою цінностей.., типом політичної культури.., волею до внутріполітичного діалогу і своїми намаганнями розвивати громадянське суспільство». Він підкреслив, що ані Сполучені Штати Америки, ані Російська Федерація і ніхто інший не повинні вирішувати, куди належить Україна, - це може вирішити сама тільки Україна. Вона є країною великою і незалежною, яка хоче, щоб всі її поважали і сама готова поважати всіх, «не маючи наміру будь-кому підкорятися, або, навпаки, будь-кого провокувати», - наголосив чеський президент, назвавши таку позицію зваженою і далекоглядною.

Водночас, у своєму виступі В. Гавел приділив особливу увагу подіям, пов'язаним з двома містами, які знаходяться на території сьогоднішньої України - Чорнобилем і Ялтою. Чорнобиль, на думку Президента ЧР, це великий виклик для всіх, у тому числі для політиків, які шукають нове світове впорядкування, це велика пересторога перед «зарозумілістю раціонального розуму та зарозумілістю соціальних інженерів, які вважають, що можна забезпечити вільніше і щасливіше життя людського роду виключно згори, тобто його науковим плануванням». А Ялта у виступі Гавела мала дещо негативне звучання, адже саме в цьому місті свого часу відбувся перерозподіл післявоєнної Європи між великими державами. У зв'язку з цим Президент Чехії наголосив на необхідності «максимально можливої поваги міжнародного співтовариства до вільно і демократично виявленої волі окремих націй і держав, які повинні мати повне право самі вирішувати свою майбутню долю, свої міжнародні зв'язки, питання, куди хочуть належати, яку приналежність вони відчувають» [7, с. 155-156].

Із сусідніх держав історично проблемними для Чехії вважалися відносини з Німеччиною. Це було зумовлено, зокрема, взаємними претензіями двох країн, пов'язаними з окупацією Чехії німцями під час Другої світової війни та виселенням судетських німців із західних районів Чехії до Німеччини після її закінчення. І знову саме Президент ЧР В. Гавел у дусі моральної політики ініціював проведення низки конференцій, дискусій, «круглих столів» з питань історії та майбутнього розвитку чесько-німецьких відносин. У багатьох з них він сам взяв участь разом з іншими відомими політичними і державними діячами. Чеською стороною було ініційовано укладення двосторонньої політичної Декларації між Чеською Республікою та Федеративною Республікою Німеччина про взаємні відносини та їхній майбутній розвиток, які підписали 21 січня 1997 р. у Празі чеський прем'єр-міністр В. Клаус та німецький канцлер Г. Коль. Завершенням цього важливого для усієї Європи процесу історичного примирення й зміцнення добросусідських відносин між двома державами стали виступи у березні того ж року відповідно президента Чехії В. Гавела у німецькому парламенті та Президента ФРН Р. Герцога у чеському. За вагомий внесок у налагодження добросусідських відносин між ЧР та ФРН Вацлав Гавел був відзначений премією Міжнародного інституту Схід- Захід для найвидатніших європейських політиків, яку у травні 1997 р. йому вручила Держсекретар США М. Олбрайт.

Вацлав Гавел відзначений великою кількістю інших престижних відзнак у галузі політики та мистецтва, йому присвоєно почесний докторат багатьох відомих навчальних закладів світу, а у 2004 р. його було висунуто як домінанта на Нобелівську премію миру. Визнанням великої ролі Президента Чеської Республіки В. Гавела у побудові демократичного суспільства та у справі боротьби за права людини стало його запрошення на засідання 54 -ї сесії Комісії ООН з прав людини, яке було присвячене 50-річчю Загальної Декларації прав людини. У своєму виступі з цієї нагоди 16 березня 1998 р. у Швейцарії він приділив значну увагу філософським роздумам над самою сутністю прав і свобод людини, наголосивши, зокрема, на тому, що права людини неможливо забезпечити повною мірою лише прийняттям декларацій, угод та інших міжнародних документів. На думку В. Гавела, права людини повною мірою можуть бути забезпечені лише тоді, коли кожна людина усвідомить необхідність існування надійної системи забезпечення прав людини, високої духовності, поваги до особистості. Чеський президент поділився також своїми міркуваннями щодо актуальної і сьогодні для світового співтовариства проблеми реформування ООН, які позначені новаторством, сміливістю, нетрадиційністю і можуть становити інтерес при удосконаленні концепції реформування цієї універсальної міжнародної організації, а також практичній її реалізації [7, с. 153-154].

Напередодні президентських виборів у Чеській Республіці 2003 р. Вацлав Гавел переніс ще одну складну операцію, а після виборів у своєму останньому президентському виступі сказав: «Сьогодні, від всього серця, я хотів би подякувати всім вам, хто мені довіряв, симпатизував, підтримував. Розлучаюся з вами як президент. Залишаюся з вами, як ваш співвітчизник». І ці слова багато що значили, якщо згадати, що Гавел-письменник мав такий самий сильний вплив на співгромадян, як і Гавел-президент. Не випадково на знак поваги і вдячності президенту й видатному драматургу в Чеській Республіки традиційними стали загальнонаціональні читання творів Вацлава Гавела. А літом 2003 р. цей літературний захід набув міжнародного розмаху: політики й митці читали твори Гавела не лише в Чехії, а й у культурних представництвах країни за кордоном і навіть у штаб-квартирі ООН у Нью-Йорку. Під час відкриття цього всесвітнього чотириденного літературного марафону в Празі, В. Гавел сказав, що якщо коли-небудь буде влаштовано ще один такий марафон з читання його творів, то на ньому, можливо, буде прочитано і ще не написаний твір. Але при цьому 67-ми річний письменник з притаманним йому гумором додав: «Я нічого не обіцяю. Адже в моєму віці людина має право вже нічого не писати» [12].

Сьогодні чехи сумують за своїм лідером, який протягом всіх років президентства був вірним собі - використовував у політиці поняття «совість і мораль» частіше, ніж «доцільність» або «цілеспрямованість», завжди був щирим, прагнув справедливості. Вацлав Гавел, на переконання співвітчизників, був і залишається «символом чеської самосвідомості та стимулом нації», «одним з найвидатніших представників чеського народу в новітній історії». Разом з тим, він до кінця своїх днів залишався великим європейцем, для якого доля своєї країни була неподільно пов'язана з долею й майбутнім усієї Європи. У 2004 р., у розпал Помаранчевої революції в Україні, він писав: «Об'єднана Європа має подати приклад решті світу щодо того, як дивитися в обличчя різним небезпекам і жахам, що захльостують нас сьогодні. Справді, виконання такого завдання - яке тісно пов'язано з успіхом європейської інтеграції - стало б повноцінною реалізацією європейського почуття глобальної відповідальності» [13].

Помер Вацлав Гавел, після тривалої хвороби, 18 грудня 2011 р. на 76 році життя. Але його будуть довго пам'ятати не лише чехи і словаки, але й інші європейські народи, у тому числі й українці. Ще у 1989 р. Вацлав Гавел був удостоєний Премії Улофа Пальме і Премії миру німецьких книгарів, у 2004 р. в Празі було відкрито Бібліотеку Вацлава Гавела, у 2013 р. його ім'я присвоєно празькому Аеропорту, а ПАРЕ засновано Премію імені Вацлава Гавела з прав людини. В Україні у 2006 р. він був нагороджений Орденом Ярослава Мудрого ІІІ ступеня, у 2016 р. на честь Вацлава Гавела перейменували один із бульварів у Києві і відкрили на честь нього пам'ятну дошку, а у 2018 р. одну із станцій лінії Київського швидкісного трамвая теж перейменовано на честь Вацлава Гавела.

Список використаних джерел та літератури

1. Гавел В. Заочний допрос. - М., 1991. - 214 с.

2. Зарицький О. Вацлав Гавел. Політичний портрет. - К., 2001. - 129 с.

3. Havel V. Na tema opozice // Literarni listy. - Pr., 1968. - Roc. 1. - C. 6.

4. Дидусенко А.А. «Я просто на стороне правды против лжи...» // Политические портреты / Сост. Н.М. Маслова. - М., 1991. - С. 13-34.

5. Гавел В. Трудно сосредоточиться. - М., 1990. - 415 с.

6. Тисменяну В. Поворот у політиці: Східна Європа від Сталіна до Гавела. Пер. с англ. - К., 2003. - 320 с.

7. Зарицький О.М. Деякі аспекти зовнішньополітичної діяльності президента Чеської Республіки Вацлава Гавела // Науковий вісник Дипломатичної академії України. - 1998. - №3. - С. 151-157.

8. Вацлав Гавел. Президент Чеської Республіки // НАТО-ревю. - 1999.

9. Корсак Р.В. Українсько-чеське міждержавне співробітництво в 1991-2005 рр.: Монографія. - Ужгород, 2007. - 208 с.

10. Крет Р.М. Процес включення Чеської Республіки до ЄС: критерії і системні параметри // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії: Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету: Збірник наукових праць. - Рівне, 2005. - Випуск 4. - С. 187-192.

11. Центрально-Восточная Европа во второй половине ХХ века. В 3 томах. - Т. 3: Трансформация 90-х годов. Ч.2. - М., 2002. - 464 с.

12. Гавел: «Маю право не писати» // Голос України. - 2003. - 10 червня.

13. Вацлав Гавел. Уроки, які досі дає нам комунізм // День. - 2004. - 12 листопада. [Електронний ресурс].

Размещено на allbest.ru