Виставки українського мистецтва у Східній Галичині (кінець ХІХ — початок ХХ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Виставки українського мистецтва у Східній Галичині (кінець ХІХ -- початок ХХ ст.)

Зайцева Зінаїда (м. Київ)

Докторка історичних наук, професорка

Київського національного економічного університету

імені Вадима Гетьмана

Анотація

виставка мистецтво національний

У статті досліджується мистецький рух як інтегральна складова національно-культурного життя українського народу. У центрі уваги знаходяться формотворні чинники українського мистецького середовища у західноукраїнському регіоні, з сукупності яких виділено національні товариства і виставки українського мистецтва. Українські мистецькі товариства створювалися за участю не лише митців, а й громадських діячів. Акцентовано роль історика і голови Наукового товариства імені Шевченка М. Грушевського. Він виступив як меценат і ініціатор мистецьких акцій у Львові. Виставки 1898-1906 рр. продемонстрували перші спроби включити українське мистецтво як самостійне явище у соціально-культурну, духовно-національну, суспільно-презентаційну сферу Львова.

Ключові слова: мистецькі товариства, українські виставки, національне мистецтво, М. Грушевський.

Zaitseva Z. (Kyiv)

Doctor of Historical Sciences. Professor.

State Economic University «Kyiv National Economic Vadym Hetman University»

Exhibitions of ukrainian art in Eastern Galchyn (end of XIX -- beginning of XX century)

Annotation

The article explores the artistic movement as an integral component of the national and cultural life of Ukrainian people. The focus is on the shaping factors of the Ukrainian artistic environment in Western Ukraine, from which national societies and exhibitions of Ukrainian art are highlighted. According to the foundation of Ukrainian art societies, they were created with the participation of not only artists but also a number of public figures. The role of the historian and chairman of the M. Shevchenko Scientific Society named after M. Hrushevsky is emphasized. He acted as a philanthropist and initiator of art events in Lviv. They have patronized and initiated artistic movements in Lviv. The exhibitions of1898-1906 demonstrated the first attempts to integrate Ukrainian art as an independent phenomenon into the socio-cultural, spiritual-national, social-presentational sphere of Lviv.

Sociocultural aspects have been found out, that delayed the development of Ukrainian art in Galicia at the stage of folk art, with a preference for religious-church themes and articles of decorative and applied art. The exhibitions showed the connection of ethno-national components and new trends and genres in Ukrainian art. The role of creativity of I. Trush, M. Ivasyuk and other artist's is outlined in enriching the exhibitions of Ukrainian art exhibits.

Ukrainian Artistic Life in Galicia at the Turn of 'XIX--XX cc. is marked by an intersection of social, aesthetic, and national-ethnic problems. Polish and Ukrainian artists, at certain moments, were deliberately separated at the institutional level, which means they coalesced and operated within individual artistic societies, publishers, conceptually planned exhibitions. With some caution, it can be stated that the Ukrainian art movement developed within a small group of artists separate from the Polish one. Till the First World War, a group capable of producing professional works as well as art criticism and journalism was crystallized in Lviv. On the other hand the ecclesiastical direction of painting was developing and updating separately. An important role in the foundation of the Ukrainian art institutions belongs to the head of NTSH Mykhailo Hrushevsky.

Key words: art societies, Ukrainian exhibitions, national art, M. Grushevsky.

Зайцева Зинаида (г. Киев)

Доктор исторических наук, профессор Киевского национального экономического университета имени Вадима Гетьмана

Выставки украинского искусства в Восточной Галиции (конец XIX -- начало ХХ в.)

Аннотация

В статье исследовано художественное движение как интегральную составляющую национально-культурной жизни украинского народа. В центре внимания находятся формообразующие факторы украинской художественной среды в западноукраинском регионе, из совокупности которых выделено национальные общества и выставки украинского искусства. Исследование украинских художественных обществ свидетельствует, что они создавались с участием не только художников, но и ряда общественных деятелей. Они меценатствовали и инициировали художественные акции во Львове. Выставки 1898-1906 гг. продемонстрировали первые попытки включить украинское искусство как самостоятельное явление в социально-культурную, духовно-национальную, общественно-презентационную сферу Львова.

Выяснено социокультурные аспекты, которые задерживали развитие украинского искусства в Галичине на стадии народного творчества с преобладанием в нем религиозно-церковной тематики и изделий декоративно-прикладного искусства. Выставки показали комплекс этно-национальных компонентов и новых тенденций и жанров в украинском искусстве. Определена роль творчества И. Труша, М. Ивасюка и других художников в обогащении экспозиций выставок украинского искусства.

Ключевые слова: художественные общества, выставки, украинское искусство, М. Грушевский.

Рубіж ХІХ-ХХ ст. був часом розвитку, накопичення і перетину багатьох культурних моделей, естетичних цінностей і означений як новий етап українського національного відродження. Донедавна ця культурна доба національної історії не досліджувалася комплексно у всій повноті і розмаїтті самовияву шкіл, стилів, індивідуальних творчих манер та методів. Певної однобокості національній культурологічній думці надавав той факт, що вона лімітувала предмет своєї обсервації виключно народним мистецтвом, літературою і частково театром.

Відсутність української державності обмежувала можливості широкої трансляції духовно-культурних національних цінностей, зумовлювала пріоритетне збереження і культивування традиційної, власне селянської культури. Безперечно, етнічна культура складає основу національної культури. Від її давніх традицій залежить своєрідність і неповторність образу будь-якої національної культури. Проте національна культура ніколи й ніде не зводиться до етнічної. Її багатство зростає на основі писемності, розвиненої освіти і науки, втілюється у літературі, професійному мистецтві і технологічному розвитку. Зосередженням національної культури стають міста з їх навчальними закладами, театрами, музеями, виставками, тобто модерними культурними інституціями. У контексті цих процесів українські інтелектуали продукували ідеї, які б прискорили вихід нації за межі наявної культурно-історичної ситуації.

І. Франко зауважив, що різних національних ідей, починаючи від М. Костомарова до М. Драгоманова було зпродуковано багато втім як «...причиною слабості української нації є не брак ідеї, а брак організації...» [1].

Метою статті є реконструкція і дослідження формотворних чинників українського мистецького середовища у західноукраїнському регіоні, з сукупності яких виділено мистецькі виставки і товариства. Поставлена мета виводить поза увагу автора мистецтвознавчі оцінки творів, обумовлює зосередження на соціально-організаційних аспектах творчості українських митців.

За останні десятиліття зроблено значний поступ у висвітленні різних аспектів українського культуротворчого процесу, осмислена роль мистецтва як інтегральної складової національного життя українського народу, проте такі аспекти як створення творчих об'єднань, організація мистецьких виставок виступають спорадичним предметом зацікавлень дослідників і залишаються поза увагою вітчизняних дослідників у той час як в інших країнах існують спеціальні фонди, які фінансують збір інформації про мистецькі виставки у регіоні Східної Європи наприкінці ХІХ -- початку ХХ ст.

З кінця ХУШ ст. у Західній Європі значна кількість художньої продукції створювалася зі свідомим наміром представити її на черговій виставці. Поступово запанував тип художника, мірилом успіху якого була участь у виставках. Виставки відображали новітній творчий процес, вибудовували комунікації між митцями і пресою, професіональною критикою та широкою публікою, формували ринок мистецьких творів. З другої половини ХІХ ст. такі ж процеси струменіли у Львові, який здобув репутацію міста не лише газет і журналів, а й мистецьких виставок. Створене 1866 р. Товариство прихильників образотворчого мистецтва (ТРБР) щороку влаштовувало дві великі виставки, названі згодом весняним й осіннім Салоном. Воно об'єднувало творчі сили усього краю без огляду на їх національне походження. На Галицьких крайових виставках, де поряд з досягненнями господарської діяльності, експонувалися твори мистецтва, українські митці вперше влаштовували окрему експозицію. Згодом виникли спілки, котрі об'єднували митців за національною ознакою. На початку 1899 р. у Львові виник Союз польських митців (ZAP). Так само у назвах українських товариств вказувалася їх національна приналежність. Першим з них було Товариство для розвою руської штуки (далі -- ТРРШ).

3 листопада 1898 р. відбулися установчі збори ТРРШ, на яких обрано Надзірну (наглядову) раду товариства у складі голови архітектора В. Нагірного і членів К. Левицького, А. Пилиховського, О. Скрутка, К. Волянського, Д. Танячкевича. Очевидно, саме ці особи, з яких половина були громадськими діячами, а не митцями, підписали статут товариства для затвердження владними органами, як це практикувалося при створенні будь-якого товариства в Австро-Угорщині. Утворено також дирекцію товариства на чолі з Ю. Панькевичем, секретарем І. Трушем, касиром Л. Ковальським. До товариства було прийнято 25 членів, серед яких переважали іконописці, різьбярі, золотарники [2]. К. Устиянович, А. Пилиховський, Ю. Панькевич, І. Труш, С. Томасевич та ще кілька митців-початківців складали посутньо-мистецьке коло. Товариство створювалося як пайове, чотири паї належали Науковому товариству ім. Шевченка.

Завданням товариства статут декларував розвиток українсько-руського мистецтва, взаємопідтримку членів у справі забезпечення замовленнями і, відповідно, коштами. Воно мало виконувати посередницькі функції у сфері купівлі-продажу мистецьких творів, надавати матеріальну підтримку своїм членам.

У публічному просторі товариство заявило про себе відкриттям того ж дня мистецької виставки. Експозиція включала дві картини К. Устиновича. Одна з них зображувала Т. Шевченка на тлі краєвиду, друга -- руїни Манявського скита, кілька олійних картин А. Пилиховського, етюди О. Скрутка, пейзажі І. Труша та творчі доробки Ю. Панькевича. У кількісному зрізі на виставці переважали предмети, призначені для церковного вжитку на зразок різьблених вівтарів, більшість яких позначена звичними шаблонами.

«Початок слабенький», -- охарактеризував виставку І. Труш. Оцінюючи її з опції наявності національного змісту він зазначив, що виставці бракує зображень сцен з життя народу, переважає церковно-релігійна тематика. Для посилення світського спрямування експозицій наступних виставок початкуючий критик пропонував залучити картини живописців М. Івасюка, Ю. Пігуляка з Чернівців і Т. Терлецького з Мюнхена [2, с. 153].

З приводу «завищених» критеріїв оцінки виставки на сторінках львівської преси зав'язалася дискусія між І. Трушем й іншим учасником виставки Ю. Панькевичем, який не погоджувався з тим, щоб галицько-руське мистецтво міряти критеріями європейської критики. Під враженням від першої виставки Труш розмірковував над питанням, чи в наявних соціокультурних умовах взагалі можливе українське мистецтво. У Галичині українських меценатів і потенційних покупців мистецьких творів з середовища заможної верстви, як це мало місце в розвинених ринкових суспільствах Європи, практично не було. Впродовж XIX ст., як і в попередню добу, основним замовником творів залишалася церква. Галицькі малярі розробляли головним чином релігійну тематику і радо приймали замовлення на виготовлення ікон, розписи церков, що й було джерелом їх доходів. Вони здебільше працювали «для хліба» і часу на повноцінну творчість не вистачало. Такі замовлення у галицький період, до поїздки у Францію, де, до речі, його манера отримала схвалення, виконував також М. Бойчук, що, очевидно, позначилося на популяризації ним у радянській Україні так званого візантійського стилю.

У статті під дискусійно навантаженою назвою «Чи можлива у нас штука», опублікованій у журналі «Будучність», І. Труш дійшов висновку, що брак професіонально підготовлених митців, з одного боку, відсутність фінансової допомоги початківцям, з іншого, зумовлені назагал бідністю української суспільності. Йшлося про дефіцит стипендіальних фондів для навчання у мистецьких академіях, слабкість української депутатської репрезентації у крайовому сеймі, яка через свою незначну чисельність не в змозі захищати українську освіту і культуру. Апелюючи до громадськості підтримати митців, Труш слушно зазначив, що українське мистецтво могло б «уґрунтувати соціальне становище українства» [3, с. 30]. Отже, ставлячи питання, чи можлива у нас штука Труш мав на увазі не церковно-сакральне мистецтво, яке мало специфічно звужений проте стабільний попит, а світське, сучасне національне мистецтво.

М. Грушевський відвідав першу виставку і за його рекомендацією з експонованих картин було придбано для НТШ дві картини Ю. Панькевича [4, с. 16], однак від оприлюднення в пресі своїх вражень історик утримався. Він сподівався, що наступні виставки будуть влаштовані не «нашвидкуруч» як перша, залучать більше митців, і їхня згуртованість своєю чергою допоможе їм «... зійти на національний ґрунт, сотворити справді народну штуку, котрої ми ще не маємо, підтримає молодші сили й не дасть їм тонути в шаблоновій ремісничості» [5, с. 204].

ТРРШ влаштувало ще дві виставки. Як і перша вони експонували переважно твори для церковного вжитку і не завжди високої якості. В подальшому митрополит Андрей Шептицький, взявши під свій патронат деяких митців, зокрема Панькевича, Сосенка, Пилиховського, Бойчука, який перебував у процесі становлення, доклав немало зусиль, щоб оновити традиційне церковне мистецтво, надати йому нових мистецьких форм і змісту. Цей напрям за підтримки митрополита успішно втілювався на практиці.

І. Труш відійшов від ТРРШ і влаштував у залі Львівської міської постійної виставки, приміщення якої тогочасні автори іменували «польською виставкою», першу персональну виставку. Вона схвально сприйнята публікою. І. Франко, відзначаючи талановитість Труша як пейзажиста, делікатно спрямовував його увагу на ретельніше студіювання натурних портретів [6].

Враження від виставок ТРРШ на сторінках «Літературно-наукового вісника» оприлюднив М. Грушевський. Він назвав їх враженнями «не фахівця, а просто інтересованого культурним розвоєм свого народу українця» [5, с. 206]. На його думку, експонати двох виставок наводили на думку випадковості відбору, більшість з яких були невисокого рівня виконання. Негативні моменти першої виставки повторила у збільшеному масштабі друга. У ній, як і на першій, переважали роботи церковного малярства, позначені шаблоном і ремісництвом. Підсумовуючи аналіз побаченого, історик констатував, що пластичне мистецтво у Галичині ще не визволилося з-під кормиги рутенства і, на відміну від української літератури й науки, не вийшло на рівень сучасних вимог. Зазначаючи, що хоча українського мистецтва ще немає, його перспективи не безнадійні, оскільки українські митці вже є [5, с. 206].

Безперечно, що в умовах, коли греко-католицька церква традиційно підтримувала національну ідентичність галицького українства, українські публіцисти не закликали відмовлятися від старих форм колективної ідентичності, проте й ігнорувати новопосталі виклики і проблеми національно-культурного руху в добу модерності не могли. Вони скеровували увагу суспільності на значення світських аспектів культури і мистецтва.

У дискурсивному полі виставок ТРРШ постало питання про українські освітні заклади мистецького спрямування. За активної участі поета і мистецького критика Василя Пачовського заговорили про українську академію мистецтва. У 1900 р. ідея, за його ж висловом, зустріла переважно іронічну реакцію, та вже у 1903 р. мистецька критика називає потребу в українській академії «гострою» і «пекучою» [7].

Голова НТШ, з властивим йому організаційним хистом, рекомендував митцям, які у змозі відійти від існуючого «малярсько-різьбярського церковного промислу», зорганізуватися й утворити виставковий комітет, який, відбираючи твори через журі, влаштовував би щорічні мистецькі виставки. На його думку, вони мали стати «... атракційною силою для малярів», тобто стимулювати, з одного боку, митців й інтерес української громадськості до мистецтва, з іншого. Грушевський вважав що виставкова діяльність сприятиме створенню національного ринку мистецьких творів шляхом зацікавлення у справі існуючих українських інституцій, окремих меценатів у Галичині і поза нею [5, с. 207 ]. Виставки з їх публічним резонансом мали стати інтеграційним важелем національно- культурного поступу.

По збігу часу, вже після Першої світової війни історик мистецтва М. Голубець також наголошував значення перших виставок. Він атестував ТРРШ як інституцію «торговельно-промислового характеру, свого рода цех малярів, різьбярів та золотників», тобто повторив оцінки товариства, дані свого часу Трушем і Грушевським, однак, констатував, що історики мистецтва, не зацікавилися б цим товариством, якби воно не влаштовувало виставки [8].

Наукове товариство ім. Шевченка надавало матеріальну допомогу І. Трушу, М. Івасюку, М. Бойчуку для завершення їх навчання за кордоном. Невдовзі вони заявили про себе як оригінальні майстри пензля. Труш на замовлення НТШ створив 13 портретів діячів українського національного руху. Відряджений товариством до Києва митець, за сприяння Грушевського, провів натурні сесії з В. Антоновичем, Лесею Українкою, М. Лисенком та ін. До створення портретної галереї НТШ його голова залучив також Ф. Красицького, М. Івасюка, П. Холодного [9].

З невеликого кола українських майстрів молодшого покоління явно прогресував І. Труш. Він став не лише продуктивним живописцем, а й здібним публіцистом, вдумливим мистецьким критиком. Отримавши мистецьку освіту європейського рівня, подорожуючи за межами краю художник подолав провінційну обмеженість попередників. Влітку 1901 р. у салоні крайового Товариства приятелів штуки, де зазвичай проходили виставки польських митців, з великим успіхом пройшла друга персональна виставка Труша, яка підводила підсумок півторарічної роботи. До його колекції галицьких пейзажів, представлених на першій виставці, додалися створені за результатами поїздки до Києва та Канева, пейзажні полотна з подніпровськими краєвидами, ескізи архітектурних пам'яток Києва, могили Т. Шевченка у Каневі. Тематика виставлених картин підводила глядача до соборницьких асоціацій. Особливу увагу львівської публіки привертали двометрові пейзажні полотна з видом на Дніпро. Художник вибірково поставився до оприлюднення портретів. Зі створених, які вже були власністю НТШ, він виставив чотири -- В. Антоновича, М. Грушевського, Лесі Українки й Аріадни Драгоманової [10], яка згодом стала дружиною художника.

Публічний потенціал виставок, панорамне бачення стану української культури, спостереження за мережею польських мистецьких товариств і виставок у Львові, систематичними виставками російських передвижників в Україні -- все це спонукало М. Грушевського до нових організаційних починань у сфері культури. З іншого боку, як голова НТШ, що за ціль діяльності в Галичині мав створення української академії наук, він намагався автономізувати українську науку від інших русько-українських соціокультурних товариств, організаційно відокремити просвітництво, популяризацію українознавства, белетристику, мистецтво та меценатську підтримку цих сфер від «святая святих» -- НТШ, потенційної академії наук. У контексті цих розміркувань, спілкування з митцями, власних естетично-мистецьких зацікавлень вчений задумав заснувати нове товариство, яке отримало назву «Товариство прихильників української літератури, науки і штуки» (далі -- ТПУЛНШ). В деяких публікаціях фігурують інші особи у якості організаторів цього товариства, натомість Грушевський навіть не згадується. Ясність вносять опубліковані протоколи засідань ТПУЛНШ, які свідчать про незаперечну роль М. Грушевського 15 лютого 1904 р. на перше засідання він запросив осіб, які підписали статут товариства, а саме І. Франка, юриста І. Макуха, І. Труша, М. Грушевську, А. Трушову. Професор поінформував про дозвіл директора поліції на діяльність товариства і зачитано його статут. Того ж дня обрано Виділ і Контрольну комісію. Головою Виділу обраний М. Грушевський, заступником І. Франко, секретарем І. Труш, скарбником Марія Грушевська [11, с. 399]. Принагідно зазначимо, що М. Грушевська на той час опублікувала в Записках НТШ огляди з історії українського мистецтва. Прийнято в члени Ольгу Гнатюк, Аріадну Труш, Василя і Миколу Шкрібляків. Згодом товариство поповнилося художниками, літераторами і меценатами зі Східної України. В 1914 р. воно налічувало 36 членів, серед яких були митці і меценати з підросійської частини України, зокрема Є. Чикаленко, В. Леонтович, М. Аркас, В. Семиренко, І. Нечуй Левицький, П. Житецький, М. Комаров, М. Лисенко, Ф. Красиць- кий, Ф. Балавенський [11, с. 414]. Під егідою товариства за редакцією І. Труша і композитора С. Людкевича виходив «Артистичний вісник. Місячник присвячений музиці і мистецтву».

Новостворене товариство заявило про себе насамперед організацією мистецької виставки. 13 січня 1905 р. утворено журі (виставковий комітет) у складі М. Грушевського, митців І. Труша і М. Сосенка, графіка і педагога С. Дембіцького, мецената В. Федоровича. З-поміж інших організаційних справ, комітет мав займатися відбором експонатів. Виставка була задумана як інтегрально-українська. Оголошення про прийом експонатів публікувалися у пресі Львова й Києва.

Місце і час для влаштування виставки вибрані досить вдало. Вона розмістилася у чотирьох залах мистецького салону Яна Лятура, а саме в партері зведеного у 1903 р. імпозантного будинку. Місце людне, на другому поверсі розміщувалася на сто місць кав'ярня під назвою «Американська» з читальнею преси з усього світу. Виставка експонувалася з 24 січня до 3 березня 1905 р., тобто в період зимових свят, коли львівська публіка проявляла інтерес до культурних подій. Крім української у місті експонувалися ще три польські мистецькі виставки, у т. ч. ювілейна виставка Краківського товариства приятелів штук красних.

На виставці експоновано картини 12 художників і 12 різьбярів, усього 205 експонатів. З них 110 картин і 72 високомайстерні вироби гуцульської різьби авторства Шкрібляків, Мегединюків, Василя Якибюка. Їхні вироби переважно були власністю М. Грушевського. Стіни прикрашали 23 плахти, які походили з Київської і Полтавської губерній [12]. Зі своєї колекції їх надав Ф. Красицький.

На виставці були представлені твори східноукраїнських митців, зокрема Івана Бурячка, Фотія Красицького, Івана Макушенка, який прислав з Петербургу 3 картини. Високу оцінку дали критики картині Михайла Жука «Смуток», яку придбав М. Грушевський [13]. На той час ще новачок на виставках він уже утвердився як «стильовий орнаменталіст, декоратор, поважний імпресіоніст, улюблений учень Виспянського». «Формальним українцем», що пристав до гурту українських митців, названо учасника виставки Віктора Масленнікова, випускника рисувальної школи Мурашка у Києві, який у той час студіював у Краківській академії мистецтв. Львів'ян особливо зацікавив живопис Ф. Красицького, який, за визначенням преси, був homo novus для західноукраїнської публіки [14]. Експонувалися дві роботи його пензля, портрет Лесі Українки і жанрова картина «Гість із Запоріжжя».

З львівських митців у виставці брали участь І. Труш, Евген Тур- бацький, Модест Сосенко, Юліан Панькевич, Антін Манастирський, Михайло Бойчук. Критика позитивно оцінила своєрідну манеру Бойчука, який виставив два портрети -- польського письменника Жеромського і його сина. Кілька карпатських пейзажів представив Антін Манастирський[15]

. З різних причин не було на виставці картин М. Івасюка і О. Нова- ківського. Найбільше полотен виставив І. Труш, у т. ч. пейзажі й етюди історичних місць Криму, який він напередодні відвідав, окрему серію за тематикою сонетів А. Міцкевича. Роботи Труша зайняли окрему кімнату, а сам митець вважався зіркою виставки.

У тогочасній пресі виставка мала різні назви -- «Вистава українських артистів, Виставка творів українських художників, плахт, українських килимів та гуцульської різьби в дереві, виставка українського мистецтва і промислу». Назви відображали авторські акценти оглядачів і рецензентів. У протоколах виділу ТПУЛНШ вона означена як «Вистава української штуки і українського артистичного промислу». Сучасні автори її називають Всеукраїнською. Каталогу виставки наразі не вдалося віднайти.

Розлогий опис експонатів зі спробами мистецтвознавчих оцінок і вражень занотовано І. Трушем, О. Луцьким, Є Петрушевичем та іншими авторами рецензій і відгуків. Були також прихильні рецензії у польській пресі. Попіклувалися й про німецькомовного читача, для якого вийшла оглядова публікація у журналі «Ruthenische Revue», який видавався у Відні і розсилався до редакцій європейських столичних видань. Автор цієї рецензії зауважив, що деякі представлені експонати було взято з приватних збірок, і загалом виставці цілий місяць не бракувало відвідувачів навіть за відсутності реклами [16].

Польська преса визнавала виставку приємною несподіванкою, цікавою і поважною культурною подією, констатувала, що українським митцям «не чужа європейська малярська техніка та загалом мистецька культура». У заслугу організаторів виставки польська критика ставила якісний відбір експонатів. З'являлася інформація, що М. Грушевський і А. Шептицький придбали деякі виставлені картини. Дійсно, Шептицький придбав картину І. Труша «Захід сонця у лісі», а М. Грушевський картину «Гість із Запоріжжя» Ф. Красицького, яка була дипломною роботою митця, виконаною у Петербурзькій академії мистецтва, та деякі інші твори. Медалями виставки нагороджені народні майстри-різьбярі, втім як живописці залишилися без відзнак. Такі пріоритети здивували польського художника і власника студії у Львові Р. Братковського [17, с. 249]. Можна припустити, що це була демонстрація традиційної точки зору, згідно котрій національним вважалось насамперед народне, декоративно-ужиткове мистецтво.

Отже, навколо виставки було багато інформації та емоцій, за якими «прочитується», що концептуальний задум виставки продемонструвати українську національну культуру у зрізі народного промислу і професійного живопису було досягнуто. Національний характер українського мистецтва посилював яскравий колорит виробів народного ткацтва і різьбярства. Презентація сучасного за формою і тематикою живопису демонструвала генетичну спорідненість українського народного і професійного мистецтва. Учасники львівської виставки були вихованцями двох мистецьких шкіл -- Петербурзької і Краківської. Яскравими представниками цих шкіл, теоретичні і мистецькі засади яких різнилися, були І. Труш і Ф. Красицький. Залучення митців Наддніпрянської України до участі у львівській виставці маніфестувало її загальноукраїнський характер. Виставка 1905 р. запам'яталася як масштабний і успішний проект.

Нажаль у період до Першої світової війни це була перша і остання загальноукраїнська мистецька виставка у Львові. В подальшому у місті влаштовувалися персональні виставки О. Кульчицької, І. Труша, М. Іва- сюка. Двом останнім вдалося досягнути майстерності і комерціалізувати свою працю, вони брали участь у європейських виставках та Києві.

Успіх супроводжував творчість М. Івасюка. Перший рік навчання у Мюнхенській академії мистецтв завершився отриманням похвального диплому. Діяльність земляка ретельно відстежувала буковинська преса. Репродукції його картин вміщувала німецька преса, зокрема видання «Uber Land und Meeer», повідомляючи що митець надихається темами з народного життя й історії козацтва, вмістило репродукцію картини «Козак коня напуває» [18]. Подавалася інформація про його роботу у Чернівцях над масштабною картиною «В'їзд Богдана Хмельницького у Київ».

Восени 1912 р. у залах Народного дому у Львові була розгорнута персональна виставка митця. З виставлених картин рецензенти виділяли «Весну», «Захід сонця» й особливо великоформатну картину «В'їзд Богдана Хмельницького у Київ». Преса містила прихильні відгуки, супроводжуючи їх фотознімками з виставочних оригіналів, відзначала неабияку обдарованість митця. З козацької тематики відомі його інші картини, зокрема «Битва під Хотином», «Іван Богун під Берестечком». Остання картина стараннями В. Касіяна була повернена з-за кордону. В Україні творів М. Івасюка зберіглося не багато, частина з них була знищена. Митець мав різнобічний талант і витончений смак, був прекрасним портретистом. Його пензлю належать портрети Ю. Федьковича, І. Франка, В. Залозецького, О. Кобилянської (1916), Ю. Пігуляка, О. Поповича, С. Смаль-Стоцького, М. Скрипника (1933). Перебравшись у радянську Україну М. Івасюк, як і М. Бойчук розділив трагічну долю представників національного розстріляного відродження.

Отже, українське мистецьке життя Галичини на зламі ХІХ-ХХ століть позначене переплетінням соціальних, естетичних і національно- етнічних проблем. Польські і українські митці в певних моментах свідомо розділялися саме на інституційному рівні, тобто гуртувалися і діяли в межах окремих мистецьких товариств, видавництв, концептуально спланованих виставок. З певними застереженнями можна констатувати, що український мистецький рух розвивався в межах невеликої групи митців, окремої від польської. До Першої світової війни у Львові скристалізувалася група, здатна продукувати професійні твори, а також мистецьку критику і публіцистику. Окремо розвивався й оновлювався церковний напрям живопису. Важлива роль у фундації українських мистецьких інституцій належала голові НТШ Михайлу Грушевському.

Джерела та література

1. Франко І. Будучність, суспільно-політична часопись для українсько-руського народу // Літературно-науковий вісник. -- Львів, 1899. -- Т. 7, кн. 8. -- С. 126.

2. Труш І. Перша руська вистава штуки // Літературно-науковий вісник. -- Львів, 1898. -- Т. 4.- Пагінація 2. -- С. 150.

3. Труш І. Чи можлива у нас штука. Про мистецтво і літературу. -- Київ: Державне вид-во образотворчого мистецтва і музичної літератури, 1958. -- С. 30.

4. Кокорудз І. Справозданнє з діяльности виділу Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові за рік // Записки НТШ. -- 1899. -- Т. 27. -- С. 16.

5. Грушевський М. Друга руська артистична вистава у Львові // Твори у 50 т. Львів: Світ, 2002. -- Т. 1. -- С. 204-207.

6. Франко І. Малюнки Івана Труша // Літературно-науковий вісник. -- Львів, 1900. -- Т. 9, кн. І. -- С. 59-63.

7. Шмагало Р.Т. Мистецька освіта в Україні середини ХІХ -- середини ХХ ст. Структурування, методологія, художні позиції. -- Львів: Українські технології, 2005. -- С. 54.

8. Голубець М. Галицьке малярство (три статті). -- Львів: Логос. -- 1926. -- С. 18.

9. Кондаурова Г. Іван Труш у створенні портретної галереї Наукового товариства імені Шевченка у Львові // Вісник НТШ Львів. -- 2012. -- № 47. -- С. 25, 29.

10. Грушевський М. Друга вистава образів Івана Труша // Твори у 50 т. -- Львів: Світ, 2002. -- Т. 1 -- С. 225.

11. Купчинський О.А. Статут і протоколи засідань Товариства прихильників української літератури, науки і штуки у Львові // Записки Наукового товариства імені Шевченка. Праці секції мистецтвознавства. -- Львів, 1994. -- Т. ССХХУІІ. -- C. 393-419.

12. Труш І. Вистава українських артистів // Артистичний вісник, місячник присвячений музиці і штуці. -- Львів, 1905. -- Вип. 4. -- С. 43-44.

13. Шелудякова Н.А. Михайло Грушевський -- колекціонер // Український історичний журнал. -- 2016. -- № 2. -- С. 83.

14. Луцький О. Українська вистава образів, різьб та плахт у Львові (враження, спостереження, уваги) // Буковина. -- Чернівці, 1905. -- Ч. 32.

15. Кондратюк К. Українське професійне мистецтво Галичини початку ХХ ст. // Галичина: етнічна історія: тематичний зб. ст. / Ред. С. Макарчук. -- Львів: Вид. центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2008. -- С. 111.

16. Petruschewytsch J. Die erste Austeilung der ukrainischen Kunst und Industrie in Lemberg // Ruthenische Revue. -- 05. -- № 8. -- S. 199-203.

17. Братковський Р. Перша вистава української штуки і промислу у Львові // Літературно-науковий вісник. -- 1905. -- Т. 29. -- Кн. 3. -- За март. -- С. 249-256.

18. Ботушанський В., Ботушанський О. Ім'я художника Миколи Івасюка на сторінках буковинської преси (1886-1902 рр.) // Питання історії України. Збірник наукових праць кафедри історії України Чернівецького національного ун-ту. -- Чернівці, 2013. -- Т. 16. -- С. 120-121.

References

1. Franko, I. (1899). Buduchnist, suspilno-politychna chasopys dlia ukrainsko-ruskoho narodu. Literaturno-naukovyi vistnyk -- Literary and Scientific Bulletin, 7, 125-127. [іп Ukrainian].

2. Trush, I. (1898). Persha ruska vystava shtuky. Literaturno-naukovyi vistnyk -- Literary and Scientific Bulletin, 4, 150-153. [іп Ukrainian].

3. Trush, I. (1958). Chy mozhlyva u nas shtuka. Pro mystetstvo i literaturu. Kyiv: Derzhavne vyd-vo obrazotvorchoho mystetstva i muzychnoi literatury, 27-31. [іп Ukrainian].

4. Kokorudz, I. (1899). Spravozdannie z diialnosty vydilu Naukovoho Tovarystva im. Shevchenka u Lvovi za rik. Zapysky NTSh -- Notes by NTSh, 27, 12-19. [in Ukrainian].

5. Hrushevskyi, M. (2002). Druha ruska artystychna vystava u Lvovi. (Vol. 1). Lviv: Svit. 204-207. [in Ukrainian].

6. Franko, I. (1900). Maliunky Ivana Trusha. Literaturno- naukovyi visnyk -- Literary and Scientific Bulletin, 9, 59-63. [in Ukrainian].

7. Shmahalo, R.T. (2005). Mystetska osvita v Ukraini seredyny XIX -- seredyny XX st.

8. Strukturuvannia, metodolohiia, khudozhni pozytsii. Lviv: Ukrainski tekhnolohii. [in Ukrainian].

9. Holubets, M. (1926). Halytske maliarstvo (try statti). Lviv: Lohos. [in Ukrainian].

10. Kondaurova, H. (2012). Ivan Trush u stvorenni portretnoi halerei Naukovoho tovarystva imeni Shevchenka u Lvovi. Visnyk NTSh, (47), 25-29. [in Ukrainian].

11. Hrushevskyi, M. (2002). Druha vystava obraziv Ivana Trusha. (Vol. 1). Lviv: Svit. 223-226. [in Ukrainian].

12. Kupchynskyi, O.A. (1994). Statut i protokoly zasidan Tovarystva prykhylnykiv ukrainskoi literatury, nauky i shtuky u Lvovi. Zapysky Naukovoho tovarystva imeni Shevchenka. Pratsi sektsii mystetstvoznavstva, (227), 393-419. [in Ukrainian].

13. Trush, I. (1905). Vystava ukrainskykh artystiv. Artystychnyi visnyk, misiachnyk prysviachenyi muzytsi i shtutsi, (4), 43-44. [in Ukrainian].

14. Sheludiakova, N.A. (2016). Mykhailo Hrushevskyi -- kolektsioner. Ukrainskyj istorychnyj zhurnal -- Ukrainian Historical Journal, 2, 69-86. [in Ukrainian].

15. Lutskyi, O. (1905). Ukrainska vystava obraziv, rizb ta plakht u Lvovi (vrazhennia, sposterezhennia, uvahy). Bukovyna -- Beechwood, 32. [in Ukrainian].

16. Kondratiuk, K. (2008). Ukrainske profesiine mystetstvo Halychyny pochatku ХХ st. Halychyna: etnichna istoriia: tematychnyi zbirnyk, 104-115. [in Ukrainian].

17. Petruschewytsch, J. (1905). Die erste Austellung der ukrainischen Kunst und Industrie in Lemberg. Ruthenische Revue, 8, 199-203. [auf Deutsch].

18. Bratkovskyi R. (1905). Persha vystava ukrainskoi shtuky i promyslu u Lvovi. Literaturno-naukovyi vistnyk -- Literary and Scientific Bulletin, 29, Za mart, 249-256. [in Ukrainian].

19. Botushanskyi V., & Botushanskyi O. (2013). Imia khudozhnyka Mykoly Ivasiuka na storinkakh bukovynskoi presy (1886-1902 rr.). Pytannia istorii Ukrainy. Zbirnyk naukovykh prats kafedry istorii Ukrainy Chernivetskoho natsionalnoho un-tu, (16), 120-121. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru