Вплив революції гідності на стан, розвиток та пріоритети громадянського суспільства в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вплив революції гідності на стан, розвиток та пріоритети громадянського суспільства в Україні

Прохоренко Оксана (м. Київ)

Кандидатка історичних наук, доцентка кафедри історії та філософії історії НПУ імені М.П. Драгоманова

Анотація

У статті висвітлено та проаналізовано вплив Революції гідності на українське громадянське суспільство та значення Євромайдану у становленні, розвитку та основних пріоритетах українського суспільства. Підтверджено думку, про те, революційні події підвищили рівень самосвідомості та патріотизму, громадської ініціативи та активності, вплинули на рівень національної самоідентифікації, збільшили кількість громадянських організацій, зокрема, безпрецедентний волонтерський рух в Україні. суспільство гідність патріотизм

Effect of the Revolution of dignity on the state, development and priorities of civil society in Ukraine.

The article analyzed of of the Revolution of Dignity on Ukrainian civil society and the significance of Euromaidan in the formation, development and main priorities of Ukrainian society. Confirmed the view that revolutionary events have raised the level of selfconsciousness and patriotism, public initiative and activity, influenced the level of national self-identification, increased the number of civil society organizations, in particular, the unprecedented volunteer movement in Ukraine.

Кандидат исторических наук, доцент кафедры истории и философии истории Национального педагогического университета имени М.П. Драгоманова

Влияние Революции достоинства на становление, развитие и приоритеты гражданского общества в Украине

В статье освещен и проанализирован процесс влияния Революции достоинства на украинское гражданское общество и значении Евромайдана в становлении, развитии и основных приоритетах украинского общества. Подтверждено мнение, о том, что, революционные события увеличили уровень самосознания и патриотизма, гражданской инициативы и активности, повлияли на уровень национальной самоидентификации, увеличили количество гражданских организаций, в частности, беспрецедентное волонтерское движение в Украине.

Громадянське суспільство - основний елемент становлення демократичної держави, справжньої громади людей, які мають відповідальність за свої дії, відстоюють власні традиції, принципи, вектори, пріоритети та напрямки розвитку. Останні події, а саме, Революція гідності, на мою думку, прискорила процес становлення громадянського суспільства в Україні, тому, на сьогодні, досить актуальним є дослідження впливу революції гідності на українське суспільство, на стан громадянського суспільства та пріоритети подальшого розвитку.

Метою даної статті є розглянути основні чинники, які вплинули на зміни у розвитку громадянського суспільства внаслідок Революції гідності, стан та проблеми формування, кроки для покращення становища та розвитку громадянського суспільства в Україні.

Пройшло більш ніж чотири роки з моменту масових виступів в Україні, які згодом кардинально змінили політичний, економічний, соціальний та міжнародний вектори розвитку нашої держави, призвели до зміни ідейної парадигми серед українського суспільства. Люди протестували проти зміни зовнішніх, таких обіцяних, ще від Л. Кучми, векторів зовнішньої політики України, натомість політиці євроінтеграції було висунуто пріорітетнішим зближення з Росією. По мірі того, як насильство загострилося, протестуючі не здавалися, незважаючи на численні жертви, президент втік із країни, і режим впав. Для когось це стало мотивом до активної позиції, витворення сласної думки, діяльності на благо держави і народу, для інших, ще одним підтвердженням, що "все пропало", для наступних, очікуванням наступних змін "на краще", для когось загостренням страху все втратити, але точно можна стверджувати, що на кожну людину в Україні революційні події справили неабиякий вплив.

У перші роки після Євромайдану українці побачили безперечне падіння їх добробуту. Як ілюстрація, за даними, зібраними Світовим банком, з 2013 до 2015 року ВВП на душу населення в доларах США зменшився вдвічі, а зовнішній борг країни зріс з 78,6 до 131,5 відсотка ВВП. У грудні 2013 року середня заробітна плата в Україні склала 3619 гривень, що за курсом на суму 1 шт. = 8,24 гривні становило приблизно 469 доларів США. У червні 2017 року середня заробітна плата склала 3760 гривень, однак обмінний курс становив 1 долар США = 26 гривень, еквівалент долара США склав 283 долари [9]. При цьому, потрібно зауважити, що економічне падіння країни змусило одних працювати і досягати ще більше, інших чекати кращих часів та іншу владу.

Для кардинальних змін та трансформацій, створення потужної громадянської ініціативи та результативності, Україна потребує реформування суспільно-політичної, економічної та соціальної системи. В огляді індексу реформ iMoRe компанії Vox Ukraine, виконавчий директор Центру економічної стратегії Гліб Вишинський зазначив, що Україна найкраще реалізувала свої реформи, коли вона стикалася з чіткими вимогами ЄС та МВФ. Це цілком зрозуміло: підписання угоди про асоціацію з ЄС та безвізовий режим є основною обіцянкою, яку уряд повинен був утримати. Фонди МВФ у свою чергу утримували країну від ще більших економічних ударів на 2014-2015 роки. Як показує індекс реформ, без належних зовнішніх стимулів, процеси реформ в Україні зупинилися [9].

Насамперед, потрібно зауважити, що формування громадянського суспільства в майже усіх пострадянських суспільствах, звісно, окрім Прибалтики та ряду інших держав, відбувається повільними кроками. І на те є причини, перш за все, для більшості населення пострадянського простору панівною є деструктивна свідомість, тяжіння до тоталітарних методів господарювання, маргінальність та нерозуміння необхідності демократичних реформ.

Після розпаду Радянського союзу, люди не могли уявити своє сьогодення, а тим більше майбутнє як цілісну картину життєдіяльності. Світ в їхніх очах "розсипався і розпилився" у калейдоскопі кризи і хаосу. Втративши "керівництво й турботу партії і держави", люди певним чином "здичавіли": хто у грабунках, корупції та шахрайстві, а хто - у примітивному виживанні. Через деяких час більшість населення на пострадянському просторі вже не хотіла жодних реформ і мріяла про повернення до нещодавнього минулого. Понад три чверті не здатні були покладатися на власні сили, очікуючи допомоги від держави або будь- кого іншого. Адже радянська влада справді виховала "нову людину", яка не усвідомлювала, що свобода - це самостійність у повному розумінні цього слова. Варто брати до уваги значний прошарок людей середнього і похилого віку, котрі вже нездатні були "перебудовуватися", а також пенсіонерів, які покладалися тільки на державу. В деяких пострадянських країнах провідними стали мрії про відтворення радянського "світлого минулого". Це стосується насамперед Росії, Білорусі та Молдови [5].

На мою думку, потрібно наголосити, що незалежність України, відкриття кордонів, свобода тощо, зробили поштовх до становлення "суспільства споживання, сексотство радянської епохи породило викривлену деформовану атмосферою брехні та дволикості, олігархію із кримінальним нахилом, оскільки капітал став вирішувати будь-які питання в економічному, політичному, соціальному та культурному життя суспільства.

Характеризуючи становище громадянського суспільства в сучасній Україні варто зазначити, що для нашого суспільства є характерним маргіналізація громадського життя. Так, за декілька останніх років значна частина громадян взяла участь у страйках, демонстраціях. При чому, участь людей у зазначених громадських акціях пов'язана насамперед через соціальні проблеми: (невиплата заробітної плати, пенсій). Крім того, після Помаранчевої революції 2004 року багато українських громадян зневірилися у політиках, а тому якщо і беруть участь у акціях на підтримку того чи іншого політичного діяча, то лише за суму певної винагороди. Таким чином, залишається низька активність громадян у громадському житті, що негативно впливає на становлення демократичного суспільства [3].

Значні зміни в становищі та розвитку громадянського суспільства, на мою думку, пройшли протягом 2013-2018 рр. 29 листопада 2013 р. президент держави Віктор Янукович відмовився підписати угоду про євро- інтеграцію, в обмін на подачку Кремля. У ніч на 30 листопада 2013 р. українська влада силами "Беркуту" влаштувала силовий розгін студентської молоді в Києві - пролилася перша кров, як результат, настрої протесту серед українського населення зросли. Дане насилля не змогли оминути свідома частина населення, почалися мітинги, акції протесту, виступи, натомість влада відповіла новою порцією насилля та неповаги, пролилась кров сотен українців, міжнародна загроза, анексія Криму, війна з боку Росії, ці події змусили згуртовуватися, цінувати власну свободу, землю, українську державність, самих себе.

Отже, Революція гідності ставить кілька вимог, які співзвучні з устремліннями всього українського суспільства: справедливість, розширення прав і свобод, демократія. Події Революції гідності вивели на поверхню значну частину активного українського суспільства, яке відіграло, на мою думку вирішальну роль у збереженні державності та демократії.

Якщо перефразувати А. де Токвиля, саме тоді, коли українці різного віку, всіх умов і всіх диспозицій зайнялися формуванням асоціацій. Однак, якщо українське суспільство, сьогодні, може похвалитися новим шаром демократичної фарби, старі олігархічні кольори проглядаються в місцях. Три роки після того, як Петро Порошенко перейшов на посаду президента, існує консенсус щодо того, що нова Україна залишається недоступною. Зараз численні експерти попереджають, що контрреволюція знаходиться на горизонті, і що Україна може повернутися до авторитаризму [10]. Прикрим є те що, українське громадянське суспільство сьогодні має боротися не лише із "зовнішнім" ворогом, але із "внутрішнім" також. Основною задачею сьогодення для України є перемога громадянської активності у демократичних змінах політичної, економічної та соціальної системи держави, кардинальна трансформація бюрократично-олігархічної надбудови. Є дані, що сьогодні активісти протидії корупції в Україні піддаються прослуховуванню, спостереженню, розшуку, кампаніям із замахом та навіть загрозам смерті. Державна влада дедалі більшою мірою відволікає реформаторів, а добровольці втомилися. Українське суспільство помітно повертається до політичної апатії [11]

Підсумовуючи вище сказане, потрібно зазначити, що події Євромай- дану, анексія Криму та війна на сході України стали кроком до дорослішання, пробудження, повернення власної гідності та поваги, перш за все до себе, значної частини суспільства, який дав зрозуміти українцям, що лише вони відповідальні за власне життя, гідність, суспільство та державність.

На думку психологині Світлани Ройз, психологічно українці застрягли у підлітковому віці, до Революції гідності середній психологічний вік українця був 13 років. Якщо простежити, як поводяться політики, - це часто підлітковий рівень реагування. Ці два роки після Майдану пішли в українців на те, щоб "екстерном підрости". "Ми розвиваємося або еволюційно, або революційно. Еволюційно - це означає зростання крок за кроком. Але якщо раптом є зависання на якомусь рівні, то в житті людини, родини, країни відбувається криза. Один з дивних позитивних моментів ситуації, в якій ми опинилися, - те, що все більше людей виходить з підліткового віку. Наприклад, волонтерський рух - рух дорослих людей. Якщо людина вибирає дорослішання, то і країна, звичайно, теж дорослішає", - вважає психологиня [7].

Волонтерський рух в Україні, який безпрецедентно активізувався в період революційних подій, сьогодні є прикладом для громадянства багатьох країнах світу. У складний період волонтерський рух об'єднав суспільство, створив дієву структуру громадських організацій, груп людей, готових взяти на себе вирішення найбільш нагальних і болючих проблем держави.

Велику роль волонтерів у доланні кризи визнає вище керівництво держави, нагороджуючи активістів державними нагородами. І навпаки - необачні слова Петра Порошенка про те, що армія могла б впоратися і без допомоги волонтерів у грудні 2015, викликали потужну реакцію у суспільстві, врешті змусивши президента до публічних пояснень та вибачень за свої слова.

Наприклад, станом на 2015 рік в Австралії 31% населення час від часу беруть участь у волонтерських проектах і там серйозно занепокоєні падінням цього показника на 5% за останні чотири роки. В Канаді кількість волонтерів - 44% (станом на 2013 рік), у США - 25,3% згідно останнього перепису у 2014 році. В Україні цей показник оцінюється у 23% згідно дослідження GFK Ukraine проведеного на замовлення ООН в Україні у 2014 році. Майже половина українських волонтерів почала брати участь у волонтерських проектах протягом 2013-2014 років. Приріст кількості волонтерів відбувся навіть у сферах зовсім непов'яза- них із збройним конфліктом чи протестами 2013 року - наприклад, побільшало волонтерів, які опікуються безпритульними тваринами [9].

У березні 2015 року в Україні було проведено дослідження, яке охопило 6000 респондентів, щоб отримати досить різноманітний перетин українського суспільства. Було проведено опитування для аналізу українського суспільства до та після революції. Отже переважна більшість респондентів у всіх регіонах України (крім Криму) назвали себе українцями, і лише невелика частка, як росіяни. У 2015 році ці цифри ледве змінилися в більшості регіонів України, натомість на Сході виріс відсоток людей, які стали вважати себе українцями. До того ж прослідковується прогресивний процес національної самоіндефікації та ідентичності, а це є показником розвитку громадянського суспільства. До того ж, дослідження показало, що приєднання Криму до Росії та її військові дії на Донбасі посилили український націоналізм. Вплив Євромайдану на ставлення українців до історії полягає в тому, що в Україні вперше є герої та історичні події, які зазвичай приймаються у всіх регіонах, створюючи ключові маркери історичної ідентичності [12]. Потрібно звернути увагу, на той факт, що дане дослідження виявило також помітну громадянську гордість, самоорганізованність, чітку громадянську позицію та активність серед респондентів, наприклад, 54 відсотка з яких стверджували, що брали участь у певній формі громадської активності у попередньому році. Це включало підтримку солдатів в антитерористичній операції, або зоні АТО (31,4%); надання матеріальної допомоги або добровільного часу та професійної допомоги (18,4%); допомога біженцям з Криму або Східної України (12,4%); пишуть звернення до місцевих політиків (7,3%) та бойкоту російських товарів та послуг (6,8%) [12]. Отже, українське суспільство стало більш вмотивованішим на активну громадську позицію, відстоювання та захист власних інтересів, інформаційну культуру та національну ідентичність.

Таким чином, події 2013-2018 рр. ставлять перед українським громадянським суспільством кілька вимог, які співзвучні з устремліннями всього українського суспільства: відповідальність, захист власних цінностей та пріоритетів, справедливість, розширення прав і свобод, демократія. На сьогодні, громадянське суспільство в Україні включає в себе дедалі більшу кількість організованих груп, в громадянський рух включаються нові суб'єкти громадянського суспільства, поступово зникає маргіналь- ність, відчувається підйом патріотизму.

Українське громадянське суспільство потребує сьогодні паритетної співпраці із політикумом, не профанації та популізму владних організацій та керівників, а дійових демократичних змін суспільно-політичної системи, які б сприяли подальшому розвитку громадянського суспільства в Україні. Водночас, боротьба з корупцією не показала прикладів позбавлення волі для найбільших порушників.

Звісно, для значної частини українського суспільства досить вигідно стримувати розвиток громадянського суспільства. Схоже, що наші політики міцно тримаються за владу, причому не заради країни, а заради себе та своїх кишень. Наприклад, упродовж 20 років Україна отримала $5 млрд зі США на розвиток демократії. Шалені гроші: за них можна купити кожному нашому співвітчизникові автомобіль. Однак, можемо спостерігати, що досягнення українського громадянського суспільства й демократії не відповідають цій сумі [2].

Водночас, на думку М. Бобак та Г. Бобак, нині Україна має унікальний історичний шанс відбутись як держава, а українці - як державна нація. Зовнішня агресія зробила нашу державу монолітною, а громадянське суспільство зрілим [1].

Українське громадянське суспільство користується більш високим ступенем довіри, ніж будь-яким державним інституціям України (за даними опитування, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології у грудні 2016 р. "Волонтери" та "неурядові організації" (з рівнем 53,5% та 37%) поступився лише "церкві" (56,7%) та українським збройним силам (53,1%)) [13].

В демократичній державі розуміння громадянського суспільства повинно виходити аж за рамки самого громадянського суспільства та його інституцій як такого стану суспільства, в якому вільно реалізуються основоположні права і свободи людини і громадянина через різноманітні форми публічної громадської активності та самоорганізації [8].

Людський збиток Євромедіану був настільки високим, що більшість людей вважає, що нинішня цинічна реставрація старої системи справді незрозуміла. Як писав редактор "Нового часу" Віталій Сич: "Я думав, що після вбивства 100 людей на Майдані після смерті тисяч людей на Сході Україна ніколи не буде однаковою, і політики зрозуміють рівень відповідальності та важливість моменту. Але ми досі свідчимо про корупцію, схеми та політичні угоди на найвищому рівні" [6]. Проте незрозуміле розгортається на наших очах. Український політичний клас знову терпляче чекав, поки пройде революційна палкість перед початком "солодкої контрреволюції" [10].

Сьогодні прослідковується використання громадських організацій та ініціатив олігархічними колами держави, Ігор Коломойський, Віктор Пінчук та інші почали використовувати фінансові, медіа та політичні ресурси для просування власних активістів та неурядових організацій.

На сьогодні має проводитись процес сприяння формуванню громадянського суспільства, як одного із стратегічних пріоритетів державної політики об'єктивно обумовлено національними інтересами України у внутрішньо- та зовнішньополітичній сферах. До основних чинників належать:

1. Захист демократичних цінностей, конституційних прав та реалізація законних інтересів громадян;

2. Суспільна консолідація та формування української політичної нації;

3. Налагодження соціального діалогу та стимулювання економічної самодіяльності населення;

4. Формування середнього класу, поліпшення клімату для малого й середнього бізнесу;

5. Підвищення ефективності інститутів державної влади через залучення громадян до вироблення та реалізації державної політики;

6. Прискорення євроінтеграційних процесів, розвиток співробітництва з міжнародними організаціями;

7. Утвердження міжнародного іміджу України як демократичної, правової держави [6].

Цікавим та показовим фактом стала подія, коли державний секретар США Рекс Тільсер 9 липня 2017 року здійснив свій перший офіційний візит до України, він зустрівся з невеликою групою українських активістів громадянського суспільства до зустрічі з президентом П. Поро- шенком. Послідовність розмов Тиллерсона в Києві була не випадковою. Це надіслало чіткий сигнал: уряд США оцінює зусилля громадянського суспільства України та закликає наших лідерів посилити співпрацю з антикорупційними групами та активістами реформ

Отже, аналізуючи вищесказане, можна зробити висновок, що громадянське суспільство в Україні в 2013-2018 рр. зробило значний крок у власному розвитку самоорганізації, національної ідентифікації, суспільної активності та дієвості, що проявляється у збільшенні громадських організацій, підйому патріотизму, значному дорослішанні суспільства, яке прослідковується у відповідальності за власне життя, захисті власних інтересів, пріоритетів та цілей, бажанні проводити демократичні реформи, устремління до європейських стандартів тощо.

Сьогодні в Україні безліч проблем, які потребують активної участі громадянського суспільства, державних організацій, фінансової еліти, тощо. Наша держава ще не повернулася навіть до своїх скромних економічних показників 2013 року. Значна частина українського прогресивного суспільства, не бачачи перспектив в Україні, емігрують за кордон.

Таким чином, події Євромадану стали безпрецедентним кроком у розвитку громадянської ініціативи, активності та дієвості серед українського суспільства. Серед населення збільшилась кількість національних груп добровольців, які надають гуманітарну підтримку, соціальну та військову допомогу. Особливу увагу варто звернути на надзвичайно потужний волонтерський рух в Україні, волонтери стали потужною групою українського суспільства. Не дивлячись, що в Україні проблема корумпованості лишається актуальною, антикорупційні ініціативи стали системнішими та інституціоналізованішими. Під публічним тиском уряд запустив загальнодоступну онлайн-систему для відстеження заявлених активів політиків, державних службовців та суддів.

Неминуче, українське громадянське суспільство вплинуло на процес реформування в державі. Найбільша та найбільш помітна реформаторська мережа - Реанімаційний пакет реформ (РПР) - складається з 80 громадських організацій, 22 груп реформ та 300 експертів, які розробляють, просувають та в деяких випадках навіть здійснюють судові, антикорупційні та економічні зміни.

Варто зауважити, що незважаючи на те, що пройшло надзвичайно мало часу для кардинальних історичних трансформацій, водночас Революція гідності та подальші події захисту власної державності внесли значні трансформації в українське суспільство. Перш за все, зміни та покращення творить суспільство, люди стали більше співчувати та допомагати один одному, більша частина суспільства стала говорити або вивчати національну мову, значна частина активних людей почали змінювати свої міста і села, що видно із репортажів з різних регіонів держави. Після Євромайдану велика частина нашого суспільства відчули відповідальність за власні дії, стали більш дієвішими, позбултся інфантилізму і подорослішали.

Джерела та література