Пам'ятки, пов'язані з життям та діяльністю українських вчених за кордоном

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут історії України НАН України

Пам'ятки, пов'язані з життям та діяльністю українських вчених за кордоном

Катаргіна Тетяна Кандидатка історичних наук, старша наукова співробітниця Центру досліджень історико-культурної спадщини України

м. Київ

Анотація

Стаття присвячена визначенню освітніх та наукових закладів зарубіжних країн як пам'яток історії, пов'язаних з шанованими в Україні історичними особами, які здійснили вагомий внесок у скарбницю української і світової науки та культури. Розглянуто пам'ятки, пов'язані з періодом життям видатних науковців, які народилися в Україні, але за різних обставин певний час навчались та працювали в інших країнах. Представлені пам'ятники та пам'ятні знаки, створені українськими скульпторами та встановлені громадськими об'єднаннями української діаспори на відзнаку видатних українських науковців.

Ключові слова: видатні українські науковці, українська діаспора, українська культурна спадщина за кордоном.

Abstract

Katargina Tetiana (Kyiv)

Candidate of historical Sciences, senior researcher,

Institute of History of Ukraine, NASU

Sights related to the life and work of Ukrainian scientists abroad

The article is devoted to the definition of educational and scientific institutions of foreign countries as historical monuments associated with respected in Ukraine historical figures, who have made a significant contribution to the treasury of Ukrainian and world science and culture. Monuments related to the period of life of prominent scientists who were born in Ukraine, but under different circumstances studied and worked in other countries for some time are considered. Monuments and memorials created by Ukrainian sculptors and installed by public associations of the Ukrainian diaspora in honor of prominent Ukrainian scientists are presented.

The article focuses on the cultural diversity of each state and their mutual influence on the development of world history as a whole. We emphasize that the level of civilization of society is determined not only by modern methods and new technologies of industrial development, but also by how society preserves and honors the cultural heritage of previous generations. Preservation and creation have always resisted barbarism and vandalism. The protection of the cultural heritage of the titular nations in each state is inseparable from the careful treatment and support of the cultural resources of all the peoples living in its territory.

The value of cultural heritage lies in the ability to clearly demonstrate historical realities by acquainting the public with objects -- witnesses of historical life and creative inspiration of prominent representatives of the Ukrainian political and cultural elite. The degree of importance of studying monuments related to the representatives of Ukrainian origin abroad is determined by the fact, that the destruction of immovable objects in Ukraine during the twentieth century led to the loss of valuable authentic material associated with the lives and activities of leading figures in Ukrainian history. Therefore, the preserved material objects on the territory offoreign countries allow to recreate the way of life of many famous Ukrainians.

The paper pays significant attention to the definition of educational institutions as historical monuments. The monuments presented by the buildings of universities, scientific institutions, historical houses, which are connected with the period of life of outstanding scientists.

Key words: outstanding Ukrainian scientists, Ukrainian diaspora, Ukrainian cultural heritage abroad.

До пам'яток історії, які складають певну частку культурної спадщини кожної з країн, відносяться будинки, споруди, пам'ятні місця, місця поховань з встановленими на них меморіальними комплексами, історичні ансамблі. Мовчазні свідки історичного минулого представляють для нас велику цінність зважуючи на те, що вони надають історичним подіям конкретики, є зв'язком між минулим і майбутнім й створюють можливість сьогоднішнім поколінням з абстрактного розуміння історичних подій уявити життя й діяльність попередників в їх культурно-історичному середовищі. Відтворюючи етапи розвитку цивілізації, пам'ятки історії і культури водночас є джерелом історичного пізнання, важливим засобом формування світогляду наших сучасників. Еволюція нерухомих пам'яток яскраво мовить про еволюцію людства.

Значна кількість пам'яток за кордоном, присвячених видатним українцям та історичним подіям, була виявлена і відзначена пам' ятними знаками, увічнена монументами за роки незалежності України разом із представниками української діаспори. Це в основному пам'ятники видатним українцям, пам' ятні знаки на вшанування жертв політичних репресій тоталітаризму та голодоморів.

Мета статті -- акцентувати увагу на питанні культурного розмаїття кожної з держав та їх взаємовпливи на розвиток світової історії в цілому. При цьому підкреслимо, що рівень цивілізованості суспільства визначається не тільки сучасними методами і новими технологіями промислового розвитку, а й тим, як соціум зберігає й вшановує культурну спадщину попередніх поколінь. Збереження й створення завжди протистояло варварству і вандалізму. Захист культурного надбання титульних націй в кожній державі невіддільне від дбайливого відношення й підтримки культурних ресурсів всіх народів, які мешкають на її території.

Цінність культурної спадщини полягає в можливості наочно продемонструвати історичні реалії шляхом ознайомлення громадськості з об'єктами -- свідками історичного буття й творчої наснаги видатних представників української політичної, культурної еліти. Ступінь важливості вивчення пам'яток, пов'язаних з представниками українського походження за кордоном, визначається тим, що знищення протягом ХХ століття нерухомих об'єктів в Україні призвело до втрати цінного автентичного матеріалу, який був пов' язаний з життям і діяльністю провідних діячів української історії. Тому збережені матеріальні об'єкти на теренах зарубіжних країн дають змогу відтворити життєвий шлях багатьох відомих українців.

У роботі суттєва увага приділена визначенню освітніх закладів як пам' яток історії, пов' язаних з шанованими в Україні історичними особами, які здійснили вагомий внесок у скарбницю української і світової науки та культури. Розглядаються пам'ятки, представлені спорудами університетів, наукових закладів, історичними будинками помешкань, які пов'язані з періодом життям видатних науковців, які народилися в Україні, але за різних обставин певний час навчались та працювали в інших країнах. Крім них, розглядаються пам'ятники та пам'ятні знаки, створені українськими скульпторами на відзнаку видатних діячів української науки.

Як свідчать енциклопедичні дані, тільки в дорадянський період понад 500 вихідців з України -- представників культурної та наукової еліти -- здобули визнання за кордоном. Винахідники, вихідці з України, неодноразово удостоювалися найпрестижнішої міжнародної нагороди -- Нобелівської премії. Так, у 1908 р. лауреатом цього високого звання в галузі фізіології і медицини став всесвітньо відомий бактеріолог та імунолог Ілля Мечников, а в 1952 р. премію отримав Зельман Ваксман -- знаний мікробіолог і біохімік. У 1981 р. світ визнав досягнення американського спеціаліста у сфері органічної та квантової хімії, вихідця з України, Роальда Гофмана. У 1992 р. Нобелівської премії був удостоєний талановитий фізик, уродженець м. Дубровиці, що на Рівненщині, Георгій Шарпак [1].

Користуючись сучасною концепцією збереження культурної спадщини, яка сформувалась у світовій практиці, а також розробками науковців Інституту історії України НАН України щодо методики визначення та систематизації пам'яток [2, с. 1-272], структурний аналіз нерухомих пам'яток доцільно провести за видовою приналежністю.

Значна за кількістю група пам'яток представлена спорудами, в яких розміщувались, або містяться до тепер освітні заклади. Цей сегмент має підрозділи:

заклади певної держави, в яких навчались, або працювали відомі діячі української науки та культури;

заклади, створені безпосередньо вихідцями з України внаслідок вимушеної еміграції з країни (університети, академії, коледжі);

заклади, утворені українською діаспорою (школи, студії)

Освітні заклади західних держав, в яких навчались і викладали представники української науки і культури представлені в більшості країн Європи. Українська політична і військова еліта ще за часів середньовіччя відрізнялась високим рівнем освіти і знанням іноземних мов. У цьому сенсі відзначимо, що вихідці з українських земель навчались у найперших університетах Європи, які були створені в Італії -- Болонському і Падуанському. Найстаріший Європейський університет постав у м. Болонья у ХІІ ст. Він пов'язаний з іменем українця Юрія Дрогобича -- видатного мислителя, астронома, першого українського автора друкованої книги, медика [3, с. 333]. Після закінчення у 1473 р. Ягеллонського університету Ю. Дрогобич (справжнє ім'я Юрій Михайлович Котермак) продовжив освіту в Болонському університеті. В історії цього університету він залишився під іменем Джорджо де Леополі (Юрій зі Львова). У 1481 р., у віці 31 року, він був обраний на посаду ректора університету. На той час ректорів обирали студенти кожного року. Тут ним була написана книга «Прогностична оцінка поточного 1483 року», яка вийшла у 1483 р. в римській типографії [4, c. 466].

Українці також навчались в Падуанському університеті, що був заснований у 1222 р. [5].

У Римському колегіумі св. Атанасія в 1698-1701 рр. навчався Феофан Прокопович -- видатний церковний діяч української і російської історії, засновник Російської академії наук. Найбільш відомий представник українського духівництва в Росії Феофан Прокопович (1681-1736), був ректором Києво-Могилянської академії, прихильником І. Мазепи. Мав неабиякий вплив на реформи в Росії, які проводив Петро І.

У навчальних закладах Франції, зокрема в університеті Сорбонна отримав освіту Петро Могила, засновник Києво-Могилянської колегії (з 1701 р. -- академії) у Києві. З цим навчальним закладом пов'язана значна частина наукового становлення відомого математика, вихідця з України М.В. Остроградського.

Головне місто Австро-Угорщини -- Відень -- приваблювало багатьох українців Галичини й Волині. З Віденським університетом пов'язане навчання й творчі здобутки цілої плеяди видатних українських науковців, письменників, митців, громадських та політичних діячів. З університетом пов'язаний важливий період творчого життя біохіміка Івана Горбачев- ського, історика, філолога, поета Івана Франка. Тут вивчав слов'янські мови і літератури український письменник О.С. Маковей, на філософському факультеті навчався Б.С. Лепкий.

З Віденським університетом пов'язані такі значні представники науки, як фізик, математик, перекладач І.П. Пулюй, який навчався тут на філософському факультеті у 1869-1872 рр., а потім протягом кількох років викладав. На будинку, де мешкав І. Пулюй у Відні встановлена меморіальна дошка.

Рік навчання у Відні (1892-1893) був надзвичайно плідним для І. Франка, який отримав стипендію університету. За рік він підготував дослідження, в якому опрацював численні наукові матеріали, відвідував лекції провідних вчених, брав участь у громадсько-політичному житті Відня. 1893 р. захистив дисертацію на тему «Варлаам і Йоасаф, ста- рохристиянський духовний роман і його літературна історія». 1 липня 1893 р. відбулася офіційна церемонія присудження І. Франкові ступеня доктора філософії.

1993 року на фасаді будинку Інституту германістики Віденського університету по вулиці Др. Люґер-Рінґ, 1, в якому І. Франко успішно захистив докторську дисертацію, встановили меморіальну дошку, автором якої став український скульптор О. Скобліков [6]. Пам'ятник І. Франкові був встановлений у Відні 1999 року по вул. Постгассе, 1, біля української греко-католицької церкви св. Варвари. Автори пам'ятника: українські скульптори Л. Яремчук, В. Турецький, В. Каменщик. Будинок, де у 1894 р. мешкав Іван Франко у м. Відень, по вулиці Віпплінгер- штрассе, 26, відзначений меморіальною дошкою, встановленою діаспор- ною громадською організацією Українським жіночим союзом і Українським громадянством у 1960 р.

Пам'ятки, пам'ятники та меморіальні знаки на честь І. Франка знаходяться:

Австрія, м. Відень -- 3

Канада, м. Вінніпег, м. Торонто -- 2

Молдова, м. Кишинів -- 1

Хорватія, м. Ліпік -- 1

Чехія, м. Прага -- 1.

Пам'ятник І. Франку у Хорватії (м. Ліпік) було встановлено 2011 р. (1908 року І. Франко перебував на лікуванні у цьому місті). 2011 р. українська громада міста при підтримці українського посольства встановила йому погруддя (скульптор К. Добрянський).

У Чехії (м. Прага) на будинку, де з промовою на з'їзді прогресивної молоді 15 травня 1891 р. виступав Іван Франко, за участі українців Чехії встановлена меморіальна дошка.

Видатний вчений, поет, мислитель відзначений також в країнах Америки. Пам'ятник споруджено у м. Вінніпег за ініціативою Товариства об'єднаних українців Канади. Погруддя І. Франка, встановлене 1984 р. на території закладу для осіб похилого віку ім. Івана Франка (скульптор А. Ігнащенко), подарований товариством «Україна» (голова -- В. Бровченко). У м. Торонто 1992 року також було встановлено пам'ятник Іванові Франку, автором якого став український скульптор П. Кулик. Встановлений на території закладу для осіб похилого віку ім. І. Франка.

Серед країн Європи, Польща займає значне місце, пов'язане з історичними подіями та історичними персоналіями української історії та культури. У польському місті Хелм народився й провів дитячі роки майбутній вчений, політичний та громадський діяч, голова Української Народної Республіки Михайло Грушевський. Пам'ятки, пам'ятники та меморіальні знаки Михайлові Грушевському встановлені:

Польща, м. Варшава, м. Холм -- 2

Австрія, м. Відень -- 1

Грузія, м. Тбілісі -- 2

Російська Федерація, м. Москва (до 2014), м. Казань -- 2

Франція, м. Париж -- 3

Чехія, м. Прага -- 1.

На будинку, де 1866 р. народився М. Грушевський (м. Хелм, вул. Г. Сенкевича, 14) українською громадою у 1996 р. встановлена меморіальна дошка. До пам'яток історії, пов'язаних з життям М. Грушевського маємо віднести Тбіліську 1-шу чоловічу гімназію, де він навчався у 1880-- 1886 рр. (його відразу було зараховано до третього класу). Тут він розпочав займатися письменництвом. 1885 р. надруковано його перше юнацьке оповідання «Бехаль-Джугур» у львівській газеті «Діло». Будинок гімназії, який зберігся до нашого часу став для українців пам' яткою історії, хоча перебування М. Грушевського у гімназії не відзначено пам' ятною дошкою. Меморіальна дошка на честь видатного діяча історії та науки України у м. Тбілісі була встановлена 2007 р. на фасаді української школи ім. Михайла Грушевського.

З діяльністю М. Грушевського як науковця пов'язані історичні будинки в м. Парижі. Навесні 1903 року М. Грушевського було запрошено «Русской Высшей школой общественных наук» прочитати цикл лекцій з української історії. М. Грушевський назвав тему курсу «Очерк истории украинского (малороссийского) народа». Будинок, де розміщувалась Руська Вища школа громадських наук, де протягом 19 квітня -- 4 травня 1904 року М. Грушевський прочитав 18 лекцій з історії України-Руси від найдавніших часів до національного відродження ХІХ ст., розміщувалася за адресою -- вул. Сорбонни, 16. Також зберігся готель «Корнелля» (Hotel «Corneille») у Парижі, де 1904 р. мешкав М. Грушевський (вул. Корнелля, 5). З ім'ям цього видатного діяча пов'язаний паризький будинок, де розміщувався Комітет незалежної України, створений М. Гру- шевським в еміграції 1919 року за адресою вул. Пуке (rue Pauquet), 28.

У Відні (Австрія) Михайло Грушевський мешкав певний час у 1914, 1919-1924 рр. (будинок по вул. Кьостлер (Кьостлерґассе), 10). У цей період М. Грушевський, який ніколи не вважав себе емігрантом, завжди діяв з метою ствердження української нації в світі, сприяв діяльності Комітету незалежної України й створив Український соціологічний інститут. Меморіальну дошку на будинку було встановлено 1996 року.

Пам'ятки, пов'язані з діяльністю М. Грушевського знаходяться і в Російській Федерації. Меморіальну дошку в м. Казань на будинку колишнього готелю «Франція» (нині «Джузеппе»), де в 1915-1916 рр. мешкав М. Грушевський (вул. Кремлівська,15/25), було встановлено 16 вересня 2006 року українським товариством «Вербиченька» за підтримки українського посольства. Меморіальна дошка на будинку, де у 1931-1934 рр. жив і працював Михайло Грушевський у м. Москва за адресою вул. По- годіна 2/3, була встановлена 24 серпня 2003 р. Знята невідомими з будинку в 2014 році.

У країнах Східної Європи, зокрема в Польщі, навчалось багато вихідців з Галичини й Волині. Першим й найбільш цінованим був Краківський університет, заснований в 1364 році Казимиром Великим, в 1400-му реорганізований Владиславом Ягайлом (звідси й назва Ягеллонський). Найвищих результатів викладачі та студенти університету досягли в галузі технічних й природничих наук. З часів заснування до сьогодення збереглася найдавніша споруда університету -- «Колегіум Майус», що знаходиться неподалік площі Головного ринку [7, с. 66]. У Краківському (Ягеллонському) університеті у 1469-1473 рр. навчався, а згодом, після повернення з Болоньї, у 1487-1494 рр. викладав вищезгаданий Юрій Дрогобич [8, с. 33-37].

За австрійських і польських часів сотні українців закінчили Яґеллон- ський університет. У Кракові українці надавали перевагу вивченню медицини. До видатних представників медичної науки, які викладали в університеті наприкінці ХІХ ст. належав професор Валерій Яворський.

В кінці ХІХ -- на початку ХХ ст. українські студенти Яґеллонського університету заснували «Академічну Громаду», а в 1920-х роках -- Українську студентську громаду в Кракові.

Краківський університет пов'язаний з життям талановитого українця Богдана Сильвестровича Лепкого (1872-1941) -- письменника, перекладача, літературознавця, педагога, громадсько-політичний діяча. Народився Богдан Лепкий 9 листопада 1872 р. на хуторі Кривенькім неподалік села Крегулець Гусятинського району. Навчався в Бережанській гімназії. Вищу освіту отримав на філософському факультеті Віденського університету, де навчався у 1891-1895 рр. На початку 1899 року в Яґеллон- ському університеті було відкрито лекторат української мови і літератури, викладати ці предмети було запрошено Богдана Лепкого. З Краковом пов'язано майже все життя письменника. Тут ним написана низка оповідань, літературознавчі дослідження про В. Стефаника, М. Шашкевича, Тараса Шевченка, зроблено переклад польською мовою «Слово о полку Ігоревім» [9, с. 1286-1287].

Будівлі Яґеллонського університету в Кракові розташовані за декількома адресами: вул. Крупніца, 35 (Krupnicza, 35), Колегія Родеревянум, Інститут філології слов'янської та інші філологічні інститути -- Алея Адама Міцкевича, 11, 9/11 і представляють значний інтерес з точки зору українського пам' яткознавства.

У Празі (Чехія) найстаріший у Центральній Європі університет було засновано у 1348 р. королем Карлом. Ректором Карлового університету був українець І. Горбачевський (1854-1942) -- засновник чеської школи біохімії. Народився він у с. Зарубинці Збаразького району. Після закінчення Тернопільської гімназії продовжив навчання на медичному факультеті Віденського університету, в якому поспіль працював з 1875 по 1883 рр. У 1883 р. до 1917 р. -- професор Карлового університету, в якому 1903-1904 рр. обіймав посаду ректора. У Карловому університеті зберігаються меблі колишнього ректора, а також єдиний прижиттєвий портрет видатного українського вченого [10].

Одночасно з науковою роботою Іван Горбачевський займався також політикою. З 1908 року був одним з двох представників русинської громади в австрійському парламенті. Завдяки глибоким знанням у галузі санітарії його обрали до складу австрійської Санітарної ради. До 1917 року у жодній країні світу не існувало міністерства охорони здоров' я. У складні часи Першої світової війни він поставив питання про створення міністерства народного здоров' я і згодом досяг прийняття відповідного закону австрійським парламентом. Такі відомства згодом з' явилися також у Німеччині, Франції, Англії. Про вагомість і масштабність наукового і громадського доробку вченого у світову скарбницю свідчить рішення

Генеральної конференції ЮНЕСКО на 32-й сесії про відзначення ювілейної дати -- 150-річчя від дня народження Івана Горбачевського у 2004 році [11].

До пам'яток історії та культури, пов'язаних з представниками української науки слід віднести й будівлю Софійського університету ім. Климента Охридського. Тут викладав історик, професор М.П. Драгоманов, який заклав основи вищої школи Болгарії. Софійський університет ім. Климента Охридського, де в 1889-1895 рр. викладав професор М. Драгоманов, оздоблював професор, український скульптор М. Паращук (б-р Царя Визволителя, 15).

Після ухвали Земського наказу 1876 р., М. Драгоманова було звільнено з посади приват-доцента Київського університету, де він викладав всесвітню історію, відтак він був змушений емігрувати. В 1876-1889 рр. мешкав у Женеві, де створив громадсько-політичний збірник «Громада», який складався з матеріалів, присвячених культурному та соціально- політичному життю українців. У 1889 р. на запрошення першого, після повалення османського іга, болгарського уряду вчений переїжджає до Софії й займає посаду професора Софійського вищого училища, яке згодом стало університетом. Тут він викладав курс з нової історії та продовжував наукову діяльність. Сюди до нього неодноразово приїздила видатна українська письменниця Леся Українка, яка доводилася йому небогою [12, с. 101-103]. В університеті встановлено бюст вченого, створений українським скульптором М. Паращуком [13]. Стара будівля не збереглася, нова побудована 1924-1934 рр., тут зберігається бібліотека М. Драгоманова

Софійська університетська бібліотека завдяки Михайлові Петровичу має повне видання «Трудів» етнографічно-статистичних експедицій Павла Чубинського Україною, Молдовою, Білоруссю, майже повний комплект петербурзьких часописів «Вестник Европы», «Отечественные записки» з 1858 по 1877 рр., 49 книжок львівської «Просвіти», газету «Киевский телеграф» (числа 1-90 за 1875 рік), комплект галицького часопису «Житє і слово». освітній пам'ятка історичний скульптор

Меморіальна дошка на будинку, де в 1889-1895 рр. мешкав М. Драгоманов у м. Софія по вул. І. Денкоглу, встановлена 1996 р. активістами української діаспори. Пам'ятник на могилі М.П. Драгоманова було встановлено 30 жовтня 1934 р. Надгробок споруджений на кошти, які зібрали члени «Гуртка імені Михайла Драгоманова» впродовж кількох років з різноманітних кіл української еміграції. Скульптор М. Паращук, напис: «Великому громадянину від українських емігрантів».

Зазначимо, що всі вказані споруди закладів освіти віднесені до категорії історичних будинків, тобто вважаються пам'ятками історії та культури в кожній з країн. Причетність української наукової та освітянської еліти до цих історико-культурних об'єктів додасть більше кольорів в палітру їх досягнень.

До пам'яток історії, пов'язаних з видатними науковцями належать також будинки наукових установ, в яких працювали вихідці з України. У Франції пам'яткою історії та культури, пов'язаною з вихідцями з України є Пастерівський інститут в Парижі. Значення цього науково- дослідного інституту важко переоцінити. Це був перший інститут в Європі, який започаткував такий напрям біологічної науки, як мікробіологія. Створений як приватна наукова установа 1887 року Луї Пастером, він став лідером з вивчення інфекційних захворювань і має 70 установ в усьому світі. Відкриття інституту відбулося 14 листопада 1888 року у будинку, де тепер розташований музей інституту по вулиці Доктора Роу (Rue du Docteur Roux). На постійну роботу до інституту з часу його заснування було запрошено біолога, ембріолога Іллю Мечникова. Тут він працював з 1888 р. до кінця життя у 1916 р. За дослідження, проведені в стінах цього інституту Ілля Мечников став лауреатом Нобелівської премії (1908 р.). Він був першим іноземним мікробіологом, якого запросив Луї Пастер для співпраці у створеному ним інституті. Досліджував проблеми фагоцитозу, боротьби з інфекційними хворобами, геронтології тощо. За час роботи Ілля Ілліч зібрав унікальну бібліотеку, якою користувалися його учні, такі як майбутній академік Д. Заболотний, мікробіологи Л. Тарасович, І. Савченко, працював мікробіолог В. Хавкін та інші. В читальному залі бібліотеки за заповітом вченого зберігається урна з його прахом [14, c. 60]. Бібліотека знаходиться в історичному центрі Парижа, в будинку, де був організований Пастерівський інститут на вул. Доктор Ру, 25 (25 rue du Docteur Roux) [15]. Також в цих стінах з 1897 р. до 1940 р. працював мікробіолог, учень і співробітник 1.1. Мечникова О.М. Безредка.

Як вказано вище, до пам'яток української спадщини також відносяться інституції, в яких працювали вихідці з України, або створені українськими емігрантськими колами. Авторитетним науковим центром української еміграції став Український науковий інститут (УНІ), створений у Берліні 10 листопада 1926 р. Інститут був заснований Українським товариством допомоги біженцям, яке очолювала дружина колишнього гетьмана Української Держави Павла Скоропадського -- Олександра Скоропадська. Інститут існував як філія Берлінського Фрідріх-Вільгельм університету. В інституті було створено чотири науково-дослідні кафедри: української історії, яку очолював Д. Дорошенко, історії української державності -- В. Липинський, духовної культури -- І. Мірчук, історії матеріальної культури -- В. Залозецький [16, с. 123].

Після закінчення Другої світової війни до м. Сарсель (поблизу Парижа) переїхало з Німеччини Наукове товариство ім. Шевченка, яке оформлено у Наукове товариство ім. Шевченка в Європі. У Сарселі редагувалась та видавалась «Енциклопедія Українознавства», створювалась і видавалась антологія української літератури французькою мовою [17]. При допомозі архієпископа УГКЦ Кир Івана Бучка було викуплено будинок готелю «Босіжур», у приміщенні якого 1951 року утворився науковий осередок НТШ. Тут працювали А. Жуковський, З. Кузеля, О. Шульгін, М. Капуста, В. Кубійович, Л. Яцків, О. Кульчицький, В. Янів та ін. [18]. Осередок наукового товариства розташований в будинку за адресою вулиця Бове (Rue de Bauves), 95.

Зусиллями українських наукових і культурних осередків та їх лідерів на еміграції були організовані й розпочали діяльність Український вільний університет, Українська господарська академія, Український високий педагогічний інститут ім. М. Драгоманова, Українська реформована реальна гімназія, Український науково-політехнічний інститут, Український інститут громадознавства, Український соціологічний інститут, Український робітничий університет та ряд інших освітянських установ Чехо- словаччини, Український науковий інституту у Польщі та інші [20].

На Північноамериканському континенті емігрантські кола роками створювали музейні колекції для збереження матеріальних свідоцтв їх нелегкого життя та поступу на теренах інших країн. Одним з найбільших музеїв-архівів, створених українцями в еміграції є Музей-архів Української вільної академії наук у США (Ukrainian Academy of Arts and Sciences in the U.S.), який сьогодні знаходиться у Нью-Йорку. Започатковано збирання цієї колекції було в Німеччині, в 1945 p., коли з ініціативи українських вчених-емігрантів, які внаслідок подій Другої світової війни опинилися на Заході, була заснована в Аугсбурзі Українська вільна академія наук (УВАН). 10 жовтня 1945 р. при УВАН було засновано Музей- архів та бібліотеку, біля джерел яких стояли такі відомі діячі, як В. Мія- ковський (перший директор), В. Дорошенко, А. Животко, Л. Бачинський, М. Марковський, І. Коровицький. Згодом, у зв'язку з переїздом більшої частини українських науковців до США та Канади, в цих країнах були організовані окремі відділи УВАН. 15 квітня 1950 р. була заснована УВАН у США, куди упродовж 1950-1952 pp. було перевезено з Німеччини Музей-архів та бібліотеку УВАН. Активну роль у відновленні діяльності Музею-архіву УВАН у США відіграли Л. Биковський, Т. Оле- сіюк і В. Шугаєвський. У 1961 р. УВАН було придбано власне приміщенні у Нью-Йорку за адресою: 200 Вест, 100 Авеню, де з того часу зберігається й колекція Музею-архіву [21]. В цьому значна заслуга належить Ю. Шевельову-Шереху, видатному лінгвісту, мовознавцю, літературознавцю, професору Гарвардського, Колумбійського університетів, який на той час був президентом УВАН. У 1966 р. Музею-архіву УВАН було надано ім'я Дмитра Антоновича, першого організатора музейно-архівної справи в еміграції, директора Музею визвольної боротьби України в Празі [22].

Результати діяльності вітчизняних вчених і винахідників за межами нашої країни можна вважати набутком не тільки тих народів та держав, у яких вони жили, а й вагомою частиною творчого потенціалу української нації, що є доказом причетності України до світової цивілізації у ті важкі часи, коли вона була позбавлена власної державності. Нині, коли Україна почала самостійно торувати свій державний шлях, вчені українського походження, здобувши заслужений авторитет на теренах світової науки, сприятимуть зростанню престижу держави та самосвідомості українського народу.

Українці живуть за кордоном тривалий час. Вони залишили багату історико-культурну спадщину в різних країнах світу: це сакральні споруди, історичні будинки, де відбувалися події, пов'язані з утворенням і діяльністю українських об'єднань, життям видатних українських діячів, пам'ятники визначним українцям. Таким чином, наукові та освітні інституції зарубіжних країн також набули якостей пам' яток історії та культури, пов'язаних з розвитком української та світової науки.

Джерела та література

1. Українці за кордоном. Винаходи та інновації.

2. Теоретичні та науково-практичні засади підготовки статей про пам'ятки історії до «Зводу пам'яток історії та культури України. -- К.: Інститут історії України НАН України, 2011. -- 272 с.

3. Кіку В.А. Болонский університет / В.А. Кіку // Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В.А. Смолій (голова) та ін. Інститут історії України НАН України. -- К.: Видавництво «Наукова думка», 2003. -- С. 333.

4. Ісаєвич Я.Д. Дрогобич Юрій / Я.Д. Ісаєвич // Енциклопедія історії України: Т. 2: Г-Д / Редкол.: В.А. Смолій (голова) та ін. Інститут історії України НАН України. -- К.: Видавництво «Наукова думка», 2004. -- С. 466.

5. Цуп, Владимир. Юрий Дрогобыч в контексте формирования украинской элиты / Владимир Цуп // День. -- № 133. -- 02.08.2003.

6. Пам'ятники та меморіальні дошки видатним українцям в Австрії. [Електронний ресурс]: Народний оглядач. Портал світоглядних новин. SD.ORG.UA. -- Режим доступу: http://ar25.org/article/pamyatnyky-ta-memorialni-doshky-vydatnym-ukrayincyam-v- avstriyi.html

7. Страны и народы. Зарубежная Европа. Том Восточная Европа. -- М., 1980. -- С. 66.

8. Котермак (Дрогобич) Юрій. Українська педагогіка в персоналіях -- ХІХ століття / За ред. О.В. Сухомлинської: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів, у двох книгах. -- Кн. 1. -- К.: Либідь, 2005. -- С. 33-37.

9. Лепкий Богдан (1872-1941) -- письменник і літературознавець // Енциклопедія українознавства / Під ред. В. Кубійовича. -- Львів, 1994. -- Т. 4. -- С. 1286-1287.

10. Пам'ятники та меморіальні дошки видатним українцям в Австрії

11. Видатний українець. Мистецтво лікування.

12. Сарбей В.Г., Федченко П.М. Драгоманов Михайло Петрович / В.Г. Сарбей, П.М. Федченко // Українська літературна енциклопедія: У 5 т. -- К.: Українська енциклопедія ім. М.П. Бажана, 1990. -- Т. 2. -- С. 101-103.

13. Видатні люди Теребовлянщини. Михайло Паращук. Сайт Теребовлянської центральної районної бібліотеки.

14. Верхратський С.А., Заблудовський П.Ю. Історія медицини / Підручник для студентів медичних інститутів / С.А. Верхратський, П.Ю. Заблудовський. -- К.: Вища школа, 1991. -- С. 60

15. Story of the Institute Pasteur. Сайт Інституту Пастера.

16. Наріжний С. Українська еміграція: Культурна праця української еміграції 19191939: Матеріали, зібрані С. Наріжним до частини другої / Упоряд. Л. Яковлєва. -- К.: Видавництво імені Олени Теліги, 1999. -- 272 с.

17. Українці у Франції. Україна. Історія великого народу.

18. Кривдик О. Монастир української енциклопедії під Парижем. / О. Кривдик // Українська правда. -- 01.09.2011.

19. Адресар українців у Вільному світі (АДУК): альманах / Упоряд. В. Лазовін- ський. -- Париж: [б. в.], 1973. -- 322 с., іл. -- С. 37.

20. Віднянський С.В. Культурно-освітня і наукова діяльність української еміграції в Чехо-Словаччині: УВУ (1921-1945) / С.В. Віднянський. -- К., 1994. -- 84 с.

21. Домбровський О. Підсумки з'їєду істориків. / О. Домб- ровський // Свобода. -- № 193. -- 1963. -- 9 жовтня -- С. 3.

22. Wynar L. Preservation of the Cultural Heritage: Ukrainian Archives, Libraries and Museums in the United States. Ethnic Forum. -- Kent: Kent State University, 1995. -- Vol. 15. -- № 1/2. -- 124 p.

References

1. Ukraintsi za kordonom. (2019). Vynakhody ta innovatsii.

2. (2011). Teoretychni ta naukovo-praktychni zasady pidhotovky statei pro pamiatky istorii do «Zvodu pamiatok istorii ta kultury Ukrainy. Kyiv: Instytut istorii Ukrainy, 2011. [in Ukrainian].

3. Kiku, V. A. (2003). Bolonskyi unyversytet. Entsyklopediia istorii Ukrainy (Vol. 1: A-V, p. 333). Kyiv: Naukova dumka. [in Ukrainian].

4. Isaievych, Ya. D. (2004). Drohobych Yurii. Entsyklopediia istorii Ukrainy (Vol. 2: H-D, p. 466). Kyiv: Naukova dumka. [in Ukrainian].

5. Tsup, V. (2003). Yuriy Drogobych v kontekste formirovaniya ukrainskoy elity. Den' -- Day, 133, 02.08.2003 [in Russian].

6. Pamiatnyky ta memorialni doshky vydatnym ukraintsiam v Avstrii. (2017).

7. (1980). Strany i narody. Zarubezhnaia Evropa. (Vol. Vostochnaia Evropa, p. 66). Moskva. [in Russian].

8. Sukhomlynska, O.V. (Comps.). (2005). Kotermak (Drohobych) Yurii. Ukrainska pedahohika vpersonaliiakh -- XIXstolittia. (Book 1, p. 33-37). Kyiv: Lybid. [in Ukrainian].

9. (1994). Lepkyi, Bohdan (1872-1941). In V. Kubiyovych, Entsyklopediia ukraino- znavstva (Vol. 4, p. 1286-1287. Lviv. [in Ukrainian].

10. (2018). Pamiatnyky ta memorialni doshky vydatnym ukraintsiam v Avstrii.

11. (2014). Vydatnyi ukrainets. Mystetstvo likuvannia.

12. Sarbei, V. H., Fedchenko, P. M. (1990). Drahomanov Mykhailo Petrovych. Ukrainska literaturna entsyklopediia (Vol. 2, p. 101-103). Kyiv: Ukrainska entsyklopediia im. M. P. Bazhana. [in Ukrainian].

13. (2015). Vydatni liudy Terebovlianshchyny. Mykhailo Parashchuk.

14. Verkhratskyi, S. A., & Zabludovskyi, P. Iu. (1991). Istoriia medytsyny. Pidruchnyk dlia studentiv medychnykh instytutiv. Kyiv: Vyshcha shkola. [in Ukrainian].

15. (2018). Story of the Institute Pasteur.

16. Narizhnyi, S. (1999). Ukrainska emihratsiia: Kulturna pratsia ukrainskoi emihratsii 1919-1939: Materialy, zibrani S. Narizhnym do chastyny druhoi. Kyiv: Vydavnytstvo imeni Oleny Telihy. [in Ukrainian].

17. (2019). Ukraintsi u Frantsii. Ukraina. Istoriia velykoho narodu.

18. Kryvdyk, O. (2011). Monastyr ukrainskoi entsyklopedii pid Paryzhem. Ukrainska pravda -- Ukrainian Pravda.

19. Lazovinskyi, V. (Comps.). (1973). Adresar ukraintsiv u Vilnomu sviti (ADUK): almanakh. (p. 37). Paryzh. [in Ukrainian].

20. Vidnianskyi, S. V. (1994). Kulturno-osvitnia i naukova diialnist ukrainskoi emihratsii v Chekho-Slovachchyni: UVU (1921-1945). Kyiv. [in Ukrainian].

21. Dombrovskyi, O. (1963). Pidsumky ziiedu istorykiv. Svoboda -- Freedom, 193, p. 3.

22. Wynar, L. (1995). Preservation of the Cultural Heritage: Ukrainian Archives, Libraries and Museums in the United States. Ethnic Forum. Kent: Kent State University. (Vol. 15, № 1/2, 124 p.).

Размещено на Allbest.ru