Вплив реформи 1861 р. на освіту селян України (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.)

Виклад основного матеріалу

Селянська реформа 1861 р. не лише проголосила скасування кріпосного права, але й стала першим кроком та у той же час імпульсом до модернізації всієї Російської імперії. Це, у свою чергу, вимагало негайних та кардинальних трансформацій суспільного життя як країни в цілому, так і регіонів та земель, які входили до її складу. Розгортання модернізаційних процесів, що охоплювали ряд найважливіших сфер життя -- економічної, політичної, міжстанових відносин, -- вимагали від селянства пристосування до нових умов життя та сільськогосподарської діяльності.

Важливою складовою реформаційних процесів стали масштабні зміни в житті та становищі найчисельнішого стану тогочасного суспільства -- селянства. З огляду на це, глибоке та всебічне дослідження динаміки соціальної поведінки українських селян, їх пристосування до нових умов соціального, правового й культурного життя та змін у сфері суспільних відносин не втратило своєї актуальності в сучасних реаліях історичної науки.

В умовах глибоких та всебічних зрушень в найважливіших сферах життя, необхідності пристосування до нових форм господарювання та незворотного оновлення суспільного життя, фактично стали переломним етапом та своєрідною межею між традиційним та модерним суспільством. Тому в реаліях потужних змін особливу увагу до себе привертала потреба селян в здобутті основ грамоти та освіти. Тому саме в пореформений період важливим було формування основних типів початкових шкіл, Крім того, громадськість посилювала свій вплив й спромоглася зреалізувати свій вплив на розвиток шкільної справи через мережу навчальних закладів органів місцевого самоврядування. Значних зусиль було докладено для вдосконалення наявних та створення нових шкіл, впровадження нових методик навчання й гуманізації навчально-виховного процесу. Стала приділятися увага справі підготовки кваліфікованих педагогічних кадрів, в тому числі й для сільських шкіл.

Вітчизняна історіографія зробила перші кроки у вивченні питань освіти селян в пореформену епоху ще в другій половні ХІХ ст. Саме у цей час з'явилися доробки, в яких розкривались основні завдання, плани та ресурси товариств для поширення грамотності, що діяли по всій Російській імперії, в тому числі й на українських землях Миропольский С. И. Задачи, планы и силы “Обществ для распространения грамотности” в России // Семья и школа. -- 1873. -- № 7, кн. 2. -- Ч. 2. -- С. 139-184., а також доробки, посвячені історії народної освіти Лотоцкий А. Народное образование в Подолии в его прошлом и настоящем // Образование. -- 1896. -- № 4..

На початку ХХ ст. опубліковано ряд джерел Сборник распоряжений по Министерству Народного просвещения: 1874-1876 гг. -- СПб., 1901. -- Т. 1-6; ФальброкГ., Чарнолусский В. Настольная книга по народному образованию: Законы, распоряжения, инструкции, уставы. -- СПБ. -- 1904. -- Т. 1-3. Шафронов И. А. К истории народного образования в южнорусских губерниях // Киевская старина. -- 1902. -- Т. 29, кн. 2. -- С. 77-83. Отчет о состоянии церковно-приходских школ и школ грамоты Полтавской епархии за 1890-91 уч. г. // Полтавские епархиальные ведомости. -- Ч. оф. -- 1892. -- № 6. -- С. 218-254, 389. та публікацій в різного роду періодичних виданнях з питань історії народної освіти, стану та діяльності церковнопарафіяльних шкіл на українських землях Церковно-приходские школы в 1885 г. // Полтавские епархиальные ведомости. -- Ч. неоф. -- 1888. -- № 1. -- С. 19-25. Последнее законодательное слово о школах грамоты // Церковноприходская школа. -- 1891. -- Кн. 3. -- С. 132-148. О школах церковно-приходских, грамоты и отдельных школах для девочек // Церковно-приходская школа. -- 1895. -- Кн. 1. -- С. 3-9., школам грамоти, в тому числі навчальних закладів для дівчаток.

Дослідження процесів модернізації та змін, викликаних ними, в повсякденному житті, менталітеті та моделі поведінки українських селян довгий час залишалися поза увагою дослідників. Відповідні студії з'явилися вже у пострадянський період, адже радянські дослідження характеризувались акцентуванням уваги на соціально-економічних проблемах та питаннях селянського руху. Тому навіть у працях, присвячених психології селянства, його духовному світу, духовні потреби та запити згадувались лише побіжно Зотова О. И., Новиков В. В., Шорохова Е. В. Особенности психологии крестьянства (прошлое и настоящее). -- М., 1983.; й лише на рубежі радянської та пострадянської епох з'явились дослідження, в яких увага стала приділятися, зокрема, книжковій культурі селян Громыко М. М. Грамотеи и книжники // Громыко М. М. Мир русской деревни. -- М., 1991. -- С. 169-194. та спростовувались твердження про їх тотальну неграмотність.

Пострадянська історіографія відзначилась доробками, присвяченим політиці царського уряду щодо церковнопарафіяльних шкіл в Україні в пореформений період, основним напрямкам реформування початкової освіти духовного відомства, створенню мережі церковнопарафіяльних шкіл та джерелам їх матеріального забезпечення Петренко І. М. Церковнопарафіяльні школи Лівобережної України в системі освітньої політики уряду Російської імперії (1884-1917 рр.). -- Полтава, 2008. -- 161 с.; Її ж. Якою була освіта в церковнопарафіяльних школах Полтавської губернії // Постметодика. -- 2002. -- № 5-6. -- С. 33-38, 236.. Окремою темою наукових досліджень стало висвітлення діяльності земських установ в освітній сфері Гавриш Р. М. Шкільна діяльність земського самоврядування на Лівобережній Україні в 1865-1919 роках: дис.... канд. іст. наук. -- Полтава, 1998. -- 177 с.. Не були обійдені також увагою дослідників й питання впливу народної ініціативи в розвитку освіти Левченко І. М. Роль народної ініціативи в розвитку початкової та середньої освіти на Лівобережній Україні в 1825-1860 рр.: дис.... канд. іст. наук. -- Запоріжжя, 2002. -- 203 с.; Коляда І. А., Ковальчук Т. В. Участь повітових органів земського самоврядування в розвитку початкової освіти України (друга половина 1860-х рр.) // Проблеми історії України ХІХ -- початку ХХ ст. -- К., 2017. -- Вип. 27. -- С. 206-216. Мирошниченко П. Я. Культура русского и украинского крестьянства конца эпохи феодализма (1760-1861 гг.). -- Донецк, 1999. -- С. 121..

Коло знань селян в пореформену епоху, як і в більш ранні періоди, включало в себе головним чином систему знань, тісно пов'язану з працею на землі (географія й мікроклімат регіону проживання), технології, притаманні сільськогосподарській діяльності, основи соціальних та моральних уявлень життя в общині та родині, традиції їх функціонування та основні аспекти святкової культури. селяни освіта школа навчальний

Основними рисами селянського менталітету були абсолютизація фізичної, сільськогосподарської праці, низька соціально-політична активність та перевага традиційного буття над викликами та перспективами модернізації. Модернізаційні процеси сприяли трансформаціям в аграрних відносинах, однак у той же час поступово впливали на традиціоналізм і світосприйняття селян Бондар В. В., Присяжнюк Ю. П. Сучасна історіографія пореформеного селянства // Український історичний журнал. -- 2011. -- № 2. -- С. 199.. Саме завдяки ним селянство пережило значну трансформацію, яка істотно змінила спосіб його життя й перетворювала його на політично значущу силу. Стартовою точкою перетворень було унезалежнення селян від поміщиків. Досвід модернізації показав: чим раніше відбулося це звільнення, тим більших та значущіших перетворень зазнавало селянство Грицак Я. Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота. -- К., 2006. -- С. 246.. Ситуація в Російській імперії відрізнялася тим, що звільнення селян тут відбулося значно пізніше, ніж в країнах Європи, що не могло не вплинути не темпи та ефективність модернізацій них процесів в країні в цілому.

Однією зі сфер, в якій відбувалися зміни, була освітня, тим більше, що існувала нагальна необхідність подолання наслідків кріпосного права: байдужості поміщиків до рівня грамотності селян, відсутності джерел фінансування сільських шкіл, а також приміщень для навчальних закладів та підручників. Відчувалась істотна нестача педагогічних кадрів Перерва В. Історія шкільництва в містах і селах Київщини ХІХ -- початку ХХ ст. -- Біла Церква, 2008. -- С. 14.. Ще одним спадком епохи кріпосництва, що потребував подолання, був недостатній рівень грамотності населення. Навіть в імперській столиці -- Санкт-Петербурзі -- наприкінці 1860-х рр. доля неписьменних (за виключенням дітей до 7 років) складала 44%. В Москві ж за переписом 1871 р. неписьменних було 55%. В губернських імперських містах їх число зростало до 60-70%, повітових -- 70-80%, В селах же місцеві мешканці, що оволоділи грамотою, зустрічались нечасто.

Потребувало кардинальних змін ставлення самих селян до навчання та освіти. Хоча самі селяни ставилися до книги з глибокою повагою, протягом тривалого часу особливої потреби у читанні, тим більше регулярному, вони не відчували. Їх картина світу формувалася в умовах повсякденного спілкування з оточенням та трудовій діяльності, базованій на відтворенні засвоєних форм господарювання, що не передбачало раціоналізації діяльності. Тому селяни не відчували потреби звертатися до іншого досвіду, запозиченого к тому числі з літератури на сільськогосподарську тематику. Навчання дітей здійснювалося в умовах їх особистої участі в сільськогосподарській праці та господарській роботі дорослих.

Передача відповідних знань здійснювалася у безпосередній повсякденній діяльності, й тому знання, передані через письмо, вважалися другорядними й сприймалися важко й з обережністю Кароєва Т. Провінція у галактиці Гутенберга: книжкова культура подолян другої половини ХІХ -- початку ХХ ст. -- Вінниця, 2014. -- С. 235..

Скасування кріпосного права привело до значних змін як у статусі селян, так й їх житті та ставленні до освіти, адже зі здобуттям волі вони стали суб'єктом права. Якщо кріпаки перебували під повною опікою пана, то звільнені селяни вже самостійно долучалися до чисельних та найрізноманітніших відносин з державою, владою та представниками інших станів й брали участь у діяльності земських установ Лотоцкий А. Отчет гласного от крестьян о первом Черниговском губернском земском собрании 1865 г. // Киевская старина. -- 1895. -- Т. 48. -- № 1. -- Отд. 2. -- С. 1-5.. Інтенсивне формування принципово нових суспільних відносин, насамперед в політико-правовій сфері, означало необхідність знайомства з установчими грамотами, різноманітною документацією, податковими книгами, циркулярами та розпорядженнями влади, вироками та обліком та реагування на них. Це, у свою чергу, спонукало селян не лише до опанування грамотою, а й до залучення до читання, що мало стати важливим шляхом до отримання важливої та корисної інформації Кароєва Т. Вказ. праця. -- С. 234-235.. Опанування грамотою ставало справою значущою, адже село, яке в кріпосницьку епоху обмежувалось знанням вотчинної влади поміщика та його економів, в поре- формені часи інтегрувалося в рамки писемних регламентацій. Крім того, встановлення чітких правових норм ініціювало виникнення в сільському начальстві поєднання представницького (інтересів виборців) та адміністративного (знаряддя державної влади) начал. Звичайні ж хлібороби прагнули опанувати грамотою з метою розгледіти у документах, з якими доводилося мати справу, збіг їх суті з тим суспільним ідеалом, який подовжували відтворювати їх уява, бажання та прагнення Присяжнюк Ю. Українське селянство Наддніпрянської України: соціоментальна історія другої половини ХІХ -- початку ХХ ст. -- Черкаси, 2007. -- С. 388..

Здобуття освіти вносило знані зміни в життя селянина. Вивчившись, він отримував нагоду отримати місце й, отож, змінити рід діяльності, що перетворювало його зі свого брата-мужика, на панича, який, зі зміною соціального статусу, зраджував своє хліборобське оточення Там само. -- С. 390.. Здобуття освіти означало в переважній більшості випадків також зміну мови спілкування, адже на українських землях навчальні заклади слугували інструментом русифікації. Школи з малоросійською -- українською -- мовою якщо й засновувались, то, як це було з церковнопарафіяльними закладами на Правобережній Україні, лише з метою створення ефективної конкуренції польській початковій школі.

Питання, варте особливої уваги, пов'язане з колом читання українських селян. Селянська реформа ініціювала повільне та поступове розмивання традиційного укладу життя. Завдяки цьому змінювались форми комунікації, які, в свою чергу, сприяли укоріненню читання в селянському способі життя. Виникнення потреби у нових способах та видах комунікації, серед яких все більше значення стала займати її книжкова форма. Селяни все частіше долучалися до читання, й таким чином створювалося середовище, в якому книга була звичною та буденною, й водночас прищеплювала смак до читання.

Шляхи проникнення книг в селянське середовище були різними. Можна говорити про старовинні рукописні книги й першодруки, новітні підписні видання, принесені рознощиком зразки лубочної літератури. Книжкова культура поширювалась від церкви та школи, від родин, що ретельно зберігали скарби духовної старовини, й у той же час від тих, хто надавав перевагу новим зразкам та літературних творів найрізноманітніших жанрів, що привозились з великих міст Кошолап О. Ф. Політичні передумови розвитку освіти на Поділлі в пореформений період // Збірник наукових праць Хмельницького інституту соціальних технологій університету Україна. -- 2012. -- № 5. -- С. 91. Присяжнюк Ю. Вказ. праця. -- С. 240. Громыко М. М. Указ. соч. -- С. 169. Присяжнюк Ю. Вказ. праця. -- С. 236-236..

Серед книг, яким селяни надавали перевагу, були релігійні видання; світські ж досить повільно завойовували увагу. За змістом же література мала бути у першу чергу зрозумілою. Про це свідчить те, що під час революції 1905 р. в Російській імперії було скасовано обмеження на видання та поширення літератури українською мовою, Борис Грінченко організував опитування сільських учителів про те, наскільки селяни розуміли творчість Тараса Шевченка. И чи не найпопулярнішим твором Кобзаря в селянському середовищі була його поема “Катерина”. Мешканці сіл по-різному сприймали головну героїню поеми: дівчата й молоді жінки плакали над її долею. Парубки посміювалися з Катерининих гріха та довірливості. Селяни ж, що належали до старшого покоління, були не- вдоволені неморальним змістом поеми. Крім “Катерини”, селяни охоче читали Шевченкові поетичні твори на лірично-побутові сюжети -- “Наймичку”, “Причинну”, “Утоплену” й “Тополю”. У той же час осягнути поеми на історичні сюжети їм було набагато складніше, адже для цього потрібно було орієнтуватись в історичних подіях минулого, у той час, як саме таких знань сільським читачам не вистачало.

Тому вкрай необхідними були перетворення в освітній сфері. З одного боку, самодержавство усвідомлювало, що нижчий рівень освіти народу забезпечував більш просте ним управління, з іншого -- масштабна модернізація суспільства, що розгорталася, зумовлювала гостру потребу у добре освічених та кваліфікованих спеціалістах. Крім того, піднесення загального освітнього та культурного рівня населення забезпечувало впровадження новітньої техніки, передових технологій та ефективніших форм організації праці.

У 1864 р. набуло чинності Положення про початкові народні училища, за яким усі бажаючі, незалежно від станової приналежності та віку, отримували право отримання початкової освіти. Училища підпорядковувалися міністерству народної освіти й призначалися у першу чергу саме для селян та мешканців сільської місцевості. 1875 р. запроваджувалася Інструкція для двокласних та однокласних сільських училищ міністерства народної освіти, що регулювала діяльність сільських навчальних закладів. Так, документ визначав трирічний термін навчання в однокласних училищах, протягом якого учні мали освоїти Закон Божий, слов'янську грамоту, російську мову, основи письма й арифметику. В двокласних училищах навчалися п'ять років, а зміст навчальної програми був набагато насиченішим; учні знайомилися з основами історії, географії, природознавства, креслення та церковного співу. Враховуючи характер училищ та те, що в них мали отримувати освіту вихідці з селян, навчальний процес міг доповнюватися освоєнням знань, необхідних в сільському господарстві: відповідних ремесел, рукоділля, садівництва, городництва та бджільництва. Тогочасні реалії діяльності сільських училищ були так, що ці навчальні заклади могли повноцінно функціонувати лише за умови їх спільного утримання міністерством народної освіти разом з іншими засновниками, такими, як сільські общини, земства та дворяни-благо- дійники. На початку XX ст. 84% коштів на потреби шкіл виділяли земства, 14% -- міністерство освіти, й, нарешті, 2% -- духовне відомство.

Наприкінці XIX ст. кількість початкових шкіл на українських землях порівняно з 1856 р. зросла в 13 разів й досягла майже 17 000. Лише в Катеринославській губернії число одних лише земських шкіл за чверть Грицак Я. Вказ. праця. -- С. 165-166. століття -- з 1871 по 1896 рр. зросло з 48 до 73 6 Лень А. Забезпечення харчової промисловості України інженерно-технічними кадрами в другій половині ХІХ -- на початку ХХ ст. // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: історія. -- 2012. -- Вип. 2. -- С. 39.. Проте, навіть таких кардинальних зрушень було недостатньо, адже не охоплені шкільним навчанням залишилося понад 70% дітей. Через це відсоток тих, хто отримав освіту, в українському суспільстві в цілому й в селянському середовищі зокрема, був на рубежі віків ще досить низьким -- у різних губерніях України він коливався від 15,5 до 27,9% (рівень грамотності по Російській імперії в цілому становив 21%) Бойко О. Д. Історія України. -- К., 2002 [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: http://www.ebk.net.ua/Book/history/boyko_iu/chapter9/904.htm Окушова Г. А., Пьяных Е. Г. Народная школа в дореволюционной России: теоретико-методологические основания и организационная практика // Вестник Томского государственного педагогического университета. -- 2010. -- № 11. -- С. 70-71..

Чи не найважливішою реформою, що стояла біля витоків функціонування сільської школи, стала Земська реформа 1864 р. Положення про земські установи від 1 січня 1864 р. підпорядкувало губернським та повітовим земствам ряд установ, у тому числі й навчальні заклади. Таким чином, одним з результатів модернізаційних перетворень стала поява земських шкіл, заснування яких стала результатом спільних зусиль держави та громадськості. Ситуація, що склалась, прискорила розвиток теоретичних моделей народної освіти, що акцентували увагу та зусилля на її специфіку не тільки з державної точки зору, але й з позицій педагогічної теорії. Статус земської школи був подібним до статусу сільської, адже обидва види навчальних закладів мали ряд спільних рис, таких, як територіальна специфіка, зв'язок із сільськогосподарським виробництвом та нерідко залежність від нього, а також невелика їх кількість.

Одним з результатів освітньої реформи 1884 р. та ведення в дію “Правил про церковнопарафіяльні школи”, діючі на українських землях школи грамотності перейшли під контроль Святійшого Синоду. Затверджені 4 травня 1891 р. “Правила про школи грамотності”, згідно з якими, а також з доданим до них циркуляром, санкціонувалося відкриття нових шкіл грамотності, де вже діяли школи духовного відомства, мало погоджувати введення в дію новоутворених навчальних закладів з Єпархіальною вчительською радою та отримати від неї відповідний дозвіл. Також у справі відкриття нових навчальних закладів для народу, в тому числі й селян, мали враховуватися місцеві умови й реалії Юрченко О. Розвиток освіти на Поділлі на початку ХХ століття // Вісник Київського національного лінгвістичного університету. -- 2015. -- Вип. 20. -- С. 88..

На початку ХХ ст. все більше селян не лише опановували грамоту, але й досягали значних успіхів, стаючи дописувачами періодичних видань, адресованих аграріям (“Хуторянин” Барган И. (крестьянин). О запашке навоза // Хуторянин. -- 1914. -- № 7. -- С. 207-208; Бобко И. (крестьянин). Из сообщений хлебороба. О посадке деревьев // Там же. -- 1914. -- № 14. -- С. 206-207; Егорушкин О. (хлебороб). Из сообщений хлеборобов. Какое улучшение я ввел в своем хозяйстве и почему // Там же. -- 1914. -- № 3031. -- С. 876-877; Кошиль С. (крестьянин) Из сообщений хлеборобов (Выгоды очистки зерна) // Там же. -- 1914. -- № 1. -- С. 21-22; Плужник П. (крестьянин). Из сообщений хлеборобов. Влияние сельскохозяйственного общества на население // Там же. -- 1914. -- № 57. -- С. 1337; Яценко И. (крестьянин). Из сообщений хлеборобов. Как мы сделались хуторянами // Там же. -- 1914. -- № 2. -- С. 51-53., “Селянин” Борис В. (крестьянин). Корреспонденция // Селянин. -- 1908. -- № 12. -- С. 2829; Литвинов С. (крестьянин) Корреспонденции // Там же. -- 1909. -- № 4. -- С. 124126; Сиромаха В. (крестьянин). О деревенских неурядицах // Там же. -- 1914. -- № 14. -- С. 389-391., “Хлебороб” Литвиненко С. (крестьянин). Селянські надії // Хлебороб. -- 1908. -- № 5. -- С. 56-58.).

Активізувалась й урізноманітнювалась й політика у сфері народної освіти. В законодавчому відношенні питання організації народної освіти в черговий раз був поставлений на порядок денний у першій половині 1864 р. Приводом до цього послужила земська реформа 1 січня1864 р., втілення в життя якої наділила земства правом будівництва, керівництва й управління місцевими, у тому числі й сільськими школами. 14-го червня того ж року було затверджено “Положення про початкові народні училища”, що передавало церковнопарафіяльні училища в компетенцію училищних рад, що складалися з чиновників міністерств народної освіти та внутрішніх справ й представників закладів, що утримували школи. Головою губернської училищної ради зазвичай призначався єпархіальний архієрей, що, ймовірно, можна розглядати як поступку духовному відомству.

Таким чином, стикнувшись з необхідністю вирішенням питання про те, якою -- духовною чи світською -- мала бути початкова народна освіта, кому підпорядковуватися, Олександр ІІ не став на бік церкви Калачев А. В. Церковно-приходская школа в системе народного образования [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: https://cyberleninka.ru/article/v/tserkovno- prihodskaya-shkola-v-sisteme-nachalnogo-narodnogo-obrazovaniya.

Зусилля влади у справі народної освіти концентрувалися у кількох важливих напрямках. Розвивалась мережа навчальних закладів, в яких могли навчатися селяни. Земства отримали право відкриття двокласних сільських училищ Доклад о предоставлении земству права открывать двухклассные сельские училища // Земский сборник Черниговской губернии. -- 1898. -- № 2-4, прил.. Регламентувався порядок відводу земельних ділянок для їх спорудження Издание управою правил для отвода земельных участков от казны сельским школам // Земский сборник Черниговской губернии. -- 1900. -- № 4.; на будівництво земських шкіл, в тому числі й сільських, виділявся казенний ліс К вопросу об отпуске казенного леса на постройку земских школ // Земский сборник Черниговской губернии. -- 1901. -- № 2.. Приділялася увага санітарному стану народних навчальних закладів Санитарные вопросы сельской народной школы по данным о школах Коно- топского земства. В. В. Шеболдаева // Земский сборник Черниговской губернии. -- 1886. -- № 7-8. -- С. 33, 45, 75; № 9-12. -- С. 24, 45, 53.. Важливим напрямком піклування про потреби сільських шкіл було відкриття складів навчальних посібників та літератури, необхідних для забезпечення навчального процесу Об открытии в г. Чернигове склада учебных пособий и книг для земских сельских школ губернии // Земский сборник Черниговской губернии. -- 1876. -- № 1-4. -- С. 89.. Фінансування шкіл та виплата заробітної плати вчителям, що в них працювали, нерідко покладалися водночас на земства та місцеві селянські общини Дело об исправном внесении земствами и сельскими обществами сумм на содержание школ и о своевременной выдаче жалования учителям // Земский сборник Черниговской губернии. -- 1900. -- № 4.. Траплялося, що на задоволення актуальних потреб сільської школи йшли зібрані штрафи. Так, мешканці села Білорукавка на Поділлі на мировому сході, що відбувся 24 березня 1862 р., дійшли згоди, що пияцтво у їх середовищі поширюється головним чином шинкарями, які, незважаючи на заборону, продавали горілку не лише за гроші, а й за речі. З огляду на це вони попрохали поміщиків виселити тих корчмарів зі своїх маєтків, а самі корчми передати тим з селян, що мали славу людей моральних, тверезих та, по можливості, грамотних. Тих же п'яниць, що заглядали до корчми навіть вдень, особливо ж літом, коли сільськогосподарські роботи були в розпалі, вирішили штрафувати на суму від 3 злотих 10 грошей до 13 злотих 10 грошей. Зібрані кошти постановили витрачати на купівлю книг для місцевої школи. Аналогічне рішення -- направляти весь прибуток з сільської корчми на потреби школи -- ухвалили й мешканці ще одного подільського села -- Долиняни Красовський Я. Й. Подільський селянин пореформеної доби в оцінці авторів “Подольских епархиальных ведомостей” // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія: Історія. -- Вінниця, 2007. -- Вип. 12. -- С. 199-203..

Особлива увага приділялася сільським учителям, їх кваліфікації та можливостям виконання своїх професійних обов'язків. Оскільки реформи, передусім селянська, посилила потребу в освіті серед селян й їх прагнення до опанування грамотою, для підготовки вчителів, яких не вистачало особливо в селах, виникла й розширювалась мережа відповідних учбових закладів. На першому місці за характером та якістю підготовки педагогічних кадрів були університети та учительські інститути. Підготовкою вчителів займалися також учительські семінарії, церковно-учительські школи, постійні педагогічні курси та короткочасні курси при земствах.

Для педагогів, що навчали дітей на селі, не лише скликались фахові з'їзди Учреждение съезда сельских учителей в Конотопском уезде // Земский сборник Черниговской губернии. -- 1870. -- № 5. -- С. 50.. Організовувались курси, як короткострокові Краткосрочные педагогические курсы и курсы церковного пения для учителей церковно-приходских школ и школ грамоты Лубенского уезда // Киевская старина. -- 1894. -- Т. 44. -- С. 135-141. Удовлетворение ходатайства земств об устройстве одногодичных курсов для подготовки учительниц и учителей сельских начальных училищ // Земский сборник Черниговской губернии. -- 1902. -- № 2; Об устройстве педагогических курсов для сельских учителей // Там же. -- 1873. -- № 12. -- С. 87; Об открытии в г. Чернигове подготовительных курсов для сельских учителей // Там же. -- 1873. -- № 6. -- С. 33., так й річні, основною метою діяльності яких була підготовка і підвищення кваліфікації педагогічних кадрів для сільських навчальних закладів й випускникам яких надавалася матеріальна допомога О выдаче пособий бывших на педагогических курсах сельским учителям и учительницам // Там же. -- 1876. -- № 8-12. -- С. 87. Об открытии нового кредита сельским учителям для распространения полезных книг // Там же. -- 1884. -- № 4-5. -- С. 105.. Додатково сільським учителям надавалися спеціальні кредити, призначені для полегшення розповсюдження серед селян корисних для них книг.

Актуальним було питання підручників. Друга половина ХІХ ст. й пореформена епоха зокрема відзначилася виходом близько 145-ти підручників для навчання української грамоти. Основа більшості з них будувалася на церковно-релігійних матеріалах Ільчук Ю. Як українських селян вчили читати: читацькі експерименти Х. Д. Ал- чевської, Б. Д. Грінченка і С. Я. Ан-ського на межі XIX-XX століть [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: https://www.researchgate.net/publication/311268345_.

Всього в селах України на 1898 р. налічувалося 27 000 учителів, 755 000 учнів та близько 14 000 шкіл. Кількість останніх, зокрема початкових, порівняно з серединою ХІХ ст. у підросійській Україні зросла в 12 разів. Однак й такий, здавалось б швидкий, ріст, не міг забезпечити потребу основні мас населення України в початковій освіті, адже переважна більшість (80%) базових навчальних закладів представляла собою церковнопарафіяльні школи, навчальна програма в яких обмежувалася читанням духовної літератур та вивченням молитов. Істотно ускладнювала ситуацію й заборона друку та розповсюдження літератури українською мовою, а також жорстке цензурування навчальних матеріалів та освітніх програм, що, у свою чергу, гальмувало формування масової читацької аудиторії. Поява ж різноманітних авторських букварів та читанок українською мовою сприяла лише навчанню грамоті, однак не була в змозі прискорити розвиток культури читання та самоосвіти селян.

Тим не менше, основним джерелом формування сільської педагогічної інтелігенції були представники саме нижчих верств населення. Так, 1881 р. серед сільських вчителів України 44,1% були вихідцями з сільського духовенства, 26,7%, тобто більше чверті -- з селян, 8% -- міщан та ремісників та 4% -- солдатських чинів. Таким чином, 2/5 (близько 40%) їх складу були з вихідцями з низів Там само. Модернізаційні процеси в соціальній сфері [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: https://pidruchniki.com/11221213/istoriya/modernizatsiyni_protsesi_sotsialniy_sferi. Значна кількість вчителів з селян в пореформений період пояснювалась тим, що в учительських семінаріях та інститутах навчалось значна кількість представників цього стану. Учительські семінарії користувались особливою популярністю у селян через те, що програма вступного іспиту обмежувалась обсягом програми двокласного початкового училища, саме навчання було безкоштовним й, крім того, сільські вчителі звільнялися від всіх особистих повинностей Юрченко О. Вказ. праця. -- С. 92..

Велась робота з відкриття та облаштування Устройство в уездах Черниговской губернии сельских библиотек // Земский сборник Черниговской губернии. -- 1900. -- № 1; Учреждение сельских библиотек для чтения в некоторых селах Харьковской губ., в селе Ростовке Пензенской губ. // Там же. -- 1881. -- № 4. -- С. 158. сільських бібліотек й комплектації їх популярними брошурами для безкоштовного розповсюдження серед селян Ходатайство о разрешении помещать в сельские библиотеки и бесплатно раздавать населению бесплатные брошюры // Там же. -- 1900. -- № 11., що поєднувалась із заходами, спрямованими на полегшення придбання селянами корисних для них книг Меры к облегчению приобретения крестьянами полезных книг // Там же. -- 1901. --.

Та, незважаючи на зусилля, що докладалися, прагнення російської влади кардинально змінити на краще життя селян, в тому числі через підвищення їх освітнього рівня, не досягли своєї мети. На заваді успіху стояло те, що реформи, в тому числі зміни в освітній сфері, здійснювалися в умовах збереження імперських структур та самодержавства. Тому освітня сфера продовжувала залишатись одним з потужних й ефективних засобів політичного впливу царизму на підтримку курсу щодо русифікації українських земель, Крім того, відчувався суттєвий розрив між введенням зі 1864 р. всестанової освіти та різкою нестачею шкіл, в яких могли навчатися селянські діти, україномовних навчальних посібників, які б знайомили учнів з історією, культурою та традиціями українського народу, а також національних педагогічних кадрів. Тому в умовах, що склалися, намагання підвищити освітній рівень селян головним чином. що реалізовувалися шляхом посилення російського впливу, й без врахування національного фактору в освіті або ж через нехтування ним, зазнавали невдачі. Значна кількість потенційних учнів через брак шкіл та підручників залишалась поза навчальним процесом. Ті ж з селян, що навчились грамоті, нерідко відчували труднощі в подальшій само- реалізації, а саме ж українське село в основній своїй масі практично не відгукнулось на русифікаційні процеси, що активно впроваджувалися в освітній сфері. Зміни в селянському середовищі відбувалися досить повільно; помітний відхід від патріархального буття, характерний для нього, став спостерігатися лише на початку ХХ ст.

References

1. Boiko, O. D. (2002). Istoriia Ukrainy. Kyiv. [in Ukrainian].

2. Bondar, V. V., & Prysiazhniuk, Yu. P. (2011). Suchasna istoriohrafiia poreformenoho selianstva. Ukrains'kyj istorychnyj zhurnal, 2, 180-201. [in Ukrainian].

3. Gromyko, M. M. (1991). Gramotei i knizhniki. In M. M. Gromyko (Author), Mir russkoj derevni (pp. 169-194). Moscow. [in Russian].

4. Havrysh, R. M. (1998). Shkil'na diial'nist' zems'koho samovriaduvannia na Livoberezhnij Ukraini v 1865-1919 rokakh (Candidate's thesis). Poltava. [in Ukrainian].

5. Hrytsak, Ya. (2006). Prorok u svoij vitchyzni. Franko ta joho spil'nota. Kyiv. [in Ukrainian].

6. Ilchuk, Yu. (n. d.). Yak ukrains'kykh selian vchyly chytaty: chytats'ki eksperymenty Kh. D. Alchevs'koi, B. D. Hrinchenka i S. Ya. An-s'koho na mezhi XIX-XX stolit'. Retrieved from https://www.researchgate.net/publication/311268345_ [in Ukrainian].

7. Kalachev, A. V. (n. d.). Cerkovno-prixodskaya shkola v sisteme narodnogo obra- zovaniya. Retrieved from https://cyberleninka.ru/article/v/tserkovno-prihodskaya-shkola-v- sisteme-nachalnogo-narodnogo-obrazovaniya [in Russian].

8. Karoieva, T. (2014). Provintsiia u halaktytsi Hutenberha: knyzhkova kul'tura podolian druhoipolovynyXIX--pochatkuXXst. Vinytsia. [in Ukrainian].

9. Koliada, I. A., & Kovalchuk, T. V. (2017). Uchast' povitovykh orhaniv zems'koho samovriaduvannia v rozvytku pochatkovoi osvity Ukrainy (druha polovyna 1860-kh rr.). Problemy istoriп Ukraпni XIX -- pocatku XX st. -- Problems of the history of Ukraine of XIX-- beginningXXcc., (27), 206-216. [in Ukrainian].

10. Kosholap, O. F. (2012). Politychni peredumovy rozvytku osvity na Podilli v poreformenyj period. Zbirnyk naukovykh prats' Khmel'nyts'koho instytutu sotsial'nykh tekhnolohij universytetu Ukraina, (5), 91-92. [in Ukrainian].

11. Krasovskyi, Ya. (2007). Podil's'kyj selianyn poreformenoi doby v otsintsi avtoriv "Podol'skykh eparkhyal'nykh vedomostej". Naukovi zapysky Vinnyts'koho derzhavnohopeda- hohichnoho universytetu imeni Mykhajla Kotsiubyns'koho. Seriia: Istoriia, (12), 199-203. [in Ukrainian].

12. Len, A. (2012). Zabezpechennia kharchovoi promyslovosti Ukrainy inzhenerno- tekhnichnymy kadramy v druhij polovyni XIX -- na pochatku XX st. Naukovi zapysky Ternopil's'koho natsional'noho pedahohichnoho universytetu imeni Volodymyra Hnatiuka. Seriia: istoriia, (2), 38-43. [in Ukrainian].

13. Levchenko, I. M. (2002). Rol' narodnoi initsiatyvy v rozvytku pochatkovoi ta seredn'oi osvity na Livoberezhnij Ukraini v 1825-1860 rr. (Candidate's thesis). Zaporizhia. [in Ukrainian].

14. Miroshnichenko, P. Ya. (1999). Kul'tura russkogo i ukrainskogo krest'yanstva konca e'poxifeodalizma (1760-1861 gg.). Donetsk. [in Russian].

15. Okushova, G. A., & Pianykh, E. G. (2010). Narodnaya shkola v dorevolyucionnoj Rossii: teoretiko-metodologicheskie osnovaniya i organizacionnaya praktika. Vestnik Toms- kogo gosudarstvennogopedagogicheskogo universiteta, 11, 70-71. [in Russian].

16. Pererva, V. (2008). Istoriia shkil'nytstva v mistakh i selakh Kyivschyny XIX -- pochatkuXXst. Bila Tserkva. [in Ukrainian].

17. Petrenko, I. M. (2002). Yakoiu bula osvita v tserkovnoparafiial'nykh shkolakh Poltavs'koi hubernii. Postmetodyka, 5-6, 33-38. [in Ukrainian].

18. Petrenko, I. M. (2008). Tserkovnoparafiial'ni shkoly Livoberezhnoi Ukrainy v systemi osvitn 'oipolityky uriadu Rosijs'koi imperii (1884-1917rr.). Poltava. [in Ukrainian].

19. Prysiazhniuk, Yu. (2007). Ukrains'ke selianstvo Naddniprians'koi Ukrainy: sotsio- mental'na istoriia druhoipolovynyXIX--pochatkuXXst. Cherkasy. [in Ukrainian].

20. Yurchenko, O. (2015). Rozvytok osvity na Podilli na pochatku XX stolittia. Visnyk Kyivs'koho natsional'noho linhvistychnoho universytetu, (20), 87-98. [in Ukrainian].

21. Zotova, O. I., Novikov, V. V., & Shorokhova, E. V. (1983). Osobennosti psixologii krest'yanstva (proshloe i nastoyashhee). Moscow. [in Russian].

Размещено на Allbest.ru