Участь поляків та євреїв у органах селянського самоврядування на Правобережній Україні в другій половині ХІХ ст.
Відміна кріпосного права у 1861 р., початок глобальних перетворень, які торкнулись адміністративно-територіального поділу імперії. Постанови та циркуляри міністерства внутрішніх справ. Національна строкатість Правобережної України у ХІХ - початку ХХ ст.
| Рубрика | История и исторические личности |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 16.07.2021 |
| Размер файла | 37,8 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
УЧАСТЬ ПОЛЯКІВ ТА ЄВРЕЇВ У ОРГАНАХ СЕЛЯНСЬКОГО САМОВРЯДУВАННЯ НА ПРАВОБЕРЕЖНІЙ УКРАЇНІ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ ст.
К.В. Мельничук
аспірантка, відділ історії України ХІХ -- початку ХХ ст., Інститут історії України НАН України (м. Київ, Україна)
Відміна кріпосного права у 1861 р. стала початком глобальних перетворень, які торкнулись адміністративно-територіального поділу імперії. За новим поділом у Київській, Подільській та Волинській губерніях нижчою територіальною одиницею стала “сільська община” (територіальна сільська громада), вищою -- волость. Управління сільськими громадами здійснювали органи селянського самоврядування -- волосне та сільське правління, які формували і забезпечували хлібороби. Однак, окрім справ громади, законодавець зобов'язав селянське самоврядування виконувати низку необхідних у державному управлінні функцій (фіскальні, юридичні, поліцейські, статистичні, освітні). Тож, селянські адміністрації фактично перетворились у найнижчу ланку у ієрархії державного управління. Самостійність селянського самоврядування обмежували постанови та циркуляри міністерства внутрішніх справ, генерал-губернатора, губернатора, губернського у селянських справах присутствія і мирового посередника. Навіть підбір кадрів до установ селянського самоврядування здійснювався із урахуванням низки обмежень встановлених “Положенням про вихід селян із кріпацької залежності” 1861 р.
Національна строкатість Правобережної України у ХІХ -- початку ХХ ст., була представлена у присутності в регіоні євреїв та поляків, які становили відповідну другу та третю за чисельністю категорію жителів, після українців. Вагома частка представників даних національностей проживали у селянському середовищі, тож поставала проблема участі їх у роботі селянського самоврядування. Для недопущення на ключові посади в сільські адміністрації “чужинців” (не членів селянської громади, іновірців) на місцях вводились обмеження. Однак, відносно доступною для бажаючих працювати у волості чи сільському правлінні залишалась посада писаря. У пропонованій розвідці розглядається проблема кадрового забезпечення та присутність представників польської і єврейської національності в органах селянського самоврядування у Південно-Західному краї Російської імперії у другій половині ХІХ ст. Охарактеризовано порядок ротації працівників селянських адміністрацій, їх освіту, рівень фаховості, умови праці та оплату. Описані окремі випадки служби євреїв та поляків на посадах писарів у селянських адміністраціях.
Ключові слова: селянське самоврядування, волосна управа, сільське правління, селянська реформа, мировий посередник, поляки, євреї.
Abstract
кріпосний право правобережній адміністративний
K.V. Melnychuk
Ph.D. student,
Department of the History of Ukraine XIX -- early XX century, Institute of History of Ukraine NAS of Ukraine (Kyiv, Ukraine)
PARTICIPATION OF POLES AND JEWS IN THE PEASANT SELF-GOVERNMENT IN THE RIGHT-BANK UKRAINE IN THE SECOND HALF OF THE XIX CENTURY
The abolition of serfdom in 1861 was the beginning of global reformations that dealt with the administrative and territorial division of the empire. According to the new division, the lowest territorial unit was a rural community (territorial community) in Kyiv, Podolia and Volhynia guberniyas, the highest -- volost. The control of rural communities was performed by peasant self-government -- volost and rural government which were formed and provided by peasants (members of the community). However, excepting community affairs, the legislator charged the peasant selfgovernment to execute a number of urgent functions in the government (fiscal, legal, police, static and educative functions). For that reason, the peasant authorities fairly changed to the lowest link of the government in the hierarchy. The peasant self-government was restricted by the resolutions and circulars of Ministry of Interior, general-governor, governor in peasant affairs and “myrovyi poserednyk”. As a matter of fact, the talent acquisition to the peasant self-government office was implemented with a number of restrictions established by the “Regulation on the peasants withdrawal from serfdom” in 1861.
The specific character of the Right-Bank Ukraine was the diversity of area, after the Ukrainians the second most populated were the Polish people, the third -- Jewish. The impressive part of Polish and Jewish nationalities lived in peasant community so that it was a problem of their participation in the work of peasant self-government. Avoiding “chuzhynziv” (people who were not the members of peasant community) to the main positions of rural administration, the restrictions were input on the spot. Still, the position of clerk (pisar) was accessible for those wishing to work in volost or rural government. The article deals with problem of human resourcing and the presence of Polish and Jewish nationalities in the peasant self-government in the South-Western region of the Russian Empire in the second half of the 19th -- the beginning of the 20th centuries. The rotation way of workers in the rural administration, their level of education, professional achievements, employment and remuneration terms are distinguished in the article Certain cases of working Jewish and Polish as clerks in rural administrations are described.
Keywords: peasant self-government, volost, rural community, the Right-Bank Ukraine, South-Western region, the Polish and Jewish people, myrovyi poserednyk, governor.
Із запровадженням “Загального положення про вихід селян із кріпацької залежності” 1861 р. розпочались зміни в адміністративно-територіальному поділі, які в першу чергу торкнулись селян. Трансформації зазнала система їхнього управління, уряд надав селянам право на самоврядування. Створення та утримування селянських адміністрацій покладалось на громади, тож держава звільнялась від проблеми їхнього забезпечення. Водночас владу непокоїла ймовірність втрати контролю над селом -- основним податковим ресурсом, тому законодавець затвердив досить химерну конструкцію селянського самоврядування, принципи якої полягали в обмежені самоврядування. На етапі підбору кадрів у власні адміністрації, хлібороби не були самостійні, а постійні втручання представників влади у формування селянського самоврядування, перешкоджали доступу до них національним меншинам краю. Мета даної розвідки -- проаналізувати проблему участі представників польської та єврейської національності в органах селянського самоврядування у Південно-Західному краї у другій половині ХІХ -- на початку ХХ ст.
Запровадження і функціонування селянського самоврядування викликали жвавий інтерес у суспільстві дореволюційної Росії. Зокрема, предметом дискусії ставали положення, що стосувались створення нового адміністративного поділу, запровадження “селянської общини” та волості. Стосовно надмірного втручання представників державної влади у вибори членів селянського самоврядування висловлювався публіцист К. Аксаков1. Про несамостійність селянського самоврядування зазначав поет і публіцист М. Огарьов Аксаков К. Замечание на новое административное устройство крестьян в России. Лейпциг, 1861. С. 76-77. URL: http://books.e-heritage.ru/book/10090196 (дата звернення: 28. 05. 20). Огарев Н. Разбор нового крепостного права, обнародованого 19 февраля 1861 года в положениях о крестьянах, вышедшых из крепостной зависимости. Лондон, 1861. С. 82-83.. Дослідники С. Латишев та А. Яновський у публікаціях в Енциклопедичному словнику Брокгауза та Ефрона аналізували правове становища волосних та сільських правлінь, їхню взаємодію з владою Яновский А. Сельское общество // Энциклопедический словарь Ф. А. Брокгауза и И. А. Ефрона. Т. 29. СПб., 1900. С. 377; Латышев С. Волость // Там же. Т. 7. СПб., 1892. С. 93-98.. Однак участь поляків чи євреїв у селянських органах самоврядування не стала спеціальним предметом досліджень. Після повстання 1863 р. у пресі поширювалась антипольська риторика, яка існувала впродовж другої половини ХІХ ст. Зокрема, періодичне видання “Вестник Юго-Западной и Западной России” розміщувало статті шовіністичного змісту, які змальовували негативний вплив поляків на формування селянського самоврядування.
Радянська історіографія вивчала діяльність селянських адміністрацій, без акценту на їхній національний склад. Особливістю радянських досліджень стало визначення “кулацького” характеру органів селянського самоврядування. Однак, попри негативну оцінку селянських установ як “органів гноблення та визиску селян”, радянські праці надають цінні матеріали аналітичного змісту. Так, історик С. Боднаревський проаналізував діяльність волосних правлінь, визначив склад селянських адміністрацій, статті їхніх видатків та прибутків, розміри заробітних плат Интересный мировой посредник // Вестник Юго-Западной Росии. К., 1863. С. 202209; Первый крестьянский праздник // Там же. С. 102; Из Житомира // Там же. С. 104108. Боднаревський А. Волосне управління та становище селян на Україні після реформи 1861 року. К., 1961. С. 72-73. Пойда Д. Крестьянское движение на Правобережной Украине в пореформенный период (1866-1900 гг.). Днепропетровск, 1960. С. 26.. Історик Д. Пойда у монографії, присвяченій селянській боротьбі за землю у Правобережній Україні, встановив чисельність населення краю, його національну складову. Зокрема, вчений простежив польську присутність у різних станах, в тому числі у селянському, що дозволило помітити перехід поляків із шляхетського до селянського стану.
У сучасних селянознавчих студіях українські дослідники приділили значну увагу вивченню органів селянського самоврядування. Так, об'єктом дослідження історикині І. Верховцевої стали органи селянського самоврядування (1861-1917 рр.) європейських регіонів Російської імперії Верховцева І. Між корпоративністю і бюрократизмом: самоврядування селян у Російській імперії (друга половина ХІХ -- початок ХХ ст.). Черкаси, 2018. С. 9.. Зокрема, дослідниця проаналізувала процеси ротації у селянських адміністраціях, зауважила на низькому рівні освіти їхніх працівників Там само. С. 167-177.. Дисертаційне дослідження історика А. Касяна, присвячене волосним правлінням Правобережної України у другій половині ХІХ ст., торкається питання присутності поляків в органах селянського самоврядування. Хоча твердження науковця стосовно “неукраїнської природи волосного управління на Правобережжі” Касян А. Волосне управління на Правобережній Україні (1861-1917 рр.): дис. ... канд. іст. наук. Черкаси, 2017. С. 102. стосується переважно періоду до польського повстання 1863 р. Проблемі польського чинника у Правобережній Україні присвячені роботи історика Ю. Земського Земський Ю. Особливості генези польського націоналізму в Правобережній Україні середини ХІХ ст. // Гуманітарний журнал. 2009. № 3-4. С. 41-57; Його ж. Еволюція польсько-російських взаємин в Правобережній Україні в контексті націоналізації свідомості в Російській імперії середини ХІХ ст. // Наукові записки Національного університету “Острозька академія”. 2011. № 17. С. 116-126. Земський Ю. Польська, російська та українська еліти в змаганнях за Правобережну Україну середини ХІХ століття. Хмельницький, 2011. С. 114.. В одній із монографій він розглянув місце польської декласованої шляхти у губерніях Південно-Західного краю, та зазначав про соціальну і частково культурну асиміляцію її з українським селянством11. Ґрунтовний аналіз становища декласованої шляхти здійснив французький історик Д. Бовуа у дослідженні про боротьбу польської еліти за вплив у Південно-Західному краї в другій половині ХІХ ст. Бовуа Д. Гордиев узел Российской империи: Власть, шляхта и народ на Правобережной Украине (1793-1914). Москва., 2011. С. 705, 711, 720, 727. Основні фази протистояння російської державності і польської історичної традиції в ХІХ ст. описав російський дослідник Л. Горизонтов. Зокрема, науковець торкнувся проблеми відсторонення поляків від державної служби у Російській імперії Горизонтов Л. Парадоксы имперской политики: поляки в России и русские в Польше. Москва., 1999. С. 45, 64..
У другій половині ХІХ ст. соціально-політична ситуація в Російській імперії для жителів польської національності складалась не найкращим чином. Політика дискримінації поляків, запроваджена ще Миколою І, продовжувала проявлятись упродовж ХІХ ст. і не була скасована навіть під час Першої світової війни. Так, представників польської національності відсторонювали від керівних посад на державній службі, обмежували доступу до вищих навчальних закладів Там же. С. 45.. У другій половині ХІХ ст. становище поляків у імперії ускладнилось реакцією влади на Польське повстання 1863 р., що мало відгук і в Правобережній Україні. Зокрема, повстання у Київській, Подільський та Волинській губерніях проявлялось у формуванні озброєних угрупувань та їх сутичок з поліцією, військовими Державний архів Хмельницької області (Держархів Хмельницької обл.). Ф. 73. Оп. 1. Спр. 6. Арк. 48; Державний архів Житомирської області (Держархів Житомирської обл.). Ф. 497. Оп. 1. Спр. 8. Арк. 6.. Співчуття місцевої шляхти повстанцям також демонструвалося і в мирних акціях -- носінні жінками траурного одягу та відправленні панахид за загиблими у повстанні Державний архів Вінницької області (Держархів Вінницької обл.). Ф. 200. Оп. 1. Спр. 313. Арк. 7.. Усе це спричинило відповідні кроки протидії влади -- скорочення чисельності шляхти, обмеження права володіння земельними наділами, відсторонення від державних посад. Так, указом від 10 грудня 1865 р. полякам заборонили купувати землю в 9 західних губерніях, в тому числі в губерніях Південно-Західного краю17. Указом від 4 липня 1863 р. припинили розгляд справ про дворянське походження польської шляхти18, тож ті хто не довів свого дворянського статусу переходили в оподаткований стан (селян чи міщан). Зарахованими до селянського стану також були чиншовики19, поміж яких 13 200 осіб становили етнічні поляки20. Із усіх декласованих поляків, найскладніше прийшлось саме чиншовики, що здебільшого жили на орендованій у поміщика землі і не мали можливості викупити наділ. Чиншовиків до селянських громад приймали неохоче, а через відсутність общинного землеволодіння у Київської, Подільській та Волинській губерніях, новим членам громади землі не надавали21.
Кількість поляків у селянському стані від середини 1860-х р. до початку ХХ ст. зростала майже вдвічі. Так, у 1860-1870-х рр. етнічних поляків серед усіх селян (в тому числі чиншовиків) було 92 026 осіб, а на початку ХХ ст. 156 086 осіб (див. табл. 1).
Таблиця 1. Таблиця чисельності польського населення та його представленістьу селянському стані та адміністративному апаратіу Правобережній Україні наприкінці ХІХ -- на початку ХХ ст.22
|
Волинська губ. |
Подільська губ. |
Київська губ. |
Усього |
||||||
|
Кіл. ос. |
% |
Кіл. ос. |
% |
Кіл. ос. |
% |
Кіл. ос. |
% |
||
|
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
7 |
8 |
9 |
|
|
Жителі польської національності |
184 161 |
6,16 |
69 156 |
2,27 |
68 791 |
1,9 |
322 108 |
4,5% від усього населення краю |
|
|
Поляки селянського стану |
102 540 |
55,68 |
31 327 |
45,3 |
22 219 |
32,3 |
156 086 |
48,46% селян, жит. пол. нац. |
|
|
Працівники адмін. |
346 |
0,18 |
205 |
0,30 |
173 |
0,25 |
724 |
0,22% від жит. пол. нац. |
Отже, у другій половині ХІХ ст. поляки в Південно-Західному краї зіштовхнулись з проблемою збереження шляхетських привілей. Небажання спускатись по соціальній драбині спричинило прихід поляків у більш вільні професії: адвокатуру, медицину, аптекарство, купецтво Горизонтов Л. Указ. соч. С. 64.. Проте можливості отримати відповідну освіту та започаткувати власну справу мали не уся декласована шляхта, тому для більшості хорошим варіантом видавалась військова служба Там же. С. 45.. Частина представників польської національності працювали в адміністративному апараті, переважно на посадах канцелярських. Тож, установи селянського самоврядування, волосні правління та сільські управи, стали одним із варіантів здобути собі засоби для існування грамотній категорії польського населення.
Євреї становили вагому частину жителів Правобережної України, спершу будучи третьою, а згодом другою за чисельністю групою населення краю після українців. Офіційна імперська статистика наприкінці ХУІІІ ст. фіксувала 110 тис. євреїв у Південно-Західному краї. У 1830-х рр. єврейське населення краю було розподілено наступним чином: 38% мешкало у Волинській губернії, 30% -- у Київській, 20% -- у Подільській. У другій половині ХІХ ст. чисельність єврейського населення краю збільшилась майже втричі. Так, у 1862 р. у Волинській губернії проживало 183 566 тис. євреїв, а у Подільській кількість жителів, що розмовляла єврейською мовою у 1897 р. становила 369 306 осіб Поліщук Ю. Національні меншини Правобережжя України у контексті етнічної політики Російської імперії (кінець XVIII -- початок ХХ століття). К., 2012. С. 122.. Соціально-економічне становище євреїв у губерніях Південно-Західного краю обумовлювалось спеціальним Положенням 1804 р., згідно з яким вони могли відноситись до 4 станів: землеробів, фабрикантів і ремісників, купців, міщан. Понад 80% євреїв регіону займалися торгівлею, 12% -- ремісництвом, інші -- орендарством і землеробством Там само. С. 129-131.. Причому основна частка євреїв проживала у містечках, які були волосними центрами, а отже цілком ймовірно, що дана група населення могла співпрацювати із волосними правліннями, долучаючись до вирішення адміністративно- господарських питань.
Селянське самоврядування складалось із двох ланок, де нижчою адміністративно-територіальною одиницею була “сільська община” Федорова Н. Сельское общество // Петр Аркадьевич Столыпин: Энциклопедия. Москва, 2011. С. 399-403; Гурбик А. Громада, община // Енциклопедія історії України. Т. 2. К., 2004. С. 209., яка входила до вищої адміністративної одиниці -- волості Беловинский Л. Волость // Иллюстрированный энциклопедический историко-бытовой словарь русского народа. Москва, 2007. С. 102; Любченко В. Волость // Енциклопедія історії України. Т. 1. К., 2003. С. 624.. Волосне управління здійснювалося трьома інстанціями: волосним сходом, судом та правлінням. Волосне правління представляло виконавчу гілку влади у волості і формувалось із старшини, його помічника, збирача податків, усіх сільських старост ПСЗ РИ. Собр. 2-е. Т. 36, ч. 1. № 36657. С. 154. Там же. С. 158.. На зазначені посади кандидати обирались із несудимих селян віком не молодше 25 років, які володіли земельним наділом, вели господарство і постійно проживали в межах своїх громад. Ротація виборних відбувалась один раз на три роки, окрім збирача податків (щорічно). Наймані працівники, а саме сторожі, громадські наглядачі, писарі призначались керівниками адміністрацій.
Управління “сільською общиною” здійснювалося сільським сходом та правлінням, що складалось із старости, збирача податків та найманих працівників: сільського писаря, сторожів і наглядачів громадських закладів Там же. С. 147.. Волосне правління очолював волосний старшина, а сільське -- староста. Обрані кандидатури на посади керівників громади затверджували державні урядовців. У Південно-Західному краї таким начальством для селянських адміністрацій виступав мировий посередник Яновский Ю. Мировые посредники // Энциклопедический Словарь Ф. А. Брокгауза и И. А. Ефрона. Т. 19. СПб, 1896. С. 424.. До основних функцій мирового посередника входили контроль за запровадженням та діяльністю установ селянського самоврядування, відсторонення чи затвердження на посадах обраних до селянських правлінь посадовців, надання дозволу на проведення волосного сходу, розгляд скарг на селянських чиновників Мацузато К. Из комиссаров антиполонизма в просветители деревни: мировые посредники на Правобережной Украине (1861-1917 гг.). // Український гуманітарний огляд. К., 2003. Вип. 9. С. 75.. Як бачимо, формування селянського самоврядування здійснювалось сільською громадою із власних представників, однак перебувало під контролем державної влади.
Важливою в органах селянського самоврядування була постать писаря. Він займався діловодними справами установи: записував накази старшин, приговори волосних сходів, рішення волосного суду, складав списки (посімейні, призовні, запасних та відставних військових чинів, ратників, військово-кінні). Також фіксував збір податкових та мирських коштів у податковому зошиті, прибутково-видатковій ПСЗ РИ. Собр. 2-е. Т. 36, ч. 1. С. 155.. Також волосні установи брали участь у забезпеченні навчальних та медичних закладів волості і вели відповідну документаційну роботу Держархів Хмельницької обл. Ф. 75. Оп. 1. Спр. 24. Арк. 35., у волосних правліннях укладались договори про купівлі/продаж майна, передачі майна в спадщину в межах волості, велись відповідні книги з фіксацією завірених операцій Там само. Ф. 72. Оп. 1. Спр. 62. Арк. 24. Астырев Н. В волостных писарях. Очерки крестьянского самоуправления. Москва, 1886. (дата звернення 13.07. 20.).. Як влучно зазначав белетрист Н. Астирєв, волосне правління, а фактично писар, вело справи, що мали пряме відношення до шести міністерств: внутрішніх справ, фінансів, військового, юстиції, народної освіти, державного майна. За достовірність діловодства селянських адміністрацій писар ніс особисту відповідальність, і у випадку порушення карався штрафом, звільненням або арештом Центральний державний історичний архів України, м. Київ (ЦДІАК України). Ф. 442. Оп. 186. Спр. 271. Арк. 16.. Писар, як особа наймана, підпорядковувався старшині чи старості свого правління, однак фактично ставав керівником у тих установах, де обрані посадовці були неписьменні або малописьменні. Узагалі, рівень грамотності селян в губерніях Правобережної України у другій половині ХІХ ст. залишався досить низьким і коливався в межах 15-20% Крижановська О. Вплив реформи 1861 р. на освіту селян України (друга половина ХІХ -- початок ХХ ст.) // Проблеми історії України ХІХ -- початку ХХ ст. К., 2018. Вип. 28. С. 239.. Безграмотність керівників селянських адміністрацій поставала проблемою імперського масштабу. Так у 1880 р. у державі було 41% неграмотних волосних старшин та 81% неграмотних сільських старост Верховцева І. Зазнач. твір. С. 167.. Замість підпису на документах сільські посадовці прикладали печатки з відповідними відтисками “волостной старшина”, “сельский староста”, “волостной суд” із зазначення своєї волості Там само. С. 177.. Однак володіння печаткою не гарантувало зосередження владних повноважень у руках сільських керівників. Гучними ставали справи з участю волосних писарів у різних аферах, де грамотні посадовці уміло підробляли документи з метою власної наживи. Так, писар Мліївської волості Черкаського повіту Київської губернії Терещенко у 1905 р. записав постанову протилежну рішенню волосного суду і дав суддям на затвердження печаткою. Оскільки судді не вміли читати, про помилку стало відомо лише коли прийшов час виконання постанови ЦДІАК України. Ф. 442. Оп. 704. Спр. 199. Арк. 2.. У 1887 р. розголосу набула справа Романовського волосного писаря Сквирського повіту Л. Суского, який скористувавшись з безграмотності збирачів податків, підробив звітність, а виявленні недостачі змусив збирачів покрити власним коштом Там само. Оп. 617. Спр. 170. Арк. 1-7..
Все ж, робота писарем у селянських адміністраціях не була великим благом для освіченої і чесної особи. Писар при волосному правлінні наприкінці ХІХ ст. отримував у середньому 290 руб./рік, помічник волосного писаря -- 30 руб./рік, сільський писар -- 42 руб./рік Пораховано на основі даних з журналу Київського губернського у селянських справах присутствія: ЦДІАК України. Ф. 442. Оп. 701. Спр. 383. Арк. 18-20.. Суми окладів поступово зростали і уже в 1912-1913 рр. писарі отримували в середньому 600 руб/рік Боднаревський А. Зазнач. твір. С. 72. ПСЗ РИ. Собр. 2-е. Т. 36, ч. 1. С. 158..
На посади найманих працівників законом допускалось прийняття осіб не з сільської громади, якщо в середовищі селян не знаходилось потрібної кандидатури. Призначення писарів відносилось до компетенції волосних і сільських керівників, однак на практиці у цю справу часто втручались мирові посередники і рекомендували своїх кандидатів. Вторгнення у справи селянського самоврядування не засуджувались ні губернським присутствієм, ні губернаторами краю, оскільки вони були зацікавленні в недопущенні у селянські установи “неблагонадійних” осіб. До політично “неблагонадійних” у Південно-Західному краї в першу чергу відносились євреї. Переважно грамотні мешканці містечок, а подекуди і сіл, іудеї допомагали селянам у написанні необхідних їм документів. Наприклад, у 1895 р. учитель єврейських дітей в м. Паволоч Сквирського повіту Київської губернії Фаїм Ровинський для жителів навколишніх сіл писав звернення, листи до державних установ, а інколи навіть скарги на волосних і сільських посадовців ЦДІАК України. Ф. 442. Оп. 615. Спр. 194. Арк. 2.. Тож, у випадку нестачі освічених кандидатів серед членів селянської громади, на посаду писаря могли найняти єврея. Так, у Маньківському волосному правлінні Уманського повіту Київської губернії у 1901 р. писарем був єврей Хаїм Капітанський. Як пояснював волосний старшина, Хаїма на посаду він призначив тимчасово, бо волосна документація терміново потребувала впорядкування, оскільки тривалий час на місце писаря не могли знайти кандидата. За рішенням Київського губернського у селянських справах присутствія писаря Хаїма звільнили з посади. Цікаво, що в даному випадку на службу єврея в Маньківському волосному правлінні поскаржились селяни волості, що запідозрили недоброчесність у ведені відомостей по мирським зборам. Та розслідування показало, що писар-єврей допустив помилку лише в обрахунках поземельного оподаткування, що призвело до зменшення суми селянського податку. А посадовцями, що присвоювали мирські кошти, виявились обрані із селян, так звані “свої” збирачі податків Там само. Оп. 700. Спр. 56. Арк. 2. Там само. Оп. 693. Спр. 368. Арк. 36..
Євреї на службі у волосних правліннях викликали недовіру не лише у селянського загалу. Губернське керівництво остерігалось іновірців на писарських посадах і тому вносило корективи у “прогалини” в законодавстві та окремими указами обмежували доступ “небажаним” особам у селянське самоврядування. Зокрема, у Подільській губернії за особистою рекомендацією губернатора на посади писарів не допускали євреї і навіть вихрестів із євреїв. У Київській та Волинській губерніях наприкінці ХІХ ст. призначення писарів відбувалось лише за погодження кандидатури мировим посередником.
У волосних писарях подекуди фігурували поляки, які перебували на посадах селянських чиновників ще до реформи 1861 р. За матеріалами ревізії 1839 р. по Київській та Подільській губерніях встановлено, що більша частина повітових і волосних начальників, котрі управляли селянами мали польське походження Горизонтов Л. Указ. соч. С. 45.. Після реформи селянського управління, за матеріалами видання “Вестник Юго-Западной и Западной России”, робота органів селянського самоврядування на Правобережній Україні була узурпована польськими елементом Касян А. Зазнач. твір. С. 101.. Однак подібні твердження характерні лише для періоду запровадження самоврядування, а саме 1861-1862 рр., адже після польського повстання 1863 р. присутність поляків органах державного управління умисно обмежувалась. Наприкінці ХІХ ст. присутність поляків в селянському самоврядуванні була зовсім незначна, що стає зрозуміло із матеріалів перевірки проведеної у 1898 р. на присутність польського та католицького елементу у волосних правліннях Південно-Західного краю. Так, у Київській губернії нараховувалось 30 волосних писарів -- поляків за національністю, однак православного віросповідання, у Подільській -- 9 писарів етнічних поляків, що прийняли православ'я, однак одружених на католичках, у Волинській -- писарів польського походження не було, проте із них 18 перебували у шлюбі з польками-католичками ЦДІАК України. Ф. 442. Оп. 697. Спр. 306. С. 6-9.. Особи, яким загрожувала втрата роботи через етнічну чи релігійну “неблагонадійність” звертались до генерал-губернатора краю з проханням не звільняти їх, усіляко виправдовуючи своє становище. Колишній волосний писар з Радомисльського повіту Г. Шулявський, римо-католицького віросповідання, просив не звільняти його з посади секретаря мирового судді, оскільки ця робота була єдиним джерелом доходу його сім'ї. Прохач наголошував на своїй попередній доброчесній писарській службі у волосному правлінні, а також благав зважити на його багатодітну сім'ю -- дружину і п'ятеро дітей, які були православного віросповідання Там само. Оп. 694. Спр. 34. С. 27.. Волосний писар того ж повіту В. Крежанівський, що перебував у шлюбі з полячкою, просив генерал-губернатора краю дозволити йому продовжити службу, а як виправдання свого “непевного” сімейного статусу, зазначав, що зі своєю дружиною не жив і взагалі йому нічого про місце її перебування не відомо Там само. Оп. 697. Спр. 306. С. 12.. Отже, кількість волосних писарів з польським корінням чи відповідними сімейними зв'язками на 1898 р. була незначною, а саме 57 осіб на 562 волості Верховцева І. Зазнач. твір. С. 313-315. Південно-Західного краю, що становило близько 10%, та й тих у подальшому звільнили зі служби.
Органи селянського самоврядування, що утворились після запровадження “Загального положення про вихід селян із кріпацької залежності” у 1861 р. фактично перетворились у найнижчу ланку в ієрархії державного управління. До селянських адміністрацій на службу потрапляли представники, обрані з жителів сільських громад. Однак закон не забороняв брати на службу на наймані посади осіб із інших громад чи станів. Таким чином, до селянських волосних та сільських правлінь інколи наймались працівники єврейської та польської національностей. Селянською громадою служба євреїв при сільських правліннях не схвалювалась, тож випадки наймання іудеїв до волосних управ ставали швидше виключеннями. Наймання поляків на посади волосних писарів зустрічається частіше, що зумовлювалось об'єктивними причинами, а саме: на території Південно-Західного краю поляки займали 3-тє місце за чисельністю населення після українців та євреїв; значна кількість декласованої шляхти, що спустилась по соціальній драбині були грамотні; рівень грамотності селян в губерніях Правобережної України у другій половині ХІХ ст. залишався досить низьким. Наприкінці ХІХ ст. кількість волосних писарів польського походження становила менше 10%, тож говорити про вагомий вплив польського чинника на функціонування органів селянського самоврядування не доводиться. Без сумніву, незначна частка поляків та євреїв волосних і сільських установ була результатом імперської політики відсторонення їх від органів державного управління, до яких фактично відносились установи селянського самоврядування.
References
1. Beauvois, D. (2011). Gordiev uzel Rossijskoj imperii: Vlast', shlyahta i narod na Pravoberezhnoj Ukraine (1793-1914). Moscow. [in Russian].
2. Bodnarevskyi, A. (1961). Volosne upravlinnia ta stanovysche selian na Ukraini pislia reformy 1861 roku. 1961. Kyiv. [in Ukrainian].
3. Gorizontov, L. (1999). Paradoksy imperskoj politiki: polyaki v Rossii i russkie v Pol'she. Moscow. [in Russian].
4. Kasian, A. (2018). Volosne upravlinnia na Pravoberezhnij Ukraini (1861-1917) (Candidate's thesis). Cherkasy. [in Ukrainian].
5. Kryzhanovska, O. (2018). Vplyv reformy 1861 r. na osvitu selian Ukrainy (druha polovyna XIX -- pochatok XX st.). Problemy istoriп Ukraпni XIX--pocatku XXst., (28), 231-- 245. [in Ukrainian].
6. Macuzato, K. (2003). Iz komissarov antipolonizma v prosvetiteli derevni: mirovye posredniki na Pravoberezhnoj Ukraine (1861-1917 gg.). Ukrains'kyj humanitarnyj ohliad, (9), 62-121. [in Russian].
7. Paliienko, V. Mistsia istorychnoho rozselennia pol's'koi liudnosti v kintsi XIX- pochatokXXst. Kyiv. [in Ukrainian].
8. Poida, D. (1960). Krest'yanskoe dvizhenie na Pravoberezhnoj Ukraine v porefor- mennyjperiod (1866-1900gg.). Dnepropetrovsk. [in Russian].
9. Polishchuk, Yu. (2012). Natsional'ni menshyny Pravoberezhzhia Ukrainy u konteksti etnichnoi polityky Rosijs'koi imperii (kinets' XVIII -- pochatok XX stolittya). Kyiv. [in Ukrainian].
10. Verkhovtseva, I. (2018). Mizh korporatyvnistiu i biurokratyzmom: samovriaduvannia selian u Rosijs'kij imperii (druhapolovynaXIX--pochatokXXst.). Cherkasy. [in Ukrainian].
11. Zemskyi, Yu. (2011). Pol's'ka, rosijs'ka ta ukrains'ka elity v zmahanniakh za Pravoberezhnu Ukrainu seredynyXIXstolittia. Khmelnytskyi. [in Ukrainian].
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Соціально-економічне становище українських земель напередодні реформи 1861 р. Скасування кріпосного права. Реформи адміністративно-політичного управління 60-70-х років. Промисловий переворот в країні. Суспільно-політичне життя. Рух народників в Україні.
лекция [35,5 K], добавлен 29.04.2009Проведення селянської реформи в 1861 році в Російській імперії. Скасування кріпосного права. Перетворення в аграрному секторі. Характеристика особливостей судової, земської, військової, шкільної, цензурної, фінансової реформ та міського самоврядування.
презентация [2,4 M], добавлен 12.03.2014Суперечності розвитку української культури у другій половині XVIІ і на початку XVIII століття. Культурний підйом України на межі XVIІ-XVIII століть. Національна своєріднсть і специфіка українського мистецтва у другій половині XVIІ-XVIII століття.
реферат [27,8 K], добавлен 05.10.2008Влада царів-імператорів в Російській імперії. Процес упровадження імперських структур влади в Україні. Опора імперської влади. Особливості державного ладу в Україні в XIX - на початку XX ст. Державне управління та самоврядування в Австрійській імперії.
реферат [46,2 K], добавлен 27.08.2012Дослідження особливостей соціальних трансформацій у середовищі селян Правобережної України наприкінці XVIII - середині XIX століть. Нещадна експлуатація та закріпачення українського селянства після входження Правобережжя до складу Російської імперії.
статья [25,2 K], добавлен 14.08.2017Розгляд етапів польського соціалістичного руху ІІ половини ХІХ-початку ХХ ст. на території Правобережної України, напротязі яких було утворено революційні гуртки та розділено політичні сили на націонал-демократичний та соціал-демократичний напрямки.
реферат [31,2 K], добавлен 12.06.2010Політичне становище в Україні в другій половині XVII ст. Гетьмани Іван Виговський, Юрій Хмельницький. Політика гетьманів України в період "Руїни" (П. Тетеря, П. Дорошенко, Ю. Хмельницький, І. Брюховецький, Д. Многогрішний). Іван Мазепа, оцінка діяльності.
контрольная работа [18,6 K], добавлен 18.05.2010Внутрішнє становище у Радянському Союзі на початку 50-х років. Початок десталінізації суспільства. Реабілітація загиблих у концтаборах. Стан промисловості і сільського господарства. Адміністративно-територіальні зміни. Входження Криму до складу України.
реферат [17,2 K], добавлен 18.08.2009Релігійність у свідомості міського населення. Багатоконфесійність з домінуванням православ’я та іудаїзму в містах як особливість Півдня України. Нівелювання ролі православ’я через кризу одержавленої церкви та наростання кризи в Російській імперії.
статья [32,9 K], добавлен 17.08.2017Гайдамацький рух у Правобережній Україні з початку XVIII ст., передумови, причини і хід повстання: початок, розгортання, Уманська різня; організація життя на захоплених М. Залізняком територіях; позиція Запорізької Січі; придушення і наслідки Коліївщини.
курсовая работа [130,4 K], добавлен 15.01.2011Суспільно-політичні рухи в першій половині XIX століття. Кирило-Мефодіївське братство. Скасування кріпосного права в Наддніпрянській Україні. Розвиток українського національного та революційного руху. Українські землі в роки Першої світової війни.
презентация [5,6 M], добавлен 06.01.2014Відносини Речі Посполитої та Московської держави в другій половині XVI – першій половині XVI ст. Особливості політичних відносин Польщі з країнами Південної і Східної Європи в другій половині XVI – першій половині XVI ст. Відносини з імперією Габсбургів.
курсовая работа [58,4 K], добавлен 24.09.2010Становище українського селянства в складі Речі Посполитої. Посилення феодального гніту. Дискримінація українського селянства у національних та релігійних питаннях. Участь селянства у козацько-селянських повстаннях.
дипломная работа [81,6 K], добавлен 04.02.2004Скасування полково-сотенного устрою Слобідської України та ліквідація Запорізької Січі. Знищення залишків національної державності на Лівобережній Україні. Приєднання Росією Криму, Північного Причорномор'я, Правобережної України й Західної Волині.
реферат [31,0 K], добавлен 15.04.2010Аналіз соціально-економічних та політичних передумов боротьби англійських селян за землю. Початок та хід повстання під керівництвом Роберта Кета. Зміст програми повсталих: зниження земельної ренти, знищення маноріального суду, відміна кріпосного права.
реферат [25,9 K], добавлен 27.10.2010Передумови та результати Гадяцького договору і Андрусівського перемир'я. Опис гетьманства Ю. Хмельницького, Тетері та Брюховецького. Оцінка становища Правобережної та Лівобережної України в 60-80 рр. Діяльність Запорізької Січі у другій половині XVII ст.
реферат [24,4 K], добавлен 18.09.2011Нестача землі в губерніях Правобережної України - перешкода на шляху збереження органами влади Російської імперії консервативної селянської громади на початку ХХ ст. Основні причини, що перешкоджали П. Столипіну реформувати аграрний сектор економіки.
статья [20,1 K], добавлен 17.08.2017Необхідність проведення реформ адміністративно-політичного управління в Російській імперії. Селянська реформа 1861 р. в Російській імперії. Закономірність процесів модернізації у розвитку українських земель 60-70-х рр. XIX ст. Демократизм судової реформи.
конспект урока [19,7 K], добавлен 24.04.2010Повоєнні роки в СРСР. Кінець сталінщини. Початок Холодної війни. Адміністративно-карні заходи. Хрущовська Відлига та роки застою. Поширення процессів загальносоюзного розподілу праці, "взаємодоповнення". Правління генсека Ю.В. Андропова та К.У. Черненко.
реферат [32,2 K], добавлен 17.10.2008Розклад феодально-кріпосницької системи як основний зміст соціально-економічного розвитку України першої половини XIX століття. Загальна характеристика основ економічної історії України. Причини падіння кріпосного права в Росії. Розгляд реформи 1861 року.
дипломная работа [82,2 K], добавлен 25.05.2015
