Репресії проти єврейського населення Південної Бессарабії (червень 1940 - червень 1941 рр.)

Ізмаїльський державний гуманітарний університет, Україна

* Таблицю складено авторкою на підставі архівних матеріалів КУІА, фонд Р-470.

До речі, під 100% контролем торговців-євреїв знаходилися такі напрями місцевої торгівлі як, скобяні та посудно-господарчі вироби, фарби, взуття та галантерея, торгівля зерном. Всього в містах і містечках лише Ізмаїльського району було націоналізовано 82 крамниці, 71 з яких або 86% належали євреям (КУІА. Ф. Р-470. Оп.1. Спр. 1: 35-37). Додамо кілька прикладів.

Фішман Фридель Соломонович, єврей, 1880 року народження, проживав в Ізмаїлі. До 1940 року - хазяїн бакалійної лавки на Ізмаїльському ринку. Безпартійний. Був заарештований ще до постанови про офіційну націоналізацію - 22 липня 1940 р. Під слідством знаходився до початку червня 1941 року. 05.06.1941 р. особливою нарадою при НКВС його було засуджено до 8 років виправних таборів за «контрреволюційну діяльність».

Берфельд Ушер Беркович, торговець зерном з Ізмаїла, 1892 року народження, єврей. 22 липня 1940 р. його було заарештовано. Після кількох місяців тортур, на початку травня 1941 р. особлива нарада при НКВС оголосила вирок - 8 років в'язниці за «контрреволюційну діяльність» (ІКМП: 12).

Чергова хвиля націоналізації припала на осінь 1940 р. 5 жовтня 1940 р. було опубліковано постанову РНК УРСР «Про націоналізацію торгових підприємств і складів на території Чернівецької та Акерманської областей», а через кілька днів - постанови «Про націоналізацію житлових будинків по Акерманській і Чернівецькій областях» та «Про націоналізацію промислових і комунальних підприємств, готелів, аптек і аптечних складів на території Акерманської і Чернівецької областей». Виходячи з зазначених указів комуністичного режиму місцева влада розпочала черговий етап націоналізації в краї, завершити який мала протягом 15 днів - до 20 жовтня 1940 р. (КУІА. Ф. Р-470. Оп.1. Спр. 1: 38).

На цей раз під націоналізацію підпадали сільські крамниці. Під час осінньої націоналізації 1940 р. радянською владою було відібрано 100 магазинів в таких населених пунктах, як: Тарутино, Байрамча, Сергіївка, Тузли, Болград, Сарата, Татарбунари тощо (КУІА. Ф. Р-470. Оп.1. Спр. 1: 39-42). Серед зазначеної кількості сільських магазинів євреям належало 54% крамниць, власниками яких були: Фаня Фішман, Берко Рухман, Давид Ельман, Абрам Ландман (Байрамча, Саратський район); Сендель Хаскелевич, Сруль Кицис, Лейба Гельденберг, Шльома Кицман, Йосиф Гесер (Болград); Янкель Колпакчи (Сарата); Яков Іцкович (Тузли) та ін.

Таблиця 2. Вибірковий список крамниць, що належали торговцям-євреямта підлягали націоналізації в червні 1941 року Таблиця 2

* Таблицю складено авторкою на підставі архівних матеріалів КУІА, фонд Р-470.

Завершальна, третя хвиля націоналізації торгових закладів відбулася практично напередодні радянсько-німецької війни. 3 червня 1941 р. РНК УРСР приймає постанову № 837 «Про націоналізацію торгових підприємств по Ізмаїльській області», у додатку до якого було визначено 22 крамниці для чергової націоналізації, серед яких торгові заклади, що належали євреям становили 64 % (див. Таблиця 2). Це магазини в Ізмаїлі, Болграді, Вилково, селах Нерушай, Єнікой, Чишма та ін. (КУІА. Ф. Р-470. Оп.1. Спр. 1: 58).

Наступна галузь, що постраждала від націоналізації - ресторанний бізнес. Євреїв серед рестораторів було не так багато: по Ізмаїлу до списку ресторанів, що підлягали націоналізації було внесено 21 заклад, 4 з яких належали євреям: Д. Молієру (вул. Фердинанда), І. Зейману (вул. Войтояну), І. Вассерману (вул. Авереску), А. Вассерману (вул. Тульчіану). В цілому по Акерманській області націоналізації підлягали ще 18 ресторанів, 4 з яких належали євреям: 2 ресторани в селищі Байрамча Саратського району (Йосиф Школьник, Герш Шор), 2 ресторани в Болграді (брати Зільберман, Лейб Фрайнфельд (КУІА. Ф. Р-470. Оп.1. Спр. 1: 37). В цілому представництво євреїв у ресторанному бізнесі Південної Бессарабії досліджуваного періоду становило 20,5%.

Найбільш боляче вдарила по людях націоналізація приватних будинків. Як вже зазначалося вище, постанову РНК УРСР що дозволяла це зробити, було прийнято на початку жовтня 1940 р. В даній статті ми аналізуємо лише два списки - по Ізмаїлу та Рені. Тому наведена інформація й підрахунки мають неповний характер і будуть уточнені в подальшій роботі. В списках присутні прізвища голів 91 родини. Серед тих, у кого місцеві ради відібрали будинки, були представники різних національностей: румуни, болгари, українці, молдавани, греки, росіяни (загальна характеристика подана автором в одній з опублікованих статей). Певна кількість зі списків, а саме 30% становили єврейські родини (КУІА. Ф. Р-470. Оп.1. Спр. 1: 44-47). Наведемо кілька прикладів.

Гільдін Яків - уродженець Ізмаїла. До приходу радянської влади тримав крамницю по вул. Войтояну, в якій торгував різним крамом. У серпні 1940 р. його магазин було націоналізовано. В жовтні того ж року Яків Гільдін позбавився й власного будинку (6 кімнат), який, за розпорядженням радянської влади, було націоналізовано.

Іцкович Роза - мешканка Ізмаїла, до червня 1940 р. торгувала галантерейними виробами та взуттям у крамниці по вул. Войтояну. Загальний прибуток торгового закладу в 1939 році становив 600 тис. лей. Як і Я. Гільдін, Роза Іцкович постраждала від радянської влади двічі: в серпні в неї відібрали крамницю, а в жовтні - житловий будинок по вул. Комерційній (8 кімнат).

Серед тих, у кого радянська влада відібрала приватні будинки були й дійсно багаті люди. Так, у Гільдіна Сіми було націоналізовано відразу 3 будинки, загальна кількість кімнат в яких становила 26. Будинки були розташовані в центральній частині Ізмаїла по вул. Архієрейська, Філіпеску, Войтояну. Будинок, що належав Леону Литвину (Ізмаїл, ріг Мариїнської та Болградської), був як справжній палац - мав 30 кімнат. Однак це були скоріше виключення, ніж правила. В більшості приватних будинків, що були націоналізовані радянською владою в Ізмаїлі, кількість кімнат коливалася від 4 до 8.

Більш заможними, з огляду на кількість націоналізованих будинків/кімнат, виглядають євреї з міста Рені: Вільдерман Абрам - 4 будинки (31 кімната), Синмеєр Сруль - 3 будинки (15 кімнат), Хаймович Ребека - 3 будинки (16 кімнат), Розенфельд Мойсей - 3 будинки (14 кімнат) тощо (КУІА. Ф. Р-470. Оп.1. Спр. 1: 44-47).

Аналіз матеріалів комісій з реабілітації жертв політичних репресій, з якими працювала авторка, дозволяє навести приклади прояву репресивної політики влади по відношенню до євреїв - мешканців регіону.

Бекер Яків Ісайович - уродженець Ізмаїла: «Я й моя покійна дружина 13 червня 1941 року були заарештовані й без суду відправлені до Середньої Азії. В мене забрали будинок по вул. Осипенко, 40; меблі та все майно...». В довідці, яку підписав керівник одного зрайвідділів міліції Південно-Казахської області, зазначено, що громадянин Бекер (1906 року народження) дійсно перебував на обліку спецпоселення в Ариському РВМВС з 1941 по 10 жовтня 1956 р. (АВІМР. Ф. 242-Т. Оп.1. Спр. 13).

Вайнберг Сара Іллівна - уродженка Ізмаїла, 1923 року народження, до червня 1941 р. мешкала разом із родиною по вул. Пушкіна, 46. У зверненні до реабілітаційної комісії зазначала: «13 червня 1941 р., в три години ночі до нас прийшли співробітники НКВС та провели обшук (шукали зброю, якої в нас ніколи не було). Потім вилучили всі наші документи, виставили нашу родину з дому з одним вузлом з речами, а двері опечатали. Наша родина складалася з моєї мами - Валдес Ганни Яківни (1900 р. н.), мого вітчима - Валдеса Ізраїля Борисовича (1899 р. н.), моєї сестри - Яни Ізраїлівни (1937 р. н.) та мене - учениці 10-го класу. Все накопичене нашою родиною залишилось в домі. Потім по дорозі всіх чоловіків зняли з ешелону, в тому числі й мого вітчима. Більше ми його ніколи не бачили. Нас привезли в Південно-Казахстанську область у радгосп Пахта-Арал, де ми працювали на бавовняних полях. Нестерпна жара, голод, малярія, виснажлива праця - все це вбивало наших людей. З 2 000 прибулих залишилася невеличка група людей» (АВІМР. Ф. 242-Т. Оп.1. Спр. 27). Цікаво, що нам вдалося відшукати відомості про долю вітчима Сари Іллівни - Валдеса Ізраїля Борисовича. За інформацією зі справи, що зберігається в архіві СБУ, його було заарештовано 6 грудня 1941 року. Залишається поки нез'ясованим питання, де перебував цей чоловік у період між виселенням та депортацією (червень 1941 р.) та офіційним арештом в грудні 1941 року. За «контрреволюційну агітацію та приналежність до контрреволюційної партії» Ізраїля Борисовича було засуджено 24 червня 1942 р. до 8 років в'язниці (ІКМП: 2).

Янкелевич Пиня - уродженець Ізмаїла, 1888 р. народження, до приходу радянської влади був власником м'ясного магазину на місцевому ринку. 13 червня 1941 р. разом із дружиною Рівой (49 років) та сином Йосифом (17 років) родину було репресовано. Пізніше, син Йосиф так описував ці події: «Нам показали ордер на обшук та заявили, що повезуть на допит. Замість цього відвезли на вокзал, де ми опинилися в товарних вагонах, без грошей, одягу та їжі.... Нас везли півтора місяці у жахливих умовах, в наслідок чого мої батьки захворіли й невдовзі померли. В 17 років я залишився один на чужині.» (АВІМР. Ф. 242-Т. Оп.1. Спр. 194).

Ройтман Іоша - уродженець містечка Татарбунари, 1897 року народження разом із дружиною Ханою (1897 р. н.) та сином Марком (1928 р. н.) були репресовані 10.06.1941 р. та примусово переселені до Казахстану. До 1940 р. Ройтман був дрібним підприємцем - тримав два цехи з переробки соняшника та по виготовленню черепиці. Кілька рядків зі спогадів Марка Ройтмана: «Мені на момент арешту було 13 років. У 2 години ночі до нас прийшли солдати НКВС, дозволили взяти із собою невеличкий вузол з речами та привезли у двір Татарбунарської міліції, де вже було багато людей, таких-саме заарештованих, як ми. Потім нас посадили в машини та відвезли на станцію Сарата, звідки у товарних вагонах відправили до Казахстану» (АВТРР. Ф. Комісія. Спр. 18).

Всього, за нашими підрахунками (поки не остаточними) за період з липня 1940 по травень 1941 рр. у Південній Бессарабії було репресовано 763 особи. Це виключно голови родин й до підрахунків не увійшли члени родин, які також, як правило, були репресовані або депортовані. Ми свідомо не включили до підрахунків тих, хто був репресований у червні - на початку липня 1941 рр., під час масового виселення місцевого населення до Середньої Азії (так звана молдавська висилка), бо це питання окремого дослідження, що також вимагає додаткових підрахунків. Що ж до кількості євреїв Південної Бессарабії, які були репресовані протягом майже 10 місяців 1940-1941 рр. - їх кількість становить 204 особи, або 26,7% від загальної кількості репресованих регіону в цей період. Зауважимо, що ці дані мають проміжний характер, а кількість тих, хто зазнав тортур від радянської влади в перший рік її присутності в регіоні ще потребує подальшого уточнення.

Висновки

бессарабія єврей депортація радянський

Проживаючи в Південній Бессарабії протягом кількох століть єврейське населення відіграло важливу роль в економічному та культурному житті регіону. Євреї займали визначальні позиції в місцевій торгівлі, аптечній справі, на лісозаготівельних та борошномельних підприємствах. Репресивна політика комуністичної влади, яка намагаючись якнайшвидше зробити Бессарабію радянською у стислі часові рамки, повторила вже наявний досвід знищення етнічних та економічних особливостей окремо взятого регіону шляхом націоналізації найбільш потужних підприємств і установ, примусової депортації населення, що боляче вдарило по представникам різних етнічних груп регіону, в тому числі й по євреях. Незаконні арешти й тортури, звинувачення в «контрреволюційній діяльності», позбавлення громадянських прав і приватного майна - ось з чим прийшлося стикнутися населенню. Встановлення імені кожного з тих, хто постраждав від тоталітаризму - важливе й актуальне завдання сучасних дослідників.

Джерела і література

1. Агафонова Н., Луньова О. (2019). Ліквідація партійних осередків проурядових, профашистських, націоналістичних партій в Придунайському краї України у ході політичної уніфікації 1940 - 1941 рр. Соціально-гуманітарний вісник. № 26-27. С. 90-93.

2. Архівний відділ Ізмаїльської міської ради (далі АВІМР). Ф. 242-Т. Оп.1. Спр. 13.

3. АВІМР. Ф. 242-Т. Оп.1. Спр. 27.

4. АВІМР. Ф. 242-Т. Оп.1. Спр. 194.

5. Архівний відділ Татарбунарської районної ради (далі АВТРР). Ф. Комісія з питань відновлення прав реабілітованих. Спр. 18.

6. Бачинська О. (2008). Етносоціальний склад і шляхи міграцій населення Придунайського регіону кінця ХУШ - початку ХІХ століть (на прикладі міста-фортеці Ізмаїл). Надчорномор'я: студії з історії та археології (з ІХ ст. до н.е. по ХІХ ст. н.е.). К.: Інститут історії України НАН України. Вип. 1. С. 149-156.

7. Дроздов В. (2017). Етнічний склад міського населення Південної Бессарабії наприкінці XIX - на початку XX ст. (за матеріалами офіційної статистики). Міграції в історії і етнічних процесах України. Одеські етнографічні читання: Збірка наукових праць: наукове видання. Одеса: Одеський національний університет. С. 135-145.

8. Ізмаїльський історико-краєзнавчий музей Придунав'я (далі ІКМП). Справа: Листування з Одеським управлінням Служби Національної безпеки України з питань реабілітації репресованих. 41 арк.

9. Комунальна установа «Ізмаїльський архів» (далі КУІА). Ф. Р-470. Оп.1. Спр. 1, 73

10. арк.

11. КУІА. Ф. Р-470. Оп.1. Спр. 2, 11 арк.

12. КУІА. Ф. Р-342. Оп.1. Спр. 14, 18 арк.

13. Макарчук В., Шибко Є. (2014). Процеси радянізації Південної Бессарабії (1940-1946 рр.) у документах державного архіву Одеської області у м. Ізмаїл: наукова розвідка. Вісник Національного університету «Львівська політехніка». № 782. С. 135-140.

14. Михайлуца М. (2004). Здійснення органами ДПУ-НКВС України репресій проти Православної церкви на Одещині (1930-ті - 1940-ві рр.). З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. № 1/2 (22/23). С. 429-450.

15. Татаринов І. (2017). Мобілізації та призовні кампанії в роки Першої світової війни (за матеріалами Бессарабської губернії). Перша світова війна і революції: вектори соціокультурних трансформацій: Колективна монографія. К.: Кондор Видавництво, 2017. С. 93-110.

16. Циганенко Л. (2015). Євреї Південної Бессарабії: особливості розселення та господарчої діяльності (перша половина ХІХ ст.). Краєзнавство. Вип. 1-2. С. 157-164.

17. Tsyganenko L. (2020 a). Repressions Against the Romanian People of Southern Bessarabia in the First Year of the Soviet Power (June 1940 - June 1941). Danubius. XXXVIII, Supliment. Galati. P. 177-189.

18. Tsyganenko L. (2020 b). The Hidden Tragedy (June 13, 1941 in the fate of the inhabitants of the Danube Region). Studia Universitatis Cibiniensis. Series Historica. Vol. XVII / 2020. P. 259-275.

References

1. Ahafonova N., Lunova O. (2019). Likvidatsiia partiinykh oseredkiv prouriadovykh, profashystskykh, natsionalistychnykh partii v Prydunaiskomu krai Ukrainy u khodi politychnoi unifikatsii 1940 - 1941 rr. [Liquidation of party branches of pro-government, pro-fascist, nationalist parties in the Danube region of Ukraine during the political unification of 1940-1941]. Sotsialno-humanitarnyi visnyk. № 26-27. S. 90-93. [Sotsialno-humanitarnyi visnyk. № 26-27. P. 90-93]. [in Ukrainian].

2. Arkhivnyi viddil Izmailskoi miskoi rady (dali AVIMR). F. 242-T. Op.1. Spr. 13.

3. AVIMR. F. 242-T. Op.1. Spr. 27.

4. AVIMR. F. 242-T. Op.1. Spr. 194.

5. Arkhivnyi viddil Tatarbunarskoi raionnoi rady (dali AVTRR). F. Komisiia z pytan vidnovlennia prav reabilitovanykh. Spr. 18.

6. Bachynska O. (2008). Etnosotsialnyi sklad i shliakhy mihratsii naselennia Prydunaiskoho rehionu kintsia XVIII - pochatku XIX stolit (na prykladi mista-fortetsi Izmail). [Ethnosocial composition and migration routes of the population of the Danube region of the late 18^th - early 19^th centuries (on the example of the fortress city of Izmail)]. Nadchornomoria: studii z istorii ta arkheolohii (z IXst. do n.e. po XIXst. n.e.). K.: Instytut istorii Ukrainy NAN Ukrainy. Vyp. 1. S. 149-156. [Nadchornomoria: studies in history and archeology (from the ninth century BC to the nineteenth century AD). K.: Instytut istorii Ukrainy NAN Ukrainy. Vyp. 1. P. 149-156]. [in Ukrainian].

7. Drozdov V. (2017). Etnichnyi sklad miskoho naselennia Pivdennoi Bessarabii naprykintsi XIX - na pochatku XX st. (za materialamy ofitsiinoi statystyky). [Ethnic composition of the urban population of Southern Bessarabia in the late 19^th - early 20^th centuries. (according to official statistics)]. Mihratsii v istorii i etnichnykh protsesakh Ukrainy. Odeski etnohrafichni chytannia: Zbirka naukovykh prats: naukove vydannia. Odesa: Odeskyi natsionalnyi universytet. S. 135-145. [Migrations in the history and ethnic processes of Ukraine. Odesa ethnographic readings: Zbirka naukovykh prats: naukove vydannia. Odesa: Odeskyi natsionalnyi universytet. P. 135-145]. [in Ukrainian].

8. Izmailskyi istoryko-kraieznavchyi muzei Prydunavia (dali IKMP). Sprava: Lystuvannia z Odeskym upravlinniam Sluzhby Natsionalnoi bezpeky Ukrainy z pytan reabilitatsii represovanykh. 41 ark.

9. Komunalna ustanova «Izmailskyi arkhiv» (dali KUIA). F. R-470. Op.1. Spr. 1, 73 ark.

10. KUIA. F. R-470. Op.1. Spr. 2, 11 ark.

11. KUIA. F. R-342. Op.1. Spr. 14, 18 ark.

12. Makarchuk V., Shybko Ye. (2014). Protsesy radianizatsii Pivdennoi Bessarabii (19401946 rr.) u dokumentakh derzhavnoho arkhivu Odeskoi oblasti u m. Izmail: naukova rozvidka. [Processes of Sovietization of Southern Bessarabia (1940 -1946) in the documents of the State Archives of Odesa region in Izmail: scientific intelligence]. Visnyk Natsionalnoho universytetu «Lvivska politekhnika». № 782. S. 135-140. [Visnyk Natsionalnoho universytetu «Lvivska politekhnika». № 782. P. 135-140]. [in Ukrainian].

13. Mykhailutsa M. (2004). Zdiisnennia orhanamy DPU-NKVS Ukrainy represii proty Pravoslavnoi tserkvy na Odeshchyni (1930-ti - 1940-vi rr.). [Implementation of repressions by the State Political Directorate (SPD)- People's Commissariat of Internal Affaires (PCIA) of Ukraine against the Orthodox Church in Odesa region (1930s - 1940s)]. Z arkhiviv VUChK-

14. Tatarynov I. (2017). Mobilizatsii ta pryzovni kampanii v roky Pershoi svitovoi viiny (za materialamy Bessarabskoi hubernii). [Mobilizations and conscription campaigns during the First World War (based on the materials of Bessarabian province)]. Persha svitova viina i revoliutsii: vektory sotsiokulturnykh transformatsii: Kolektyvna monohrafiia. K.: Kondor Vydavnytstvo, 2017. S. 93-110. [The First World War and the Revolution: vectors of sociocultural transformations: Kolektyvna monohrafiia. K.: Kondor Vydavnytstvo, 2017. P. 93-110]. [in Ukrainian].

15. Tsyhanenko L. (2015). Yevrei Pivdennoi Bessarabii: osoblyvosti rozselennia ta hospodarchoi diialnosti (persha polovyna XIX st.). [Jews of Southern Bessarabia: features of settlement and economic activity (the first half of the 19th century)]. Kraieznavstvo. Vyp. 1-2. S. 157-164. [Kraieznavstvo. Vyp. 1-2. P. 157-164]. [in Ukrainian].

16. Tsyganenko L. (2020 а). Repressions Against the Romanian People of Southern Bessarabia in the First Year of the Soviet Power (June 1940 - June 1941). Danubius. XXXVIII, Supliment. Galati. P. 177-189. [in English].

17. Tsyganenko L. (2020 b). The Hidden Tragedy (June 13, 1941 in the fate of the inhabitants of the Danube Region). Studia Universitatis Cibiniensis. Series Historica. Vol. XVII / 2020. P. 259-275. [in English].

Размещено на Allbest.ru