Життєвий шлях та діяльність Мирослава Григорієва (1911-2000 рр.) на європейських та американських теренах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Життєвий шлях та діяльність Мирослава Григорієва (1911-2000 рр.) на європейських та американських теренах

Сухобокова Ольга

Кандидатка історичних наук, доцентка,

доцентка кафедри нової та новітньої історії зарубіжних країн

Київського національного університету ім. Тараса Шевченка

Публікація присвячена малознаному в Україні українському художнику і журналісту, видавцю та громадському діячу Мирославу Григорієву (1911-2000). Розглянуто обставини і процес формування його особистості та світогляду; охарактеризовано основні напрямки роботи у різних сферах -- художньому мистецтві, журналістиці, публіцистиці та видавничій справі і молодіжному русі. Увага акцентується на громадській діяльності М. Григорієва, що досі не знайшла висвітлення в українській історіографії.

Ключові слова: Мирослав Григоріїв, українська еміграція у Чехословаччині, українська діаспора у США, мистецтво, журналістика.

григорієв громадська журналістика

Olga Sukhobokova (Kyiv)

Ph.D., Associate Professor of Modern History of foreign countries,

Taras Shevchenko National University of Kyiv Ukraine, ol-ha@ukr.net)

The way of life and the activities of Myroslav Hryhoryiv

in Europe and America

The publication is dedicated to the Ukrainian artist and journalist, publisher and public figure Myroslav Hryhoryiv (1911-2000). He was one of those who was born in Ukraine on the eve of the Ukrainian Revolution of 1917-1921 and was abroad with his parents as a child. However, all his life he tried to help Ukraine gain independence. Myroslav Hryhoryiv's professional activities were very diverse and included a number of different professions - journalism, political science, painting, publishing, scout youth movement. His work as an artist, designer, illustrator and cartoonist is best known. He has created illustrations for a number of Ukrainian, Czech and American books and magazines, including English-language translations of works by Ivan Franko and Nicholas Gogol, as well as the first Ukrainian translation of Orwell's Animal Farm, and illustrated the Washington Post and Washington Star newspapers, he created theatrical posters.

At the same time, his social activity was no less active. From a young age, he was a member of the Scout Organization, one of its organizers in the Czech Republic and the United States, researching youth movements in various European countries and headed the youth program department of the American Voice of America radio station. During the Second World War, he belonged to the Czech resistance movement and was arrested several times by the Nazis. After the end of the war in Germany, he rescued Ukrainian DiPi from deportation to the Soviet occupation zone. And later he became one of the influential figures of Ukrainian DiPi. In the United States, where he moved in 1947, Myroslav Hryhoryiv was also active in community service, including supporting the Native peoples of America, scouting, and participating in counteracting Soviet propaganda.

He has also written a number of important reports, nonfiction works, chief among which is the anti-Nazi book «Germans and Ukraine». As a journalist, he covered the Nuremberg Tribunal against the crimes of the Nazis during the war.

The article deals with the circumstances and the process of forming the personality and worldview of Myroslav Hryhoryiv, the main directions of his work in various fields. Attention is drawn to the public activity of M. Hryhoryiv, which has not yet been considered in Ukrainian historiography.

Key words: Myroslav Hryhoryiv, Ukrainian emigration in Czechoslovakia, Ukrainian diaspora in the USA, art, journalism.

Ольга Сухобокова (г. Киев)

Кандидат исторических наук, доцент,

доцент кафедры новой и новейшей истории зарубежных стран Киевского национального университета имени Тараса Шевченко ol-ha@ukr.net

Жизненный путь и деятельность Мирослава Григориева (1911-2000)

в Европе и Америке

Публикация посвящена малоизвестному украинскому художнику и журналисту, издателю и общественному деятелю украинского происхождения Мирославу Григо- риеву (1911-2000). Рассмотрен процесс формирования его личности и мировоззрения; проанализирована его работа в разных сферах -- живописи, журналистике, публицистике, издательством деле, а также молодежном движении. Внимание акцентируется на общественной деятельности М. Григориева, которая до этого времени не была отображена в украинской историографии.

Ключевые слова: Мирослав Григориев, украинская эмиграция в Чехословакии, украинская диаспора в США, искусство, журналистика.

Художник, графік та ілюстратор, журналіст, перекладач та видавець, громадський діяч Мирослав Григоріїв належить до того покоління українських митців, які народилися в Україні напередодні Української революції, емігрували до Європи в дитинстві та прожили за кордоном більшу частину свого життя, однак зберігали зв'язок з Україною і намагалися сприяти її усамостійненню. Саме це було одним з важливих мотивів у його художній творчості, й водночас одним із дороговказів у публічній діяльності.

На жаль, до сьогодні біографія та багатогранна діяльність М. Григорієва залишається практично недослідженою в Україні. Значно відомішою є постать його батька -- політика і освітянина Никифора Григорієва. Однак, зважаючи на цікавий життєвий шлях та неординарність особистості Мирослава Григорієва, значний спектр захоплень і напрямків самовиявлення та їх вагомих результатів, поза сумнівом, його біографія може (і має) стати предметом окремого ґрунтовного розгляду науковців.

Мирослав Григоріїв народився 26 квітня (9 травня -- на новим стилем) 1911 р. в Кам'янці-Подільському, де вчителювали його батьки

Никифор та Ганна Григорієві -- обоє родом з Черкащини. Батько Мирослава Никифор Григоріїв (1883-1953) -- видатний український політик, науковець та педагог, державний діяч, міністр освіти УНР, один з лідерів української еміграції в Чехословаччині та США, перший директор Української служби «Голосу Америки». За мету свого життя він обрав служіння своєму народу через поширення освіти. А оскільки проводив українознавчу просвітницьку роботу, його часто переводили з одного міста до іншого. Найдовше за всю свою учительську кар'єру Н. Григоріїв затримався у Кам'янці-Подільському (1907-1915), куди, за спогадами сучасника і колеги В. Приходька, приїхав «людиною цілком свідомою національно». Відтак одразу став одним з найактивніших діячів проводу подільських «Просвіти» і Товариства українських поступовців, а в 1915 р. очолив Подільську філію ТУПу [1, с. 100-102].

За його безпосередньої участі подільський національно-культурний осередок (ТУП і «Просвіта») спрямовував усе місцеве українське життя. Сам Н. Григоріїв одночасно викладав у кількох навчальних закладах та легально й нелегально читав лекції про історію України, національно- визвольний рух, готував статті та репортажі до газет і журналів, підручники, посібники і науково-популярні праці з історії України, педагогіки та суспільствознавства.

Мати Мирослава, Ганна Григорієва (в дівоцтві -- Бовсун) (18861963), як і Никифор, з яким вони були знайомі з дитинства і заручилися в 1903 році, теж вчителювала та допомагала батьку Мирослава у його діяльності. У 1911 р. в Кам'янці-Подільському закохані обвінчалися заради «виконання формальності» [2, арк. 259-260], адже того року у них народився син Мирослав.

Мирослав зростав в інтелігентній патріотично налаштованій українській вчительській родині. Як зауважив у своїх мемуарах Н. Григоріїв, він «був першою дитиною в інтелігентній родині в Кам' янці, яка змалку виховувалася українською мовою» [3, с. 49]. До слова, батьки назвали сина на честь Мирослава Січинського, який у 1908 р. застрелив галицького цісарського намісника А. Потоцького за кривду українців. Цей вчинок був схвально сприйнято радикальними українськими діячами та простими селянами, про Січинського складали пісні, а його ім' я стало поширеним [1, с. 132].

На той час за батьком Мирослава вже закріпився імідж зухвалого націоналіста. Так, одного разу приводом до обшуку помешкання Григо- рієвих став візит до них священика і його донесення в жандармерію про «страшний сепаратизм» учителя Григорієва: у хаті замість ікон висіли портрети українських письменників, а трирічний Мирослав розмовляв виключно українською мовою. В результаті у Н. Григорієва було вилу- чено близько 300 нелегальних книг, а у його небожа (разом із батьками Мирослава жили старша сестра Никифора Харитина та її син Михайло Дяченко) -- 500, встановлено «гласний нагляд» поліції та закрито кам'янецьку «Просвіту» [2, арк. 282].

Мірку, як його називали батьки, випало бути свідком революційних подій та спроб побудови Української держави у 1917-1921 рр., безпосередню участь в якій брав його батько як член Української Центральної Ради, чільний діяч Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР), голова Ради солдатських депутатів Київського військового округу та міністр освіти і товариш міністра освіти (січень 1918 р., червень 1919 -- травень 1920 рр.).

У 1920 р., коли Мирославу було дев'ять років, родина емігрувала до Польщі, а на початку 1921 р. -- до Чехо-Словацької Республіки, де Никифор Григоріїв разом з Микитою Шаповалом розгорнули активну громадсько-політичну, культурницьку й освітньо-наукову організаційну роботу, спрямовану на визволення України. Саме на празький період припав найважливіший етап становлення особистості і визначення життєвих пріоритетів Мирослава Григорієва як митця та громадського діяча.

У 1921-1929 рр. Мірко навчався у чеській реальній школі та українській реальній гімназії в Ржевницях поблизу Праги, виявляючи неабиякі здібності до вивчення іноземних мов, літератури та малювання, і водночас -- інтерес до громадської діяльності. Зокрема, долучився до українського пластунського руху, з яким був тісно пов'язаний до кінця свого життя. У 1926 р. він став членом скаутської організації, отримавши прізвисько «Маріквіта» («Mariquita»), тобто «Сонечко», яке стало його основним художнім псевдонімом [4].

Навчаючись в гімназії, він виявив інтерес до видавничої та письменницької роботи, став співзасновником одного із перших українських дитячих часописів у Празі «Смолоскип» (1924-1925). Це був рукописний журнал-місячник, писаний у двох примірниках Мирославом Григорієвим та його товаришем Михайлом Антоновичем, і поширюваний серед гімназистів. У кожному числі подавалися частини «роману з продовженням» М. Григорієва про відкриття Америки. Оскільки автор писав «роман» під час уроків, рукопис конфіскували викладачі. Та це не зупинило юного видавця і вже в 1925 р. він взявся за видання іншого часопису -- «Ранок», що виходив до 1927 р. [5].

Хлопець ріс кмітливим, допитливим та непосидючим. Очевидно, саме цим пояснюється те, що під час тривалого відрядження Н. Григорієва до США та Канади, прагнучи проявити самостійність, у червні 1928 р. 17-річний юнак без дозволу перебрався до Підкарпатської Русі [4]. У цей час проблеми у відносинах його батька та М. Шаповала з чехословацькою владою досягли критичної межі, в тому числі і через їхні акції із захисту прав етнічних українців Закарпаття. Ймовірно, «втеча» Мірка також була пов'язана із політичною діяльністю батька. Відомо, що чехословацька поліція пильно стежила за юнаком, вимагаючи шпигування за українськими емігрантами у Чехословаччині й збору даних про осередок петлюрівців. Але завдяки зв'язкам в уряді ЧСР М. Шаповала і Н. Григорієва переслідування Мирослава поліцією припинилося [6, с. 166-170].

Зростаючи у патріотичній атмосфері, спілкуючись із товаришами батька -- видатними українськими політиками та громадськими діячами, маючи відповідні риси характеру -- самостійність, рішучість, наполегливість, -- Мирослав міг би продовжити його справу. Певно, і творчі здібності він успадкував від батька -- той теж виявляв інтерес до літератури, самотужки вивчив кілька мов та опанував гру на скрипці.

З юності Мирослав мав потяг до здавалося б протилежних царин -- творчості та політики, -- і намагався поєднати їх. Так, у 1930 р. він вступив до Комерційного коледжу у Празі, де вивчав російську, українську, англійську, французьку та іспанську мови. Паралельно в Українському інституті громадознавства під керівництвом Г. Денисенка досліджував проблему «Молодь і політичні рухи в Центральній та Східній Європі» (робота передбачала здійснення компаративного аналізу молодіжних рухів в Україні та сусідніх країнах -- Росії, Польщі, Румунії, Угорщині, Чехословаччині, а також Франції та балтійських країнах). Зрештою бажання поєднати інтерес до політики, знання мов та креатив- ність привели Мирослава до журналістики. Її основи він опановував із 1932 р. у Вільній школі політичних наук, з особливою ретельністю вивчаючи основи репортажу, менеджмент преси, журналістське та міжнародне право, економіку і соціологію. Згодом, у 1934 р. він вступив до Української академії мистецтв, де опанував графіку та рисунок [7, с. 3].

Ймовірно, саме зацікавлення політикою спонукало Мирослава перекласти відомий твір Р. Ролана «Життя Махатми Ганді» (1931) та роман сотника армії УНР Віталія Юрченка (Юрія Карася-Голинського) «Дорога на Соловки» (1932). Прикметно, що він не обмежився роботою із текстами, і, прагнучи глибше зрозуміти їх, листувався з авторами обох творів [7, с. 3]. Відтоді він як журналіст, перекладач, видавець поєднував свою професійну діяльність з українським національним рухом.

Офіційно журналістська кар'єра Мирослава почалася у 1931 р. з посади кореспондента в українському науково-популярному журналі «Життя і знання» (Львів). Також він долучився до роботи заснованих батьком суспільно-політичних часописів «Нова Україна» та «Українська кореспонденція»; був позаштатним ілюстратором дитячого журналу «Пчілка» (Ужгород), кореспондентом часописів «Вперед» (Ужгород) і «Неділя» (Львів) [7, с. 4].

З 1932 р. М. Григоріїв -- кореспондент чехословацького інформагентства «Центропрес», для якого готував матеріали про суспільно-політичне життя в Європі. Поряд з кар'єрним ростом (у 1932 р. Мирослав став членом Асоціації українських журналістів у вигнанні) це спричинило і певні проблеми. Так, під час журналістського розслідування контрабанди зброї у Центральній Європі влітку 1933 р. в Ужгороді його заарештували за звинуваченням у нацистській пропаганді -- поширенні створених власноруч листівок із зображенням Підкарпатської Русі у складі України під охороною українських скаутів [4].

І хоча арешт тривав лише п'ять днів, справа набула значного резонансу, навіть заслуховувалася спеціальним комітетом Сенату Чехословаччини. Певну роль у цій історії знову відіграла діяльність Н. Григорієва -- на той час очільника УПСР. Зрештою всі звинувачення було знято, а Мирослав отримав роботу в освітньому відділі штаб-квартири скаутів ЧСР. Відтоді до 1945 р. він був заступником редактора і художником- ілюстратором журналів для чеських скаутів, зокрема «Скаут-юнак» [4, с. 3]. Важливо, що він також отримав престижну роботу ілюстратора книг Ярослава Фоґлара, так званих «фоґларовок» -- скаутських романів, підручників, головоломок, щоденників тощо [4].

Кар'єрному поступу Мирослава сприяло знання іноземних мов. Хоча він так і не отримав чеське громадянство, це було одним із головних чинників залучення його до співпраці з МЗС Чехословаччини. Так, 1933 року він допомагав з перекладами й організацією культурних програм для високопосадовців та військовиків з Литви. За рік представляв Українську асоціацію журналістів у міжнародній французькій експедиції до Центральної Аравії на чолі з Анрі Мальро, знаковою постаттю у французькій культурі -- письменником, соратником Шарля де Голля, ідеологом П'ятої республіки, затятим поборником фашизму та комунізму. У 1935 р. М. Григоріїв був перекладачем під час візиту письменників з СРСР, зокрема супроводжував українського письменника і драматурга Івана Микитенка, репресованого в 1937 р., та російських письменників О. Толстого та О. Фадєєва [7, с. 4-5].

В 1937 р. М. Григоріїв став відповідальним секретарем чехословацької делегації на Всесвітньому конгресі скаутів у Нідерландах. При цьому він і сам був організатором міжнародних форумів, зокрема Міжнародної філателістичної експозиції у Празі та Міжнародної виставки книг і журналів «Експрінліфт» у 1937 р. І в той же час Мирослав здобув визнання як художник: у 1936 р. переміг у конкурсі на кращий плакат для держрадіо Чехословаччини і здобув друге місце у міжнародному конкурсі ілюстраторів (Краків, Польща) [7, с. 5].

Поряд з цим М. Григоріїв продовжував свої суспільствознавчі студії. У 1930-х рр. основними напрямами його досліджень були молодіжний рух у східноєвропейських країнах. Їх результатом стали праці «Техніка пропаганди в совєтській пресі» (Прага, 1935) та «Методи пропаганди серед молоді в комуністичній пресі» (Прага, 1936). З огляду на наближення нової світової війни особливої актуальності набули студії з політики Німеччини щодо України. На цю тему М. Григоріїв читав лекції в Інституті громадознавства та підготував антифашистську працю «Німеччина та Україна». У 1940 р. її було опубліковано в українських часописах США і Канади та окремим виданням у Вінніпезі [8].

Усе це М. Григоріїв поєднував з журналістикою, висвітлюючи політичні проблеми Східної та Центральної Європи в українських та чехословацьких виданнях «Чеське слово», «Право люду», «Назустріч», органах «Центропресу» та ін. А в 1935 р. спробував себе у ролі редактора та видавця, заснувавши часопис «Українкор», що інформував пресу Європи про суспільно-політичне та культурне життя української спільноти у ЧСР. З 1937 р. був спеціальним кореспондентом «Народної волі» (Скрентон, США) [7, с. 5-6].

У грудні 1938 р. М. Григоріїв супроводжував відомих західних журналістів Г. Р. Кнікербокера (США), С. Блуменбаума (Велика Британія), П. де Мартреза та Ж. Одена (Франція) у Карпатській Україні та сам висвітлював ситуацію після підписання Мюнхенської угоди 30 вересня

р. Явне неприйняття цієї угоди, попередні публікації та виступи, спрямовані на викриття агресивної політики Німеччини, спричинилися до нового арешту Мирослава таємною поліцією у Хусті за звинуваченням у прозахідній агітації та депортували [7, с. 6].

За німецької окупації Чехії становище М. Григорієва ускладнилося: у

р. гестапо заборонило йому займатися журналістською діяльністю. Небезпека перебування на окупованій території ставала все очевиднішою, але можливості емігрувати до США, куди восени 1938 р. перебрався батько, ні у нього, ні у його матері Ганни Петрівни не було, всі клопотання про візи до США були безрезультатними. Крім того, стримували і особисті обставини -- наречена Мирослава Євгенія Калиновська (19071998) завершувала навчання на медичному факультеті Карлового університету. У 1940 р. вони одружилися, і того ж року у жовтні на світ з'явився їхній первісток -- Мирослав [1, с. 469].

Не маючи можливості виїхати, Мирослав зосередився на роботі в скаутських організаціях. У 1939 р. він став учасником останнього чехо-

Про походження Євгенії, уродженки Вінниці, відомо небагато. Її батько Олександр Калиновський -- колишній офіцер, полковник армії УНР, згодом -- викладач математики у тернопільській вищій школі; на еміграції у Чехословаччині працював банківським службовцем. Про матір відомо лише, що вона померла у 1922 р.

словацького табору з підготовки молодих лідерів у Власімі. Після розпуску організації працював у комітеті психологічного захисту молоді, різних чеських видавництвах та молодіжних часописах як позаштатний співробітник, а також радником з питань мистецтва в Інституті народної освіти Т. Масарика [7, с. 6]. Також М. Григоріїв брав участь у чеському скаутському підпіллі та національному русі опору загалом. Саме керівники останнього забезпечували безпеку його родині під час німецької окупації [9].

За ним вже пильно стежило гестапо, яке також моніторило діяльність його батька в Америці, спрямовану на викриття нацистського й комуністичного режимів. Саме через це та участь Мирослава в русі опору в 1941 р. його заарештували. За наказом німецького командування він мав працювати у Східній дивізії Міністерства пропаганди у Берліні, але досить довго йому вдавалося уникнути виконання наказу. До 1944 р. він продовжував ілюструвати чеські дитячі журналів та книги (за чотири роки проілюстрував 118 книг, 77 з яких було видано протягом війни). Окремою сторінкою творчої біографії М. Григорієва є його робота як декоратора та автора костюмів для вистави «Гамлет» Львівського оперного театру в кінці 1942 -- вересні 1943 рр. [10, с. 232].

3 березня 1945 р. М. Григорієва знову заарештували і з дружиною, сином та матір'ю відправили у робітничий табір у місті Плауен (Саксонія, Німеччина). Але дорогою Мирослав втік та приєднався до чеського підпілля [7, с. 6]. За іншими даними Григорієві у квітні 1945 р. самі переїхали до «війною загроженого району» (райони, що постійно бомбардувалися союзницькими військами) -- міста Плауен на Рейні і звідти потрапили до табору ДіПі в Аусбурзі [11]. Як з'ясувалося згодом, всі знайомі та колеги Мирослава, які залишилися у Празі, з приходом радянських військ були заарештовані [9].

Після звільнення Німеччини від нацистів у травні 1945 р. М. Григоріїв організував відділ Червоного хреста у Саксонії, в Зірау, головним завданням якого було підготувати евакуацію 15 тисяч біженців з району Плауена перед передачею його радянським військам. Проте на початку червня 1945 р. М. Григорієва знову заарештували, цього разу -- американська військова адміністрація за діяльність проти СРСР, союзника США, і передала його радянському офіцеру. Та Мирославу вдалося втекти до м. Гоф, де він організував нелегальний табір для біженців. Тут протягом двох тижнів знайшли прихисток близько шести тисяч українців, росіян, естонців та латвійців, які втекли з радянської зони. Наприкінці червня табір було ліквідовано, частину біженців (250 осіб) депортовано до радянської окупаційної зони, а Григорієва звинувачено в антисоюз- ницькій діяльності. Однак йому вдалося врятувати частину біженців -- з допомогою Червоного хреста він вивіз їх до шпиталю в Аусбурзі, тобто до американської зони [7, с. 6].

У цьому баварському місті, що стало найбільшим у повоєнній Німеччині українським осередком, Мирослав Григоріїв приєднався до викладачів перевезеної з Праги української гімназії та взявся за організацію пластунських таборів в американській окупаційній зоні. Водночас за підтримки військового відомства США з листопада 1945 р. він налагодив видання часопису «Пластун-Скаут» та «Новак», які у середніх та вищих школах слугували читанками і формували в учнів західні світоглядні цінності [7, с. 6]. Крім того, працював ілюстратором і карикатуристом, зокрема, виконав обкладинки до низки українських книг, виданих у Німеччині («Український народний співаник», «Порвані струни» Р. Василенка, «Їсько Ґава» В. Чапленка тощо [12, с. 3]), а також обкладинку першого україномовного видання відомої антиутопії Дж. Орвелла «Колгосп тварин» (1947). Як журналіст М. Григоріїв брав участь у Нюрнберзькому процесі. Згодом у США він подарує Американському музею Голокосту металевий батіг з концтабору Аушвіц, який дістався йому під час роботи над репортажами з Нюрнберзького трибуналу [4].

Наприкінці 1945 р. нарешті відновився зв'язок з батьком, Никифором Григорієвим, обірваний у 1941 р., а відтак -- і спроби виїхати до США. Однак родина ще два роки перебувала «на валізах». Тим часом батько і син Григорієві взялися за організацію видавництва, яке б об'єднало українських інтелігентів у Старому та Новому світах. Ще з 1938 р. Н. Григоріїв намагався створити у США український культурно-науковий осередок на зразок празького, базою для якого мало стати видавництво, яке б забезпечило українських емігрантів з Європи роботою та сприяло поширенню правдивої інформації про Україну. У лютому 1945 р. він очолив приватне видавництво «Українська громадська пора» у Детройті (США), що друкувало українську політичну та науково-популярну літературу й однойменний періодичний орган [1, с. 531-536].

У той же час Мирослав зорганізував у Реґенсбурзі видавництво «Золота галера», яке мало стати основою для українського культурного осередку в американській окупаційній зоні -- фактично, аналогічного тому, який намагався створити у Північній Америці його батько. Він налагодив видання для американських солдатів альбомів-довідників про міста американської окупаційної зони -- з англійським текстом та власними ілюстраціями. Альбоми мали величезний успіх і навіть американська комендатура робила йому великі замовлення -- до 30 тисяч примірників [7, р. 7].

В 1946-1947 рр. М. Григоріїв розгорнув роботу з консолідації навколо видавничої діяльності представників різних політичних таборів української міжвоєнної еміграції та заручився підтримкою впливових літераторів і громадських діячів -- Уласа Самчука, який очолював об'єднання українських письменників з таборів для переміщених осіб «Мистецький український рух», головного редактора видавництва «Прометей» Івана Багряного, який надав для видання і поширення в Північній Америці вже опубліковані та підготовлені до друку твори, а також Тодося Осьмачки, Бориса Подоляка, Юрія Косача та інших. Очевидно, цьому сприяла не лише репутація Н. Григорієва -- керівника проекту, а й авторитет Мирослава як фахівця з видавничої справи та художника-ілюстратора, з яким охоче працювали різні установи та часописи. Зокрема, він співпрацював з «Українськими вістями» у Новому Ульмі, був співредактором «Нашого життя» в Аусбурзі, очільником регіональної скаутської «пресової квартири» і головним редактором «Пластуна», входив до президії місцевого Союзу українських журналістів, викладав курс «Техніка друку» в Українському технічно-господарському інституті в Регенсбурзі, а згодом -- Мюнхені [9]. Тому щойно М. Григоріїв розгорнув акцію по залученню українських письменників та публіцистів до кооперативного «Видавничого братства», заснованого із батьком, з якого у перспективі мало постати «всеслав'янське видавництво», самі автори почали звертатися до нього [1, с. 571].

Вже навесні 1947 р. М. Григоріїв почав роботу над ілюстраціями до першого спільного проекту -- англомовного перекладу твору М. Гоголя «Ніч перед Різдвом». Також підготував макети книг «Тигролови» І. Багряного (англійською), «Українська інтелігенція на Соловках» С. Підгай- ного, «Підстави нашого відродження» І. Мазепи, твори М. Хвильового у двох томах, повісті про Голодомор в Україні («Спогади лікаря з часів голоду на Україні» та «Оксана»), а також інформаційно-просвітницькі видання -- «Хрестоматія української літератури», «Економічна географія України», «Нова історія України», «Книга українського гумору». До друку готувалися твори «Юність Василя Шеремети» Уласа Самчука та «Старший боярин» Тодося Осьмачки [1, 571-578].

Одним із перших проектів «Видавничого братства» мала стати праця М. Григорієва «Друга світова війна і українське письменство», присвячена творчості найвидатніших українських письменників на еміграції. Водночас, ще наприкінці війни, він почав збір джерел з історії Другої світової війни, які планував опублікувати під назвою «Друга руїна» -- фактично, йшлося про історію українського народу в цей період. Іншим актуальним проектом була ініціатива М. Григорієва підготувати для часопису «Народна воля» (США) серію репортажів про українців у таборах ДіПі. Це мав бути не лише ретельно задокументований (до проекту було залучено професійного фотографа) виклад повсякденності українських

ДіПі, а й спроба соціологічного аналізу. У подальшому ці матеріали планувалося перекласти англійською. Крім того, зважаючи на потреби читачів у США та Канаді М. Григоріїв виготовляв українські листівки до різних свят, серію малюнків про американських військових в Європі під час Другої світової війни, а також готував до друку короткі ілюстровані українські казки англійською мовою [1, 572-573].

Ймовірно, видавнича справа Григорієвих могла б стати успішною та дати гарні результати, якби вони зосередилися лише на ній. Однак доля підготувала для них обох участь в інших проектах. Нарешті вирішилося питання еміграції до США: у 1947 р. після майже десятилітньої розлуки родина знову об'єдналася. Та ще й поповнилася -- у жовтні 1948 р. у Мирослава та Євгенії Григорієвих народилася друга дитина, донька Христина.

У США для М. Григорієва відкрилися нові можливості, насамперед як ілюстратора та журналіста. Він працював у журналах для дітей та юнацтва «Життя хлопців», «Довкола світу», радником з мистецьких питань у різноманітних рекламних компаніях, помічником директорів виставок тощо, а також приєднався до скаутського руху в Америці [4].

Мирослав Григоріїв долучився до громадської діяльності української діаспори у США, часто виступав як експерт на різних зібраннях. Наприклад, був головним доповідачем на форумі українських організацій «Сучасна ситуація в світі і проблема України» у червні 1948 р. Підтримуючи в цілому позицію свого батька, директора Української служби «Голосу Америки», єдиним ефективним засобом боротьби за незалежність України він вважав активну взаємодію із мас-медіа демократичних країн світу, популяризацію через них України та українського національного руху, викриття суті комуністичного режиму. Він мав багато ідей з використання інформаційного простору для цього. Зокрема, в травні 1950 р. запропонував Світовому фонду дружби бойскаутів Америки створити «Молодіжний інформаційний центр» для популяризації демократичних цінностей та американського способу життя серед молоді, яка зазнає впливу комуністичної пропаганди. А для Держдепартаменту США розробив проект молодіжного відділу «Голосу Америки».

На той час М. Григоріїв вже був визнаним фахівцем з піару. Невипадково 1954 р. він ввійшов до правління одного з найпрестижніших українських вишів США -- Українського технічного інституту у Нью- Йорку, де викладав теорію реклами та її психологічний аспект [7, с. 7]. Відтак, у 1955 р. почалася його кар'єра в Українському відділі «Голосу Америки» де він був перекладачем, редактором, автором текстів, сценаристом і диктором. Тут він нарешті отримав можливість реалізувати свої ідеї, очоливши у травні 1956 р. редакцію молодіжних програм відділу [13].

Згодом в 1958-1967 рр. Мирослав як художник працював у військовому міністерстві США, і одночасно у 1960-1968 рр. працював як театральний художник та карикатурист у вашингтонських газетах «Washington Post» та «Washington Star» [12, с. 3-4]. Водночас був віце-президентом «Winetour Foundation», яка опікувалася корінними народами США, співпрацював з УВАН та НТШ як науковець та художник. Зокрема, на замовлення НТШ у 1973 р. проілюстрував англомовний переклад поеми Івана Франка «Мойсей» [12, с. 4]. М. Григоріїв залишив величезну спадщину як графік та ілюстратор низки книг, виданих у Празі, Львові та США, низку картин на теми творів М. Гоголя («Параска», «Пацюк»), портретів африканського артиста-трагіка А. Олдріджа та Т. Шевченка, екслібрисів відомих діячів, театральних афіш та часописів [13].

Доля відмірила Мирославу Григорієву 89 років життя, сповнених боротьби за свої ідеали, випробувань, авантюр та активної творчості. На жаль, останні роки він не міг займатися улюбленою справою, бо тяжко хворів та практично втратив зір. У 1998 р. відійшла у засвіти його дружина Євгенія, а через три роки, 7 червня 2000 р. від серцевої недостатності помер і Мирослав Григоріїв у своєму будинку в Сільвер-Спрінґ, штат Меріленд [12, с. 4].

По собі митець залишив добру пам'ять як про гідного й обдарованого українця, та велику художню спадщину, яка ще чекає на своїх дослідників. При цьому його талант високо оцінювали усі, хто так чи інакше мав справу з ним як митцем -- від звичайних читачів і глядачів до маститих критиків. Так, «Washington Post», в якій він працював, порівнювала його з відомим бродвейським ілюстратором Альбертом Гір- шфельдом, що можна розцінювати як найвищу оцінку майстерності [4]. Його вміння як карикатуриста швидко і влучно вихопити головне у загальній картині відзначав і знаний у світі мовознавець та літерату- знавець Юрій Шевельов, який наголошував, що «Мирослав Григоріїв був графік легкого пера, що вміло схоплювати справді характеристичне в людях і явищах» [14, с. 22].

Маємо надію, що дана публікація стане однією зі спонук до більш ґрунтовного дослідження в Україні напрацювань Мирослава Григорієва як митця та громадського діяча, а його ім'я, гідне пошанування, не забудеться і не загубиться у розмаїтій палітрі сучасної української історіографії.

Джерела та література

Ольга Сухобокова. Шлях до волі: Никифор Григоріїв (1883-1953). -- Київ- Вінниця: ТОВ «Твори», 2019. -- 608 с.

Центральний державний архів вищих органів влади та управління України, ф. 3562 «Особистий фонд голови ЦК УПСР за кордоном, доктора соціології Ничипора Яковлевича Григор'єва», оп. 1, спр. 65 «Автобіографічний нарис».

ГригориївН. Творці мого «я» // Трудова Україна. -- 1933. -- № 8.

Zuzana Hronovв. Skaut z Prahy bojoval za nezavislou Ukrajinu. Z CSR utekl pred

ruskymi vojaky [elektronicky zdroj] / Hronova Z. // Aktualne.cz. -- 2018 -- 9.12. -- Pristupovy rezim: https://magazin.aktualne.cz/skaut-jenz-bojoval-za-nezavislost-ukrajiny-z-

csr-prchal-pred/r~d1052e9efa2211e8a1900cc47ab5f122/?fbclid=IwAR2-G45l4Hk3ozLl0e52 GSKP-s_Ot7l0grbAK45hZC6QtZSolifMyVjdK9w&redirected=1548227251

Брайлян Н. Періодичні видання учнів Української гімназії у Чехословаччині 1924-1941 рр.) // Збірник праць Науково-дослідного інституту пресознавства. -- 2015. -- Вип. 5. -- С. 111-120. -- Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/uJRN/ZPNDZP_2015_5_13

Бевз Т.Б. Н.Я. Григоріїв -- політик і вчений. -- К.: Ін-т політичних і етно- національних досліджень НАН України, 2002. -- 285 с.

Родинний архів Н. Григорієва. -- Miroslav Hryhorijev's curriculum vitae. -- 11 р.

Кам 'янецький М. Німці й Україна. Відносини німців до українців в протягу історії. -- Вінніпег: Українська видавнича спілка, 1940. -- 83 с.

Родинний архів Н. Григорієва. -- Лист М. Григорієва до батька. 27 квітня 1947 р. Мюнхен (Німеччина).

Козак Б. Матеріали до біографії Мирослава Григоріїва // Вісник Львівського університету. Серія мистецтвознавство. -- Львів, 2005. -- Вип. 5.

Родинний архів Н. Григорієва. -- Лист М. Григорієва до батька. 3 березня 1947 р. Мюнхен.

Архів авторки. -- Одарченко П. Пам'яті Мирослава Григорієва (рукопис). -- 4 с.

Одарченко В.П. Григоріїв Мирослав Никифорович [електронний ресурс] // Енциклопедія сучасної України. -- Режим доступу: http://esu.com.ua/search_articles. php?id=27158

Шевельов Юрій. Я, мені, мене... (і довкруги). -- Ч. 1. В Україні. -- Харків: Фоліо, 2012. -- 409 с.

References

Sukhobokova, Olha (2019). Shliakh do voli: Nykyfor Hryhoriiv (1883-1953). Kyiv- Vinnytsia: TOV «Tvory». [in Ukrainian].

Tsentralnyi derzhavnyi arkhiv vyshchykh orhaniv vlady ta upravlinnia Ukrainy, f. 3562, op. 1, spr. 65. [Central State Archives of Supreme Bodies of Power and Government of Ukraine, fund 3562, description 1, file 65].

Hryhoryiv, N. (1933). Tvortsi moho «ia». Trudova Ukraina, 8-9, 14-17. [in Ukrainian].

Hronova, Z. (2018). Skaut z Prahy bojoval za nezavislou Ukrajinu. Z ChSR utekl pred ruskymi vojaky. Aktualne.cz. Retrieved from: https://magazin.aktualne.cz/skaut-jenz-bojoval- za-nezavislost-ukrajiny-z-csr-prchal-pred/r~d1052e9efa2211e8a1900cc47ab5f122/?fbclid= IwAR2-G45l4Hk3ozLl0e52GSKP-s_Ot7l0grbAK45hZC6QtZSolifMyVjdK9w&redirected= 1548227251 [in Czech].

Brailian, N. (2015). Periodychni vydannia uchniv Ukrainskoi himnazii u Chekhoslo- vachchyni 1924-1941 rr.). Zbirnyk prats Naukovo-doslidnoho instytutu presoznavstva -- Proceedings of the Press Research Institute. 5, 111-120. Retrieved from: http://nbuv.gov.ua/ UJRN/ZPNDZP_2015_5_13 [in Ukrainian].

Bevz, T. B. (2002). N. Ya. Hryhoriiv -- polityk i vchenyi. Kyiv: In-t politychnykh i etnonatsionalnykh doslidzhen NAN Ukrainy. [in Ukrainian].

Rodynnyi arkhiv N. Hryhoriieva, Miroslav Hryhorijevs curriculum vitae. [N. Hri- horyiv's Family Archive, Miroslav Hryhorijevs curriculum vitae].

Kamianetskyi, M. (1940). Nimtsi y Ukraina. Vidnosyny nimtsiv do ukraintsiv vprotiahu istorii. Vinnipeh: Ukrainska vydavnycha spilka. [in Ukrainian].

Rodynnyi arkhiv N. Hryhoriieva, Lyst M. Hryhoriieva do batka, Miunkhen, Nimech- chyna, 27 kvitnia 1947 r. [N. Hrihoryiv's Family Archive, M. Hrihoryiv's Letter to father, Munich, Germany, 1947, April 27] [in Ukrainian].

Kozak, B. (2005). Materialy do biohrafii Myroslava Hryhoriiva. Visnyk Lvivskoho universytetu. Seriia mystetstvoznavstvo. -- Bulletin of the University of Lviv. Art History Series, 5 [in Ukrainian].

Rodynnyi arkhiv N. Hryhoriieva, Lyst M. Hryhoriieva do batka, Miunkhen, Nimechchyna 3 bereznia 1947 r. [N. Hrihoryiv's Family Archive, M.Hrihoryiv's Letter to father, Munich, Germany, 1947, March, 27] [in Ukrainian].

Arkhiv avtorky, Odarchenko, P., Pamiati Myroslava Hryhoriieva (rukopys). [The author's archive, Odarchenko P. Memory of Myroslav Hryhoryiv (manuscript)].

Odarchenko V. P. (n. d.). Hryhoriiv Myroslav Nykyforovych. Entsyklopediia suchasnoi Ukrainy. -- Encyclopedia of modern Ukraine. Retrieved from: http://esu.com.ua/ search_articles.php?id=27158 [in Ukrainian]

Shevelov, Yurii (2012). Ya, meni, mene... (i dovkruhy). Ch.1. V Ukraini. Kharkiv: Folio. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru