Єпископ Веніамін (Сахновський): духовно-релігійна та культурно-просвітницька діяльність

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Єпископ Веніамін (Сахновський): духовно-релігійна та культурно-просвітницька діяльність

Світлана Кагамлик

Світлана Кагамлик кандидатка історичних наук, старша наукова співробітниця, Київський національний університет ім. Т.Шевченка (Київ, Україна)

Анотація. Метою статті є аналіз життя й діяльності єпископа Веніаміна (Сахновського), виявлення специфіки його архіпастирського служіння на теренах Коломенської, В'ятської, Воронезької єпархій, реконструкція кола оточення та спілкування. Новизна дослідження. Уперше в українській історичній науці розглянуто постать архієрея, обґрунтовано його українське походження та специфіку архіпастирської діяльності згідно з українськими традиціями. Методологія базується на поєднанні методів і принципів історизму, системності, культурно-історичної типології. За допомогою історично-антропологічного методу з'ясовано ієрархію духовних цінностей та змодельовано соціальний портрет єпископа. Висновки. Життєві віхи, духовно-релігійна, культурно-просвітницька діяльність та коло спілкування ієрарха підтверджують його українське походження й духовне служіння згідно з національними традиціями. Архієрей підтримував тісні контакти з вихованцями Києво-Могилянської академії - київським архієпископом Рафаїлом (Заборовським), чернігівським єпископом Амвросієм (Дубневичем), ростовським митрополитом Арсенієм (Мацієвичем) та ін. Архіпастирська діяльність його на теренах різних російських єпархій засвідчує, що він продовжував просвітницькі заходи своїх попередників і сучасників - архієреїв-українців, у започаткуванні й розвитку шкіл-семінарій, забезпеченні їх викликаними з Києва та Чернігова учительськими кадрами. У сфері місійної діяльності єпископ Веніамін не обмежувався звичним для того часу виконанням указів Синоду, а виявляв ініціативу щодо християнізації удмуртів, матеріального забезпечення місії, у тому числі власними коштами, захисту від утисків татар і місцевих властей.

Ключові слова: православна церква, єпископ Веніамін (Сахновський), Коломна, В'ятка, Воронеж, Києво-Могилянська академія, місіонерство.

Svitlana Kahamlyk Candidate of Historical Sciences (Ph. D. in History), Senior Research Fellow, T.Shevchenko National University of Kyiv (Kyiv, Ukraine)

Bishop Veniamin (Sakhnovskyi): Religious and Cultural-Educational Activities

Abstract. The purpose of this article is established as a complex analysis of life and activity of bishop archiereus Veniamin (Sakhnovskyi), determination of specifics of his archpastoral ministry on the terrenes of Kolomna, Vyatka, and Voronezh eparchies, reconstruction of circle of environment and communication. A novelty of research - it has been reiewed the figure of archiereus Veniamin in the Ukrainian historical studies for the first time, it has been reasoned his Ukrainian origin and specifics of archpastoral activity in accordance with the Ukrainian traditions. The research methodology is based on a combination of methods and principles of historicism, systematization, cultural and historical typology. The hierarchy of spiritual values was clarified with the help of the historical-anthropological method and the social portrait of Bishop Veniamin was modeled. Conclusions. The life milestones, religious and cultural-educational activity, circle of communication of Veniamin confirm his belonging to the Ukrainian Orthodox community and service according to the Ukrainian traditions. Archiereus kept in close touch with Kyiv-Mohyla Academy students - archbishop of Kyiv Rafail (Zaborovskyi), bishop of Chernihiv Amvrosii (Dubnevych), metropolitan of Rostov Arsenii (Matsiievych) and others, as it brightly appears from last will and testament of the preconsecrated. An archpastoral activity of Sakhnovskyi on the terrenes of various Russian eparchies gives evidence of that he has continued education activities of his predecessors and cotemporaries archiereuses-Ukrainians - in the beginning and development of schools-seminaries, their provision with the called from Kyiv and Chernihiv scholastic staff. In the field of mission activity, the bishop Veniamin was not limited to customary for that time decrees of the Synod, and showed his own initiative regarding activities for spread of Christianization among the Udmurts, material support of the mission, including support with his personal finances, protection new converts from infringement of the Tatars and local authorities.

Keywords: Orthodox Church, Bishop Veniamin (Sakhnovskyi), Kolomna, Vyatka, Voronezh, Kyiv-Mohyla Academy, missionary work.

Вступ

Епоха Просвітництва з її культом розуму й тісним переплетінням церковних і світських елементів розкрила плеяду церковних діячів-українців, відомих багатогранністю творчих інтересів і сфер діяльності, які примножували своїми здобутками культуру, духовність, ширили місійну справу на безкрайніх просторах Російської імперії. Проте історичні розвідки про них відрізняються крайньою нерівномірністю. Порівняно з такими постатями, як Димитрій (Туптало), Стефан (Яворський), Феофан (Прокопович), дослідження біографій яких стало проблемою міжнародного рівня, досі ще є ієрархи, відомості про котрих обмежуються короткими біографічними даними, а їхні імена здебільшого залишаються поза увагою сучасних істориків. Серед тих, хто залишився «в тіні», -- колоритний образ Веніаміна (Сахновського), визначного як широкою географією свого архіпастирського служіння -- на теренах Коломенської, В'ятської, Воронезької єпархій, так і активною духовно-просвітницькою діяльністю, що залишила яскравий слід в історії та культурі українського, російського, молдавського народів.

Віхи життя й архіпастирська діяльність Веніаміна (Сахновського) зацікавили церковних істориків уже на початку ХІХ ст., щоправда на рівні суто біографічних даних. Так, архієпископ Амвросій (Орнатський) в історії російської ієрархії подав стислу інформацію про зверхників російських єпархій, у тому числі про Веніаміна як очільника Коломенської, В'ятської та Воронезької єпархій1. Надалі інформація про нього фіґурувала лише контекстно, головним чином у часописах краєзнавчого характеру, де публікувалися церковно-історичні огляди єпархій і духовних навчальних закладів. З'являлися статті у церковних виданнях Амвросий (Орнатский).История российской иерархии. -- Ч.1. -- Москва, 1807. -- С.191, 198,

247-248. Пинегин Г.Материалы для истории Вятской епархии // Вятские епархиальные ведомости. -- 1865. -- №17. -- С.520--521; Его же.История Вятской духовной семинарии // Там же. -- 1868. -- №4. -- С.63--67; Иероним (Фармаковский).Материалы для истории Вятской епархии // Там же. -- 1863. -- №4. -- С.111--130; №5. -- С.146--152; Самбикин Д.Преосвященный Вениамин, 6-й епископ воронежский // Воронежские епархиальные ведомости. -- 1870. -- №12. -- С.565--571; №13. -- С.603--614; №23. -- С.1031--1039.. Матеріали до історії В'ятської єпархії зібрав Платон (Любарський), додавши коротку характеристику про її очільників Платон (Любарский). Любопытное известие о Вятской епархии и о бывших в ней архиереях с начала и поныне // Сборник древностей Казанской епархии и других приснопамятных обстоятельств. -- Казань, 1868. -- С.161--193.. Зі світських дослідників дорадянського періоду варто відзначити П. Лупова, який у викладі процесу християнізації В'ятського краю коротко охарактеризував місійну діяльність єпископа Веніаміна, зокрема його роль у наверненні удмуртів Луппов П.Христианство у вотяков со времени первых исторических известий о них до XIX в. -- Санкт- Петербург, 1899. -- С.116--158.. Постаті в'ятських архіпастирів зацікавили й письменника М. Лєскова, що навів цікаві факти з їхніх біографій, у тому числі Сахновського Лесков М.Святительские тени // Исторический вестник. -- 1881. -- №5. -- C.53--69.. Певні аспекти культурно-просвітницької та іншої діяльності архієрея висвітлили у своїх дослідженнях П. Знаменський, К. Харлампович Знаменский П.Духовные школы в России до реформы 1808 г. -- Казань, 1881. -- С.166; Харлампович К. Малороссийское влияние на великорусскую церковную жизнь. -- Т.1. -- Казань, 1914. -- С.525, 541--542, 592, 700, 712, 714, 763..

У радянський період дослідження у царині історії церкви не проводилися. Цю лакуну заповнила пострадянська історіографія, головним чином російська, яка продовжила традицію дослідників XIX ст. Так, М. Комолов створив цикл студій про воронезьких архіпастирів, у тому числі Веніаміна (Сахновського) Комолов Н.Воронежские архиереи середины XVIII в. // Из истории воронежского края. -- Вып.7. -- Воронеж, 1998. -- С.64--72; Комолов Н.Еп. Вениамин (Сахновский) // Воронежские архипастыри от свт. Митрофана до наших дней. -- Воронеж, 2003. -- С.128--137.. В. Помелов охарактеризував дії єпископа як зверхника В'ятської єпархії, зокрема, у відродженні семінарії у Хлинові Помелов В.Просветительская деятельность Русской православной церкви (начало -- вторая треть XVIII в.) // Религии народов Вятского края. -- Киров, 2006. -- С.136--139.. Сфері місійної діяльності архієрея на цих теренах присвятив статтю М. Орлов Орлов М.Миссионерская деятельность вятского епископа Вениамина Сахновского // Вестник Удмуртского университета: Серия «История и филология». -- 2020. -- Т.30. -- Ч.1. -- С.131--139.. Певну інформацію про ієрарха як представника російської церкви можна знайти також на єпархіальних сайтах і у сучасній «Православній енциклопедії» Алексеев А. Вениамин (Сахновский) // Православная энциклопедия. -- Т.7. -- Москва, 2004. -- С.646--647..

Водночас сучасна українська історична наука обійшла увагою постать Веніаміна (Сахновського). Винятком є невелика біограма ієрарха в нашій монографії, що головним чином мотивувало дати у цій публікації розлогіший виклад особливостей духовного служіння саме в українському контексті. Відповідно, метою статті ставиться комплексний аналіз життя й діяльності єпископа Веніаміна, виявлення специфіки його архіпастирського служіння, реконструкція кола оточення та спілкування. У цьому контексті визнано за доцільне окремо розглянути версії походження, початок його духовного служіння як флотського ієромонаха, духовно- релігійну й культурно-просвітницьку діяльність в архієрейському сані на теренах Коломенської, В'ятської, Воронезької єпархій. Окремим завданням ставиться з'ясувати за допомогою історично-антропологічного методу ієрархію духовних цінностей архієрея та змоделювати його соціальний портрет.

Походження

Попри доволі значну увагу російської історіографії до особи архієрея, передусім у царині місійної діяльності на теренах В'ятської єпархії, окремі аспекти його життя й діяльності донині викликають жваву дискусію серед церковних істориків і краєзнавців. Одним із них стало питання щодо походження Веніаміна. Так, Амвросій (Орнатський), який подав найперші відомості про його особу, у переліку архієреїв В'ятської єпархії називав його «родом сербянин» Кагамлик С. Українська православна ієрархія XVII--XVIIIст.: інтелектуальний та духовний виміри. -- К., 2018. - С.577-579. Амвросий (Орнатский).История российской иерархии. -- С.191., а серед зверхників Коломенської єпархії -- «родом из волохов» Там же. -- С.247.. Імовірно, це послужило для наступників Орнатського приводом для суперечливих даних щодо походження архієрея. Зокрема Платон (Любарський) у переліку ієрархів В'ятської єпархії про нього невпевнено зазначив: «Сказуют, что он природою был волох, прозывался Сахновским» Платон (Любарский). Любопытное известие о Вятской епархии... -- С.175.. Архімандрит Димитрій (Самбікін) у своєму короткому нарисі про Веніаміна (Сахновського) як про очільника Воронезької єпархії зазначав, що він народився у сербському місті Косові, був сином протоієрея, хоча при цьому згадував і «волоську» версію Любарського Самбикин Д. Преосвященный Вениамин, 6-й епископ воронежский. -- С.565.. Г. Пінегін у матеріалах до історії В'ятської єпархії стверджував, що Сахновський за походженням волох Пинегин Г. Материалы для истории Вятской епархии. -- С.520., а К.Харлампович узагалі називав його румуном Харлампович К. Малороссийское влияние... -- С.541..

Першим, хто припустив українське походження Веніаміна, став анонімний автор його життєпису, опублікованого 1902 р. Відкидаючи всі попередні версії, він зазначив, що насправді Сахновський не був ані сербом, ані волохом, а «походив із Південно-Західної Росії, може бути -- із Галичини», мотивуючи це тим, що його прізвище аж ніяк не сербського, болгарського чи румунського походження Епископ Вениамин Сахновский // Воронежские епархиальные ведомости. -- 1902. -- №18. -- С.425.. Цю ж версію підтримав сучасний російський дослідник, біограф воронезьких архієреїв М. Комолов Комолов Н. Еп. Вениамин (Сахновский). -- С.128.. Проте для автора життєпису Веніаміна (Сахновського) у «Православній енциклопедії» О.Алексєєва ця думка не виявилася достатньо обґрунтованою, тому він виклав обидві версії -- сербську й українську Алексеев А. Вениамин (Сахновский). -- С.646..

Переконливою видається саме українська версія, позаяк вона відповідає і власним свідченням Сахновського -- «из поповичей Волошской земли города Снятина, родом из Косова» Описание архива Александро-Невской лавры за время царствования императора Петра Великого. -- Т.3. -- Санкт-Петербург, 1916. - С.198.. Ідеться про містечко Косів поблизу Снятина (тепер райцентр на Івано-Франківщині) на межі з Молдавським князівством. На користь української версії свідчать також факти діяльності Сахновського в архієрейському сані та контакти преосвященного, про які згадаємо нижче.

Мотивуючи широку палітру версій походження Сахновського, варто зауважити насамперед на неоднозначності трактування терміна «волоський». За середньовічною традицією Молдавське князівство, у тому числі й Буковину, яка входила до його складу, називали Волощиною, а її жителів -- волохами. Один із перших українських етнографів Г. Купчанка, акцентуючи на самоідентифікації буковинців як волохів, зазначав, що «волоські князі, бояри та духовні позаводили межи руським народом в Буковині всякі свої волоські звичаї і порядки» Див.: Луцан І. Самоідентифікація буковинців: вплив етнічного і релігійного чинників // Релігія та соціум. -- 2012. -- №2(8). -- С.147.. Водночас існувало придунайське князівство Валахія, яке в українській традиції носило назву Мунтенія. У 1859 р. воно було об'єднане з Молдавією. На плутанину з цими назвами звертав увагу і М.Грушевський: «В ужитку безнастанно мішались самі назви: Молдавія і Мунтенія, Волощина і Валахія» Грушевський М. Історія України-Руси. -- Т.9. -- Кн.1. -- Нью-Йорк, 1957. -- С.485.. Отже поясненням різних поглядів на походження Веніаміна (Сахновського) могли стати асимілятивні процеси в етноконтактних зонах -- місцях мішаного проживання. У такому ключі сучасні дослідники аналізують специфіку ідентифікаційних процесів на Буковині Луцан І. Самоідентифікація буковинців: вплив етнічного і релігійного чинників. -- С.147.. Саме таким було місто Снятин, що знаходилося на межі Галичини з Буковиною й Молдавією та неподалік від Румунії.

Служіння у Воронежі

Скупі свідчення про початкові віхи біографії Веніаміна (в миру Василь Сахновський) дають можливість стверджувати, що він навчався у Волощині в місцевих католицьких школах. Згодом, як стверджував Д.Самбикін Самбикин Д.Преосвященный Вениамин, 6-й епископ воронежский. -- С.569., він таємно від батьків вирушив у Росію до свого земляка воронезького та єлецького митрополита Пахомія (Шпаковського), з яким міг познайомитися ще під час навчання. Окремі біографи Сахновського вважають Шпаковського сербом чи волохом як архімандрита Романівського Бесериканського монастиря (нині Нямецький повіт у Румунії). Водночас анонімний автор життєпису Сахновського стверджував, що Пахомій, як і сам Веніамін, походив із Південної Русі, тобто з України, а у «сусідній Мордовлахії» знайшов прихисток «від жахів єзуїтського й уніатського фанатизму» Епископ Вениамин Сахновский. -- С.425.. Примітно, що місцевість, де знаходилася очолювана Шпаковським Романівська Бесериканська обитель, пізніше привабила преподобного Паїсія (Величковського), який упродовж п'ятнадцяти років (1779--1794 рр.) був настоятелем Нямецького монастиря і провадив там активну перекладацьку діяльність.

Митрополит Пахомій усіляко сприяв просуванню свого земляка по щаблях духовного служіння. У березні 1718 р. він постриг Сахновського у чернецтво під іменем Веніаміна, а згодом висвятив його на ієродиякона та ієромонаха, в якому сані він і служив при Воронезькому архієрейському домі. Проте у січні 1722 р. Веніамін висловив бажання повернутися на батьківщину, мотивуючи це тим, що під час постригу він прийняв обітницю, «чтоб жить ему в Волоской землЬ (...) в Бесериканском монастырь». Вибір Сахновським цього монастиря можна пояснити як відносною близькістю до місця його народження -- Снятина, так і авторитетністю обителі, якою свого часу управляв його духовний наставник Пахомій (Шпаковський). Імовірно, ієромонах Веніамін дізнався про наміри викликати його до Санкт-Петербурґа, і з метою уникнення цього просив увільнення на Волощину. Інша версія бажання Сахновського покинути Воронезький архієрейський дім -- ускладнення в керівництві єпархією, що виникли в його духовного патрона. Як засвідчують джерела, упродовж 1722 р. митрополит Пахомій подав до Синоду 6 доповідних «о затрудненіях, которыя он встрЬчает в управленіи приписными церквами и монастырями, как со стороны атамана Фролова и Донскаго войска, так и со стороны бЬлаго и чернаго духовенства». Проте Синод не відреагував на ці звернення. І хоча сам преосвященний дав дозвіл на від'їзд свого підлеглого29, наміри Сахновського несподівано змінилися.

Флотський обер-ієромонах

Уже в лютому 1722 р. Веніамін (Сахновський) значився у штаті Олександро-Невського монастиря і просив «подможных денег» нарівні з ієромонахами, узятими з інших архієрейських резиденцій та єпархіальних монастирів. Попри безпосередні обов'язки на флоті Сахновський, як свідчать документи архіву Олександро-Невської лаври, провадив культурно-просвітницьку справу -- «занимался переводами с волошского на славянский».

Варто зазначити, що у XVIII ст. служіння на флоті було перехідним щаблем перед архієрейською хіротонією для багатьох відомих духовних осіб з українців. Окрім Веніаміна (Сахновського) флотськими обер-ієромонахами були Досифей (Богданович-Любинський), Гавриїл (Бужинський), Варлаам (Ванатович), Лаврентій (Горка), Антоній (Ілляшевич), Інокентій (Кульчицький), Арсеній (Мацієвич), Маркел (Родишевський), Іларіон (Рогалевський), Рафаїл (Заборовський).

Становище обер-ієромонахів було особливо впливовим і почесним на той час. Вони безпосередньо спілкувалися з Синодом, доповідаючи про свою діяльність, яка регламентувалася спеціальною інструкцією із 17 пунктів, що затверджувалася на найвищому рівні. Перед початком флотської служби обер-ієромонахи складали присягу, яка за змістом нагадувала архієрейську. Зокрема кожен із них зобов'язувався «врученное ему стадо словесных отец пасти и управляти со всяким усердіем и тщаніем и ввЬренному ему церковному и монастырскому правленію прилежати безлЬностно».

У 1725 р. Веніамін (Сахновський) служив на фреґаті «Амстердам-Ґалей» разом з обер-ієромонахом Рафаїлом (Заборовським, який також походив із західноукраїнських земель.

Це знайомство стало знаковим для Веніаміна -- обох духовних осіб поєднали тісні взаємовідносини на довгі роки. Коли Заборовський став єпископом псковським, ізборським і нарвським, він наблизив до себе Сахновського й у липні 1726 р. надав йому сан архімандрита Святогорського Успенського монастиря Псковської єпархії -- як нагороду «за труды на флотской службе». У 1728 р. обидва брали участь у церемонії поховання цесарівни Анни Петрівни. Із воцарінням Анни Іоаннівни Сахновського помітили при дворі. За рішенням імператриці у червні 1730 р. його було переведено настоятелем до Псково-Печерського Успенського монастиря. Описание документов и дел, хранящихся в архиве Св. Правительствующего Синода (далі -- Описание... Синода). - Т.2 (1722 г.). - Ч.1. - Санкт-Петербург, 1879. - Ст.182-183. Там же. - Ст.158-163. Там же. - Ст.183. Там же. - Ст.369, 1185-1186. Описание архива Александро-Невской лавры за время царствования императора Петра Великого. - Санкт- Петербург, 1916. - Т.3. - С.198. Самбикин Д. Преосвященный Вениамин, 6-й епископ воронежский. - С.566. Описание. Синода. - Т.2 (1722 г.). - Ч.1. - Ст.1186.

На чолі Коломенської єпархії

Впливові контакти сприяли хіротонії Веніаміна (Сахновського) на єпископа коломенського й каширського, яке відбулося 25 липня 1731 р. в московському Успенському соборі. Однією з найперших справ архієрея стала реорганізація 1731 р. Коломенської архієрейської школи у семінарію Акты и документы, относящиеся к истории Киевской академии (далі -- Акты и документы...). -- Т.1. -- Ч.2. -- К., 1904. - С.400.. Із наміром підвищити рівень школи він прагнув забезпечити її українськими викладачами з доброю освітою: постриг у ченці вихованця Чернігівського колеґіуму Платона Петрункевича як потенційного викладача. Проте згодом його було призначено суддею духовної консисторії Описание. Синода. - Т.16 (1736 г.). - Санкт-Петербург, 1906. - Ст.114-117., а викладачем став Лук'ян Стасевич, який спочатку навчався в Києві, а завершував освіту в Московській академії Акты и документы... - Т.1. - Ч.2. - С.400.. Окрім нього учителював Іоасаф Козьмін із московських студентів Российский государственный исторический архив (далі - РГИА). - Ф.796. - Оп.14. - Д.386. - 24 л.; Харлампович К. Малороссийское влияние. - С.712.. Примітно, що за правління Веніаміна школа утримувалася не за державний кошт, а з прибутків архієрейського дому Самбикин Д. Преосвященный Вениамин, 6-й епископ воронежский. - C.567.. Просвітницькі устремління єпископа засвідчило також його розпорядження про виявлення стародруків, котрі збереглися в єпархіальних храмах РГИА. - Ф.796. - Оп.14. - Д.125. - 6 л..

Попри активну просвітницьку діяльність у Сахновського виникли ускладнення в керівництві єпархією: у 1733 р. Синод виніс йому догану за «непорядочныя вьімьішленія» Епископ Вениамин Сахновский. - С.434., що дає підстави припустити певну самостійність єпископа Веніаміна у справах, а це не схвалювалося у вищих колах влади.

Місійно-просвітницька діяльність серед удмуртів

18 травня 1739 р. Веніаміна було переведено на в'ятську кафедру. Подібні призначення архієреї-українці розцінювали як заслання, тому, очевидно, що й Сахновський потрапив туди не з власної волі. Плани російських можновладців, починаючи з Петра І, щодо включення до «активів» Російської імперії неправославного населення Поволжя мали реалізовуватися головним чином силами церковних діячів українського походження.

Специфіка В'ятської єпархії, населеної нехристиянськими народами, вимагала від її зверхників приділяти чимало уваги місійній діяльності. Важливо зазначити, що архієреї-місіонери з українців були освіченими людьми, зналися на мовах «язичницьких» народів, були обізнані з основами медицини, щоб уберегти новонавернених від «медичної маґії» лам і шаманів, також розумілися на іконописі, щоб постачати у храми ікони, уміли перекладати богослужбові книги тощо.

Окремі випадки охрещення удмуртів мали місце вже за попередників Веніаміна, однак лише за його архіпастирства відбувся початок масового навернення місцевого населення у християнство. Безпосереднім поштовхом до організації цього процесу стала справа новоохрещеного удмурта Єрмака Луппов П.Христианство у вотяков... -- С.112..

Матеріали засвідчують, що християнізація удмуртів мала неоднозначний характер. М. Орлов, який досліджував це питання, зазначав, що, з одного боку, справи про найперших охрещених удмуртів свідчили про зацікавлення цього народу православ'ям Орлов М.Миссионерская деятельность вятского епископа Вениамина Сахновского. -- С.133.. Іншою обставиною, яка прискорила інтенсивне навернення язичників, стало оголошення рекрутського набору в російську армію: удмурти оголошували себе християнами, що давало їм підставу уникнути війська та інші пільги. Так, весною 1741 р., у розпал рекрутування, християнство прийняло 288 осіб Там же.. Тобто мотиви християнізації мали передусім практичний характер. Нарешті, масовому охрещенню сприяла безпосередня діяльність єпископа Веніаміна, який піклувався проблемами новонавернених, клопотався про виплату їм державного жалування, про звільнення від рекрутського набору, часто особисто виплачував подушні збори з охрещених.

31 січня 1740 р. Веніамін (Сахновський) подав Синоду свої пропозиції щодо охрещення удмуртів у 9 пунктах Описание... Синода. - Т.1 (1642-1721). - Санкт-Петербург, 1868. - Приложение XV.. Так, преосвященний пропонував надати пільги щойно вихрещеним на рівні Казанської єпархії й виділяти кошти на будівництво храмів і церковні потреби з В'ятської провінційної канцелярії, «пока ті новокрещеные в христіанской вірі утвердятца». У цьому ж донесенні повідомив про перші результати своєї місійної діяльності:

«С пріізду моего в Вятскую епархію, Богу тако споспішествующу, из оных-же иновірцов Отяков воспріяли святое крещеніе в христіанскую віру греческаго исповіданія мужеска тридесять шесть, женска девятнадцать, итого пятдесят пять человік, которым выдавано вмісто указного жалованья от кельи моей мужескому полу по рублю, а женскому полу по пятидесять копіек человіку» Там же. - Ст.СХІХ..

30 червня 1740 р. єпископ Веніамін доповідав Синоду, що з прибуттям його до В'ятки «немалое число вотяков крестилось и ньіні едва не всі вотяки желают принять св. крещеніе» Там же. - Ст.144., при цьому нарікав на перешкоди від татар, які «русским людям, которые к подушной переписи за ними татарами написаны в их татарских деревнях, чинят великія обиды и тЬсноты». За словами преосвященного, «живут эти русскіе в великом угнітеніи и церковнаго пінія не часто слыхают», а світська влада В'ятської провінції не лише не сприяє наверненню місцевих язичників, а й чинить цьому перепони Там же. - Ст.144-145.. Унаслідок цього подання Сахновського Синод звернувся до Сенату про запровадження інституту стряпчих від В'ятського архієрейського дому для клопотання у справах новонавернених удмуртів, відокремлення їх від татар, надання новоохрещеним платні та звільнення від зборів. Проте Сенат не дав відповіді на це звернення Синоду.

Заходи єпископа сприяли тому, що удмурти не поодинці, а родинами наверталися у православ'я. Так, в указі єпископа Веніаміна ігумену Верхочепецького монастиря Йосифу значилося:

«Сего декабря 13 дня, его преосвященству в поданном доношеніи Вер- хочепецкой отяцкой нижней доли от отяков (...) написано: желают де они из истинной своей воли, а не из принужденія, из своей иноверческой, отяцкой вЬры во святую православную, греческаго закона веру и воспріяти святое крещеніе с женами и детьми своими, по пріобщенному при том доношеніи реєстру, и требовали они как их, так и жен с детьми, кому его преосвященство приказать соизволил, святым крещеньем окре- стить» Самбикин Д.Преосвященный Вениамин, 6-й епископ воронежский. -- С.1038..

У лютому 1741 р. єпископ доповідав Синоду, що він зі своїх келейних коштів заплатив подушний збір за новоохрещених, а також просив дозволити витратити на їхні потреби зібрані з дітей духівництва штрафні гроші Описание. Синода. - Т.21 (1741 г.). - Санкт-Петербург, 1913. - Ст.121-122.. Наступного року Сахновський звернувся з клопотанням про надання охрещеним трирічної пільги згідно з імператорським указом 1740 р., прагнув захистити їх від утисків місцевих властей Там же. - Т.22 (1742 г.). - Москва, 1915. - Ст.330, 428..

Загалом на потреби навернених єпископ Веніамін витратив понад 1 тис. руб. власних коштів Епископ Вениамин Сахновский. - С.443.. Із надісланих преосвященним до Синоду відомостей про новоохрещених видно, що в 1739 р. прийняли православ'я 28, у 1740 р. -- 153, а в 1741 р. -- 461 особа Описание. Синода. - Т.21 (1741 г.). - Ст.235.. Для окремих навернених башкирів та удмуртів преосвященний передбачив певні кошти у своєму духовному заповіті Там же - Т.23 (1743 г.). - Санкт-Петербург, 1911. - Ст.201.. Невипадково багато з них обрали для себе імена і прізвища на честь архієрея -- Владикін і Веніамінов -- як його похресники.

Характеризуючи процес християнізації на теренах В'ятської єпархії, М.Орлов описав архієрейські поїздки Веніаміна (Сахновського) до удмуртських поселень і підкреслив, що важливим результатом місійної діяльності єпископа стало влаштування ним першої в історії удмуртів православної парафії у с. Єлово Орлов М. Миссионерская деятельность вятского епископа Вениамина Сахновского. - С.131-139..

Єпископ також докладав зусиль для примноження храмів у В'ятській єпархії: лише впродовж 1740 р. було устатковано й освячено 7 церков, окрім того виготовлено 900-пудовий дзвін при В'ятському кафедральному соборі, що на ті часи було великою рідкістю Самбикин Д. Преосвященный Вениамин, 6-й епископ воронежский. - С.1039.. У 1741 р. єпископ доповідав про будівництво церкви для новоохрещених і відсутність коштів для її забезпечення книгами й церковним начиння, позаяк «архіерейской домовой казны за отсылкою в коллегію зкономіи не имеется» Описание. Синода. - Т.21 (1741 г.). - Ст.443-444..

Веніамін (Сахновський) турбувався також про відновлення В'ятської семінарії, яка після смерті його попередника -- єпископа-українця Лаврентія (Горки) перебувала у занепаді Знаменский П.Духовные школы в России до реформы 1808 г. -- Казань, 1881. -- С.166.. У церковній пресі за 1868 р. відклалися документальні свідчення про організацію архієреєм навчального процесу, що зустрічало опір місцевого населення, тому йому доводилося запроваджувати доволі жорсткі методи з метою забезпечення школи учнями. Зокрема, щоб повернути тих, хто самовільно залишив школу, єпископ видавав спеціальним уповноваженим «строжайшіе указы сыску бежавших». Вони, своєю чергою, доповідали про «жестокое упрямство и нестерпимое грубіянство» підлеглого духівництва Пинегин Г. История Вятской духовной семинарии. -- С.63--64.. Місцеві священики сприймало навчання як покарання, і щоб його уникнути записували дітей у селянський стан військову службу. Єпископ наказав таких осіб вислати на заслання, а їхніх дітей віддати у солдати. Синод, якому реґулярно надходили повідомлення Сахновського, хоч загалом схвалив наміри преосвященного, проте полегшив покарання для духівництва Описание... Синода. - Т.21 (1741 г.). - Ст.626.. Водночас єпископ піклувався про найбідніших учнів -- забезпечував їх житлом, харчуванням, книгами за власні кошти. Відомі факти купівлі ним посібників для школи -- «Елементарів», «Альварів», «Кнапіумів» та ін. Пинегин Г. История Вятской духовной семинарии. -- С.66.

У пошуках викладачів Сахновський звернувся до Києва й у відповідь на його прохання у В'ятку направили студентів Кирила Жуковського й Назара Хорошевича: перший читав філософію, а другий учителював у молодших класах Харлампович К. Малороссийское влияние. -- С.701.. Окрім цього, із Чернігова архієрей «виписав» в єпископа Амвросія (Дубневича) учителя місцевого колеґіуму Лазаря Богословського Самбикин Д. Преосвященный Вениамин, 6-й епископ воронежский. -- С.605.. У штаті семінарії також значився Михайло Фіницький із київських студентів, який викладав у старших класах семінарії ще за попередника Сахновського на в'ятській кафедрі -- Лаврентія (Горки) Харлампович К. Малороссийское влияние... -- С.700--701..

На коронації нової імператриці Єлизавети (25 квітня 1742 р.) єпископа Веніаміна за ревність у місійній справі було відзначено панагією з особистим портретом монархині. Водночас вона висловила бажання перевести Сахновського ближче до столиці -- саме тоді у Воронежі зі смертю єпископа Іоакима звільнилася архієрейська кафедра.

історичний церковний єпископ веніамін

Повернення до Воронежа в архієрейському сані

Символічно, що останнім призначенням Веніаміна (Сахновського) стало місце, звідки почалося його духовне служіння. Саме тут він 25 років тому отримав чернечий постриг від єпископа воронезького та єлецького Пахомія (Шпаковського), який залишив його при своїй архієрейській резиденції. Тому, отримавши воронезьку кафедру, Сахновський виявив особливу активність в архіпастирському служінні -- він за день видавав по декілька указів, наслідком яких стало впорядкування єпархіальних справ, запровадження чіткого обліку духівництва, ведення метричних книг і сповідних розписів, реформування духовного приказу в духовну консисторію і т. ін. Епископ Вениамин Сахновский. -- С.445.

За своє недовге керівництво (з усіх зверхників Воронезької єпархії правління Сахновського було найкоротшим -- усього 116 днів), як і на теренах попередніх єпархій, архієрей виявив себе ревнителем духовної освіти: розвинув місцеву латинську школу, започаткував латино-слов'янське училище в Острогозьку. Примітно, що у цій справі він вирішив зіпертися на викладачів-українців із попередніх місць свого духовного служіння. Так, Л.Богословський, якого архієрей настановив у сан архімандрита, приїхав разом зі преосвященним з В'ятки, а пізніше з Коломни прибув Л.Стасевич Акты и документы... - Т.1. - Ч.2. - С.410.. Окрім них на запрошення єпископа із Києва відправили студента філософії Никифора Костянтиновича. Проте зусилля архієрея щодо реорганізації школи у семінарію перервала його несподівана кончина (29 березня 1743 р.). Остаточно реалізувати ці плани вдалося через два роки наступникові Сахновського єпископові Феофілакту, котрий 31 травня 1745 р. видав указ про започаткування Воронезької семінарії Харлампович К. Малороссийское влияние. - С.714-715..

Очевидно, запрошення київських студентів до навчальних закладів Воронежа, як і Коломни та В'ятки -- попередніх резиденцій Веніаміна (Сахновського), не обходилося без контактів із київським митрополитом Рафаїлом (Заборовським), патроном Києво-Могилянської академії. Із ним Сахновський підтримував тісні стосунки від часу їхнього знайомства на флоті. Ще одним свідченням взаємовідносин став приїзд до Воронежа ієромонаха Києво-Софійського монастиря Антонія, який відразу отримав відповідальне призначення -- скарбника архієрейської кафедри Самбикин Д. Преосвященный Вениамин, 6-й епископ воронежский. - С.605..

За словами історика, Веніамін (Сахновський) «был архиерей праводушен, чистосердечен, щедр, любящий чистоту, возможное как в доме, так и в церкви благолепие и согласное пение, телом статен, громогласен, гостеприимен» Платон (Любарский). Любопытное известие о Вятской епархии. - С.175.. Порівнюючи його діяльність із попередником на в'ятській кафедрі Лаврентієм (Горкою), тогочасний поет писав: «Угасе добротою лампада горяща; / Втора возжеся, равні світити могуща» Пинегин Г. История Вятской духовной семинарии. - С.66-67..

Переконання

У справах синодального архіву відклалися матеріали, які проливають світло на особисті переконання єпископа Веніаміна, які не завжди відображали урядову політику щодо церковно-богослужбової практики. У 1742 р. Синоду стало відомо, що деякі архієреї -- митрополити ростовський Арсеній (Мацієвич) і в'ятський Веніамін (Сахновський) -- служать «не по греческому и великороссійскому обьїкновенію и не по чиновнику архіерейскому», та зажадав від них пояснень. У цьому зв'язку митрополит Арсеній повідомив, що будучи зверхником Тобольської єпархії-митрополії, яку посідали майже безперервно українці, служіння проводилося за українським звичаєм:

«Во время прибьтія его на престолоправленіе в Тобольск, священнослужители архіерейскіе и соборные, производства великороссійскаго за многопрошедшими літьі невидавшіе, а по малороссійскому чинополо- женію, от антецессоров его утвержденному, обьікшіе, не знали, как в том и поступить, того ради и он, митрополит Арсеній, не видя из того никакой противности церкви святой, приказал отправлять оное производство так-же, как оное утверждено было от антецессоров его, по малороссійскому обьїкновенію» Описание. Синода. - Т.22 (1742 г.). - Москва, 1915. - Ст.793..

Відповідно діяв і єпископ Веніамін. Обом згаданим архієреям було заборонено поставляти священнослужителів «по установившемуся у них обьїкновенію, а поступать им в том по чиноположенію архіерейскому, как в Великороссіи чинится» Там же. -- Ст.794.. Отже своїми діями Сахновський ствердив повну єдність з архієреями, які у служінні дотримувалися «малоросійських» звичаїв, і ця обставина промовисто засвідчує його етноконфесійну належність до православної української спільноти.

Духовний заповіт

Веніамін залишив по собі духовний заповіт, який дозволяє реконструювати його коло оточення та спілкування. Це тим більш важливо, що не збереглося приватне листування архієрея. Зокрема єпископ заповів: архієпископові новгородському Амвросієві (Юшкевичу) -- великий настінний годинник і шубу з чорнобурки; єпископові псковському Стефанові (Калиновському) -- золотий годинник і соболину рясу; митрополитові ростовському Арсенієві (Мацієвичу) -- золотий годинник у футлярі зі статуєю; єпископові суздальському Симонові (Тодорському) -- срібний годинник і рясу, підшиту сибірськими білками; єпископові тверському Митрофанові (вірогідно Слотвинському) -- золотий годинник і шубу з рисі; архієпископові київському Рафаїлові (Заборовському) та його наступникам на київській кафедрі -- велику діамантову панагію з портретом імператриці Єлизавети Петрівни й «полушубок» із куниці. Окрім архієреїв Сахновський згадав у заповіті ще архімандрита московського Донського монастиря Кирила, якому мала відійти штофна ряса і каптан Описание... Синода. -- Т.23 (1743 г.). -- Ст.199--200..

Важливо зазначити, що всі зазначені духовні особи мали українське походження, були вихованцями Києво-Могилянської академії. Відомі факти тісного спілкування між собою українців, які досягли на російських теренах найвищих щаблів духовного служіння, зокрема із братії Києво-Печерської лаври, чернечу школу якої пройшла третина ієрархів Російської імперії XVIII ст. Кагамлик С.Києво-Печерська лавра: світ православної духовності і культури (XVII--XVIIIст.). -- К., 2005. -- С.166--182. Саме цей монастир як найавторитетніший з усіх українських обителей, виокремив Сахновський -- для його настоятелів призначалася діамантова панагія. Воронезькій кафедрі, де преосвященний «принял габит монашескій» -- «панагію, крестом сделанную, с разными камешками, в которой и часы». За християнською традицією, заповідач проявив благодійність -- передбачив значні суми на спомин душі, пожертви біднякам, «нищим по тюрьмам и богадільням» Описание. Синода. -- Т.23 (1743 г.). -- Ст.200..

Окрему увагу у заповіті Веніамін (Сахновський) приділив потребам новоохре- щених башкирів та удмуртів: 100 руб. він виділив на будівництво церков; надав кошти окремим «вотякам»: Стефанові -- 20 руб., Никифорові й Максимові -- 10 руб. Показово, що преосвященний клопотався і про їхній освітній рівень як майбутніх пастирів, причому не де-небудь, а в Києві. Для цього у заповіті він зазначав: «Башкирца Алексашу отослать в Кіев, ради обученія в латинских школах, и вручить преосвященному кіевскому, а на всякіе ему нужды как в обученіи, так и на прочіе расходы - 200 руб.» Там же. -- Ст.201..

По смерті преосвященного залишилася значна як на той час бібліотека (в її складі було близько 90 книг, переважно іноземного походження: 27 «россійской печати», 21 латиномовна, 3 польською, по 5 німецькою і французькою, близько 20 італійською, декілька англійською мовами). Щодо книг Сахновський також зробив окремі розпорядження: «Книги, которыя имЬются, отдать: церковныя -- в соборную Благовещенскую церковь, а гражданской печати -- в домовую казну» Там же..

Заповіт закінчувався такими словами:

«КромЬ объявленных мною денег, отнюдь никаких больше у меня не имеется, а кто-бы, по отшествіи моем от сея временныя жизни, за большую сумму денег келейных моих имЬл истязывать, тот пред нелицемерным Судіею Богом со мною судим да будет; якіе же пожитки, кромЬ вышепи- санных, найдутся, оніи вси при здЬшнем Воронежском архіерейском домЬ -- сукцессорови моему. Себе же самого в путь вЬчныя жизни пріуготовив, всЬх пастырей и сослужителей моих и всЬх прочих духовнаго и мірскаго чина братіи во ХристЬ и благодЬтелей моих, також и сынов паствы моея, аще в чем пред ними, яко подобострастен, согрЬших, чрез спасительныя раны Христовы и нещадно за нас изліянную кровь Его, всесмиреннЬй- шее прося прощенія, молю, да зряще мой гроб, поминают любовь и молят ВседЬтеля Бога, да пріимет душу мою в вЬчное блаженство» Там же. - Ст.202..

У світлі наведеного окреслюється постать архієрея Веніаміна (Сахновського) як неординарної, яскравої особистості, просвітника й місіонера за покликанням. Життєві віхи, адміністративна та просвітницька діяльність, коло спілкування церковного діяча обґрунтовано підтверджують його належність до православної української спільноти. Хоча він особисто не навчався в Києво-Могилянській академії, але, що яскраво засвідчує духовний заповіт преосвященного, підтримував тісні контакти з багатьма її вихованцями.

Архіпастирська діяльність на теренах Коломенської, В'ятської, Воронезької єпархій засвідчує, що Веніамін (Сахновський) продовжував просвітницькі заходи своїх попередників і сучасників -- архієреїв-українців -- у започаткуванні й розвитку шкіл-семінарій, забезпеченні їх викликаними з Києва та Чернігова учителями. У сфері місійної діяльності єпископ не обмежувався звичним для того часу виконанням указів Синоду, а виявляв власну ініціативу щодо заходів для поширення християнства серед удмуртів, матеріального забезпечення місії, у тому числі власними коштами та ін.

Література

1. Alekseyev, A. (2004). Veniamin (Sakhnovskiy). Pravoslavnaya entsiklopediya, 7, 646-647. Moskva. (in Russian).

2. Kahamlyk, S. (2005). Kyievo-Pecherska lavra: svit pravoslavnoii dukhovnosti i kultury (XVii-XViii st.). Kyiv. (in Ukrainian).

3. Kahamlyk, S. (2018). Ukrainska pravoslavna iierarkhiia XVii-XViii st.: intelektualnyi ta dukhovnyi vymiry. Kyiv. (in Ukrainian).

4. Komolov, N. (1998). Voronezhskiye arkhiyerei serediny XVIII v. izistorii Voronezhskogo kraya, 7, 64-72. Voronezh. (in Russian).

5. Komolov, N. (2003). Yep. Veniamin (Sakhnovskiy). Voronezhskiye arkhipastyri ot svt. Mitrofana do nashikh dney, 128-137. Voronezh. (in Russian).

6. Lutsan, I. (2012). Samoidentyfikatsiia bukovyntsiv: vplyv etnichnoho i relihiinoho chynnykiv. Relihiia ta sotsium, 2(8), 145-152. (in Ukrainian).

7. Orlov, M. (2020). Missionerskaya deyatelnost Vyatskogo yepiskopa Veniamina Sakhnovskogo. Vestnik Udmurtskogo universiteta: Seriya istoriya i filologiya, 30, 1, 131-139. (in Russian).

8. Pomelov, V. (2006). Prosvetitelskaya deyatelnost Russkoy pravoslavnoy tserkvi (nachalo - vtoraya tret XVIII v.). Religii narodov Vyatskogo kraya, 136-139. (in Russian).

Размещено на Allbest.ru