Епідемії та боротьба з ними в Україні (кінець ХVШ - початок ХХ ст.)

Херсонське земство отримало почесний диплом усеросійської гігієнічної виставки, що відбулася в Петербурзі 1913 р. Було відзначено обладнання лабораторій, запровадження посад санітарних лікарів для вивчення епідемій, а також профілактичні заходи, такі, як заснування Хаджибейської грязелікарні та ін. Сучасники стверджували, що лише Херсонське та Московське земства створили повноцінні санітарні органиДіяльність земських установ на Херсонщині: 1865-1920. - С.278, 286, 305, 312, 324.. На таку оцінку вплинуло відкриття 1886 р. в Одесі на кошти земства й міської управи першої в Російській імперії бактеріологічної станції.

Практичні спостереження показали, що годі чекати поліпшення, коли на вулиці стікають нечистоти з подвір'їв, ринкові площі не прибираються, цвинтарі знаходяться посеред поселень, а туші хворої худоби належним чином не утилізуються. Дотримання нескладних санітарних вимог стало першою умовою подолання епідемій. Тому міські й земські управи почали розробляти профілактичні правила, обов'язкові для виконання всіма мешканцями міста, адміністративні, медико-гігієнічні заходи для запобігання й уникнення хвороб. Місцева влада контролювала санітарний стан довкілля, вимагала від мешканців утримувати у чистоті садиби, торгово-промислові заклади та місця торгівлі. При ігноруванні вимог вона вдавалася до штрафів, знищення неякісного продовольства. Під суворий контроль було взято різниці. Принаймні, так чинило Харківське Губернське земство 1872 р., коли вело боротьбу з поширенням холериХарьковский календарь на 1875 г. - Х., 1875. - С.158..

Водогони та каналізація могли убезпечити від споживання неякісної води. Тож міська влада взялася за вирішення цього питання. Багато залежало від очищення. Професор київського Університету св. Володимира М. Бунґе, що займався дослідженням електролізу розчинів та органічних сполук, долучився до дистилювання дніпровської води. Його колега з Харкова О. Гуров, вивчаючи диференціації ґранітів, у 1879 р. за власні кошти пробив глибоку (до 600 м) артезіанську свердловину в місті, що стала першою в Російській імперії, та забезпечив харків'ян чистою водою, придатною для споживання. Поява водогону у великих містах, як і водовід- ведення, вплинула на суттєве поліпшення гігієни населення.

Уже на початку ХХ ст. міська влада замислювалася над вирішенням проблеми утилізації сміття. Для вивчення досвіду європейських муніципалітетів Київська дума в 1911 р. відправила професора О. Павловського, засновника місцевого бактеріологічного інституту, на міжнародну гігієнічну виставку у Дрезден, а члена міської управи лікаря Ф. Бурчака - до Санкт-Петербурґа для ознайомлення з роботою сміттєспалювальної печі на Васильєвському острові. Обидва переконалися, що спалювання побутових відходів, особливо з приватних садиб, є нагальною справою для міста. Київський міський голова в березні 1913 р. взяв участь у міжнародній виставці з питань гігієни й господарства, куди його запросив мер ЛіонаСобрание Киевской городской думы 19-20 марта // Известия Киевской городской думы. - 1913. - №4. - С.6.. Однак для подолання масових захворювань потрібні були кардинальні, базовані на найновіших наукових розробках, методи.

Українська інтеліґенція в боротьбі з епідеміями

Для подолання розповсюдженої серед селянства, міщанства та й ширшого загалу недовіри до офіційної медицини, інтеліґенція взяла на себе виконання просвітницького обов'язку. Ішлося про поширення початкових знань щодо заразних хвороб, правила особистої гігієни. Було очевидним, що без цього інфекцію не здолати. Для удоступнення знань книжки почали друкувати українською мовою. Однак інтеліґенція зіткнулася з тим, що державну адміністрацію не влаштовувала українськомовна книжка. У 1875 р. в Києві було видано брошуру С. Носа «Про холеру» українською мовою. При другому її виданні О. Кониський 1892 р. мусив звертатися до цензора з поясненням, що українською брошура буде зрозумілішою за російську, тож принесе більше користіУкраїнська ідентичність і мовне питання в Російській імперії: спроба державного регулювання / Упор. Г. Боряк. - К., 2015. - С.250-251..

Багато для розповсюдження відомостей про заразні хвороби зробив Г. Коваленко, фельдшер, який працював і у Чернігівській земській управі, і в Полтавській думі. Він підготував кілька книжок для народного читання про чуму, холеру, дифтеріюДив.: Коваленко Г.О. Вид чого вмерла Мелася: Оповідання про обклад. - Чернігів, 1897; Пошестна хвороба чума на людях: Як розпізнати сю хворобу і як од неї боронитися. - Чернігів, 1897; Як ми боронилися від холери. - К., 1905 та ін.. Популярними були й книжки М. Левицького, котрий мав вищу медичну освіту, служив на державних і земських посадах. Йому також належить авторство кількох брошур про здоровий спосіб життяЛевицький М.П. Короста (чухачка): Читанка для селян. - К., 1900; Про холеру. - К., 1910; Десять заповідів здоров'я. - Вінниця, 1917; Лікарський порадник (епідеміологія - або наука про пошести): з малюнками. - Санкт-Петербург, 1913.. Видавалися й перекладені з російської мови. їх цінували за доступність викладу, докладні роз'ясненняІмшенецький В. Вид чого заводяться пошести або лихі хвороби і як їх остерігаться. - Санкт-Петербург, 1902; Сичугов С.І. Про холеру. - Москва, 1905; Жарко Я.В. Про холеру і як від неї остерігаться. - Катеринодар, 1905; Про лихі пошести, та як боротися з ними. - К., [б.г.] та ін..

Освічені люди, як і медики, дедалі більше уваги почали звертали на особисту гігієну, уважаючи її важливим чинником у боротьбі з пошестями. Найперше йшлося про використання мила, якого селяни в побуті фактично не мали, про миття рук перед застіллям, про приготування їжі з дотриманням санітарних вимог, провітрювання приміщень тощо. Лікарі зауважили, що заразним хворобам сприяла надмірна заселеність, характерна для робітничих кварталів, котрі виникали навколо шахт і рудників Донбасу.

На Херсонщині проявилася обдарованість В. Хижнякова, сина знаного на Чернігівщині земця, для якого робота в медичних закладах стала виміром його ідеалів служіння народу. Спочатку він працював санітарним лікарем Олександрійського повіту, потім переїхав до Єлисаветграда, у 1897-1899 рр. був санітарним лікарем Херсонського земства. Він уклав програму вивчення санітарного стану та здоров'я сільськогосподарських робітників, яку схвалив Пироговський з'їзд земських лікарів у 1899 р. В. Хижняков підготував працю про віспяні епідемії та щеплення у Херсонській ґубернії (1901 р.), запропонував увести до програм вищих і середніх сільськогосподарських начальних закладів викладання гігієниДіяльність земських установ на Херсонщині: 1865-1920. - С.16, 289..

Газети, увійшовши у практику повсякдення, також долучилися до пропаґування здорового способу життя. Учителі взялися за читання лекцій про людське тіло, значення чистого повітря для здоров'я, про лікування та профілактику інфекційних захворювань. Майбутній фундатор соціальної медицини О. Корчак-Чепурківський, санітарний лікар Херсонського повіту в 1880-х рр., започаткував медико-статистичні дослідження. Вивчаючи загальну й дитячу смертність від заразних хвороб, залежність показників від соціально-економічних і культурних умов життя, він дійшов висновку, що на здоров'я людей найзгубніше впливають соціальні чинники: недостатнє харчування, часте голодування, отруєння, важкі умови праці, переохолодження, утома. Читанням курсу «Основи соціальної гігієни і громадської медицини» 1906 р. в Київському комерційному інституті О. Корчак-Чепурківський започаткував його викладання як предмету навчання по всій Російській імперіїМоскаленко В.Ф., Яворовський О.П., Ступак Ф.Я., Сахарчук І.М., Антонюк О.Я. Академік О.В. Корчак- Чепурківський - фундатор соціальної медицини як науки та предмету викладання (до 155-річчя від дня народження) // Україна: Здоров'я нації. - 2012. - №2/3. - С.13-21..

Таким чином, простежуючи явища епідемій на українських територіях, бачимо, що хвороби проникали з інших країн, а відсутність профілактичних заходів сприяла їх швидкому поширенню. Держава в боротьбі з пошестями тривалий час віддавала перевагу карантинним методам і значно менше - розвитку спеціалізованих галузей медицини. Окрім карантинів, епідемії долали розгортанням заразних бараків, залученням додаткового медичного персоналу, ізоляцією та лікуванням хворих, дезінфекцією заражених ділянок, житла, установленням санітарних постів, забезпеченням населення дезінфікуючими засобами тощо.

Дослідники-медики, не маючи достатньої державної підтримки, удавалися до самозараження, аби відстежувати клініку інфекційних хвороб. Утверджувалася думка, що причиною епідемій ставали збудники, які за сприятливих умовах провокують масове захворювання. Дискусії про шляхи поширення - фізичний контакт, присутність у повітрі міазмів, мікроби - впливали на засоби запобігання інфекціям. Мікробна теорія стала панівною лише з 1870-х рр. Відсутність у широкого загалу населення елементарних знань щодо гігієнічних і санітарних правил ускладнювала боротьбу з пошестями. Просвітницька діяльність розпочалася зі значним запізненням, проте завдяки їй приходило розуміння ролі особистої й соціальної гігієни при подоланні епідемій. У боротьбі з ними держава зіткнулася з проблемою ефективної організації управління та контролю за діями медичних служб у масштабах як окремих ґуберній, так і всієї держави. Не було єдиного координаційного органу, наділеного спеціальними повноваженнями, що ускладнювало роботу державного механізму у цій важливій сфері.

Земська й міська медицина, існуючи паралельно з державною системою охорони здоров'я, не отримали міцної законодавчої бази. Діяльність державних і громадських установ не координувалася, зокрема в питанні забезпечення населення ліками, профілактики тощо. І все ж попри урізання повноважень та фінансових ресурсів, земства й міські управи загалом змогли організувати дієву допомогу у справі подолання епідемій.

References

1. BrodeL, F. (2014). identychnist Frantsii. Kn.2: Liudy i rechi. Kyiv. [in Ukrainian].

2. Chernobrov, I.V. (2005). Zemskij vrach K.A. Zilbernik - organizator zdravookhranenija v Lebedinskom uezde. Sumskyi istoryko-arkhivnyi zhurnal, 1, 33-40. [in Russian].

3. Deivis, N. (2006). Yevropa: istoriia. Kyiv. [in Ukrainian].

4. Dmitriev, V.V. (2004). Znachenie gradonachaLstv Juga Rossijskoj imperii v mediko-sanitarnom otnoshenii (XIX - nachaLo ХХ v.). Kultura narodov Prichernomorja, 55, V.2, 10-15. [in Russian].

5. HerLihi, P. (1999). Odesa: istoriia mista 1794-1914 rr. Kyiv. [in Ukrainian].

6. Kocherhin, I.A. (2019). Katerynoslavska hubernska uprava vosobakh: Biobibliohrafichne vydannia. Dnipro. [in Ukrainian].

7. Kovalenko, S.I., Kryvoshei, O.V., Voskoboinyk, O.Yu., Berest, H.H., Bilyi, A.K. (2014). Protymaliariini likarskizasoby: khinin tayoho analohyza farmakolohichnoiu diieiu. Zaporizhzhia. [in Ukrainian].

8. Kozachenko, A.I. (2009). Zemske samovriaduvannia v Poltavskii hubernii (1864-1920 rr.I: istoryko-pravove doslidzhennia. PoLtava. [in Ukrainian].

9. Maslennikova, V.A. (2014.). Istorija ospoprivivanija v Tavricheskoj gubernii vo vtoroj polovine XIX - nachale ХХ vv. (po materialam gubernskogo i uezdnykh zemskikh sobranij). Kultura narodov Prichernomorja, 278, Vol.2, 141-147. [in Russian].

10. Mazing, Ju.A. (2018.) Daniil Kirillovich Zabolotnyj: vchera i segodnja. Prostranstvo i vremja, 1/2 (31/32). [in Russian].

11. Mortimer, I. (2018). Stolittia zmin: Yake stolittia bachylo naibilshe zmin i chomu tse vazhlyvo dlia nas. Kharkiv. [in Ukrainian].

12. Moskalenko, V.F., Yavorovskyi, O.P., Stupak, F.Ya., Sakharchuk, I.M., Antoniuk, O.Ya. (2012.). Akademik O.V.Korchak-Chepurkivskyi - fundator sotsialnoi medytsyny yak nauky ta predmetu vykladannia (do 155-richchia vid dnia narodzhennia). Ukraina: Zdorovia natsii, 2/3, 13-21. [in Ukrainian].

13. Orlenko, V.V. (2014). Normotvorchist povitovykh zemstv ukrainskykh hubernii u sferi zabezpechennia borotby z epi- demichnymy zakhvoriuvanniamy (druha polovyna XIX - pochatok XX st.). Naukovyi visnyk Mizhnarodnoho humanitarnoho universytetu: Seriia: Yurysprudentsiia, 7, 38-42. [in Ukrainian].

14. Podhorna, A.A. (2019). «Dytiacha chuma»: vispa v Yevropi XVI-XVIII st. ta pershi sproby borotby z neiu na Poltavshchyni. Sumska starovyna, LiV, 5-17. [in Ukrainian].

15. Robak, I.Yu. (2007). Orhanizatsiia okhorony zdorovia v Kharkovi za imperskoi doby (pochatok XVIII - 1916 r.I. Kharkiv. [in Ukrainian].

16. Shandra, V.S. (2005). Heneral-hubernatorstva v Ukraini: XIX - pochatok XX st. Kyiv. [in Ukrainian].

17. Supotnitskij, M.V., Suponitskaja, N.S. (2006). Ocherkiistoriichumy. Kn.1: Chuma dobakteriologicheskogo perioda. Moskva. [in Russian].

18. Vasilev, K.G., Segal, A.E. (1960). istorija epidemij v Rossii. Moskva. [in Russian].

19. Yermilov, Ye.S. (2015). Borotba khersonskoi zemskoi medytsyny z epidemichnymy khvorobamy. Ukrainskyi selianyn, 15, 45-48. [in Ukrainian].

Размещено на allbest.ru