Антирелігійна політика на Глухівщині у 20-30-х рр. XX ст.: листування НКВС із Адміністративним відділом Глухівського Окрвиконкому
Дослідження матеріалів Народного комісаріату внутрішніх справ Української РСР, листування НКВС із Адміністративним відділом Глухівського Окрвиконкому з питань релігійних громад. Загальнодержавні процеси антирелігійної політики на регіональному рівні.
| Рубрика | История и исторические личности |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 19.07.2021 |
| Размер файла | 457,7 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Антирелігійна політика на Глухівщині у 20-30-х рр. XX ст.: листування НКВС із Адміністративним відділом Глухівського Окрвиконкому
Ю.А. Шишкіна
У статті досліджуються матеріали Народного комісаріату внутрішніх справ Української РСР, а саме листування НКВС із Адміністративним відділом Глухівського Окрвиконкому з питань релігійних громад, висвітлюються загальнодержавні процеси антирелігійної політики на регіональному рівні, зокрема на Глухівщині у 20-30-х рр. XX ст.
Ключові слова: НКВС УРСР, молитовний будинок, релігійна громада, релігійні треби, культове майно.
Шишкина Ю. А. Антирелигиозная политика на Глуховщине в 20-30-х гг. XX в.: переписка НКВД с Административным отделом Глуховского Окрисполкома
В статье исследуются материалы Народного комиссариата внутренних дел Украинской ССР, а именно переписка с Административным отделом Глуховского Окрисполкома по вопросам религиозных организаций, освещаются общегосударственные процессы антирелигиозной политики на региональном уровне, в частности на Глуховщине в 20-30-х гг. XX в.
Ключевые слова: НКВД УССР, молитвенный дом, религиозная организация, религиозные нужды, культовое имущество.
ShyshkinaYu.A. Anti-religious policy in Hlukhivshchi- na in the 20-30s. XX century: ^rrespondence of the NKVD with the Administrative department of the Hlukhiv district executive committee
The article examines the materials of the People's Commissariat of Internal Affairs of the Ukrainian SSR, namely the correspondence with the Administrative department of the Hlukhiv district executive committee on religious organizations, highlights national processes of anti-religious policy at the regional level, in particular in Hukhivshchina in the 20-30s of the XX century.
Key words: NKVD of the Ukrainian SSR, prayer house, religious organization, religious needs, religious property.
За часів радянської влади в Україні при Тимчасовому робітничо-селянському урядові діяв відділ внутрішніх справ, який із 29 січня 1919 р. називався Народним комісаріатом внутрішніх справ УРСР (НКВС УРСР). Органами НКВС на місцях були відділи управління при губернських і повітових виконавчих комітетах.
Комісаріат керував справами внутрішнього управління і охорони порядку. Структуру наркому складали відділи: загальний, видавничий, статистичний, іноземний, фінансовий, ЗАГС, місцеве управління, Всеукраїнська надзвичайна комісія (ВУНК), управління справами і колегія НКВС. Серед іншого, під постійним наглядом колегії НКВС перебувала і релігійна діяльність, яка була дозволена тільки у межах церковної огорожі.
Хоча офіційно у СРСР гарантувалася свобода віросповідання, але це було лише на папері. За період існування УРСР церква пережила наймасштабніше переслідування за всю історію. Держава неприкрито демонструвала свою антихристиянську політику. Проте, навіть під пресом тоталітарного антирелігійного режиму церкві вдалося вижити.
Сучасна історіографія означеної проблеми представлена дослідженнями С. Білоконя [1], І. Біласа [2], О. Бень- ко [3], В. Чиснікова [4]. Також важливе місце займають праці О. Буняк [5], В. Верига[6], І. Ісіченко [7], у яких питання антирелігійної боротьби в Україні у 1920-1930 рр. висвітлено більш ґрунтовно. Але на тлі загальнодержавнихпроцесів стан антирелігійної політики вказаного періоду на регіональному рівні, зокрема на Глухівщині, майже не відображений у наукових дослідженнях, що й зумовило актуальність даної статті.
Основними завданнями НКВС УРСР були: керівництво діяльністю місцевих органів НКВС і нагляд за правильністю їх організації; охорона революційного порядку і суспільної безпеки; регулювання практики виконкомів та інших органів влади з накладання адміністративних стягнень; нагляд за проведенням виправно-трудової політики і керування пенітенціарною справою УРСР; інспектування та адміністративний нагляд за комунальною справою тощо. При НКВС функціонували три постійні міжвідомчі органи: особова комісія з адміністративної висилки; центральна відомча комісія у справах товариств і спілок; рада у справах комунального господарства. Місцевими органами НКВС були губернські та окружні адміністративні управління (відділи). У районах і сільській місцевості наркомат проводив свої заходи через працівників адміністративної служби райвиконкомів, сільради та сільських виконавців [2].
Обличчя органів НКВС, як і будь-якої воєнізованої організації, завжди визначав начальницький склад - стрижень та основа його існування. Саме начальницький склад втілював у собі традиції служби, наступність поколінь, що було основною основ і запорукою успішного функціонування органів. Існував певний принцип добору «чекістських» кадрів, їхньої розстановки та ротації, які використовувала партійна олігархія для здійснення своєї влади [2].
Цікавим є факт щодо національного складу найвищого керівництва НКВС УРСР. Він був таким: євреї - 66,67%, росіяни - 14,44%, українці - 6,67%, латиші - 3,33%, поляки - 2,22%, білоруси - 1,11%, немає відомостей - 5,56%. Нагадаємо, що у 1926 р. в УРСР проживало 75,4% українців, 8,1% росіян, 6,5% євреїв, 5,0% поляків, 1,5% німців, 1,1% молдован і румун, 0,5% болгар, 0,5% татар і тюрків, 0,3% угорців, 0,3% греків, 0,2% білорусів, 0,07% вірмен, 0,5% людей інших національностей [8]. Отже, ніякої українізації органів держбезпеки, як на цьому наголошують деякі російські дослідники, не було. Таку незначну кількість українців серед керівного складу НКВС УРСР можна пояснити прихованою антиукраїнською політикою тодішнього радянського керівництва. Окремі українці, які служили у НКВС УРСР, займали здебільшого рядові посади. Серед іншого, чимало чекістів-українців, із кар'єристських міркувань і через побоювання потрапити до числа буржуазних націоналістів, записувалися росіянами.
В. Золотарьов у своїй праці «Начальницький склад НКВС УРСР у середині 30-х рр» стверджує, що для керівництва НКВС УРСР, як і для усього радянського апарату, був характерний низький освітній рівень [9]. Більшість керівників НКВС УРСР вступили на службу до органів державної безпеки під час громадянської війни та у перші роки радянської влади, працювали під керівництвом Ф.Е. Дзер- жинського і називалися «дзержинцями» [9]. Саме руками «справжніх дзержинців» найвище партійне та радянське керівництво країни виносило незаконні вироки «класовим ворогам», духовенству, а потім - вільному селянству і «буржуазним націоналістам». Будь-які питання вирішувалися тільки з дозволу та схвалення Народного комісаріату внутрішніх справ. Дієве переслідування релігійних діячів, розпочате ще із часу проголошення радянської влади, наприкінці 1920-х рр. перетворилося на системне, ідеологічно заангажоване знищення духовенства.
Науковцями Національного заповідника «Глухів» у Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України) у фонді № 5 виявлені документи, у яких представлено листування НКВС УРСР із Адмінвідділом Глухівського Окрвиконкому з питань релігійних громад у 1927 році. Під грифом «Таємно» надаються вказівки, ведеться контроль за виконанням.
Глухівському Окрадмінвідділу Адміністрація НКВС пояснює, на чому слід зосередити увагу під час листування з окремими РАВ:
«1. Повинні бути справи листувань з окремими Рай- адмінвідділеннями. До них треба прилучати всі вказівки Окрадмінвідділу загального характеру, що не стосуються до якоїсь окремої релігійної громади (інструктивні листи, пояснення по окремому питанню і таке інше).
2. Описи культового майна на кожний молитовний будинок повинні бути при умовах на користування молитовним будинком і культовим майном, що є в ньому, а тому, їх повинно хоронити в особистих справах тієї релігійної громади, 50-ка якої користується даним молитовним будинком: хоронити їх окремо не доцільно, бо не буде повного уявлення про ставлення даної громади до виконання нею взятих на себе по умові зобов'язань» [10, арк. 1].
Зауважимо, що трансформація антирелігійної політики у 1920-1930-х рр. відбувалася відповідно до загальнодержавних тенденцій. Контролюючі і регулюючі функції все більше переходили у компетенцію караючих органів, реальна влада все більше концентрувалася у структурах НКВС та ДПУ. У другій половині 1920-х та упродовж 1930х рр. силові методи регулювання релігійного життя, сувора регламентація не тільки зовнішніх проявів діяльності релігійних організацій, а й втручання у внутрішнісправи церкви, стали нормою політики радянської влади.
антирелігійна політика глухівський
Рис. 1. План фасаду молитовногобудинкуу с. Катеринівці (1924 р.)
Завідуючий Окрадмінвідділом Левченко та Секретар Єфименко доповідають до Народного комісаріату внутрішніх справ «Про зміну номенклатури діловодства відділення Культів»: «Розглянувши копію інструкції НКВС «Про порядок переведення діловодства та хоронен- ня справ в Окрвідділенні культів і по районах». Окрадмін- відділ знайшов, що частина номенклатури, яку зазначено інструкцією, не зовсім відповідає умовам роботи на місцях. Наприклад: інструкцією передбачено заведення справ загального листування з районами по кількості останніх, тоді як фактично, коли завести ці справи по кількості районів, то до них нічого було-б підшивати через те, що листування загального змісту, яке торкається тієї чи іншої громади підшивається до її особистої справи.
Далі, інструкцією також передбачено, описи культового майна підшивати до особистих справ релігійних громад, що також недоцільно, бо релігійні громади досить часто змінюються, а деякі з них ліквідуються зовсім і замість них виникають нові громади, таким чином зі справ громад, що ліквідувались, необхідно було-б вилучати описи майна й підшивати до особистих справ громад, які знов виникли, що також утворило-б зайву, непотрібну технічну роботу.
Тому, беручи все це на увагу і пристосовуючись до місцевих умов роботи, Окрадмінвідділомноменклатуру діловодства, що пропоновано згаданою вище інструкцією декілька змінено, цеб-то справу загального листування заведено одну, а також заведено окремо від справ релігійних громад облік релігійних будинків, де й концентрується все листування з приводу їх, і про майно та стан на кожний зокрема» [10, арк. 2].
У 1929 р. ВЦВК і Раднарком СРСР схвалили закон «Про релігійні об'єднання». Усі положення закону були спрямовані на роз'єднання церковної спільноти, перетворення церкви на неорганізований конгломерат незалежних громад. Православ'я, з його морально-духовними цінностями, стало прикладом перекрученого світосприйняття. Релігія розглядалася як самосвідомість і самовідчуття людини, яка або ще не знайшла себе, або вже знову себе втратила [5].
Будь-які дії релігійних кіл були під контролем влади, а церковна діяльність поза межами храмів заборонялася і розглядалася як релігійна пропаганда. Усі культові споруди вважалися державною власністю і могли передаватися церковним громадам лише в тимчасове користування. Громади, яким було передано храми, зобов'язувалися безперешкодно допускати уповноважених до їхнього огляду в будь-який час. Народний комісаріат внутрішніх справ СРСР 1 жовтня 1929 р. видав постанову, якою було запроваджено обов'язкову реєстрацію духовенства. Із того часу і до розпаду Радянського Союзу священнослужитель мав право здійснювати богослужіння лише за умови наявності у нього довідки про реєстрацію у відповідному державному органі. Це служило ефективним знаряддям для втручання у внутрішнє життя церкви та здійснення тиску на священнослужителів. На релігійні громади накладалися зобов'язання та умови користування молитовними будинками, утворювалися спеціальні комісії для цього нагляду [5].
«До НКВС Зовсім таємно
/Філія культів/
Глухівський Окрадмінвідділ повідомляє, що листування про Вшестівську релігійну громаду - звинувачення За- ввідділком Культів, згідно пропонування Окрпрокурора надіслано Терміново.
А саме :
До Окрпрокуратури
Окрадмінвідділ пояснює, що на підставі розпорядження НКВС пропоновано о розірванні умови з Вше- стівською Автокефальною релігійною громадою м. Глухова, за порушення останньою умови на користування молитовним будинком й негайне відношення його до державного майна (підстава - акт перевірки), про що їм було повідомлено» [10, арк. 6].
Для організації упровадження у життявищезазначеного розпорядження було назначено відповідального представника Окрадмінвідділа Завідуючого Філією Культів товариша Рогового.
Він з'явився на місце перевірити майно у церкві й відібрати ключі у громади. «Для участі у перевірці майна, як поняті були запрошені гражданє м. Глухова Данило Мойсейович Охре-менко, Полянський Лука Павлович й інші, а з боку парцеради з'явились представники Голо- зув Григорій Григорович, священик Забота Петро, Тареєв Андріян та інші, яких до перевірки майна не припустили і не віддали ключі від церкви, і не впустили понятих у церкву» [10, арк. 11]. Про це представником Окрадмінвід- ділу товаришем Роговим був складений акт за непідкорення розпорядженню влади, який був переданий органу міліції для розслідування.
Що ж стосується фактів, зазначених у акті парцерадою, «нібито представник Окрад- мінвідділу тов. Роговий був п'яний та грубо поводився з представниками парцеради, то Окрадмінвідділ пояснює, що це тільки за- плямованість представника Влади, так як тов.Роговий весь час до відбувшогося інциденту і після нього працював в Адмінустанові зовсім в тверезому стані» [10, арк. 11].
«Беручи на увагу вищезазначене Окрадмін- відділом після слідства, яке в сучасний момент проводиться, буде порушено клопотання перед судовими установами для притягнення винних до відповідальності по відповідним арт. Карного Кодексу за непідкорення Владі та заплямування представника Влади при виконанні покладених на нього службових обов'язків.
Зав. ОкрадмінвідділуЖаров
Заст. Зав. Філії КультівКуліш» [10, арк. 12].
Разом із тим, щоб попередити невдоволення народу, НКВС проявляє дипломатичність.
«Зовсім Таємно
До Зав. Глухівського Окрадмінвідділу Особисто
З приводу надісланої до НКВС скарги й акта уповноважених автокефальної релігійної громади при Вшестівській церкві м. Глухова в якій скаржники висовують компрометуючі обвинувачення проти Зав. Відділком Культів, Адмін- відділ вважає за необхідне, щоб Ви особисто розслідували цю справу й виявили правдивість стверджень заявників.
Взагалі треба звернути особливу увагу на тактовне поводження робітників Відділення Культів при вилученні молитовних будинків аби не викликати зайвого обурення віруючих громадян.
Про наслідки негайно повідомте.
Нач. АдмінвідділуНевський
Зав. П /Від. КультівРудіна» [10, арк. 13].
Насправді всіх, хто чинив опір вилученню предметівцерковного культу, необхідних для здійснення богослужінь, жорстоко карали. Тільки у Харкові упродовж травня 1922 р. було розстріляно 187 осіб [7]. Крім того, у цей період духовенство та парафії обкладалися великим податком: у разі несплати - арешт, а парафії ліквідовувалися. Так в Україні було закрито молитовних будинків : 1924-1925 рр. - 46, 1926 р. - 28, 1927 р. - 58, 1928 р. - 97, 1929 р. - 136, 1930 р. - 234 [11]. Упродовж 1933-1934 рр. в Україні було зруйновано майже 80% церков. Наприкінці 1936 р. в Україні діяло тільки 9% із дореволюційного числа культових споруд [12].
Ще одна справа із фонду № 5.
«Секретаріат Президії ВУЦВК, в особах: Зав. Секретаріату Президії ВУЦВК А. Зоріна та Зав. Загальної Канцелярії Левенеця, надсилає на розпорядження клопотання представників Катеринівської релігійної громади, Глухівської округи гр. Максимова та гр. Нікуліна, які прохають віддати в їхнє користування молитовний будинок кладовищенської Акимо-Аненської церкви колишнього Глинського монастиря або Спасо-Іліодорів- ський храм дальнього скиту» [10, арк. 20].
Рис. 2. План молитовного будинкуу с. Катеринівці (1924 р.)
Начальник Адмінвідділу (Невський) та Завідувач Відділу Культів (Рудіна), звертаючись до Глухівського Окрад- мінвідділу і додаючи до цього заяву уповноважених релігійного об'єднання с. Катеринівка, пропонують подати докладні цифрові відомості з приводу заяви, а також свій погоджений із відповідними органами висновок.
У відповідь на цей запит надходить повідомлення, що заява уповноважених релігійного об'єднання с. Катери- нівка загубилася. Та все ж таки, після кількох офіційних нагадувань та пропозицій НКВС прискорити відповідь на лист, за місяць вона знаходиться.
«В Харьковский Центр Исполнительного Комитета
от представителей Екатериновкой религийнойобщины Прошение
Наша Екатериновская община состоит из 200 домов и к великому сожалению мы до настоящего времени не имеем своего молитвенного храма для удовлетворения наших религиозных потребностей, а посторонние храмы находятся далеко и крайне неудобны для нашего посещения, как в зимнее, так и в весеннее время во время разлива воды мы совершенно бываем отрезаны.
Ввиду таких обстоятельств убедительно просим Центральный Исполнительный Комитет передать нам в бесплатное пользование со всеми принадлежностями заброшенный в отдельности от бывшей Глинской пустыни в Государственном лесу кладбищенский храм Акимо-Анинский, или Спасо-Илиодоровский Дальнего скита для служения культу, оба храма около 6 лет совершенно пустуют. Мы крайнюю имеем нужду в богослужебном здании. Присём прилагаем отношение ГлуховскогоАдминотдела об отказе нам просимого пустующего Успенского храма в стенах бывшей Глинской обители» [10, арк. 25].
Але длявідмови на цеклопотаннявищими органами районної влади була вагома причина: «Екатериновскойрелигийной общине Глуховскийрайисполкомсообщает, чтоходатайствообщины о предоставлении ей права пользованияУспенскимкаменным храмом для священослу- жений, Окр.Админ.отделомпринято решение отказать в виду того, что таковой находится в фактическом пользовании Детской колонии» [10, арк. 25].
На черговий запит релігійного об'єднання с. Катери- нівка Глухівський Окрадмінвідділ знову аргументовано відмовляє:
«Спішно
Таємно
Н. К. В. С.
Глухівський Окрадмінвідділ на заяву уповноважених Релігійного об'єднання с. Катеринівка, що клопочеться про передачу в їхнє користування Акимо-Аненської церкви колишнього Глинського монастиря або Спасо-Іліодо- рівської церкви дальнього скиту, повідомляє, що дворів у с. Катеринівка - 183, населення - 867 ч. з них віруючих - біля 400, які в сучасний момент задовольняють свої потреби в с. Білокопитові, що знаходиться від с. Катеринів- ка на одну верству й перешкод задовольнити релігійні потреби віруючих - ніяких нема. Що ж торкається Акимо-Аненської церкви та Спасо-Іліодорівської церкви, то останні знаходяться у дальньому скиту колишнього Глинського монастиря у лісі від с. Катеринівка на 4-5 верств.
Окрадмінвідділ з свого боку рахує передавати одну з цих церков віруючим с. Катериновки не доцільним через те, що вони зможуть без перешкод задовольняти свої релігійні потреби в с. Білокопитові, що від них всього за одну версту, а також при Глинськім монастирі мається дитяча колонія.
Заст. Зав. Окрадмінвідділом - Вернигора» [10, арк. 27].
Отже, й Адмінвідділ НКВС, взявши до уваги пояснення Глухівського Окрадмінвідділу, ухвалив у зазначеному клопотанні відмовити.
Та Катеринівська громада не відмовляється від свого наміру обзавестися храмом і надсилає до влади чергове прохання:
«В ГлуховскийОкрадминотдел от Уполномоченных ЕкатерининскойрелигийнойПравославнойобщины Заявление
Просим разрешить приступить к достройкеначатого в 1924 г. молитовного дома на добровольные пожертвованияверующих.
Прилагаем при сём протокол общего собрания верующих д. Екатериновки, список верующих, план и фасад молитовного дома и план земельнойплощадизанимаемойпостройкой» [10] (Рис. 1-2).
За архівними джерелами список віруючих складається з 457 віруючих (старше 18 років), всі селяни за майновим станом - середняки, окрім 12 родин - бідняки.
Глухівський Окрадмінвідділ при цьому ставить перепони. Таємно до НКВС «з свого боку зазначає, що с. Катеринівка складається з 170 дворів, по соціяльному складу в більшості незаможницька, а тому рахує недоцільним уповноваженим добудову молитовного будинку через те, що вище зазначена релігійна громада може задовольняти свої релігійні потреби в суміжних селах, які знаходяться на віддаленості однієї версти.
Зст. Зав. ОкрадмінвідділуПетровський» [10,
арк. 28].
Але у центрального органу державного управління НКВС свої міркування - дозвіл надається на добудову незакін- ченої церкви за умови додержання загальних для спорудження будинків технічно-будівельних правил. «НКВС вважає, що жодних формальних підстав для відмовлення в цьому клопотанні немає і, тому, його слід задовольнити.
Міркування ж Глухівського Окрадмінвідділу про потребу відхилити це клопотання на думку НКВС зовсім необґрунтоване.
Нач. АдмінвідділаНевський
Зав. п/від КультівРудіна» [10, арк. 29].
Радянська влада розуміла, що викорінити релігію і скасувати церковні громади неможливо, поки є віруючі. Тому створені під її егідою партії та антирелігійні комісії активно займалися насадженням войовничого атеїзму і підривом існуючих церков, у тому числі шляхом їх розколу. Ліквідуючи церковні громади і знищуючи храми, більшовицько-радянське керівництво не могло знищити релігійного світогляду, особливо дорослого населення. Більш успішним виявилося насадження «наукового атеїзму» серед молоді та дітей. Влада закликала розгорнути масову атеїстичну пропаганду, зображуючи релігію як марновірство й забобонність, намагалася проводити масовий збір підписів про закриття церков, організовувати перепідготовку вчителів із метою удосконалення їхньої антирелігійної роботи тощо. Дискримінація духовенства та утиски з боку владних структур призвели до того, що багато священиків зрікалися духовного сану. Якщо упродовж 1927-1928 рр. зріклося 179 осіб, то у 1929-1930 рр. - 2000 осіб [11].
Проти священнослужителів використовувалися всі форми соціального тиску: юридична безправність, матеріальна залежність, моральне знущання, притягнення до кримінальної відповідальності, фізичне знищення. У результаті на середину 1930-х рр. духовенство, як соціальна категорія, практично зникло.
Нищення матеріальної бази церков, закриття, руйнування чи використання не за призначенням храмів, вилучення культових предметів та церковної атрибутики проводилося масово і з порушенням чинного законодавства. Такі дії наносили велику шкоду пам'яткам церковної архітектури, позбавляли віруючих можливості задовольняти свої релігійні потреби, примушували приховувати релігійні почуття, робили неможливим передачу релігійних традицій підростаючому поколінню.
ПОСИЛАННЯ
1. Білокінь С. Масовий терор як засіб державного управління в СРСР (1917-1941 рр.). - К., 1999. - 448 с.
2. Білас І.Г. Репресійнокаральна система в Україні. 1917-1953, кн. 1-2. - К., 1994. - 432 с.
3. Бенько О.П. Державно-правові аспекти політичного терору в Україні (1917-1953). - К., 1994. - 25 с.
4. Чисніков В.М. Секретарі, наркоми, міністри внутрішніх справ України. - К., 1996. - 24 с.
5. Буняк О. Матеріали Національного музею історії України про антирелігійну політику в Україні 1920-1930-х рр. // Історія та сучасні виклики непокараних злочинів радянського тоталітаризму проти церкви: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. - К., 2015. - С. 71-78.
6. Верига В. Конфіскація церковних цінностей в Україні в 1922. - К., 1996. - С. 71.
7. Ісіченко І. Історія христової церкви в Україні. - Х., 2008. - С. 289.
8. Енциклопедія Українознавства. - Т. 5. - С. 1733.
9. В. Золотарьов Начальницький склад НКВС УСРР у середині 30-х рр. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www. sbu.gov.ua/pdf/02_2001/326.pdf.
10. Центральний державний архів вищих органів влади України, ф 5., оп. 3., спр. 288, арк. 1-33.
11. Мартирологія Українських Церков: У 4-х тт. Т. I - Торон- то-Балтимор, 1987 - С. 1031.
12. Історія релігії в Україні. - К., 1999. - С. 51.
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Новий курс в політиці більшовицького режиму. Перший п'ятирічний план розвитку народного господарства. Комуністична індустріалізація. Насильницька колективізація. Політика ліквідації куркуля як класу. Тотальний терор. Чистка НКВС, знищення опозиціонерів.
реферат [23,7 K], добавлен 17.10.2008Дослідження регіональних особливостей "української" коренізації. Національна політика коренізації радянського уряду (1923 р.) як загальносоюзна політика. Особливості радянської національної реформи 20-30-х рр. у Волинсько-Києво-Подільському регіоні.
курсовая работа [39,5 K], добавлен 12.06.2010Друга світова війна як найбільш сфальсифікований період української історії. Проблема німецької освітньої політики у працях вітчизняних істориків, її місце в зарубіжній історіографії. Вивчення нацистської політики в Україні радянськими дослідниками.
реферат [23,0 K], добавлен 20.09.2010Основні напрямки діяльності Л. Берії на посаді наркома НКВС. Його роль Берії в реорганізації роботи ГУЛАГу, в період з 1939 по 1945 роки. Керівництво Л. Берії Спеціальним комітетом, що займався створенням ядерної зброї і засобів його доставки в СРСР.
курсовая работа [55,9 K], добавлен 24.05.2015Дослідження причин та наслідків української еміграції. Українська діаспора, її стан та роль у розбудові української держави. Становлення етнополітики в період існування Центральної Ради, Гетьманату. Етнополітичні аспекти української новітньої історії.
курсовая работа [72,6 K], добавлен 22.10.2010Процеси національного відродження та просвітництва українських народних мас. Суспільно-історичні умови політичного режиму та незрілість інтелігенції як соціальної сили. Зусилля української інтелектуально-політичної еліти, діяльність товариств "Просвіта".
контрольная работа [43,5 K], добавлен 24.09.2010Дослідження проблеми співвідношення здійснення політики українізації і нової економічної політики. Вплив суб'єктивних чинників на хід апаратної українізації. Впровадження політики суцільної колективізації в країні, її наслідки та особливості проведення.
статья [27,7 K], добавлен 29.08.2013Подробиці боротьби українського народу за свою незалежність на регіональному рівні. Значимість Вінничини для процесу розбудови української державності. Українська Директорія: перші кроки. Пошук моделей державотворення і варіантів зміни політичного курсу.
курсовая работа [104,1 K], добавлен 06.04.2009Дослідження сутності політики українізації. Заходи проти її реалізації з боку радянської влади. Сталінізм і доля української інтелігенції. Етапи розвитку національної освіти. Справа українського письменника Миколи Хвильового. Наслідки "українізації".
реферат [24,5 K], добавлен 28.10.2010Корінні зміни в організації життя грецької спільноти Криму в 1917-1920 роки. Умови існування та напрямки діяльності релігійних громад греків радянського Криму в 20-ті роки XX ст. Закриття церков і знищення грецьких етноконфесійних громад в Криму.
курсовая работа [59,0 K], добавлен 27.03.2011Аналіз колекції матеріалів про життя та діяльність української діаспори в США та Канаді. Дослідження ролі української діаспори у процесах демократизації та трансформації України, передачі позитивного досвіду в розбудові громадянського суспільства.
статья [22,3 K], добавлен 11.09.2017Заходи партійно-державного керівництва щодо релігії та православної церкви в Україні. Напрямки та способи здійснення утисків проти церкви органами влади. Хід здійснення репресивної політики більшовиків в 20–30 рр. ХХ ст. Наслідки антирелігійної політики.
реферат [36,3 K], добавлен 14.03.2013Аналіз дипломатичної роботи одного із провідних громадсько-політичних діячів Галичини. Державотворчі заходи періоду революції - у складі Української Національної Ради, у відомствах закордонних справ Західноукраїнської й Української Народних Республік.
статья [41,9 K], добавлен 18.08.2017Смерть Хмельницького-поворотний моментом в історії Української революції. Ю. Хмельницький та І. Виговський на чолі української держави. Пропольська політика Виговського. Російсько-польське змагання за українські землі. Возз'єднання Української держави.
реферат [28,9 K], добавлен 10.09.2008Дослідження кадрової цензурної політики початку ХХ ст., яка істотно змінила образ бібліотекаря, його професійні та етичні якості, що негативно відобразилося на соціальному престижі бібліотек. Основні механізми формування методів бібліотечної цензури.
реферат [26,0 K], добавлен 12.06.2010Міждержавна політика депортації як спосіб врегулювання післявоєнних питань в Радянському Союзі. Особливості здійснення переселення через характеристику настроїв поляків та українців. Описання результатів здійснюваної депортаційної міждержавної політики.
курсовая работа [40,5 K], добавлен 20.03.2013Значення театру для дітей Галичини в міжвоєнний період за допомогою розгляду авторських публікацій і листування з читачами на матеріалах часопису "Світ Дитини". Аналіз акцентів, зроблених авторами в публікаціях, що присвячені дитячому аматорському рухові.
статья [27,9 K], добавлен 06.09.2017Проблеми військової історії в першій половині ХХ ст. та стан російської історіографії щодо вивчення українського питання у Першій світовій війні. Суспільно-політичні процеси у Галичині в період війни. Місце українських земель у міжнародних відносинах.
статья [19,4 K], добавлен 27.08.2017Дослідження історичних передумов видання та розгляд тексту Валуєвського циркуляру - розпорядження про заборону друкування українською мовою навчальних та релігійних книг. Ознайомлення із листом-захистом українського книговидання, написаним Костомаровим.
реферат [20,1 K], добавлен 07.12.2010Дослідження демографічних аспектів формування єврейських громад південноукраїнського регіону, їх модернізація та виникнення, пов’язаних з цим, соціально-культурних впливів. Характеристика ролі Ф. Блюменфельда у розвитку єврейської громади Херсона.
статья [22,8 K], добавлен 14.08.2017
