:Матеріали фонду 1523 (Глухівська міська ратуша) ЦДІАК України як джерело з історії краю

Размещено на http://allbest.ru

Матеріали фонду 1523 (Глухівська міська ратуша) ЦДІАК України як джерело з історії краю

Ю.А. Мицик, І.Ю. Тарасенко

Ключові слова: Глухів, Гетьманщина, козацтво, архіви, джерела.

Аннотация

Материалы фонда 1523 (Глуховская городская ратуша) ЦГИАК Украины как источник по истории края

Мыцык Ю.А., Тарасенко И.Ю.

В статье рассматриваются неизвестные документы по истории Глуховщины ХУІІ-ХУІІІ вв. из фонда 1523Центрального государственного исторического архива Украины в Киеве, указано на их значение как источника по истории края.

Ключевые слова: Глухов, Гетманщина, казачество, архивы, источники.

Abstract

Materials of fund 1523 (Hlukhiv Town Hall) Central State Historical Archives of Ukraine as a source on the history of the region.

Mytsyk Yu.A., Tarasenko I.Yu.

The article deals with unknown documents on the history of Hlukhiv regin of the XVII-XVIn centuries from the fund 1523 of the Central State Historical Archive of Ukraine in Kiev, indicated their importance as sources on the history of the region

Key words: Hlukhiv, Hetman, Cossacks, archives, sources.

Серед сотень фондів Центрального державного історичного архіву України у Києві (далі - ЦДІАК України) є чимало таких, котрі містять у своєму складі джерела з історії Глухова та Глухівської сотні [1, с. 95]. Відомо, що Глухів протягом майже всього ХVШ ст. був столицею Гетьманщини. Досить глянути на фонд 51 (Генеральна військова канцелярія), в якому нараховується майже 3000 справ. Однак фондів, які суто присвячені Глухову, небагато, та й документи збереглися в них не в повному обсязі.

Одним з таких є фонд «Глухівська міська ратуша» (№ 1523). Він нараховує всього 12 справ 1681-1730 рр., а фактично - 11, бо справа № 9 на двох аркушах («Допрос жителів в ратуші про крадіжку в селі Дощенок у козака Ілляшенка» 1719 р.) відсутня. Цей фонд не привертав до себе уваги дослідників, бо тільки окремі його справи поверхово оглядалися ними. В першу чергу цінною є справа № 1, де знаходяться найбільш ранні п'ять документів 1681-1684 рр. Це виписи з глухівських міських книг, які містять у собі купчі.

Вже перший документ справи проливає світло на минуле Сумщини. Мельник з села Шатрище (суч. Япільського р-ну) продає свій млин на ріці Білиці (в наш час ця річка пересихає) самому гетьману Івану Самойловичу. При цьому акті була присутня вся глухівська верхівка: Василь Федорович (Яловицький), сотник глухівський; Сава Яковлевич, отаман городовий; Мартин Василевич, війт; Иван Афанасович та Марко Хоминич, бурмистри; шатринський війт Ісай Паламарник та інші. Оскільки справа стосувалася самого гетьмана, були присутніми й ніжинський полковник Яків Журахівський та ніжинський полковий осавул Михайло Миклашевський. Слід відзначити, що досі каденція глухівського сотника Яловицького визначалася 1678-1680 та 1694-1696 роками [2, с. 55], хоча біля крайніх дат ставилися знаки питання. Тут же бачимо, що він був сотником і у 1681 р.

Не менш важливою є й наступна купча. Оскільки часу між ними пройшло зовсім небагато, то склад міської верхівки залишається без змін, за винятком сотника (випадковість чи відставка?). Зате були присутніми, крім згаданого Михайла Миклашевського, Йосип Мартинович та Андрій Росщина, які обіймали посади відповідно хорунжого та осавула Глухівської сотні. Тут знаходились й інші значні особи: царський стольник Максим Лупандин; генеральна старшина Сава Прокопович, генеральний писар, Костянтин Голуб, генеральний бунчужний, Михайло Вуяхевич, Іван Мазепа, Іван Ломиковський. Були й представники міської верхівки (названі по прізвищах). Ці й подальші купчі проливають світло на механізм місцевого судочинства, певні звичаї, повсякденність тощо.

Третя й четверта купчі датовані 1682 р. У одній з них козаки с. Литвинівки, брати Федоренки, продають озеро, пасіку тощо гетьману Івану Самойловичу; у другій ігуменя Спаського монастиря у Глухові Анастасія Бобирчанка продає йому ж монастирську греблю на р. Івоті, два млини, рудню й іншу нерухомість, що прилягає до них. В купчій Федоренків названий Михайло Миклашевський не тільки як осавул Ніжинського полку, але й як ніжинський полковник. Але ж тоді цю посаду обіймав Яків Журахівський. Можливо Миклашевський був тоді наказним полковником? Але швидше тут маємо пропуск в тексті копії. Серед інших названо Кирила Дорофієвича, господаря батуринського замку, верхівку сіл Мутина, Кам'янського, Литвинівки. П'ята купча (вже 1684 р.) особливо цінна, бо тут говориться про придбання млина на р. Клевень, хутора та іншої нерухомості Іваном Мазепою (ще генеральним осавулом) у глухівців - батька й сина Захара Костянтиновича та Матвія Захаровича.

Тут згадується як наказний глухівський сотник Олексій Турянський, і ця його каденція припадає на темні роки в історії глухівського сотництва. Згадуються ті ж, що у попередніх купчих, міські отаман і війт, але бурмистрами є вже інші особи: Ярема Михайлович та Дем'ян Соляник. Потім маємо хронологічний пропуск: зовсім випали документи 1682-1710 рр. і врешті 1711 р. датована мирова угода між глухівськими жителями, дядьком і племінником, родичами покійних глухівців Писанки та його дружини (№ 3). Вони вирішили залагодити конфлікт за майно без звернення до суду й судової тяганини. Свідками угоди стала глухівська ратушна старшина та значні люди, в т. ч. отаман с. Білопілля (суч. райцентр Сумської обл.). Цікавими є місцеві топоніми, що згадуються при переліку шести полів, які мали припасти Леську Писанченку. Серед них бачимо, зокрема, Сварківську дорогу (село Сваркове лежить під Глуховом, на південь від нього), білополівський вигін. скупча глухівський гетьман скоропадський

Наступні документи датовані 1713 та 1717 роками. Перший (№ 10) з них (купча) стосувався купівлі, в якій брали участь підполковник російської армії Анненков, його людина Антон Татаринов, з одного боку, і конотопський сотник Григорій Костенецький (в документі він чомусь названий Казаревим) та козак Гнат Мойсієнко, з іншого. Другий (№ 11) документ - боргове зобов'язання, яке дав глухівець Яків Михайлович. Їдучи до Петербурга із жінкою Марією (в дівоцтві Шликевич) через Сєвськ, він позичив у місцевого священика 20 рублів сріблом, які мав віддати його тесть Самійло Шликевич.

Значно краще представлені в фонді 20-ті роки ХУШ ст. У першому з документів 1723 р. (№ 7) містяться свідчення у глухівській ратуші жителя Алтинівки (село суч. Кролевецького р-ну) кравця Григорія Петроківця. Будучи на травневому ярмарку в Конотопі (в день св. влкмч. Георгія), він продав якомусь цигану власноруч пошиті речі й виторгуваними грішми розплатився за борг односельцеві Ґанжі. Але наступного дня той повернув їх і поскаржився міському отаманові, через що бідного кравця ув'язнили в Глухові (очевидно за підозрою у фальшуванні грошей). Чим закінчилася ця справа - невідомо. Зазначимо, що в документі фіксується ім'я глухівського ратушного писаря Григорія Бордановського.

Дуже цікавим є документ того ж року (№ 3) - свідчення ченця Рувима в глухівській ратуші. Тут наводяться досить детальні його біографічні дані. Рувим (світське ім'я Роман) був уродженцем Глухова, як і його мати Тетяна «Ющиха». Він ходив до глухівських шкіл (і таких була не одна), але обрав шлях злодія, займався крадіжками, внаслідок чого потрапляв в ув'язнення. Потім він полишив місто і опинився в Свято-Микільському Самарському монастирі на землях Війська Запорозького (біля Самари (суч. Новомосковськ Дніпровської обл.), де й прийняв чернечий постриг. Через деякий час в компанії трьох ченців (ігумен Терентій, постриженик Києво-Межигірського монастиря; ієромонахи Інокентій та Лука, постриженці Самарського монастиря) їздив до Січі.

У Великому Лузі над річкою Самаркою він купив срібний церковний лом, перезимував в Самарському монастирі. Навесні наступного року він із згаданими Інокентієм та Лукою вирушив до Києва, маючи подорожну і свідоцтво ігумена щодо срібла. Ченці відвідали Києво-Печерську лавру, побували у лаврських намісника й архімандрита. Тут вибухнув скандал. Намісник пізнав церковне срібло, звелів забити Рувима в кайдани і відіслати до митрополичої кафедри в Свято-Софійському монастирі, де його «з пристрастием» допитували, потім відіслали до Глухова, до гетьмана (очевидно тут мається на увазі Павло Полуботок - Ю. М., І. Т.), і посадили у в'язницю. З неї Рувим втік, але був схоплений в Конотопі і знову ув'язнений в глухівській тюрмі. Чим ця справа закінчилася - невідомо. Але думаємо, що Рувим був винним. Про це опосередковано говорить не тільки його минуле, але й втеча з ув'язнення, відсутність вказівок на свідоцтво самарського ігумена Терентія.

1726 роком датовано свідчення отамана Филона Шулуна і війта Євдокима Макаренка села Бачівськ, яке знаходиться на території суч. Глухівського р-ну, щодо односельця Дорофія «Никитина» (№ 2). При цьому вони перерахували його братів та племінників, які були вказані в переписі душ чоловічої статі міста Глухова. Важливо, що згідно цього свідчення всі вони з діда «родимци и жителці села их Бачевска и подленние черкаси», тобто українці. А перед цим вони жили в с. Ольховці, яке знаходиться трохи південніше Хомутівки (на території суч. Росії майже на кордоні з Україною). Ці свідчення підписав «підписок», тобто помічник писаря глухівської ратуші Іван Пестич. В іншій справі цього ж року міститься чотири документи, пов'язані між собою. Жовтнем-листопадом цього ж року датована справа № 4, яка складається з чотирьох тематично пов'язаних між собою документів суду глухівської ратуші. В цьому році глухівець Кузьма «Иванов», «бивший щотчик черніговский» їздив очевидно по купецьких справах (торгівля горілкою) в м. Орел. Там він купив сім'ю кріпака Кирея («Кирило Ярмилов сн Миников, житель Орловского уезду, стану Каменского села») з семи душ (Кірей, його дружина Федора, неповнолітні троє синів і дві дочки). Вони були раніше кріпаками поміщика Семена Волобоєва. Але фінансові справи Кузьми були в не найкращому стані - він заборгував значному козаку Глухівської сотні Гаврилу Жураковському 44 рублі.

Не маючи змоги стягнути цього боргу і побоюючись, що інші кредитори конфіскують добро Кузьми, Жураковський в селі Полковницька слобода арештував сім'ю Кирея з трьома кіньми і двома возами. Кузьма подав скаргу на ці дії Жураковського. Зі свого боку Жураковський подав до глухівської ратуші «доношение», де викладав свою версію подій. Завершують справу свідчення Кирила, взяті на допиті в глухівській ратуші. Чим завершилася справа - невідомо. Відзначимо, що в ній згадується ім'я глухівського городового отамана Федора Омеляновича.

1728 роком датована чолобитна Катрі «Григориевой», білопільської жительки, до глухівського міського отамана (№ 9). Вона скаржилася на Явдоху, невістку Хвеська Коваля. Її покійний батько (Грицько Серущенко) позичив у Хвеська вісім кіп грошей. Коли прийшов час віддавати борг, то її батько й надалі був у злиднях і за затримку сплати боргу віддав деякі речі. Коли ж сплив і наступний термін, батько мусив передати у тимчасове користування й поле. Потім він помер «з войска пришедши в господу». Вдова, зібравши гроші, ходила до вдови Хвеська (він також помер), але та їй відмовила, посилаючись на те, що це поле було купленим, а не дане в заклад. Але відповідної купчої не показувала. Потім обидві жінки померли. Катря розпочинає новий процес (цього разу проти спадкоємиці Хвеська - Явдохи) і крім скарги представляє свідчення Янка, жителя білопільського, та Данила Марченка. На слідстві в ратуші виявилося, що справа складніша. Явдоха стверджувала, що поле було куплене її свекром, купча й інші документи були викрадені, і представила свідків. Знов залишається неясним результат розгляду справи. Є аргументи на користь Катрі, але й є аргументи на користь Явдохи (зокрема те, що поле є власністю її сім'ї 20 (!) років і що претензії на нього стали пред'являти після того, як стало відомо про крадіжку документів). У цій справі фіксується ім'я писаря Глухівської сотні Михайла Оболонського, названі й прізвища свідків - жителів Глухова, в т. ч. Орини Кирилихи (жінки майже не проходять як свідки в судових справах).

Тільки двома документами представлені 30-ті рр. ХУПІ ст. Перший з них (№ 6) - «доношение»-скарга Івана на свого брата Якима Різника (можливо тут вказується професія Якима, у такому разі треба читати «різник»), подане до ратуші.

Яким позичив у брата 6 рублів і не віддавав боргу. Коли ж брат Іван купив у нього корову за 2 рублі, то не схотів їх віддавати, зараховуючи в борг. Тоді Яким подав на нього чолобитну і брат був ув'язненний. Обурений Іван став вимагати від «старшини ратуша глуховского» знайти брата Якима і доправити на ньому 4 рублі боргу, а в разі несплати кинути його до в'язниці. Тут згадується ім'я Йосипа Квиновича, глухівського війта.

Далі в справі на шести аркушах йдуть розрахунки братів (очевидно купців) Семена та Івана, які взяли з дому «в дорогу Сулацкую» (Сулак - фортеця на Кавказі, куди Російська імперія чинила походи, в яких мусили брати участь й частини українських козаків) куфи й барила горілки й гроші, а також їхні розписки.

Наступним 1731 роком датована дарча (№ 12) Марії Костянтинівни Ледорович (Левторович), яка по смерті свого чоловіка Олександра дарує половину свого двору онучкам Марії та Ксенії. Їхньому батькові Федору Картці (представнику досить відомого козацького роду з Глухова) вона передала два універсали гетьмана Скоропадського та деякі інші документи на це добро. Іншу половину двору вона залишала собі, а по смерті її мали успадкувати ті ж Марія та Ксенія за умови, що за упокій душі бабусі вони мають передати церквам та монастирям 2000 золотих. Цей документ наступного року було затверджено і записано в глухівські міські книги. Дарча цікава й тим, що її підписали як свідки два священика і три світських особи. Якщо з о. Лук'яном, як і ямпільським сотником Оболонським, все зрозуміло, бо с. Марчихина-Буда знаходиться недалеко від Глухова (на північ від нього), то трохи дивним є поява як свідка о. Іоанна з Лукім'я, що під Лубнами.

Так само дивує особа Леонтія Шликевича з Радивонівки (суч. Великобагачанського р-ну Полтавщини). Це може вказувати на походження Марії Ледорович з даного регіону. Ствердження дарчої підписала тогочасна глухівська верхівка: сотник, війт (Яковлів), отаман (Тучанський), бурмистр (Гречка), ратушний писар (Яновский).

Додамо, що окремі документи глухівської ратуші можна виявити в зібраннях Інституту рукописів Національної бібліотеки України ім. В.І Вернадського (далі - ІР НБУВ), зокрема дозвіл глухівської ратуші міському отаману Федору Фененку на збудування комори, який наводимо в додатку під № 5. Все це свідчить, що в результаті активних архівних пошуків можна знайти чимало джерел гетьманських часів, які дозволять з достатньою повнотою реконструювати минуле краю.

Посилання

1. Центральный государственный исторический архив УССР в Киеве. Путеводитель. - К., 1958. - 348 с.

2. Кривошея В.В. Українська козацька старшина. - К., 1997. - 104 с.

Додатки

№ 1. 1681, жовтня 31 (21). - Глухів. - Випис з глухівських міських книг, який містить у собі купчу

«Выпис с книг міских.

Літа от нарождения сна Бжого тисяча шистсот восімдесят первого мсця октоврия двадцят первого дня.

При битности его млсти Якова Михайловича Жураховского, полковника Войска его царского пресвітлаго влчства Запороз[кого] ніжинского. Пред нами Михайлом Миклашевским, асаулом полковим ніжинским, Василем Федоровичом, сотником глуховским, Савою Яковлевичом, атаманом городовим, Мартином Василевичом, войтом, Иваном Афанасовичом, Марком Хоминичом, бурмистрами, туде ж з селян шатуринских Лукяном Семеновичом, войтом Исаем Паламарником, Хомою Ивановичом из них знатних особ при нижей ви- раженой куплі и продажи людей немало било.

Ставши отчевисто пред нами урожоний Лукян Горді- евич, мелник шатрицкий, сознавал ясно и доброволне и чинил нам звишписанним особам свое оповідание в таковие слова, иж мовит, міючи я млин, стоячий на реці Белиці з одним каменем из ступами власним моим коштом и працею построений, в котором от килка літ мілем пожиток так доброволне и продалем ясневелможному его млсти пну Иванови Самойловичови, гетманови, Войска его царского пресвітлаго влчства Запор[озкого], за суму певную личби полской монети доброй за триста золотих.

Которую то суму всю сполна руками моїми отлічив, отобралем и юж яком в сем записе доброволне описал тот млин в моць в посесію и вічное владіние самому ясневелмож- ному его млсти пну Ивану Самойловичу, гетманови Войск Запорозских, велможной пней малженци, так теж велможним их млстей потомкам вручаю же аж хотя волно ж млином на свой пожиток оборочаючи, диспоноват тепер и на потомние часи.

А я юж передречений Лукян Гордіевич, жена моя, приятелі близкие и далекие и ніхто инших вічисте права свого вирекаемся и в том проданню млиновом яком з доброй волі продал и завал, не повинен жадною мірою интересоватис и жадною бити и найменшою перешкодою под обовязком и варунком правним шистсот золотих, при которих звишписаних особах и сей вікуистий запис ясневелможному его млсти пну Ивану Самойловичу, гетманови Войска его царского пресвітлого Запорозского, актикован до книг, с которих потребуючой стороні екстрактом винятий из подписом рук нижей подписаних поданий в Глухові року и дня звишписаного».

(ЦДІАК України, ф. 1523, оп. 1, № 1, арк. 2-2 зв. Копія).

«Випис з книг глуховских.

Літа от нароженя сна Бжия первая тисяча шистсот осъмдесят первого мсця ноеврия двадцят первого дня.

На вряді нашом перед нами Михайлом Миклашевским, асаулом полковим ніжинским, Савою Яковлевичом, атаманом городовим Мартином Василиевичом, войтом Марком Хоминичом и Иваном Афанасовичом, бурмистрами, тудеж при битности товариства войскового Есифа Мартиновича, хорунжого Андрея Росщини, есаула сотні Глуховской, Алексія Заруцкого, Стефана Висоцкого, Кондрата Гридяки, Котя Федоровича, Пархома Реви и иних многих зацних и значних людей немало било.

Персоналитер постановившися перед нами урожоний п. Василий Федорович, сотник на сей час глуховс- кий, чинил нам звишъписанним особам свое оповідание и сознавал явне, ясне и доброволне в таковие слови, иж мовит, не будучи ні от кого примушоним з доброй волі моей продалем млин, мні власному служачий, и в диспозиції своїй міючий вічистой нікому ні в чом не заведений и не пенний, стоячий под містом Глуховом, на той же к місту идучой греблі на реци Есмани, клітку и в той клітці о трох каменях мучних, яком з него приходячих пожитков уживал, так власне и продал ясневелможному его млсти пну Ивану Самойловичу, гетманови Войска его царського пресвітлого величества Запорожского, за суму певное личби полское монети доброе три тисячи золотих.

Которую то суму всю сполна, рукама моїма од- лічивши, отобралем и юж яком при доброволном созна- ню описал тот млин так власне и продавши в моць в посессию и вічное владіние самому ясневелможному его млсти пну Ивану Самойловичу, гетманови Войск Запорозких, велможной пней малжонци, так теж вельможним их млстей потомком, вручаю, же иж волно, як хотя оним млином на свой пожиток оборочаючи, диспоноват тепер и на потомние часи. А я, юж предреченний Василий Федорович, малженка моя, потомки же и приятелі, близкие и далекие, и ніхто инший вічисте права свого вирекаемся и в том проданю млиновом, яком з доброй волі продал, не повинен жадною мірою интересоватис и ніякою найменшою бити перешкодою под [о]бовязком и варунком правним шест тисяч золотих.

Которая продажа и купля при вишей виражених особах учинилас, при которих и сей вікуистий запис ясневелможному его млсти пну Ивану Самойловичу, гетманови Войск его царского пресвітлого величества Запорозского, активован до книг, с которих потребуючой стороні екстракт виняти и с подписом рук нижей подписанних поданний.

В Глухові року и дня звищъписанного Сия звишпомянутая млиновая купля при битности столника и полковника Максима Леонтиевича Лупандина их млстей Сави Прокоповича, писаря енералного, Костантия Голуба, бунчужного енералного, Михайла Вуяхевича, Иоана Мазепи, Ивана Ломиковского».

('ЦДІАК України, ф. 1523, оп. 1, № 1, арк. 2зв.-3. Копія).

№ 3. 1711, між 20-30 червня. - Мирова угода

«[...]1711году июня послідних числ в пост святих верховних аппстол Петра и Павла ми, нижей означенние жители глуховские Леонтий Михайлов, Писанчин зять, з племяником моїм Леском, внуком Писанчиним, по доброй ншей волі и відомом глуховской ратушной старшини, собравши в дом свой жителей глуховских, знатних людей, не входя в суд, без волокити, по приговору тих призваних к нам людей помирилися между собою, полюбовно разділилис и отда Леонтий ему, племенику моему Леску, по духовной баби его Лесковой с пожитков, на его приналежних, а именно дворов два иміючиес в Глухові, един за шарфовою (?) баштою да гумно помиж двора пана Гандзеровского, поля пахотного ниву едну под Перодином, другую в Крутом яру, третую на Дегтярской дорозі, четвертую Пижиковскую, пятую за вигоном белополовским, шестая, прозиваемая в лог (?) под Перевезниковим старом (?) да на Сварковской дороги, прозиваемая Довченкую, да казан шевский вісом в двадцять два фунта, килим новий, жита присіяного на его полі четири чверті, овса четверть, чарку мою власную срібную, денег готових четири рублі и на сем всем по доброй волі нашей помирившис и росписалис, аби нам впред болше един на одного не челебитствоват.

На что для лучшой ради віри и певности и просили ми обох сторон на тот наш мирный запис оних сторонних людей во свідителство по- дписатис, а именно Илли (?) Липку, бившого атамана білополского, Лукяна Шевця, Омеляна Винокура, Максима Кравця, Юска Марченка, Михайлиху Виндиху, Ивана Пи- ршутенка, на тот час будучи при том нашем розділі, кото- рие могут (...)* под совістю самую сущую правду сказать.

Писало оную мировую запис на тот час дяком святоваси- лиевским білополовским Фома Михайлов сн Москвитин и вмісто помянутих свідителей и себе своеручно подписался.

Діялося сие року и дня вишписанних.

Реестр мні, Леонтию Писанці, сколко забрато племяни- ком моїм Леском Писанченком посуди разной и и прот- чего, опис явствует нижей сего». (далі йде реєстр з 9 пунктів речей із вказівкою їхньої вартості - Ю.М., І. Т.)

(ЦДІАК України, ф. 1523, оп. 1, № 8. Копія сер. XVIII ст.).

«1726 году июня 2 д. села Бачевска уезду Глуховского атаман Филон Киріев Шулун и Евдоким Макаренко, войт тамошний, сказали что означенний в відениї Дорофей Никитин, у него діти Гаврило, Ярема; браття Григорий, у него син Наум; Евсей, Юрий, у него син Хома; Яков Савелиев, у него син Антон, Иван Иванов син, Василий, брат Никита Василиев, у него діти Никифор, Максим, Афанасей, Яков. Якие написаны в переписки мужского полу душ__ города Глухова и то оние всі з отца и діда родимци и жи- телці села их Бачевска и подленние черкаси. А зашли з села их у Рилской уїзд близко тридцяти в село Олховку. К сей сказки вмісто атамана бачевского Филона Киріев Шулина и войта Евдокима Макаренка глуховской ратуши подписок Иван Пестич по їх прошению руку приложил».

Запис на окремому аркуші: Сказка атамана бачевс- кого Филона и войта тамошнего о свідителстві их за До- рофеем Никитиним и за его братям и за детъми его и за протчии, что они з отца и з діда родимці и жителці села Бачевска и подленние (...)*».

((ЦДІАК України, ф. 1523, оп. 1, № 2. Оригінал).

№ 4. 1731, січня 20. - Глухів - Дарча

«Року тисяча сімсот тридцять первого мсця генвара двадцятого дня.

Я, нижей именем моїм подписаная, чиню извістно сею моею картою всякому, кому о сем будет відат потрібно, иж половинную част двор доставшейся мні по умертвиї покойного мужа моего Александра Левторовича унукам моїм, а именно Мариї, Ксениї вручаю и позволяя им владіт вічисте. На которие добра и вручилам пну Федору Карпіці, отцу унуков моїх, а моему зятю, два універсала покойного гспдна гетмана Скоропадского и росписку покойного (?), так Яна (?), як и Александра Ледоровичов з увіщания високоповажних лиц сочиненную.

Половинною же частю до смерти моей силна и волна я тама владіть, а по смерти моей и тая ж половина повинна бит во владениї вичистом вишмененних унуков моїх.

Толко повинни унуки мої Мария и Ксения по обикновению хр-му по должности же свойственной, когда прийде воля и декрет Бжий, який всім необходим есть, ежеби мні умріти, на поминовение так во монастиры, яко по церквах роздат за душу мою дві тисячи золотих. В том для лутшого достовірия и в потомние часи твердійшой кріпости за подписанием прошениях лиц именем моїм подписуюся.

У подлинном подписалис тако:

К сей леgациї я, Леонтий Шликевич, житель радио- новский по прошению еї милости Мариї Костентиновні пні Александровой вмісто еї руку приложил.

При сей леgациї в дому еї милости пней Александровой згодившихся сему свідитель Иоанн Левицкий, презвитер лукомский, подписался.

Я, Лукян Савостянович Корсун, священик свто-Ивановский, Ма[р]чишино будянский тому ж вишписанному притомним свідитель своеручно подписался.

Я, Василий Радионович руку приложил во свідителство.

К сей леgациї во свідителство подписался Михайло Оболонский, сотник ямполский.

1732 году генвара 14 д. вишписанное зділачное писмо при доношениї бунчукового товариша п. Федора Карпіки в ратушу глуховском презентовано и просил он, пн Федор Карпіка, сие зділочное писмо дочерам его, Федоровим, от Мариї Константиновни Александровой, тещи его, даное у книги міские записат и з корформациею при печати міской ему, пну Федору Карпіки, видат. По якому просителному доношению зділочное сие писмо в книги міские глуховские уписанно и с подписанием рук старшинских скорфірмовав, видали року и дня вишозначенних.

Стефан Уманець, сотник глуховский.

Дамян Тучанский, атаман глуховский.

Василь Яковлев, войт глуховский.

Александр Гречка, бурмистр глуховский.

У (,..)*1730-го году

Зведенную на листу

Писар ратуши глуховской Иван Яновский».

(ЦДІАК України, ф. 1523, оп. 1, № 12. Тогочасна копія).

№ 5. 1740, вересня 15(4). - Глухів. - Дозвіл глухівського міського уряду на будівництво комори

«Року тисяча сімсот четыридесятого мсця сентяря четвертого дня.

На вряді ншем нижей вираженном атаман городовий глуховский пн. Федор Фененко през поданное свое доношение просил о дозволение ему на ратушном містцу за городом Глуховом недалеко от церкви Преображения Гспдня между коморами з едной сторони глуховской жителки Иванихи Толстой, з другой сторони - глуховского жителя козака Омелка Котляра построит комору. А он же пн. атаман с той комори ежегодно на ратуш по шістдесят копіек платит будет, так як и протчиї с таких комор платят. Мы теди, уряд, узнавши его, пна атамана, прошение за слушное, а паче что то містце свободно (...)* дозволилисмо ему, пну атаману, на оном містцу устроит комору, с которой должен он, пн. атаман, ежегодно на ратуш глуховскую платит по шестдесят копіек и чтоб в предбудущие времена ни от кого ему, пну атаману, в том препятствия не воспослідовало на то и сей з ратуши глуховской с подписом рук нших при печати урядовой ему, пну атаману глуховскому, билет дан.

Року и мсца вишписанних.

Сотник глуховский Демян Туранский.

Войт глуховский Иван Пухович.

Бурмистр глуховский Андрей Легенко.

Сотенний глуховский писар Григорий Кологривий».

(НБУВІР, ф. ІІ., № 18976, арк. 50. Оригінал, завірений особистими підписами і міською печаткою).