Козацька старшина Ніжинського полку за гетьманування Д. Ігнатовича (1668–1672 рр.)

Анотація

У статті висвітлено становище козацької старшини Ніжинського полку під час правління гетьмана Д. Ігнатовича у 16681672 рр. Розглянуто її роль в обранні та поваленні гетьмана, зміни в її персональному складі внаслідок кадрової ротації, проаналізовано суспільно-політичну, дипломатичну, адміністративну діяльність та майнове становище.

Ключові слова: Українська козацька держава, гетьман Д. Ігнатович, Ніжинський полк, козацька старшина.

Основна частина

Порівняно нетривалий період гетьманування Д. Ігнатовича у 1668-1672 рр. ознаменував важливий етап в історії Української козацької держави. Після достатньо тривалого періоду громадянського протистояння і втручання іноземних держав у внутрішні справи Гетьманщини розпочався період відносної стабілізації державного життя. Перенесення гетьманської резиденції до Батурина зумовило відновлення політичної ваги Ніжинського полку, порушеної за гетьманування І. Брюховецького. Природно, що ця обставина спричинила зростання впливу місцевої старшинської еліти у суспільно-політичному житті Української козацької держави.

Передусім представники козацької старшини Ніжинського полку взяли активну участь в обранні гетьмана Д. Ігнатовича. Розгортання антимосковського повстання у 1668 р. зумовило похід на Лівобережжя гетьмана Правобережної України П. Дорошенка з метою об'єднання під своєю владою обох берегів Дніпра. Проте з огляду на наступ польських військ на Правобережжі в липні 1668 р. гетьман змушений був відступити на правий берег Дніпра, залишивши на Лівобережжі наказним гетьманом чернігівського полковника Д. Ігнатовича. За умов розгортання каральної операції переважаючих сил московського війська Д. Ігнатович під тиском свого брата Василя, колишнього ніжинського полковника М. Гвинтовки і стародубського полковника П. Рославця пішов на переговори з московським боярином Г. Ромодановським і в жовтні 1668 р. присягнув на вірність царю Олексію Михайловичу [27, c. 300, 301].

17 грудня 1668 р. у м. Новгороді-Сіверському відбулася старшинська рада, на якій були присутні Д. Ігнатович, ніжинський полковник Є. Золотаренко, стародубський полковник П. Рославець, представники ряду міст і архієпископ Чернігівський Л. Баранович. Вирішальний вплив на її роботу справив Л. Баранович, який запропонував обрати гетьманом Д. Ігнатовича. Ця пропозиція була одностайно підтримана учасниками зібрання [4, c. 46; 7, c. 228; 11, c. 213].

Прихід до влади Д. Ігнатовича ознаменував новий етап циркуляції козацької старшини. Відбулися часткова ротація урядовців полкового і сотенного рівня, сходження з політичної арени деяких старшинських родів і прихід до влади нових [10, c. 7]. Характерною рисою правління нового гетьмана стала поява інституту так званих «гетьманських дворян», які становили його свиту і виконували різноманітні доручення. У переважній більшості вони походили зі шляхетства Правобережної України та вирізнялися високим рівнем освіти, дипломатичним хистом і етикетом. Також Д. Ігнатович спирався у своїй діяльності на заможне міщанство і духовенство Північного Лівобережжя, що призвело до погіршення його відносин з верхівкою козацької старшини [24, c. 18, 20].

Безперечно, найпоказовішим проявом ротації козацької старшини Ніжинського полку стало остаточне усунення від влади колись впливової родини Золотаренків. Є. Зо - лотаренко, котрий посідав уряд ніжинського полковника наприкінці 1668 - на початку 1669 рр., вже в січні 1669 р. на старшинській раді в Новгороді-Сіверському був позбавлений своєї посади [22, c. 200]. Як випливає з доносу ніжинського протопопа С. Адамовича, поданого на Д. Ігна - товича в січні 1669 р., причиною зміщення полковника начебто стали його приязні відносини з ніжинським воєводою І. Ржевським та відданість політиці московського царя Олексія Михайловича [1, c. 10].

Відтак вже на початку січня 1669 р. на посаді ніжинського полковника опинився виходець з міщанства м. Богуслава Корсунського полку і колишній глухівський сотник Ніжинського полку П. Уманець. Він посідав уряд полковника протягом усього періоду гетьманування Д. Ігнатовича і полишив його в 1674 р. [15, c. 50]. Вже 11 січня 1669 р. переяславський полковник Р. Думитрашко - Райча в листі до П. Уманця висловив поздоровлення з приводу його обрання. Водночас переяславський полковник з огляду на відсутність на Новгород - Сіверській раді намагався з'ясувати у П. Уманця, наскільки легітимним був вибір Д. Ігнатовича, чи підтримує його Військо Запорозьке і наскільки прихильно ставиться до нового гетьмана цар Олексій Михайлович [1, c. 7-8].

Остаточна легітимізація Д. Ігнатовича на посаді гетьмана відбулася під час проведення Глухівської ради і підписання Глухівських статей у березні 1669 р. Як випливає з донесення князя Г. Ромодановського від 25 лютого 1669 р., ніжинський полковник П. Уманець взяв активну участь у підготовці ради [1, c. 77]. 6 березня 1669 р. остаточний текст Глухівських статей підписали П. Уманець, полковий обозний М. Шендюх, суддя Ф. Завадський, писар П. Михайленко, осавул Г. Парпура, хорунжий Р. Сергієнко, сотник Полкової сотні К. Голуб, Батуринської - Г. Коровка-Вольський, Хорошеозерської - К. Іванов, Борзнянської - Г. Проскурненко, Шаповалівської - П. Павленко, Новом - линської - І. Євтушенко, Коропської - Ф. Химич, Рождественської - С. Нестеренко, Глухівської - Я. Жураковський, Кролевецької - В. Яценко, Воронізької - С. Прокопович, Конотопської - Л. Лисенко та Івангородської - Ф. Малащенко [5, c. 92, 93; 28, c. 460, 461].

Протягом усього періоду гетьманування Д. Ігнатовича у Ніжинському полку тривала циркуляція урядової старшини. Зокрема, на рівні полкової старшини зійшли з політичної арени представники родини Мартиновичів [17, c. 9], у Конотопській сотні Бистрицьких, у Кролевецькій - Дуль, у Мринській - Завадовських, у Полковій Ніжинській сотні - Кобилецьких [12, c. 220, 336, 359, 407]. Тимчасово втратила свій вплив у Полковій Ніжинській сотні родина Борсуків [20, c. 87], а у Кролевецькій - Маковських [18, c. 290]. Натомість у складі козацької старшини Ніжинського полку з'явилися представники родин Биховців, Жураковських, Ігуменських, Коровок-Вольських, Малюг, Парпур, Химичів. Продовжилася військова кар'єра колишнього ніжинського полковника М. Гвинтовки, котрий посів за гетьманування Д. Ігнатовича впливовий уряд генерального осавула [12, c. 277, 352, 381, 425, 494, 569, 732]. Завдяки клопотанню гетьмана у 1670 р. із сибірського заслання повернувся колишній полковий осавул Л. Бут, котрий того ж таки року знову посів цей уряд [4, c. 49].

Відтак за гетьманування Д. Ігнатовича персональний склад урядової старшини Ніжинського полку виглядав наступним чином. Упродовж усього періоду його гетьманства полк очолював В. Уманець. Обов'язки наказного полковника у 1671 р. виконував М. Шендюх. Уряд полкового обозного посідав М. Рябуха, судді - Ф. Завадський, писаря - П. Рачинський, осавула - Г. Парпура, хорунжого - Р. Сергійович. Полкову Ніжинську сотню очолювали К. Голуб і М. Немчич, Веркіївську - І. Косинський, Івангородську - Ф. Малюга, Борзенську - Г. Проскурненко і Т. Забіла, Батуринську - Г. Коровка-Вольський, Бахмацьку - І. Гродецький, Шаповалівську - П. Павлович, Конотопську - Л. Лисенко і П. Петренко, Глухівську - Я. Жураковський і Д. Рубан, Кролевецьку - В. Яценко, Коропську - Ф. Химич, Рождественську - С. Нестеренко, Новомлинську - І. Євтушенко, П. Рачинський і Я. Матвієнко, Воронізьку - С. Прокопович, Хорошеозерську - К. Іванович [8, арк. 33-56 зв.; 9, арк. 1, 1 зв., 3, 4, 5, 6, 8, 14, 16, 20, 22, 24, 26, 30, 32, 36, 40, 45 зв.; 11, c. 215-216; 12, c. 47-63; 14, c. 74-103].

У зв'язку з перенесенням гетьманської резиденції до Батурина у суспільно-політичному житті Гетьманщини значно зросла роль батуринського сотника. Специфіка цього уряду відтоді передбачала постійну діяльність під безпосереднім контролем самого гетьмана. Відтак посаду батуринського сотника у переважній більшості посідали освічені та здібні представники старшинської еліти [26, c. 3]. Усіма цими якостями достатньою мірою володів виходець з подільської шляхти гербу «Сас» Г. Коровка-Вольський. Керівництво столичною сотнею стало для нього початком успішної кар'єри, оскільки надалі він посідав впливові уряди генерального хорунжого, чигиринського, стародубського і київського полковника [6, c. 123, 124]. Крім того, призначення Г. Коровки-Вольського батуринським сотником могло вказувати на його певні особисті зв'язки з Д. Ігнатовичем [13, c. 102; 17, c. 245].

Ще одним представником козацької старшини, кар'єра якого розпочалася за гетьманування Д. Ігнатовича, став виходець зі смоленської шляхти М. Миклашевський. На - тоді він мав лише чин військового товариша і в деяких джерелах згадувався як гетьманський «челядник». У дійсності М. Миклашевський належав до «дворян» гетьмана Д. Ігнатовича, користувався його особливою довірою і входив до кола найближчих радників [16, с. 243; 19, с. 4].

За гетьманування Д. Ігнатовича представники козацької старшини Ніжинського полку достатньо активно залучалися до виконання важливих доручень. Влітку 1669 р. полковник П. Уманець на чолі Ніжинського полку приймав присягу на вірність царю Олексію Михайловичу у мешканців м. Ромни Лубенського полку [1, с. 260]. Восени 1669 р. Ніжинський полк брав участь у військових діях проти татар поблизу міст Лохвиці і Ромнів Лубенського полку [2, с. 81]. Влітку 1670 р. П. Уманець разом із генеральним обозним П. Забілою і суддею І. Самойловичем брав участь у розслідуванні справи щодо звинувачення київського полковника В. Дворецького у державній зраді [2, с. 246, 249-250, 252].

Достатньо регулярно представники козацької старшини Ніжинського полку залучалися і до виконання дипломатичних завдань. Генеральний осавул М. Гвинтовка разом із генеральним обозним П. Забілою та генеральним суддею І. Домонтовичем у січні 1669 р. очолював козацьке посольство до Москви, а в березні 1669 р. разом із гетьманом обговорював умови нової українсько-московської угоди [12, с. 277]. У травні 1669 р. М. Гвинтовка очолив нове посольство до Москви, у складі якого перебували військовий товариш Л. Полуботок, отаман Коропської сотні І. Кичкаровський та ін. Під час поїздки посланці подали царю відомості щодо військово-політичної ситуації на українських землях [1, с. 172]. У 1670 р. під час чергової дипломатичної місії до Москви М. Гвинтовку супроводжував ніжинський полковий писар П. Михайленко [12, с. 278].

Одразу ж після підписання Глухівських статей ніжинський полковий суддя Ф. Завадський у складі делегації Війська Запорозького, до якої входили також значний військовий товариш Л. Борозна, чернігівський полковий писар Л. Полуботок та Я. Єреміїв, був відряджений до Польщі на з'їзд представників Речі Посполитої, Великого князівства Литовського та Московського царства [23, с. 164; 28, с. 469]. Також протягом 1669-1671 рр. з дипломатичними завданнями до Москви неодноразово виїздили військові товариші Ніжинського полку І. Биховець і Х. Гнилозубенко [11, с. 216].

Адміністративна діяльність козацької старшини Ніжинського полку полягала, насамперед, у виданні різноманітних нормативно-правових актів, на підставі яких регулювалися соціально-економічні відносини в регіоні. Полковник П. Уманець своїм універсалом від 19 березня 1669 р. спрямував прибутки з перевозу на р. Сейм поблизу с. Кнути Новомлинської сотні на користь місцевих священнослужителів. Того ж таки року полковник підтвердив право товариша Кролевецької сотні І. Маковського на отримання прибутків з млина на р. Свидні. 24 травня 1670 р. він надав військовому товаришу Я. Семеновичу млин на р. Вересочі у Полковій Ніжинській сотні, а 3 липня 1670 р. затвердив за мешканцем с. Сваркова Глу - хівської сотні придбане ним поле [25, с. 47; 28, с. 903-904].

19 липня 1671 р. кролевецьке сотенне правління в особі сотника В. Яценка і отамана С. Мартиновича затвердили за кролевецькою мешканкою Євдокією Голуб та її сином Захарієм млин на р. Реті поблизу с. Подолова [18, с. 5-8]. Старшина Кролевецької сотні також активно займалася млинарством. У 1669 р. кролевецький підприємець М. Дуля, володіючи займищем для будівництва млина на р. Свидні, з метою будівництва греблі та млина взяв у компаньйони сотника В. Яценка. У будівництво сотник вклав 320 золотих. Невдовзі М. Дуля помер, а його сини Яким і Григорій, маючи борги перед кредиторами, звернулися за допомогою до В. Яценка. Після залагодження справи вони поступилися на користь сотника половиною млина і греблі [25, с. 48].

За гетьманування Д. Ігнатовича продовжився процес формування маєтностей козацької старшини Ніжинського полку. Передусім до рангових маєтностей ніжинського полковника відійшло м. Веркіївка [11, с. 215]. 26 травня 1669 р. гетьман підтвердив право власності полковника П. Уманця на с. Грем'яч Погарської сотні Стародубського полку з усіма прилеглими угіддями. 28 липня 1669 р. Д. Ігнатович затвердив за військовим товаришем І. Биховцем слободи Будище у Понорницькій сотні Чернігівського полку, Бужанку в Коропській сотні і млин на р. Смолянці в Олишівській сотні Ніжинського полку та дозволив йому збудувати ще один млин. Глухівський сотник Д. Рубан подарував своєму зятю, військовому товаришу М. Ми - клашевському, млин на р. Воргол поблизу с. Зазірки Глухівської сотні. 12 грудня 1671 р. гетьман підтвердив це надання і додатково передав у власність М. Миклашев - ському с. Зазірки [28, с. 503, 511-512, 562].

Неоднозначна політика гетьмана Д. Ігнатовича щодо козацької старшини зрештою призвела до появи і зростання невдоволення в її середовищі. Як випливало з донесення керівника загону московських стрільців Г. Нейолова, на початку 1672 р. колишній ніжинський полковник М. Гвинтовка у розмові з ніжинським воєводою І. Ржевським зазначив, що серед старшини поширюються чутки, начебто цар задумав змістити Д. Ігнатовича і призначити гетьманом київського полковника К. Солонину. Прикметно, що при цьому М. Гвинтовка висловив невдоволення такими діями московської влади і відмовився прибути на обід до воєводи, сказавши при цьому: «Как к вам идти? Какие вы добрые люди, что так чините непостоянно?». Натомість невдоволення політикою гетьмана висловлював генеральний обозний П. Забіла, зазначаючи у приватних розмовах: «А вся беда чинится от гетманов… да того жаль, что с собою невинных людей губят» [2, с. 642, 678].

Зрештою, козацькій старшині Ніжинського полку належала помітна роль у підготовці антигетьманської змови і поваленні Д. Ігнатовича. 12 березня 1672 р. до голови московської стрілецької залоги у Батурині Г. Нейолова прийшли генеральний обозний П. Забіла, судді І. Самойлович та І. Домонтович, писар К. Мокрієвич, ніжинський полковник П. Уманець, переяславський Р. Ду - митрашко-Райча, стародубський П. Рославець і батуринський сотник Г. Коровка-Вольський з повідомленням про ймовірність державної зради з боку гетьмана. На питання Г. Нейолова, як слід вчинити у даній ситуації, учасники змови запропонували заарештувати Д. Ігнатовича. Відтак в ніч з 12 на 13 березня змовники прийшли до будинку гетьмана на території Батуринської фортеці, заарештували його і взяли під варту. 14 березня П. Уманець взяв участь у розробці колективної інструкції для генерального писаря К. Мокрієвича, котрий мав виїхати до Москви зі свідченнями про ознаки державної зради у діях гетьмана [2, с. 684, 687, 694, 700, 817].

Прикметно, що активну участь у змові проти Д. Ігнатовича взяли його найближчі помічники у гетьманській резиденції - батуринський сотник Г. Коровка-Вольський і сотенний отаман Я. Андріїв. Зокрема, у доносі, поданому царю Олексію Михайловичу, вони вказали: «Якби ми записали всі докази Демкової зради, то не помістили б всього не тільки на аркуші паперу, а й на воловій шкурі» [4, с. 51]. Згодом сотник разом із сином генерального обозного С. Забілою доставили до Москви чолобитну генеральної старшини щодо призначення Д. Ігнатовичу покарання у вигляді смертної кари [3, с. 233].

Під час допиту, проведеного 14 квітня у рамках слідства над гетьманом, батуринський сотенний отаман Я. Андріїв звинуватив його у таємних переговорах з правобережним гетьманом П. Дорошенком. Як доказ зради в діях Д. Ігнатовича отаман пригадав епізод, коли гетьман відправив його до П. Дорошенка і звелів передати слова «двоє за один кожух торгуються». Коли Я. Андріїв спитав, що це означає, то гетьман відповів, що П. Дорошенко знає значення цих слів. Коли отаман прибув до правобережного гетьмана і чітко виконав усі інструкції Д. Ігнатовича, П. Дорошенко відпустив його назад до Батурина разом із своїм посланцем Луговським. Після повернення до Батурина Я. Андріїв відзвітувався перед гетьманом про чітке виконання усіх його доручень, а з правобережним посланцем Д. Ігнатович провів таємну розмову, зміст якої для отамана залишився невідомим. Натомість М. Гвинтовка під час допиту, який проводився із застосуванням тортур, заявив, що йому нічого не відомо про жодні ознаки державної зради в діях гетьмана. У процесі слідства над Д. Ігнатовичем М. Гвинтовка як його найближчий соратник також був звинувачений у державній зраді і на підставі царського указу від 28 травня 1672 р. засуджений до заслання у Сибір [2, с. 777-780, 812].

Отже, представникам козацької старшини Ніжинського полку належала помітна роль в обранні гетьмана Д. Ігнатовича. Перенесення гетьманської резиденції до Батурина призвело до зростання їх впливу в суспільно-політичному житті Української козацької держави. Під час правління Д. Ігнатовича окремі представники місцевої старшини увійшли до кола близьких сподвижників гетьмана, виконували його доручення політичного та дипломатичного характеру, що дозволило їм зміцнити власне матеріальне становище. Проте з огляду на розміщення гетьманської резиденції на території Ніжинського полку місцева старшина зрештою виявилась втягнутою в антигетьманську змову, яка завершилася поваленням Д. Ігнатовича і репресіями проти його прибічників.

Посилання

1. Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографическою комиссиею. - СПб.: Типография В.В. Пратц, 1875. Т. 8 (1648-1657, 1668-1669 гг.). - 10; 400; 23 с.

2. Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографическою комиссиею. - СПб.: Типография М. Эттингера, 1878. Т. 9 (1668-1672 гг.). - 26; 987; 24 с.

3. Бантыш-Каменский Д.Н. Источники малороссийской истории, собранные Д.Н. Бантыш-Каменским и изданные О. Бодянским. - М.: Университетская типография, 1858. Ч. 1. - 339 с.

4. Борисенко В. Дем'ян Многогрішний // Київська старовина.

- 1992. - №4. С. 44-51.

5. Величко С. Літопис: В 2-х т. [переклад з книжної української мови В. Шевчука]. - К.: Дніпро, 1991. Т. 2. - 640 с.

6. Дан О.Ю., Кривошея В.В. Вінниччина козацька: Історія Вінницького козацького полку. К.: Видавничий дім «Стилос», 2004. - 204 с.

7. Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко: огляд його життя і політичної діяльності. - Нью-Йорк: Видання УВАН у США, 1985. - 712 с.

8. Інститут рукопису Національної бібліотеки України НАН України імені В.І. Вернадського (далі - ІР НБУВ), ф. ІІ, спр. 1877818782. Реєстри козацької старшини, полкової, сотенної і дрібної всіх полків, XVII-XVIII ст., оригінали, 392 арк.

9. ІР НБУВ, ф. ІІ, спр. 18808 - 18818. Списки старшини на Україні і Білорусії XVII-XVIII ст. в полках, XVII-XVIII ст., 50 арк.

10. Кривошея В.В. До питання циркуляції еліт в козацько-гетьманській державі // Гілея: науковий вісник: Збірник наукових праць. - 2009. - Вип. 24. - С. 4-10.

11. Кривошея В. Козацька еліта Гетьманщини. - К.: Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, 2008. - 452 с.

12. Кривошея В.В. Козацька старшина Гетьманщини: Енциклопедія. - К.: Стилос, 2010. - 792 с.

13. Кривошея В. Козацько-старшинські батуринські родини: родовідні дрібнички // Сіверянський літопис. - 1997. - №3. - С. 102-105.

14. Кривошея В.В. Українська козацька старшина. Ч. 1. Реєстр урядників гетьманської адміністрації: Вид. 2-е, доповнене, уточнене і виправлене. - К., 2005. - 259 с.

15. Кривошея І. Матеріали судової справи як джерело родоводу військового товариша Петра Уманця (XVII-XVIII ст.) // Генеалогічні записки. - Львів, 2012. - Вип. Х (нової серії IV). - С. 50-55.

16. Лазаревский А. Люди Старой Малороссии. Миклашевские // Киевская старина. - 1882. - №3. - С. 243-253.

17. Лазаревский А. Описание Старой Малороссии: Материалы по истории заселения, землевладения и управления. - К.: Типография К.Н. Милевского, 1893. - Т. 2. Полк Нежинский. - 522 с.

18. Милорадович Г. Материалы для истории Южной Руси. Чернигов: Губернская типография, 1858. - 109 с.

19. Милорадович Г. Родословная дворян Миклашевских // Черниговские губернские ведомости. - 1890. - №55. - Часть неофициальная. - С. 4.

20. Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник. - К.: Типография тов-ва Г.Л. Фронцкевича и К0, 1908. - Т. 1. - 8; 519 с.

21. Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник. - К.: Типо-Литография «С.В. Кульженко», 1912. - Т. 3. - 824; 24 с.

22. Окиншевич Л. Рада Старшинська на Гетьманщині: історико-юридичний нарис // Хроніка-2000. - К., 1998. - Вип. 25-26. - С. 192-210.

23. Павленко С. Оточення гетьмана Мазепи: соратники та прибічники. - К.: Видавничий дім «КМ Академія», 2004. - 602 с.

24. Панашенко В.В. Соціальна еліта Гетьманщини (друга половина XVII-XVIII ст.). - К.: Інститут історії України НАН України, 1995. - 211 с.

25. Пиріг П. Нариси соціально-економічної історії Чернігівщині в другій половині XVII ст. - К.: Інформаційно-видавничий центр «Стилос», 1998. - 183 с.

26. Пляшко Н. Коровченка, хутор под г. Стародубом (Очерк из истории землевладения в Старой Малороссии) // Труды Черниговской губернской ученой архивной комиссии. - Чернигов: Типография губернского земства, 1913. - Вып. 10. - С. 3-16.

27. Смолій В.А., Степанков В.С. Українська національна революція ХУІІ ст. (1648-1676 рр.). - К.: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2009. - 447 с.

28. Універсали українських гетьманів від Івана Виговського до Івана Самойловича (1657-1687) / [упорядники І. Бутич, В. Ринсевич, І. Тесленко]. - К.; Львів: Наукове товариство ім. Шевченка, 2004. - 1086 с.

Токарев С.А. Казацкая старшина Нежинского полка во время гетманства Д. Игнатовича (1668-1672 гг.)

В статье рассматривается положение казацкой старшины Нежинского полка во время правления гетмана Д. Игнатовича в 16681672 гг. Рассмотрены ее роль в избрании и свержении гетмана, изменения в ее персональном составе вследствие кадровой ротации, проанализированы общественно-политическая, дипломатическая, административная деятельность и имущественное положение.

Ключевые слова: Украинское казацкое государство, гетман Д. Игнатович, Нежинский полк, казацкая старшина.