Відображення культу святого Іоанна Непомуцького в релігійному медальєрстві (за матеріалами археологічних розкопок у Дубно)

Іконографія образу св. Іоанна Непомуцького пов'язана безпосередньо з історією його життя. Більшість дослідників вважає, що народився він між 1340 та 1350 р. у місцевості Помук поблизу Праги. З 1370 р. прийняв постриг і у Празькій курії розпочався його поступовий кар'єрний ріст як клирика на духовній ниві. Іоанн здобув добру освіту. Навчання розпочав у щойно відкритому тоді Празькому університеті юристів (1381) і продовжив студії в університетах Болонії та Падуї (1382-1387), де одержав ступінь доктора костельного права. Повернувшись на батьківщину, обіймав різні посади (пробоща, каноніка, архидиякона), а потім - генерального вікарія при Празькому єпископові Іоанні з Єнштейна (Johannes von Jenstein). Як доктор костельного права, захищаючи інтереси Церкви, був солідарний з єпископом, який опинився у конфронтації з чеським королем Вацлавом IV Після відносно спокійного правління імператора Карла IV Люксембурзького, що відзначалося гармонійними взаєминами з Церквою, на трон вступив його син Вацлав IV, який прагнув реалізувати політику сильної централізованої королівської влади. Як наслідок, це призвело до зменшення раніше усталених свобод, незалежності та права Церкви і, зрозуміло, спричинило конфлікт між королем та Празьким єпископом, прихильником якого й був Іоанн Непомуцький [Adamek, 1982, s. 371-72].. Його ситуація ускладнилася ще й тому, що як сповідник королеви Іоанни зберігав таємницю її сповіді. За відстоювання віри і права Церкви був ув'язнений і підданий жорстоким тортурам, після яких, згідно з указом короля, проти ночі на 21 березня 1393 р. його стратили. На шию в'язневі прив'язали жорновий камінь, зв'язали руки й ноги, дерев'яним кляпом заткнули рота і скинули з моста у р. Влтаву. Тіло, підняте з дна річки, згодом каноніки поховали в катедрі Святого Віта. У 1733-1736 рр. в одному з вівтарів влаштували срібний мавзолей авторства A. Corradini, J.E. Fischera von Erlach [Adamek, 1982, s. 373]. Ця смерть за віру перетворила І. Непомуцького на святого мученика. іконографія крипта фунеральний медальон непомуцький

Посмертна історія Іоанна Непомуцького багата на різноманітні чуда й дива. Натомість у зв'язку з виступами гуситів і протестантів, що охопили усю Чехію, канонізація святого в середньовіччі не відбулася. Однак, незважаючи на це, його культ розвинувся до величезних масштабів, охопивши усю Чехію та землі Габсбурзької імперії. Лише в 1729 р. папа Бенедикт ХІІІ додав Іоанна Непомуцького до лику святих. Загалом у XVIII ст., окрім Праги, визначним осередком культу святого був Відень, поклонялися йому в Зальцбурзькій та Мейсенській архидієцезіях. Особливу пошану віддавали святому також у Баварії, Італії, Франції. Культ цього святого поширився й на терени Польщі, охопивши її східні окраїни. Не мав він таких масштабів, як в Австрії чи Південній Німеччині, проте залишався популярним упродовж багатьох століть. Свідчення цього - його численні сліди та вияви на теренах сучасної Литви, Білорусі та України.

Офіційно св. Іоанн Непомуцький патрон Чехії, Польщі, Австрії, Баварії. До нього звертаються з молитвами при повенях, опікується він переправами через річки, мостами, тому часто його фігурку встановлювали біля води. Його також вважають опікуном моряків, рибалок, плотогонів, мельників - усіх, пов'язаних із працею на воді, а також паломників і вмираючих; охороняє від зурочення; береже посіви від повені, бурі, граду.

Основні моменти життя Іоанна Непомуцького знайшли символічне відображення в іконографії, до якої вдавалися скульптори, живописці, графіки доби бароко [Adamek, 1982, s. 378]. Як правило, його представляли у статичній позі, що виражала апогей мученицької слави, чи в динаміці, що межувало з релігійним екстазом. Більшість зображень, незважаючи на їхню інваріантність, переважно наслідували першовзірець - пам'ятник, встановлений у 1683 р. на Карловому мості у Празі, який виконано з бронзи в Нюрнберзі, у майстерні Ієроніма Герольда, згідно з проектом Йогана Брокоффа [Knapinski, 2002, s. 117]. При цьому особливостями скульптурного образу Іоанна Непомуцького були: священичі шати, хрест і пальмова гілка. Часто на задньому плані представляли міст через Влтаву. Ці ж тенденції знайшли відображення і в релігійному медальєрстві.

На описаних медальйонах із Дубна постать св. Іоанна Непомуцького представлена в шатах, що відповідали становищу, яке він займав на час смерті як представник вищого духовенства. Поверх сутани на святому рокета як ознака юрисдикції та мантолет із горностаю як хорове вбрання і ознака високої відзнаки в церковній ієрархії [Adamek, 1982, s. 378]. Пальмова гілка - символ мучеників. Хрест як символ відпущення гріхів із розп'яттям нагадує про особливу набожність святого до розп'ятого Ісуса, коли він щодня упродовж тривалого часу молився, заглиблюючись у переживання страстей Господніх.

Порівняльна характеристика медальйонів показала певні відмінності в їхній іконографії. Так, на одному виробі довкола голови Іоанна відсутній німб, хоча в написі він іменований “sanctus”(фото 7, а). Це може свідчити про те, що медальйон вибито ще до канонізації. Ключ до розуміння цього образу - зображення на реверсі, де представлено відрізаний язик святого, що виступає символом мовчання, себто збереження таємниці сповіді, в чому Іоанн був непохитним, незважаючи на тортури. З огляду на це, язик оточено сяйвом і представлено серед хмар, що символізують небесний маєстат. Зміст цієї композиції відсилає до подій 1715 р., коли у зв'язку з підготовкою до канонізації здійснено ексгумацію його останків. Обстеження решток показали, що в доброму стані збереглися мозкова маса і язик, вкладені до релікварію [Knapinski, 2002, s. 117, №2478; Kondraciuk, 2010]. Імовірно, ця надзвичайна подія дала поштовх для виконання окремого медальйона, який, найвірогідніше, виготовлено десь між 1715-1721 р., тобто напередодні беатифікації, але безперечно до канонізації в 1729 р.

Відмінна риса іншого медальйона (при тотожності решти атрибутів) - за головою святого зображено німб, на якому розміщено п'ять зірок, що безпосередньо пов'язані з моментом кончини святого. Так, архієпископ Празький Іоанн Єнштейн у листі до папи Боніфація ІХ, описуючи страту Іоанна, зазначав, що, коли тіло каноніка поглинули води Влтави, над поверхнею річки з'явилися п'ять зірок у вигляді корони, які вказували на місцеперебування мученика [Adamek, 1982, s. 373]. Водночас в іконографії їх наділено глибшим сенсом: кожна з них означає окрему літеру у слові “tacui” - “я мовчав”, а також п'ять ран Христових. Окрім того, зірки - символ п'яти чеснот святих мучеників: набожності, смирення, зберігання таємниці, ревності, милосердя [Zawada, 2014, s. 50].

Значно відрізняється від описаних медальйон, де довкола голови св. Іоанна Непомуцького зображено п'ять зірок, які утворюють своєрідний німб (фото 9, б). У руках святий тримає хрест без розп'яття, що в цьому випадку символізує страждання. Крім цього, поверх мантолета через плече перекинуто пасмо тканини, спосіб згортки якої дуже нагадує плащ на образах мучеників. Плащі, особливо червоного кольору, також були символами страждань.

Окреме питання - проблема часу й місця виготовлення дубенських медальйонів. Потрібно наголосити, що для всіх трьох предметів притаманне майстерне виконання - високий художній рівень зображень, що свідчить про витвір талановитих медальєрів. Відсутність клейма ливарника не дозволяє ототожнити ці вироби з конкретними майстернями. У цій ситуації особливого значення набуває зображення св. Барбари на реверсі одного з медальйонів (фото 8, б). Аналогічний образ святої мучениці наявний на одному з предметів зі збірки Т. Револінського [Rewolinski, 1887, tab. ІІІ, 83]. На ньому під фігурою святої вибито дату “1773”, а на аверсі під зображенням Ченстоховської Матері Божої - місце виготовлення “ROMA”. Такий же медальйон, який, на відміну від попереднього, має дату “1775” виявлено в Пултуську [Kolyszko, 2007, s. 75, ryc. 3]. Ці опосередковані дані дозволяють, дещо обережно, говорити про римське походження й дубенського медальйона та датувати його 70-ми роками XVIII ст. Цьому не перечить хронологія загалу артефактів, виявлених у підвітарній крипті дубенського костелу, звідки походить і названий медальйон. Тут визначального значення набувають рештки домовин із вибитою датою смерті: 1780, 1781, 1788.

Отже, іконографія, художні властивості зображень, високий рівень ливарницької майстерності, а також бездоганність написів латинською мовою, притаманне всім дубенським медальйонам, - це ті риси, які відповідали вимогам, відповідно до яких продукували девоціоналії. Найвизначнішим центром, звідки девоціоналії подібної якості як носії релігійних культів поширювалися і досягали найвіддаленіших закутків християнської ойкумени, безперечно, був Рим, де функціонували медальєрні майстерні високого рівня Активність майстерень, що працювали у XVII ст. на теренах Польщі, поступово згасала, тому вже у XVIII ст., на думку дослідників, у королівстві не було жодного значущого медальєра. Натомість девоційну продукцію виготовляли на теренах Німеччини, Австрії, Іспанії [Samek, 1984, s. 242; Kolyszko, 2013, s. 246].. Упродовж XVII-XIX ст. італійські ремісничі осередки досягнули вершини медальєрного мистецтва До грона найвидатніших медальєрів належали, наприклад, Gaspar Morone, Gaspar Mola, родина Hamerrani, Franczesko i Ignacio Bianki та багато інших..

Від моменту канонізації Іоанна Непомуцького його культ набув поширення по всій території Польщі, ввійшовши до числа одного з центральних у релігійному житті суспільства. Особливо численні сліди пошанування святого відомі в регіоні Розточчя і на прилеглих теренах [Kondraciuk, 2010]. Безперечно, в межі поширення культу цього мученика були втягнуті й терени на пограниччі з коронними землями, так звані креси - сучасні Литва, Білорусь, Україна [Nepomuki kresow...].

Варто відзначити, що у пропагуванні культу важливу роль відіграли перші друковані твори, присвячені життєпису Іоанна Непомуцького. Найдавніші з них з'явилися ще задовго до канонізації: 1716 - у Кракові, 1721 - Познані, 1726 - Вільнюсі, 1728 - Торуні. Від часу урочистостей причислення Іоанна до лику святих вийшли друком праці у Кракові та Варшаві (1729), Браневі та Торуні (1731), Ченстохові (1744-1745, 1756), Познані (1753), Каліші (1757), Ловічі (1761), Перемишлі (1790). В Україні подібні твори виникли спершу у Львові (1740, 1753), а згодом - у Бердичеві (1761) та Дубні (1787) [WarchalowsH, 2003, s. 154-155]. Окрім того, у Дубні в другій половині XVIII ст. збудовано фарний костел, названий на честь Іоанна Непомуцького Фундацію першого дерев'яного храму (так званого “янівського”) засновано ще в 1612 р. за князя Януша Острозького. На 1656 р. храм ще перебував у стані будівництва, що засвідчує тестамент Барбари Яйковської: “... do kosciola Farskiego Dubienskiego piзset zip. ла zbudowanie Kosciola” [APBK (Archiwum Prowincji oo. Bernardynow w Krakowie), rkps RGP-b-3, s. 339]. Костел названо в честь св. Яна (Іоанна) - патрона-фундатора. У 1725 р. храм згорів під час бурі. Спорудження нової будівлі костелу ініціював тодішній пробощ, згодом - єпископ Ян Хризостом Качковський. Будівництво капітальної споруди відбулося вже після канонізації Яна Непомуцького, це, очевидно, вплинуло на присвяту храму святому мученикові., що дає змогу розглядати місто як один із центрів поширення культу святого.

Церква шанує І. Непомуцького передусім як оборонця таємниці сповіді, тому святий мученик був взірцем святенництва. Пропагували таку його роль чернечі ордени, з яких найактивніше діяли єзуїти [Hochleiter, 2009, s. 128]. Особливою пошаною оточували культ Іоанна Непомуцького й у домініканському та всіх гілках францисканського орденів [Сінкевич, 2009, с. 154]. Географія поширення культу відображена у спорудженні костелів на його честь: Долинівка біля Стрия, Білолівка, Любар, Завалійки, Мізоч на Волині, Заміхів, Маркова, Стара Синява, Збриж, Бояни, Турильче на Поділлі; окремих вівтарях у храмах, зокрема бернардинському костелі Святого Андрія та августіанському Святої Анни у Львові, костелі Вознесіння Пресвятої Богородиці у Винниках, костелі Святого Варфоломія у Дрогобичі, фарному костелі в Острозі, єзуїтському костелі Святих Петра і Павла в Луцьку; та фресковому розписі - єзуїтський костел Святого Петра і Павла у Львові, парафіяльний костел у Наварії, Таданях на Львівщині та багато інших [Nepomuki Kresow...]. Однак масовим явищем у другій половині XVIII - першій половині XIX ст. стали поодинокі фігурки Іоанна Непомуцького, виконані з каменю або дерева, часто вкритого поліхромним розписом Чудовий зразок такої скульптури зберігся у с. Коцурів поблизу Львова.. Встановлювали їх на постаментах просто неба або під своєрідним накриттям, що мало вигляд каплички. До наших днів значну частину подібних фігурок уже втрачено, але й ті, що збереглися, засвідчують надзвичайну популярність культу святого. Розташовували їх переважно на роздоріжжі, наприклад, Лопатин, Ушня, Суходіл, Мостиська, та біля мостів через струмки, річки, греблі: Львів, Любінь Великий, Мостиська, Збараж, Іваничі, Голоби [Nepomuki Kresow.].

Пропагування культу Іоанна Непомуцького безпосередньо пов'язане з виникненням і поширенням братств його імені та передачею часточок мощей святого як реліквій. Варто відзначити, що найдавніше братство у Польщі виникло в 1733 р. при костелі Святої Анни у Варшаві, а також у Всхові; згодом організувалися спільноти при інших духовних осередках: 1736 р. - у Торуні, 1748 - Гурці Кляшторній, 1753 - Каліші та Козьміні. Перша хвиля появи братств св. Іоанна Непомуцького докотилась і до України - в 1737 р. виникла конфратернія у Львові при тринітарському костелі, в 1753 р. - у Заславі при бернардинському, а в 60-х роках XVIII ст. - в Аннополі та Бердичеві [Warchalowski, 2003, s. 160]. Загалом у XVIII ст. у Польщі існувала значна кількість братств, особливо при бернардинських костелах [Encyklopedia katolicka, 1997, s. 813]. Як правило, братство мало у храмі відведене місце, яке позначав вівтар, присвячений святому. Діяльність братської спільноти регулював статут, зміст якого зводився до означення моральних чеснот, визначення прав та обов'язків, встановлення регламенту відпустів, складання текстів молитов, гімнів, літаній і пісень до св. І. Непомуцького.

Відомо, що члени найдавнішого братства св. Іоанна Непомуцького, яке заснував 1706 р. у Празі Кристіан Флоріан Хегер фон Хегерн при капличці Святого Іоанна Непомуцького в монастирі Емаус, носили на грудях медальйони із зображенням святого [Kult i patronat Jana Nepomucena...]. Є підстави вважати, що ця традиція стала однією з ознак членів братства в усій Європі. Переконують у цьому медальйони з іконографією, присвяченою І. Непомуцькому, знайдені в похованнях. Тут треба зазначити, що суспільний зріз братств демонструє членство в ньому представників різних соціальних груп. Насамперед різного рангу духовенства й освічених верств соціуму, поступово охоплюючи дрібну шляхту, ремісників, купців та інших [Warchalowski, 2003, s. 162]. Медальйони, знайдені в підвівтарній крипті у Дубно, безперечно належали представникам суспільної еліти.

Водночас варто наголосити, що серед значної кількості медальйонів, виявлених на сьогодні під час археологічних досліджень поховань (як ґрунтових, так і у криптах), зразки, присвячені св. І. Непомуцькому, досі рідкісні. Наприклад, два медальйони із зображенням святого відомі в похованнях на цвинтарі при костелі Святого Миколая в Маньовах на Підгаллі, де предмети вкладено до рук померлих [Chudzinska, 1998, s. 76-77, 103-104, tabl. XXV, 52; XXVI, 15]. Цікавий медальйон походить із поховання на цвинтарі при костелі Всіх Святих у Глівіцах (Сілезія). Виконано його з тонкої бляшки у вигляді сльози, на аверсі зображено півпостать святого, а на реверсі - оточений сяйвом язик, над яким два ангели тримають вінець. Медальйон перебував біля стегна покійниці, поблизу розсипу намистинок із вервиці, до складу якої, за припущеннями авторів досліджень, і входив [Furmanek, Michnik, 2004, s. 402, 410, ryc. 2, 4]. Один медальйон походить із поховання в костелі Святого Якова Апостола в Лємборку на Помор'ї [Kolyszko, 2013, s. 93-94, ryc. 46-47]. Лише в одному з численних поховань на парафіяльному цвинтарі у Старогарді Гданському трапився медальйон із зображенням св. І. Непомуцького. Його розташування в області шиї небіжчика вказує, що предмет звисав на грудях [Aleksandrowicz, 2017]. У Празі серед речей, виявлених у колективній могилі біля костелу Пресвятої Трійці, знайдено один медальйон “святоянський” [Beranova, 1989, p. 271274, obr. 2]. У Львові під час досліджень крипт костелу Святого Казимира серед знищених поховань виявлено також лише один медальйон із зображенням св. І. Непомуцького [Nepomuki Kresow...].

Якщо виходити з факту, що члени братства св. І. Непомуцького при житті мали обов'язок носити медальйони зі зображенням святого, то можемо припустити, що з ними вони могли бути й поховані. Хоча й не обов'язково. Водночас на певний зв'язок культу святого з фунеральною культурою вказує зміст, яким наділено один з атрибутів святості, що супроводжують Іоанна Непомуцького, - хрест із розп'яттям. Це -особливий хрест, чітко окресленої форми. Маючи його при собі в годину смерті та звертаючи до нього останні молитви, можна було одержати повне прощення гріхів [Scheer, 1990, s. 13]. Тому, як відзначає Януш Гохлейтер: “Katoliccy duchowni upatrywali wnim swojego szczegolnegopatrona, poprzezjego orзdownictwo nadsprawowaniem sakramentupokuty”[Hochleiter, 2009, s. 135]. У цьому контексті стає зрозумілою присутність фігурок св. Іоанна Непомуцького на громадських цвинтарях, наприклад, у Львові на Личаківському цвинтарі на могилі Іоанни Каванни з 1874 р., у Наварії, Меденичах, Костиєві, Комарно, Пустомитах-Лісневичах, Збаражі. Частіше встановлювали фігурку святого біля храмів, де в XVII-XVIII ст. функціонували цвинтарі, як правило, ліквідовані впродовж ХІХ ст. Наприклад, Львів - костели Святої Марії-Магдалени та Святої Анни, Підгірці - Святого Юзефа, Городок - Воздвиження Святого Хреста, Спас у Кам'янко- Бузькому районі - церква Спаса, Коцурів - церква Святого Симеона, Сороки Львівські - церква Откровення Господнього, Турка - церква Святого Миколая, Підкамінь - каплиця при домініканському костелі, Лешнів - каплиця при бернардинському костелі тощо [Nepomuki Kresow.].

Підсумовуючи дослідження трьох медальйонів із Дубна, варто відзначити кілька важливих моментів. Насамперед, існують підстави вважати, що медальйони зі зображенням св. Іоанна Непомуцького репрезентують високохудожні зразки релігійного медальєрства. З огляду на досконалість рельєфу зображення, довершеність композиційних сюжетів і бездоганність написів, подібні вироби могли бути виконані лише у високопрофесійній майстерні, яка функціонувала, найімовірніше, у Римі або в одному з відомих європейських центрів. Шляхи потрапляння медальйонів у Дубно різні. До прикладу, придбані підчас індивідуальних паломницьких мандрівок або “вдома” - у монастирях і костелах, особливо названих на честь св. І. Непомуцького. Передовсім подібні медальйони, очевидно, призначалися для членів братств св. Іоанна Непомуцького, з яких найближчою до Дубна була спільнота при бернардинському монастирі у Заславі. Особи, поховані в дубенському бернардинському костелі, яких супроводжували “святоянівські” медальйони, могли бути як членами заславського братства, так і придбати його в дубенському фарному костелі св. І. Непомуцького.

Водночас привертає увагу те, що в дубенській медальєрній колекції зразки зі зображенням І. Непомуцького кількісно поступаються лише предметам із зображенням єзуїтських святих Ігнатія Лойоли та Франциска Ксаверія, що дає змогу пов'язувати зазначені медальйони також і з активною діяльністю Товариств Ісуса, потужні осередки яких у вигляді колегій активно діяли саме поблизу Дубна - в Острозі (1624-1773) та Луцьку (1608-1773) [Шевченко, 2002, c. 86-92]. Це тим імовірніше, що в поширенні культу св. І. Непомуцького єзуїти, як і домініканці та францисканці, опиралися передусім на освічені верстви соціуму. Численні сліди культу святого (храми, вівтарі, фрескові розписи) демонструють глибоко закорінену віру в його заступництво, що знайшло особливий вияв у придорожніх капличках і фігурках. Натомість присутність “святоянівських” медальйонів у похованнях - це явище, в основі якого лежать богословсько-філософські роздуми над питаннями життя та смерті, таїнством покаяння, духовного очищення на дорозі до Бога. Присутність такого медальйона як поховального інвентарю - це не просто елемент ритуалу, а привнесення у поховальну культуру більш глибшого й тоншого розуміння змісту останнього каяття на порозі до спасіння.

Література

1. Сінкевич Н (2009). Laudare Benedicere praedicare. Домініканський орден на Волині в кінці XVI - на початку ХІХ ст. - Київ. - 408 с.

2. Шевченко Т. (2002). Доми Товариства Ісуса, їх фундатори і благодійники на українських землях Речі Посполитої: 1572-1647 // Етнічна історія народів Європи. - Вип. 13. - С. 86-92.

3. APBK. - rkps RGP-b-3. - Oblata zapisu JMCi Paniey Barbary Jaykowskiey w Grodzie tuckim Die 12 Januarij 1656. - S. 339.

4. Adamek T (1982). Sw. Jan Nepomucen i jego relikwiarz na Jasnej Gorze // Studia Claromontana. - Т. 3. - S. 371-380.

5. BentkowskiF. (1830). Spis medalow polskich lub z dziejami krainy polskiej stycznymi. - Warszawa.

6. Beranova M. (1989). Kovovй vlnky prazskych divek ze 17. a prvnl poloviny 18. stoletl // Archaeologica Pragensia. - Т. 10. - S. 269-280.

7. FurmanekM., MichnikM (2004). Dewocjonalia z cmentarza przy kosciele pw. Wszystkich Swiзtych w Gliwicach // Rocznik Muzeum w Gliwicach. - Т. XIX. - S. 399-420.

8. Chudzinska B. (1998). Dewocjonalia z nowozytnego cmentarzyska we wsi Maniowy na Podhalu. - Krakow. - 178 s.

9. CzapskiEHR. (1871). Cataloque de la collection de medailles et monnaies Polonaises. - St. Petersbourg.

10. Hochleiter J. (2009). Sw. Jan Niepomucen jako katolicki bohater kultowy // Studia Elckie. - Т. 11. - S. 122-136.

11. KnapinskiR. (2002). Przedstawienia sw. Jana Nepomucena w sztukach plastycznych jako przyklad ikonografii hagiograficznej // Imago narrat. Obraz jako komunikat w spoleczenstwach europejskich. - Acta Universitatis Wratislaviensis. - S. 111-135.

12. KolyszkoM (2007). Aport w zaswiaty. Dewocjonalia z nekropoli rodziny Wesslow w Pultusku // Pultuskie osobliwosci. Materialy wydane w roku obchodow 750-lecia nadania praw miejskich. - Warszawa. - S. 65-111.

13. Kolyszko M (2013). Dewocjonalia z konca XVI-XVIII wieku pochodz^ce z badan archeologicznych na terenie Polski (stan zachowania, identyfikacja, zagadnienia konserwatorskie). - Torun. - 318 s.

14. KondraciukP. (2010). “Roztoczanski patron”. Kaplice i figury sw. Jana Nepomucena w pejzazu kulturowym Roztocza.

15. Kult i patronat Jana Nepomucena. Relikwie i bractwa.

16. Kuzmiak K (1997). Jan Nepomucen // Encyklpedia Katolicka. - T. VII. - S. 812-813.

17. Aleksandrowicz T (2017). Medalik sw. Jana Nepomuckiego z wykopalisk w Starogardzie Granskim.

18. Nepomuki kresow: Litwa, Ukraina, Rus Biala, Inflanty.

19. Raczynski E (1841). Gabinet medalow polskich. - Poznan. - 359 s.

20. Rewolinskо T. (1887). Medale religijne odnoszce siз do Kosciola katolickiego we wszystkich krajach dawnej Polski. - Krakow. - 126 s.

21. Samek J (1984). Polskie rzemioslo artystyczne: czasy nowozytne. - Warszawa. - 465 s.

22. Warchalowski W. (2003). Kult i ikonografia sw. Jana Nepomucena w kowiczu // Mazowieckie Studia Humanistyczne. - Т. 1-2. - S. 153-166.

23. Zawada M. (2014). Swiзty Jan Nepomucen: milczcy kaplan. - Bystra. - 68 s.

References

1. Sinkevych, N. (2009). Laudare Benedicere praedicare. Dominikanskyi orden na Volyni v kintsi XVI-na pochatkuXIXst Kyiv, 408 pp. (in Ukrainian).