Реформаційна діяльність Єпископа Йосифа Шумлянського та поширення унії у Львівській єпархії у трактуванні Петра Вавженюка

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка

Реформаційна діяльність єпископа йосифа шумлянського та поширення унії у львівській єпархії у трактуванні петра вавженюка

Світлана Біла кандидат історичних наук, доцент кафедри всесвітньої історії та спеціальних історичних дисциплін

Дрогобич, Україна

Анотація

У статті проаналізовано праці Петра Вавже - нюка, присвячені історії Львівської єпархії та реформаційній діяльності львівського єпископа Йосифа Шумлянського. Ствер- джується, що стокгольмський історик першим в церковній та світській історіографії представив добу XVII - початку XVIII ст. як період потужних реформ у Львівській єпархії. Відзначено, що історик використав у своїх студіях модерну західноєвропейську методологію. Акцентується, що Петро Вавженюк висунув низку інноваційних концепцій щодо трактування реформ, які проходили у Львівській єпархії. Зокрема науковець стверджував, що в цей період у регіоні проходили процеси конфесіоналізації та цивілі- зування духовенства у руслі загальноєвропейських реформаційних і контреформаційних тенденцій. На зміст реформ Шумлянського також вливали ідеї реформування церкви, які ще в середині XVII ст. висував київський митрополит Петро Могила. Зауважено, що на думку Петра Вавженюка, духовенство мало бути і основ - ною рушійною силою у поширенні унії в єпархії. Мета статті - проаналізувати внесок праць Петра Вавженюка у дослідження проблеми поширення унії у Львівській єпархії та реформаційної діяльності єпископа Йосифа Шумлянського. Методологія дослідження базується на використанні загальнонаукових (аналіз, синтез, узагальнення) та спеціально-історичних (історико-типо- логічний, історико-системний) методів. Наукова новизна статті - вперше проаналізовано концепції Петра Вавженюка про реформаційну діяльність Йосифа Шумлянського. Висновки. Відтак реформаційна діяльність Йосифа Шумлянського була спрямована і на те, щоб переконати руське духовенство у перевагах католицької релігійної культури. Підкреслюється, що об 'єктивними є висновки Петра Вавженюка, що під патронатом польського уряду, який був зацікавлений у поширенні унії в краї, львівський єпископ виборов доволі широкі привілеї для духовенства та підвищив його соціально-правовий статус. Унійні процеси у західних єпар- хіях Київської митрополії відповідали політичним інтересам Речі Посполитої - ізолювати руську церкву від впливів Константи - нопольського і Московського патріархатів.

Ключові слова: унійні процеси; реформаційна діяльність; Петро Вавженюк; Львівська єпархія; Йосиф Шумлянський.

Summary

BISHOP JOSEPH SHUMLYANSKIY'S REFORMATION ACTIVITIES AND THE EXPANSION OF THE UNION OF THE DIOCESE OF LVIV IN THE INTERPRETATION OF PETRO VAVZHENYUK

Svitlana BILA

PhD (History), Associate Professor, Department of World History and Special Historical Disciplines, Drohobych Ivan Franko State Pedagogical University, 24 Ivan Franko Str., Drohobych, Ukraine

The article analyzes the scientific works of Petr Vav- zhenyuk that are dedicated to the history of the Diocese of Lviv and Bishop Joseph Shumlyanskiy 's reforms. The historian from Stockholm was the first scientist in ecclesiastical and secular historiography to present the era of the 17th - early 18th centuries as a period of mea - ningful reforms in the Diocese of Lviv using modern Western European methodology in his research. It is emphasized that Petro Vavzhenyuk introduced several innovative concepts for the interpretation of the undertaken reforms in the Diocese of Lviv. In particular, the scholar stated that the regional processes of prioritizing catholic confession and civilization of the clergy were similar with European reforms and tendencies of the counterreformation at that time. Shumlyansky 's reforms were also influenced by the 17th century reforms introduced by the Metropolitan of Kyiv Petro Mohyla. According to Petro Vavzhe- nyuk the clergy should have been the main driving force to have spread the union in the diocese. Objective of the research - to analyze the contribution of Petr Vavzhenyuk 's works to the study of the problem of union expansion in the Diocese of Lviv and Bishop Joseph Shumlyansky 's reformation activity. Methodology of the research is based on the use of general scientific (analysis, synthesis, generalization) and special-historical (historical-typological, historical-systemic) methods. Scientific novelty of the article - the concept of Peter Vavzhenyuk on the reformation activity of Joseph Shumlyansky is analyzed for the first time. Conclusion. Therefore, Joseph Shumlyansky 's reformation activity directed at the orthodox clergy attempted to convince them of the benefits of Catholic religious culture. It is emphasized that the findings of Petr Vavzhenyuk concerning the fact that the Bishop of Lviv, with the help of the Polish government, won many privileges for the clergy and increased its socio-legal status. With the help of the union processes in the western dioceses of the Kyivan Metropolitanate, the Polish- Lithuanian Commonwealth wanted to isolate the Orthodox Church from the influence of Constantinople and Moscow.

Keywords: the union processes; the reformation activity; Petro Vavzhenyuk; Diocese of Lviv; Joseph Shumlyanskiy.

Постановка проблеми

Перед сучасним унієзнавством в Україні особливо нагальним завданням є засвоєння теоретико - методологічних підстав та концептуального дискурсу досліджень західноєвропейської церковної та світської історіографії кінця ХХ - початку ХХІ ст. Цінність цих студій передовсім полягає у тому, що саме у них науковці намагаються дослідити, як саме проходили процеси конфесіоналізації у нашому регіоні. Борис Гудзяк наголошує, що саме історики української діаспори вперше почали шукати відповіді на риторичні запитання: якою була релігійна свідомість пересічних мешканців Центрально - Східної та Західної Європи, чи була вона однаковою за змістом «християнською та католицькою» чи різною, чи діаметрально протилежною (Гудзяк, 1990, с. 123-136). Застосовуючи нові методологічні підходи, ці дослідники надають перевагу дослідженню довготривалих процесів певної епохи, суспільної свідомості ши - роких верств населення, а не обмежуються вивченням одиничних подій та постатей, нехай і видатних. Чільне місце у цих студіях, у розрізі саме нашої теми, належить працям Петра Вав - женюка, присвячених дослідженню проблем конфесійної цивілізації в Україні і реформам єпископа Йосифа Шумлянського в умовах переходу Львівської єпархії до унії наприкінці XVII - початку XVIII ст. (Wawrzeniuk, 2007, рр. 233-252; Wawzhenjuk, 2005, pp. 347-366; Wawzheniuk, 2005).

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Одним із перших проаналізував особливості та недоліки діаспорної історіографії, присвяченої Берестейській церковній унії та її добі, Борис Гудзяк (1990, с. 123-136). Учений першим наголосив на застосуванні цими істориками нових методологічних підходів, започаткування вивчення ними не тільки подієвої історії, але й аналіз процесів усвідомлення пересічними людьми, а не тільки церковними і політичними елітами, приналежності до певної релігії та кон - фесії. Позитивом повоєнних студій з історії української церкви, на переконання Б. Гудзяка, є впорядкування і видання істориками документів з архівних збірок Римської курії. Водночас дослідник наголошує, що праці з унієзнавства другої половини ХХ ст. недостатньо враховують здобутки західноєвропейської історіографії. Діаспорними дослідниками фрагментарно вивчаються проблеми ментальності тогочасного українського етносу, широкі соціокультурні та політичні контексти, а відтак у студіях від - сутні синтетичні узагальнення (Гудзяк, 1990, с. 133).

Детальний аналіз праць церковної історіографії української діаспори другої половини ХХ ст. здійснила автор статті (Біла, 2003, с. 398-407; Біла, 2017, с. 4-14). Дослідниця вперше наголосила на тому, що цінність означених студій передовсім полягає в опрацюванні значного корпусу джерел з Римських архівів. Вод - ночас відірваність від архівних матеріалів Центрально-Східної Європи не дозволила науковцям проаналізувати та порівняти політичні інтереси Римської церковної ієрархії і польського уряду, а також оцінити роль тогочасних міжнародних обставин в кон - фесійній політиці Речі Посполитої (Біла, 2003, с. 404).

Перший спеціальний аналіз та єдину рецензію на працю Петра Вавженюка написав Юрій Зазуляк (2010, с. 729-732). Втім, слід підкреслити, що вчений спеціально не досліджував цінність монографії у розрізі вивчення П. Вавженюком проблеми поширення унії у Львівській єпархії. Так, Юрій Зазуляк зауважив, що робота шведського історика є «одним з перших прикладів практичного застосування сучасної західної історіографії (Гайнц Шел - лінг) та соціологічної думки (Норберт Еліас) для аналізу релігійно- церковних явищ ранньомодерної історії України. Саме процеси конфесіоналізації, цивілізування та соціального дисциплінува - ння, наголос на яких в останніх десятиліттях почав домінувати в інтерпретаціях релігійної історії ранньомодерної Європи, є ключовими для пояснення соціального контексту ініціатив Й. Шумлян- ського» (Зазуляк, 2010, с. 730). Юрій Зазуляк підкреслив, що саме Петро Вавженюк першим в церковній історіографії акцентував на значенні реформ львівського єпископа Йосифа Шумлянського як «спроби конфесійного цивілізування нижчого духовенства» та можливості покращити рівень душпастирської діяльності свя - щенників та особливості їх життя і соціополітичного становища в руслі католицької контрреформації (Зазуляк, 2010, с. 729). Учений також закцентував, що Петро Вавженюк першим серед українських істориків детально дослідив матеріали консистор - ських судів. Саме вони дали йому підставу репрезентувати спосіб життя і моральне обличчя кліру та пояснити мотиви реформа - ційної діяльності Йосифа Шумлянського. інноваційний реформа єпархія духовенство

На важливості робіт Петра Вавженюка для дослідження історії Львівської єпархії та діяльності Йосифа Шумлянського наголошує львівський історик Ігор Скочиляс. Він справедливо підкреслив, що шведський історик першим у церковній історіо - графії використав сучасну західноєвропейську методологію і розглянув означений період історії Львівської єпархії як добу масштабних реформ (Скочиляс, 2011, с. 23). На думку науковця, для розвідок Петра Вавженюка характерне застосування таких модерних концепцій європейського історіографічного дискурсу, як «конфесіоналізація», «соціальне дисциплінування», «громадський (церковний) примус», «процес цивілізування» (Скочиляс, 2010, с. 82). Дослідник акцентує, що цінність праць Петра Вавженюка полягає у тому, що він розглядає реформи львівського єпископа у порівняльному дискурсі та широкому контексті європейських реформаційних і контрреформаційних процесів (Скочиляс, 2010, с. 82). Ігор Скочиляс відзначає, що вчений зі Стокгольма інтерпретує реформи Йосифа Шумлянського на місцевому рівні як могилянські та водночас такі, що поєднували західноєвропейські практики. Певним недоліком досліджень Петра Вавженюка, на погляд львівського історика, є відсутність повної відповіді на запитання, чи у Львівській єпархії мала місце специфічно «руська конфесіоналізація» і як необхідно оцінювати процес «цивілізу- вання» у руслі практичної спрямованості (Скочиляс, 2010, с. 82).

Мета статті - проаналізувати внесок праць Петра Вавже- нюка у дослідження проблеми поширення унії у Львівській єпархії та реформаційної діяльності єпископа Йосифа Шумлянського.

Виклад основного матеріалу

Петро Вавженюк є українцем за походженням, народився у 1971 р. у Варшаві, вдало поєднує музичну кар'єру з науковою. У 2005 р. молодий науковець отримав ступінь доктора філософії у галузі історії і на сьогодні працює в школі історичних і сучасних досліджень у Стокгольмі («Пйотр Вавженюк», б.р.).

Аналізуючи праці Петра Вавженюка, передовсім слід від - значити, що він добре обізнаний з основними дискусіями уніє - знавчих студій, здобутками сучасної світової та української церковної історіографії. Реформаційну діяльність львівського єпископа Йосифа Шумлянського та поширення нової унійної конфесії у краї дослідник розглядає у тісному зв'язку із загальними європейськими релігійними процесами і політикою королівського уряду Речі Посполитої. Так, історик стверджує, що після зречення Яна Казимира у 1668 р. метою польської держави було повністю заборонити діяльність православної церкви. Польський король Ян Собеський прагнув ізолювати руську церкву від впливу Константинопольського і Московського патріархів. Саме тому на церковні посади призначалися лише такі служителі, які були прихильними до зміни конфесії. Відтак Шумлянський, отримавши посаду єпископа, пообіцяв «віддячитися» шляхом приєднання до унії у найкоротший термін. У певному сенсі амбіції Шумлян - ського були такими ж, як і ідеї його проунійних попередників. Його ціллю було посилити церкву за допомогою різних людей та інституцій, передовсім польського короля (Wawrzeniuk, 2005, р. 29).

Учений погоджується з інтерпретаціями відомого дослідника М. Андрусяка (Andrusiak, 1934) і стверджує, що львівський єпис - коп Йосиф Шумлянський завдяки особистому патронату Яна Собеського здобув значні привілеї для руських священників. Й. Шумлянський не був ні прихильником, ні ворогом унії, а радше захисником прав руської церкви. Перед переходом до унії він діяв з метою отримати певні привілеї, які б поліпшили стано - вище церкви. Завдяки його діям і маневрам православні були зрівняні у правах з римокатоликами. Тільки дії нового короля, Августа II, зокрема позбавлення прав єпископа на кам'янець- подільську частину єпархії та масований натиск римокатолицької церковної ієрархії, змусили Шумлянського відкрито перейти до унії (Wawrzeniuk, 2005, р. 57). Учений зауважує, що основною рушійною силою у зміні конфесії, на переконання єпископа, мали стати священники. З метою формування лояльного ставлення духовенства до нової унійної конфесії потрібно було переконати його у позитивних цінностях польської релігійної культури та показати деякі негативні аспекти православної релігійної куль - тури (Wawrzeniuk, 2005, р. 143). Автор стверджує, що у Європі вже з XVI ст. утвердився новий зразок священника, який мав доволі високий соціальний статус і освіту. Саме на такі якісні зразки священника орієнтувався Йосиф Шумлянський (Wawrzeniuk, 2005, р. 63). Владика хотів підвищити політичний і соціально - правовий статус руського духовенства та повагу до нього серед римокатоликів Речі Посполитої. Певний вплив на львівського єпископа мали і релігійні реформи Петра Могили. Водночас учений акцентує, що, здійснюючи свої церковні реформи, ієрарх передовсім домагався того, щоб руські священники уподібни - лися до європейських римокатоликів. На думку єпископа, вони мали бути у всьому схожими на римокатолицьких парохів та польську шляхту, зокрема у манерах поведінки, ролі у тогочасному суспільстві, моральних чеснотах, одязі, освіті. Процеси «конфе- сіоналізації», «цивілізування» та «дисциплінування» духовенства гарантували поступ реформаційної діяльності Шумлянського. Засобами для успішної реалізації реформ були інструкції єпис - копа (у формі книг та настанов, зокрема праці «Метрика») та певні санкції щодо «негідних» священників за допомогою діяльності церковного суду (Wawrzeniuk, 2005, р. 78). Петро Вавженюк уважає: якщо Шумлянський був «зіркою», то парафіяльні священники були його «акторами», що його підтримували. Спочатку для того, щоб здобути стандарти цивілізованого зразка поведінки духовенства, а згодом, щоб пропагувати перехід до унійної кон - фесії (Wawrzeniuk, 2005, р. 143). Водночас науковець висловлює сумніви, чи могли пересічні священники завжди вдало перекону - вати шляхту переходити до унійного віросповідання, якщо вони самі часто були об'єктом принижень і знущань, а їхній статус у тогочасному суспільстві був доволі хитким (Wawrzeniuk, 2005, р. 145).

Петро Вавженюк на підставі детального аналізу постанов консисторських судів стверджує, що статус тогочасних парохів був непевним, а відносини священників та місцевої шляхти і селян складалися по-різному, по-різному врегульовувалися кон - флікти між ними. Об'єктивними є висновки історика і про те, що після переходу до унії руське духовенство не здобуло рівних прав з римокатоликами, і уніатська церква вважалася нижчою у церковній ієрархії. Попри значне зростання кількості уніатських парафій у ХУІІІ ст. (1578) їхнє становище залишалося складним, існувало і надалі право патронату та симонії. Інколи на посади священників призначали людей без належної освіти. Статус греко- католицької церкви підвищився тільки після реформ австрійських імператорів Марії Терезії та Йосифа ІІ.

Висновки

Отже, значення праць Петра Вавженюка полягає в опрацюванні значного масиву джерельних матеріалів та у цін - них інтерпретаторських висновках. Науковець глибоко проана - лізував зарубіжну та українську історіографію, застосувавши найновіші досягнення сучасної західноєвропейської методології. Першим у сучасній історіографії розглядає реформи Йосифа Шум - лянського у тісному зв'язку з європейськими церковними рефор - мами та реформами київського митрополита Петра Могили. Детальний аналіз творів львівського єпископа дав можливість науковцю з'ясувати, як в ідеалі мали проходити процеси кон - фесійної цивілізації та дисциплінування нижчого духовенства. Опрацювання істориком документів консисторських судів допомогло дослідникові проаналізувати повсякденне життя руського духовенства та з'ясувати не тільки причини реформаційної діяльності Йосифа Шумлянського і реальне становище руської церкви у Речі Посполитої, але й безпосередні наслідки реформ, тобто, наскільки ефективними були спроби конфесійного циві - лізування місцевого кліру. Прикметно, що Петро Вавженюк роз - глядає реформи львівського єпископа і у тісному зв'язку з поширенням унії у єпархії. Історик аргументовано підкреслює, що саме пересічні священники мали поширювати нову уніатську конфесію серед руської шляхти та селян. Відтак, керуючись досяг - неннями європейської контрреформації, Йосиф Шумлянський висував нові вимоги до характеру душпастирської діяльності руського духовенства і намагався переконати священників у перевагах католицької релігійної культури і церковної практики. Водночас обґрунтованими є висновки вченого і про те, що основ - ною метою львівського єпископа було зрівняти духовенство у правах з католицьким і підвищити його статус у тодішньому соціумі. При цьому львівський владика користувався потужною підтримкою польського короля, який в силу політичних обставин був зацікавлений у поширенні унії у регіоні.

Перспективним напрямом дослідження проблеми є порівняльний аналіз теоретико-методологічних підходів та фактичних матеріалів наукової спадщини Петра Вавженюка з подібними працями сучасної західноєвропейської та української історіографії.

Джерела та література

1. Біла, С. (2003). Унійні процеси в західноукраїнських єпархіях Київської митрополії в історіографії української діаспори. Дрогобицький краєзнавчий збірник, 7, 398-407. Дрогобич: Коло.

2. Біла, С. (2017). Унійні процеси в Перемишльській, Львівській та Луцькій єпархіях у дослідженнях Мирослава Марусина. Проблеми гуманітарних наук: збірник наукових праць Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. Серія «Історія», 40, 4-14. Дрогобич: Редакційно-видавничий відділ ДДПУ імені Івана Франка.

3. Гудзяк, Б. (1990). Західна історіографія і Берестейська унія. Бого- словія, 54, 123-136.

4. Зазуляк, Ю. (2010). Piotr Wawzenuk. Confessional civilizing in Ukraine. The bishop Iosyf Shumlansky and the introduction of reforms in the Diocese of Lviv, 1668-1708. Huddinge: SЦDERTЦRN HЦGSKOLA, 2005 [SЦDERTЦRN DOCTORAL DISSERTATIONS, 3]. 160 p. Вісник Львівського університету. Серія Історія, 45, 729-732.

5. Пйотр Вавженюк. (б.р.). Вікіпедія - вільна енциклопедія.

6. Скочиляс, І. (2010). Галицька (Львівська) єпархія ХІІ-XVIII століть: організаційна структура та правовий статус. Львів: Вид-во УКУ.

7. Скочиляс, L (2011). Етнарх некозацької України: єпископ Львівський, Галицький і Кам'янецький Йосиф Шумлянський (1668-1708). Генеалогічні записки, 9 (3), 5-32. Львів.

8. Andrusiak, M. (1934). Jozef Szumlanski, pierwszy biskup unicki Lwowski (1667-1708): zarys biograficzny. Lwow: Towarzystwo Naukowe.

9. Wawrzeniuk, P. (2005). Confessional Civilisingin Ukraine: The Bishop Iosyf Shumliansky and the Introduction of Reformsin the Diocese of Lviv 1668-1708. Stockholm: Sцdertorn University College.

10. Wawrzeniuk, P. (2007). Violency among Parish Priests as Communication of Status and Authority in the Diocese of Lviv, 1668-1708. Litauen und Ruthenien. Studienzue inertrans kulturellen Kommunikations region (15.-18. Jahrhundert) (рр. 233-252). Wiesbaden: Harrasso witz Verlag.

11. Wawzhenjuk, P. (2005). Social Disciplining and Social Control in the L'viv diocese during the Episcopate of Iosyf Shumlians'kyi in the European context. Україна XVII століття: суспільство, філософія, культура: зб. наук. праць на пошану пам 'яті проф. Валерії Михайлівни Нічик (с. 347-366). Київ: Критика.

References

1. Bila, S. (2003). Uniini protsesy v zakhidnoukrainskykh yeparkhiiakh Kyiv- skoi mytropolii v istoriohrafii ukrainskoi diaspory [Uniform Processes in the Western Ukrainian Dioceses of the Kyiv Metropolitanate in the Historiography of the Ukrainian Diaspora]. Drohobytskyi kraieznavchyi zbirnyk - Drohobych Regional Studies, 7, 398-407. Drohobych: Kolo [in Ukrainian].

2. Bila, S. (2017). Uniini protsesy v Peremyshlskii, Lvivskii ta Lutskii yepar- khiiakh u doslidzhenniakh Myroslava Marusyna [Unified Processes in the Diocese of Przemysl, Lviv and Lutsk in Myroslav Marusyn 's Studies]. Problemy humanitarnykh nauk: zbirnyk naukovykh prats Drohobytskoho derzhavnoho pedahohichnoho universytetu imeni Ivana Franka. Seriia «Istoriia» - Problems of humanities: a collection of scientific articles of Drohobych Ivan Franko State Pedagogical University. Series of «History», 40, 4-14. Drohobych: Redaktsiino- vydavnychyi viddil DDPU imeni Ivana Franka [in Ukrainian].

3. Hudziak, B. (1990). Zakhidna istoriohrafiia i Beresteiska uniia [Western historiography and the Brest Union]. Bohosloviia - Theology, 54, 123-136 [in Ukrainian].

4. Zazuliak, Yu. (2010). Piotr Wawzenuk. Confessional civilizing in Ukraine. The bishop Iosyf Shumlansky and the introduction of reforms in the Diocese of Lviv, 1668-1708. Huddinge: SЦDERTЦRN HЦGSKOLA, 2005 [SЦDERTЦRN DOCTORAL DISSERTATIONS, 3]. Visnyk Lvivskoho universytetu. Seriia Istoriia - Bulletin of Lviv University. Series of History, 45, 729-732.

5. Piotr Vavzheniuk [Petr Vavzhenyuk]. (n.d.). Vikipediia - vilna entsyklo- pediia - Wikipedia is a free encyclopedia. Retrieved from https://uk. wikipedia.org/wiki/Пьотр Вавженюк [in Ukrainian].

6. Skochylias, I. (2010). Halytska (Lvivska) yeparkhiia XII-XVIII stolit: orha- nizatsiina struktura ta pravovyi status [Halych (Lviv) Diocese of XII-XVIII Centuries: Organizational Structure and Legal Status]. Lviv: Vyd-vo UKU [in Ukrainian].

7. Skochylias, I. (2011). Etnarkh nekozatskoi Ukrainy: yepyskop Lvivskyi, Halytskyi i Kamianetskyi Yosyf Shumlianskyi (1668-1708) [Ethnarch of non-Cossack Ukraine: Bishop of Lviv, Halych and Kamyanets Yosyf Shumlyansky (1668 - 1708)]. Henealohichni zapysky - Genealogical notes, 9 (3), 5-32. Lviv.

8. Andrusiak, M. (1934). Jozef Szumlanski, pierwszy biskup unicki Lwowski (1667-1708): zarys biograficzny [Jozef Szumlanski, the first Lviv bishop of Lviv (1667-1708): Biographical outline]. Lwow: Towarzystwo Naukowe [in Polish].

9. Wawrzeniuk, P. (2005). Confessional Civilisingin Ukraine: The Bishop Iosyf Shumliansky and the Introduction of Reformsin the Diocese of Lviv 1668-1708. Stockholm: Sцdertom University College [in Sweden].

10. Wawrzeniuk, P. (2007). Violency among Parish Priests as Communication of Status and Authority in the Diocese of Lviv, 1668-1708. Litauen und Ruthenien. Studien zueinertrans kulturellen Kommunikations region (15.-18. Jahrhundert) - Lithuania and Ruthenia. Studies of a Transcul - tural Communication Zone (15th-18th Centuries) (рр. 233-252). Wiesbaden: Harrasso witz Verlag [in Germany].

11. Wawzhenjuk, P. (2005). Social Disciplining and Social Control in the L'viv diocese during the Episcopate of Iosyf Shumlians'kyi in the European context. Ukraina XVII stolittia: suspilstvo, filosofiia, kultura: zbirnyk naukovykh prats na poshanu pamiati prof. Valeri i Mykhailivny Nichyk - Ukraine of the XVII century: society, philosophy, culture: coll. Science. works in honor of the memory of prof. Valeria Mikhailovna Nichik (pp. 347-366). Kyiv: Krytyka.

Размещено на Allbest.ru