Поширення реформації на теренах Східної Словаччини у XVI столітті та її вплив на суспільно-політичне життя Закарпаття

Annotation

Spreading reformation in Eastern Slovakia in the 16th century and its impact on Transcarpathia's social and political life

I. Borys, Postgraduate Student Uzhhorod National University, Uzhhorod, Ukraine

The article highlights the issue of dissemination of the religious, social and political movement widely known as the process of European Reformation on the territory of Eastern Slovakia. In particular, the author traces back the process of adopting legal religious principles and the attempts to achieve top- level systematization of spiritual life management.

Keywords: Reformation, religion, faith, God, Christianity, Catholicism, church, Lutheranism, Calvinism, Anabaptism, Unitarianism, Slovakian territories, Transcarpathia.

Серед питань, які цікавлять словацьких науковців, чільне місце посідає процес історичного розвитку східнословацьких земель у контексті змін у релігійному житті населення, що були пов'язані з поширенням реформаційних ідей. Ці питання досліджували М. Боднарова, Д. Веселий, П. Коня, А. Коньова, Я. Квачала, А. Хайдук та ін. В Україні суттєвий внесок у вивчення Реформації у Закарпатському регіоні зробили К. Шовш, О. Ферков, С. Федака. Великий інтерес становлять праці російських істориків В. Марьїної, Ю. Богданова, в яких висвітлені окремі аспекти розгортання Реформації на словацьких землях XVI ст., та дослідниці Ужгородського національного університету Я. Товтин. Метою цієї статті є розкриття основних питань і особливостей реформаційного руху на теренах Східної Словаччини та його впливу на територію Закарпаття.

На початку 20-х рр. XVI ст. реформаційні погляди поширювалися купцями та студентами з королівських і гірничопромислових міст, які, повертаючись із Німеччини, приносили з собою новини про Мартіна Лютера і книги, які відображали його погляди. Саме з цього часу починає формуватись сильна антицерковна опозиція, яка базувалася на критиці сваволі католицьких священнослужителів (продаж індульгенцій, симонія, кулумація тощо). Інформація про реформаційний рух у Німеччині швидко розповсюджувалася на всі верстви угорського суспільства. Королівський двір та католицька церковна ієрархія спочатку негативно реагували на нове реформаційне вчення. Естергомський архієпископ Юрій Сатмарі в 1521 р. у своїй промові проголосив папську буллу «In scena Domini» Лева Х від 1520 р. як настанову католицизму, в якій папа прокляв Лютера і наказав священикам повідомляти про будь-які «нехристиянські» та небезпечні нововведення діячів реформаційного руху. Спочатку шляхта взагалі відкрито виступила проти реформаційних ідей, а на сеймі у 1523 та 1525 рр. видала суворі закони проти послідовників Мартіна Лютера, яких прирівнювали до єретиків. Та після битви під Могачем (1526 р.) реформаційні ідеї набули швидкого поширення. У рік Могацької катастрофи стани Німецької імперії здобули право реформувати територіальний устрій церкви та вирішити питання її самостійності, що, своєю чергою, сприяло й відновленню могутності християнської церкви в Угорщині.

Після 30-х рр. XVI ст. поширенню Реформації сприяли деякі магнати, які керувалися не тільки релігійними уподобаннями і переконаннями, а й прагненням отримати в управління або володіння вільну церковну власність. Число прихильників вчення Лютера у Словаччині із середовища вищих світських посадових осіб, які одночасно підтримували Фердинанда Габсбурзького, постійно зростало. Серед них були і такі магнати, як Алексій Турзо, котрий пропонував надавати стипендії для закордонного навчання теологів у Віттенберзі, а також Петер Перені, Томаш Надашді, Ференц Нярі, граф Гашпар Драгфі, який виступив патроном першого синоду лютеран у задунайському місті Ердеді (1545 р.), Франтішек Бебек та інші. Серед прихильників Реформації зростала також і кількість дрібної шляхти, що підтримувала лютеранське вчення. З-поміж них, до прикладу, вирізнялися роди Балашші, Нярі, Радвані та Беницькі⁴. Вони користувалися наданим їм як патронам церкви правом призначати священиків і відкривати у своїх володіннях школи, де вчителями наймалися гуманісти-лютерани, часто випускники Віттенберзького університету.

Слід звернути увагу на те, що і містяни також прагнули домогтися права вибирати собі священиків, запрошувати проповідників і управляти власністю світських братств, які ставили перед собою як релігійні, так і благодійні цілі. Поширенню Реформації також сприяли солдати, що служили в армії Фердинанда I, велика частина яких була протестантами. Протягом тривалого часу вони несли службу у фортецях уздовж турецького кордону й нерідко супроводжувалися протестантськими священиками. Навіть деякі командувачі габсбурзької армії підтримували реформаційні ідеї. Поширенню реформаційних поглядів сприяла й османська присутність, оскільки Габсбурги постійно потребували військової та матеріальної допомоги, яка в першу чергу надходила від євангельської шляхти та міст. Загалом, турки лояльно ставилися до зростання реформаторських поглядів, оскільки вважали це значним послабленням династії Габсбургів.

У середовищі прихильників Реформації формувалися яскраві непересічні особистості. Першим розповсюджувачем реформаційних поглядів на теренах Східної Словаччини, а саме в Бардієві, Кошицях та Пряшеві, був Валфганг Шустел. Він виступав проти віровизнання католицької церкви, заперечував католицькі догматичні канони та літургійні настанови, не визнавав церковних оздоб, шанування святих тощо.

Найважливішими питаннями для В. Шустела залишалися ті, які визначали, чи слід залишати на розсуд людини, слухати (або не слухати) слово Боже, чи слід карати її за непослух, а якщо так, то за яких обставин. Реформацію він розумів як поворот до нового життя, навернення до чесності та моралі. Як випливає з поглядів В. Шустела, він намагався перетворити місто на так звану старозаконну духовну республіку. Кожен житель міста повинен у неділю слухати в церкві слово Боже, інакше буде змушений понести покарання. Вимоги В. Шустела виходили за духовно- релігійні рамки і стосувалися також господарської діяльності вірників, їх морального, родинного та суспільного життя. Однією з його вимог було те, щоб міська рада ставилася до жителів міста відверто й чесно. Також В. Шустел намагався домогтися від міської ради фінансового утримання, але дістати схвалення йому не вдалося.

Шустел ніби випередив час, а отже належав до найрадикальніших представників бюргерської Реформації в Угорщині. Незважаючи на певні суперечності під час своєї діяльності в Бардієві і Кошицях, він доклав багато зусиль до поширення реформаторських ідей у східнословацькому регіоні, і в цьому плані його роль є значною.

1522 р. кошицьким священиком став уже згаданий нами Ян Генкел. У науковій літературі він відомий як перший реформаційний проповідник Кошиць. Паралельно з містами, перші ознаки Реформації в Угорщині спостерігалися і в королівському дворі, де найвизначнішим прихильником Лютера та його вчення був Юрій Бранденбурзький, військовий вихователь угорського і чеського короля Лайоша (Людовіка) II Ягеллона (1516-1526) і довірена особа його дружини - королеви Марії, сповідальником якої був Ян Генкел. Королева Марія через свій толерантний підхід до Реформації часто опинялася під підозрами та звинувачувалася в єретичних поглядах. Як відомо, королева оточила себе такими гуманістами, як Симон Грінеус, Вітус із Віншеіма та Конрад Кордатус. У цьому гуманістичному оточенні шанувалося вчення Еразма Роттердамського та Мартіна Лютера. Людовік II категорично забороняв у своєму палаці діяльність реформаційних проповідників, хоча, з іншого боку, угорський королівський палац був відкритий для гуманістичних поглядів. Саме там Генкел ознайомився з листами Еразма Роттердамського, а посередництвом свого приятеля Яна Антоніна з Кошиць, який працював лікарем у палаці польського короля, перебував з ним у безпосередньому контакті.

У 1526 р. Ян Генкел повернувся до Кошиць, де проповідував реформаційне вчення. Попри те, що Генкел усвідомив недоліки католицької церкви й підтримував особисті зв'язки з представниками протестантизму, він розумів причини Лютерових реформаційних настанов у питанні проведення церковних реформ. Однак у своєму ставленні до Реформації Генкел був дуже обережний, що пояснюється як поважним віком, так і хворобою. Як освічена людина та гуманіст, він був проти насильства й ненависті. Негативно ставився й до анабаптистів та сак- раментарів. Хоча Генкел і прагнув реформи церкви, він не міг зробити остаточний крок, той, який згодом зробили Лютерові наступники, тому відкрито так і не став на бік Реформації.

Ще однією постаттю ранньої Реформації є Матей Девай Біро. 1531 р. його було призначено священиком у Кошицях. Навчався у Віттенберзі, а до Кошиць прийшов як предикатор угорських вірників. Поширював лютеранські погляди, через що його називали «угорським Лютером». Він критично ставився до відпущення гріхів, очищення, сповіді, церковних реліквій тощо, але виявляв ліберальне ставлення до церковних свят і постів, зокрема практикував причастя хлібом і вином, а службу правив національною мовою.

Одним із найвизначніших культурних діячів XVI ст. в Угорщині вважається релігійний письменник, педагог, яскрава постать словацької Реформації Леонард Стоцкел¹³. Завдяки йому гуманізм на території теперішньої Словаччини набув реформаційного значення.

Особистість Леонарда Стоцкела нам частково стає ближчою через його кореспонденцію, особливо листи, адресовані Філіпові Меланхтонові. З них проглядається працьовита людина, глибоко віддана церкві. Винятковість Леонарда Стоцкела полягала в здатності всотувати з життя ті позитивні впливи, які сформували його як реформатора й гуманіста. Одним з реформаційних позитивів діяльності Стоцкела був акцент на навчанні й вихованні молодої генерації. Як відомо, Реформація неабияк сприяла вдосконаленню освітньо-педагогічних ідей. У шкільну практику Стоцкел впроваджував педагогічні принципи Філіпа Меланхтона. У 1540 р. він склав закони Бардіївської школи «Leges scholae Bartphensis», які випливали з саських (Меланхтонових) шкільних законів. Вони точно визначали релігійну основу виховання шкільної молоді. Учнів навчали основ релігії, читання Святого Письма та молитов. Завдяки своїм принципам у питаннях гуманізму та Реформації Стоцкел став першим представником реформаційного гуманізму віттенберзького типу на словацьких землях.

Стоцкелові праці та упровадженні ним релігійні документи (Шариські та Пряшівські статті, визнання віри «Confessio Pentapolitana») свідчать про те, що їхній автор - віруюча людина, яка переймалася суспільними та релігійними проблемами того часу. Вирішуючи їх, він завжди опирався на реформаційні принципи. Леонард Стоцкел вражає тим, що зміг у такому віддаленому від колиски Реформації місті створити працю, яка поклала початок відновленню церкви віттенберзького напрямку - Євангельської церкви Аугсбурзького визнання (ЄЦАВ) на території теперішньої Словаччини.

У 1524-1525 рр. на землях Східної Словаччини почав поширюватися радикальний реформаційний рух - анабаптизм. Представники цього напрямку стверджували, що Біблія є кінцевим і непогрішним каноном віри й життя. Багато анабаптистів тлумачили її буквально. Вони вважали, що церква повинна бути вільною та незалежною асоціацією, відділеною від держави. Вони також практикували хрещення вірян - спочатку обливанням, а пізніше - зануренням. Засудження хрещення дітей як невідповідного Святому Письму й вимога перехрещуватися дали їм назву анабаптистів. Багато з них наполягали на повному відділенні церкви від держави й запровадженні суспільної власності.

У Словаччині найвідомішим представником цього напрямку є левоцький анабаптистський проповідник Андреас Фішер, що проповідував у Левочі, а також Ізіяш Ланг. Як відомо, переслідування анабаптистів не можна приписувати лише правителю та католицькій церковній ієрархії, тому що ні пролютерівські міські ради, ні багаті містяни не були зацікавлені в соціальних програмах анабаптистів, основою яких було відділення церкви, суспільна рівність, колективна власність майна та взаємна поміч.

У 40-х роках XVI ст. на східнословацьких землях розпочинається діяльність перших церковних колегій, які визнавали реформаційні погляди, прагнули відокремлення від католицької церкви та створення власної організаційної структури. Першими серед словацьких міст своє віровизнання почали формувати східнословацькі вільні королівські міста.

Варто зазначити, що в основному ядром Реформації на цих землях були багаті торгові міста, які від XV ст. були пов'язані об'єднанням під спільною назвою «Pentapolitana» - «П'ятимістя». Воно об'єднувало такі міста, як Кошиці, Пряшів, Левоча, Сабинів та Бардіїв.

У результаті організаційної діяльності вільних королівських міст виникли перші конкретні постанови, які стосувалися церковного життя. Першими статтями реформаційного спрямування, які виникли на теренах «гірської» Угорщини, стали так звані Шариські статті (Articuli congesti ad instaurationem ecclessarium in comintatu Saarosiensi), прийняті в 1540 р., вони вважаються найдавнішими на теренах Словаччини. Правила встановлювалися для Шариських церков у містах Бардіїв, Пряшів та Сабінов. Вони містили 26 принципів церковного життя. На той момент ці правила ще не розрізняли двоступеневу церковну політику (віряни та керівники).

На ґрунті поширення Реформації 13 грудня 1545 р. було розпочато перше засідання Тридентського Собору, де визначалися головні цілі католицизму: зростання і звеличення християнської віри й релігії, викорінення омани, спокій та конфесійна єдність, реформа духівництва і християнського народу та придушення ворогів християнства. Імператор Фердинанд I взяв на себе відповідальність зобов'язати протестантів до поступок і вийти з конфлікту, досягнувши компромісу. Свою силу показав зворотний процес: міста «Пентаполітани» зібралися і виступили зі своїми статтями на синоді у Пряшеві, що відбувся у 1546 р. під назвою «Cannones Synodi Epeeriensis de Doctrina et Ritibus». Їх основу склали попередні 26 статей (Шариські статті), і поширювалися вони вже на 5 вільних королівських міст «гірської» Угорщини. Крім них, на синоді були присутні представники двох міст Списького комітату та декількох центральнословацьких шахтарських колегій, священики, ректори шкіл і представники магістратів. Головували на синоді заступник міської ради Антон Шолтс, священик Самуел Саутер, угорський проповідник Ян Фабріціус і словацький проповідник Ян Рагаціенус (Раєцький). Пряшівський синод ухвалив 16 канонів, в яких були сформульовані основні принципи церковного життя. За основу віри взяли Аугсбурзьке віровизнання та «Загальні принципи теології» («Loci communes») Філіпа Меланхтона⁹.

Пряшівські статті поклали початок двоступеневій Євангельській церкві Аугсбурзького визнання - колегії та сеньйорату. Єпархії мали утримувати реформаційне вчення. У випадку недотримання цього правила священики мали про це повідомити архідияконові (голові). На синоді в Пряшеві прихильники більшості міст Спиша та Шариша вибрали першого керівника - Міхала Радашіна. Право керівника полягає у спостереженні за чистотою вчення, висвячуванні священиків, відвідуванні церковних нарад і под. У статтях приділялася увага створенню шкіл та проведенню богослужінь, турботі про бідняків, встановленню церковних свят та їхньому дотриманню.

Через невдалі спроби католицької верхівки припинити поширення реформаторських поглядів було вирішено піти на компроміс між протестантами та католиками. 15 травня 1548 р. оголошено Аугсбурзький інтерім (тимчасове положення), згідно з яким священнослужителям дозволялося одружуватися, а таїнство причастя велося за обома зразками. У цій ситуації король Фердинанд I на угорському сеймі 1548 р. в Пресбурзі (Братислава) сформував подібний до Аугсбурзького інтерім. Суть постанови зводилася до того, що релігія має повернутись до своїх попередніх форм, а єресь має бути викорінена. Східнословацькі міста мали обґрунтувати позицію свого відходу від настанов католицької церкви та здійснення реформування своїх церковних обрядів.

Король Фердинанд І віддав наказ шляхом проведення візитації проконтролювати реалізацію постанови, прийнятої сеймом 1548 р. Для цього він відрядив комісарів Штефана Бардала та радника Ґреґора Шібріка. Візитацію було розпочато на східнословацьких землях, задля цього комісари прибули до Пряшева і 14 серпня 1549 р. взяли участь у зібранні містян Представники Левочі вирушили за Міхалом Радашіном, щоб він підготував витяг із «Загальних принципів теології» («Loci communes») Філіпа Меланхтона. Однак пряшівці їх випередили, і довести справу до логічного завершення доручили ректору Леонарду Стоцкелу, який і уклав «Confessio Pentapolitana» із 20-ти статей на основі праць Філіпа Меланхтона, Аугсбурзького віровизнання 1530 р. та Пряшівських статей 1546 р.

Визнання віри п'яти східнословацьких міст, тобто «Confessio Pentapolitana», є близьким до Аугсбурзького віровизнання без його другої частини - «Спірних статей» (22-28), у яких ідеться про зловживання в католицькій церкві. Цей документ є коротшим, і за рахунок випущених статей з цитатами отців церкви він більшою мірою опирається на Біблію, є більш поміркованим та просякнутим бажанням піднести символ віри в позитивному ключі. Наприклад, 2-га стаття про створення світу пояснює походження зла неприйняттям сатани. Через гріх приходить смерть, і усі нещастя є покаранням за гріхи. Стаття 6-та присвячена питанням про віру, яка є даром Святого Духа. Ця стаття також містить положення про інститут священства й положення про те, що Святий Дух і слово Боже мають вплив на віру. Стаття 8-ма містить тези про церкву й поєднує в собі 7-му і 8-му статті Аугсбурзького віросповідання. Тут наголошується, що з самого початку була і буде існувати тільки одна католицька, тобто Вселенська, Церква. Далі йдеться, що «навіть якщо церква в дійсності (...) перебуває у підданстві світської влади, то в релігійному плані вона нікого іншого, окрім Христа, за Найстаршого не визнає». Стаття 17-та містить настанови про життя в шлюбі, який є Господнім призначенням для кожного, хто вірує в Бога. Цієї та наступної 18-ої статті про воскресіння мертвих у Аугзбурзькому віросповіданні немає.

2 серпня 1549 р. Міхал Радашін надав текст цього віросповідання для ознайомлення королівським комісарам. Його підписав король Фердинанд I, Ягерський єпископ Антон Веранчіч та Естергомський архієпископ Мікулаш Олаг. У 1564 р. віровизнання було знову скріплено 22-ма підписами в Бардієві на конвенті.

Отже, незважаючи на економічні суперечки, східнословацькі міста зуміли об'єднатися навколо проблеми віросповідання і тим самим бодай на деякий час обмежити вплив світської влади.

Словацьку Реформацію не оминув і вже згаданий нами кальвінізм, який був успішним продовженням лютеранських поглядів спочатку у Швейцарії, а потім і за її межами. Кальвінізм ще більш суттєво спростив канони християнського культу і богослужіння, додавши церкві демократичний характер (виборність керівництва церкви мирянами), відокремивши її від держави. Проголошену Реформацією свободу совісті та тлумачення Біблії кальвінізм звів до свободи від католицизму, намагаючись таким чином не допустити критики свого вчення. На відміну від лютеранства, в кальвінізмі немає загальнообов'язкового символу віри, єдиним джерелом віровчення вважається Біблія. суспільний політичний реформація східний словаччина

На східнословацьких землях найбільшого поширення внаслідок політичних подій кальвінізм набув у Кошицях. Так, у 1536 р. територія міста Кошиці була під юрисдикцією Яна Запольського. Заможні німецькі родини були змушені виїхати з міста, а їхнє майно Запольський роздавав своїм прихильникам. З послідовною «мадяризацією» йшов пліч-о-пліч і кальвінізм, якого угорська спільнота прагнула завдяки проповідям своїх церковних діячів. Кальвінізм у ті роки проголошував у місті Штефан Сийкелі, а в середині століття - угорський проповідник Антон Сенткіраль, з іменем якого пов'язане найбільш поглиблене проникнення кальвіністських ідей до Кошиць. Реформати-кальвіністи відкинули майже всі зовнішні атрибути культу (ікони, свічки, хрест). Хрещення і причастя вони розглядали як символічні обряди. Проповідь є центральним елементом богослужіння, яке включає також спів псалмів і молитви. Оскільки в місті проживало змішане німецько-угорське населення, а угорці тяжіли до кальвінізму, національні розбіжності тут не вщухали ще протягом багатьох десятиліть. При цьому, угорці скаржилися з приводу того, що їхні інтереси й погляди щодо протестантської релігії ігноруються.

Кальвіністська Реформація на території сучасної Східної Словаччини не охопила всю цю територію, а лише її частину. В основному це стосувалося Гемерської, Малогонтської, Абовської, Турчанської, Земплин- ської, Ужанської та частково Шариської жуп. Ця територія була частиною передтиського району, який формувався поступово переважно на території середньовічної Ягерської єпархії поза межами кола впливу вільних королівських містечок, що на північному заході.

Щодо формування цієї церковно-адміністративної території, а також аспекту закріплення кальвінізму в Східній Словаччині та його поширення серед словацького населення, то тут ключову роль відігравала Земплинська жупа. Оскільки в жупі не було жодних королівських міст, головну роль при поширенні Реформації відіграли землевласники, а особливо родини магнатів і шляхтичів. Одним з перших магнатів був Петер Перені, який уже в першій половині 30-х рр. прийняв вчення Лютера й запросив до своєї Земплинської резиденції у Шарошпатаці відомого реформатора Сієну Гельсеці (з Сечовиць). Цей факт також вказує на роль міст та безпосередніх землевласників цього регіону в поширенні Реформації. Магнат Петер Перені підтримував і наступних послідовників нового вчення, надаючи їм будинки у своїх володіннях. Таким був, наприклад, Міхал Сіклосі, який проповідував у Требішові.

Наступним визначним реформатором, що певний час працював у містечку Шатораляуйгель, був Мартін Шанто Калманчегі, відомий як поширювач праць швейцарського реформатора Ульріха Цвінглі, а невдовзі і Жана Кальвіна. Подібно чинив ще один проповідник, який поширював реформаційні ідеї в Шарошпатаку, - Матєй Біро Девай. Через свої переконання Матєй Біро Девай теж мав конфлікт із землевласником. Окрім релігійного життя, велику увагу Перені приділяв розвитку освіти. З його іменем пов'язана трансформація школи в Шарошпатаку на лютеранську гімназію в другій половині 30-х рр., внаслідок чого було створено підґрунтя для реформатського (євангелістьского) коледжу.

Після смерті Петера Перені підтримувати Реформацію у Земплин- ській та інших жупах продовжували його жінка Клара і син Габріель. Ще за їхніх часів до Шарошпатаку був запрошений ще один реформатор Штефан Копачі, який поширював учення Кальвіна. На додаток до центрів у південних жупах (у Шарошпатаку, Шатораляуйгелі та містах Токайського регіону) Реформація швидко ширилася на теренах центральної й гірської частини Земплинської жупи. У середині XVI ст. проповідники реформаційних ідей поширювали свої погляди в містечках Сечовці, Требишів, Вранов, Гуменне та в декількох прилеглих селах. Окрім родини Перені, цим займалися й інші місцеві магнатські роди, передусім Другети, які панували на більшій частині Земплинської і сусідньої з нею Ужанської жупи. З поміж Другетів цим найбільше займалися брати Іштван, Георгій, Габрієль і Антон. Крім них, реформаційні ідеї підтримувала ще одна представниця роду Другетів - це Ефросина, дружина крайового судді Іштвана Баторі. Подібно до Другетів, Реформацію прийняли родини Драгфі, Надаші та деякі інші.

До середини XVI ст. кількість парафій з послідовниками Реформації значно зросла. У 50-х роках XVI ст. проповіді щодо вчення Лютера здійснювалися також в Оборині, Нижньому Грушові, Трговищі та Тушицях.

Водночас Реформація ширилася і в західних частинах сусідньої Ужанської жупи. Окрім Другетів, у першій половині століття реформаційні ідеї поширювали представники багатих родин Еуденфі та Понграц з Михайлівець, а також родини Добо, Мокша, Ракоці, Горват та інші³⁴. Найважливішим центром Реформації стало місто Ужгород, розташоване в безпосередній близькості від нинішньої Словаччини та історичної словацької етнічної території. У кількох містечках жупи, які зараз перебувають на території Словаччини, наприкінці 50-х на початку 60-х рр. здійснювали свою діяльність проповідники Реформації. Ідеї Реформації у цей період поширювали й парафіяльні священики в Чичаровцях, Рускові, Великих Капушанах, Павловці над Ужем, Собранці та Сенному. З вищезгаданих даних ясно, що і в Ужанській жупі відігравали важливу роль містечка як перші центри Реформації - Великі Капушани, Павловці, Собранці і сам Ужгород.

У поширенні реформаційних ідей на території Абовської і Турчан- ської жуп ключовими стали магнати з дворянством і вільне королівське місто Кошиці. З маленьких міст на потужні центри Реформації перетворилися Обоуйшант і Сакс. Подібно до шляхти, міста потім стали поширювати нове вчення в селах, що їм підпорядковувалися. Наприкінці 50-х рр. XVI ст. тут діяли священики-реформатори в таких регіонах Абовської і Турчанської жуп, як Сіліцька Яблониця, Грушів, Яблонов і Хрхов.

Реформація на південному заході від Гемерської та Малогонтської жуп поширювалася від центрів на північ (Спиш) і на південь (Боршодська жупа, місто Мішкольц). Спочатку парафії Реформації обмежувались німецьким населенням Верхньоугорських шахтарських міст, серед яких першими, що прийняли вчення Лютера до середини століття, були Рожнява і Римавська Баня. Реформаторські проповідники в Римавській Сечі та Римавській Соботі вже працювали в наступні роки. Інтенсивніше Реформація в цих жупах поширювалася в другій половині століття після її прийняття родинами Бебеків та іншими шляхетськими родинами.

Таким чином, з поширенням у передтиських жупах кальвіністська Реформація безпосередньо наблизилася до теренів сучасної Словаччини та словацької етнічної території. Цей вплив ще більше посилився після 1561 р., коли значна частина парафіяльних священиків отримала кальвіністське та Женевське віровчення в південноземплинському Тарцалі. Синод був зібраний Штефаном Копаці, і більшість міністрів з Ягерської єпархії приїхали на нього. Визнання в Тарцалі відрізнялося від догматики Мартіна Лютера та канонів церкви. Насамперед, Єпископське відомство відмовлялося в будь-якій формі від зображення Вечері Господньої³⁹. Можемо констатувати, що у тлумаченні основних теологічних питань земплинські реформатські проповідники на початку 60-х років розійшлися з колегами з вільних королівських міст, які гостро засудили їхні дії, а потім оскаржували їхні погляди. Тоді настало остаточне руйнування єдності Реформації у Верхній Угорщині, і з того часу вона розвивалася у двох різних напрямках.

Отже, вже наприкінці століття практично на всій території Східної Словаччини були організовані сеньйорати і спостерігалися перші прояви та намагання впорядкувати управління духовного життя на вищому рівні. Перші спроби поширення нових релігійний течій знайшли підтримку серед населення більшості східнословацьких міст, що було, певним чином, поштовхом до подальшого розгортання реформаційного руху.

В умовах політичної боротьби та громадянської війни, тотальної розрухи й морального виснаження Реформація почала свій переможний шлях угорськими теренами й дісталася до найвіддаленішого північно- східного куточка держави - земель, які сьогодні входять до складу Закарпатської області України. Своєрідний історичний розвиток та поліетнічне населення регіону впливало на перебіг і характер Реформації.

Швидкому поширенню нових реформаційних учень та релігійних течій у Північно-Східній Угорщині сприяв і той факт, що на землях, які були безпосередньо підпорядковані єпархії у Ягрі, світські та духовні стани вели боротьбу за владу. Отже, був відсутній контроль за діяльністю церковного життя.

Як уже згадувалося, поширенню лютеранства неабияк сприяв магнат Петер Перені - всевладний володар Північно-Східної Угорщини⁴¹. Щоправда, спершу Петер Перені не був послідовним прихильником Реформації, хоча його, мабуть, так само, як і багатьох інших можновладців, та й священиків, неабияк хвилювали питання очищення віри. Та попри це, в 1537 р. Петер Перені в Шарошпатаці приходив на месу. Задля підтримки реформаційного руху родина Перені не гребувала навіть збройними погрозами. Так, Петер Перені разом зі своїм сином Габором навіть зруйнував три чернечі обителі католиків: у Требішові, Шарошпатаці й Шатораляуйгелі. Як наслідок, на базі монастиря в Шарошпатаці постала лютеранська школа.

Заслуговує на увагу й те, що при дворі Петера Перені перебувало чимало проповідників протестантизму, які вплинули на поширення цієї течії на сусідні з Шарошпатаком території, передусім - на володіння графів Другетів. Неабияку роль тут відігравали й родинні зв'язки. До прикладу, наджупан Ужанського комітату Ференц Ш Другет перебував у шлюбі з Ержебет Перені. Ревним послідовником Реформації був і його брат Георгій Другет. Відтак Другети теж стали поширювати реформаційне вчення у своїх володіннях, серед інших - й у деяких руських селах. У 40-х роках XVI ст., крім магнатів, до Реформації приєдналася і середня шляхта, а також селянство північно-східної Угорщини⁴⁴. Закономірно, що родина Другетів стала опікуватися першими протестантами Ужгорода.

Перші представники швейцарського напрямку протестантизму в Угорщині з'явилися тоді, коли лютеранство завоювало вже чималі простори. Центром Реформації стало закарпатське місто Берегово (Берегсас). Протестантизм охопив увесь Березький комітат, де проживало переважно угорське населення. У 1545 р. в Берегові вже було проведено два синоди протестантів, котрі проголосили кальвінізм основною релігією угорського населення. Проповідником кальвінізму на Закарпатті, а в деяких питаннях і радикальним послідовником Цвінглі, став уже згаданий нами Мартін Шанто Калманчегі. Він народився наприкінці XV ст. в Калманчені. Теологічну освіту здобув у Краківському католицькому університеті. При посвяченні в духовний сан став каноніком і директором церковної школи в Дюлафегерварі.

Дослідниця Оксана Ферков доводить, що в 1551 р. Мартін Калманчегі, ймовірно, долучився до розбудови протестантської громади в Ужгороді, а в 1552 р. перебрався в Берегово. Він ратував за скромну віру і церкву, доступну для всіх. Побутує думка, що саме Мартін Калманчегі ініціював реформаторський собор у грудні 1552 р., на якому було підтримано пропозицію швейцарських реформаторів щодо таїнств причастя й сповіді, а також щодо вівтарів. У 1556 р. Калманчегі повернувся до Дебрецена, де ще деякий час займався проповідницькою діяльністю. Помер у грудні 1557 р.

Услід за Ужгородом і Береговим Реформація охопила Мукачево, Виноградово (Севлюш), Хуст, Тячів, інші містечка та, частково, села. Так, в Ужанському комітаті, центром якого було місто Ужгород, протестантські громади виникли в таких містечках, як Капушани й Собранці, а також у селах Батфа, Часлівці, Чічера Доборуська, Горяни, Коритняни, Латорицькі Ремети, Паладь, Тибава, Сеннні, Тарновці, Доманинці, Невицьке, Радванка, Минай, Ярок. Тут, мабуть, поширювалося лютеранство, позаяк відомо, що 1555 р. в Ужгороді саме це вчення проповідував магістр Петер.

Водночас, у другій половині XVI ст. у багатьох населених пунктах північно-східної Угорщини богослужби проводилися й за швейцарським зразком Реформації (кальвінізм).

Крім лютеранства й кальвінізму, значну підтримку на теренах історичного Закарпаття здобув радикальний напрямок Реформації - унітаризм. В Ужанському комітаті ревним послідовником унітаризму був Лукач Егрі, який обіймав посаду проповідника Ужгорода, а невдовзі - і декана церковного округу. Він виступав проти таїнства хрещення дітей, за заборону усіляких клятв, ратував за усуспільнення майна громади унітаристів. За відчутний радикалізм його проповіді стали об'єктом критики. Врешті-решт, на соборах у Сіксо (січень, 1568 р.) та в Шарошпатаці (серпень, 1568 р.) погляди Лукача Егрі було засуджено, а його самого - звільнено з посади. Новим деканом Ужанського церковного округу став Ґергель Сікасаї, який у 1568 р. прийняв рішення Дебреценського собору 1567 р. про канони кальвіністської церкви. В результаті, в Ужанському деканаті утвердився кальвінізм.

Отже, Реформація на теренах сучасної Словаччини поширювалася швидко та успішно. Уже в першій чверті XVI ст. внаслідок зменшення католицької ієрархії, турецької небезпеки, динамічних поєдинків за трон Реформація могла поширюватися з відносно незначними перешкодами. Між новою євангельською та старою католицькою релігією спочатку була суттєва різниця, і тому реформатори знаходили підтримку в середовищі вірян, які були занедбані католицькою церквою. Доки словаки та німці прагнули лютеранської форми Реформації, між жителями переважно угорської національності поширювався кальвінізм та анабаптизм. Так кристалізація Реформації потроху нарощувала свої позиції.

До кінця XVI ст. реформаційні погляди знайшли багато прихильників у містах Східної Словаччини та регіону історичного Закарпаття. Для розвитку Реформації склалася сприятлива ситуація, тому що міста були релігійно незалежні й мали у своєму підпорядкуванні монастирі та церкви, що сприяло прилученню до нової релігії містян. У результаті, формувалася євангельська церква з інвентарем та багатими дотаціями. Вже наприкінці XVI ст. століття практично на всій території Східної Словаччини були організовані сеньйорати та спостерігалися перші прояви й намагання впорядкувати духовне життя на вищому рівні. Перші спроби поширення нових релігійний течій знайшли підтримку серед населення більшості східнословацьких міст, що було, певним чином, поштовхом до подальшого розгортання реформаційного руху.

Список літератури

1. История Словакии. Пер. со словац.: И.А. Богданова, В.В. Марьина; с англ.: О.В. Хавановой. Научн. ред.: Ю. В. Богданов. Москва: «Евролинц», 2003. С. 154.

2. Bodnarova M. Protireformacia na Slovensku v prvej polovici 16. storocia. Rekatolizдcia, protireformвcia a katolicka restaurдcia v Uhorsku. Presov: Vydavatel'stvo Presovskej uni- verzity, 2013. S. 9.

3. Bodnarova M. Reformacia vo vychodoslovenskych kral'ovskych mestach v 16. storoci. Reformдcia na vychodnom Slovensku v 16. az 18. storoci. Presov: Acta Collegii Evengelici Presoviensis II, 1998. S. 19.

4. Товтин Я. Суспільно-політичне становище словацьких земель у складі монархії Габсбургів (1526-1610 рр.). М-во освіти і науки, молоді та спорту України, Держ. вищий навч. заклад «Ужгород. нац. ун-т», каф. історії Стародав. світу і Серед. віків, Центр іст. студій з богемістики і словакістики; передм. І. Ліхтея. Ужгород: Поліграфцентр «Ліра», 2011. С. 101.

5. История Словакии. С. 155.

6. Bodnarova M. Reformacia vo vychodoslovenskych kral'ovskych mestach v 16. storoci. S. 20.

7. Kvacala J. Kral'ovna Maria a jej щcast' v dejinach reformacie. Viera a veda, 1, 1930. S. 10-22.

8. Bodnarova M. Reformacia vo vychodoslovenskych kral'ovskych mestach v 16. storoci.

9. Товтин Я. Суспільно-політичне становище словацьких земель у складі монархії Габсбургів (1526-1610 рр.). С. 103.

10. Slovensky biograficky slovnik V R-S. Martin: Matica slovenska, 1992. S. 351.

11. Hajduk A. Leonard Stцckel. Zivot a dielo. Bratislava: Evangelicka bohoslovecka fakulta Univerzity Komenskйho, 1999. S. 16.

12. Petrik J. Kapitoly z domacich cirkevnych dejin. Bratislava: Tranoscius, 1969. S. 238

13. Bodnarova M. Reformacia vo vychodoslovenskych kral'ovskych mestach v 16. storoci. S. 26-27; Ratkos P. 17. Pociatky novokrstenectva na Slovensku. Historicky casopis V. 1957. S. 195; Dejiny Bardejova. Kosice: Vychodoslovenskй vydavatel'stvo, 1975. S. 126.

17. Petrik J. Dejiny slovenskych evanjelickych a. v. sluzieb Bozich. Liptovsky Mikulas: Tranoscius, 1946. S. 48; Товтин Я. Суспільно-політичне становище словацьких земель у складі монархії Габсбургів (1526-1610 рр.). С. 103.

18. Vesely D. Dejiny krest'anstva a reformacie na Slovensku. Liptovsky Mikulas: Tranoscius, 2004. S. 90.

19. Evanjelici v dejinach slovenskej kultщry. 3. Zost. Pavel Uhorskai, Jщlius Alberty a kolektiv. Liptovsky Svдty Mikulas: Tranoscius, 2002. S. 93; Kvacala J. Dejiny reformacie na Slovensku. Liptovsky Svдty Mikulas: Tranoscius, 1935. S. 81.

20. Vesely D. Dejiny krest'anstva a reformacie na Slovensku. S. 94.

21. Ibidem. S. 97; Товтин Я. Суспільно-політичне становище словацьких земель у складі монархії Габсбургів (1526-1610 рр.). С. 106-107.

22. Ibidem. S. 99.

23. Evanjelici v dejinach slovenskej kultщry. S. 18; Kvacala J. Dejiny reformacie na Slovensku. S. 73; Vesely D. Dejiny krest'anstva a reformacie na Slovensku. S. 103; История Словакии. С. 158.

24. Bodnarova M. Reformacia vo vychodoslovenskych kral'ovskych mestach v 16. storoci. S. 27.

25. Kemйny L. A reformacio Kassan. Oklevйltar. Kosice, 1891. S. 17.

26. Konyova A. Kalvinska reformacia a reformovana cirkev na vychodnom Slovensku v 16. - 18. storoci. Presov: Vydavatel'stvo Presovskej univerzity, 2010. S. 70.

27. Dienes D. A tфrtйnelmi Tiszaninneni Reformatus Egyhazkerьlet a 16. szazadban I., Historia Ecclesiastica 2: (1). 2011. S. 12-13.

28. Zovanyi J. Magyar protestans egyhaztфrtйneti adattar. XII. Budapest, 1928. S. 119-141.

29. Konyova A. Kalvinska reformacia a reformovana cirkev na vychodnom Slovensku v 16. - 18. storoci. S. 73.

30. Haraszy K. Az ungi reformatus egyhazmegye. Adalйkok az ungi reformatus egyhazmegye tфrtйnetйhez. Nagykapos. 1931. S. 34.

31. Zovanyi J. Magyar protestans egyhaztфrtйneti adattar. S. 114-119.

32. Dienes D. A tфrtйnelmi Tiszaninneni Reformatus Egyhazkerьlet a 16. szazadban I. S. 25-27.

33. Zovanyi J. Magyar protestans egyhaztфrtйneti adattar. S. 7-28.

34. Konyova A. Kalvinska reformacia a reformovana cirkev na vychodnom Slovensku v 16. - 18. storoci. S. 75.

35. Dienes D. A tфrtйnelmi Tiszaninneni Reformatus Egyhazkerьlet a 16. szazadban I. S. 43-44.

36. Kalman S. A reformacio terjedйse йs megszilardulasa a mai Karpatalja terьletйn (15171600). RIK-U Kiado Beregszasz-Ungvar, 2017. 144 s;

37. Федака С. З історії християнства на Закарпатті. Ужгород: Lira. 2013. 186 с.; Ферков О. Закарпатська Реформатська церква: історія та особливості розвитку.

38. Dienes D. A tфrtйnelmi Tiszaninneni Reformatus Egyhazkerьlet a 16. szazadban I. S. 20.

39. Ферков О. Закарпатська Реформатська церква: історія та особливості розвитку.

40. Szabo A. Egri Lukacs “megtйrйse” (Az antitrinitarizmus Йszakkelt-Magyarorszagon). Irodalomtфrtйneti kфzlemйnyek. 1984. 5-6. S. 137.

41. Федака С. З історії християнства на Закарпатті. С. 155.

42. Ферков О. Закарпатська Реформатська церква: історія та особливості розвитку.

43. Як прийшла реформація до нас в Закарпаття. URL: http://www.nas.gov.ua/ publications (дата звернення: 27.11.2018).

44. Ферков О. Закарпатська Реформатська церква: історія та особливості розвитку.

45. Egri Lukacs “megtйrйse” (Az antitrinitarizmus Йszakkelt-Magyarorszagon). Irodalomtфrtйneti kфzlemйnyek. S. 545.

References

1. Bodnarova, M. (2013). Protireformacia na Slovensku v prvej polovici 16. storocia. Rekatolizвcia, protireformвcia a katolicka restaurвcia v Uhorsku. Presov: Vydavatel'stvo Presovskej univerzity [in Slovakian].

2. Bodnarova, M. (1998). Reformacia vo vychodoslovenskych kral'ovskych mestach v 16. storoci. Reformвcia na vychodnom Slovensku v 16. az 18. storoci. Presov: Acta Collegii Evengelici Presoviensis II [in Slovakian].

3. Bogdanova, I.A., Mar'ina, V.V., Havanova, O.V., & Bogdanov, Ju.V. (2003). Istorija Slovakii [History of Slovakia]. Moskva: Evrolinc [in Russian].

4. Dejiny Bardejova. (1975). Kosice: Vychodoslovenskй vydavatel'stvo [in Slovakian].

5. Dienes, D. (2011). A tфrtйnelmi Tiszвninneni Reformвtus Egyhвzkerьlet a 16. szвzadban I., Historia Ecclesiastica 2: (1) [in Hungarian].

6. Evanjelici v dejinвch slovenskej kultщry. 3. (2002). Liptovsky Svдty Mikulas: Tranoscius [in Slovakian].

7. Fedaka, S. (2013). Z istoriyi xrystyyanstva na Zakarpatti [From the history of Christianity in Transcarpathia]. Uzhhorod: Polihraftsentr Lira [in Ukrainian].

8. Ferkov, O. Zakarpats'ka Reformats'ka cerkva: istoriya ta osoblyvosti rozvytku [Transcarpathian reformed church: history and peculiarities of development].

9. Hajduk, A. (1999). Leonard Stфckel. Zivot a dielo. Bratislava: Evangelicka bohoslovecka fakulta Univerzity Komenskйho [in Slovakian].

10. Haraszy, K. (1931). Az ungi reformвtus egyhвzmegye. Adalйkok az ungi reformвtus egyhвzmegye tфrtйnetйhez. Nagykapos [in Hungarian].

11. Kalman, S. (2017). A reformвcio terjedйse йs megszilвrdulвsa a mai Kвrpвtalja terьletйn (1517-1600). RIK-U Kiado Beregszasz-Ungvar [in Hungarian [or in Ukrainian]].

12. Kemйny, L. (1891). A reformвcio Kassвn. Oklevйltвr. Kosice [in Hungarian].

13. Konyova, A., & Konya, P. (2010). Kalvinska reformвcia a reformovanв cirkev na vychodnom Slovensku v 16-18. storoci. Presov: Vydavatel'stvo Presovskej univerzity [in Slovakian].

14. Kvacala, J. (1935). Dejiny reformвcie na Slovensku. Liptovsky Svдty Mikulas: Tranoscius [in Slovakian].

15. Kvacala, J. (1930). KraTovna Maria a jej щcast' v dejinach reformacie. Viera a veda, 1 [in Slovakian].

16. Petrik, J. (1946). Dejiny slovenskych evanjelickych a. v. sluzieb Bozich. Liptovsky Mikulas: Tranoscius [in Slovakian].

17. Petrik, J. (1969). Kapitoly z domвcich cirkevnych dejin. Bratislava: Tranoscius [in Slovakian].

18. Ratkos, P. (1957). Pociatky novokrstenectva na Slovensku. Historicky casopis V [in Hungarian].

19. Slovensky biograficky slovnik VR-S. (1992). Martin: Matica slovenska [in Slovakian].

20. Szabo, A. (1984). Egri Lukacs megtйrйse (Az antitrinitarizmus Йszakkelt- Magyarorszagon). Irodalomtфrtйneti kфzlemйnyek, 5-6, 137 [in Hungarian].

21. Tovtyn, Ya. (2011) Suspil'no-politychne stanovyshche slovats'kykh zemel' u skladi monarkhiyi Habsburhiv (1526-1610 rr.) [Social and political situation of slovakian land in the composition of the Habsburg Monarchy (1526-1610)]. Uzhhorod: Polihraftsentr Lira [in Ukrainian].

22. Vesely, D. (2004). Dejiny krest'anstva a reformвcie na Slovensku. Liptovsky Mikulas: Tranoscius [in Slovakian].

23. Yak pryjshla reformaciya do nas v Zakarpattya [How the Reformation came to us in Transcarpathia].

24. Zovanyi, J. (1928). Magyar protestвns egyhвztфrtйneti adattвr. XII. Budapest [in Hungarian].

Размещено на allbest.ru