Краєзнавчий наратив: шляхи доступу та перспективи дослідження сільського соціуму Української РСР 1940-х - 1980-х років

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Краєзнавчий наратив: шляхи доступу та перспективи дослідження сільського соціуму Української РСР 1940-х - 1980-х років

Смольніцька Мирослава

Кандидатка історичних наук, старша наукова

співробітниця відділу історії України другої половини ХХ ст.

Інституту історії України НАН України

У статті авторка з'ясовує перспективи використання краєзнавчих публікацій для вивчення сільського соціуму України другої половини ХХ ст. Розглянуто ситуацію щодо можливостей відкритого доступу до книг означеного формату у мережі Інтернет. Висвітлено різновиди авторських підходів у написанні краєзнавчих праць. Оцінено їх змістовність як джерела з соціальної історії. Окреслено напрями проблем, які вдається почерпнути у розглянутих виданнях. Актуалізовано увагу на необхідності залучення фахівців до творення комплексних досліджень з історії населених пунктів.

Ключові слова: історіографія, краєзнавство, УРСР, сільський соціум, 1940-ві -- 1980-ті роки.

Лінійка краєзнавчої друкованої продукції з популяризації інформації про перебіг історичних подій в окремих адміністративних одиницях (областях, районах, містах, селищах, селах) -- різноманітна. Дана тематика представлена і в наукових публікаціях, і в любительських. Форми репрезентації різні: одні здійснюються установами як один з напрямів роботи, інші -- реалізуються на громадських засадах. Маркери зростання інтересу до історії рідного краю прослідковуються у кількох напрямах: збільшення чисельності наукових та популярних публікацій з локальної історії; організація різноманітними інституціями (архіви, бібліотеки, музеї, районні адміністрації, сільські ради та ін.) системної роботи з інформування здобутків місцевих дослідників; створення у соціальних мережах спеціалізованих груп з краєзнавчою тематикою, а також поява особистих сайтів краєзнавців-любителів¹. Приміром, вивчаючи практики краєзнавчої роботи навколишніх сіл, що розта-шовані поряд з місцем моєї малої Батьківщини (с. Головурів Бориспільського р-ну Київської обл.) виявлено: 1) у с. Вороньків місцеві жителі зібрали матеріали і опуб-лікували книгу «Рушники долі» (2018) [1], крім того, один із напрямів збереження історії села здійснюється місцевими шкільними музеями Детально див.: Шкільні музеї // http://voronkiv-school.at.ua/index/0-15 та сільською бібліотекою, співробітники якої орга-нізовують виставки книг з відповідної тематики, проводять зустрічі з відомими зем-ляками Детально див.: Рушники долі // http://child-libraiy.kiev.ua/mdex.php/arkhrv/1421- rushniki-doli 2) у с. Рогозів місцеві активісти працюють над нагромадженням матеріалів і документів з історії села в кількох напрямах: організатор групи у соціальній мережі Facebook «Рогозів. Рогозов. Загадки історії» Володимир Братусь інформує: «Рогозову в 2025 році виповниться 500 років. До цього часу буде опубліковано кілька книг. В Рого- зівській середній школі підготували книгу обсягом сторінок 300. Нині вони значно до-повнюють рукопис новими матеріалами. Я особисто зібрав матеріалів сторінок 400 формату А3 з обох сторін»; 3) сюжети з історії села Старе розміщує на сайті https://moeselo.in.ua/ Ольга Гордієнко. Пошуки про минуле цієї місцевості вона роз-почала із вивчення власного родоводу; 4) відомості про село Сошників та його жителів дізнаємося з книг історика Петра Удовенко «Родинна історія» (2014) [2] та «Сошників в обличчях людей» (2019) [3]. Інформацію про ці публікації презентовано на сайті http://udovenko.avtor.me/book/374 5) історію села Проців представлено у книзі «Богом дарований край» (2013) [4], окремі фрагменти з книги викладені у відкритому доступі http://prociv.rada.org.ua/bogom-darovanij-kraj-14-56-59-25-10-2019/

Різновидів здобутків краєзнавчої роботи чимало. Фокус уваги даної статті -- публікації з історії сіл України: шляхи доступу, форми презентації населених пунктів, перспективи дослідження сільського соціуму Української РСР періоду 1940-х -- 1980-х років.

Зазвичай робота із накопичення, упорядкування та популяризації відомостей про ту чи іншу місцевість відбувається у форматі ситуативного виявлення та поєднання інтересів державних установ, місцевих культурних інституцій та освітніх закладів з колективними чи індивідуальними ініціативами громадськості. Оскільки краєзнавство неприбуткова справа, й до того ж на рівні держави напрям розвитку науки і культури в цілому не в пріоритеті, -- вагома заслуга у матеріальній підтримці дослідницьких регіональних проєктів належить місцевій владі та окремим благодійникам. Результативність та якість краєзнавчого пошуку значною мірою обумовлена особистим зацікавленням його учасників.

Попри всі перешкоди, коло дослідників рідного краю поповнюється, створюються цікаві проєкти. Левову частку роботи у ніші популяризації та поширення здобутків краєзнавців, як згадувала вище, виконують культурні інституції. Територіальне розміщення установ, які працюють у цьому напрямі наштовхує на думку, що краєзнавство -- перспективна справа у сенсі охоплення ним широких кіл громадськості. Втім, на практиці ситуація не відповідає очікуванням. Доступність немісцевим жителям до малотиражних локальних видань з інших регіонів України нееквівалентна.

Час від часу в інформаційному просторі з'являються повідомлення про вихід чергової краєзнавчої публікації. Нерідко ці книги видаються невеликими тиражами, як приклад, нарис про історію села у Миколаївській області «Моя Галаганівка» (2007, тираж 50 примірників) [5], і розповсюджуються в основному по місцевих бібліотеках. «Сьогодні для Білоцерківського краєзнавства сталася непересічна подія, у видавництві “Яніна” вийшла у світ книга Білоцерківського краєзнавця Анатолія Бондаря “Молодь Білої Церкви 1917-1991 рр.” [6] [...] На жаль лише вийшло 50 примірників цієї книги. Хто зацікавиться нею її можна знайти в бібліотеках міста, один примірник буде в Держархіві Київської області»² -- читаємо в одному з дописів у соціальній мережі Facebook. З поширенням доступу суспільства до мережі Інтернет повідомлення подібного формату стали одним з інструментів інформування суспільства про новинки краєзнавчого руху.

Розвиток технологій значно спростив не лише можливості розголосу, а й дистанційного доступу до книг. Низка бібліотек надають змогу читачам користуватися їх фондами онлайн.

Важливу роботу з накопичення різнопланових текстів з історії міст і сіл здійснює Національна історична бібліотека України (далі -- НІБУ). Структурування тем на вебресурсі допомагає чітко визначитися з напрямами пошуку³.

Унаслідок опрацювання сайту бібліотеки на предмет виявлення краєзнавчої літератури склались наступні висновки:

- електронний каталог «Історія міст і сіл» дозволяє швидко здійснити пошук за назвами міст, селищ, районів;

- картотека каталогу налічує інформацію про книги, статті у наукових збірниках, розділи у збірках документів та ін.;

- одні з населених пунктів представлені чисельними публікаціями, інші -- значно меншим обсягом. Наявність/відсутність праць не є індикатором кількості друкованої інформації про історію тієї чи іншої місцевості, оскільки не всі новинки книг передаються у бібліотеку;

- каталог «Історія міст і сіл» не показує усіх наявних у бібліотеці видань з означеної тематики, частина інформації про книги у фондах бібліотеки відклалася в інших картотеках; Інформація з особистого архіву авторки. Веб-сторінка НІБУ містить рубрику «Бібліотекарю-краєзнавцю». Інформація гру-пується за напрямами: нове в краєзнавчій роботі бібліотек; путівник по краєзнавчих веб-ресурсах; історія міст і сіл України; адміністративно-територіальний устрій України, зміни і доповнення; теорія, методика і практика бібліотечного краєзнавства; книги з історії міст і сіл України.

- фонди бібліотеки можуть бути використані як старт до подальших досліджень.

«Путівник по краєзнавчих веб-ресурсах» НІБУ додатково допомагає локалізувати пошук в певних регіональних межах. Ефект від роботи у цьому напрямі пропонуємо розглянути на прикладі огляду вебресурсів бібліотек Харківщини, в першу чергу, Харківської державної наукової бібліотеки ім. В.Г. Короленка https://korolenko.kharkov.com -- Харківська державна наукова бібліотека імені В.Г. Короленка.. Наповнення вебсторінки привертає увагу розмаїття тем і різновидів роботи Структура веб-сторінки включає наступні рубрики: краєзнавча діяльність; крає-знавча електронна бібліотека; клуб «Краєзнавець»; Харківщина в інтернеті; тематичні проекти; віртуальні виставки., що розраховані на споживачів різних вікових груп. З фондів вільного доступу книг електронного формату -- здебільшого зацифровані праці з історії м. Харків періоду ХІХ -- початку ХХ ст.

Інформацію про населені пункти області презентовано на вебсторінці Харківської обласної наукової бібліотеки http://library.kharkov.ua/source/kraeznavcha/?book=995 -- Харківська обласна уні-версальна наукова бібліотека.. Книжкова полиця краєзнавчих праць обласної бібліотеки впродовж десятиліть поповнювалася виданнями і про окремі села, і про цілі райони. Для прикладу: «Дергачівському району 85 років. Сторінки історії, здобутки сьогодення» (Х., 2008) [7], Бондаренко С. «Ізюмщина: краєзнавчий нарис від давнини до сучасності: (до 95-ї річниці заснування Ізюмського району)» (Слов'янськ, 2018) [8], Манченко М.Г. «Історія селища Манченки. Люди. Події. Факти» (Х., 2019) [9] та ін. Більше інформації про краєзнавчі книги Харківської області узагальнено на сто-рінці: Краєзнавча книга Харкіщини / Розділ: Історія міст і сіл області, районів м. Хар-кова: http://library.kharkov.ua/source/kraeznavcha/?search=5.

Загалом пошук по обласних бібліотеках дозволив виявити, що здобутки краєзнавців у форматі досліджень окремих населених пунктів, чи районів -- чисельні. Щоправда, доступ до книг нерівноцінний. Вищезгадані дослідження населених пунктів Харківської області в інформаційному просторі представлені лише анотаціями. Подібна ситуація щодо краєзнавчої літератури непоодинока.

Частково проблема знайомства з книгами краєзнавчого циклу вирішена за умови потрапляння інформації про видання у довідник НІБУ «З історії міст і сіл України» Книги з історії міст і сіл України // https://nibu.kyiv.ua/pages/bikr/kzimisu/. Його випуски, -- з вип. 44 (2017) до вип. 74 (лютий 2020), -- розміщені у відкритому доступі. Формат представлення книг, що надійшли до фондів бібліотеки і були внесені на сторінки довідника наступний: фото обкладинки, анотація, зміст і фрагменти кількох сторінок (вибірково).

Загальне враження від пошуку краєзнавчої літератури по бібліотечних ресурсах: 1) бібліотеки виконують важливу роль у накопиченні та узагальненні даних з тематики «краєзнавство». Зокрема, спостерігається пожвавлення роботи зі створення електронних ресурсів та наповнення їх інформацією. Час від часу на рівні обласних бібліотек здійснюються заходи з узагальнення та інформування читачів як про представлення у друкованих виданнях історії регіону [10] так і про відомих місцевих краєзнавців та їх здобутки [11]; 2) попри чисельну палітру краєзнавчих публікацій більшість досліджень локального характеру залишаються маловідомими для широкого загалу читачів; 3) важливу нішу в процесі дистанційного обслуговування читачів шляхом надання доступу до пов- нотекстових видань, займають електронні бібліотеки. Зокрема, тематика історико-географічного краєзнавства представлена в електронній бібліотеці «Культура України» https://elib.nlu.org.ua/catalogue.html?catalogue=112 -- Культура України. Елект-ронна бібліотека..

Різновид регіональної електронної бази даних -- «Сумський історичний портал». Організатори означеного ресурсу позиціонують його як об'єднання історичних, архівних, краєзнавчих, бібліотечних та інших ресурсів області. І наголошують: «Власне, йдеться не лише вузько про Сумщину чи прилеглі території сусідніх областей, пов'язаних з нами спільною історичною долею. Мова йде про удоступнення історичних джерел, в першу чергу архівних, широке використання їх людьми в різних куточках світу (адже інтернет-ресурс не може бути тільки обласним чи районним)» http://history.sumy.ua/news.html -- Сумський історичний портал. http://www.nbuv.gov.ua -- Національна бібліотека України імені В.І. Вернад-

ського..

Інформування громадськості про результати досліджень з проблематики історії міст і сіл відбувається також на сторінках різноманітних збірників (наукових статей, матеріалів конференцій). Чимало з них представлені у мережі Інтернет у форматі відкритого доступу. Виявлення тематичних публікацій у таких виданнях варто здійснювати комплексно. Як варіант: 1) відібрати наукові статті з локальної історії за ключовими словами, приміром на веб-ресурсі Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського¹¹; 2) установити коло журналів, які регулярно вміщують на своїх сторінках публікації з історії міст і сіл; 3) перевірити наявність покажчиків до збірників статей та вебсторінок з архівами публікацій за попередні роки. Детально проаналізувати наявний контент.

Серед видань, що містять регулярні публікації з історії міст і сіл України («Сіверянський літопис» http://www.siver-litopis.cn.ua/arch.htm -- Сіверянський літопис. Всеукраїнський науковий журнал., «Народна творчість та етнологія» https://nte.etnolog.org.ua -- Народна творчість та етнологія. Науковий журнал. та ін.) варто відзначити спеціалізований журнал «Краєзнавство» http://nsku.org.ua/?page_id=5603 -- Краєзнавство. Журнал., відроджений з ініціативи Національної спілки краєзнавців України в 1993 р. Родзинка згаданого видання: серед авторів журналу -- фахові дослідники; усі пропоновані на розсуд читачів статті пов'язані темою «краєзнавство»; окремі підрозділи відведено для інформування громадськості про краєзнавчі події та новинки. Вельми корисною є рубрика оглядів та рецензій, оскільки за умови малотиражності краєзнавчих видань значно розширює пошуки прикладів якісної літератури означеного формату.

Загалом наукові збірники та різноманітні краєзнавчі зібрання доцільно розглядати: 1) як майданчики для апробації презентації результатів своїх пошуків дослідниками; 2) як проєкти з формування кола фахівців, для яких притаманні такі навички як вільне володіння методологічним інструментарієм, орієнтування в сучасній історіографії, розуміння запитів суспільства та наявність стимулів для реагування на численні виклики. Більшість збірників та друкованих підсумків різноманітних зібрань розміщені у мережі Інтернет на правах відкритого доступу.

На жаль, попри вільний доступ, наукові академічні тексти не вельми популярне чтиво для пересічних громадян. Деякі аудиторії читачів краще засвоюють такі формати джерел інформації як науково-популярні, енциклопедичні, публіцистичні, розважальні. За цих умов одним із перспективних напрямів поширення знань про минуле, -- від історії свого населеного пункту до історії країни в цілому, -- можна розцінювати роботу, виконувану краєзнавцями.

Чисельна група людей старшого віку, котрі виховувалися і формували свій світогляд в радянський час, не отримали незаангажованих системних знань з історії України. Звісно ситуація з моменту проголошення незалежності зазнала змін. Були розвінчані численні радянські міфи, досліджено «білі плями», закладено підвалини відродження української історичної пам'яті. Певну роль у подоланні усталених стереотипів за роки незалежності відігравали праці краєзнавців. Адже одним з ефективних способів звільнення від нашарувань пропаганди та переосмислення власного досвіду громадянами України стало перепрочитання і переосмислення подій в історії малої Батьківщини чи тієї місцевості з якою пов'язані десятиліття прожитих років.

Публікації краєзнавців вирізняються між собою і обсягом, і форматом, і підходами у структуруванні тексту, підборі джерел. За різновидів специфіки наповнення видань, пріоритетна ознака їх цінності -- пропонований авторський наратив. Слід враховувати, що оцінки споживачів- любителів та фахівців щодо змісту краєзнавчих текстів не завжди збігаються.

Точкою відліку свого знайомства з краєзнавчими публікаціями з позиції любителя рахую шкільні роки. Перші комплексні знання про минуле населених пунктів Бориспільського району отримала з розвідки краєзнавця Андрія Зиля «Історія Бориспільщини (древній період -- 1900 рік)» (1992) [12]. Інформацію з цього видання десятиліттями розцінювала як беззаперечну і навіть не піддавала сумнівам можливостей іншого трактування відомостей. На довгі роки відклалося усталене сприйняття, що даних про невелике за розмірами село Головурів, якому в 2018 р. виповнилося лише 90 років, обмаль і віднайти більше -- малоймовірно.

У наслідок роботи над подоланням власних стереотипів опубліковано статтю «Від Калаурова до Головурова» [13]. Археологічні пам'ятки, виявлені поблизу с. Головурів, та звіти науковців, здійснені на підставі археологічних розвідок, як виявилось, збереглися у фондах Національного музею історії України, Бориспільського державного історичного музею, архіві Інституту археології НАН України. Ці знахідки неодноразово використовувалися фахівцями як предмет наукового дослідження [14; 15; 16]. Напрацювання науковців заклали підвалини для формування узагальнень про розвиток подій на території моєї малої Батьківщини у минулі століття і навіть тисячоліття.

В цілому полиця краєзнавчої літератури Бориспільщини впродовж останніх кількох десятиліть позначилася змінами. По-перше, збагатилася низкою комплексних тематичних публікацій з історії Бориспільського району [17; 18; 19; 20; 21; 22; 23; 24]. По-друге, намітилися тенденції до створення оригінальних досліджень про окремі села, чи групи сіл. Наразі, одні з них уже опубліковані -- книги з історії сіл Проців [4], Вороньків та Жереб'ятин [1], Сошників [2; 3]; інші -- на завершальному етапі: про села Головурів, Кийлів, Рудяків [25]; ще інші -- в статусі напрацювання документів та матеріалів (села Гора, Рогозів, Старе) та ін.

Ситуація з реалізацією як узагальнювальних районних проєктів, так і одиничних сільських/ міських характерна для багатьох великих і малих населених пунктів України. Огляд краєзнавчої літератури спонукає до висновків: 1) дослідження з історії населених пунктів різнотематичні, за хронологією -- одні з них висвітлюють події від найдавніших часів до сьогодення, інші -- мають чіткі хронологічні рамки; 2) наявні численні варіації викладу інформації: уже перший десяток переглянутих праць з історії окремих місцевостей характеризувався розмаїттям авторських підходів і поглядів; 3) якість контенту опублікованих проєктів-презентацій історії окремих населених пунктів відрізняється.

Також спостерігаємо відмінності у підходах, що використовують автори для формування кінцевого образу книг з історії населених пунктів: одні -- виключно текстові, інші -- доповнені візуальними зображеннями; є тексти без посилань на джерела і літературу, а є такі, що мають добротний науково-довідковий апарат, в т.ч. ретельно фіксовані посилання; одні тексти можна розцінювати як розповіді, інші -- як набори сюжетів- фактів з різних джерел, ще інші -- мають формат збірок документів.

Втім, якби прозвучало питання: «Яка ж книга найкраща»? Однозначної відповіді, мабуть, не отримали б. Кожне з краєзнавчих видань цінне для жителів конкретної місцевості. З допомогою друкованого тексту відбувається презентація певної громади у публічному просторі. Праці з історії населених пунктів поступово трансформуються у візитну картку громади, мешканці якої виявляють бажання заявити про себе в соціумі. Водночас вони є поштовхом як для активізації краєзнавчої роботи серед земляків, так і спонуканням до підготовки подібних проєктів у жителів сусідніх громад (в межах району).

Науковцям ці видання стануть в пригоді за умови знаходження відповідей на питання щодо суті різноманітних процесів, дані про які хоч і містяться на сторінках архівних документів центральних та обласних архівів, чи в газетній періодиці, але «мовчать» за відсутності їх інтерпретації виконавцями чи очевидцями.

Повертаючись до авторських підходів у презентації конкретних окремих населених пунктів пропонуємо оглянути кілька з них. Критерії, що спонукали до вибірки саме цих видань: актуалізація на проблемі дослідження повсякдення сільського соціуму в 1940-ві -- 1980-ті роки; доступність книг, а саме: (наявність паперових примірників у бібліотеці Спілки краєзнавців України, і у власній бібліотеці авторки та присутність повнотекстових електронних варіантів публікацій краєзнавчих видань у мережі Інтернет); варіативність презентації авторських текстів.

Прикладом огляду хронології основних подій в історії населеного пункту від часу заснування (XVII ст.) до сучасності є нарис «Вільне (Вульшка): краєзнавчий вимір крізь віки» (2018) [26]. У книзі міститься численний перелік фактів (згадується також чимало імен селян) з тих чи інших подій, важливих для розвитку цього населеного пункту. Для струк- турування інформації застосовано проблемно-хронологічний метод. Усі дані підтверджені посиланнями на джерела.

Інший зразок хроніки (обмеженої конкретними роками) -- книга «Ретро Град» (2016) [27]. Це видання презентує дослідження з історії розвитку міста Черкаси впродовж 1954-1979 рр. Структура: один рік -- один розділ. В кожному з них висвітлюються основні події в країні, проблеми розвитку міста, розмаїття повсякденних практик містян. Корисна для нашого дослідження тому, що авторські інтерпретації дозволяють побачити чимало повсякденних процесів, завуальованих в офіційних новинних повідомленнях радянських ЗМІ. Зокрема, у книзі можна шукати відповіді на питання: чому життя в місті в досліджуваний період розцінювалося як приваблива перспектива у порівнянні з сільською буденністю.

Формат звичних для науковців видань мають збірники документів. Як, приміром, «Батурин: сторінки історії» (2009) [28]. Книга містить історичні джерела з архівосховищ, музеїв та бібліотек Києва, Чернігова, Сум, Батурина, Бахмача, Москви й Санкт-Петербурга. Хронологія охоплює від «Першовитоків міста» до сучасності чи «Нових обріїв», як їх назвали автори. Батурин -- це приклад населеного пункту, який з містечка в 1960-х рр. було перетворено у селище міського типу.

Збірником документів та спогадів є видання із серії «Затоплений рай»: «Андруші у спогадах та документах» (2018) [29]. Авторський колектив наповнив книгу короткими історичними довідками, спогадами, документами, фотографіями. Тут без прикрас та ідеологічних нашарувань висвітлено низку сюжетів з повсякденного сільського життя з 1920-х рр. до 1970-го р. Спогади у збірнику мають формат самостійних розповідей. Такий підхід, без додаткових запитань, виокреслює коло проблем, які були важливими для представників різних груп сільського соціуму. Перед нами розкривається розмаїття практик які доводилося застосовувати для досягнення мети, присутні пояснення щодо вибору свого життєвого шляху та можливостей/неможливостей бути вільним у своєму виборі.

У цій книзі події 1944-1957 рр. додатково також висвітлені протоколами засідань місцевих органів влади (колгоспу, сільської ради). Відмітимо, з власного досвіду пошукової роботи, що означений пласт джерел не завжди збережено повністю в сільських та районних архівах. Як показує практика, матеріали з історії одного села можуть бути представлені інформативним стосом документів, з іншого -- мізером. Але навіть у разі їх наявності, -- приміром, зі спостережень бориспільських архівістів, -- краєзнавці мало користуються нагодою поповнити інформацію про свій населений пункт документами з подібних архівосховищ.

Наразі спостерігається тенденція до виокремлення цілої групи досліджень, присвячених зниклим в другій половині ХХ століття селам (і затопленим в результаті будівництва ГЕС, і тим, що опинилися в зоні відчуження після аварії на ЧАЕС). Їх контекст багатовимірний: проблеми повсякдення селян в радянському суспільстві; сприйняття переселенцями значення подій, що спричинилися до вимушеної та невідворотної зміни їх місця проживання; соціальні, екологічні, культурні наслідки за результатами втрати сотень самобутніх населених пунктів України.

Ще одне зі спостережень щодо змісту подачі матеріалу у працях з історії адміністративних одиниць: присутність, поряд з набором хронологічно-тематичних сюжетів з історії досліджуваної місцевості, різнопланових за змістом повідомлень про відомих земляків. Наповнення краєзнавчих видань персоналіями практика водночас і типова, і не шаблонна. Загалом презентації персоналій варіативні: згадування людей різних професій під час висвітлення тих чи інших подій, що відбувалися в означений період; залучення як основної і додаткової інформації спогадів та біографічних даних про відомих уродженців певної місцевості (від кількох найбільш відомих осіб до кількох десятків місцевих жителів).

Так, у хронологічному нарисі з історії Обухівського району періоду другої половини ХХ -- початку ХХІ століття «Земля Обухівщини» (2010) [30] згадано чималий перелік прізвищ представників та представниць різних груп суспільства, фахівців та фахівчинь з різних спеціальностей. Інформація про них в радянський час фіксувалася на сторінках місцевої преси та в протоколах районної ради. Поряд з описом трудових буднів жителів району час від часу вміщено дані про зворотну сторону радянського повсякдення: у нарисі вони зазвичай марковані тезою «Із зали суду».

Низкою біографій відомих земляків доповнено тексти районного формату, як, наприклад, у виданнях «Рокитнянщина» (2008) [31], «Борис- пільщина -- край добра і любові» (2013) [21] та ін. Узагальнені образи згаданих районів Київщини авторські колективи формують шляхом наповнення книг такими структурними елементами як: хронологічні та тематичні розділи (розвиток освіти, культури, історія охорони здоров'я району тощо); вибірки газетних публікацій з важливих подій в районі; основні віхи з історії сільських громад; фотодокументи та ін.

Приклад видання, у якому левову частку тексту складають розповіді та спогади про земляків, колег, знайомих, родичів, друзів -- «Рушники долі» (2018) [1]. Якщо оцінювати цю книгу з позиції вірогідності історичних даних про події, що відбувалися в даній місцевості, то варто говорити про наявність у висвітленні основних віх життєпису цього села численних недоопрацювань, і навіть, частково, використання радянської риторики. Натомість оригінальність видання зумовлена упорядкуванням численних різнопланових текстів про десятки мешканців села. Означений підхід дозволяє певним чином побачити уявний портрет сільської громади періоду другої половини ХХ ст. через призму джерел особистого походження та усних свідчень. Одна зі знахідок цієї книги -- публікація на її сторінках уривків спогадів місцевого вчителя І. Григоренка. У своїх розповідях (упорядковані в 1970-ті рр.) Рукопис спогадів Григоренка І. (машинний набір) зберігається в Музеї Воронь- ківської ЗОШ І-ІІІ ст. Бориспільського р-ну Київської обл., зокрема про пережите під час війни, автор зумів уникнути радянських штампів. Порівнюючи згадані спогади з текстами історієписання війни 1941-1945 рр. у викладі активістів сусіднього села Головурів у ті ж 1970-ті рр., та ще й у купі з виступами, що проголошувалися під час святкувань Дня Перемоги 9 травня [25], звертаєш увагу на мудрість автора у формулюванні висловлювань.

Варто визнати, що присутність радянських штампів на сторінках краєзнавчих видань, опублікованих після 1991 р., непоодинока практика. Звісно, їх чисельність поступово зменшувалася. Так, з кінця 1980-х рр. наукові дослідження «білих плям» та маловідомих сторінок історії України дали поштовх для наповнення краєзнавчих текстів інформацією про наслідки злочинів радянської системи: колективізацію, Голодомор, репресії.

Разом з тим проблема переосмислення подій Другої світової війни та повоєнних десятиліть з позиції знешкодження впливу радянської пропаганди ще не вирішена остаточно. Подекуди краєзнавчі видання періоду незалежності наповненні суперечливими текстами: травматичні теми показано через призму спогадів, архівних документів, статистично-біографічних даних постраждалих від радянської системи; натомість повсякденне життя громади повоєнних десятиліть висвітлене мовою офіційних радянських документів. Нав'язана в роки перебування України у складі СРСР парадигма сприйняття минулого виявилася досить живучою.

Складність руйнування стереотипів можна спостерігати на прикладі переосмислення українським суспільством подій німецько-радянської війни 1941-1945 рр. Звісно за роки незалежності історіографічний дискурс про Другу світову війну зазнав змін: введено в інформаційний обіг пласти невідомої інформації; змінилися акценти у висвітленні воєнного часу; розвінчано низку радянських міфів. Результати означеного напряму роботи проявилися і на сторінках краєзнавчої літератури: проблематику фронтової, партизанської, підпільницької героїки доповнено даними про стратегії виживання в умовах окупації, спогадами тих груп суспільства, які в радянський час змушені були мовчати про свій досвід воєнного повсякдення тощо.

Чи не найскладнішим для краєзнавців, у сенсі переосмислення радянського наративу, є період другої половини 1940-х -- 1980-х років. Серед причин -- відносно легкий доступ краєзнавців-любителів до радянських текстів (в першу чергу газетних публікацій); гонитва за кількістю подіє- вих фактів у розрізі вивчення конкретної місцевості без їх критичного осмислення в контексті розвитку країни; нехтування сучасними науковими дослідженнями історії радянського соціуму повоєнного часу. Втім, серед краєзнавців є чимало авторів, що змогли уникнути пасток з перенесення на сторінки сучасних видань пропаганди радянського способу життя.

Варто констатувати, що підходи у висвітленні краєзнавцями історії населених пунктів у 1940-ві -- 1980-ті роки застосовувались різні, і наведені у нашій публікації приклади далеко не вичерпують типізації варіантів авторських досліджень.

Окрему увагу (і серед згаданих, і тих, що залишилися поза кадром даної статті) привертають книги «Жукля. З історії села на Чернігівщині» (2009) [32], «Глибочок над гірським Тікичем» (2017) [33]. Їх автори, -- Василь Устименко та Іван Нерубайський відзначені Всеукраїнською краєзнавчою премією ім. Дмитра Яворницького. Пропонований у цих виданнях наратив, звісно зі своїм авторським підходом, не є ні сухим переліком фактів, ні відстороненим спогляданням за документами чи розповідями очевидців. Тут спогади свідків тісно вплетені в історію населених пунктів. Селяни є частиною громади в якій проживають, а не пасивні спостерігачі, вони -- активні співтворці громадського простору.

На перший погляд, ці книги мають схожі атрибути з іншими краєзнавчими виданнями такого типу: обрання об'єктом -- окремого населеного пункту, дотримання хронології, опирання тексту на набір певних джерел (архівні документи, газетні повідомлення, спогади, фото та ін.). Проте, автори зуміли висвітлити факти з історії досліджуваних сіл у такому ракурсі, що вони набули інформативності для широкого загалу, а не лише для представників конкретної громади та їх земляків.

Навіть побіжний огляд бібліографічних покажчиків краєзнавчих видань демонструє, що з року в рік чисельність ініціатив щодо долучення до популяризації історії своєї місцевості шляхом підготовки друкованих видань зростає.

Щоправда, не всі громади усвідомлюють відповідальність у справі відбору джерел та підготовки матеріалів з історії краю. Як приклад, доводилося спостерігати нерівноцінне заповнення сторінок видань, приміром, інформацією з радянських газет про здобутки працівників села у повоєнні роки при одночасному ігноруванні тих сюжетів радянського повсякдення, якими щодень жили селяни. Означений підхід -- згубний, оскільки спричиняється до втрати в історичній пам'яті громади значного пласта знань про повсякдення земляків у певний хронологічний проміжок.

Вищенаведений приклад, один із ряду аргументів на користь твердження, що запит на автора-популяризатора історії й нині є актуальним. У 2014 р. Сергій Плохій озвучуючи своє розуміння ролі істориків- інтелектуалів в українському суспільстві зазначав «Ці люди, які вміють писати добре й цікаво, можуть прийти тільки із середовища професіоналів. Учені повинні впливати на суспільство, на формування його пам'яті. Навіть поганий історик -- це все-таки історик, вихований відповідно до якихось стандартів знання. Що дужче наші міфологеми наблизяться до наукових стандартів, то міцніші будуть у нас підвалини ідентичності»¹⁶. Означене бачення публічності історика є цілком правомірним в першу чергу і для авторства краєзнавчої літератури.

За різновиду позитивних, негативних чи нейтральних оцінок краєзнавчих видань слід зауважити, що вони варті уваги науковців. По-перше, прочитання краєзнавчої літератури з позиції фахівця певного періоду дозволить окреслити коло традиційних помилок і вказати рекомендації щодо їх усунення. По-друге, розмаїття авторських текстів краєзнавців є віддзеркаленням спроб заповнити запити суспільства на науково-популярну літературу. По-третє, джерельне наповнення окремих видань може приємно здивувати набором своїх документів, що стануть у пригоді наукового пошуку. По-четверте, простір міст і сіл України, що презентовані оригінальними друкованими працями, не вичерпаний. Відповідно, варто більш повноцінно долучитися, -- стати авторами, упорядниками, рецензентами, науковими редакторами, консультантами, -- до процесу творення якісних локальних досліджень.

Дослідження історії рідного краю для науковців -- посильна і корисна справа. Вихід за межі свого хронологічного періоду, а в разі підготовки науковцями праць з історії свого населеного пункту це типове явище, ставить перед дослідниками низку викликів. Серед них: 1) опрацювання історіографії та джерел, які виходять за межі тематики власних наукових інтересів; 2) знайомство з науковими пошуками колег, що спеціалізуються на інших періодах; 3) налагодження співпраці з музей- никами та архівістами (в районах і на місцях); 4) виявлення і налагодження зв'язків як з відомими в районі краєзнавцями, так і з крає- знавцями-любителями, що працюють з власної ініціативи; 5) розширення комунікації з жителями досліджуваного населеного пункту та формування власного архіву спогадів земляків та фотокопій наданих у користування документів; 6) напрацювання досвіду проєктного менеджера у разі залучення до видання книги коштів спонсорів (з бюджету громади чи інших благодійників).

Огляд хронологічного періоду 1940-х -- 1980-х рр. на сторінках праць краєзнавців, дає підстави для висновків: краєзнавча література (з історії сіл) представлена виданнями, які можуть бути інформативними у дослідженні сільського соціуму; наразі не зникла, і навіть загострилася, потреба посилення взаємодії краєзнавців і фахових дослідників історії, зокрема при висвітленні історії періоду перебування України у складі СРСР.

Джерела та література

краєзнавчий сільський соціум

1. Рушники долі. Історія сіл Воронькова та Жереб'ятина / Редактор Зиль А.С. -- Бориспіль, К.: ПП «Люксар», 2017. -- 772 с.

2. Удовенко Петро Іванович. Родинна історія / Петро Іванович Удовенко. -- К.: ПП «Блудчий М.І.», 2014. -- 544.

3. Удовенко Петро. Сошників в обличчях людей / Петро Удовенко. -- К.: ПП «Блудчий М.І.», 2019. -- 432 с.

4. Богом дарований край / Л.І. Чешко. -- К.: Скай Хорс, 2013. -- 592 с.

5. Варавенко Галина, Мірошниченко Лариса. Моя Галаганівка / Галина Варавенко, Лариса Мірошніченко. -- Снігурівка: Снігурівська друкарня, 2007. -- 112 с.

6. Бондар Анатолій. Молодь Білої Церкви 1917-1991 рр. / Анатолій Бондар. -- Біла Церква: В-во «Яніна», 2020. -- 491 с.

7. Дергачівському району 85 років. Сторінки історії, здобутки сьогодення / редкол.: О.В. Алєксєєнко (голова) та ін. -- Х.: Золоті сторінки, 2008. -- 159 с.

8. Бондаренко С. Ізюмщина: краєзнавчий нарис від давнини до сучасності: (до 95-ї річниці заснування Ізюмського району) / С. Бондаренко. -- Слов'янськ: Друкарський двір, 2018. -- 187 с.

9. Манченко М.Г. Історія селища Манченки. Люди. Події. Факти: Кн. 1-2 / М.Г. Манченко. -- Харків: Глас; Майдан, 2019. -- 279 с.

10. Краєзнавча книга Харківщини 2019: анот. каталог видань / Упр. культури і туризму Харків. облдержадмін., Харків. обл. універс. наук. б-ка; уклад.: Н.І. Грайворонська, Л.М. Конопля. -- Харків: ХОУНБ, 2020. -- 50 с.

11. Дослідники та краєзнавці Київської області: наук. допом. бібліогр. покажч. / Упр. культури, національностей та релігій Київ. облдержадміністрації, КЗ КОР «Київ. обл. б-ка для дітей»; [уклад. Н.В. Острікова, ред. Л.П. Соляник; наук. ред. та відп. за вип. М.П. Зніщенко]. -- Київ: КОБлД, 2017. -- 47 с.

12. Зиль А.С. Історія Бориспільщини (древній період -- 1900 рік) / Андрій Зиль. -- Бориспіль, 1992. -- 269 с.

13. Баришполець М.К., Смольніцька М.К. Від Калаурова до Головурова Скарби Писарської гори. -- Вип. 1. -- Біла Церква: ТОВ «Білоцерківдрук», 2018. -- С. 177-192.

14. Новицька М.О. Гаптування в Київській русі (За матеріалами розкопок на території УРСР [Електронний ресурс] / М.О. Новицька // Археологія. -- Т. ХУЛІ. -- 1965. -- С. 24-38. -- Режим доступу: https://shron1.chtyvo.org.ua/Novytska_Mariia/ Haptuvannia_v_Kyivskii_Rusi.pdf?PHPSESSID=dae472f81dd7a5c2e5b64228ba3fcb6a

15. Шарафутдінова І.М. Бронзоливарна майстерня в с. Головурів на Київщині [Електронний ресурс] / І.М. Шарафутдінова // Археологія. -- К., 1973. -- Вип. 12. -- С. 61-70. -- Режим доступу: https://shron1.chtyvo.org.ua/Sharafutdinova_IM/ Bronzolyvarna_maistemia_z_s_Holovuriv_na_Kyivschyni.pdf?

16. Кучера М.П. Давньоруські городища в західній частині Переяславщини [Електронний ресурс] / М.П. Кучера // Археологія. -- 1978. -- № 25. -- С. 21-31. -- Режим доступу: https://chtyvo. org.ua/authors/Kuchera_Mykhailo/Davnoruski_horodyscha_v_ zakhidnii_chastyni_Pereiaslavschyny/

17. Чорна книга Бориспільщини / В.І. Галатенко, А.С. Зиль, М.Я. Корніяка. -- Бориспіль: Благодійний фонд І. Бакая, 2001. -- 84 с

18. Йова Н.В., Гойда Т.М. Історія рідного краю. Бориспільщина від найдавніших часів до кінця ХХ ст.: посібник з історії. -- К.: Люксар, 2002. -- 144 с.

19. Зиль А. Історія Бориспільщини / А.С. Зиль. -- Бориспіль, 2002. -- 259 с.

20. Зиль А. Набат вічної скорботи. 1932-1933 роки на Бориспільщині / Андрій Зиль. -- Бориспіль: Люксар, 2008. -- 123 с.: іл.

21. Бориспільщина -- край добра і любові / А. Зиль, О. Малишевська. -- К.: Скай Хорс, 2013. -- 512 с.

22. Стрілько-Тютюн Валентина. Світло. Нариси з історії освіти Бориспільщини [Текст]: у 2 т. Т. 1 / В.В. Стрілько-Тютюн. -- Київ: Дорадо-Друк, 2016. -- 519 с.: іл.

23. Стрілько-Тютюн Валентина Василівна. Червоний терор. Політичні репресії на Бориспільщині в 1920-1950 роках [Текст] / В.В. Стрілько-Тютюн. -- [Дніпро]: [Баланс- клуб], 2017. -- 712 с.

24. Стрілько-Тютюн Валентина. Три кола пекла [Текст]: (Голодомори 1921-1923, 1932-1933, 1946-1947 років на Бориспільщині) / В.В. Стрілько-Тютюн. -- Київ; Кам'янець-Подільський: Правда Ярославичів, 2019. -- 603.

25. Баришполець М.К., Смольніцька М.К. Пам'ять про Другу світову війну в іменах і подіях: Головурів, Кийлів, Рудяків. Науково-популярне видання / М.К. Баришполець, М.К. Смольніцька; Інститут історії України Національної академії наук України. -- Бориспіль: Медіа-центр «ТС», 2020. -- 748 с.

26. Букет Є.В. Вільне (Вульшка): краєзнавчий вимір крізь віки / Є.В. Букет, В.В. Коцур, Л.М. Коцур. -- Переяслав-Хмельницький, 2018. -- 187 с.

27. Юхно Борис. РЕТРО ГРАД / Борис Юхно. -- Черкаси: видавець О.М. Третяков, 216. -- 480 с.

28. Батурин: сторінки історії: Збірник документів і матеріалів / Редколегія: О.Б. Коваленко та ін. Чернігівський державний педагогічний університет ім. Т.Г. Шевченка; НАН України. Інститут історії України та ін. -- Чернігів: КП «Видавництво “Чернігівські обереги”», 2009. -- 786 с.

29. Затоплений рай: Андруші у спогадах та документах / Булах Г.С., Басак Г.В. та ін.; упоряд. М.К. Михняк. -- К.: Український пріоритет, 2018. -- 400 с.

30. Домотенко Ю.К., Шафаренко А.М., Артюшенко О.М. Земля Обухівщини: нариси з історії Обухівського району / Ю.К. Домотенко, А.М. Шафаренко, О.М. Артюшенко. -- Обухів: Обухівська друкарня, 2010. -- 336 с.

31. Рокитнянщина: історичний нарис / Упор. Алла Шелест; рец. Тарас Чухліб. -- Київ, 2018. -- 400 с.

32. Устименко Василь. Жукля: з історії села на Чернігівщині / В. Устименко. -- К.: Етнос, 2009. -- 608 с.

33. Нерубайський, Іван. Глибочок над Гірським Тікичем: історія українського села на тлі історії України / Іван Нерубайський. -- Київ: КВІЦ, 2017. -- 688 с.

References

1. Zyl, A.S. (Ed.). (2017). Rushnyky doli. Istoriia sil Voronkova ta Zherebiatyna. Kyiv: PP «Liuksar». [in Ukrainian].

2. Udovenko, Petro Ivanovych. (2014). Rodynna istoriia. Kyiv: PP Bludchyi M.I. [in Ukrainian].

3. Udovenko, Petro. (2019). Soshnykiv v oblychchiakh liudei. Kyiv: PP Bludchyi M.I. [in Ukrainian].

4. Cheshko, L.I. (2013). Bohom darovanyi krai. Kyiv: Skai Khors. [in Ukrainian].

5. Varavenko, Halyna, & Miroshnychenko, Larysa. (2007). Moia Halahanivka. Snihurivka: Snihurivska drukarnia. [in Ukrainian].

6. Bondar, Anatolii. (2020). Molod Biloi Tserkvy 1917-1991 rr. Bila Tserkva: V-vo «Ianina». [in Ukrainian].

7. Alieksieienko, O.V. (Ed.). (2008). Derhachivskomu raionu 85 rokiv. Storinky istorii, zdobutky sohodennia. Kharkiv: Zoloti storinky. [in Ukrainian].

8. Bondarenko, S. (2018). Iziumshchyna: kraieznavchyi narys vid davnyny do suchasnosti: (do 95-yi richnytsi zasnuvannia Iziumskoho raionu). Sloviansk: Drukarskyi dvir. [in Ukrainian].

9. Manchenko, M.H. (2019). Istoriia selyshcha Manchenky. Liudy. Podii. Fakty. (Vols. 1-2). Kharkiv: Hlas; Maidan. [in Ukrainian].

10. Hraivoronska, N.I., & Konoplia, L.M. (Comps.) (2020). Kraieznavcha knyha Kharkivshchyny 2019: anot. kataloh vydan. Kharkiv: KhOUNB. [in Ukrainian].

11. Ostrikova, N.V. (Comps). (2017). Doslidnyky ta kraieznavtsi Kyivskoi oblasti: nauk. dopom. bibliohr. pokazhch. Kyiv: KOBlD. [in Ukrainian].

12. Zyl, A.S. (1992). Istoriia Boryspilshchyny (drevnii period -- 1900 rik). Boryspil. [in Ukrainian].

13. Baryshpolets, M.K. & Smolnitska, M.K. (2018). Vid Kalaurova do Holovurova. Skarby Pysarskoi hory, 1, 177-192. [in Ukrainian].

14. Novytska, M.O. (1965). Haptuvannia v Kyivskii rusi (Za materialamy rozkopok na terytorii URSR. Arkheolohiia, 18, 24-38. Retrieved from https://shron1.chtyvo.org.ua/ Novytska_Mariia/Haptuvannia_v_Kyivskii_Rusi.pdf?PHPSESSID=dae472f81dd7a5c2e5b642 28ba3fcb6a [in Ukrainian].

15. Sharafutdinova, I.M. (1973). Bronzolyvarna maisternia v s. Holovuriv na

Kyivshchyni. Arkheolohiia, 12, 61-70. Retrieved from https://shron1.chtyvo.org.ua/ Sharafutdinova_IM/Bronzolyvarna_maisternia_z_s_Holovuriv_na_Kyivschyni.pdf? [in Ukrainian].

16. Kuchera, M.P. (1978). Davnoruski horodyshcha v zakhidnii chastyni Pereiaslav- shchyny. Arkheolohiia, 25, 21-31. Retrieved from https://chtyvo.org.ua/authors/Kuchera_ Mykhailo/Davnoruski_horodyscha_v_zakhidnii_chastyni_Pereiaslavschyny/ [in Ukrainian].

17. Halatenko, V.I., Zyl, A.S., & Korniiaka, M.Ia. (2001). Chorna knyha Boryspilshchyny. Boryspil: Blahodiinyi fond I. Bakaia. [in Ukrainian].

18. Iova, N.V., & Hoida, T.M. (2002). Istoriia ridnoho kraiu. Boryspilshchyna vid naidavnishykh chasiv do kintsiaXXst.: posibnykz istorii. Kyiv: Liuksar. [in Ukrainian].

19. Zyl, A. (2002). Istoriia Boryspilshchyny. Boryspil. [in Ukrainian].

20. Zyl, A. (2008). Nabat vichnoi skorboty. 1932-1933 roky na Boryspilshchyni. Boryspil: Liuksar. [in Ukrainian].

21. Malyshevska, O. (Ed.) (2013). Boryspilshchyna -- krai dobra i liubovi. Kyiv: Skai Khors. [in Ukrainian].

22. Strilko-Tiutiun, Valentyna. (2016). Svitlo. Narysy z istorii osvity Boryspilshchyny. (Vol. 1). Kyiv: Dorado-Druk. [in Ukrainian].

23. Strilko-Tiutiun, Valentyna Vasylivna. (2017). Chervonyi teror. Politychni represii na Boryspilshchyni v 1920-1950 rokakh. [Dnipro]: [Balans-klub]. [in Ukrainian].

24. Strilko-Tiutiun, Valentyna. (2019). Try kola pekla [Tekst]: (Holodomory 1921-1923, 1932-1933, 1946-1947 rokiv na Boryspilshchyni). Kyiv; Kamianets-Podilskyi: Pravda Yaroslavychiv. [in Ukrainian].

25. Baryshpolets, M.K., & Smolnitska, M.K. (2020). Pamiat pro Druhu svitovu viinu v imenakh i podiiakh: Holovuriv, Kyiliv, Rudiakiv. Naukovo-populiarne vydannia. Boryspil: Media-tsentr «TS». [in Ukrainian].

26. Buket, Ye.V., Kotsur, V.V., & Kotsur, L.M. (2018). Vilne (Vulshka): kraieznavchyi vymir kriz viky. Pereiaslav-Khmelnytskyi. [in Ukrainian].

27. Iukhno, Borys. (2016). RETRO HRAD. Cherkasy: Vydavets O.M. Tretiakov. [in Ukrainian].

28. Kovalenko, O.B. (Ed.). (2009). Baturyn: storinky istorii: Zbirnyk dokumentiv i materialiv. Chernihiv: KP «Vydavnytstvo "Chernihivski oberehy”». [in Ukrainian].

29. Mykhniak, M.K. (Comps.). (2018). Zatoplenyi rai: Andrushi u spohadakh ta dokumentakh. Kyiv: Ukrainskyi priorytet. [in Ukrainian].

30. Domotenko, Yu.K., Shafarenko, A.M., & Artiushenko, O.M. (2010). Zemlia Obukhivshchyny: narysy z istorii Obukh. r-nu. Obukhiv: Obukhiv. druk. [in Ukrainian].

31. Shelest, Alla. (Comps.). (2018). Rokytnianshchyna: istorychnyi narys. Kyiv, 2018. [in Ukrainian].

32. Ustymenko, Vasyl. (2009). Zhuklia: z istorii sela na Chernihivshchyni. Kyiv: Etnos. [in Ukrainian].

33. Nerubaiskyi, Ivan. (2017). Hlybochok nad Hirskym Tikychem: istoriia ukrainskoho sela na tli istorii Ukrainy. Kyiv: KVITs. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru