Покровська церква 1774 р. із села Сухий Яр Ставищенського району Київської області на території Музею народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини: історія, реставрація, експонування

Враховуючи аварійний стан і неможливість консервації сакральної споруди в автентичному середовищі, було вирішено пам'ятку, що справила значний вплив на розвиток культури, архітектури, мистецтва України, перевезти на територію Музею народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини Переяслав-Хмельницького історико-культурного заповідника.

Відповідно до наказу Заповідника від 10.05.1984 р. № 28, в с. Сухий Яр музейним автобусом для демонтажу і перевезення пам'ятки виїхала експедиція у складі О.М. Мельника, В.П. Москаленка, Б.Б. Коваленка, М.Т. Тов кайла, В.Ф. Воловика, П.П. Крижанівського, Г.Я. Шевченка, В.І. Слюсара, М.П. Кондратенка, Л.І. Кірпікіна, В.І. Скряги.

Село Сухий Яр знаходиться на гористій місцевості, з глиноземними ґрунтами і поганими дорогами. Як свідчать очевидці, церква проглядалася з трьох сторін на 18-20 км, стояла на пагорбі, похилена під кутом 30%. На церковиці музейниками виявлені уцілілі дві могили з кам'яними хрестами.

Побудована у зруб споруда під час демонтажу зазнала втрат, оскільки при спробі розібрати завалилася на кущ верби, адже замки були пошкоджені. Дубові підвалини згнили, їх не перевозили. Була втрачена дощана дубова, прибита кованими цвяхами, підлога, відкинуті прибудови-ризнички XIX ст., які прилягали до вівтаря з півдня та півночі. Також втрачено наступні конструктивні елементи: піддашшя, яким була оточена вся споруда; розпис, який ще проглядався у вівтарі у 1981 р.; хори (дощаті, на поперечній балці); сходи, що вели на хори; весь інтер'єр, ригелі (різьблені і мальовані) в восьмериках бабинця, нави і вівтаря; двері [6, с. 3].

Розбирали і перевозили церкву в два заїзди. Реставраційні роботи на території Музею народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини були здійснені упродовж 1985-1986 рр. Основна робота по реставрації пам'ятки проводилася бригадою реставраторів Переяслав-Хмельницького історико-культурного заповідника на чолі з Ф.Ф. Дардою.

Сакральна споруда мала загальну площу 70,11 м2.. Довжина притвору складала 4,2 м, довжина нави 5,5 м, довжина вівтаря 4,6 м. Ширина притвору 4,5 м, ширина нави 5,8 м, ширина вівтаря 4,5 м. Площа притвору 18,9 м2, площа нави 30,2 м2, площа вівтаря близько 20,9 м2 [6, с. 4].

Культова будівля належить до типу церков, у яких зруи стін усіх дільниць мають однакову висоту, а кожен зруб завершується окремим верхом. Середній зруб ширший і довший за бабинець і вівтар. Центральний зруб і бабинець прямокутної форми, вівтар п'ятистінний. Зруб зовні шальований вертикально дошками. Кожен із трьох верхів має по два заломи. Перші заломи полегшують масу зрубів стін, переходять у напівосвітлений восьмерик. Другі заломи переходять у видовжені глухі ліхтарі. Їх завершують чітко окреслені грушоподібної форми восьмигранні маківки з кованими хрестами складного профілю (терновий вінок) [1, с. 102].

На початку 80-х років ХХ ст. згідно з партійними вимогами, настановами Постанови ЦК КПРС «Про подальше поліпшення ідеологічної, політико-виховної роботи», для поглиблення антирелігійної пропаганди і виховання атеїстичного світогляду в кожній області повинен був створений обласний музей історії релігії і атеїзму (такі музеї вже діяли в Києві на території Києво-Печерської лаври, у Львові в соборі святого Юра). Вимога створити музей ідеологічного спрямування надійшла до міськкому компартії, дирекції і партійної організації Переяслав-Хмельницького історико-культурного заповідника.

Із Переяславом тісно пов'язане церковне життя України. Вже не одне століття релігійними і світськими істориками стверджується факт існування Переяславської митрополії у граді на Трубежі. Виходять праці М.Ю. Брайчевського і його учнів, в яких доводиться існування першої руської митрополії в Переяславі [7, с. 588], а численні археологічні знахідки на дитинці свідчать про вагому роль міста в церковній історії.

Михайло Іванович Сікорський вважав, що фонди Заповідника налічують достатньо матеріалів для створення експозиції. За його ідеєю, музей був задуманий як нетрадиційний комплекс, що висвітлює історію розвитку світогляду людини із найдавніших часів до середини 80-х років ХХ ст. Комплекс включав наступні об'єкти: фрагмент житлово-господарського комплексу Добраничівської пізньопалеолітичної стоянки XV-X ст. до н. е., найдавніші стели та скульптуру епохи міді-бронзи, єдині у своєму роді святилища і жертовники кочівників, козацьку церкву початку XVII ст., церковну дзвіницю 1760 р. і сторожку XIX ст., садибу священика початку XIX ст., Музей світопізнання і мирного освоєння космосу.

Розмістити експонати було вирішено у приміщенні церкви 1774 р., перевезеної із с. Сухий Яр Ставищенського р-ну Київської обл. Основою експозиції стала робота П.В. Тараненка «Еволюція космогонії». У розписах трьох склепінь і вітражах автор передав характер мислення людини на основних етапах розвитку її світогляду. Техніка виконання гаряча енкаустика (кольорові пігменти, замішані на восковому зв'язуючому розчині, наносяться в розплавленому стані на спеціально підготовлену поверхню).

Розпис першої бані задуманий як модель світу на ранній стадії розвитку людства, «коли богом було Сонце». В центрі кола одне із самих древніх зображень сонячного диску зі знаком часу-вічності. Основою композиції є послідовна серія вписаних у коло квадратів, що символізують багатоярусний устрій неба. На краю небесного склепіння розміщені знаки Зодіаку (найдревніше відоме зображення сузір'їв).

У центральній бані, за задумом автора, відображене зіткнення двох світоглядів: релігійного і наукового, що зароджувалося. Розламується церковне склепіння, за ним проглядається космічна безодня. На зміну релігійному світосприйняттю приходить космогонічна модель Галілея-Кеплера. По колу зображені фігури вчених, філософів, богословів.

У третій бані Тараненко відтворив фігуру космонавта на фоні математичної моделі, в яку закладена земна куля, зображена з космосу.

Відкриття музею відбулося 22.11.1986 р. Його експозиція налічувала близько 1000 експонатів. На початку 90-х років, зі зміною ідеології, постає питання про реекспозицію, відповідно і зміну назви установи, яка стає Музеєм історії Української православної церкви.

У цей час велика увага приділяється вдосконаленню експозиції музею: для створення виставки «Історія православного хреста» проводиться пошукова робота в селах Зарубинці, Монастирок, Трахтемирів, Балико-Щучинка. Виставка доповнюється колекцією кам'яних хрестів із с. Харківець Переяслав-Хмельницького р-ну Київської обл. Гордістю експозиції стали давньоруський шиферний хрест із Альтицького цвинтаря м. Переяслав-Хмельницького і унікальні антропоморфні дерев'яні хрести з с. Ковалин.

У 1997 р. у с. Сухий Яр Ставищенського р-ну Київської обл. парафіяни збудували і освятили новий кам'яний Покровський храм, який повністю зберіг архітектурний стиль попереднього: тридільний, триверхий, видовжений по осі «схід захід». Дерев'яними в ньому є лише барабани і маківки.

Висновок

Отже, сакральна пам'ятка національного значення Покровська церква із с. Сухий Яр Ставищенського р-ну Київської обл. (1774 р.) становить визначну архітектурну і художню цінність і продовжує своє життя на території першого скансена України.

Посилання

1. Ткаченко Н.Г. Культові пам'ятки дерев'яної архітектури Переяслав-Хмельницького музею народної архітектури та побуту // Українська культова архітектура у світовому контексті: Зб. мат. Міжнародної наук. конф. К., 2001. С. 101-104.

2. Жам. О.М. Мало-Каратульська церква Вознесіння Христвого: історія будівництва, освячення, сучасний стан // Православ'я в Україні: Збірник за матеріалами VH Міжнародної наукової конференції, присвяченої 25-літтю відновлення Київської православної богословської академії(1992-2017)/ Під ред. д. богосл. н., проф., митрополита Переяслав-Хмельницького і Білоцерківського Епіфанія (Думенка), д. іст. н. Г.В. Папакіна, Н.М. Куковальської та ін. К.: [Київська православна богословська академія], 2017. Ч. 2. С. 222-228.

3. Шкіра М. В. Православні святині Музею народної архітектури та побуту Середньої Наддніпряншини Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» // Православ'я в Україні: Збірник за матеріалами Vh Міжнародної наукової конференції, присвяченої 25-літтю відновлення Київської православної богословської академії (1992-2017) / Під ред. д. богосл. н., проф., митрополита Переяслав-Хмельницького і Білоцерківського Епіфанія (Думенка), д. іст. н. Г.В. Папакіна, Н.М. Куковальської та ін. К.: [Київська православна богословська академія], 2017. Ч. 2. С. 272-281.

4. Данилюк А. Сакральна архітектура в скансенах Західної України // Українська культова архітектура у світовому контексті: Зб. мат. Міжнародної наук. конф. К., 2001.С. 39-46.

5. Похилевич Л. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. К., 1864. 763 с.

6. Паспорт пам'ятки архітектури та містобудування національного значення. Покровська церква. Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав». К., 2008. 10 с.

7. Брайчевский М.Ю. Утвердження християнства на Русі. К.: Наукова думка, 1989. 588 с.

Размещено на Allbest.ru