Організаційні та ідейно-політичні зміни у міжнародному робітничому русі напередодні та під час Першої світової війни

Хоча згаданий документ мав риси ультиматуму, було вирішено представити його на розгляд соціалістів центральних країн. Керівники австрійської, угорської і болгарської партій, розуміючи свою неминучу поразку у війні, без заперечень визнали Лондонський меморандум як основу для мирних переговорів і як вихідний пункт для відновлення діяльності ІІ Інтернаціоналу [29, s. 167]. Натомість керівники СДПН, не втрачаючи надії на перемогу німецької армії, не визнавали цього документу. Вони не погоджувались із територіальними вимогами, представленими у Лондонському меморандумі і стверджували, що підставою для переговорів може бути лише меморандум СДПН, виголошений на стокгольмській консультації і маніфест Голландсько - Скандинавського комітету [62, s. 659].

Зміни розпочалися лише влітку 1918 р., коли в битві над р. Марною німецькі війська зазнали невдачі. У цей час соціалісти з Франції, Англії і Бельгії вже не погоджувалися на переговори. На конференції соціалістичних партій Антанти, скликаній 17-20 вересня 1918 р. у Лондоні, було підтверджено всі тези лютневого Меморандуму. Відмова німецьких соціал-демократів затвердити цей документ була основною перешкодою скликання міжнародного конгресу соціалістів. Німецьких соціал-демократів також звинувачували у кризі Інтернаціоналу [29, s. 167]. Водночас Ф. Еберт на сторінках газети «Vorwдrts» стверджував, що СДПН не могла затвердити Лондонський меморандум раніше, так як його текст був представлений німцям тільки у червні 1918 р. і вказував на прагнення німецьких соціал-демократів брати участь у міжнародній соціалістичній конференції і в діяльності ІІ Інтернаціоналу «на рівних» з іншими учасниками [63, s. 2]. Він також переконував, що автори Лондонського меморандуму декларували його тільки у випадках, коли йшлося про зменшення німецьких чи австро-угорських територій. Натомість нічого не вказувалося про права народів, що знаходилися під колоніальним пануванням Великої Британії і інших країн-союзниць [63, s. 6].

Учасники Лондонської конференції обговорювали ставлення до російських більшовиків, які прийшли до влади. Більшість правих соціал-демократів засуджувала більшовиків через їхню стратегію і тактику щодо політичної опозиції. Про політичні переслідування йшлося зокрема у листі меншовиків та есерів до президії конференції. Автори листа просили делегувати до Росії Міжнародну соціалістичну комісію для дослідження причин конфліктів між більшовиками і меншовицько-есерівською меншістю. Незважаючи на це, конференція зосередилась на формуванні та підготовці майбутнього конгресу соціалістичних партій, який мав би розглянути усі ті ж питання, що мирна повоєнна конференція. Час і місце проведення такого конгресу ставили у залежність від того, коли Німеччина оголосить про свою капітуляцію у війні. Все вказувало на те, що за умов, при яких мав бути відновлений Інтернаціонал, керівну роль у ньому мали зайняти соціалісти з Антанти. Розгляд більшовицького питання вирішено відкласти до часу скликання такого міжнародного соціалістичного конгресу.

Перша світова війна прискорила процес розколу хиткої антивоєнної солідарності учасників ІІ Інтернаціоналу, який, де факто, перестав виконувати функції організаційного осередку. Під час воєнних подій у міжнародному робітничому русі поглибилися вже існуючі конфлікти щодо стратегії і тактики соціалістичних партій, інтерпретації теоретичних засад марксизму і відношення до основних документів ІІ Інтернаціоналу, ухвалених на конгресах у Штудгарті, Копенгагені і Базелі. Якщо центристи пропагували пацифістські гасла, негативно ставилися до тих керівників соціалістичних партій, які підтримували воєнні дії своїх країн, то ліві революціонери відстоювали тезу «світової революції», «краху ІІ Інтернаціоналу» і пропагували концепцію відбудови Інтернаціоналу. Провідну роль у діяльності ІІ Інтернаціоналу відігравали соціалістичні партії Німеччини, Австро-Угорщини, Великої Британії, Франції та скандинавських країн, натомість прихильники марксизму зі Східної Європи, зважаючи на свою незначну чисельність, мали обмежений вплив.

Концепцію створення ІІІ Інтернаціоналу не підтримували керівники головних соціал-демократичних партій країн-учасниць війни і нейтральних країн, а також представники центристів. Водночас представники соціалістичних партій нейтральних країн, на конференціях у Лугано, Копенгагені і Стокгольмі намагалися відновити відносини між партіями ІІ Інтернаціоналу. Схожі амбіції мали також деякі члени Міжнародного соціалістичного бюро, осередок якого був перенесений у 1914 р. з окупованої Бельгії (Брюсселя) до нейтральної Голландії (Гаага).

Список використаних джерел та літератури

1. Пажитнов К.А. Рабочее движении в России. - Спб, 1906. - 80 с.

2. Хейсан М.Л. Рабочее движение в России. - Петроград, 1917. - 56 с.

3. Бочкарев В.Н. Очерк истории революционного движения в России (XVII-XXвв.). - М., 1918. - 192 с.

4. Ельницкий А.Е. История рабочего движения в России: В 2 ч. - Петроград, 1918-1919. Ч. 1. - 195 с.; Ч. 2. - 176 с.

5. Козьмин Б.П. Зарождение рабочего класса в России и его первые шаги. - М., 1918. - 22 с.

6. Молчанов Ю. Коминтерн: у истоков политики единого пролетарского фронта. - М., 1990.

7. Шириня К.К. Идея мировой революции в стратегии Коминтерна // Новая и новейшая история. - 1995. - № 5. - С. 24-27.

8. Кривогуз И.М. Рабочий социалистический Интернационал (1923-1940). - М.: Высшая школа, 1979. - 180 с.

9. Лейбзон Б.М., Шириня К.К. Поворот в политике Коминтерна. Историческое значение VII конгресса Коминтерна. - М.: Мысль, 1975. - 323 с.

10. Бегей І. Українська соціал-демократія (лівиця): історія, теорія, особи : монографія. - Львів: ЛБІ НБУ, 2005. - 350 с.

11. Васюта І. Політична історія Західної України (1918-1939). - Львів: Каменяр, 2006. - 135 с.

12. Голуб А.І. Українська соціал-демократія і проблеми самовизначення Східної Галичини: міжнародний аспект. Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Львів, 2000. - Вип. 6. - С. 281-284.

13. Зайцев О. «Орієнтація на Схід» в українському національно-державницькому таборі Галичини (1920-і роки). Четвертий міжнародний конгрес україністів. - Одеса - Київ - Львів, 1999. - С. 9-12.

14. Комар В. «Українське питання» в політиці урядів Польщі (1926-1939 рр.) // Український історичний журнал. - 2001. - № 5(440). - С. 120-128.

15. Красівський О. Галичина у першій чверті ХХ ст. Проблеми польсько-українських стосунків. - Львів: вид-во ЛФУАДУ, 2000. - 416 с.

16. Кондратюк К. Дискусійні питання історії ЗУНР // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Вип. 18: Західноукраїнська народна республіка: До 90-річчя утворення. - Львів: Ін-т українознав. ім. І. Крип'якевича НАН України, 2009. - С. 710-717.

17. Кугутяк М. Історія української націонал-демократії (1918-1929). - Київ; Івано-Франківськ: Плай, 2002. - Т. 1. - 534 с.

18. Культурно-цивілізаційний простір Європи і Україна: особливості становлення та сучасні тенденції розвитку / За заг. ред. А.І. Кудряченко // Кол. монографія. - Інститут європейських досліджень НАН України. - К.: Університет «Україна», 2010. - 405 с.

19. Кучерепа М. Українські національні партії на Волині (1921-1939 роки). - Луцьк: Волинський національний університет ім. Л. Українки, 2011. - Ч. 1. - 303 с.

20. Литвин М. ЗУНР і Галицька СРР у геостратегії більшовицької Росії // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Вип. 18: Західноукраїнська народна республіка: До 90-річчя утворення. - Львів: Ін-т українознав. ім. І. Крип'якевича НАН України, 2009. - С. 101-118.

21. Малик Я. «Галицьке дійство» більшовиків у 1920 році: Нариси історії Галицької СРР. - Львів: ПАІС, 2012. - С. 57-58.

22. Патер І. Союз визволення України. Проблеми державності і соборності. - Львів: Інститут українознавства НАН України, 2000. - 346 с.

23. Українська соціал-демократія в суспільно-політичному житті ЗУНР (листопад 1918 р. - липень 1919 р.). Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Львів, 2009. - Вип. 18. - С. 216-228.

24. Сливка Ю. Сторінки історії КПЗУ. - Львів: Каменяр, 1989. - 94 с.

25. Kuczynski J. Der Ausbruch des ersten Weltkrieges und die deutsche Sozialdemokratie. - Berlin, 1957. - 300 s.

26. Ленин В.И. Задачи революционной социал-демократии в европейской войне. Полное собрание сочинений, изд. 5-е, Том 26. - М.: Издательство политической литературы, 1969. - С. 1-7.

27. Bernstein E. Die Internationale der Arbeiterklasse und der europдische Krieg. - Tьbingen, 1915. - S. 28-37.

28. Akselrod P. Die Krise und die Aufgaben der internationalen Sozialdemokratie. - Zьrich, 1915. - S. 67.

29. Braunthal J. Geschichte der Internationale. T. I. - Hannover, 1961, T. II. - S. 53.

30. Scharlau W.B. Parvus-Helphand. Eine polische Biographie. - Berlin, 1964. - 371 s.

31. Gankin O., Fischer H. The Bolsheviks and the World War. The orgin of the Third International. - Stanford, 1960 - P. 264-266.

32. Tiemkin J.G. Lenin i miezdunarodnaja socjaldemokracja 1914-1918. - Moskwa, 1968. - S. 588-593.

33. Humbert-Droz J. Der Krieg und die Internationale. Die Konferenzen von Zimmerwald und Kienthal. - Europa Verlag, 1964. - 150 s.

34. Wohlgemuth H. Deutschland und die deutsche Arbeiterbewegung von der Jahrhundertwende bis 1917. - Berlin, 1963. - 455 s.

35. Bartel W. Lewica niemieckiej socialdemokracji w walce przeciwko militaryzacji i wojnie. - Warszawa, 1963. - 58 s.

36. Wanderberg M. Wzlot i upadek Karola Kautskiego. T. II. - Krakow, 1972. - 349 s.

37. Prager E. Geschichte der USPD. - Berlin, 1921. - 290 s.

38. Czubinski A. Stanowisko socjaldemokracji niemieckiej wobec polityki kolonialnej II Rzeszy w latach 1876-1914. - Poznan, 1966. - S. 240.

39. Braunthal J. Victor und Friedrich Adler. Zwei Generationen Arbeiterbewegung. - Wien, 1965. - S. 218.

40. Cole G.D.H. A History of Socialist Thought. Vol. IV. Communism and Social Democracy 19141931. - London, 1958. - 407 p.

41. Krupska N. Wspomnienia o Leninie. - Warszawa, 1958. - 345 s.

42. Tomicki J. Rozpad Miзdzynarodowki Mlodziezy Socjalistycznej i proba jej odbudowy po zakonczeniu I wojny swiatowej // Pokolenia. - 1971. - № 4. - S. 12.

43. Манфред А. Циммервальдское движение в швейцарской социал-демократии // Пролетарская революция. - 1929. - № 7(90).

44. Первая Циммервальдская конференция. Официальные документы. - Пг., 1915. - С. 21.

45. Lademacher H. Die Zimmerwalder Bewegung. T. I. Protokolle. - Paris, 1967. - S. 265-268, 271.

46. Зиновьев Г., Ленин В. Против течения: сб. ст. из «Социал-демократа», «Коммуниста» и «Сборника социал-демократа». - М.; Пг., 1923. - С. 353-354.

47. Lenin W.I. Wniosek Komitetu Centralnego SDPRR na II konfederacjз socjalistyczn. Dziela. T. 22. - Warszawa, 1950. - 500 s.

48. Reisberg A. Lenin und die Zimmerwalder Bewegung, Dietz, - Berlin, 1966. - 322 s.

49. Tych F. PPS-Lewica w latach wojny 1914-1918. - Warszawa, 1960. - 160 s.

50. Седьмая («Апрельская») всероссийская и общегородская конференция РСДРП (б): апрель 1917 г. - М.; Л., 1934. - 200 с.

51. Scheidemann Ph. Memoiren eines Sozialdemokraten. T. I-II. - Dresden, 1928. - 560 s.

52. Balabanoff A. Die Zimmerwalden Bewegung 1914-1919. Archiw fьr Geschichte des Sozialismus und der Arbeiterbewegung. XII Jahrg. - Leipzig, 1926. - S. 364-365.

53. Scheidemann Ph. Der Zusammenbruch. - Berlin, 1921. - 233 s.

54. Scharlau W. B., Zeman Z. Freibeuter der Revolution. Parvus-Helphand. Eine polische Biographie. - Kцln 1964, 352 s.

55. Mogilewskij S.A. Wosstanowlenije II Internacjonala. - Leningrad, 1963. - 370 s.

56. Knebel J. SPD wobec sprawy polskiej (1914-1918). - Warszawa, 1967. - 253 s.

57. Internatonaler Sozialisten Kongress zu Stuttgart 18. bis 24. August 1907. - Berlin, 1907. - S. 105.

58. Invitation a la Confйrence Socialiste internationale de Stockholm (15 aoыt 1917 et jours suivants). CA KC PZPR, 150/III/18a.

59. Lademacher H. Die Zimmerwalder Bewegung. Protokolle und Korrespondenz. - The Hague, Mouton, 1967. - Vol. 2. - 540 s.

60. Memorandum on War Aims. Inter-Allied Labour and Socialist Conference. - London, 1918. - 70 s.

61. Adler V. Briefwechsel mit August Bebel und Karl Kautsky. Gesammelt und erlдutert von Friedrich Adler. - Vienna, 1954. - S. 659-660

62. Ebert F. Antwort an Henderson. Zur Frage der internationalen Konferenz // Vorwдrts. - 18.09.1918. - Nr. 257. - S. 2.

63. Jednosc Robotnicza. - 29.09.1918. - Nr. 39. - S. 6.

Малец А.Е., Малец Н.Б. Организационные и идейно-политические изменения в международном рабочем движении накануне и во время Первой мировой войне.

Проанализированы особенности создания и деятельности международных левых объединений в первой трети ХХ в., выяснены особенности деятельности II Интернационала накануне и в годы Первой мировой войны, охарактеризованы идеологические противоречия между социал-демократическими партиями в этот период. Выделены причины расколов во IIИнтернационале, охарактеризованы процессы, которые предшествовали образованию III Интернационала (Коммунистического Интернационала) и Рабочего Социалистического Интернационала. Исследованы причины разделения во Втором Интернационале, процессы формирования Третьего Интернационала (Коммунистический Интернационал) и Рабочего Социалистического Интернационала и сравнены организационные структуры Коминтерна и Рабочего Социалистического Интернационала. Отмечается, что после Октябрьской революции в России большевики все больше влияли на мировое левое движение. Пропагандируя идеи социалистической революции и диктатуры пролетариата, по инициативе В. Ленина они образовали Третий Интернационал, объединяя коммунистические партии. После образования Коминтерна ряд левых социалистических партий разорвали отношения с Интернационалом. Центристские партии, отвергали условия большевиков, с середины 1920-х гг. объединились вокруг двух центров: Второго Интернационала (Лондон) и Венского 2С Интернационала.

Ключевые слова: международное левое движение, Социалистический рабочий интернационал, Коммунистический интернационал, революция, пропаганда, идеология, партия.

Malets O., Malets N. Organizational and Ideological and Political Changes in the International Labour Movement Before and During the First World War.

The features of the creation and activities of international left associations in the first third of the XXth century are analyzed, the features of the activities of the Second International on the eve and during the First World War are clarified, the ideological contradictions between the Social Democratic parties in this period are characterized. The reasons for the splits in the Second International are highlighted; the processes that preceded the formation of the Third International (Communist International) and the Workers' Socialist International are characterized. The reasons for the separation in the Second International, the processes of the formation of the Third International (Communist International) and the Workers' Socialist International are investigated, and the organizational structures of the Comintern and the Workers' Socialist International are compared. It is noted that after the October Revolution in Russia, the Bolsheviks increasingly influenced the world left movement. Promoting the ideas of the socialist revolution and the dictatorship of the proletariat, at the initiative of V. Lenin, they formed the Third International, uniting the communist parties. After the formation of the Comintern, a number of left-wing socialist parties severed relations with the International. The centrist parties rejected the conditions of the Bolsheviks, since the mid-1920s. They united around two centers: the Second International (London) and the Vienna 2% International.

Keywords: International Left Movement, Socialist Labor International, Communist International, revolution, propaganda, ideology, party.

Размещено на Allbest.ru