Слідами одного анонімного листа: орендування земель євреями у Правобережній Україні наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Слідами одного анонімного листа: орендування земель євреями у Правобережній Україні наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст.

Андрій Бородій

кандидат історичних наук (Тернопіль, Україна),

Олександр Завальнюк

доктор історичних наук, професор, професор кафедри історії України, Кам'янець-Подільський національний університет ім. І. Огієнка (Кам'янець-Подільський, Україна),

Олександр Федьков

доктор історичних наук, доцент, завідувач кафедри архівознавства, спеціальних історичних та правознавчих дисциплін, Кам'янець-Подільський національний університет ім. І. Огієнка (Кам'янець-Подільський, Україна)

Анотація

Метою цієї статті є з'ясування питання про роль євреїв в орендуванні земель у губерніях Правобережної України наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму та науковості. Реалізація дослідницької стратегії зумовила використанні загальнонаукових (аналіз, синтез), історичних (історіографічний, історико-генетичний, проблемно-хронологічний) методів. Мікроісторичний підхід потребував застосування мікроаналізу. Наукова новизна. Здійснено аналіз оригінальних історичних джерел і наукової літератури та з'ясовано, що всупереч антисемітській політиці Російської імперії, яка проявилася й після реформи 1861 р., позначившись, зокрема, в ухваленні законодавчих актів, що забороняли євреям набувати у власність та орендувати землі, вони все ж були активними учасниками аграрних відносин. Проведений мікроаналіз "волинського казусу" засвідчив, що інформація про неправову оренду євреями землі повністю підтвердилася. Дворяни здавали в оренду повністю або частково маєтки, використовуючи для цього підставних осіб "із християн", переважно дворян, або під виглядом виконання євреями-орендарями обов'язків управителів (прикажчиків). Наведено також численні дані про подібні практики в Київській і Подільській Губерніях. Висновки. Євреї-підприємці опанували важливу нішу в аграрній сфері - оренду землі - та ставали потужними конкурентами українських хліборобів у боротьбі за неї. Унаслідок цього, а також через низку інших причин, серед значної частини українського селянства складалися неґативні настрої щодо євреїв. Оскільки немає даних офіційної статистики (адже орендування земель здійснювалося на основі таємних і нелегальних угод), подальше дослідження проблеми вбачається у виявленні та аналізі нових емпіричних фактів про оренду євреями земель у Правобережній Україні та в інших регіонах Російської імперії. єврей орендування губернія

Ключові слова: "волинський казус", євреї, оренда, земля, українські селяни, Правобережна Україна.

Andrii Borodii

Candidate of Historical Sciences (Ph. D. in History) (Ternopil, Ukraine)

Oleksandr Zavalniuk

Doctor of Historical Sciences (Dr. Hab. in History), Professor, Professor at Department of History of Ukraine, Kamianets-Podilskyi I. Ohiienko National University (Kamianets-Podilskyi, Ukraine),

Oleksandr Fedkov

Doctor of Historical Sciences (Dr. Hab. in History), Docent, Head at Department of the Archival, Special Historical and Law Disciplines, Kamianets-Podilskyi I. Ohiienko National University (Kamianets-Podilskyi, Ukraine)

Tracing One Anonymous Letter:

Land Leasing by Jews in Right-Bank Ukraine in the Late Nineteenth and Early Twentieth Centuries

The purpose of this article is to clarify the issue about the role of Jews in land leas in the provinces of Right-Bank Ukraine in the late 19th and early 20th centuries. The methodology of the research is based on the principles of historicism and science. The implementation of the research strategy led to the use of general scientific (analysis, synthesis), historical (historiographic, historical- genetic, chronological) methods. Scientific novelty. The analysis of original historical sources and scientific literature was carried out and it was found out that, contrary to the anti-Semitic policy of the Russian Empire, which manifested itself after the reform of 1861 and had a reflection, in particular, in the adoption of legislative acts prohibiting Jews from owning and leasing land, they were still active participants in agricultural relationship. A microanalysis of the Volyn Case was carried out and it fully confirmed the illegal lease of the land by Jews. The nobles leased out the whole or partially their estates, using the frontmen from "the Christian", mainly nobles, or under the guise of executing the duties to governors (estate managers) by Jewish leaseholders. Numerous data on similar practices in the Kyiv and Podillia provinces have been also given. Conclusions. The provided data have shown that the Jewish entrepreneurs had taken over an important niche in the agricultural sphere - land leasing - and became powerful competitors to Ukrainian peasants in the struggle for it. As a result of it, as well as a number of other reasons, a large part of the Ukrainian peasantry developed negative attitudes towards Jews. Since no official statistics are available, as land leases were made on the basis of secret and illegal agreements, the further investigation of the issue is seen in the defining and analysis of new empirical facts about land leasing by Jews in Right-Bank Ukraine and other regions of Russian Empire.

Keywords: Volyn Case, Jews, leasing, land, Ukrainian peasants, Right-Bank Ukraine.

Історія взаємин сусідніх народів поряд зі здобутками майже завжди має тягар неґативу. Зазначене твердження цілком стосується українсько-єврейських відносин. Із кінця XVIII й до початку ХХ ст. українці та євреї, не маючи власної державності, проживали під владою Російської імперії. Остання провадила антисемітську політику, спрямовану, зокрема, на визначення місця мешкання та зміну/обмеження напрямів господарської діяльності юдеївПоняття "єврей" містить низку компонентів, найважливішим з яких виступає сповідування юдаїзму. Саме тому у цій статті використовуються слова "єврей" та "юдей" як синоніми, хоча автори розуміють, що вони не цілком тотожні (див.: Гольдин С. Еврей как понятие в истории имперской России // "Понятия о России": К исторической семантике имперского периода. - Т.ІІ. - Москва, 2012. - С.343).. Ці заходи значною мірою вплинули на розвиток взаємин між українським та єврейським народами, не сприяючи розв'язанню, натомість примножуючи низку суперечностей між ними. У результаті наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. відбулися чисельні жорстокі погроми, які влада не зуміла (або не захотіла) зупинити чи обмежити. Антиєврейські акції 1917--1921 рр. стали складовою частиною військово-політичних, економічних, соціальних та інших конфліктів, що характеризували революцію загалом, обумовивши її особливості в окремих реґіонах. У виданому нещодавно фундаментальному збірнику документів, присвяченому тим подіям, українським землям відведено 539 сторінок (206 документів)Книга погромов: Погромы на Украине, в Белоруссии и европейской части России в период Гражданской войны, 1918--1922 гг.: Сб. док. / Отв. сост.: И.А. Зюзина, Л.Б. Милюкова (Украина, европейская часть России), Е.С. Розенблат, И.Э. Еленская (Белоруссия), при участии В.Т. Середы - Москва, 2008. - 1032 с.. Щоправда укладачі, автори передмови та коментарів, публікуючи величезний масив джерел, не дають відповіді на питання про причини, які призвели до таких руйнівних ексцесів. Проте вони зумовлювалися, на нашу думку, низкою обставин політичного, соціально-економічного, духовно-культурного та ментального характеру. Одна з причин стосувалася сфери аграрних відносин на теренах, де проживали українці, росіяни, поляки, євреї. Юдеї-підприємці, усупереч антисемітській державній політиці російського царату, зокрема недемократичним законодавчим заборонам, здійснювали успішну діяльність у вкрай чутливій для селянства аграрній галузі, викликаючи його невдоволення. А збройні сили протиборчих сторін, за винятком польських військ і, частково, російських білоґвардійців, мали характер переважно ірреґулярних з'єднань, більшість яких укомплектовувалися з учорашніх селян, котрі, скоріше, підкорялись авторитету свого командира, аніж верховному командуваннюТам же. - С.3.. Одночасно Україну охопив потужний рух селянства, яке, згідно з власними ментальними настановами, бачило в євреях визискувачів (заможних лихварів, орендарів, шинкарів, спекулятивних торговців, посередників тощо), але аж ніяк не трудових людей, що виконують важку, виснажливу фізичну роботу на землі.

Аграрне питання займало важливе місце в історіографії часів СРСР. Свідченням цієї тези слугують праці провідних радянських дослідників-аграрників А. Анфімова, І. Ковальченка, М. Лещенка, П. Першина, Д. Пойди, П. Теличука, М. Якименка та ін.Анфимов А.М. Земельная аренда в России в начале ХХ в. - Москва, 1961. - 205 с.; Его же. Крестьянское хозяйство европейской России 1881--1904 гг. - Москва, 1980. - 237 с.; Его же. Крупное помещичье хозяйство европейской России: конец ХІХ - начало ХХ вв. - Москва, 1969. - 392 с.; Ковальченко И.Д., Селунская Н.Б., Литваков Б.М. Социально-экономический строй помещичьего хозяйства европейской России в эпоху капитализма. - Москва, 1982. - 264 с.; Ковальченко И.Д., Моисеенко Т.Л., Селунская Н.Б. Социальноэкономический строй крестьянского хозяйства европейской России в эпоху капитализма. - Москва, 1988. - 223 с.; Лещенко М.Н. Класова боротьба в українському селі в епоху домонополістичного капіталу. - К., 1970. - 304 с.; Його ж. Українське село в революції 1905--1907 рр. - К., 1977. - 360 с.; Першин П.М. Нариси аграрної революції в Росії. - К., 1959. - 420 с.; Пойда Д.П. Крестьянское движение на Правобережной Украине в пореформенный период (1866--1900 гг.). - Дніпропетровськ, 1960. - 488 с.; Теличук П.П. Економічні основи аграрної революції на Україні. - К., 1973. - 189 с.; Якименко М.А. Земельна оренда на Україні в період капіталізму // Український історичний журнал. - 1991. - №2. - С.54--63. У них розглянуто вплив реформи 1861 р. на процес мобілізації земельної власності, розвиток поміщицьких і селянських господарств, а також соціально-класові взаємини в українському селі в пореформену добу та на початку ХХ ст. Водночас етнічні аспекти аграрних відносин, зокрема й орендних, фактично не досліджувалися.

У перші роки незалежності України інтерес до проблем аграрної історії дещо зменшився, але вихід друком неординарних праць Д.Бовуа знову актуалізував йогоБовуа Д. Шляхтич, кріпак і ревізор: Польська шляхта між царизмом та українськими масами (1831--1863) / Пер. з фр. - К., 1996. - 421 с.; Його ж. Битва за землю в Україні: 1863--1914: Поляки в соціо-етнічних конфліктах / Пер. з фр. - К., 1998. - 336 с.; Beauvois D. La bataille de la terre en Ukraine (1863--1914): Les Polonais et les conflits socio-ethniques. - Lille, 1993. - 347 р.. З'ясовуючи роль поляків у суспільних відносинах на Правобережжі України, французький дослідник у майстерному науковому стилі охарактеризував етнічні аспекти аграрного питання - російсько-польський, польсько-український і внутрішньопольський антагонізми. Попри те, що автор відзначав роль євреїв в аграрних відносинахБовуаД. Битва за землю в Україні... - С.48-55, 123-124, 128, 311-312., він не розглядав їх як повноцінного учасника зазначених процесів наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. Після праць Д. Бовуа вийшла низка досліджень, які засвідчили важливість аграрної тематики у сучасному українському історієписанніБондар В.В. Аграрна і соціальна історія пореформеного селянства в сучасному українському історіописанні: Автореф. дис. ... канд. іст. наук. - К., 2010. - 20 с.. У монографіях і статтях Н.Р. ТеміровоїТемірова Н.Р. Поміщики України в 1861-1917 рр.: соціально-економічна еволюція. - Донецьк, 2003. - 319 с.; Її ж. Застосування оренди на поміщицьких землях в українських губерніях Росії (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.) // Наукові праці Миколаївського державного гуманітарного університету. - Вип.8. - Миколаїв, 2000. - С.50-56; Її ж. Сільськогосподарське виробництво у великих поміщицьких маєтках Правобережної України на початку ХХ ст. // Український селянин. - Вип.3. - Черкаси, 2001. - С.200-204., В. ШевченкаШевченкоВ.М. Земельний ринок України (1861-1917 рр.). - Ніжин, 2010. - 344 с.; Його ж. До характеристики категорій земельних власників України другої половини ХІХ - початку ХХ ст.: дворянство // Український селянин. - Вип.10. - Черкаси, 2006. - С.246-249; Його ж. Деякі актуальні проблеми вивчення еволюції земельного ринку в Україні у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. // Проблеми історії України ХІХ - початку ХХ ст. - Вип.16. - К., 2009. - С.98-107., А. КриськоваКриськов А.А. Землеволодіння і землекористування в губерніях Правобережної України кінця XVIII - початку XX ст. - Тернопіль, 2014. - 324 с. відбито, зокрема, етнічні аспекти аграрного питання. Повніше з'ясував проблему орендування землі євреями у Правобережній Україні А. КриськовТам само. - С.119-125, 201-202.. Торкався її Д. КудіновКудінов Д.В. Селянський рух Наддніпрянської України у 1900 - лютому 1917 рр.: історіографія проблеми. - Суми, 2014. - С.55-60, 167-189.. З аграрної проблематики захищено декілька кандидатських дисертацій, а найповніше роль юдеїв в орендних відносинах відображено у праці А. БородіяБородій А.І. Євреї в аграрних відносинах на території Правобережної України в 1861-1914 рр.: Автореф. дис. ... канд іст. наук. - Кам'янець-Подільський, 2015. - 16 с.. Цінною для нашого дослідження стала студія С. ҐольдінаГольдин С. Еврей как понятие в истории имперской России. - С.340-391., який зазначив, що мотив російського уряду ("захист християн від єврейської експлуатації") впливав "на розуміння сутності єврейства та на політику щодо нього аж до 1917 р."Там же. - С.345, 352-354, 365-366, 373-374, 389-391.. Побіжно відтворено роль євреїв в орендних відносинах і у працях вітчиз- нянихІващенко О.М., Поліщук Ю.М. Євреї Волині (кін. ХІХ - поч. ХХ ст.). - Житомир, 1988. - 191 с.; ЛюбченкоВ. Євреї у складі Російської імперії // Нариси з історії та культури євреїв України / Упор. і ред. Л.Фінберг, В.Любченко. - К., 2008. - С.70-71; Найман О.Я. Історія євреїв України. - К., 2003. - 496 с.; Погребінська І.М. Правове та економічне становище євреїв в Україні (кінець ХІХ - початок ХХ ст.) // Український історичний журнал. - 1996. - №4. - С.124-132; Погребинская И. Современный методологический поход к проблеме украинско-еврейских отношений (конец ХІХ - начало ХХ вв.) // Євреї в Україні: історія, культура, традиції. - К., 1997. - С.209-226; Самарцев І.Г. Євреї в Україні на початок ХХ ст. // Український історичний журнал. - 1994. - №4. - С.19-29; Поліщук Ю. Національні меншини Правобережжя України в контексті етнічної політики Російської імперії (кінець ХУЛІ - початок XX ст.). - К., 2012. - С.170-172; Щербак М.Г., Щербак Н.Д. Національна політика царизму на Правобережній Україні (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.). - К., 1997. - 92 с.; Щербак Н. Національне питання в політиці царизму у Правобережній Україні (кінець XVin - початок XX ст.). - К., 2005. - 616 с. та зарубіжнихАбрамсон Г. Молитва за владу: Українці та євреї під час революції (1917-1920) / Пер. з англ. - К., 2017. - 320 с.; Кандель Ф. Очерки времён и событий: Из истории российских евреев. - Ч.3: 1882-1920 гг. - Иерусалим, 1994. - 238 с. авторів, котрі досліджують історію цього й інших народів, що мешкали на теренах України.

Отже проблема аграрних відносин у Російській імперії та її складовій - українських правобережних ґуберніях у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. традиційно займає важливе місце у вітчизняній і зарубіжній історіографіях. Проте аналіз публікацій засвідчує відсутність дослідження, в якому комплексно з'ясовувалася б роль євреїв в орендних земельних відносинах на Правобережжі України в поре- формену добу. Спробуємо висвітлити це нижче.

У дні "Волинської тривоги 1907 р."Федьков О., Хоптяр А. "Волинська тривога 1907 року" (з історії суспільно-політичного життя початку ХХ ст.) // Вісник Кам'янець-Подільського національного університету ім. Івана Огієнка: Історичні науки. - Вип.6. - Кам'янець-Подільський, 2013. - С.530--541., орієнтовно у середині року, на ім'я прем'єр- міністра Російської імперії П. Столипіна надійшов анонімний лист. Судячи з його змісту, автор належав до освічених і патріотично налаштованих громадян та проживав, імовірно, у містечку Грицеві Заславського повіту Волинської ґубернії. Він наводив суспільно значиму інформацію, яку високопосадовець не міг проіґнорувати, поклавши послання "під сукно". У листі наводилися дані по Волині, за словами дописувача - "розпліднику юдейської політики в державі", що мали б переконати голову уряду в існуванні "єврейського спруту", котрий "оповив" економіку, державне управління та інші галузі життя краю. Анонім риторично закликав прем'єр- міністра: "Заради Бога, переконайтеся, що це не Волинь, а Юдея"Центральний державний історичний архів України, м. Київ (далі - ЦДІАК України). - Ф.276. - Оп.1. - Спр.6. - Арк.14.. Оскільки у зверненні йшлося про "антидержавну" пропаґанду в реґіоні, то для перевірки інформації його надіслали начальникові Київського охоронного відділенняТам само. - Арк.13..

У листі повідомлялося, зокрема, про те, що на Волині євреї таємно орендують і купують на чуже ім'я маєтки, ліси, млини, беруть державні підряди. Автор указував на зв'язки повітових і ґубернських предводителів дворянства з єврейськими підприємцями, підкреслював вплив останніх на поліцію, фінанси, пресу, управління земельними та лісовими ресурсами. "Так усе на Волині в руках євреїв, як би вас не переконували з провінції, - наголошував анонім, - рівноправ'я таємне досягнуте"Там само. - Арк.14.. Зазначалося також, що уряд протистоїть "єврейському капіталу" недієвими методами, що боротьбу слід посилити, приміром у законодавчій сфері. Якщо ж жодних заходів не буде вжито, негласний "Alliance Israelite" серед багатих волинських євреїв зміцнить свої позиції, посилить власний вплив на місцевих жителів, а отже похитне державну владуТам само. - Арк.14--15.. Зауважимо, що проведене таємною поліцією розслідування не виявило ознак цього нібито всемогутнього "Alliance Israelite"Там само. - Арк.21 зв. - 22.. Зосередимося натомість на предметі нашої розвідки.

У листі стверджувалося, що рівноправ'я євреїв на Волині "здійснено таємно", завдяки "високопоставленим" землевласникам, котрі "задля своїх інтересів теж таємно їм протегують"Там само. - Арк.14.. Останні, мовляв, у пресі, на зібраннях, із трибуни для годиться "пристойно нападають на євреїв, [закликають] записуватися у "Союз російського] н[ароду]", але повернувшись додому це не заважає віддати євреєві маєток в оренду - забезпечити його долю"Там само.. Також стверджувалося, що таємна оренда євреями маєтностей створила добрі передумови для ведення політичної пропаґандиТам само.. Очевидно, що саме це найбільше занепокоїло міністерство внутрішніх справ, відтак виконувач обов'язків віце-директора департаменту поліції М. Харламов надіслав анонімне звернення начальникові Київського охоронного відділення для реагування, а останній переправив його керівникові Волинського ґубернського жандармського управління.

Розглянувши зміст листа, очільник волинських жандармів полковник М. Сомов провів усебічне розслідування, результатом якого стало цілком таємне донесення від 29 листопада 1907 р. на ім'я начальника Південно-Західного районного охоронного відділенняТам само. - Арк.19--22.. Звіт підготовлено на основі доповідей помічників головного жандарма Волині в повітах. Документ підписали М. Сомов і секретар ґубернського жандармського управління ротмістр В. Стрекаловський. Зазначалося, що "викладене у цій заяві щодо того, що самі росіяни віддають у руки євреїв і, обходячи закон, дають можливість євреям орудувати землею та експлуатувати селян, цілком справедливе"Там само. - Арк.19.. Далі подавалася інформація про власників маєтків і нерухомості, характеризувалися об'єкти (земля, ліси, млини тощо), які перебували в оренді юдеїв, наводилися дані про орендарів, в окремих випадках - про підставних осіб, котрі виступали посередниками при укладанні незаконних угод. Примітно, що серед землевласників містилися прізвища не лише дворян-"росіян" (тобто, за тодішніми політично-мовними практиками, росіян та українців - Авт.), але й поляків. В оренду маєтки здавалися цілком або частинами. Орендарями виступали як окремі євреї-підприємці (таких випадків більшість), так і їх об'єднання. Загалом у донесенні перелічено 89 епізодів незаконної оренди євреями земель і лісових угідь, що по повітах розподілялися так: Кременецький - 25, Володимир-Волинський - 12, Старокостянтинівський - 9, Овруцький - 8, Луцький - 7, Рівненський - 6, Дубенський - 5, Новоград-Волинський - 4, Ковельський - 2, Житомирський - 1 та ін. Про те, що перелік неповний, свідчила ремарка М. Сомова: "Окрім того багато й інших дрібних маєтків і фільварків фактично експлуатуються євреями"Там само. - Арк.21.. Зазначене дає підстави для твердження, що в документі відображалася оренда лише великої та середньої нерухомості, а дрібна, котра переважала, залишилася поза увагою жандармів з огляду на складність і заплутаність аграрних відносин у краї.

Для ілюстрації наведемо окремі дані зі звіту. Власник маєтку Воронів Тучинської волості Рівненського повіту В. Прушинський здавав його в оренду Г. КлеймануТам само. - Арк.19.. У Дубенському повіті барон Струве видав довіреність євреєві Бінштоку на управління маєтком у Судобицькій волості, а також передав в оренду М. Івянському, А. Лендеру, Е. Рахмілевичу, І. Кроненберґу і Е. Триллінґу ліс та лісопильню (з річним оборотом понад 200 тис. руб.) при залізничній станції СмигаТам само. - Арк.19--19 зв.. У Кременецькому повіті ґенерал Бобриков здав в оренду маєтки в містечку Катербурґ Рейзі Яглем та у с. Кудлаївка І. ФренкелюТам само. - Арк.19 зв.. У цьому ж повіті поміщик Гуляницький передав два маєтки у с. Колосовій - А. Клюйфарну й Д. Докману, а у с. Мар'янівка Вишневецької волості - КагануТам само. - Арк.19 зв. - 20.. У Новоград-Волинському повіті великий маєток Ц. Водзінської (близько 6 тис. дес.) із шістьма фільварками орендували любарські євреї П. Марґуліс і Ш. Мелівкер (підставною особою став лікар О. Федоров із м. Хмільник Подільської ґубернії)Там само. - Арк.20.. У тому ж повіті частину маєтку поміщика Карвіцького під виглядом прикажчика орендував Н. ГладкийТам само.. Власник маєтностей у селах Лукова та Воронки Луцького повіту І. Бєлоусов надавав їх в оренду, відповідно, Х. Берку, Є. ШварценблатуТам само. - Арк.20 зв.. Загалом у 83 випадках землю в оренду євреям здавали поміщики. Національність останніх інколи можна встановити за іменами та прізвищами: росіяни - графиня Шувалова, ґенерал Бобриков, дружина контр-адмірала О. Дубасова, Є. Балашова, Добринін; поляки - княгиня В. Козловська, графи К. Красицький і Ф. Чацький, В. Прушинський, В. Ітарь, Б. Малаховський та ін. Інколи прізвища промовляють про німецьке (барон Струве, ґенералова дружина Л. Раух), вірменське (ґенеральша Тер-Асатуровська) походження. Загалом серед власників маєтків, які здавалися в оренду євреям, можна констатувати переважання поляків і росіян.

Поряд із зазначеними "типовими" орендодавцями, виокремимо шість "нетипових". Про те, що до незаконних оренд була причетна імператорська родина, свідчив такий факт. У с. Верхові Острозького повіту маєток удільного відомства винаймав острозький купець М. ЗусманТам само. - Арк.20.. Маєток купця Муравйова в містечку Людвипіль на Рівненщині орендував З. КолтунТам само. - Арк.19.. Священик А. Гордасевич свій маєток при с. Огіївці Старокостянтинівського повіту здавав в оренду Ф. АйзінмануТам само. - Арк.21.. Маєток землеміра К. Семенова в Овруцькому повіті (населений пункт не вказано) винаймав Н. НейманТам само.. Землю костелу в м. Овруч орендував Б. ТуровськийТам само.. Єврейською підприємливістю вирішили скористатися й українські селяни. Маєток Рітець при с. Пулемець Володимир-Волинського повіту, що належав хліборобам, які придбали його за допомогою Селянського банку, був переданий в оренду спадкоємцям єврея Я. ВапнярськогоТам само. - Арк.20 зв..

Донесення засвідчувало, що єврейська оренда не обмежувалася суто землею. Так, щодо Кременецького повіту, де зазначена практика набула найбільшого поширення, стверджувалося, що "в руках євреїв" опинилися майже всі "млини, винокурні заводи й ліси з лісопильнями"Там само. - Арк.20.. На Дубенщині євреї орендували всі дрібні млини та пивоварні. Начальник волинських жандармів повідомляв, що "навіть Почаївська лавра, яка мала при монастирі в м. Дубно лазню, віддала її в оренду на 12 років євреєві Мошці Кельнеру"Там само. - Арк.19 зв.. Зазначена угода не суперечила законодавству, але свідчила про подвійні стандарти монастирської верхівки, яка, усупереч власній активній антисемітській пропаґанді, водночас не гребувала користуватися юдейською підприємливістю.

Із доповіді начальника жандармського управління можна частково з'ясувати, як землевласники та євреї-орендарі обходили законодавчі обмеження щодо оренди земель. У 19 випадках із 89 (21,3%) вказувалося на існування посередників (підставних осіб), які виступали нібито орендарями. Що це були за люди? У документі названо імена семи дворян, у тому числі повітового предводителя з Дубенщини Брунста, який виступав посередником при оренді Г. Таксером маєтку графині Шувалової. Жандармам було відомо про чотирьох посередників-селян, зокрема старосту с. Туричани Володимир-Волинського повіту Т. Рудя. У трьох випадках називалася професія або заняття підставних осіб: лікар, аптекар, нижчий державний службовець (об'їзний казенної лісової дачі). Соціальний статус п'яти осіб, у тому числі однієї жінки, не зазначався.

У семи (7,9%) випадках оренди зустрічаються формулювання "за довіреністю"Там само. - Арк.19., "під виглядом повірених власника"Там само. - Арк.20., "під виглядом прикажчика"Там само., "під виглядом управляючого"Там само., які засвідчували, що юдей-орендар номінально відігравав роль керуючого маєтком або ж прикажчика.

В одному випадку (1,1%), оренду частини маєтку в с. Туричани, який належав землевласникові Крижановському, Х.-М.Левін реалізував неофіційно ("за домашньою угодою")Там само. - Арк.20 зв.. У переважній більшості епізодів (62 або 69,7%) жандарми лише констатували факт незаконної оренди землі євреями. Напевно, тут також маємо справу з неофіційними домовленостями землевласників та орендарів.

Завершуючи мікроаналіз фактів про незаконні єврейські оренди, полковник М. Сомов зробив висновок, що зазначені обставини зумовлювали загострення взаємин між поміщиками й селянами. Вони також ускладнювали відносини між євреями та українцями-селянами. Посадовець зазначав, що всі згадані в доповіді євреї мали контракти на підставних осіб і, згідно зі своїми інтересами, "експлуатують [...] як самі маєтки, так і місцевих селян" (примітно, що у жодному випадку не йшлося про передавання землі у суборенду). Жандарм також зауважував, що враховуючи нерозверстаність поміщицьких і селянських ґрунтів при сервітутному праві, остання обставина "чимало сприяє загостренню взаємин між поміщиками та селянами, оскільки над селянином царює той-таки єврей, який фактично користується землею"Там само. - Арк.21--21 зв.. Зазначені обставини, безперечно, акумулювали у собі на перспективу значний вибуховий ефект.

Отже наведені в анонімному листі на ім'я прем'єр-міністра П. Столипіна дані про незаконну оренду євреями землі у Волинській ґубернії повністю підтвердилися розслідуванням місцевого жандармського управління. Усього було зафіксовано винаймання повністю або частково 89 маєтків. З'ясувалося, що землю здавали в оренду переважно "російські" та польські дворяни. У 27 випадках жандарми встановили, що оренда здійснювалася через підставних осіб, переважно дворян, або під виглядом виконання орендарями обов'язків управителів (прикажчиків).

Виникає низка запитань щодо причин, типовості та наслідків для інших ґуберній Правобережної України такого явища, як оренда землі євреями. У провідних країнах Західної Європи на той час уже ставали очевидними плоди модернізації, формувалися демократичні суспільства, економіка будувалася на ринкових засадах, а законодавство не містило обмежень щодо соціального, етнічного походження чи конфесійної належності для здійснення підприємницької діяльності.

Натомість в умовах самодержавної Росії, у складі котрої в останній третині XVIII ст. в результаті поділів Речі Посполитої опинилося поліетнічне населення, включно з євреями, обставини складалися по-іншому. Починаючи з імператриці Катерини ІІ й до

Миколи ІІ офіційна політика щодо юдеїв мала дискримінаційний характер і спрямовувалася на асиміляціюЗаконы о евреях: Сборник извлечений из законов Российской империи, действующих о евреях постановлений. - Х., 1889. - 290 с.; Инструкция для введения поверочной люстрации казённых имений в Западных губерниях. - Санкт-Петербург, 1866. - 27 с.; Мыш М.И. Руководство к русским законам о евреях. - Санкт-Петербург, 1898. - 548 с.; Оршанский И.Г. Русское законодательство о евреях. - Санкт-Петербург, 1877. - 456 с.; Принц Н. Аренда земельных имуществ: опыт пособия к заключению арендных договоров. - Х., 1874. - 295 с.; Сборник действующих законов о евреях (по своду законов по продолжению 1906 г.). - Санкт-Петербург, 1909. - 188 с.; Сборник действующих узаконений о праве евреев на жительство и производство торговли в Российской империи, с сенатскими и министерскими разъяснениями. - Санкт-Петербург, 1895. - 164 с.; Инструкция для введения поверочной люстрации казённых имений в Западных губерниях. - Санкт-Петербург, 1866. - 27 с.. Це полягало в обмеженнях у виборі місця проживання, занять, дотриманні власних духовних засад і традиційного способу життяМиндлин А. Государственные, политические и общественные деятели Российской империи в судьбах евреев: 1762--1917 годы: Справочник персоналий. - Санкт-Петербург, 2007. - 392 с.; Ульянова Г.Н. Законодательство о евреях в Российской империи, ХІХ - начало ХХ в. // Частное предпринимательство в дореволюционной России: этноконфессиональная структура и региональное развитие, ХІХ - начало ХХ в. - Москва, 2010. - С.314--332.. У другій половині ХІХ ст. російський уряд, із метою "запобігти єврейській експлуатації"Гольдин С. Еврей как понятие в истории имперской России. - С.372--374., видав низку актів, що реґулювали проживання євреїв у сільській місцевості та придбання ними у власність чи оренду земель. Так, 5 березня й 10 липня 1864 р. вийшли указиПолное собрание законов Российской империи. - Собрание 2. - T^L. - Санкт-Петербург, 1867. - №40656; Т.ХХХІХ. - Санкт-Петербург, 1867. - №41039., за якими всім без винятку юдеям у дев'яти західних ґуберніях, тобто у "смузі постійної осілості", заборонялося придбання будь-якими способами землі в поміщиків і селян. Ці норми було підтверджено 3 травня 1882 р.Там же. - Собрание 3. - Т.ІІ. - Санкт-Петербург, 1882. - № 834. У результаті поширилося таке явище, як укладання прихованих, "сірих" земельних угод. Євреї ставали неофіційними суб'єктами останніх, хоча публічно виступали в ролі управителів (прикажчиків). Нішу, яку вони традиційно займали, не змогло опанувати українське, російське чи польське населення. Попри все, потреба в такій економічній діяльності існувала. Тож євреї брали активну участь в аграрних відносинах.

Ще одним результатом обмежувальних норм стало те, що з офіційної статистики землеволодіння та землекористування зникли дані про юдеїв - власників чи орендарів земель. Так, переписи землеволодіння 1877 й 1905 рр. не містили жодних відомостей про перебування ґрунтів у власності або оренді євреївАнфимов А.М. Земельная аренда в России в начале ХХ в. - Москва, 1961. - 205 с.; Иванов Л.М. Распределение землевладения на Украине накануне революции 1905-1907 гг. // Исторические записки. - Т.60. - Москва, 1957. - С.176-214.. Статистика виявилася безпорадною при характеристиці їхньої ролі в орендних відносинах. У цю "пастку" потрапили дослідники, чиї праці спиралися здебільшого на дані офіційних переписів. Єдиною можливістю дослідити нібито "неіснуюче" єврейське землеволодіння й землекористування залишається пошук та аналіз емпіричних фактів з інших історичних джерел, зокрема діловодних матеріалів і документів особового походження.

Описаний вище "волинський випадок" не був якимось винятком. Ретроспективна історична інформація засвідчує, що євреї успішно ставали орендарями значних земельних угідь у Правобережній Україні, вдало конкуруючи з українським селянством у (скористаємося влучною метафорою Д. Бовуа) "битві за землю". Для підтвердження значного поширення єврейської оренди у сусідніх із Волинню ґуберніях і посвідчення даних, зібраних жандармами, використаємо матеріали архівних фондів канцелярій подільського та київського ґубернаторів (див. табл.). Розгляд проведено за ключовими словами "євреї", "оренда", "угода", "користування", "власність", "управляючий", "земля", "маєток", "млин", "ставок", "посіви", "ліс" та їх синонімами.

Обов'язковою умовою було поєднання термінів "єврей" або імен чи прізвищ представників цього етносу (Мошко, Сруль, Хаїм, Гершко та ін.) із діями щодо нерухомого майна у сільській місцевості на Поділлі й Київщині в 1861--1914 рр.

Кількість справ про незаконну оренду та власність євреїв на нерухомість за даними фондів канцелярій ґубернаторів

Отже на дві ґубернії налічувалося 752 справи щодо орендних відносин, управління, придбання у власність і користування маєтками, земельними ділянками, млинами та іншим нерухомим майном. Насправді кількість відповідних випадків була більшою, ніж зазначено в таблиці, адже низка справ стосувалася не тільки одного правопорушенняКам'янець-Подільський міський державний архів. - Ф.228. - Оп.1. - Спр.5704. - 121 арк.. Окрім того, очевидно, що чимало фактів не потрапили в поле зору органів державної влади, оскільки суб'єкти нелеґітимних угод усіляко приховували наявні аграрні відносини, в яких були економічно зацікавленими.

Основна маса документів припадає на період 1890-х рр. та початку ХХ ст. Але у хронологічному розрізі є прогалини. Це часи польського повстання 1863--1864 рр., російсько-турецької війни 1877-1878 рр. і революції 1905-1907 рр., коли увага влади була прикута саме до цих подій і справи про оренду майже не розглядалися. Причиною збільшення їх кількості наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. вважаємо те, що терміни чинності тривалих офіційних договорів почали спливати після 1881 р., їм на зміну прийшли неофіційні, латентні, що було кримінальним правопорушенням, а отже вимагало реакції владних органів. Таким чином, проведений аналіз дає підстави говорити про наявність єврейського землеволодіння та землекористування не лише на Волині, але й у суміжних правобережних ґуберніях. Це свідчить про загальнодержавні економіко-соціальні тенденції, проти яких влада намагалася боротися адміністративними методами.

Спроби опанувати ситуацію за допомогою законодавчих норм і посилення діяльності поліції та жандармерії результату не давали. Це пояснюється тим, що хоча юдеям і заборонялося купувати маєтки в Південно-Західному краї, вони й надалі обходили цей припис, придбаваючи землю на чуже ім'я. При цьому виступали ґарантами щодо осіб, чиїм іменем скористалися для довгострокової оренди, або векселями, що часто перевищували суму, сплачену за маєток. Євреї обходили наявні обмежувальні норми шляхом укладання різного роду фіктивних угод зі власниками маєтків, що здійснювалися не формально, а "в домашньому порядку". Умови оренди були різноманітними й залежали головним чином від становища, в якому опинявся господарЦДІАК України. - Ф.442. - Оп.855. - Спр.113. - Арк.201--203 зв.; Подольская губерния: Опыт географического- статистического описания / Сост. В.К. Гульдман. - Каменец-Подольский, 1889. - С.93..

Адміністрації не вдавалося простежити за всіма порушеннями з боку євреїв через надзвичайну їх різноманітність. Часом ці випадки піддавалися офіційній перевірці, що й засвідчувала способи, котрі дозволяли оминути законодавчі заборони. Як з'ясувалося, широко практикувалися купівля посівів (прикриття фактичної оренди землі); оренда млинів, розташованих поза містами та містечками (під виглядом обмолоту хліба нібито винятково для євреїв); управління орендованими маєтками приховувалося за посадами прикажчиків, яких начебто наймали для нагляду за працівниками; траплялося й відкрите володіння майном без будь-яких документів через особисту довіру або з передачею грошової застави у треті руки (через посередника)ЦДІАК України. - Ф.442. - Оп.542. - Спр.100. - Арк.77 зв.. Примітно, що розслідування зазначених угод часто не мало результатів, оскільки в розкритті правди не були зацікавлені їх сторони.

Отже всупереч законодавчим заборонам євреї були активними учасниками аграрних відносин і досягли у цій сфері значних успіхів. Щоправда, таємний характер угод про купівлю, продаж та оренду земель, відсутність офіційної статистики не дають можливості озвучити конкретні цифри про масштаби самого явища. Не варто виключати також того факту, що виявлення незаконної оренди означало б розірвання угоди, у чому не були зацікавлені ані орендарі, ані орендодавці. Інформацію можна було отримати лише від скривджених, з якоїсь причини не- задоволених, або ж і від сторонніх осіб (зокрема селян, котрим гостро бракувало землі)Там само. - Оп.630. - Спр.542. - Арк.2; Оп.693. - Спр.108. - Арк.1-10 зв.. Часто це невдоволення мало суб'єктивний, емоційний характер і не завжди підтверджувалося проведеними розслідуваннями, а у "волинському випадку" орендні відносини пов'язувалися навіть із нібито таємною єврейською організацією та з політичною агітацією.

Про єврейську оренду як один із чинників масового селянського руху в період російської революції 1905--1907 рр. зазначалося в діловодних документах державних установ. Про це свідчили, зокрема, матеріали нарад, які відбулися 21 та 27 грудня 1905 р. при Центральному ґубернському комітеті на Київщині. Організатори зібрань мали на меті з'ясувати причини, які зумовили аграрні заворушення. У першому брали участь 32 селян від 16 волостей Уманського та 1 від Петриківської волості Звенигородського повітів. На другій нараді були присутні селяни Канівщини. Виокремимо з їхніх заяв лише ті, що стосуються предмету нашої статті. Так, Ю. Мельник із Кузьминської волості інформував, що "євреї входять в угоди з поміщиками: фіктивно беруть в оренду землю та заволоділи всією промисловістю"Там само. - Ф.442. - Оп.704. - Спр.349. - Арк.19.. П. Тихоліз із Русалівської волості скаржився на нестерпні умови суборенди: "Землі ніде дістати. Євреї підвищують на землю ціни так, що селяни, які взяли оренду, не у змозі мати вигоду. За орну землю, за оренду десятини платять до 40 і 50 руб., отримуючи при цьому землю з третіх і навіть четвертих рук. Економія віддає землю по 7 руб., а потім цю ціну постійно підвищують"Там само.. О. Білик і П. Свинарський із Хижнянської волості заявляли про схожі проблеми: "У поміщиків є землі достатньо, але вони не хочуть мати справи з селянами і віддають землю євреям. Єврей бере в поміщика землю по 13 руб., а віддає селянам по 25 руб. За випас єврей із селянина бере дуже багато"Там само.. Представники Іванківської волості заявили, "якщо б землю церковну та поміщицьку розділити, то вдосталь вистачить на всіх селян. Поміщики деякі самі землею не користуються й маєтки здають орендарям (національність останніх не вказувалася - Авт.) і тому селяни від поміщицької землі користі не мають"Там само.. Ф. Цабєєв і Л. Загоруйко з Посухівської волості були категоричними: "Євреїв не можна наділяти землею"Там само.. Украй різко висловилися А. Кривошапка та В. Делікатний із Підвисоцької волості: "Євреїв усунути з сіл, оскільки вони приносять тільки шкоду. Євреї поширюють прокламації проти уряду та кривдять народ: обважують, а поліція завжди захищає єврея, оскільки селянинові нічим платить поліції, а єврей завжди гроші для цього знайде. Євреї дуже спритний народ: торгівлю всю захопили у [свої] руки і якщо допустити їх до купівлі землі, то й уся земля перейде до них"Там само.. Вірнопідданські настрої та виразну упередженість щодо юдеїв демонстрували І. Вічканин, В. Дульчак із Ладиженської волості, які заявляли: "Євреям не можна дати рівноправ'я, вони живуть за рахунок селян: скупляють хліб та обважують селян"Там само.. Подібну до урядової позицію займали представники Мошурівської волості М. Плохотнюк і Ю. Галушка: "Євреїв у правах на землю не зрівнювати: ані до купівлі, ані до оренди не допускати. До посад урядових також не допускати й обмежити для них вступ у вищі навчальні заклади"Там само.. В. Кочубей і Л. Линюк з Оксаненської волості повідомляли, що поміщики здають землю в оренду по 30 руб. за 1 дес., але плата ця для селянина непосильна (хлібороби не зазначили, хто орендував ґрунти). Вони також стверджували, що "євреїв слід виселити куди-небудь, наприклад на Кавказ", адже з ними, мовляв, "конкурувати ні у чому неможливо"Там само.. Жителі Уманської волості В. Лобур і В. Савченко були переконані, що ділянки казенного лісу купляють євреї, оскільки селяни не мають для цього грошей. Але самі вони потім змушені в євреїв придбавати деревину на паливо та для будівництва "за дуже дорогою ціною"Там само.. А. Чумак і Д. Календруз заявляли, що їхня Краснопільська волость "просить виселити євреїв або, принаймні, обмежити їхні права, наприклад не допускати євреїв до купівлі й оренди землі, лісу". Таке стійке прагнення "відмежуватися" від юдеїв пояснювалося, очевидно, наступною фразою: "Євреї народ комерційний і селяни не можуть конкурувати з ними"Там само.. Єдиний представник Звенигородського повіту теж висловився проти рівноправ'яТам само.. Селяни Канівщини заявляли про свої потреби. Вони були налаштовані вороже, адже їх "очікує боротьба з євреями" (П. Ільченко з Пустовойтівської волості)Там само.. О. Кутовий зі Степанської волості зазначав, якщо в Київській ґубернії усунути від наділення землею близько 500 тис. євреїв і 250 тис. жителів Києва, то для місцевих селян, мовляв, "виявиться землі цілком достатньо". Водночас він зазначав, що "євреїв можна поселити на вільних землях, ми ж у себе їх не бажаємо"Там само.. Й. Одноріг і Й. Середа із Трахтемирівської волості вважали, що "всю землю необхідно розділити пропорційно народонаселенню, виключивши тільки від наділення землею євреїв"Там само.. Більшість канівських селян підтримали думки, висловлені їхніми неформальними лідерами П. Ільченком і О. Кутовим. Отже матеріали нарад із селянами Київщини засвідчили, що купівля й оренда євреями землі набули значного поширення та це викликало незадоволення місцевих українських хліборобів. Селянські делеґати відзначали підприємливість юдеїв, їхню "хитрість", і сподівалися, зокрема, за допомогою різноманітних обмежень щодо них досягти поліпшення свого становища.

Про зазначену проблему свідчив також представник влади - ліберально налаштований подільський ґубернатор О. ЕйлерСкрипник А.Ю Подільський губернатор О.О. Ейлер: Спроба історичного аналізу його діяльності // Проблеми історії України ХІХ - початку ХХ ст. - Вип. УП. - К., 2004. - С.247-256., котрий стверджував, що станом на 1905 р. "вже близько 90% поміщицьких економій перебувають у фактичному завідуванні євреїв, хоча для представництва й фіктивної відповідальності іноді є управителі, орендарі та економи з християн"Федьков О.М. Політичні партії і селянство в 1905-1907 рр. - Кам'янець-Подільський, 2007. - С.21.. Наведені ним дані засвідчували, що в економічному змаганні з евреями-орендарями українці програвали. О. Ейлер зазначав, що за 10 років перед революцією орендні ціни в Подільській ґубернії зросли з 3 руб. до 14--15 руб. за 1 дес. Водночас єврей-посередник, здаючи землю у суборенду, брав із селян по 20--25 руб. за 1 дес. Ґубернатор наводив також низку фактів, які свідчили про посилення експлуатації українських селян євре- ями-підприємцями, зазначав, що "незаконні єврейські оренди", поряд з іншими причинами, можуть призвести до наростання селянського рухуТам само.. Ця інформація цінна тим, що посадовець не лише вказував на неабияку поширеність "незаконних єврейських оренд", але й, по суті, розписувався в безпорадності держави щодо подолання цієї проблеми (насправді, влада опинилася в пастці, яку сама і створила, законодавчо заборонивши євреям той вид підприємницької діяльності, до якої жодна інша етносоціальна група не була готова).

У праці з історії аграрних відносин початку ХХ ст., написаній на основі анкет Імператорського вільного економічного товариства, матеріалів преси та інших джерел автори соціал-демократичного (меншовицького) напряму проаналізували причини, характер, форми й наслідки селянського руху, зокрема в Південно-Західному краї 1905--1906 рр. У контексті нашої проблеми зазначимо, що дослідники проявляли науковий об'єктивізм і максимально можливу політичну коректність в оцінці причин селянських виступів. Як історики-марксисти, вони всіляко оминали питання про національну належність поміщиків, орендарів, священиків, селян та підкреслювали "соціально-класові" аспекти аграрного руху, котрий "мав загальний класовий характер і спрямовувався проти власників без різниці їх станів і національностей"Аграрное движение в России в 1905-1906 гг.: Обзоры по районам / Б.Б. Веселовский, В.С. Голубев, В.Г. Громан [и др.]. - Ч.2. - Санкт-Петербург, 1908. - C.28-29.. Повідомлялося, що кореспонденти товариства у правобережних ґуберніях України у 30 випадках чітко висловлювали земельні вимоги селян, зокрема у 8 називали орендні відносиниТам же. - С.14.. У переважній більшості епізодів (7 із 8) йшлося про великих орендарів: у Балтському повіті Подільської ґубернії "земля була передана великим орендарям"Там же. - С.10.; селяни прагнули "викурити поміщика або великого орендаря" (Південно-Західний край)Там же. - С.13.; "власники й орендарі самі залишать землю селянам" (Таращанський повіт Київської ґубернії)Там же. - С.15.; "землю, яку орендували селяни, було передано стороннім орендарям" (Балтський повіт

Подільської ґубернії)Там же. - С.16.. Утім автори не вказували національність. Лише підсумовуючи, О. Лосицький зауважив, що "ворожнечі до євреїв у жодній кореспонденції не зазначено (за винятком випадків, коли вони були орендарями великих маєтків)"Там же. - С.31.. Отже, попри певну завуальованість, усе ж визнавалася наявність у Правобережній Україні великої єврейської оренди, що спричинювало селянські виступи.

Про те, що в період реакції неґативні настрої українського селянства супроти євреїв набули значного поширення й зумовлювалися, зокрема, конкуренцією між ними за землю, свідчив такий факт. Начальник подільських жандармів В. Бєлановський у березні 1908 р. інформував ґубернатора О. Ейлера, що на основі аґентурних даних стало відомо про утворення на Волині та Поділлі компаній, котрі поставили за мету "експлуатацію поміщицьких земель шляхом оренди", а оскільки за законом вони не мають право це робити, то "підшуковують осіб православного сповідування, на чиє ім'я й укладають усі нотаріальні акти з оренди". Як приклад, наводилася компанія Шильманів, чиї представники Яків, Меєр і Шмуль орендували маєтки, відповідно, у селах Скотиняни Кам'янецького, Покутинці Ушицького та Ситківці Проскурівського повітівЦДІАК України. - Ф.301. - Оп.1. - Спр.1272. - Арк.117-117 зв.. Жандарм характеризував також спосіб господарювання євреїв на орендованих землях: "Орендарі-євреї, прагнучи з якомога меншими затратами отримати найбільші бариші з орендованої землі, експлуатують, з одного боку, робочу силу місцевих селян, закабаляючи останніх неможливими та важкими для виконання умовами, та, з іншого боку, виснажують землю, не витрачаючи засобів на її підживлення". В.Бєлановський стверджував, що селяни "вкрай вороже" налаштовані стосовно євреївТам само. - Арк.117 зв.. Таким чином, жандарми однозначно пов'язували нелеґальну підприємницьку діяльність останніх в аграрній галузі та зростання антиєврейських настроїв у середовищі українського селянства.

Проте процес мобілізації земельної власності тривав і про купівлю земель євреями навіть повідомлялося у пресі. У 1912 р. газета "Жизнь Волыни" писала: "Дедалі більше маєтків на Волині переходять в єврейські руки. Маєток Рожище, який раніше належав [...] Ґоліциним, куплений багатими купцями з Острога. Маєток Колки [...] Писарева також купили євреї. Маєток Куликовичі [...] перейшов з рук російських до євреїв"Цит. за: Іващенко О.М., Поліщук Ю.М. Євреї Волині (кін. ХІХ - поч. ХХ ст.). - С.90.. Зважаючи на консервативно-монархічний характер та упереджене ставлення до юдеїв редакції й авторів цього часопису, можна було б поставити під сумнів наведену інформацію. Проте вона, як ми могли переконатися, цілком підтверджується іншими джерелами.

Попри те, що, як уже зазначалося, офіційної статистики з приводу участі євреїв в аграрних відносинах у Правобережній Україні не було, про це знали чи не всі члени соціуму, включаючи вищих представників влади. Так, характеризуючи єврейське землеволодіння та землекористування, київський, подільський і волинський ґенерал-ґубернатор Ф. Трепов в офіційному звіті за 1911--1912 рр. наголошував, що наведені ним "списки аж ніяк не повні" й "фіктивні угоди практикуються надзвичайно широко, у різних формах: купівля кожного року врожаю, управляючі, повірені та ін.". За євреями рахувалося: на праві користування (оренди) та управительства в Київській ґубернії - 12 821, Подільській - 14 238, Волинській - 51 230 дес.; на праві власності, відповідно, 1871, 1868 і 30 749 дес. Загалом землекористування й землеволодіння останніх становило 112 777 дес. Високопосадовець повідомляв, що з усієї кількості земель офіційні документи на володіння по всіх ґуберніях і по всіх видах були лише на 1408 дес.ЦДІАК України. - Ф.442. - Оп.642. - Спр.497. - Арк.14. Водночас наведені ним дані про кількість землі, яка перебувала у власності та оренді євреїв, не можуть вважатися повними у зв'язку з названими вище причинами.

Важливо з'ясувати, наскільки вагомою була роль євреїв в орендних відносинах у Правобережній Україні. Вони брали активну участь у процесі мобілізації земельних ресурсів та були власниками й орендарями земель. Проте свою підприємницьку діяльність здійснювали всупереч російському законодавству, тож це не знайшло відображення в даних офіційної статистики. За приблизними підрахунками Д. Бовуа, на рубежі 1870-1880-х рр. євреї орендували п'яту частину поміщицьких володіньБовуа Д. Битва за землю в Україні... - С.51.. На початку ХХ ст. в реґіоні близько 20 тис. єврейських підприємців як посередники або орендарі були залучені до сільського господарства, надаючи послуги польським і російським поміщикам у веденні господарства та примноженні статків. Поляки передали їм в оренду понад 800 тис. дес. (третину своїх земель)Там само. - С.311-312.. Ці дані дуже приблизні, але вони відбивають головну тенденцію: вагому й таку, що дедалі зростала, роль євреїв-підприємців в аграрних відносинах.