Соціально-психологічний портрет співробітника радянських органів державної безпеки на Поділлі (1920-1930-х рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціально-психологічний портрет співробітника радянських органів державної безпеки на Поділлі (1920-1930-х рр.)

Гула С.А.

аспірант Інституту історії України НАН України



SOCIO-PSYCHOLOGICAL PORTRAIT OF THE SOVIET STATE SECURITY BODIES OFFICERIN PODILLIA (1920-1930)

Hula S.A.

Postgraduate Student of the Institute of the History of Ukraine of the National Academy of Sciences of Ukraine

Summary

The article focuses on the socio-psychological portrait of the Soviet State Security Bodies officer from the periphery made by the author. Data of 44 Chekists, who worked on leading positions in the DPU-NKVS bodies in Podilliaduring the period of 1928-1938, were selected for the study.The author used the typical biographical information and a record of the special services officersfor the analysis, as well as the materials of their professional attestations, encouragement, awards and penalties, the characteristics of Party and Soviet bodies, information about the marital status, health, personal and household qualities, etc.

The objective of the article: to create a typical image of the Soviet State Security officer in Podilliaon the basis of published biographical and professional information and unknown archival materials from the personal files of former Chekists.

As a result of the study, the author achieved the goal. The process of forming a professional and psychological type of Chekist was quite universal, despite the individual characteristics of the analyzed figures. This fact can be explained by several factors: firstly, by the specifics of the environment of the DPU-NKVSbodies, in which, there was a regular structure of the relationship among colleagues and authorities along with the established model of individual behavior of every employee, and secondly, the presence of party-oligarchic control overState Security bodies, which contributed to the formation of a universal officer, from the point of view of public administration in the totalitarian system, the executor of thedefinite political tasks; thirdly, the similarity of the future Chekists' life circumstances and personal characteristics, such as: the marginalization of the traditional way of life, the formation of a person in extreme conditions, low level of education and moral qualities, etc.

Keywords: socio-psychological portrait, officer, DPU-NKVS, Podillia.



Анотація

У статті автор змалював соціально-психологічний портрет співробітника радянських органів державної безпеки на периферії. Для дослідження було відібрано постаті 44 чекістів, які впродовж 1928-1938 рр. працювали на керівних посадах в органах ДПУ-НКВС на Поділлі. З метою всебічного аналізу автор використав не тільки типову біографічну інформацію та послужний список співробітників спецслужб, а також матеріали їх професійних атестацій, заохочення, нагородження та стягнення, характеристики партійно-радянських органів, відомості про сімейний стан, здоров'я, особистісно-побутові якості тощо.

Мета статті: на основі опублікованих біографічних і професійних відомостей та невідомих раніше архівних матеріалів з особових справ колишніх чекістів створити узагальнений образ співробітника кадрового складу радянських спецслужб на Поділлі.

У результаті проведеного дослідження автор досяг поставленої мети. Не зважаючи на індивідуальні характеристики аналізованих постатей, процес формування професійного та психологічного типу чекіста був доволі універсальним. Це можна пояснити кількома факторами: по-перше, специфікою середовища органів ДПУ-НКВС, у яких поряд з усталеною моделлю поведінки окремого співробітника закономірно існувала структура взаємовідносин між колегами та начальством; по-друге, наявністю партійно-олігархічного контролю за спецслужбами, що сприяло формуванню універсального, з точки зору державного управління в тоталітарній системі, виконавця поставлених політичних завдань; по-третє - схожістю між майбутніми чекістами їх життєвих обставин та персональних характеристик як то: маргіналізація традиційного способу життя, формування особистості в екстремальних умовах, низький рівень освіти та моральних якостей тощо.

Ключові слова: соціально-психологічний портрет, співробітник, органи ДПУ-НКВС, Поділля.

Постановка проблеми

Актуальність дослідження проблеми функціонування радянських органів державної безпеки спонукає істориків поглянути на діяльність цих репресивних структур через аналіз постатей їх співробітників. Для глибшого осмислення процесів карального механізму необхідно з'ясувати, чим керувався співробітник радянських спецслужб і якою була його мотивація, коли він складав, наприклад, «альбомні» списки майбутніх репресованих, силою вибивав фальшиві зізнання чи безпосередньо тиснув на гачок, виконуючи смертний вирок.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Варто зазначити, що у напрямку дослідження постатей співробітників органів держбезпеки зроблено уже чимало. Загальносоюзний аспект висвітлений у працях російських дослідників Н. Петрова, К. Сорокіна [1]. В Україні вперше біографічні відомості чекістів були представлені у колективній праці «ЧК-ГПУ-НКВД в Україні: особи, факти, документи» [2]. На окрему увагу заслуговують дослідження В. Золотарьова, який провів біоргафічно-статистичний аналіз персоналій вищого рангу системи ДПУ-НКВС середини 1930х рр. та доби «Великого терору» [3-4].

Регіональний вимір таких досліджень репрезентований меншою мірою [5-8]. Тому, особливу увагу в цьому контексті варто звернути на працю В. Васильєва та Р. Подкура, які ґрунтовно дослідили функціонування НКВС на Поділлі в добу «Великого терору» крізь призму «радянських карателів» - виконавців злочинів комуністичного режиму [9].

Поряд з цим, пропонована нами тема залишається неповністю розкрита. До сьогодні на регіональному рівні не з'ясовані принципи підбору чекістських кадрів, їх соціальні та психологічні якості, професійна підготовка, умови переведення та підвищення по кар'єрній драбині тощо.

Мета статті - на основі опублікованих матеріалів та опрацювання раніше невідомих архівних документів проілюструвати основні риси соціально-психологічного портрету співробітника радянських органів державної безпеки.

Виклад основного матеріалу

співробітник радянський чекіст

Підбір постатей співробітників органів держбезпеки для аналізу здійснювався за кількома параметрами. Перший - наявність репрезентативних особових даних про чекіста. Для аналізу автор використав уже опубліковану інформацію про співробітників спецслужб в окремих наукових працях та довідниках [1,2,10, 11], а також архівні документи, в тому числі ті, які до цього часу були не відомі широкому загалу і вперше вводяться в науковий обіг [12-29].

Друга умова - робота чекіста на керівних посадах, до яких ми віднесли такі: начальник окружного відділу (далі - окрвідділу)/обласного відділу (далі - облвідділу) ДПУ, начальник відділу/відділення окр/облвідділу ДПУ, начальник відділу / начальник оперативного сектору, начальник обласного управління НКВС (далі - ОУНКВС), заступник/помічник начальника ОУНКВС, начальник

відділу/відділення ОУНКВС, начальник район- ного/міського відділу/відділення НКВС.

Третій фактор - перебування конкретного чекіста на керівній посаді в органах управлінської мережі ДПУ-НКВС Поділля в період 1928-1938 рр. Територіально Поділля автор окреслює межами колишньої Подільської губернії, яка до 1925 р. складалася з 6 округів - Вінницького, Гайсинського, Кам'янецького, Могилів-Подільського,

Проскурівського, Тульчинського, з яких після 1930 р. залишилися лише Проскурівський і Вінницький; згодом територією Вінницької області, що утворена 27 лютого 1932 р. [30, с. 24], а після 22 вересня 1937 р. ще й територією новоутвореної Кам'янець- Подільської та частини Житомирської областей, до складу яких відійшла значна кількість районів Вінницької області [30, с. 25].

Об'єктом дослідницької уваги стали 44 співробітники територіальних органів ДПУ-НКВС на Поділлі, які працювали у період 1928-1938 рр. на керівних посадах. Серед них: начальник Вінницького окружного відділу (далі - окрвідділу) ДПУ УСРР (05.1927 - 30.01.1930) Корнєв М. Б.; начальник Вінницького окрвідділу ДПУ УСРР (30.01.1930 - 01.07.1930) Балябін М. Д.; начальник економічного відділу (далі - ЕКВ) Вінницького окрвідділу ДПУ УСРР (15.11.1928 - 01.03.1929) Беренс

(Мінке) Е. Г.; начальник Тульчинського окрвідділу ДПУ УСРР (22.11.1927 - 16.03.1929) Рубінштейн Н. Л.; начальник 24 Могилів-Подільського прикордонного загону ОДПУ та Могилів-Подільського окрвідділу ДПУ УСРР (03.11.27 - 05.11.29) Ямніць- кий М. С.; начальник 24 Могилів-Подільського прикордонного загону ОДПУ та Могилів-Подільсь- кого окрвідділу ДПУ УСРР (11.1929 - 05.09.1930) Чирський Р. А.; начальник Проскурівського окрвідділу ДПУ УСРР (7.9.1926 - 22.1.1930) Камінсь- кий Я. З.; начальник Вінницького оперативного сектора ДПУ УСРР (05.09.1930 - 01.1932) Грозний (Сафес) О. Г.; начальник Вінницького облвідділу ДПУ УСРР (14.02.32 - 21.09.32) Левоцький В. Я.; начальник особливого відділу (далі - ОВ) Вінницького облвідділу ДПУ (1932) Петерс-Здебський А. О.; начальник ОВ Вінницького облвідділу ДПУ УСРР (10.1932 - 23.03.1934) Леопольд-Ройтман Д. С.; начальник Вінницького облвідділу ДПУ УСРР (21.12.32 - 10.07.34) і начальник Вінницького обласного Управління (далі - ВОУ) НКВС (15.07.34 - 16.12.36) Соколинський Д. М.; комендант Вінницького облвідділу ДПУ УСРР (1932 - 1934) і комендант ВОУ НКВС (1934-05.07.1938) Бєльський Л. Н.; заступник начальника Вінницького облвідділу ДПУ (20.02. 1932 - 21.11.1932) Рахліс П. М.; заступник начальника Вінницького облвідділу ДПУ УСРР (1932 - 1933) Ізвеков М. О.; начальник ЕКВ Вінницького облвідділу ДПУ УСРР (02.1932 -

12.1932) Орлов (Подольський) Д. В.; начальник ЕКВ Вінницького облвідділу ДПУ УСРР (02.1932 - 09.32) Рейхман Л. Й.; начальник секретно-політичного відділу (далі - СПВ) Вінницького облвідділу ДПУ УСРР (02.1932-1933) Осинін-Вінницький Г. М.; начальник СПВ УДБ ВОУ НКВС (07.1934 - 10.07.1934) Бабич І. Я.; начальник Крижопільсь- кого районного відділу НКВС (08.1933 -

01.04.1934) Писарівка М. Я.; начальник ЕКВ УДБ ВОУНКВС (07.1934-11.1934) Єдвабнік Н. Б.; начальник ВОУ НКВС (16.12.1936 - 28.08.1937) Тимофєєв М. М.; начальник ВОУ НКВС (20.07.1937 - 20.08.1937) Грішин (Клюгвант) Г. А.; тимчасово виконуючий обов'язки начальника ВОУ НКВС (16.08.1937 - 03.03.1938) Морозов Г. Д.; начальник ВОУ НКВС (03.03.1938 - 14.01.1939)

Корабльов І. М.; заступник начальника ВОУНКВС (07.1934 - 05.1935) Пан Я. А.; заступник начальника ВОУ НКВС (03.01.1937 - 21.07.1937) Окруй В. І.; начальник 4 відділу УДБ ВОУНКВС (08.1934

08.1937) Сімхович А. М.; начальник 4 відділу

УДБ ВОУНКВС (08.1937 - 05.1938) Надєждін

(Хайма) О. М.; заступник начальника 4 відділу УДБ ВОУНКВС (05.1938 - 08.1938) Ширін Л. Н; начальник 6 відділу УДБ ВОУНКВС (01.1937 - 07.1937) Нікельберг Г. М.; заступник начальника ВОУ НКВС (01.09.1938 - 07.1939) Пришивцин А. Я.; начальник 2 відділу УДБ ВОУНКВС (01.09.1938 - 05.1939) Майструк В. Ф.; начальник 5 відділу УДБ ВОУ НКВС (26.07.1937 - 14.02.1938) Міцул О. І.; помічник начальника ВОУ НКВС (07.04.1938 - 05.10.1939) Бутенко М. С.; начальник 3 відділу УДБ ВОУНКВС (03.01.1937 - 04.08.1937) Фішер Й. Б.; начальник 3 відділу УДБ ВОУНКВС (1937 -

20.05.1938) Толчинський Г. Б.; начальник 3 відділу УДБ ВОУНКВС (08.1938 - 20.10.1938) Запутряєв О. М.; начальник 9 відділу УДБ ВОУНКВС (06.1938 - 10.1938) Данилейко Г. П.; начальник відділу кадрів ВОУ НКВС (01.07.1935 - 01.07.1937) Фрідман С. І.; начальник УНКВС Кам'янець- Подільської області (01.10.1937 - 26.02.1938) Приходько М. Т.; начальник УНКВС Кам'янець- Подільської області (26.02.1938 - 17.11.1938) Жабрєв І. А.; начальник відділу кадрів УНКВС Кам'янець-Подільської області (09.1938 -25.03.1939) Лєлонг В. Є.; начальник 6 відділення УДБ УНКВС Кам'янець-Подільської області (07.1938 - 1939) Северин С. М.

Вік чекістів. Серед аналізованих постатей 3 (6,82%) співробітники спецслужб народилися у 1891 р., 1 (2,27%) - у 1892 р., 4 (9,09%) - у 1894 р., 2 (4,55%) - у 1895, 3 (6,82%) - у 1896, 3 (6,82%) - у 1897 р., 2 (4,55%) - у 1898 р., 7 (15,91%) - у 1899 р., 2 (4,55%) - у 1900 р., 5 (11,36%) - у 1901, 6(13,64%)

у 1902 р., 4 (9,09%) - у 1903 р., 1 (2,27%) - у 1905 р., 1 (2,27%) - у 1908 р.

Місце народження. 30 осіб (або 68,18%) народилися на території сучасної України: 9 - у Херсонській губернії, 6 - у Катеринославській, 4 - у Подільській, 3 - у Київській, по 2 - у Чернігівській, Полтавській, Таврійській і Волинській. Географія походження інших чекістів виглядала так: 8 (18,18%) народжені на території сучасної Росії (по 1 з Тверської, Вологодської, Псковської, Тульської, Санкт-Петербурзької, Калузької, Курської та Ярославської губерній), а також по 1 із сучасних Азербайджану (м. Баку), Латвії (м. Рига), Польщі (м. Ра- домль), Білорусі (м. Гомель), Молдови.

З губернських центрів походило 9 (20,45%) осіб, з повітових - 17 (38,64%), з міст та містечок - 6 (13,64%), із сільської місцевості - 11 (25%). Місце народження одного чекіста - Нікельберга Г.М. - не вдалося встановити. Таким чином, пропорція за соціальним походженням з міського/сільського середовища становила 72,73/25% на користь міського.

Для порівняння наведемо співвідношення сільського і міського населення станом на 1926 р., яке по Україні виглядало наступним чином: сільське населення - 89, 22%, міське - 10, 78 %, по Поділлю - сільське населення - 94, 66%, міське - 5, 34% [31, с. 178-180, 183, 185-187].

За національним складом більше половини чекістів становили євреї - 23 особи (52,27%), майже чверть росіяни - 10 (22,72%), українців було 7 (15,91%), а також 1 (2,27%) поляк, 1 (2,27%) латиш, 1 (2,27%) молдованин і 1 (2,27%) француз.

Принагідно зауважимо, що станом на 1926 р. національна карта України виглядала так: українці - 80,01%, росіяни - 9,23%, євреї - 5,43%, поляки - 1,64%, німці - 1,36%, молдовани - 0,89%, греки - 0,36%, болгари - 0,32%, білоруси - 0,26%, чехи - 0,06%, інші національності - 1,12%. Національний склад населення Поділля був наступним: українці - 85,29%, євреї - 8,2%, поляки - 4,67%, росіяни - 1,62 %,білоруси - 0,06%, німці - 0,06 %, молдовани - 0,05%, чехи - 0,02%, інші національності - 0,03% [32, с. 50-53].

Оскільки більшість чекістів були вихідцями з міського середовища, тому варто проаналізувати його національний склад, який на Поділлі він був таким: євреї - 43,53%, українці - 34,37%, росіяни - 15,11%, поляки - 5,14, інші - 1,85% [33, с. 26].

Диспропорції національного складу в органах держбезпеки і, зокрема, їх малу репрезентативність українців у них можна пояснити прихованою антиукраїнською політикою радянського керівництва. Окрім того, припускають, що чимало українських чекістів записувалися росіянами, аби уникнути звинувачень в буржуазному націоналізмі [3, с. 331].

Соціальне походження. Представниками робітничого класу були 11 (25%) чекістів, селянське походження мали 6 (13,64%), вихідцями із сім'ї ремісників були 9 (20,45%), із службовців - 7 (15,91%), із торговців - 6 (13,64%), із міщан 4 (9,09%), невідоме походження 1 (2,27%) особи.

Спеціальність або фах співробітників органів держбезпеки були різноманітними. Автор класифікував їх таким чином: робітники - 13 (29,55%) (з них: 4 слюсарі, 3 монтери, 1 нікелювальник, 1 ливарник, 1 горновий, 1 муляр, 1 токар, робітничу професію одного (О. Запутряєв) не вдалося з'ясувати); особи без явно визначеної спеціалізації, які працювали на різних роботах та посадах тобто «різноробочі» - 6 (13,64%); службовці - 13

(29,55%) (з яких 3 типографи, 2 розсильних, 2 діловоди, 1 учитель, 1 писар-рахівник, 1 газетяр, 1 телеграфіст, 1 лікпом); ремісники - 4 (9,09%) (1 кондитер, 1 зубний технік, 1 складач друкарні, 1 складач тютюну); 1 (2,27%) працював хлопчиком на лісгоспі. Чітко визначеного фаху, цивільної спеціальності чи основної зайнятості не було у 1 (2,27%) особи, інформацію про 7 (15,91%) осіб не вдалося з'ясувати.

Корелюючи відомості про соціальне походження, фах і цивільну зайнятість майбутніх співробітників спецслужб, стає зрозуміло, що значну кількість керівних посад в органах держбезпеки на Поділлі займали чекісти із так званим

«соціально-чужим походженням» (службовці, ремісники, торговці, вихідці із міщан).

Освітній рівень. Вищу освіту здобув лише 1 (2,27%) співробітник органів держбезпеки - О. За- путряєв (станом на 1940 р.), середню освіту - 6 (13,64%), початкову або як часто зазначалося в особових анкетах «нижчу» - 30 (68,18%), домашню - 1 (2,27%), самоучка - 1 (2,27%), без освіти - 1

(2,27%). Не вдалося з'ясувати рівень освіти у 4 (9,09%) осіб.

Майбутні чекісти здобували освіту в різних навчальних закладах: 23 (52,27%) особи у міському училищі (2-6 класів), яке досить часто не закінчували повністю, один, зокрема, здав 5 класів екстерном, 3 (6,82%) - у народній школі, 2 (4,54%) - у сільській церковно-приходській школі, 2 (4,54%) - в єврейському ремісничому училищі, 2 (4,54%) - в єврейській релігійній школі, 1 (2,27%) - у торговій школі, 1 (2,27%) - у медичній профшколі, 1 (2,27%)

домашня освіта, 1 (2,27%) - самоучка. Ті, хто здобули середню освіту, після навчання в міському училищі вступали до реального училища або гімназії. Не вдалося встановити місце навчання 8 (18,18%) осіб.

Військова служба. 33 (75%) чекісти проходили військову службу, 6 (13,64%) не служили в армії, а в 5 (11,36%) армійський досвід з'ясувати не вдалося. Цікаво, що 7 (15,91%) майбутніх співробітників спецслужб служили як у «старій» так і в «червоній» арміях.

10 (22,73%) співробітників подільського апарату ДПУ-НКВС служили в Російській імператорській армії, 8 з яких були рядовими і 2 - унте- рофіцерами; 1 - у арміях Української держави та Директорії УНР на посаді писаря.

29 (65,91%) співробітників служили в загонах Червоної гвардії або в Робітничо-Селянській Червоній армії (далі - РСЧА), 19 з яких відслужили рядовими, 3 воєнкомами, 2 політкомами, 1 командиром дивізії, 1 командиром полку, 1 начальником батальйону, 1 командиром взводу, 1 секретарем військкому.

Партійність. 43 (97,73%) співробітників були членами ВКП(б), 1 (2,27%) - Северин С.М. - кандидатом у члени ВКП(б).

Щодо року вступу в партію, то у 1916 р. - вступив 1 чекіст, 1917 р. - 8, 1918 р. - 3, 1919 р. - 7, 1920 р. - 9, 1921 р. - 2, 1927 - 5, 1928 - 1, 1931 - 4, 1932 р.

2. Рік вступу одного чекіста встановити не вдалося (О. Запутряєв). Таким чином, дореволюційний партійний стаж був лише в одного чекіста, а упродовж 1917-1921 рр. до лав партії вступили 29 (65,91%) співробітників, тобто більшість карального відомства.

Вік вступу до партії був таким: 3 особи отримали партійний квиток у 17 років, 3 - у 18 років, 3

у 19 років, 6 - у 20 років, 4 - у 21 рік, 3 - у 22 роки, 1 - у 23 роки, 2 - у 24 роки, 4 - у 25 років, 4 - у 26 років, 1 - у 27 років, 2 - у 28 років, 1 - у 29 років, 1

у 31 рік, 2 - у 32 роки, 1 - у 33 роки, 1 - у 34 роки. Вік одного не з'ясовано (О. Запутряєв). Середній вік вступу співробітника органів держбезпеки становив 23,5 роки.

Двоє співробітників - В. Левоцький і Я. Камін- ський - до того як стати більшовиками встигли побувати анархістами. Один чекіст - Й. Фішер був виключений з партії за сварку (1921р.), але згодом його членство відновили (1925р.).

23 (52,27%) співробітники спецслужб вступили до партії перш ніж подалися на службу в органи, 14 (31,82%) стали комуністами будучи уже чекістами, 6 (13,64%) були прийняті в партійні і каральні органи в один і той же рік.

Цікаво, що чимало чекістів довгий час працювали в органах держбезпеки без партквитка. Наприклад, 4 співробітники пропрацювали 1 рік, 1

5 років, 2 - 6 років, 2 - 7 років, 2 - 9 років, 2 - 12 років, 1 - 14 років. Це доволі нетипово, оскільки важливим аспектом служби чекіста були його взаємовідносини з партійно-радянськими органами. Партія всебічно намагалася контролювати співробітників НК-ДПУ-НКВС. З партійними комітетами погоджувалося прийняття чекістів на керівні посади територіальних органів [17, арк. 13]. Партійні органи мали право мобілізовувати працівників на службу в органи і відкликати з такої, надавати характеристики чекістам, нагороджувати і притягати їх до відповідальності за правопорушення [18, арк. 86].

Важливою ознакою «здібного» чекіста була належна політична грамотність і вміння орієнтуватися в політичних питаннях, внутрішньопартійних «дискусіях» [16, арк. 46]. Цінною рисою співробітників ДПУ-НКВС вважалася здібність виявляти різні ухили і боротися з ними [28, арк. 9, 13]. Брак «політичної освіти» у співробітників затримував просування по службі, а також унеможливлював призначення їх на відповідальні посади [27, арк. 11].

Робота до НК-ДПУ-НКВС. 17 (38,64%) чекістів рекрутували з лав армії, 6 (13,64%) - з партійних органів, 4 (9,09%) - з ремісників і цивільної служби, 2 (4,54%) - зі служби в радянських установах, 2 (4,54%) - з революційних органів, 5 (11,36%) - з робітничих посад, відомості про 6 (13,64%) осіб відсутні.

Час вступу в органи держбезпеки був таким: у 1918 р. в органи вступило 5 осіб, у 1919 р. - 10, 1920 р. - 11, у 1921 р. - 9, у 1922 р. - 2, у 1926 - 1, у 1927 р. - 1, у 1930 р. - 1, у 1931 р. - 2, у 1932 р. - 1, у 1938 р. - 1. Отже, більшість співробітників вступили до органів упродовж 1918-1921 рр. - 35 (79,55%) осіб.

Наймолодшому чекісту було 16 років, найстаршому - 35 років, 1 рекрутував до НК у 17 років, 6 - 18 років, 3 - у 19 років, 4 - у 20 років, 6 - у 21 рік, 2 у 22 роки, 2 - у 23 роки, 5 - у 24 роки, 3 - у 25 років, 1 - у 26 років, 3 - у 27 років, 4 - у 29 років, 2

у 30 років. Тож більше половини (23 особи 52,27%) майбутніх співробітників подільського ДПУ-НКВС пішли на службу в доволі молодому віці - до 22 років. А їх середній вік вступу в органи НК-ДПУ-НКВС становив 22,89 роки. Оскільки соціалізація молоді в ті часи відбувалася набагато швидше, тому, на нашу думку, не дивно, що осіб юного віку приймали на таку специфічну роботу. Вагоміше значення мало загальне історичне тло - численні війни, революції, що супроводжувалися небаченим до того сплеском насилля. Особистості чекістів формувалися в умовах, коли цінність людського життя ставала умовною і вижити серед цього насилля можна було через отримання права на його здійснення.

Вік вступу співробітника на керівну посаду в органах держбезпеки Поділля був таким: 1 чекіст отримав посаду у 28 років, 5 - у 30 років, 3 - у 31 рік, 2 - у 32 роки, 4 - у 33 роки, 4 - у 34 роки, 5 - у 35 років, 1 - у 36 років, 4 - у 37 років, 5 - у 38 років, - у 39 років, 2 - у 40 років, 2 - у 41 рік, 1 - у 42 роки, 1 - у 43 роки. Середній вік співробітника на керівній посаді в територіальних органах ДПУ- НКВС Поділля становив 35,34 роки.

Чекістський стаж на момент призначення на керівну посаду виглядав так: 1 співробітник мав досвід роботи в органах держбезпеки 4 роки, 1 - 5 років, 2 - 6 років, 2 - 7 років, 2 - 8 роки, 2 - 9 років,

3 - 10 років, 4 - 11 років, 1 - 12 років, 7 - 13 років,

2 - 14 років, 1 - 15 років, 6 - 16 років, 2 - 17 років,

- 18 років, 1 - 19 років, 1 - 20 років. Один

співробітник - В. Лєлонг- не мав жодного досвіду чекістської роботи. Отже 33 (75%) співробітники мали досвід роботи в органах більше 10 років. А середній чекістський стаж (без урахування Лєлонга) становив 12,74 роки.

Слід зазначити, що перед призначенням чекістів на керівну посаду органів ДПУ-НКВС Поділля, половина з них у тій чи іншій мірі були знайомі з цим регіоном, тобто працювали тут безпосередньо перед призначенням або в інший час до того.

Для 25 (56,82%) співробітників призначення на керівну посаду в територіальних органах держбезпеки Поділля можна розглядати як підвищення, для 14 (31,82%) чекістів - як рівнозначне переведення. Траплялися випадки, коли переведення на певну посаду було вимушеним кроком, що спричинений компроматом, конфліктом з партійними органами, або як основна чи додаткова санкція покарання.

У 14 (31,82%) чекістів був досвід участі у революційних подіях 1917 р., придушенні антибільшовицьких повстань, російській громадянській війні та у радянсько-українських війнах 1917-1921 рр. на стороні більшовиків. 5 (11,36%) з них отримали поранення у ході військових сутичок. У 25 (56,82%) бойовий досвід відсутній, а у 5 (11,36%) випадках його не вдалося з'ясувати.

Наприклад, М. Балябін у складі летючого загону ВНК проводив операції з придушення антибільшовицьких повстань, здійснював продроз- кладку та керував каральними загонами [25, арк. 34]. П. Рахліс брав участь у придушенні Куренівсь- кого повстання, боровся з військами Ю.Тютюн- ника, Зеленого, Денінкіна, Врангеля [2, с. 537].

Фрідман у районах Миколаєва і Єлисаветграда (тепер Кропивницький) брав участь у боях із загонами отамана Григор'єва, у 1920 р. воював «проти Польщі, Петлюри і Махна», у 1921 р. «проти банд Тютюнника в районі Житомира» [18, арк. 20, 23]. У анкетних відомостях Г. Грішина та А. Петерса відзначено, що вони у складі більшовицьких військ активно боролися проти Петлюри [28, арк. 1-2; 16, арк. 25], а В. Окруй - проти «німців, гетьманців і петлюрівців» [17, арк. 64].

Окремі співробітники стояли біля витоків формування каральних органів, отримуючи мандати з широкими повноваженнями, зокрема на організацію революційних комітетів тощо [26, арк. 79]. Наприклад, Н. Рубінштейн у Києві 1919 р. очолював комісію по проведенню червоного терору в Україні, а М. Балябін здійснював його на Поволжі. Окрім того, вони, не маючи спеціальної освіти, працювали на посадах заступника юридичного відділу ГубНК, а також здійснювали «правосуддя»: Н. Рубінштейн був членом Київського губернського суду, М. Балябін - членом Верховного Суду на Закавказзі [15, арк. 13, 33; 25, арк. 3].

Досвід проведення масових репресивних акцій другої половини 1920 - першої половини 1930 рр. для співробітників був позитивно складовою «чекістського іміджу», який впливав на швидкість кар'єрного росту. Наприклад, А. Пришивцин брав участь у фабрикуванні справ «Промпартії» і «Шахтинського процесу» [18, арк. 12]. Г. Грішин був учасником ліквідації цілого ряду «крупних повстанських організацій» - «УНЦ», «Військово- офіцерської організації» [28, арк. 16-17]. В. Дани- лейко та В. Окруй долучилися до розробки та слідства у справі «Весна» [17, арк. 64].

Для багатьох співробітників спецслужб справжнім «випробуванням» на відповідність займаній посаді був процес розкуркулення. Адже його організація і подальше придушення селянського опору проводилися силами ДПУ. В особовій справі

Петерса зазначено, що на посаді начальника Тульчинського окрвідділу ДПУ він провів «колосальну роботу» щодо успішного придушення «куркульських» повстань 1930 р. у ввіреному йому окрузі [16, арк. 57]. І. Жабрєв у березні 1930 р. на посаді начальника окрвідділу ДПУ теж справився із поставленим завданням - придушив Учпристан- ське «куркульське» повстання [22, арк. 15].

Сімейний стан. Через брак відомостей, з 44 проаналізованих автором постатей вдалося встановити сімейний стан лише 16 (36,36%) співробітників. Усі вони були одружені, з них М. Бутенко і

Окруй - двічі, В. Майструк одружувався тричі. У 13 (29,55%) чекістів були діти, до того ж у 1 - було троє дітей, у 2 - по двоє. У 2 чекістів нащадків не було, наявність дітей ще в одного з'ясувати не вдалося.

В органах НКВС «переймалися» сімейним життям своїх співробітників. Наприклад, в атеста- ційному листі А. Петерса від 1925 р. вказувалося про наявність певних непорозумінь в його сім'ї, які на час атестації уже зникли [16, арк. 45]. Інколи чекісти повідомляли керівництво про своє непросте становище. У В. Данилейко рапорт на демобілізацію з органів НКВС мотивував складними сімейно-побутовими проблемами: мала площа кімнати для сім'ї з 4 осіб, дитина з ознаками рахіту, відсутність можливості відпочинку і саморозвитку. У підсумку він резюмував, що через це в сім'ї панував пригнічений моральний стан. Але реакція була більше ніж стриманою - у рапорті начальник завізував, що звільнення з органів В. Данилейка не зашкодить роботі відомства [21, арк. 4].

Стан здоров'я вдалося з'ясувати у 11 (25%) чекістів, з яких різні захворювання (часто два і більше) мали 10 (22,73%) осіб: 6 мали діагноз неврастенія, у 3 була різна форма туберкульозу, паралельно у 3 відзначалося анемія (малокрів'я), також були випадки стенокардії, цирозу печінки, виразки шлунка та ревматизму, і лише один зазначався у документах як здоровий. Зазвичай у чекістів поєднувалися кілька хвороб чи захворювань.

Зауважимо, що чимало чекістів працювали понаднормово, окремі з них довгий час не отримували відпустки. У свою чергу це відображалося на стані їхнього здоров'я, тому за підсумками атестацій їх могли перевести у «спокійніший» округ [26, арк. 41; 28, арк. 16].

Моральний стан і психологія поведінки. Важливим реквізитом атестаційних листів на співробітників органів держбезпеки був розділ «особисті якості/характеристики», де вказувалися особисті спостереження безпосереднього керівника, який атестував свого підлеглого. Наприклад, в атестації Е. Беренса на посаді уповноваженого статистично облікового відділу Одеського губ- відділу ДПУ від 1 грудня 1924 р. вказувалося, що він «недостатньо дисциплінований, помилки визнає неохоче... пристрасний до спиртних напоїв, що негативно відзначається на усій його роботі» [26, арк. 57]. Схожі висновки були і в подальшому, зокрема й на посаді начальника ЕКВ Вінницького окрвідділу ДПУ [26, арк. 66]. В атестаційних листах А. Грішина за 1923 р., 1925 р. серед негативних рис відзначалася нервовість, за 1929-1933 рр. - «поспішність, гарячковість, несистематичність, зайва емоційність, самозакоханість». Навіть у центральному апараті йому робили зауваження за використання в телеграмах зворотів «дуже здивований відсутністю відповіді», «дуже прошу вплинути», «відповідайте» тощо [28, арк. 9, 11, 13].

А. Петерс за період перебування на різних посадах по лінії особливого відділу ДПУ упродовж 1923-1927 рр. атестувався як «не завжди стриманий», «грубуватий», «не завжди визнає помилки, не робить висновків», «з товаришами замкнений, з підлеглими - офіційний», щодо вищепоставлених органів «інколи нетактовний». У січні 1930 р. атестований на посаді начальника Тульчинського окр- відділу ДПУ як «хороший адміністратор, трішки грубуватий» [16, арк. 42, 51].

Цікаво прослідкувати подальше формування психотипу цього співробітника поза межами Поділля. Наприклад, в характеристиці на посаді начальника Одеського облуправління РКМ від 14 лютого 1934 р. відзначено напружені відносини з прокуратурою через його зневажливе ставлення. Також спостерігаємо спроби А. Петерса вислужитися перед вищим начальством. У 1935 р., обіймаючи посаду начальника УРСМ Дніпропетровської області, до приїзду українського наркома В. Ба- лицького об'їхав усі відділення міліції міста і наказав терміново за ніч побілити і прибрати камери, а «для порядку» арештував ряд працівників міліції. Однак, такі надмірні старання керівника Дніпропетровської міліції начальство не оцінило, а кваліфікувало як «обурливе, ганебне, нетерпиме в органах НКВС окозамилювання», яке коштувало А. Петерсу керівної посади [16, арк. 34, 44, 55].

Нагороди і заохочення були невід'ємною частиною послужного списку співробітника органів держбезпеки, їх також зазначали в особистій анкеті чекіста, професійних та партійних характеристиках, атестаційних і нагородних листах. Як правило, нагороджували за конкретні оперативні, бойові «досягнення» - придушення повстань [17, арк. 102], розкуркулення, успішні хлібозаготівлі і до річниць створення відомчих силових чи радянських органів [22, арк. 15 зв.-16, 15, арк. 20]. Автору вдалося віднайти відомості про нагороди 37 (84,09%) співробітників.

Однією із найпоширеніших нагород для співробітників НК-ДПУ-НКВС був знак «Почесний співробітник ВНК-ОДПУ», яким в різний час нагороджено 30 (68,18%) чекістів. Важливим статусним елементом чекістського образу була нагородна зброя, яку отримували переважно за участь у масових каральних операціях чи за «успішні показники» в роботі. 14 (31,82%) співробітників спецслужб мали нагородну зброю, 8 (18,18%) з них нагороджені неодноразово, а 8 (18,18%) зброєю не нагороджувалися, інформація про інших 22 (50%) чекістів відсутня. Серед нагородної зброї, найпопу- лярнішим був пістолет «Маузер», яким були нагороджені 8 із 14 осіб. Серед інших моделей фігурували «Штаєр» і «Парабелум».

Серед інших популярних нагород були годинники, які отримали 6 (13,64%) чекістів, 3 з яких - золоті, 2 срібні і один без зазначення цінності.

Не оминули увагою і виконавців масових репресій 1937-1938 рр. Так, постановою ЦВК СРСР від 19 грудня 1937 р. «за взірцеве і самовідважне виконання найважливіших урядових завдань» орденом Леніна був нагороджений Соколинський Д.М., орденом Червоної Зірки - Бабич І.Я., Бельсь- кий Л.М., Жабрєв І.А., Корнєв М.Б., Морозов Г.Д., Орлов-Подольський Д.В., Пришивцин А.Я., Приходько М.Т., Рейхман Л.Й., орденом «Знак Пошани» - Корабльов І.М [11].

Стягнення. Правопорушення серед чекістів були звичною практикою у функціонуванні радянських органів держбезпеки. Їх можна класифікувати на три типи: 1) порушення або невиконання службових обов'язків; 2) правопорушення, скоєні працівниками з корисливих мотивів та грубі дисциплінарні проступки (аморальна та неетична поведінка, зловживання службовим становищем), що

_10 загалом кваліфікувалися як дискредитація органів НКВС; 3) порушення «соціалістичної» або революційної законності, тобто норм радянського кримінального і процесуального законодавства.

Відомості про притягнення чекістів до відомчої чи партійної відповідальності зібрані про 17 (38,64%) осіб, 14 (31,82%) з яких притягалися, 3 (6,82%) - ні, інформацію про інших 27 (61,36%) осіб віднайти не вдалося.

Спектр правопорушень серед чекістів був різноманітним. Наприклад, Н. Рубінштейн у 1921 р. отримав сувору догану за невиконання доручень голови ВУНК, а згодом арештований на 3 дні з виконанням службових обов'язків за недопустимий тон і поведінку із секретаріатом колегії ВУНК. М. Бутенко у 1934 р. отримав сувору догану за те, що під час здачі «куркулями» посівного матеріалу частину здав на завод. У серпні 1935 р. за неприпустиму халатність у проведенні слідства - звинувачення громадянки у злочині, якого вона не вчиняла - М. Бутенка на посаді начальника Теплицького райвідділення НКВС арештовано на 5 діб [34, арк. 50]. У лютому 1936 р. він знову притягувався до дисциплінарної відповідальності за незаконне утримання під вартою арештованого без санкції районного прокурора [35, арк. 48]. Проте зазначені «недоліки» у чекістській роботі не завадили його призначенню у квітні 1938 р. на посаду помічника начальника ВОУНКВС [36, арк. 34].

Просування по службі. Позитивна професійна атестація для співробітника органів НК- ДПУ-НКВС була важливим кроком до кар'єрного росту. В атестаціях кінця 1920 - початку 1930 рр. спостерігається прискіпливість до професійних, адміністративних якостей співробітників. Негативні відгуки безпосередніх керівників призводили до «засиджувань» на одній посаді, а в іншому випадку спричиняли до переведення на нижчу посаду чи в регіон меншого політико-економічного значення.

З 1935 р. акценти в атестаціях зміщуються з особистісно-організаційних здібностей і задатків у бік «правильності» розуміння політичного курсу. Як зазначають В.Васильєв та Р.Подкур, негативні результати атестацій попередніх років не завжди були перешкодою для отримання відповідальних посад у «ягодівський», «єжовський» або «беріївсь- кий» періоди. Історики доходять до логічного висновку про наявність певних «угрупувань», які діяли в системі «патрон-клієнтських» стосунків [9, арк. 20]. В атестаціях цього періоду увагу акцентували на вмінні чекіста викривати різних «ворогів» у партійно-радянських структурах, установах, організаціях. Саме таких досвідчених співробітників під час кадрових ротацій 1937-1938 рр. шукали начальники республіканських і обласних органів НКВС для успішної реалізації поставлених політичних завдань.

Цікавим був кар'єрний шлях А. Пришивцина. Зокрема, у статусі практиканта в Луганському окр- відділі ДПУ він отримав характеристику, в якій одним із недоліків зазначено його «швидке бажання стати начальником» [18, арк. 20]. Упродовж 19271932 рр. в атестаціях особливо не відзначався. Часто характеризувався як лінивий та безініціативний, що особисто пояснював власною хворобливістю [18, арк. 2-6]. Утім упродовж 1936-1937 рр. успішно збудував свою кар'єру. За результатами його роботи у 1937 р. в УНКВС по Донецькій області по першій категорії було засуджено більше 300 осіб. Також відзначено, що А. Пришивцин особисто приймав участь в допитах. У підсумку зазначено, що за самовіддану роботу він гідний найвищої нагороди [18, арк. 16]. Такі заслуги не залишилися непоміченими. У протоколі допиту від 11 травня 1939 р. колишній народний комісар внутрішніх справ УРСР Успенський пояснював свою мотивацію переведення А. Пришивцина до Вінниці. Визначальним аргументом для наркома був той факт, що А. Пришивцин, працюючи на посаді СПО УНКВС Сталінської області, зумів «склепати» кілька сфальсифікованих справ. А начальник УНКВС по Сталінській області П. Чістов характеризував його як «майстра на всі руки» [18, арк. 32].

За іронією долі чи за логікою репресивної машини, чекісти, які раніше були вершителями людських життів, згодом самі опинилися за ґратами або під дулом пістолета. На нашу думку, чимало з них усвідомлювали можливість такого сценарію для себе, адже компромат можна було знайти чи не на кожного другого чекіста. Враховуючи це, дехто самотужки, використовуючи особисті зв'язки або прямі підкупи, намагався вибілити свою біографію, прикрасити характеристику чи нагородний лист. Однак, значна кількість чекістів «офіційно» служила з наявними компрометуючими відомостями, на який «верхи» воліли дивитися крізь пальці, допоки такі кадри були потрібні. Розуміючи це, співробітники діяли на випередження, намагалися «догодити» керівництву, показати свою лояльність і стійкість до лінії партії або ж додатковий раз перестрахуватися. Саме такі працівники НКВС одні із перших вимагали збільшення лімітів на репресованих, активно «отримували» від арештованих необхідні зізнання, загалом, виконували справу партії як могли. І саме на таких працівників партійне керівництво на чолі із Й. Сталіним і керівники центральних апаратів НКВС робили ставку. Вони були свідомі того, що їх правильно зрозуміють і виконають відповідні вказівки щодо «покращення роботи» чи «збільшення темпів» такої.

Наприклад, одним із таких співробітників ВОУНКВС був О. Запутряєв, який, працюючи в Ленінграді, у 1935 р. підозрювався у причетності до троцькістської організації, за що згодом виключений з партії. Усе ж партійний квиток йому повернули, але вже у Києві, після переведення до України. Зрозуміло, що такий компромат О. За- путряєв згодився перекрити виконанням будь-яких доручень [9, арк. 126].

Подальші долі співробітників органів ДПУ- НКВС склалися по-різному. Переважна більшість чекістів завершили свою кар'єру, перебуваючи на інших посадах і поза межами Поділля. Наприклад:

4 співробітників було звільнено у зв'язку з наявністю компрометуючих матеріалів чи дискредитацією органів НКВС, 1 звільнений у зв'язку з природною смертю, 9 - звільнено з органів НКВС з подальшим притягненням до відповідальності, частина з них отримала вироки у вигляді ув'язнення на різний термін [18, арк. 193-200]. 15 співробітників упродовж 1937-1940 рр. були репресовані із застосуванням найвищої міри покарання. Лише 4 чекісти - не репресовувалися і не звільнялися, доля 2-х невідома. Додамо, що одні співробітники НКВС були репресовані через чекістські чистки, пов'язані з кадровими змінами в центральному апараті НКВС та полюванням на змовників і шпигунів у цьому відомстві, а інші - за «порушення соціалістичної законності» під час масових репресій 1937-1938 рр.

Висновки. Вищенаведений матеріал засвідчує, що нам вдалося визначити соціально-психологічні риси окремих співробітників, а також створити узагальнений образ кадрового складу чекістів, який можна охарактеризувати наступним чином.

Більшість співробітників народилися в останнє десятиліття ХІХ ст. на території сучасної України, за національністю були євреями або росіянами, формувалися в міському середовищі, за походженням - із сім'ї торговців чи ремісників. Мали початковий освітній рівень, закінчивши кілька класів міського училища. Згодом вступили на військову службу до армії. Там перейняли ідеї більшовизму, вражені війною і революціями стали прихильниками побудови нового суспільного ладу. У віці 22 - 23 років вступили до органів НК, а згодом до партії. Чимало з них мали досвід участі в російській громадянській війні і у війнах радянської Росії проти України та Польщі. Отримували повноваження на встановлення диктатури пролетаріату, придушували різноманітні антирадянські повстання. Активність молодих чекістів заохочувалася подарунками та відзнаками, чим формувалася їх правильна і бажана, з точки зору партійно-радянського керівництва, модель поведінки.

Призначали співробітників на керівну посаду в територіальні органи держбезпеки Поділля у віці 35 років, з чекістським стажем понад 10 років. Для більшості чекістів таке призначення слугувало черговим підвищенням, тому кожен намагався виправдати довіру безпосереднього начальства і партії, яка санкціонувала його призначення на посаду. Майже половина співробітників були знайомі зі специфікою роботи в цьому регіоні, що дозволяло швидко включитися в роботу і досягати необхідних результатів.

На формуванні психотипу чекістів позначилися участь у військових і революційних подіях, криза усталених порядків, знеціненість людського життя. На цьому тлі чимало з них в юному віці отримували широкі повноваження - від створення революційних комітетів до організації «червоного терору». Кар'єрні амбіції доповнювалася систематичними підштовхуваннями керівництва і партійних органів до боротьби з ворогами. Це «вимагало» спрощеного підходу в доведенні вини підозрюваного. Впертих арештованих доводилося переконувати у правоті версії слідства різними способами, в тому числі фізичним примусом. Таким чином, завдання партії виконувалися, а ліміти використовувалися з виділенням додаткових. За такі зусилля окремі «ударники» за свої старання були удостоєні почесних урядових нагород і позачергових присвоєння звань.

Однак, коли прийшов час віднайти винних у численних порушеннях соціалістичної законності, і зняти відповідальність з партійних діячів, чимало чекістів поплатилися за свої попередні старання. Хоча система працювала таким чином, щоб мінімізувати втрати. Наприклад, більшість керівного складу ВОУ НКВС, які здійснювали «Великий терор» на Поділлі, так і не понесли належного покарання.



Джерела та література

Петров Н.В., Сорокин К.В. Кто руководил НКВД, 1934-1941: Справочник / О-во «Мемориал», РГАСПИ,ГАРФ; Под. ред. Н.Г.Охотина и А.Б.Ро- гинского. - М.: Звенья, 1999. - 503 с.

Шаповал Ю, Пристайко В., Золотарьов В. ЧК-ГПУ-НКВД в Україні: особи, факти, документи / Ю.Шаповал, В.Пристайко, В. Золотарьов. - К.: Абрис, 1997. - 608 с.

Золотарьов В.А. Начальницький склад НКВС УСРР у середині 30-х рр./ В.А. Золотарьов // З архівів ВУЧК - ГПУ - НКВД - КГБ. 2001. № 2. - С. 326-342;

Золотарьов В.А. Керівний склад НКВС УРСР під час «великого терору» (1936-1938 рр.): соціально-статистичний аналіз / В.А. Золотарьов // З архівів ВУЧК - ГПУ - НКВД - КГБ. 2009. № 2. С. 86-115.

Золотарьов В.А. ЧК-ДПУ-НКВС на Харківщині: люди та долі (1919 - 1941) / В.А. Золотарьов. - Харків: Фоліо, 2003. - 477 с.;

Золотарев В.А., Степкин В.П. ЧК-ГПУ- НКВД в Донбассе: люди и документы. 1919-1941 / В.А., Золотарев, В.П Степкин. - Донецк, Алекс, 2010. - 512 с.

Золотарьов В.А., Бажан О. Г., Тіміряєв Є.Р. «ЧК-ГПУ- НКВД Житомирщини у 1919-1941 роках: структура та керівний склад» / В.А. Золотарьов, О. Г. Бажан., Є.Р. Тіміряєв // Реабілітовані історією. Кн. 3. - Житомир: «Полісся», 2010. - С. 923

Бажан О., Золотарьов В. Керівний склад ЧК- ГПУ-НКВД Чернігівщини у 1918 - 1941 роках / О. Бажан, В. Золотарьов // Реабілітовані історією: у двадцяти семи томах. Чернігівська область / Упорядники: О.Б.Коваленко, Р.Ю.Подкур, О.В. Лисенко, О.І.Желєзна. Кн.1. Чернігів, РВК «Деснянська правда», 2008. с.722-731.

Васильєв В., Подкур Р. Радянські карателі. Співробітники НКВС - виконавці «Великого терору» на Поділлі / В.Васильєв, Р. Подкур / НАН України. Інститут історії України. - K.: Видавець В. Захаренко, 2017. - 240 с.

12

Тумшис М. А., Золотарёв В. А. Евреи в НКВД СССР. 1936-1938 гг. / М. А.Тумшис, В. А. Золотарёв. - М., 2017. - 848 с.

Кадровый состав органов государственной безопасности СССР. 1935-1939: Справочник. [URL]: https://nkvd.memo.ru/index.php (дата звернення: 20.09.2018).

Галузевий державний архів Служби безпеки України (далі - ГДА СБУ). Ф. 5. Спр. 66927. Т. 1. Арк. 7-8;

ГДА СБУ. Ф. 5. Спр. 66927. Т. 1. 302. Арк.

ГДА СБУ Ф. 6. Спр. 47806. Т. 1. Ч. 1-2. 371 Арк.

ГДА СБУ Ф.12 ос. Спр. 2726. 36. Арк.

ГДА СБУ Ф.12 ос. Спр. 3316. Т.2. 102 Арк.

ГДА СБУ Ф.12 ос. Спр. 31320. Т1. Ч. 1-2. 113 Арк.

ГДА СБУ Ф.12 ос. Спр. 31025. 108 Арк.

ГДА СБУ. Ф. 12 ос. Спр. 9179. 71. Арк.

ГДА СБУ. Ф. 12 ос. Спр. 31020. 67 Арк.

ГДА СБУ. Ф. 12 ос. Спр. 31022. 81 Арк.

ГДА СБУ. Ф.12 ос. Спр. 31029. 54 Арк.

ГДА СБУ. Ф.12 ос. Спр.31034. 80 Арк.

ГДА СБУ. Ф.12 ос. Спр.31030. 69. Арк.

ГДА СБУ Ф.12 ос. Спр. 1230. 15 Арк.

Архів Управління Служби безпеки України у Вінницькій області (далі - АУСБУ у Він. обл.) Ф.

Оп. 1. Спр. 7830. 75 Арк.

АУСБУ у Він. обл. Ф. 3. Оп. 1. 6678. Ч. 1. 14 Арк.

АУСБУ у Він. обл. Ф. 3. Оп. 1. 7542. Т.1. 20 Арк.

АУСБУ у Він. обл. Ф. 3. Оп. 1. 6720. 228 Арк.

Петренко О. Історія адміністративно-територіального устрою Вінниччини від найдавніших часів до сучасності / О.Петренко. - Вінниця: ПП «Едельвейс і К», 2008. - 56 с.

Территориальное и административное деление Союза ССР на 1-е января 1926 г. - М.: Издательство главного управления коммунального хозяйства НКВД, 1926. - 284 с.

Чорний С. Національний склад населення України в ХХ сторіччі. Довідник. - К.: ДНВП «Картографія», 2001. С. 50-53.

Национальный состав советской Украины / составлен зам. народного комиссара внутренних дел Н.А. Черлюнчакевичем с участием сотрудников НКВД УСРР. - Харьков, 1925. - 130 с.

АУСБУ у Він. обл. Ф. 1. Оп. 1. Спр. 81/1. 221 Арк.

АУСБУ у Він. обл. Ф. 1. Оп. 1. Спр. 81/2. 185 Арк.

АУСБУ у Він. обл. Ф. 1. Оп. 1. Спр. 81/4. 150 Арк.

Размещено на Allbest.ru

...