Історичні, соціокультурні та міжнародно-політичні передумови виникнення і становлення Австралійського Союзу

У 1883 р. на загально-австралійській конференції в Сіднеї було погоджено законопроект про утворення Федеральної ради - законодавчого органу, чиї закони були б обов'язковими для тих колоній, що їх розглянули й погодили. Законопроект про створення Федеральної ради був погоджений британським парламентом у 1885 р. Уряди Вікторії, Тасманії, Західної Австралії і Квінсленду призначили представників до ради, місцем перебування якої обрали столицю Тасманії - Хобарт. До компетенції ради формально були віднесені: відносини Австралії з тихоокеанськими островами; недопущення транспортування засуджених до Австралії; риболовство в межах територіальних вод; забезпечення виконання судових вироків за межами окремих колоній. За погодженням двох і більше членів до компетенції також могли бути віднесені питання оборони, запровадження карантинів, патентного права, авторського права, натуралізації та ін. [17].

Уряд Нового Південного Уельсу відмовився від участі у Федеральній раді, аргументуючи це відсутністю в неї реальних повноважень та ефективних інструментів функціонування. Водночас прем'єр-міністр Нового Південного Уельсу розгорнув масштабну кампанію, в рамках якої він переконував урядовців інших колоній у необхідності створення федеральних представницьких та виконавчих органів влади за зразком Канади. Ці ідеї не знайшли підтримки серед інших прем'єрів австралійських колоній, проте рух за федерацію цілком співпадав з позицією Лондона, який прагнув одночасно зміцнити позиції своїх найвіддаленіших володінь та перекласти на них питання внутрішнього розвитку і захисту від нападу ззовні. Тож 1889 р. активними прибічниками ідеї утворення федерації виступили губернатори колоній, які своїми діями спонукали прем'єрів взяти участь у конференції щодо створення загально-австралійських законодавчих та виконавчих органів, яка відбулася 6 лютого 1890 р. в Мельбурні. Не дивлячись на розбіжності у поглядах сторони дійшли згоди і закликали парламенти колоній виділити представників на національну конференцію для напрацювання проекту федеральної конституції. Конференція відкрилася 2 березня 1891 р. в Сіднеї, і хоча з огляду на різницю у поглядах проект конституції мав компромісний характер, але в подальшому все одно не був підтриманий парламентами більшості колоній. Зокрема в рамках проекту конституції вперше було запропоновано назву федеральної держави - Австралійський Союз.

Лише у 1897 р. було скликано нову конференцію, яка розпочала роботу 22 березня в м. Аделаїда, на якій зібралися вже не призначені, а обрані (на загальних виборах чи у парламенті) делегати. Проект конституції було підготовлено і передано на розгляд парламентів, після чого повернуто для нового обговорення, роботу було продовжено 20 січня 1898 р. в Мельбурні. Через узгодження процедурних питань було проведено два референдуми у 1898 та 1899 рр., на останньому проект федеральної конституції погодили 5 колоній: Вікторія, Новий Південний Уельс, Тасманія, Південна Австралія і Квінсленд. Західна Австралія своєї позиції не озвучила. Проект конституції було надіслано до Лондона, де після переговорів і внесення певних правок він був узгоджений й надійшов до британського парламенту, де був погоджений. Закон про федеральну конституцію був введений у дію королівським указом у червні 1900 р., а вже в кінці року було сформовано перший австралійський уряд. Офіційне проголошення новоствореного Австралійського Союзу відбулося 1 січня 1901 р. До компетенції федеральної влади увійшли питання зовнішніх відносин, торгівлі з іноземними державами, оподаткування, мореплавства, банківської системи, будівництва та управління залізницею та ін. У випадку протиріч між федеральними законами та законами штату, перевагу мали перші. Протягом двох років після створення Австралійського Союзу, федеральний уряд мав запровадити єдиний митний закон і тариф та встановити вільну торгівлю між штатами [17].

Утворення Австралійського Союзу завершило колоніальний період в історії країни, оскільки новостворена федерація отримала статус домініона, тобто фактично самостійної політичної одиниці у складі Британської імперії.

Зважаючи на відсутність міжнародної правосуб'єктності, місце австралійських колоній у світовій політиці визначалося насамперед положенням їх метрополії Великої Британії, проте це не заважало Австралії вже з середини ХІХ ст. вести свою зовнішньополітичну гру, принаймні в Океанії. Зважаючи на військову могутність Великої Британії, австралійці могли не боятися зазіхань з боку європейських держав, водночас сусідні з нею азійські країни в колоніальний період просто не були суб'єктами міжнародних відносин, оскільки здебільшого також були підлеглими територіями. Поступово, підтримуючи усі зовнішньополітичні акції Великої Британії, великий австралійський бізнес починає просувати власні інтереси поза п'ятим континентом. У другій половині ХІХ ст. австралійські промисловці почали цікавитись островами Океанії як джерелами сировини і дешевої робочої сили. На тлі зростаючої торгівлі з тихоокеанськими територіями почали лунати заклики до прямої анексії деяких островів. Ситуація розвивалася на тлі посилення боротьби великих європейських держав за колоніальний розподіл Океанії. Так, ще 24 серпня 1828 р. голландський уповноважений проголосив власністю Нідерландів західну частину острова Нова Гвінея, а за 20 років - 30 липня 1848 р. - генерал-губернатор голландської Ост-Індії оголосив, що східним кордоном Нідерландських володінь на Новій Гвінеї буде 141-й меридіан. Не маючи можливості конкурувати зі США, Францією чи

Німеччиною, австралійські ділові та політичні кола починають активно підштовхувати Лондон до подальшої експансії в Океанії. Однак головним спірним питанням між британцями та австралійцями було фінансування нових колоній. Дискусії лише загострились після самовільної експедиції організованої урядом Квінсленду, під час якої 4 квітня 1883 р. було оголошено про приєднання до володінь британської королеви всієї території Нової Гвінеї та навколишніх островів між 141° та 155° східної довготи. Такі дії Квінсленду зустріли підтримку всіх колоній Австралії, але були піддані нищівній критиці з боку Лондона. Активність Німеччини, яка також претендувала на території Нової Гвінеї, спонукала австралійські колонії погодитись з витратами на управління захопленими територіями, після чого Британський уряд негайно відправив власну експедицію для проголошення англійського протекторату над захопленою територією. 6 листопада 1884 р. коммандер Дж. Ерскін офіційно заявив права на території Нової Гвінеї. Такі дії Британії викликали обурення в Німеччині, проте після низки взаємних звинувачень сторони вирішили домовитись про розподіл острова, як наслідок згідно угоди від 25-29 квітня 1885 р. Німеччина отримала північно-східну частину Нової Гвінеї з усіма островами, а також частину Соломонових островів [24]. колонізація британія політика австралія

Якщо протягом перших років Британія також брала участь у забезпеченні нової колонії, то після створення Австралійського Союзу фінансування адміністрації Британської Нової Гвінеї взяла на себе Австралія. Поступово управління колонією переходило до Австралійського Союзу, а 15 березня 1902 р. британський уряд погодився закріпити це юридично. Законодавчі процеси тривали кілька років і лише у вересні 1906 р. відповідний акт був опублікований. Право управління Британською Новою Гвінеєю юридично було передано Австралійському Союзу, колонія отримала нову назву - Папуа. Зокрема, згідно цього документу, на чолі колонії стояв губернатор якого призначав генерал-губернатор Австралії. Після Першої світової війни «німецька» частина острову також перейшла під австралійське управління, таким чином акт 1906 р. залишався без змін до 1949 р. [25].

Освоєння Великою Британією австралійського континенту (включно з його подальшою колонізацією) цілком відповідало логіці міжнародно-політичних процесів «епохи імперіалізму», яка тривала з періоду Великих географічних відкриттів і до кінця Першої світової війни. Фактично, вся світова політика зводилася до конкуренції європейських держав за розширення географії свого домінування: виходячи переважно з міркувань економічної, а також військово- стратегічної доцільності, імперії прагнули поширити свій суверенітет на певні території, як в Старому світі, так і за його межами. Більшість країн за межами європейського континенту в епоху імперіалізму виступали не акторами міжнародних відносин, а об'єктами впливу і домінування Великих держав.

Незважаючи на те, що Австралія є країною з давньою та яскравою історією, саме колоніальний період 1788-1901 рр. став переломним її етапом, який поклав початок процесам формування австралійської нації та розвитку державності. Під час заснування першої колонії на території нового материка Велика Британія діяла відповідно до усталеної міжнародно-політичної практики епохи імперіалізму, переслідуючи при цьому низку цілей, зокрема: організацію альтернативної віддаленої локації для висилки засуджених (замість втрачених американських колоній); збільшення підконтрольних Лондону територій з метою отримання нових джерел сировини; розширення географії проживання та господарської діяльності громадян Британії задля створення та розвитку нових ринків збуту та відповідно збільшення експорту власної промислової продукції; отримання військово-стратегічних переваг шляхом утвердження в азійсько-тихоокеанському регіоні. Процес освоєння Австралії супроводжувався утворенням низки колоній-поселень в різних частинах материка і саме на їх «фундаменті» згодом постали штати, які й утворили федерацію - Австралійський Союз. Першим британським поселенням на континенті став Новий Південний Уельс, згодом було започатковано ще п'ять: Тасманію, Південну Австралію, Вікторію, Західну Австралію та Квінсленд.

Британська політика щодо австралійських колоній полягала у збереженні контролю за соціально-економічними процесами та господарською діяльністю підлеглих територій, що водночас не виключало заохочення розвитку місцевого самоуправління. Незважаючи на те, що безпосереднім приводом для британської колонізації Австралії стала необхідність створення віддаленої тюрми, головною метою Лондона було формування повноцінної політико-економічної одиниці, яка б спочатку забезпечила власну самоокупність, а потім стала б вигідним торгівельним партнером. Одним з елементів цієї політичної стратегії стало сприяння об'єднанню у 1901 р. колоній у федерацію Австралійський Союз, який в свою чергу став британським домініоном.

Таким чином, конструктивне зовнішнє управління на перших етапах розвитку колоній зіграло свою позитивну роль в процесі становлення Австралійського Союзу, проте ще важливішими чинниками стали громадянська активність і підприємницький хист переселенців, які сприяли низовій ініціативі й утворенню горизонтальних політичних структур, що з рештою стало основою австралійської державності. Одним з надважливих чинників успіху Австралії, стало заохочення міграції на материк вільних британців, які стали опорою та рушійною силою розвитку економіки й формування громадянського суспільства, що сприяло утворенню ефективних державних інституцій. Австралійські традиції самоврядування, що склалися на фундаменті громадянської ініціативи демонструють більш ніж конструктивний приклад, зокрема і для нашої держави.

В останні десятиліття ХІХ ст. економічна і політична вага Австралії зросли настільки, що її ділові та урядові кола почали здійснювати вплив на колоніальну політику британського уряду в Океанії. Саме наслідком австралійської ініціативи й лобіювання стало рішення Лондона щодо колонізації у 1885 р. Нової Гвінеї, яке фактично було здійснено в інтересах Австралії і частково за її кошти. Утворення Британської Нової Гвінеї підкреслило провідні позиції Австралії в регіоні (незважаючи на її колоніальний статус), оскільки саме вона взяла на себе управління й основну частину фінансування нової колонії.

Список використаних джерел та літератури

1. Hiscock P. Archaeology of Ancient Australia. - London: Routledge, 2008. - 338 p.

2. Lourandos Н. Continent of Hunter-Gatherers: New Perspectives in Australian Prehistory. - Melbourne: Cambridge University Press, 1997. - 390 р.

3. Wade N. From DNA Analysis, Clues to a Single Australian Migration. The New York Times. [Електроний ресурс]. -

4. Australia colonized earlier than previously thought? Archeo news. [Електроний ресурс].

5. Landmark hepatitis study tracks ancient human movements into Australia. ABC News. [Електроний ресурс]. -

6. Дробышевский С. Заселение Австралии. [Електроний ресурс].

7. Харари Ю. Sapiens. Краткая история человечества. - М.: Синдбад, 2016. - 520 с.

8. Макинтайр С. Краткая история Австралии. - М.: Весь мир, 2011. - 360 с.

9. История Австралии. Европейцы на континенте. [Електроний ресурс].

10. Doyle M. Empires. - New York: Cornell University Press, 1996. - 407 p.

11. Мотиль О. Підсумки імперії. - К.: Критика, 2009. - 200 с.

12. Потемкин В. История дипломатии. Коллективная монография в 3 т. - М.: ОГИЗ, Государственное социально-экономическое издательство, 1941. -- Том I (XV в. до н.э. - 1871 г.). - 566 с.

13. Тарле Е. История территориальных захватов. XV-XX века. [Електроний ресурс].

14. Кертман Л. Создание английской колониальной империи. [Електроний ресурс].

15. Фокс Р. Английская колониальная политика. - Ленинград: Государственное социальноэкономическое издание Москва, 1934. - 83 с.

16. Англия в XVIII в. Начало промышленного переворота. [Електроний ресурс].

17. Малаховский К. История Австралии.[Електронийресурс].

18. A guide to Australian bushranging.[Електронийресурс].

19. Rum Rebellion. Encyclopedia Britannica. [Електроний ресурс].

20. How was Australia named? National library of Australia. [Електроний ресурс]. -

21. Tasmania. Encyclopedia Britannica. [Електроний ресурс].

22. Western-Australia. Encyclopedia Britannica. [Електроний ресурс].

23. Queensland. Encyclopedia Britannica. [Електроний ресурс].

24. German colonization in the pacific the outbreak of war. Australian war memorial. [Електроний ресурс]. - Режим доступу:

25. British and German New Guinea. World Digital Library. [Електроний ресурс].

References

1. Hiscock, P. (2008). Archaeology of Ancient Australia. London: Routledge. [In English].

2. Lourandos, H. (1997). Continent of Hunter-Gatherers: New Perspectives in Australian Prehistory. Melbourne: Cambridge University Press. [In English].

3. Wade, N. (2007). From DNA Analysis, Clues to a Single Australian Migration. The New York Times. 8th May. [Online].

4. Archeo News. Australia colonized earlier than previously thought? [Online].

5. ABC NEWS. Landmark hepatitis study tracks ancient human movements into Australia. [Online].

6. Drobyshevskiy, S. Zaseleniye Avstralii [Australia settlement]. [Online].

7. Kharari, Y. (2016). Sapiens. Kratkaya istoriya chelovechestva [Sapiens. A Brief History of Humankind]. Moskva: Sindbad. [In Russian].

8. Makintayr, S. (2011). Kratkaya istoriya Avstralii [A Brief History of Australia]. Moskva: Ves' mir. [In Russian].

9. Istoriya Avstralii. Yevropeytsy na kontinente. Diletant [History of Australia. Europeans on the continent]. [Online].

10. Doyle, M. (1996). Empires. New York: Cornell University Press. [In English].

11. Motyl, А. (2009). Pidsumky imperii [Imperial ends]. Kyiv: Krytyka. [In Ukrainian].

12. Potemkin, V. (1941). Istoriya diplomatii. Kollektivnaya monografiya v 3 t. Tom I (XVv. do n. e. - 1871 g.). [History of diplomacy. 3 vol. collective monograph. Vol. I (XV a.d. - 1871)]. Moskva: OGIZ, Gosudarstvennoye sotsial'no-ekonomicheskoye izdatel'stvo. [In Russian].

13. Tarle, E. Istoriya territorial'nykh zakhvatov. XV-XXveka [History of territorial conquests. XV - XX centuries]. [Online]. Available from: [In Russian].

14. Kertman, L. Sozdaniye angliyskoy kolonial'noy imperii [Creation of the English Colonial Empire]. [Online]. Available from: [In Russian].

15. Foks, R. (1934). Angliyskaya kolonial'naya politika [English Colonial Policy]. Leningrad: Gosudarstvennoye sotsial'no-ekonomicheskoye izdaniye Moskva. [In Russian].

16. World History. Angliya v XVIII v. Nachalo promyshlennogo perevorota [England in the 18th century. The beginning of the industrial revolution]. [Online]. [In Russian].

17. Malakhovskiy, K. Istoriya Avstralii [History of Australia]. [Online] Available from: [In Russian].

18. A guide to Australian bushranging. [Online]. Available from: [In English].

19. Encyclopedia Britannica. Rum Rebellion. [Online]. Available from: [In English].

20. National Library of Australia. How was Australia named? [Online] Available from: [In English].

21. Encyclopedia Britannica.Tasmania.[Online].

22. Encyclopedia Britannica. Western-Australia. [Online]. [In English].

23. Encyclopedia Britannica. Queensland. [Online]. [In English].

24. Australian War Memorial. German colonization in the pacific the outbreak of war. [Online].

25. World Digital Library. British and German New Guinea. [Online].

Размещено на Allbest.ru