Порівняльна історіографічна оцінка міжнародного становища України за доби Гетьманату П. Скоропадського

Однак зміст та сутність висновків значно залежали від принципів підходу до аналізованих процесів, глибини й сумлінності дослідницького аналізу історичного матеріалу. З цього погляду політичне лукавство є очевидним з таких слів: «на більшій частині польських і українських територій панувала Російська імперія»; «варто було сподіватися тісної співпраці між прихильниками з одного боку, польської, а з другого - української незалежності, а тому однією з мрій польської “іреденти” перед 1914 роком був спільний польсько-український похід на Київ» [1, с. 415]. Це пояснює позицію Ю. Пілсудського, який вважав Україну «природним союзником відродження Польщі у боротьбі з Росією» [1, с. 416].

Звісно, з такого погляду окупація Східної Галичини й Західної Волині - не проблема. Українці мали закривати на все очі, дякувати полякам за обіцянки визволити їх з російської неволі й «принагідно» реалізувати плани відродження «історичної», «дорозборової» Польщі, тобто у межах 1772 р., із включенням «польського Львова», «південно-східної Малопольщі» - до, не випадково згаданого, Києва. Українські історики у попередніх та сучасних публікаціях, принаймні у більшості з них [33], такий погляд не поділяють.

Усупереч статистиці (у Східній Галичині з 4,9 млн. мешканців 3,1 млн. становили українці, 1,1 млн. - поляки, 620 тис. - євреї), «польські політики в Галичині готувалися до створення незалежної Польщі, до якої мали належати також Львів і Східна Галичина». Вони сприйняли Брестський мир, рішення про створення у перспективі «коронного краю» як «несправедливе і антипольське», що викликало польсько-український конфлікт, тобто війну проти ЗУНР, під час якої загинуло 15 тис. українських та 10 тис. польських вояків, не рахуючи мирного населення [1, с. 417-420].

У книзі політику Ю. Пілсудського щодо УНР розглянуто й оцінено однобічно, під кутом зору лише польського інтересу, що підтверджує кожен абзац, наприклад: «Після того, як польсько-українські суперечки владналися на користь Польщі, Пілсудський зробив ставку на незалежну Україну на чолі з Петлюрою. З польського погляду незалежна Україна, яка не піддає сумнівові територіальні претензії Польщі у Східній Галичині й на Волині, була стратегічним союзником у протистоянні з комуністами, а також великоросійськими націоналістами» [1, с. 422].

Об'єктивно оцінюючи факти, згідно з якими С. Петлюра, його прибічники в УНР вважали союз з Польщею «останнім шансом» для збереження національної державності, автор відповідного розділу схильний виправдовувати політику Ю. Пілсудського, який спритно користувався зі скрути проводу УНР і його готовності йти на будь-які поступки. Між тим «українську карту» цинічно використовувала Друга Річ Посполита, коли йшлося про відносини з Червоною та Білою Росією. Підрозділ під назвою «“Київська операція”: спроби відновлення української державності» [1, с. 426-428] виглядає недостатньо вагомим - у ньому не поставлено нагальні проблеми, з приводу яких точиться напружена наукова дискусія. У деяких сучасних вітчизняних дослідженнях помітний «крен» у бік симпатій до політики Ю. Пілсудського та відходу від принципових, детермінованих справжнім українським інтересом позицій С. Петлюри [34].

Вельми насиченим аналітичною інформацією є підрозділ «Політика Франції щодо України в 1917-1924 рр.» (автор - Г. Ляйдінгер). Метаморфози дипломатії Франції органічно «вплетені» до канви геополітичних процесів і водночас вдало персоніфіковані [1, с. 369-370]. Вони достатньо кваліфіковано підводять до розуміння акції, промовисто-самокритично названої у документах «жалюгідною авантюрою», «південноросійською аферою», тобто воєнною інтервенцією до України.

Хоча в українській історіографії з часів публікацій у періодичній пресі, а також праць В. Винниченка, П. Христюка, І. Мазепи, А. Марголіна, О. Назарука, М. Маргулієса, і до нині зроблено чимало, у книзі є цікаві уточнення, що пояснюють справжній сенс переговорів з представниками французького командування в Одесі й Бірзулі, далекосяжних розрахунків посланців Директорії, згрупованих навколо С. Петлюри [35]. Українські автори ґрунтують свої висновки на усвідомленні спільної позиції Антанти щодо планів відродження «єдиної і неподільної Росії» та констатують дедалі зростаючі апетити Ф. д'Ансельма та А. Фрейденберга. «Досягнутий “компроміс” був почасти схожий на самозречення українців: під тиском французів вони, попри спротив і застереження, погодилися не лише з тим, що верховне головнокомандування військами до кінця лютого 1919 р. перебуватиме в руках антантівських генералів, а залізниці і фінанси країни під іноземним контролем, а й з переформатуванням уряду, зокрема, з відставкою В. Винниченка, якого д'Ансельм вважав невиправним лівим екстремістом.

Після того французькі офіцери в колонізаторській манері націлилися на встановлення протекторату без формальної на те згоди Директорії та незалежної України. План Фрейденберга об'єднати цю територію з більшою Росією на союзницьких засадах не зміг знайти прихильників серед оточення Денікіна» [1, с. 370-371].

Відповідно до вимог антантівських парламентаріїв, з початку було вирішено не надавати допомогу українській державності як такій за будь-яких умов (тому останні вимоги виростали до «захмарних» висот). Також розраховували не лише на підпорядкування А. Денікіну збройних сил УНР, а на об'єднання всієї небільшовицької Росії, у якій місця Україні - самостійній, автономній чи з будь-яким іншим статусом - бути не могло. Після з'ясування важливого елементу «плану Фрейденберга» (це підтверджено документальними архівними даними), який втаємничували від час переговорів, багато що стає зрозумілим.

На цьому тлі цікавими є ще два локальні елементи, на яких не загострено увагу у вітчизняних історичних працях: неприйняття англо-американськими партнерами переговорів французів з представниками С. Петлюри та наголошення на єврейському походженні А. Фрейденберга. Це змушує замислитися над тим, що у переговорах було використано обіцянку С. Петлюри побудувати в Україні першу національну масонську республіку [36]. Характерним для позиції Франції щодо України був «оборонний антибільшовизм» [1, с. 372-375], до чого змушувала погоджена з Великою Британією й США політична лінія.

На окрему увагу заслуговують важливі проблеми, пов'язані із з'ясуванням впливу на загальноєвропейську ситуацію та розвиток подій в Україні Великої Британії та США [1, с. 381-414] (автор - В. Дорнік), хоча й у вітчизняній історичній науці з'являються серйозні дослідження [37]. Також можна знайти змістовні моменти, які українська історіографія практично не досліджувала, зокрема відносини зі Швейцарією у 1918 р. [1, с. 429-440] (автори - В. Дорнік та П. Ліб).

Висновки, які роблять автори книги досить логічні, виважені й переконливі. Окупацію України Центральними державами вони оцінюють як «цілковитий провал» для суб'єктів акції [1,с. 453]. Для України вона була «міцними обіймами» «нових союзників» від яких важко було звільнитися (історик Чередниченко охарактеризував феномен влучним публіцистичним словосполученням «самостійність в німецькому ошийнику», що у чомусь продовжує історіографічну традицію 20-х рр., коли вживали вираз «під німецькою п'ятою») [40]. Ситуацію, до якої потрапила Україна, пояснювало її стратегічне територіальне розташуванням та багаті економічні ресурси.

Відтворення подій у книзі виглядає реалістичним та аргументованим, особливо в аспектах, пов'язаних з економічною сферою життя. Загалом окупаційний період кваліфікують як «фазу принаймні відносного миру» [1, с. 256]. З такою оцінкою важко погодитися, як і з тим, що «на питання про те, як сприймало українське населення окупаційні війська в 1918 р., науковці досі не дали чіткої відповіді, а в радянській історіографії та архівній політиці це питання опинилось у тіні подій 1918 року... проте очевидно, що популярність Центральних держав до кінця їхнього перебування в Україні дедалі меншала» [1, с. 454-455].

У цьому контексті слід зазначити, що не лише у радянській історіографії, а починаючи з праць В. Винниченка, Д. Дорошенка, М. Шаповала, П. Христюка, І. Мазепи і до публікацій сучасних істориків, домінуючим є висновок, що рішуче неприйняття австро-німецьких окупантів та підтримуваних ними режимів Центральної Ради й Гетьманату, призвело до повсюдних масових виступів населення, нових могутніх сплесків громадянської війни.

Відповідаючи на запитання, чому Україні у 1918 р. не вдалося вибороти й закріпити самостійність, автори колективної праці виділяють два моменти: «Україну в її прагненнях до своєї державності не підтримав ніхто з основних гравців світової спільноти» [1, с. 456-458] та «інший фактор, який стояв на заваді утвердженню самостійності України, мав внутрішньоукраїнський характер. Протягом усього цього періоду українці не змогли дійти внутрішнього консенсусу про те, на кого має орієнтуватися Україна і з якими партнерами співпрацювати в утвердженні своєї самостійності. Українська національна ідея майже не знаходила підтримки серед значною мірою неписьменного сільського населення: селяни хоч і розмовляли українською, але питаннями про те, на що має орієнтуватись держава і хто нею має керувати чи, наприклад, що визначає «українець», у селі ніхто не займався. Натомість міські еліти українського національного руху були розділені на проєвропейські та проросійські. Обидва напрями майже непримиренно протистояли один одному і до того ж не мали єдності у своєму середовищі. Насамперед у проєвропейському таборі не могли дійти спільної думки про те, на кого орієнтуватися, - на Варшаву, Берлін, Париж, Лондон чи Відень. Можливість якогось водночас і проєвропейського, і проросійського середнього шляху в майбутнє на той час іще не могла мати консенсусу» [1, с. 459].

На це звертають увагу історики України, хоча нерідко, применшуючи гостроту й вагу проблеми, відходячи від конкретної ситуації, легковажно заявляють, що лідери Української революції просто стомилися від вибору зовнішньополітичних орієнтацій: варто було пов'язувати свою долю з Антантою, анез тим, хто програвав війну. Однак спочатку необхідно з'ясувати, наскільки вільною була УНР у своєму виборі, чи могла вона вирватися з надзвичайно жорстких обставин, що вимагали рухатись у напрямку, детермінованому комплексом об'єктивних та суб'єктивних чинників.

Сформульовані в книзі висновки загалом правильні, хоча надалі можуть бути конкретизованими, уточненими, урізноманітненими та поглибленими. Зокрема, йтиметься про надзвичайно складні процеси, що наповнювали соціальне життя. У 1918 р. відбулися кардинальні зміни у розвитку більшості політичних партій, передусім українських, що мало важливе значення для подальшої долі державності та майбутнього нації. Певним стимулом для нових розмірковувань, подальших наукових пошуків може стати документальне видання про добу Гетьманату, що побачило світ у кінці 2015 р. [40].

Поява книги «Україна між самовизначенням та окупацією: 1917-1922 роки» - непересічне явище в історичній науці. Реагуючи на її зміст, висновки та оцінки, історики України можуть поєднати їх з власними набутками, врахувати позитиви, відхилити те, що з погляду серйозної наукової експертизи виявиться неприйнятним, додатково продумати аргументацію щодо сумнівних моментів та зосередитися на нагальних й перспективних питаннях.

Список використаних джерел і літератури

1. Дорнік В., Касьянов Г., Ліб П., Ляйдінгер Г., МіллерА., Мусял Б., Расевич В. Україна між самовизначенням та окупацією: 1917-1922 роки. - К.: Ніка-Центр, 2015. - 512 с.

2. DomikW. Die Ukraine zwischen Selbstbestimmung und Fremdherrschaft 1917-1922. - Graz: Leykam, 2011. - 544 s.

3. Солдатенко В.Ф. Режим гетьманату 1918 p. у світлі документів та сучасних історичних студій // Український історичний журнал. - 2016. - № 6. - С. 151-174.

4. Солдатенко В.Ф. Україна 1918 року в транснаціональному контексті: історіографічний дискурс // Гілея. Науковий вісник. - 2017. - Вип. 117(2). - С. 7-20.

5. Попик С. Українці в Австрії, 1914-1918 рр.: австрійська політика в українському питанні періоду Великої війни. - К. - Чернівці: Золоті литаври, 1999. - 236 с.; Історія України: Навч. посіб. / Заг. ред. В.А. Смолія. - 3-є вид., допов. й перероб. - К.: Альтернативи, 2002. - С. 197209; Головченко В.І., Солдатенко В.Ф. Українське питання в роки Першої світової війни. - К.: Парламентське вид-во, 2009. - 448 с.; Україна в Європі: контекст міжнародних відносин / Заг. ред. А.І. Кудряченка. - К.: Фенікс, 2011. - С. 214-265; Нариси історії Української революції 1917-1921 років. У 2 кн. / Заг. ред. В.А. Смолія. - Кн. 1. - К.: НВП «Видавництво “Наукова думка” НАН України», 2011. - С. 13-86; Головченко В., Матвієнко В., Солдатенко В. Дипломатична історія України (кінець XIX - перша чверть XX століття). - К.: Київський університет, 2011. - С. 7-172; Велика війна 1914-1918 рр. і Україна. У 2 кн. / За заг. ред. В.А. Смолія. - Кн. 1: Історичні нариси. - К.: ТОВ «Видавництво “КЛІО”», 2014. - 784 с.; Дацків І.Б. Дипломатія українських державних утворень у захисті національних інтересів: 1917-1923 рр. - Тернопіль: Астон, 2009. - 520 с.; Литвин В.М. Історія України: підручник. - К.: Наукова думка, 2013. - 991 с.

6. Головченко В.І., Солдатенко В.Ф. Українське питання в роки Першої світової війни. - К.: Парламентське вид-во, 2009. - 448 с.

7. ЯремчукВ.Д. Українська багатопартійність Наддніпрянської і Західної України: компаративний аналіз (1899-1918 рр.). - К.: ІПіЕНД ім. І.Ф. Кураса НАН України, 2012. - С. 355, 392, 404-405, 419; Кугутяк М. Українська націонал-демократія. 1918-1939 рр. - Т. 1. - К. - Івано-Франківськ: Плай, 2002. - С. 65-69.

8. Рубач М.А. К истории украинской революции (Заметки и документы: декабрь). Глава III. Внешние политические факторы // Летопись революции. - 1926. - № 5(20). - С. 7-35.

9. Христюк П. Замітки і матеріали до історії української революції. 1917-1920. - Т. 2. - Відень, 1921. - 204 с.; Дорошенко Д. Історія України. 1917-1923 рр. - Т. 1. - Ужгород, 1932. - 450 с.; Левицький К. Історія визвольних змагань галицьких українців з часу світової війни (19141918 рр.). - Л., 1930. - 776 с.; Берестейський мир. З нагоди 10-х роковин 9.ІІ.1918-9.ІІ.1928. Спомини та матеріали. - Львів-Київ, 1928.

10. Никольников Г.А. Брестский мир и Украина. - К.: Наукова думка, 1981. - 173 с.; Симоненко Р. Брест. Двобій війни і миру. - К.: Політвидав України, 1988. - 278 с.; Держалюк М. Берестейській мир і Україна // Пам'ять століть. - 1998. - № 1. - С. 40-58; Солдатенко В. Перша дипломатична акція УНР - Берестейська угода // Україна дипломатична. Науковий щорічник. - Вип. II. - К., 2002. - С. 248-263; Михутина И. Украинский Брестский мир. Путь выхода России из Первой мировой войны и анатомия конфликта между Совнаркомом РСФСР и правительством Украинской Центральной Рады. - Москва: Европа, 2007. - 288 с. (рецензії В. Солдатенка на монографію опубліковано в «Українському історичному журналі» (Київ, 2007. - № 4. - С. 203-206) та журналі «Отечественная история» (Москва, 2007. - № 6. - С. 187-189)); Дацків І. Брест 1918: європейський прорив України. - Тернопіль: Астон, 2008. - 553 с.

11. Грушевський М. Ілюстрована історія України. - К. - Відень, 1920. - С. 564-565; Дорошенко Д. Історія України. 1917-1923 рр. - Т. 1. - Ужгород, 1932. - С. 333; Христюк П. Замітки і матеріали до історії української революції. 1917-1920. - Т. 2. - Відень, 1921. - С. 139-141; Винниченко В. Відродження нації (Історія української революції [марець 1917 -- марець 1919]). - Ч II - К. - Відень, 1920. - С. 208-209; Шаповал М. Велика революція і українська визвольна програма. - Прага, 1928. - С. III.

12. Крах германской оккупации на Украине (по документам оккупантов). - Москва, 1936. - 205 с.; Освободительная война украинского народа против немецких оккупантов. - К., 1938. - 622 с.; Документы о разгроме германских оккупантов на Украине в 1918 году. - Москва, 1942. - 240 с.

13. Белан Ю.А. Отечественная война украинского народа против немецких оккупантов в 1918 году. - К.: Изд-во Киевского ун-та, I960. - 331 с.; Супруненко Н.И. Очерки истории гражданской войны и иностранной военной интервенции на Украине. - Москва: Наука, 1966. - 454 с.; Солдатенко В.Ф. Гражданская война в Украине. 1917-1920 гг. - Москва: Новый хронограф, 2012. - С. 111.

14. Енциклопедія історії України. - T. 1. - K.: В-во «Наукова думка», 2003. - С. 19-20.

15. Тимощук О.В. Охоронний апарат Української Держави (квітень-грудень 1918 р.). - Харків: Вид-во Ун-ту внутр. справ, 2000. - 462 с.

16. К десятилетию интервенции. Сборник статей. - Москва-Ленинград, 1929. - 246 с.; Пташинський П. До історії німецько-австрійської інтервенції на Україні // Архів Радянської України. - 1932. - № 1-2; Німецько-австрійська інтервенція на Україні. - Т. 1. - X., 1933; Скляренко Є. Боротьба трудящих України проти німецько-австрійських окупантів і гетьманщини в 1918 р. - К.: Вид-во АН УРСР, 1960. - 284 с.; Карпенко О.Ю. Імперіалістична інтервенція на Україні (1918-1920 рр.). - Л.: Видавництво Львівського університету, 1964. - 255 с.; Супруненко Н.І. Очерки истории гражданской войны и иностранной военной интервенции на Украине (1918-1920 гг.). - М.: Наука, 1966. - 454 с.; Українська PCP в період громадянської війни, 1917-1920 рр.: У 3 т. - Т. 1. Перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції в Росії. Встановлення і зміцнення Радянської влади на Україні. Вітчизняна війна українського народу проти австро-німецьких окупантів (березень 1917 р. - листопад 1918 р.). - К.: Політвидав, 1967. - 422 с.

17. Заставенко Г. Крах німецької інтервенції на Україні в 1918 р. - К., 1959. - 153 с.; Тичина В.Є. Боротьба проти німецьких окупантів і внутрішньої контрреволюції на Україні в 1918 році. - X.: Вид-во Харк. ун-ту, 1969. - 284 с.; Пиріг Р.Я. Гетьманат Павла Скоропадського: між Німеччиною і Росією. - К.: Інститут історії України, 2008. - 209 с.

18. Солдатенко В.Ф. Україна в революційну добу. Історичні есе-хроніки. У 4 т.: T. II. Рік 1918. -К.: Світогляд, 2010.-С. 68, 136-141.

19. Україна: політична історія XX - початок XXI століття / Ред. рада: В.М. Литвин (голова) та ін. Ред. кол.: В.А. Смолій, Ю.А. Левенець (співголови) та ін. - К.: Парламентське видавництво, 2007. - С. 336-342.

20. Христюк П. Замітки і матеріали до історії Української революції. - Т. 3. - Відень, 1921. - С. 127; Шаповал М. Велика революція і українська визвольна програма. - Прага, 1928. - С. 112.

21. Первый съезд коммунистической партии большевиков Украины. 5-12 июля 1918 г. Протоколы. - К.: Политиздат Украины, 1991. - С. 40.

22. Солдатенко В.Ф. Україна в революційну добу. Історичні есе-хроніки. У 4 т.: - T. II. Рік 1918. - К.: Світогляд, 2010. - С. 245.

23. Деникин А.И. Очерки русской смуты: В 5 т. - T. 2. - Париж, 1928. - С. 130.

24. Захарченко П. Селянська війна в Україні: рік 1918. - К.: ЗАТ «Ніч лава», 1997. - С. 70.

25. Історія українського селянства. Нариси в2т. / В.А. Смолій (відп.ред.). - Т. 1. - К.: Наукова думка, 2006. -С. 527-621.

26. Гетьманат Павла Скоропадського: історія, постаті, контроверсії. Всеукраїнська наукова конференція 19-20 травня 2008 р. Збірник / Відп. ред. В.Ф. Верстюк. - К.: Вид-во ім. О. Теліги, 2008. - 320 с.; Павло Скоропадський - останній гетьман України (до 140-річчя від дня народження). Збірка наукових праць // Національна та історична пам'ять. - 2013. - Вип. 7. - 310 с.

27. Україна в революційних процесах перших десятиліть XX століття: міжнародна науково- теоретична конференція 20-21 листопада 2007 р. - К.: Ін-т політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України, 2007. - 581 с.; Українська революція 19171921 років: погляд із сьогодення. Міжнародна наукова конференція 25 квітня 2012 р. / Голова ред. кол. Литвин В.М. - К.: Український інститут національної пам'яті, 2013. - 656 с.

28. Очерки развития народного хозяйства Украинской ССР - М.: Изд-во Академии наук СССР, 1954. - С. 72; Борисов В.И. Военный коммунизм: идеология и практика (о ходе проведения продовольственной политики в Украине). - Луганск, 1993. - С. 22; Пиріг Р.Я. Українська гетьманська держава 1918 року. Історичні нариси. - К.: Інститут історії України, 2011. - С. 168; Притуляк П. Україна і Брестський мир: від підписання до виконання: (19171918 рр.). - К.: КНТЕУ, 2004. - 216 с.

29. Притуляк П. Економічний договір УНР з Німеччиною та Австро-Угорщиною 1918 р. // Український історичний журнал. - 1997. - № 1. - С. 62-71.

30. Політична історія України. XX століття. У 6 т. / Голова ред. кол. І.Ф. Курас. - Т. 2. - К.: Генеза, 2003. - С. 258-271; Пиріг Р.Я. Українська гетьманська держава 1918 року. Історичні нариси. - К.: Інститут історії України, 2011. - С. 172-180; Солдатенко В.Ф. Україна в революційну добу. Історичні есе-хроніки. У 4 т.: - T. II. Рік 1918. - К.: Світогляд, 2010. - С. 238-241; Солдатенко В.Ф. Гражданская война в Украине. 1917-1920 гг. - М.: Новый хронограф, 2012. - С. 219.

31. Борисов В.І., Чернобаев А.А. Хлеб, война, революция: продовольственная политика на юге России в период Первой мировой войны и революции (1914-1918 гг.). - Москва: АИА; Луганск: ЛСХИ, 1997. - С. 104-127; Економічна історія України. Історико-економічне дослідження. У 2 т. / Відп. ред. В.А. Смолій. - Т. 2. - К.: Ніка-Центр, 2011. - С. 97-153; Лозовий В. Продовольче становище в Україні в період Гетьманату: політика влади і реакція селянства (1918 рік) // Студії з історії української революції 1917-1921 років: на пошану Руслана Яковича Пирога. Збірник наукових праць / Гол. редкол. В.Ф. Верстюк. - К.: Інститут історії України НАН України, 2011. - С. 184-196; Солдатенко В.Ф. Чинник «українського хліба» в громадянській війні (1917-1920 рр.) // Український селянин. - 2014. -№ 14. -С. 156-162.

32. Солдатенко В.Ф. Українська революція як суспільний феномен: пошук методологічних засад дослідження // Центральна Рада і український державотворчий процес (до 80-річчя створення Центральної Ради). Матеріали наукової конференції 20 березня 1997 р.: (у 2-х частинах) / Відп. ред. В.А. Смолій. - Ч. І. - К.: Ін-т історії України, 1997. - С. 20-29; Солдатенко В.Ф. Українська революція: концепція та історіографія. - Кн. 1-2. - К.: Пошуково-видавниче агенство «Книга Пам'яті України». - Кн. 1. - 1997. - 416 с.; Кн. 2. - 1999. - 508 с.; Солдатенко В.Ф Українська революція. Історичний нарис. - К.: Либідь, 1999. 976 с.; Солдатенко В.Ф. Українська революція: феномен і дослідники // Пам'ять століть. - 1999. - С. 157-160; Солдатенко В.Ф. Українська революція // Політологічний енциклопедичний словник / Упорядник В. Горбатенко. - К.: Генеза, 2004. - С. 677; Солдатенко В.Ф. Новітні тенденції й актуальні проблеми історіографічного освоєння процесів революційної доби 1917-1920 рр. // Український історичний журнал. - 2008. - № 1. - С. 75-88; Солдатенко В.Ф. Феномен Украинской революции // Российская история (Москва). - 2009. - № 1. - С. 36-46; Солдатенко В.Ф. Украинская революция 1917-1920 гг. К выяснению контуров и параметров исторического феномена // Гілея. Науковий вісник. - 2009. - Вип. 18. - С. 4-20; Солдатенко В.Ф. Революційна доба в Україні (1917-1920 роки): логіка пізнання, історичні епізоди, ключові постаті. - К: Парламентське видавництво, 2011. 565 с.

33. Литвин М.Р., Науменко К.Є. Історія ЗУНР. - Л.: Олір, 1995. - 38 с.; Симоненко Р.Г., Табачник Д.В. Українсько-польські відносини та боротьба за єдність України. XIX - початок XX ст. Нариси. - К.: Либідь, 2007. - 704 с.; Красівський О. Українсько-польські взаємини в 1917-1923 рр. - К., 2008. - 544 с.; Устименко В. Польсько-українська конфронтація в часи ЗУНР // Проблеми вивчення історії Української революції 19171921 років. Вип. 10. / Голов, ред. В.Ф. Верстюк. - К.: Ін-т історії України НАНУ, 2014. - С. 230-252.

34. Гудь Б., Голубко В. Нелегка дорога до порозуміння. До питання генези українсько- польського військово-політичного співробітництва 1917-1921 рр. - Л.: Українські технології, 1997. - 67 с.; Литвин С.Х. Суд історії. Симон Петлюра і петлюріана. - К.: Вид- во ім. О. Теліги, 2001. - 640 с.; КалакураО. Поляки в етнополітичних процесах на землях України у XX столітті. - К.: Знання України, 2007. - С. 148-163; Зарецька Т. Юзеф Пілсудський і Україна. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2007. - С. 104-126.

35. Держалюк М.С. Міжнародне становище України та її визвольна боротьба у 1917-1922 рр. - К.: Оріяни, 1998. - 240 с.; Городня Н.Д. Політика країн Антанти і США щодо державності України в 1917-1919 роках. Автореф. канд. іст. наук. - К., 1996. - 24 с.; Гончар Б.М., Городня Н.Д. Відносини між Францією і УНР (грудень 1918 р. - квітень 1919 р.) // Український історичний журнал. - 2000. - № 2. - С. 47-57; Солдатенко В.Ф. Винниченко і Петлюра: політичні портрети революційної доби. - К.: Світогляд, 2007. - С. 241-301; Солдатенко В.Ф. Україна в революційну добу. Історичні есе-хроніки: в 4 т, - T. III. Рік 1919. - К.: Світогляд, 2010. - С. 125.

36. Савченко В. Симон Петлюра. - Харьков: Фолио, 2004. - С. 244, 251; Солдатенко В.Ф. Україна в революційну добу. Історичні есе-хроніки. - T. III. Рік 1919. - К.: Світогляд, 2010 -С. 153-155.

37. ПавлюкО.В. Боротьба України за незалежність і політика США (1917-1923). - К.: Academia, 1996. - 187 с.

38. Под немецкой пятой (документы о Гетьманщине) // Летопись революции. - 1924. - № 3. - С. 189-203.

39. Несук М. Драма вибору. Відносини України з Центральними державами у 1917-1918 рр. - К.: Політичнадумка, 1999. - 274 с.

40. Українська Держава (квітень-грудень 1918 року). Документи і матеріали. У 2 т. / Відп. ред. В. Верстюк. - К.: Темпора, 2015. - Т. 1. - 790 с., Т. 2. - 412 с.

Размещено на Allbest.ru