Політико-правові аспекти відносин урядів Івана Мазепи та Пилипа Орлика з Кримським ханством

Перший привілей Війську Запорозькому («Грамота Великого Пана Султана Агмеда, що забезпечує гетьманові Орликові володіння всією Україною»), датований між 25 та 28 грудня 1711 р.⁶⁷, містить пряму вказівку, що його укладенню сприяв хан Девлет ІІ. Це дає змогу з великою мірою вірогідності говорити про узгодженість програм побудови української держави між українським еміграційним та ханським урядами. Хоч він не приділяє окремої уваги українсько-кримським відносинам і не згадує Кайрського договору, проте, фактично, є затвердженням останнього з поширенням зобов'язань за ним на Османську імперію.

Другий султанський привілей від 16 березня 1712 р.⁶⁸ написаний фактично не лише від імені падишаха, а й від імені хана Девлета. Це, разом з посиланням на відновлення чинності договору П. Дорошенка з Портою, фактично відновлює стан подвійного васалітету Правобережного Війська Запорозького - щодо Османської імперії та Кримського ханства, як це було від середини 1680-х років до Константинопольського договору 1700 р.

Саме так інтерпретував документ член делегації українського еміграційного уряду на переговорах у Стамбулі Григорій Герцик на своєму допиті: «Порта определила ему Орлику быть под протекциею и под правлением хана крым- скаго, и для уверения-б он Орлик дал к нему хану сына своего в аманаты.»⁶⁹. Водночасвін зазначає,щотакий текст привілею не відповідав сподіванням еміграційного гетьмана, тому члени делегації ховали документ від Герцика як від людини, наближеної до Пилипа Орлика. Повідомляти про зміст документа Орлика довелосяуповноваженомувід стамбульського уряду. Відомо, що член української делегації кошовийотаман Кость Гордієнко та хан ДевлетІІ залишили переговори ще до видання цього привілею⁷⁰.

Такий привілей ставив Правобережне Військо Запорозьке та Запорозьку Січ під контроль Бахчисарая. Відповідно, це не могло бути прихильно зустрінуте ані гетьманом Пилипом Орликом, ані Карлом ХІІ, ані Станіславом Лещинським. Як зазначав Григорій Герцик, «Орлик выразумевот Порты такое определение, учинить того не похотел, однако-ж деньги и провиант он Орлик [від Порти для походу на Правобережну Україну] получил»⁷¹.

Цей конфлікт між українським еміграційним урядом та шведським королем, з одного боку, і ханським урядом - з іншого, швидко розгортався. Пилип Орлик продовжував висувати ідею багатосторонніх гарантій української державності, зокрема, у «Маніфесті до європейських урядів» від 4 квітня 1712 р. Відомо, що Карл ХІІ категорично не сприйняв ідеї кримського протекторату над Військом Запорозьким.

Одразу після видання султанського привілею Війську Запорозькому від 16 березня 1712 р. Девлет почав спонукати українську еміграцію до походу для опанування Правобережної України. Пилип Орлик відмовлявся брати участь у поході - як особисто, так і дати наказ козацькому війську. Можливо, окрім неприйняття ідеї кримського протекторату над Військом Запорозьким, його позиція зумовлювалася ще низкою чинників: сумним досвідом походу на Правобережжя 1711 р., коли виявилися низькі бойові якості татарського війська; неможливістю проведення останнім тривалих воєнних кампаній; низьким рівнем його дисципліни та схильністю до насильства; взяттям у рабство тисяч людей, відчутною шкодою економіці регіону; неминучим падінням популярності союзу з Кримом серед населення.

Водночас опанування Правобережжя неминуче поставило б уряд Пилипа Орлика у конфлікт з Річчю Посполитою, власне, з обома її королями - шведської та російської орієнтації. Отже, справа про утворення української держави на Правобережжі за таких умов могла обернутися лише воєнною поразкою і компрометацією уряду Пилипа Орлика.

Під тиском хана Девлета українська еміграція розкололася. Уже в березні 1712 р. Костянтин Гордієнко проголосив себе кошовим гетьманом⁷², що, безумовно, означало поглиблення сепаратизму Запорозької Січі щодо Війська Запорозького (відомо, що К. Гордієнко вже проголошував себе кошовим гетьманом до приєднання до шведсько-українського союзу в березні 1709 р.⁷³). Запорожці вирушили на Правобережжя. Також ханським урядом поза волею гетьмана Пилипа Орлика здійснювався тиск на городове козацтво на еміграції - в особі прилуцького полковника Дмитра Горленка - щодо виступу на Правобережжя⁷⁴. Вірогідно, у травні 1712 р. було досягнуто певного компромісу: принаймні, у маніфесті до мешканців Правобережного Війська Запорозького від 15 травня 1712 р. Девлет ІІ проголошував П. Орлика гетьманом. Проте вже через місяць питання про вихід Пилипа Орлика на Правобережжя постало знову⁷⁵.

Зрештою, еміграційний гетьман був змушений відкрито визначитися під час т. зв. «калабалика» - спроби Порти примусити Карла ХІІ покинути територію країни. П. Орлик заявив ханському посланнику, що не визнає турецько- татарської протекції, а лише шведську, що викликало вкрай негативну реакцію Бахчисарая⁷⁶. Пізніше еміграційний гетьман звинувачував Карла ХІІ у тому, що був змушений відмовитися від протекторату Криму й Порти, позбавивши себе шансів створити українську державу⁷⁷.

Після цієї події відділи запорозького та городового козацтва на вимогу Девлета ІІ все ж таки вирушили на Правобережжя. Проте невдовзі хана було усунуто, а надісланий замість нього хан Каплан І повів політику, орієнтовану на Річ Посполиту.

Згодом представники української політичної еміграції твердили, що Запорозька Січ до 1714 р. знаходилася під шведським протекторатом, але, повертаючися до Швеції, Карл ХІІ передав її тимчасово під турецько- татарську опіку⁷⁸. Нам не відомо жодного документа, що міг би це підтвердити.

Насправді, Порта і Крим здобули суверенні права на територію Запорозької Січі міжнародно-правовим чином внаслідок серії договорів з Російською державою та Річчю Посполитою 1711-1714 років.

Характерно, що після 1714 р. Кримське ханство уникало офіційних контактів з Пилипом Орликом. Ми підтримуємо думку Б. Крупницького про те, що еміграційний гетьман міг розглядатися Бахчисараєм як потенційний конкурент у впливі на Запорозьку Січ, що перебувала під протекцією Криму⁷⁹. Як засвідчують матеріали допиту Григорія Герцика, П. Орлик у цей час свідомо підробляв документи, імітуючи визнання себе гетьманом з боку Запорозької Січі. Натомість матеріали взаємовідносин Коша з ханським урядом після 1714 року дають змогу виключити будь-який вплив еміграційного гетьмана чи Карла ХІІ, що претендував на протекцію над Січчю, на справи останньої, що перебувала у васальних відносинах щодо Криму.

Лише у 1730-х роках, коли запорожці перейшли під російську владу, ханський уряд відновив політичні контакти з Пилипом Орликом. Відомо, що йому було надано можливість та певні фінансові засоби для набору козацького війська⁸⁰. Також відомо, що Григорій Орлик у 1730-х роках пропонував ханському уряду вважати Кайрський договір таким, що не втратив чинності⁸¹. Проте про правові аспекти взаємин гетьмана П. Орлика з Бахчисараєм у цей час поки що нічого не відомо.

Отже, починаючи з 30-х років XVIIIст., політичні відносини Війська Запорозького з Кримським ханством припинилися назавжди. Пізніше у відносини такого характеру з українських політичних суб'єктів входила, але не систематично, лише Запорозька Січ.

На нашу думку, відносини українського еміграційного уряду Пилипа Орлика виступили не лише хронологічним, а й логічним завершенням політичних контактів Війська Запорозького з Бахчисараєм. Ідея досягнення юридичної рівності у таких відносинах була найповніше втілена саме у політичних проектах П. Орлика через концепцію багатосторонніх гарантій. Окрім того, проекти еміграційного уряду розглянули і запропонували рішення найбільш широкого кола питань за всю історію українсько-кримських відносин.

Водночас об'єктивно несприятливі обставини воєнно-тактичного, зовнішньополітичного характеру, небажання Бахчисарая підтримати створення української незалежної держави, взаємна недовіра сторін тощо не дали змоги реалізуватися програмі «Пактів і конституцій...» 1710 р. щодо всебічного розвитку українсько-кримських відносин. Першою їх моделлю - на початку 1711 р. - став воєнний союз, зумовлений положеннями Кайрського договору. Другою моделлю, хоча виразно й не окресленою, став протекторат-васалітет, встановлений привілеєм султана від 16 березня 1712 р. Цей тип відносин не був новим, він пророблявся у договірних актах Кримського ханства та Російської держави 1668-1669 років, договорі з Кримом Петра Іваненка 1692 року тощо. Він, певною мірою, був реалізований щодо Запорозької Січі до 1730-х років. Отже, це єдиний випадок тривалої реалізації такого типу відносин.

Лытература

1 Див., наприклад: Смолій В., Степанков В. Українська державна ідея XVII-XVIIIстоліть: проблеми формування, еволюції, реалізації. - К., 1997. - 368 с.

- Яковлів А. Українсько-Московські договори в XVII-XVIIIвіках. - Варшава, 1934.180 с.

2 Нольде Б. Автономія України з історичного погляду. - К., 1995 (передрук з видання 1912 року).

3 Горобець В. Від союзу до інкорпорації: українсько-російські відносини другої половини XVII - першої чверті XVIII ст. - К., 1995. - 70 с.

4 Яворницький Д. Історія Запорозьких козаків. - К., 1991. - Т ІІІ. - С. 78, 83.

5 Лист І. Мазепи до візира Кримського ханства (без дати) // З епістолярної спадщини гетьмана Івана Мазепи. - К., 1996. - С. 102-103.

- Костомаров Н. Мазепа / Костомаров Н. Руина. Мазепа. Мазепинцы. - М., 1995.С. 513.

6 Биховець І. Діаріуш // Хроніка-2000. - 2000. - № 34. - С. 95-104.

7 Лист к гетману Мазепе Дмитрия Максимовича о границе с Турцией... (24. 10. 1705 р.) // Источники Малороссийкой истории, собранные Д.Н. Бантышем-Каменским, и изданные О. Бодянским. - М., 1858. - Ч. ІІ. - С. 51-52.

8 Доношение Кочубея государю по статьям // Там само. - С. 104; БиховецьІ. Діаріуш. - С. 104.

9 Костомаров Н. Мазепа. - С. 504; Лист І. Мазепи до Івана та Петра Олексійовичів від 8. 06. 1694 // З епістолярної спадщини. - С. 114-115; Лист І. Мазепи до Петра І (вересень 1706 р.) // Там само. - С. 148.

10 Див., наприклад: С. Павленко. Міф про Мазепу. - Чернігів, 1998.

11 Крамар Є. Справа Кочубея й Іскри // Іван Мазепа і Москва. Історичні розвідки і статті. - К., 1994. - С. 86-87. Статтю вперше опубліковано у книзі: Крамар Є. Дослідження з історії України. - Торонто, Балтимор, 1984.

12 Див. наприклад: A. Kaminski. Republic vs. Autocracy. Poland-Lithuania and Russia, 1686 - 1697. - Cambridge, 1993. - P. 201-228.

13 Лист І. Мазепи до Івана та Петра Олексійовичів (26. 05. 1693 р.) // З епістолярної спадщини. - С. 98.

14 Оглоблин О. Боротьба старшинських угруповань на Гетьманщині в кінці XVIIст. і виступ Петрика // Записки історичного та філологічного факультетів Львівського державного університету ім. І. Франка. - Львів, 1940. - Т. 1. - С. 59-72.

15 Лист І. Мазепи до візира Кримського ханства (без дати) // З епістолярної спадщини. - С. 104-107.

16 Лист І. Мазепи до О. В. Голіцина (3. 10. 1688 р.) // Там само. - С. 49; Н. Костомаров. Мазепа. - С. 475.

17 Кресін О. Політико-правові аспекти відносин Запорозької Січі з Кримським ханством у 1687 - 1708 рр. // Вісник університету внутрішніх справ. - 1999. - Вип. 7.

- Ч. 2. - Харків, 1999. - С. 96-106.

18 Лист І. Мазепи до Івана, Петра та Софії Олексійовичів від 31. 12. 1688 р. // З епістолярної спадщини. - С. 61-62.

19 Пор. Оглоблин О. Боротьба старшинських угруповань.

20 Кресін О. Конституційна проблематика відносин Війська Запорозького з Російською державою в 1654-1709 роках // Держава і право. - 2000. - Вип. 6. - С. 74.

21 Лист к государю от гетмана Мазепы (18. 10. 1705 р.) // Источники Малороссийской истории... - Ч. ІІ. - С. 48-49.

22 Лист І. Мазепи до Ф. О. Головіна (1706 р.) // З епістолярної спадщини. - С. 142.

23 Оглоблин О. Боротьба старшинських угруповань. - С. 68.

24 Див., наприклад: Возгрин В. Исторические судьбы крымских татар. - М., 1992.

- С. 239-240.

25 Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки. - К., 1992. - С. 66, 91.

26 Там само. - С. 55.

27 Про неї див.: Кресін О. П.Орлик, Г.Грабянка і народження хозарського міфу // Третя академія пам'яті професора Володимира Антоновича.- К., 1996. - С. 490-499.

28 С. Величко. Літопис. - К., 1991. - Т. ІІ. - С. 389.

29 Там само. - С. 193.

30 Там само. - Т. І. - С. 131, 161.

31 Возгрин В. Указ. соч. - С. 238-242.

32 Там само. - С. 244.

33 Станіславський В. Запорожжя та Крим у підготовці спільного виступу проти Російської держави (листопад 1708 - червень 1709 рр.) // Середньовічна Україна. Зб. наук. праць. - Вип. 2. - К., 1997. - С. 230.

34 Соловьев С. История России с древнейших времен. - Кн. VIII. - М., 1962. - С. 356.

35 Там само. - С. 165.

36 КресінО. Політико-правові аспекти відносин Запорозької Січі з Кримським ханством у 1687 - 1708 рр. - С. 101.

37 Радовський В. Допит Войнаровського, небожа Івана Мазепи // Дзвін. - 1992. - № 7-8. - С. 126.

38 Соловьев С. История России с древнейших времен. - Кн. VIII. - С. 259.

- Кордт В. Матеріялиз Стокгольмського державного архіву до історії України другої полов. XVII - поч. XVIII вв. // Український археографічний збірник. - Т. ІІІ.К., 1930. - С. 42-43.

39 Возгрин В. Указ.соч. - С. 241-242; Крман Д. Подорожній щоденник (Itinerarium1708- 709). - К., 1999. - С. 82.

40 Крман Д. Назв. праця. - С. 72.

41 Тарле Е. Северная война и шведское нашествие на Россию / Тарле Е. Избранные произведения. - Т. ІІІ. - Р.-н.Д., 1994. - С. 419.

42 Станіславський В. Запорожжя та Крим. - С. 228, 233.

43 Борщак І. Іван Мазепа. Життя і пориви великого гетьмана / Борщак І. Мазепа. Орлик. Войнаровський. Історичні есе. - Л., 1991. - С. 100; Лагус Ф. Карл ХІІ в Южной России // Записки Одесскаго общества истории и древностей. - Т. 3. - Одесса, 1853.

- С. 322, 324.

44 Возгрин В. Указ.соч. - С. 242.

45 Ульяновський В. Пилип Орлик // Володарі гетьманської булави. - К., 1994. - С. 441; Субтельний О. Мазепинці. Український сепаратизм на початку XVIII ст. - К., 1994. - С. 70; Допрос Григория Герцыка об участии его в измене Мазепы // Киевская старина. - 1883. - № 4. - С. 601.

46 Субтельний О. Назв. праця. - С. 70.

47 Переписка и другие бумаги шведского короля Карла ХІІ, польского Станислава

Лещинского, татарского хана, турецкого султана, генерального писаря Ф. Орлика, и киевского воеводы, Иосифа Потоцкого, на латинском и польском языках // Чтения в Императорском Обществе истории и древностей российских при Московском университете. - 1847. - Кн. І. - С. 44-47. Переклад на сучасну українську мову: Головні пункти для переговорів про договір з ханом та Кримською державою // Субтельний О. Назв. праця. - С. 184 - 188 (Текст цитується за цим перекладом).

48 Див. наприклад: Крупницький Б. «Нація» в козацькій Україні XVIII віку // Україна (Париж). - 1952. - № 8. - С. 605-608.

49 Головні пункти для переговорів... - С. 184.

50 Субтельний О. Назв. праця. - С. 223.

51 Соловьев С. История России. - Кн. VIII. - С. 242; Костомаров Н. Указ. соч. - С. 757, 763.

52 Костомаров Н. Указ. соч. - С. 763.

53 Переписка. - С. 47-50; український переклад: Договір між Кримською державою та Запорозьким Військом та народом Малоросії. (23. 01. 1711 р.) // Субтельний О. Назв. праця. - С. 188-190.Там само. - С. 190.

54 Кресін О. Політичний і правовий вимір відносин Війська Запорозького з Кримським ханством у 1648-1708 рр. // Держава і право. Зб. наук. праць. - Вип. 7. - К., 2000. - С. 122.

55 Про неї див., наприклад: Там само. - С. 111.

56 Copia literarum ad excell Scoropadscium, ab Orlik(20. 12. 1711) // Переписка. - С. 56; Костомаров Н. Указ.соч. - С. 758; Борщак І. «Orlikiana» (Опись невиданих матеріалів про гетьмана Орлика, його родину і оточення) // Хліборобська Україна. -

1923. - Зб. VII-VIII. - С. 341.

57 Борщак І. Гетьман Пилип Орлик і Франція // Записки НТШ. - Т. 134-135. - Львів,

1924. - С. 115.

58 Борщак І. Григор Орлик. Великий мазепинець, генерал-поручник Людовика XV / Борщак І. Мазепа. Орлик. Войнаровський. - Львів, 1991. - С. 114.

59 Literae universales a Parte Tartarorum (маніфест до українського населення калгиМехмеда від 28 січня 1711 р.) // Переписка. - С. 36.

60 Мельник Л.Г. Українсько-турецькі взаємовідносини і політичні проекти П. Орлика // Укр. історич. журн. - 1997. - № 6. - С. 25; Договор, заключенный при реке Пруте, 12 июля 1711 г. // Договоры России с Востоком. Политические и торговые. Сост. Юзефович Т. - СПб., 1889. - С. 13.

61 Опубліковано у : Переписка. - С. 61-66. Переклад на укр. мову:Настанови для. надзвичайних посланців Війська Запорозького до Найяснішої Порти Оттоманської. (3. 11. 1711 р.) // Субтельний О. Назв. праця. - С. 190-195.

62 Субтельний О. Цит. праця. - С . 193-195.

63 [Привілей Оттоманської Порти Війську Запорозькому, між 25 та 28. 12. 1711 р.] // Пріцак О. Один чи два договори Пилипа Орлика з Туреччиною на початку другого десятиліття вісімнадцятого століття? // Укр. археограф. щорічник. - Вип. 1 (4). - К., 1992. - C. 309-310.

64 [Привілей Оттоманської Порти Війську Запорозькому від 16. 03. 1712 р.] // Пріцак О. Назв. праця. - С. 307-308.

65 Допрос Григория Герцыка. - С. 602.

66 Субтельний О. Назв. праця. - С. 91.

71 Допрос Григория Герцыка. - С. 602.

72 Переклад листа від кримського хана Девлет-Герая до Карла ХІІ (28. 03. 1712 р.) // Кордт В. Назв. праця. - С. 53; Крикун М. Згін населення з Правобережної України в Лівобережну 1711-1712 років (До питання про політику Петра І стосовно України) // Україна модерна. - 1996. - Вип. 1. - С. 81.

73 Тарле Е. Указ. соч. - С. 379.

74 Костомаров Н. Указ. соч. - С. 773; Субтельний О. Цит. праця. - С. 95.

75 Ульяновський В. Назв. праця. - С. 453.

76 Крупницький Б. Гетьман Пилип Орлик (1672-1742). Його життя і доля. - К., 1991.

- С. 37.

77 Ульяновський В. Назв. праця. - С. 460.

78 Лист Орлика к кошевому Милашевичуи запорожцам (8. 12. 1719 р.) // Источники...

- Ч. ІІ. - С. 290 - 291; Борщак І. Григор Орлик. - С. 193 - 194.

79 Крупницький Б. В гостях у гетьмана П. Орлика в Салониках (За Діярієм 1722

- 1724 рр.) // Вісник. - № 99 (1957). - С. 7.

80 Борщак І. Гетьман Пилип Орлик і Франція. - С. 124.

81 Там само. - С. 115.

Размещено на Allbest.ru