Соціально-економічний розвиток Батурина у 20–30-х рр. XX ст.

Для забезпечення успішної колективізації та максимальної віддачі від колгоспів радянська влада послідовно здійснювала механізацію сільського господарства через машинно-тракторні станції (МТС). У 1932 р. в Батурині була організована МТС з 15-ти тракторів, 5 з яких обслуговували колгоспи Батурина. 29 лютого 1936 р. 40 молодих трактористів закінчили курси при Батуринській машинно-тракторній станції. Всі вони зобов'язалися використати отриманні знання для роботи на колгоспних ланах [1, с. 526].

Партійна організація Батурина приділяла увагу розвитку освіти, культури, медицини. Було налагоджено роботу лікарні. У звіті про діяльність Батуринської медичної дільниці за 1924 рік, складеному завідувачем, лікарем Василем Івановичем Дубравою, зазначено, що радіус її обслуговування становить 9 км. На території проживає 48000 населення, фельдшерських пунктів немає. Лікарня має 10 ліжок для хворих та аптеку. В Батуринській лікарні працює 1 лікар, 1 фельдшер, 1 фельдшер-акушер, 1 шкільний фельдшер та 2 представники обслуговуючого персоналу. У 1939 р. було відкрито хірургічне відділення на 15 ліжок, після чого Батуринська лікарня стала налічувати 50 стаціонарних ліжок [6, с. 211].

На зміну більшості діючих до революції освітніх закладів прийшли навчально-виховні установи радянського зразка. У 1920 р. Наркоматом УСРР було видано постанову «Про запровадження в життя єдиної трудової школи», згідно якої єдина трудова школа мала були семирічною і поділятися на два ступені: перший (чотири класи) і другий (три класи). Після закінчення школи другого ступеню діти могли продовжити навчання у професійно-технічних школах. У Батурині було відкрито дві семирічні трудові школи. У школі №1 налічувалось 5 старших груп, де навчалося 184 учні, у школі №2 -4 групи і 177 учнів. Навчання проводилось українською мовою згідно затвердженого єдиного виховно-навчального плану в одну зміну. У трудових школах працювало 11 вчителів. Для отримання освіти дорослим населенням при школах були запроваджені вечірні курси [1, с. 466]. У 1932 р. було відкрито середню школу, в якій навчалося 600 учнів, та філіал бахмацького робітфаку. Батуринський вечірній робітфак знаходився в приміщенні Покровської церковно-парафіяльної школи. Його очолював Ф.Я. Бондар. Педагогічний колектив складався з 5-ти вчителів: Н.І. Тарана, М.З. Небо - щицького, М.І. Пащенка, П.П. Косенка, І.Д. Троїлова [7, арк. 2].

Окрім навчальних закладів, вплив на виховання радянської людини та популяризацію ідейних настанов нової влади забезпечувала друкована література, в першу чергу преса. З 1935 р. у Батурині почала виходити районна газета «Сталінський шлях», яка стала дієвим засобом впливу на місцевих жителів, а завдяки різним формам контролю та систематичним агітаційним кампаніям перетворилась на важливу складову їхнього повсякдення.

Зусиллями батуринської інтелігенції був створений осередок національної культурно-освітньої організації «Просвіта». У своїй доповіді член бюро Конотопського повіткому КП(б) Г. Авраменко зазначив: «Батуринський волисполком в своем составе хороший, надежный, таковой является партийным, имеется клуб, где имеется некоторая литература. Есть «Просвита», которая ставит спектакли, но таковая яв - ляется чисто национального направления» [1, с. 461]. Представники товариства «Просвіти» організовували бібліотеки, драмгуртки, хорові колективи, лекторії, налагоджували видавничу справу, розповсюджували українські книги, газети, часописи. Вони охоче виступали перед масовою аудиторією, на мітингах, святкуваннях ювілеїв, пам'ятних дат.

У 1923 р. в Батурині було відкрито сільбудинок та літній театр [1, с. 487]. У новоствореному Батуринському партійному сільбудинку імені Загиблих воїнів діяли гуртки художньої самодіяльності, бібліотека, читались лекції. Кожної неділі товариство «Просвіта» ставило спектаклі для червоноармійців. При сільбудинку знаходився народний театр, вистави якого могли бачити відразу 200 чоловік [1, с. 503]. Культурний простір міста вдало доповнював краєзнавчий музей, створений товариством бджолярів імені П.І. Прокоповича у 1925 р. в будинку В.Л. Кочубея. У 1932 р. у зв'язку з масовою колективізацією музей припинив свою діяльність. У листопаді 1937 р., для закріплення у масовій свідомості жителів Батурина значимості нової влади, на площі біля районного клубу (територія сучасного Майдану Гетьманської слави) було встановлено пам'ятник В. Леніну.

Радянська влада з перших днів свого утвердження в Україні вела відкриту антицерковну атеїстичну політику. Духовність і церква оголошувалися ворогами нової влади. Для викорінення релігії із свідомості нової людини, у Батурині була створена Спілка войовничих безбожників (СВБ), до складу якої увійшло 11 активістів, що проводили антирелігійну кампанію у колгоспах, місцевих установах та школах [1, с. 536]. Влітку 1937 р. за рішенням загальних зборів антирелігійних активістів Батурина Воскресенську церкву закрили, розібрали кам'яну огорожу, із дзвіниці і бані зняли позолочені хрести, встановивши на їхньому місці червоні прапори, а храм всередині переобладнали під театр [8, с. 4].

На зміну традиційним, передусім релігійним, святам запроваджувалися нові - революційні, що стали «червоними днями календаря». Вони проводились з особливим розмахом і неодмінними атрибутами: плакатами, гаслами, портретами партійних діячів, урочистою ходою, святковими демонстраціями.

Таким чином, можна зробити висновок, що політика радянської влади призвела до жахливих наслідків у соціально-економічній сфері Батурина. Новостворені колгоспи не справлялися з покладеними на них функціями, зокрема з виконанням хлібозаготівельних планів. Суцільна колективізація позбавила жителів Батурина статусу власника і господаря, особистого управління сільськогосподарським виробництвом. Накладена на колгоспи непомірна продрозверстка, жорстка регламентація господарської діяльності спричинила глибоку деградацію продуктивних сил села. Організований ВКП(б) голодомор в Україні знищив мільйони людей і завдав нищівного удару національній культурі через українське село - носія і хранителя традицій та звичаїв.

Посилання

1. Батурин: сторінки історії: Збірник документів і матеріалів / Чернігівський національний педагогічний університет ім. Т.Г. Шевченка та ін.; Редкол.: Коваленко О.Б. [та ін.]; Вид. 2-е, доп. - Чернігів: Вид. Лозовий В.М., 2012. - 882 с.; 30 іл.

2. Історія держави і права Української РСР (1917-1960). - К., 1961. - 366 с.

3. Історія міст і сіл Української РСР: в 26 томах Чернігівська область / Ред. колегія: Дериколенко О.І., Бутько О.Г. [та ін.]. - К., 1972. - 779 с.

4. Саєнко Н.А. Батуринський район: адміністративний аспект // Слово «Гетьманської столиці». - 2018. - №6 (69). - С. 6.

5. Державний архів Чернігівської області (далі - ДАЧО), ф. Р-883, оп. 1, спр. 6.

6. Лікарня гетьманської столиці / В.Г. Нікітін, М.І. Терех: Мін - во культури України, Нац. істор. - культ. заповідник «Гетьманська столиця». - Ніжин: ПП Лисенко М.М., 2016. - 252 с.

7. ДАЧО, ф. Р-6123, оп. 1, спр. 223.

8. Шкляр М. Пам'ятне місце // Радянське село. - 1970. - №1 (5781). - С. 4.

Размещено на Allbest.ru