Історія як міф. "Гетьман-відступник" у рецепції М. Костомарова

Однак це тлумачення виглядає не вповні адекватним, оскільки безпосередньо пов'язує низку публіцистичних розвідок М. Костомарова на початку 1880-х років в обороні українофільства з його тогочасними науково-історичними студіями⁸⁵.

Варто наголосити, що в «знятому», концентрованому вигляді головні віхи і навіть оціночні пасажі майбутньої конструкції монографії простежуються вже в нарисі про І. Мазепу, вміщеному в шостому випуску «Русской истории в жизнеописаниях ее главнейших деятелей» (СПб., 1876), себто написані набагатораніше, до початку згаданої українофільської кампанії історика.

З цього життєписного начерку до монографії перекочували навіть окремі метафори М. Костомарова щодо означення особистості українського гетьмана (внутрішня брехливість, зовнішнє благочестя, панські замашки і т.п.).

Крім того, слід взяти до уваги визначальне місце, яке посідала ідея «історичної, внутрішньої правди» в світосприйнятті і поглядах М. Костомарова. Вона відгравала роль морально-етичного абсолюту в його наукових та суспільних практиках, хоч часто поставала у вигляді суперечливого, динамічного сполучення раціонального й ірраціонального, сакрального та буденного, уявного і реального і т.п.

«Ціную понад усе правду, не потерплю ані ліберальничання, ані ладану. Таким буду і надалі(курсив наш. - Авт.), - підкреслював М. Костомаров у листі до редактора журналу «Исторического вестника» С.Шубинського від 17 лютого 1877 р. ⁸⁶

Зокрема, сучасні науковці та публіцисти слушно вказують на особливу роль морально-етичних цінностей у науковій творчості М. Костомарова⁸⁷. Невипадково історик у своїй науковій, педагогічній та суспільній діяльності неодноразово виступав як супроти вимог тодішньої російської громадськості, так і урядових кіл.

Наприклад, 8 березня 1862 р. М. Костомаров відмовився припинити читання публічних лекцій на вимогу петербурзького студентства, яке протестувало супроти арешту професора П. В. Павлова. Ця подія набула неабиякого розголосу⁸⁸.

В іншому випадку вчений у листі від 23 липня 1863 р. до міністра внутрішніх справ П. А. Валуєва вимагав права публічно обороняти свої погляди на сторінках друкованих видань щодо доцільності видання книг українською мовою⁸⁹.

У світлі викладених міркувань складно припустити, що М. Костомаров свідомо пішов на кардинальне спотворення однієї зі своїх найбільших монографій заради поточних суспільно-політичних потреб. Звичайно, історику доводилося часом йти на компромісні, іноді майже опортуністичні заходи в громадській діяльності, проте він зазвичай прагнув відмежовувати їх від академічної царини.

Вочевидь, погляди М. Костомарова щодо особистості І. Мазепи формувалися не стільки в руслі вимог суспільно-політичної кон'юнктури початку 1880-х років, яку, звичайно, не варто ігнорувати, скільки в контексті метаморфоз романтичного мислення, зокрема чудернацької стильової «гри» авторської уяви на межі реального та ідеального.

Та повернемося до висвітлення подій 1708-1709 рр. на сторінках монографії М. Костомарова. У їхньому викладі вчений інтенсивно послугується відомостями шведських авторів. Зокрема, він подає опис зовнішності І. Мазепи за інформацією шведського секретаря Карла ХІІ⁹⁰.

Причому частка іноземних джерел у цій частині студії настільки велика, що вже згадуваний Б. Крупницький обстоює тезу про взаємовплив старої шведської історіографії та М. Костомарова на негативну інтерпретацію доби І. Мазепи⁹¹.

Про захоплення автора деякими шведськими джерелами, зокрема твором духівника Карла ХІІ пастора Георга Нордберга, пише і російський історик Євген Тарле⁹². Вірогідно, саме ця шведська праця з низкою цікавих персональних характеристик відомих історичних осіб продукувала уяву М.Костомарова як історика-художника.

Проте ці імпульси все ж таки були недостатніми, щоб вивести авторський виклад з міфологічного полону! Тож навіть після переходу на шведський бік «гетьман-відступник» побутує не на першому плані, а десь на задвірках історичної сцени.

Його роль обмежується до риторичних закликів, які практично не сприймає, не чує народна маса! Відтак І. Мазепі залишається лише з жахом сприймати драматичний поворот подій: страшну руйнацію «гетьманської столиці»⁹³, постійних хитань і «вередувань» прибічників-запорожців, які прийняли шведський бік⁹⁴ і т.п.

Врешті-решт, Мазепинська доба добігає свого кінця. Її фіналом стає знаменита Полтавська битва (1709), напередодні і під час якої шведський король та російський цар уславили себе військовою звитягою⁹⁵, котру автор красномовно протиставляє духовним вадам «гетьмана-егоїста».

Однак, знакове значення цієї події, яке М. Костомаров порівнює за наслідками з Куликовською битвою (1380) в російській історії, трактується не в сенсі перемоги Петра І, а як тріумф духу малоросійського / українського народу!

«І справді, щастя Російської держави було безмірне. Честь Російської держави вирвана була з майже неминучої безодні. Небезпека була надто великою. Якби, як на те сподівався Карл, малоруський народ спокусився зваблюваннями свого гетьмана і славою північного переможця, Петру ні за що не вдалося б впоратися зі своїм суперником. Якщо хтось і був істинним винуватцем порятунку Російської держави, то це - малоруський народ, хоч цей бік справи не виставлявся дотепер історією в справжньому світлі(курсив наш. - Авт.)»,

- відзначає історик⁹⁶.

Показовою і безславною є кончина І. Мазепи, його зникнення з історичної авансцени, яке автор пов'язує з нищівною Полтавською поразкою. Цей момент є актом духовної смерті «гетьмана-відступника», який вичерпав своє призначення в світі історії.

«Нам тепер складно уявити собі ті жахливі хвилини, які пережив тоді український гетьман. Всі надії його розбилися, все рушилося, все пропало. Життя його кінчалося. Ні до чого не придалися всі ті підступності й інтриги, якими був сповнений багатий пройдений ним шлях(курсив наш. - Авт).

- пише М. Костомаров. - Вже скоро після своєї зради він передчував невдачу. Вже не раз жалкував він, що зайшов на слизьку дорогу, і пробував зійти з неї, але йому не вдалося. Туга і розкаяння мучили його вже не один день. І ось ударила переломна, страшна година»⁹⁷.

Власне, фізична смерть гетьмана для романтичного світосприйняття є лише стверджуючою констатацією конечності і заразом нескінченості духовного буття. Зокрема, М. Костомаров спростовує тезу про самоотруєння І. Мазепи, який начебто вдався до цього, щоб не потрапити до рук російського царя⁹⁸.

Та навіть з відходом гетьмана до світу інобуття його доба, а точніше, уявлення про неї, мали неабиякий вплив на тодішню російську сучасність, очевидцем, свідком і дієвим учасником якої був М. Костомаров. «Проте зрада Мазепи лишила надовго, якщо не навіки, підозру у російської влади щодо малоруської народності(курсив наш. - Авт.)», - підкреслює автор⁹⁹.

В іншому місці М. Костомаров означує й кваліфікує уявлення про «Мазепу- зрадника» як масові, закорінені в тодішній історичній свідомості, зокрема навіть на рівні повсякденних стереотипів. «Великоросіянин, розсердившись на малоросіянина, передусім уважає за потрібне згадати Мазепу, і вислів «Хохол-Мазепа» лишається у всій силі до нашого часу(курсив наш. - Авт.)»,

- зазначає історик¹⁰⁰.

Ці пасажі свідчать, що доба І. Мазепи в рецепції М. Костомарова, постає як особливий, ба навіть первинний історичний часщодо тодішньої сучасності

- 70-80-х років ХІХ ст.

Отже, часи «гетьмана-відступника» з його символічним актом «зради» сприймаються автором як позаісторична вічність - міфореальність, принаймні з малоросійської / української ретроспективи, яка здатна вдиратися в інші епохи і навіть тогочасну реальність.

Зауважимо, що вчений був не поодиноким у такому розумінні доби І. Мазепи. Зокрема, невідомий автор бібліографічної замітки в журналі «Вестник Европы», присвяченій монографії М. Костомарова, слушно відзначав, що ті давні події справляють неабияке враження на нинішню, тобто тодішню дійсність¹⁰¹.

Врешті, ця рецепція М. Костомарова певною мірою відтворює міфологічну концепцію часу, зокрема існування первинного темпорального пласту як «першого» (сакрального) часу, в хронологічному шарі якого побутують творці історії, та «вторинного» пласту (профанного часу), в котрому живуть нащадки.

В окресленому контексті стають зрозумілими й очевидними ті ракурси висвітлення, з яких історик відтворював гетьманство І. Мазепи. Адже він тлумачив дії «гетьмана-відступника» як своєрідну «родову пляму» на репутації українського народного/національного духу, яка побутувала й активно впливала на існування колективного героя за життя автора монографії!

Зазначимо, що навіть у радянській історіографії низка істориків прихильно сприймала старий імперський міф про «зраду» та «гетьмана-лиходія»¹⁰².

Вочевидь, прагнучи спростувати російські уявлення про «зрадників- українців», «мазепинців-хохлів», М. Костомаров мимоволі творив новий чи модифікував старий історичний міф, який мав обілити образ малоросійського народу в тодішній громадській думці, звільнити його від суспільного засудження, пов'язаного з постаттю «гетьмана-відступника».

«Зрада Мазепи в жодному разі не могла впасти на малоруський народ, який протягом двадцяти років настільки не злюбив цього гетьмана, що останній змушений був охороняти власну особу великоросійськими стрільцями і солдатами, що присилалися йому за царською милістю. Малоруський народ варто абсолютно відокремити від плями, покладеної на Мазепу: народ за Мазепою не пішов. Пам'ять про Мазепуне зникла повністю в народі, але залишилася у зовсім непривабливому вигляді. У народних піснях і переказах - це якась зла і ворожа істота, це навіть не людина, а якась лиха, проклята сила(курсив наш. - Авт.)», - зазначає автор¹⁰³.

Варто наголосити, що на відміну від історико-генетичного, компаративного або будь-якого іншого зовнішнього тлумачення міфологічна конструкція зорієнтована виключно на її іманентне розуміння й апріорне трактування. Тим- то, неодмінною властивістю міфу є його просторово-часова замкненість чи космос, себто неповторний ефект «всього у всьому».

Вірогідно, саме тому М. Костомаров досить однобічно співвідносив колективного і персонального героїв у цій монографії, хоч цим засобом часто по- слугувався на сторінках інших праць. Ця односторонність виглядає, особливо, очевидною в контексті авторського відтворення конфлікту особистого та загального за доби Північної війни.

Натомість історик представляє гетьмана дещо осібно, поза багатьма контекстами його побутування. Відтак у читача складається враження про маргінальність, периферійність цієї постаті в загальному плині світу української минувшини.

У такому міфологічному сенсі І. Мазепа в жодному разі не міг репрезентувати народну / національну ідею, позаяк персоніфікував собою абсолютне історичне й соціальне «зло» в романтичній системі цінностей. «Гетьман Мазепа, як історична особистість, не був представником ніякої національної ідеї. Це був егоїст в повному сенсі цього слова.Поляк за вихованням та способом життя, він прийшов до Малоросії і там зробив собі кар'єру, прикидаючись, як ми бачили, до московської влади і в жодному разі не зупиняючись перед будь-якими аморальними шляхами. Найвірніше визначення цієї особистості, слід сказати, що це була втілена брехня (курсив наш. - Авт.)», - пише історик¹⁰⁴.

Отож, авторські розвінчання ореолу І. Мазепи як провідника народу / нації виглядають як цілком умотивовані з міфологічної перспективи. Адже руйнуючи міф про «Хохла-Мазепу» М. Костомаров створював власну проекцію / версію російського переказу про «гетьмана-відступника», позаяк його діяння спричинилися до страшної, кривавої і тривалої жертовної спокути українського народу в «мужицькі, кріпосницькі часи».

Так, на сторінках зазначеної монографії логіку сюжетного дійства, яка повсюдно панувала в тритомній студії «Богдан Хмельницкий» та багатьох інших працях М. Костомарова, підміняє логіка історичного міфу.

Її витвором є своєрідна історична міфореальність, в якій справжні колізії соціально-політичної минувшини України-Гетьманщини химерно сплітаються з ідеалістичними уявленнями вченого-романтика, що опинився в полоні вічних пошуків «правди» історичного буття. Саме вони визначили авторську конструкцію монографії «Мазепа» та специфічну, здебільшого відсторонену від загального тла минувшини, репрезентацію цієї історичної постаті.



Література

1 Костомаров Н. И. Мазепа. - М., 1882. - С. 15

2 Его же. Руина. Историческая монография. 1663-1687 // Вестник Европы. - 1880.

- № 7. - С. 256-261.

3 Костомаров Н. И. Рец. на журн.: Киевская старина: Ежемесячный исторический журнал. Киев, 1882. Кн. I-IV, январь-апрель. // Новое время (СПб.). - 1882, 27 апр.

- № 2212. - C. 2.

4 Его же. Руина... - 1880. - № 9. - С.20-24, 29-31, 66.

5 Там же. - С. 70.

6 С. В. История гетманства Мазепы. Рец. на кн.: Костомаров Н. И. Мазепа. Историческая монография. - М.: Типо-лит. И. Н. Кушнерева и К°, 1882. - VII, 446 с. // Русский вестник. - 1883. - Т. 166, № 7. - С. 330.

7 Костомаров Н.И. Мазепа. - С.16.

8 Его же. Руина. - 1880. - № 7. - С.260.

9 Костомаров Н. И. Мазепа. - С.20.

10 Там же. - С.39, 40-41.

11 Мацьків Т. Гетьман Іван Мазепа в західноєвропейських джерелах 1687-1709 / Передм. Л. Винара. - Мюнхен, 1988. - С. 39.

12 Його ж. Гетьман Мазепа в оцінці М. Костомарова // Іван Мазепа і Москва: Історичні розвідки і статті. - К.,1994. - С.132.

13 Костомаров Н. И. Мазепа. - С. 37-38.

14 Лазаревский А. Письмо Н. И. Костомарова [23 вересня 1877 р., Москва] // Киевская старина. - 1891. - № 9. - С. 478

15 Нахлік Є. К. Пантелеймон Куліш: Особистість, письменник, мислитель: У 2 т.

- К., 2007. - Т. 1: Життя Пантелеймона Куліша: Наукова біографія. - С. 348.

16 Костомаров Н. И. - Гатцука А. А. [автограф, 28 липня 1881, Прилуки] // ІР НБУВ, ф. 22, спр. 26, арк. 1.

17 Смолій В. А., Пінчук Ю. А., Ясь О. В. Микола Костомаров: Віхи життя і творчості: Енцикл. довід. / Вступ. ст. і заг. ред. В. А. Смолія. - К., 2005. - С. 349.

18 Костомаров Н. И. Мазепа... - С. 78-79.

19 Там же. - С. 80.

20 Правобережець В. [Липинський В.] Трагедія українського Санчо Панча (Із записної книжки емігранта) // Harvard UkrainianStudies. - 1985. - Vol. 9, No.3/4. - P. 397-406.

21 Костомаров Н.И. Мазепа. - С. 81.

22 Там же. - С. 93.

23 Оглоблін О. Ще до історії Петрика // Студії з Криму. І-ІХ / Ред. А. Е. Кримський. - К., 1930. - С. 95-99.

24 Кравцов Д. Гетьман Мазепа в українській історіографії ХІХ в. // Записки історично- філологічного відділу ВУАН. - К., 1925. - Кн. 6. - С. 239-240.

25 Грушевський М. Рец. на кн.: Уманец Ф. М. Гетман Мазепа. Историческая монография. - СПб., 1897. - 1, 455, ІІІ с. // ЗНТШ (Львів). - 1898. - Т. 21. - С. 20.

26 Костомаров Н. И. Мазепа. - С. 37.

27 Там же. - С. 62.

28 Там же. - С. 112.

29 Там же. - С. 125, 127.

30 Там же. - С. 140.

31 Там же. - С. 191, 193.

32 Там же. - С. 206.

33 Там же. - С. 205.

34 Там же. - С. 39, 40-41, 64, 136.

35 Там же. - С. 136.

36 Костомаров Н. Очерк домашней жизни и нравов великорусского народа в XVI- XVII столетиях. - СПб., 1860. - С. 211.

37 Его же. Мазепа. - С. 67.

38 Там же. - С. 132.

39 Там же. - С. 39.

40 Костомаров Н. Мазепинцы // Русская мысль. - 1884. - № 1. - С. 5.

41 Кулиш П. Обзор украинской словесности. ІІ. Котляревский // Основа. - 1861. - № 1. - С. 237.

42 Костомаров Н.И. Мазепа. - С. 445.

43 Крип'якевич І. Українська історіографія XVI-XVIII ст. - Львів, 1923. - С. 49.

44 Костомаров Н.И. Мазепа. - С. 218.

45 Там же. - С. 218.

46 Там же. - С. 204

47 Там же. - С. 381.

48 Там же. - С. 276.

49 Костомаров Н. Исторические монографии и исследования. - СПб., 1884. - Т. 9: Богдан Хмельницкий. Историческая монография / 4-е изд., доп. и испр. - Т. 2. - С. 310-311.

50 Его же. Мазепа. - С. 133.

51 Его же. Черты сопротивления власти при Петре Великом // Русская старина. - 1875. - № 2. - С. 381-383.

52 Никитенко А. В. Записки и дневник. - СПб., 1893. - Т. 3. - С. 378.

53 Костомаров Н. И. Мазепа. - С. 147.

54 Крупницький Б. Гетьман Мазепа та його доба / Пер. з нім. О.К.Струкевича; вступ. ст. В. М. Горобця. - К., 2003. - С. 176.

55 Костомаров Н.И. Мазепа... - С. 147.

56 Там же. - С. 224.

57 Там же. - С. 225.

58 Там же. - С. 238.

59 Там же. - С. 238.

60 Там же. - С. 235-236.

61 Там же. - С. 231.

62 Костомаров Н. Мазепинцы. - № 1. - С. 1

63 Там же. - С. 6.

64 С.В. История гетманства Мазепы. - С. 331.

65 Костомаров Н.И. Мазепа. - С. 251, 254.

66 Там же. - С. 254-255.

67 Там же. - С. 260.

68 Там же. - С. 258.

69 Там же. - С. 300.

70 Костомаров М. Історія України в життєписах визначніших її діячів / Переложив

O. Барвінський. - Львів, 1918. - С. 466.

71 Костомаров Н.И. Мазепа. - С. 308.

72 Там же. - С. 257.

73 Там же. - С. 313-314.

74 Костомаров Н. Мазепинцы. - № 1. - С. 2.

75 Там же. - С. 4-5.

76 Там же. - С. 3-4.

77 Костомаров Н.И. Мазепа. - С. 346.

78 Там же. - С. 329.

79 Костомаров Н. О козачестве. Ответ «Виленскому Вестнику» // Науково-публіцистичні і полемічні писання Костомарова / За ред. акад. М. Грушевського. - [К.], 1928.

- С. 64.

80 Его же. Мазепа. - С. 354.

81 Там же. - С. 348, 350-351.

82 Там же. - С. 358.

83 Там же. - С. 443.

84 Дорошенко Д. Мазепа в історичній літературі і в житті // Мазепа: Зб.: У 2 т.

- Варшава, 1938. - Т. 1. - С. 9.

85 Смолій В. А., Пінчук Ю. А., Ясь О. В. Вказ. праця. - С. 492-494.

86 Никольская Г. Из переписки Н. И. Костомарова с редактором «Исторического вестника» Шубинским // Красный архив. - 1939. - Т. 2. - С. 257.

87 Сюндюков І. Воскресіння Івана Мазепи. Гетьман України очима Миколи Костомарова (День. 2000, 27 жовтн. № 196) // http://www.day.kiev.ua/ua.2000.196/

88 Костомаров Н. Последнее объяснение по поводу моей лекции 8-го марта // Науково-публіцистичні і полемічні писання. - С. 134-136.

89 Saunders D. Mikhail Katkov and Mykola Kostomarov: A Note on Pлtr A. Valuev's Anti-Ukrainian Edict of 1863 // Harvard Ukrainian Studies. - 1993. - Vol.17, No. 3/4. -

P. 378-380.

90 Костомаров Н. И. Мазепа. - С.332.Крупницький Б. Мазепа в світлі шведської історіографії // Мазепа. Зб.: У 2 т.

- Варшава,1938. - T 1. - C. 84.

91 Тарле Е.В. Северная война и шведское нашествие на Россию. - М., 1958. - С. 334 (прм.2).

92 Костомаров Н.И. Мазепа... - С. 341.

93 Там же. - С. 390.

94 Там же. - С. 413.

95 Там же. - С. 442-443.

96 Там же. - С. 421.

97 Там же. - С. 438.

98 Там же. - С. 444.

99 Там же. - С. 445.

100 Библиографический листок: Костомаров Н. Мазепа и Мазепинцы. Исторические монографии. - СПб., 1885. - 752 с. // Вестник Европы. - 1885. - № 2. - [С. 905].

101 Литвак Б.Г. «Гетман-злодей» // Костомаров Н. И. Мазепа / Под ред. Б. Г. Литвака.

- М.,1992. - С. 3-16.

102 Костомаров Н. И. Мазепа. - С. 443-444.

103 Там же. - С. 441.

Размещено на Allbest.ru

...