Східна політика папи Інокентія IV i коронування Данила Романовича
Аналіз чинників, які вплинули на континентальну політику в 1240-х роках. Характеристика східної політики папи Інокентія IV. Знайомство з особливостями коронування Данила Романовича. Способи відновлення унійних перемовин з православними правителями Європи.
| Рубрика | История и исторические личности |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 04.08.2021 |
| Размер файла | 84,3 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Знайдені згодом ще два списки промови Петра висвітлюють походження промовця. Один із рукописів відкрив і дослідив Анті Руотсала у кодексі XIV ст. зібрання Лінца в Австрії. Здебільшого цей збірник наповнений текстами Томи Аквінського. Ця версія промови руського клірика у лінцькому рукописі за змістом збігається з текстом «Биртонських аналів», хоч і скорочена за обсягом, але містить фразу про визнання монголами папи maiorem de mundo, отже, номадам слід його відвідати. Згадується і про походження Петра, руського єпископа Білгорода, яким було місто на Правобережжі, яке зазнало нищівних руйнувань під час монгольської навали Ruotsala A. Europeans and Mongols in the Middle of the Thirteenth Century: Encountering the Other. Helsinki, 2001. P. 154.. Зіставлення списків промови, проведене Анті Руотсалою, показало, що змін у лінцькому рукописі зазнала оповідь про релігійні практики монголів, де цей уривок відсутній. Незбіжності трапляються і в оповіді про тривалість помсти, проголошеної Небесами: у Биртонських аналах йдеться про 39 років, тоді як у лінцькому списку міститься цифра, що відповідає текстові Апокаліпсису Методія Потарського, -- 48 років Ibidem. P. 155..
Урешті, варіант промови білгородського владики віднайшовся у складі середньовічного рукописного збірника, що походив з Англії, до якого входить «Трактат про походження татар». До цього ж рукопису залучено твір про бесіду угорського єпископа з двома татарськими бран цями (1244 р.), знаний завдяки включенню до інших збірників Jackson P. The Testimony of the Russian Archbishop Peter Concerning Mongols (1244/5): Precious Intelligence or Timely Disinformation? // Journal of the Royal Asiatic Society. Series 3, 26. 2016. P. 66-68.. Цей твір, зокрема, залучив до своєї хроніки Матвій Паризький. Пітер Джексон зробив глибші спостереження збігів між текстом Петрової промови на Ліонському соборі та апокрифом Методія Потарського, а також іншими середньовічними творами. На думку дослідника, зіставлення татар із ісмаїлітами у змісті промови є наслідком впливу цього апокрифу, де також наводиться подібне твердження, що ісмаїлітів винищать римляни під орудою їх володаря, а отже, і монголи змагатимуться з «римлянами та іншими латинниками» Ibidem. P. 69.. Утім, схоже спостереження висловив ще Степан Томашівський. Поява згадки про Йоана Хрестителя у промові могла з'явитися під впливом оповідки про перенесення мощів св. Томи, який був покровителем християн Орієнту, про що згадував італійський хронікер Рікардо ді Сан Джермано Ibidem. P. 73.. П. Джексон також звертає увагу на толерантне ставлення монголів до різних релігій. Номади лише жадали молитов за їхні душі замість сплати податків, що відображено у документах, які надавалися руським ієрархам упродовж століть. Систему обміну, що відображає звичаї давніх суспільств, запроваджено вже за часів Чинґізхана. Джексон підсумовує своє дослідження Петрової про мови: папа Інокентій IV на час проведення собору у Ліоні вже був добре обізнаний з монгольською загрозою, тому звернувся до патріарха в Аквілеї, аби той закликав вирядити христову виправу проти номадів із Далекого Сходу Ibidem. P. 77..
Повернення до спілкування між Римом і руськими землями відбувалося в умовах пожвавлення ідеї унії і подорожей на Схід через появу імперії монголів і татар, які підкорили більшість руських земель впродовж 1237-1241 рр. В умовах загрози, що вже перетнула поріг Заходу, папа і європейські правителі почали прискіпливіше вдивлятися у Далекий Схід, убачаючи у віруваннях його мешканців прояви християнства, виразом чого були гадані образи чи символи, які подорожні трактували як знайомі. Автори, які описували Орієнт, слідуючи леґенді про пресвітера Йоана, прагнули відшукувати на Сході визнавців несторіанства -- єре тичної християнської секти, поширеної в Азії. Саме проти «правителя Індії Йоана», як писав Плано Карпіні, постають номади The Texts and Versions of John de Plano Carpini and William de Rubruquis. London, 1903. P. 83, 182.. Папський легат, описуючи релігійний синкретизм номадів, висловлював переконання, що християни-несторіанці й «сарацини» помішані між собою, згадував він і поклоніння бовванам на Сході. Питаючи азіатів, чому вони не мають зображення образу Ісуса і хреста, Плано Карпіні почув відповідь про брак серед них такого звичаю. Інший мандрівник до країв Орієнту, Віллем
Рубрук, ладен був убачати образ архистратига Михайла у зображенні «постаті з крилами» Ibidem. P. 179.. Номади вірять у вічне життя та Ісуса Христа, але не є хрещеними, приносять офіри, поважають Писання, зовні подібні частково до монголів, голять бороди Ibidem. Р. 82. Ibidem. P. 122.. Плано Карпіні відзначає, що монголи почали воювати проти гуйрів, які сповідували несторіанство, здо лавши їх, отримали письмо, яке називають монгольським. Описуючи людей Орди як подібних до собак, тобто стародавніх кинокефалів, Плано Карпіні слідує пізньоантичним хронікам.
У щоденнику Плано Карпіні міститься оповідь про навалу кочовиків, які «прийшли на руські землі знищувати міста і фортеці, вбиваючи люд», а після тривалої облоги Києва його мешканців вирізали. Мандруючи країною, пише Плано Карпіні, посли бачили незліченну кількість черепів і маслаків, які лежали просто неба. Від Києва, веде далі легат, який у минувшину був величним містом, залишилося заледве 200 будинків, а мешканці столиці потрапили у невільництво .
Коли папські леґати, мандруючи із папськими листами, прибули до руських земель, вони зустрілись з князями Васильком Волинським і Конрадом Мазовецьким, від яких довідалися про татар і їхнє ставлення до послів, про надавання дарів, зокрема, бобрових шкір, які отримали від Конрада, його дружини і військових. Згодом Василько запросив нунціїв відвідати свої землі і утримувати подорожніх своїм коштом. Із прибуттям (неназваного) руського єпископа було зачитано листа від папи із закликом долучитися до «святої матері Церкви». Однак через відсутність Данила, який відбув тоді до Батия, руські зверхники не могли надати остаточну відповідь. Відтак Василько припровадив послів до Києва, наражаючись на небезпеку нападу литовців, до того ж існувала загроза, що Данило міг згинути в Орді Ibidem. Р. 92.. Уважається, що в Орді руський князь дістав ярлик на Галичину, однак Київ утратив на користь князя Олександра Ярославича Dqbrowski D. Krol Rusi Daniel: Biografia polityczna. S. 263..
Перебіг зустрічі Данила Романовича з Батиєм наводить літописна оповідь. Під час візиту хан дорікнув князеві, що не прибував упродовж тривалого часу, тож запросив Данила відвідати кумису -- «чорного молока» (лат. -- тюрк. Cara cosmos, тобто чорний кумис). Коли ж той випив кумису, то Батий заявив, що князь став татарином. Літописець при цьому додає: «о зліе зла честь татарьская» Галицько-Волинський літопис. С. 109 (Хлєбніковська версія); Полное собрание руських летописей. Москва, 2001. Т. 2: Ипатьевская летопись. Стп. 807.. Про застережне ставлення до кумису, споживання якого тоді було свідченням приналежності до нехристиянської цивілізації Сходу, вказує фламандський подорожній Віллем Рубрук. Він зазначає, що до права русинів, греків і аланів, які є християнами, внесена рішуча заборона на його споживання. Той, хто пив цей «трунок», не визнавався за християнина. Тут же згадано і про споживання кумису угро-фінськими народами Надволжя The Texts and Versions of John de Plano Carpini and William de Rubruquis. P. 159.. Кумис використовувався і у весільному обряді номадів. Під час церемонії шлюбу наре чений сприскував напій у бік Сходу, аби віддати данину повітрю, в бік Півдня, щоб ушанувати вогонь, на Захід, на честь смерті. Тримаючи келих у руці, господар проливає з келиха долі, а сидячи верхи, просто ллє на шию коневі Ibidem. P. 189. Дашкевич Я. Данило Романович і єпископ Петро в освітленні караїмського джерела. С. 49.. Ярослав Дашкевич звертав увагу на ще один візит Данила до Орди, підтвердженням чому має бути привілей, у якому згадано про подорож до Батия у 1243 р., щоправда, автентичність документа піддають сумніву .
Папські посли довезли до хана два листи, укладені в першій половині березня 1245 р., в яких нагадувано про страх Божий. Подію відображає тогочасна ілюмінація в книзі «Дзеркало історії» домініканця Вінсента з Бовена якій латинські брати вручають послання Інокентія IV монгольським ханам. Крім Плано Карпіні, до посольства також увійшли інші монахи-францисканці, серед них і Лаврентій Португальський MGH. Epistolae Saeculi XIII. Berolini, 1887. Т. II. P. 72-73, 75; Vetera monumenta historica Hungariam sacram illustrantia. P. 195.. У відпо відь на листи великий хан Ґуюк у своєму посланні закликав папу і володарів Заходу переходити на службу до нього; хан не зрозумів папиного заклику до хрещення. На закид про масові винищення людей заперечував: так сталося через виконання Божої волі, «бо вони й самі вбили наших емісарів, а як можна вбити когось без Божого наказу?» Dawson Ch. Mission to Asia. Toronto, 2005. P. 85-86; Згідно з повідомленням Літопису Авраамки, татарам відмовлено у вимозі виплати десятину «в князях, людях, конях, ходобі», коли вони прийшли у Рязань (1237). Про вбивство 10-х татарських послів згадано з нагоди виправи проти половців і битви при Калці. Див.: Летопись Авраамки (=ПСРЛ). Санкт-Петербург, 1889. Т. 16. Стп. 50-51. Зважаючи на поразку половецько-руського союзу при Калці, можна при пускати, що монголи вважали руські землі вже підлеглими. Страта ж послів і відмова у покорі, про що згадано у ханському листі, спровокувала не лише навалу, а й брутальну помсту з жорстокою розправою над мешканцями руських міст. Виправа монголів, що почалась з підкоренням земель булгар, угрів, башкирів, тюрків, черкесів і аланів, привела їх до східних кордонів Русі: вони опинились біля Рязані 16 грудня 1237 р. Після підкорення міста війська номадів намагалися пройти до Новгорода, однак кіннота не дала ради із здоланням багнистих й заболочених ґрунтів Півночі, тому монголи повернули на південний схід, а відтак підкорили Чернігів, Київ і Галич. Згодом, із поділеного війська один загін вирушив до Паннонії й Адріатики, тоді як другий заходився плюндрувати землі Моравії, Селезії та Польщі. На теренах Угорщини, яка була межею степових рівнин Європи, загони поєдналися знову, однак смерть великого хана Уґедея спонукала номадів повернутися на рідні терени, шлях до яких пролягав через Молдавію, Сербію, Болгарію, Трансильванію і Боснію Rochcau G. Innocent IV devant le Pйril tatar: Ses lettres а Daniel de Galicie et а Alexandre. P. 169..
Коронування Данила Романовича
Унаслідок тривалих перемовин із Курією відбулося коронування Данила у Дорогичині, куди прибули папські посли на чолі з нунцієм для Пруссії і Лівонії Опізо. Посланці принесли корону, скіпетр і венець, бо ще раніше, як пише літопис, до князя прибув беренський єпископ із про позицією прийняти корону, що могло трапитися, вірогідно, 1245-1247 рр. Разом із початком Ліонського собору папа удався до заходів із приве дення православних Європи до унії, що мало суперечити політиці Фрид риха ІІ і візантійського імператора. Уважається, що затримка корону вання трапилася через татарську загрозу і візит до Батия, ленником якого став Данило. По поверненні з Орди князі Василько й Данило Романовичі влаштували бенкет для нунціїв, гостювання яких «проти волі» тривало вісім днів, серед гостей були єпископи, бояри. Тривало обговорення про позицій папи про поєднання Церков, які вже пролунали під час подорожі нунціїв до Орди, тож у відповідь князі також вислали листи The Texts and Versions of John de Plano Carpini and William de Rubruquis. P. 106..
Згода на співпрацю Романовичів із Заходом могла означати для монголів зраду, бо в ті роки вони і самі сподівалися на покору у відповідь на листи папи Інокентія IV. Згідно з літописом, до прийняття корони від папи Данила Романовича намовляла мати, тоді як польські князі Боле слав, Земовит і лядські бояри, обіцяли допомогу Заходу у протистоянні язичникам-номадам. Літопис додає, що понтифік виклинав тих, хто ви ступав проти грецької віри (мабуть, йдеться про східний обряд), і забажав скликати собор для поєднання. Коронування у Дорогичині, що лежав на шляху до земель ятвяґів, мало статися під час спільної виправи з польськими поплічниками і сином Левом Галицько-Волинський літопис. С. 116.. Те, що коронування відбулося саме у цьому місті, подалі від існуючих політичних центрів Романовичів (Холм, Галич, Володимир), мало свідчити про перспективи розширення володінь на землі ятвяґів, що відповідало інтересам польських князів, які намагалися поборювати впливи хрестоносців; тому, всупереч волі короля Міндовґа і ордену, в 1253 р. литовським єпископом висвятили Віта Dqbrowski D. Krol Rusi Daniel. S. 355-357..
За змістом літописної нарації, кара за поєднання з латинниками і спільну виправу на ятвяґів сталася невдовзі після коронування і походу проти балтів. Літопис оповідає про навалу монгольських загонів на землі Галичини і Волині, щоправда, нещедрий на дати літописець зазначає: «в та же літа или по томъ прієхавше татарє». Хан Куремса вирушив до Кременеця на Волині, однак облога міста не завершилася його підкоренням. Тут же літописець оповідає про спільника ординців, який мав сприяти захопленню міста, «королівського чоловіка», який водночас служив і татарам, надавши номадам «грамоту від Батия» Ibidem. S. 372.. Коли ж нападники побачили його документ, то в розпачі забили Андрія і вирізали йому серце Галицько-Волинський літопис. С. 117; подібну історію з забиттям і вийманням нутрощів під час облоги можна побачити в «Рочниках» Яна Длуґоша, який оповідав про облогу Луцька поляками і був обізнаний з текстом літопису. Тоді спіймали польського вояка під час війни 1431 р., вбили його, іудеї вийняли серце нутрощі і окурювали ними стіни замку, аби запобігти його падінню, хоча така нарація мала суттєвий вплив (Див.: Diugosz J. Roczniki czyli Kroniki slawnego Krolestwa Polskiego. Warszawa, 2009. Ks. 11-12. S. 40-43).. Одразу після опису цієї події у літописі наводиться ще один випадок руського відступу і покарання, чим була виправа князя Ізяслава (досі точаться дискусії щодо походження володаря, ім'я якого наведено в літописі без патроніма). Цей князь шукав допомоги у татар, коли вирушав війною на Галич. Вірогідно, за задумом літописця, поруч наведені у літописі випадки мали засвідчувати про неминучість невдачі за спів працю з «безбожниками»: так сталося з татарським шпигуном, яким був «королівська людина» Андрій, і князем, готовим воювати за підтримки татар проти своїх же краян. Коли Данило повернувся після ятвязької виправи до Галича, то він пішов війною на Ізяслава, який потрапив у облогу й видерся на соборові емпори, як колись зробили «беззаконні угорці». Таким чином, у зміст вписано поклик на іншу схожу подію, згадувану в літописі. На збіжність двох літописних записів указав Адріан
Юсупович: утеча на церковні емпори (комари) мала нагадувати про такий же вчинок угорця Коломана у 1221 р. Jusupowic A. Kronika halicko-wolynska (Kronika Romanowiczow w latopisarskiej kolekcji historycznej). Krakow-Warszawa, 2019. S. 107; Галицько-Волинський літопис. С. 84.
Упереджено оцінив коронування Данила і наступне гадане зречення ним католицтва Ян Длуґош, нарація якого про відступ від спілкування з Римом все ще впливає на модерне історіописання. Запозичення до «Роч- ників» з Галицько-Волинського літопису ретельно дослідили Ярослав Затилюк і Катерина Кириченко. Попри ясне свідчення документів, що старший Романович мав лишатися у грецькому обряді, ухиляючись від звичаїв, незгідних із Римською церквою, Длуґош хибно стверджує, що руський король разом із усіма підданими Русі мав полишити свій обряд, а також боронити землі русинів та інших католиків від татарських набігів, що втішило папського леґата Опізо, абата Мезано. Перший з двох записів про коронування Длуґош приурочує на 1246 р., що збігалося з часом вислання кількох листів від Курії у справі унії (у травні вислано «Cum is qui» та послання, в якому Інокентій IV проголошує, що приймає Данила під свою опіку), а також першим візитом Опізо на польські і руські землі. Твердження про зречення русинами візантійського обряду з цілковитим переходом на латинництво відповідало ідеології уніформізму, яку сповідував Длуґош. Складання уніформізму в імперії Яґелонів тривало впродовж XV ст. Характерною рисою цієї ідеології було трактування право славних як схизматиків, які підлягали повному покатоличенню: від них очікувано зречення візантійського обряду і звичаїв, а навіть поновного хрещення. Ось чому Длуґош зазначає, що начебто завдяки коронуванню Данила «чимало душ буде вирвано з темряви руських вірувань і навер нуться до чистої католицької віри» Dlugossii I. Annales seu cronicae incliti regni Poloniae. Varsoviae, 1973. T. III (Lib. 5-7). P. 58.. Утім, вимога зречення «грецького визнання», як передумова коронування, суперечить змісту папських листів і Галицько-Волинському літопису, в якому згадано про гнів папи на огудників грецької віри і проголошено намір скликати собор для облаштування унії.
Як запевняє Длуґош, застережливо про перспективу коронування від гукнувся краківський єпископ Прандота, який буцім був добре обізнаний із «звичаями та характером» князя й ухильністю його слів, яким володар міг зрадити. Однак легат Опізо бажав прислужитися християнській вірі, тому не йняв віри краківському єпископу. Тож із прибуттям до Дорогичина, де тоді містилася головна садиба князя, він коронував і намастив миррою Данила на короля Русі у присутності руських панів і князів.
Данило ж ніби пообіцяв прийняти обряди і звичаї латинників, аби пере бувати у послухові Христовому наміснику папі Інокентію IV та його наступникам. Утім, літописна версія, як згадано вище, пише про коронування руськими єпископами, а італійський абат подається лише як папський кур'єр, який доставив корону до Данила.
«Рочники» Длуґоша і листи папи Олександра IV містять одну спільну деталь коронування, відсутню в літописі, а саме: звістку про миропомазання галицько-руського князя. Крім нагадування про коронування і миропомазання, у листах королю Данилу поставлено на карб відступництво від католицтва Faciendo te inungi sacri crismatis oleo, tuoque imponi capiti regum diadema. Vide: Codex diplomaticus et epistolaris Moraviae / Ed. A. Boczek. Olomucii, 1841. T. 3: (1241-1267). P. 232-233.. За твердженням Даріуша Домбровського, укла дання цих збіжних за змістом листів могло спонукати послання короля Данила зі скаргами на брак підтримки Заходу в його протистоянні номадам Dqbrowski D. Krol Rusi Daniel: Biografia polityczna. S. 404.. Обряд миропомазання став неодмінною частиною корону вання, про що свідчать зображення, поширювані в рукописних кодексах середньовічного Заходу. Час запровадження цього ритуалу сягає доби Каролінґів, а відображує він взірець помазання старозавітного Давида. Відтак, візантійці почали наслідували такий звичай. Щойно у XIV ст. занотовано докладний ритуал миропомазання візантійського імператора під час коронування Dagron G. Emperor and Priest: The Imperial Office in Byzantium. Cambridge, 2003. P. 273-276.. В цьому контексті Жільбер Даґрон згадує, що папа Інокентій ІІІ зазначав у своєму листі до голови Болгарської церкви архієпископа Тирново у 1204 р., що він намостив східного владику, «хоча на Сході, на відміну від Заходу, єпископське рукопокладення не супроводжують матеріальним намощуванням». Миропомазання єпископа від бувалося олією на руки і голову, а правителя на руки і плечі, на відміну від Старого Завіту, коли намощували голову Op. cit. P. 277..
Для православних обряд миропомазання у ХІІІ ст. міг набувати інакшого значення. Вже від другої половини ХІ ст. між латинниками і візантійцями точилася дискусія щодо остаточного миропомазання хрещеного. Розбіжність між обрядами полягала в тому, що кінцеве помазання, тобто конфірмацію новохрещеного, у латинському обряді проводив єпископ, тоді як у візантійському її здійснював священик. Тому в візантійсько-руській полеміці латинникам закидалося, що католики вважають священиків візантійського обряду за півсвящеників, через заборону їм доконати кінцеву конфірмацію після хрещення. Дискусії між латинниками і візантійцями у царині перехрещування сягають часів схизми 1054 р., тож таїнство в обох обрядах почало піддаватися сумніву.
Миропомазання стало сприйматися як спосіб переходу з одного обряду в інший. Новгородський архієпископ Нифонт (1130-1156) припи сував приймати у православ'я без перехрещування, лише через миропо мазання на підставі запровадженого канону собору в Трулло (95), який каже про повернення віровідступників до ортодоксії через помазання . П'єр Л'Юїльє вказує, що в архіві Константинопольського патріархату зберігаються свідчення про запроваджене Теодором Бальсамоном (пом. у 1195 р.) прийняття у православ'я без проведення нового хрещення, але з виголошенням Символу віри. Як відомо, франкський Символ з додатком філіокве постав на зламі VIII-IX ст. До римського віровчення така зміна введена щойно на початку ХІ ст. До обряду переходу на інше віро визнання мало додаватися зречення. Провідник антиунійної партії під час собору у Феррарі й Флоренції Марк Ефеський вважав миропомазання слушним обрядом для переходу латинників у православ'я Памятники древнерусского канонического права. Санкт-Петербург, 1908. Т. 1. Стп. 26-27. L'Huillier P. Les divers modes de reception des catholiques-romains dans l'orthdoxie Il La messager orthodoxe. № 82. 1979. P. 18; A. P. La rebaptisation des Latins chez les Grecs Il Revue de l'Orient Chrйtien. Vol. 8. 1903. P. 638.. Врешті, собор у Константинополі 1484 р., який поклав край унійному порозу мінню попередніх десятиліть, запровадив миропомазання як елемент прийняття латинників у православ'я L'Huillier P. Les divers modes de reception des catholiques-romains dans l'orthdoxie.
P. !9.. Скликання цього собору Симео ном Требізондом мало на меті ухвалення антилатинських рішень. Тож собор вирік, що перехід у православ' я з католицтва мав відбуватися через намощування та зречення латинських «похибок» Petit P. L'Йntrйe des catholiques dans l'Eglise orthodoxe Il Йchos d'Orient. T. 2. № 4. 1899. P. 130-131.. Урешті, Одорік Рінальді пише, що Данило отримав корону після миропомазання, яке надається після хрещення Raynaldi O. Annales ecclesiastici I Ed. A. Theiner. Paris, 1870. T. 22. P. 8..
Длуґош іще раз оповідає про Данила Романовича у контексті ви слання папою прусського єпископа Альберта (1249 р.), який мав стати пастирем русинів, та наводить гадану вимогу до короля заприсягнутися йому і Римській церкві. Однак «підступний і бунтівний» правитель не здійснив цих побажань. Замість бути вірним Римській церкві, він став її ворогом, виславши посланця без шани Dlugossii I. Annales seu cronicae incliti regni Poloniae. P. 68.. З нагоди виправи Данила на Мазовше Длуґош наголошує на ненависті русинів до поляків, бо тоді було забито князя Земовита і його сина Ibidem. P. 135.. Згадуючи смерть Данила під 1266 р., Длуґош іще раз пише про мислену і нездійснену обітницю володаря полишити руський обряд, навернутися до унії та вчення Римської церкви. Разом із усім своїм «сектантським народом» Данило прийняв корону, після чого повернувся до схизми і знову навернувся на руську віру Ibidem. P. 153.. Подібну версію коронування литовського та руського правителів оповідає Житіє папи Інокентія IV у версії Стефана Балюція, постання якого припадає на останні десятиліття XVII ст. У Житії мовиться про вислання нунціїв до різних народів задля навернення на католицьку віру. Сабітенський єпископ Ґійом, висланий до Норвегії, коронував тамтешнього правителя. Згадано, що посланцями від Римської курії до русинів були леґат Альберт, архієпископ Лівонський і Прусський, який навчав католицької віри, аби та співіснувала з грецьким обрядом і звичаями, і абат Мезано, який коронував тамтешнього правителя. Згодом відбулося коронування Міндовґа Baluzii S. Tutelensis miscellanea / Ed. G. Mansi. Lucae, 1761. T. 1. P. 198.. Длуґош також повідомляє про хрещення литовського князя Міндовґа (1252 р.): він прийняв корону від папи, але того ж року повернувся зі своїми панами до поклоніння бовванам, спаливши дерев'яний тоді Люблін Ibidem. P. 153..
Нині вважається, що написання початкової Длуґошевої нарації про Данила Романовча, повторюваної згодом у численних копіях та публікаціях його «Рочників», складалося з кількох етапів і включало редагування початкових записів Затилюк Я., Кириченко К. Повідомлення Анналів Яна Длуґоша про коронацію Данила Романовича та їх походження // Ruthenica. T. XIII. 2016. С. 114.. Крім основного повідомлення про коронування в 1246 р., автограф «Рочників» містить стисле згадування про «друге коро нування» князя в 1251 р., завдяки чому дослідники почали хибно писати про здійснення подвійного обряду над Данилом Романовичем. За припу щенням Ярослава Затилюка і Катерини Кириченко, завдяки першому запису у «Рочниках» Длуґош прагнув відвести від папи відповідальність за «підступний план» Данила здобути корону і залишитися вірним православ'ю, тому надання корони подається як ініціатива самого нунція Опізо. Другий скреслений допис і покрайня нотатка про подвійне коронування (fol. 558 в оригінальному рукописі) зводять істориків на манівці Там само. С. 130.. Свідченням вагань щодо визначення дати події, за спостереженням Затилюка і Кириченко, є вибір Длуґошем 1246 р. як часу коронування, хоча в «Рочниках Красінських» часом коронації визнано 1253 р.2 Там само. C. 119. Даріуш Домбровський зазначає, що вперше титул «король» в латиномовних джерелах щодо Данила (primo regi Ruthenorum) фіксується в другій половині 1254 р., у союзній угоді між хрестоносцями, руським королем і мазовецьким князем Земовитом Dqbrowski D. Krol Rusi Daniel. S. 361; Чубатий М. Західна Україна і Рим у ХІІІ віці у своїх змаганнях до церковної унії. С. 100. Рочнік Красінських у списку XVI ст. згорів у палаці Красіньських під час Другої світової війни. Уважається, що він представляв середньовічну історію.. Літописна версія коронування, яку зазвичай вважають хибною, подає 6763 р. за візантійським обліком, який починається з 1 вересня 1254 р. у юліанському календарі. Отже, всі джерела наводять різні дати коронування.
Згадка про друге коронування Данила, за спостереженнями дослідників, вказувала на друге надання корони, бо першим галицько-руським королем став угорець Коломан, запрошений місцевою знаттю після загибелі Романа Мстиславича Затилюк Я., Кириченко К. Повідомлення Анналів Яна Длуґоша про коронацію Данила Романовича та їх походження. С. 123.. Таким чином, на думку дослідників, запис Длуґоша про «подвійне коронування» в уривку 1251 р. означає відновлення титулу після католицького правителя, яким був Коломан. За припущенням, обряд коронування Коломана міг складатися з двох час тин: спочатку угорця намастили і коронували угорською короною, а вже за рік до папи надіслано запит про вислання корони, надання якої слугувало би зміцненню влади Holly K. Princess Salomea and Hungarian-Polish Relations in the Period of 1214-1241 // Historicky casopis. Vol. 55: Supplementum. 2007. S. 15.. У листуванні угорського короля Андрія ІІ із папою Інокентієм ІІІ згадувалося про бунт у Галичині, що згодом мало надихнути Длуґоша на створення історії про розбрат через міжконфесійні розбіжності. Ян Длуґош оповідає про вигнання Коломана з Галичини через його бажання отримати корону і миропомазання, для чого правитель спровадив єпископів із Паннонії. Рада галицьких бояр перестрашилася, що коронування і титул короля призведуть до винищення їхнього народу і віри, тому не згодилась із коронуванням DlugossiiI. Annales seu Cronicae. Varsaviae, 1973. Lib. 5/6. P. 204-205.. Длуґошева версія надання корони синтетично зводить кілька джерел про події в Галичині, бо місцевий літопис оповідає про садження Коломана у Галичі (датування події 1210 р. слід визнати хибним), але мовчить про спроби запровадити карколомні зміни у релігійному житті. Листування з папою надає мож ливість ретельніше відновити перебіг подій. Приведення до унії право славних Європи відповідало політиці папи Інокентія ІІІ, про що вже згадувано. У 1214 р. угорський король Андрій ІІ (Андраш) звертався з проханням до папи про коронування і намощування його сина Коломана, посадження якого в Галичині відповідало бажанню місцевого люду і знаті. Намостити Коломана мав естрагомський архієпископ, а не папський нунцій. Водночас відкидалася можливість зміни візантійського обряду. Імовірно, завдяки участі в IV соборі в Лятерано, за задумом короля, мало відбуватися приведення Галичини до унії Vetera monumenta historica Hungariam sacram illustrantia / Ed. A. Theiner. Roma, 1859. Vol. 1. P. 1 (№ 1)..
У ХІІІ ст. політика Угорщини відзначалася просуванням королівства у багатьох напрямах. Вірні східного обряду мешкали на теренах Угорщини віддавна і мали свої, в тому числі муровані, святині. Про спробу навернення православних свідчить лист папи 1250 р. Згідно з посланням, заохочувати вірних грецької релігії до поєднання з Римською церквою в Угорщині мав Орден домініканців (проповідників) Codex diplomaticus Hungariae ecclesiasticus ac civilis. Budae, 1829. T. II. P. 74-75.. Предки Андраша з династії Арпадів не цуралися шлюбів з православними: його бабкою була Єфросинія Мстиславівна, одруження з якою дозволило зміцнити зв'язки з Києвом, а матір'ю -- Анна Антіохійська, споріднена з фамілією візантій ських василевсів Комненів Font M. Ungarn und Ost Europa zur Zeit des Kцnigs Andreas II. (1205-1235) // Generalprobe Burzenland. Kцln, 2013. S. 44-45.. Доказом розбрату між галичанами і Коло- маном є лист Андрія ІІ 1215 р., в якому угорський король з удячністю сповіщає про коронування сина, згадує, що місцевий люд узяв у облогу замок, чим зламав присягу суверену. Через це, веде далі Андрій ІІ, порушено обіцянку папі вислати руських єпископів для участі в IV соборі в Лятерано Monumenta Poloniae Vaticana / Ed. Ptasnik J. P. 2; Holly K. Princess Salomea and Hungarian-Polish Relations in the Period of 1214-1241. S. 14.. У Воскресенському літописі, укладання якого припадає на середину XVI ст., надано драматичності опису наслідків коронування Коломана. Нарація літопису на диво збігається з Длуґошевою оповіддю: православних владик і священиків було вигнано з церков, а замість них запроваджено латинських кліриків Полное собрание русских летописей. Санкт-Петербург, 1856. Т. VII: Воскре-сенская летопись. С. 119.. Попри усунення Коломана, титул руського короля зберігся за вигнанцем навіть з переміщенням його до узбережжя Адріатики і закарбувався в «Рочниках» Рінальді Annales ecclesiastici. P. 183..
Ярослав Затилюк зазначає, що характерною рисою нарації Длуґоша у контексті оповіді про коронування Данила була згадка про краківського єпископа Прандоту. Саме із віяннями доби Відродження і притаманними для неї розшуками стародавніх пам'яток пов'язують появу єпископа на сторінках «Рочників», що збіглося з відкриттям Збіґнєвом Олесницьким поховання ієрарха у 1454 р. у катедрі і явленням чудес коло його гробівця Затилюк Я., Кириченко К. Повідомлення Анналів Яна Длуґоша про коронацію Данила Романовича. С. 130-131.. Попри твердження про виключне значення заходів краків ського єпископа, слід згадати про появу імен Данила і Прандоти, які сусідили у середньовічних хроніках. За спостереженнями Я. Затилюка, в описі Длуґоша саме зрадлива натура короля Данила характеризувала переміну в його ставленні до католицтва, спонукою чому було тракту вання Флорентійського собору і зречення унії, на яке зважився митро полит Києва Григорій Болгарин, здійснивши у 1467 р. перехід під зверх ність константинопольського патріарха-дизуніта Дионісія. Тож, на думку дослідника, повідомлення про зрадливість Данила Романовича відобра жало нову схизму, прецінь укладання «Рочників» Длуґоша припадало на часи відмови Київської митрополії від дотримання унії Затилюк Я. Коронування Данила Романовича в «Анналах Польщі» Яна Длуґоша: Руські джерела, особливості інтерпретації та конфесійні упередження // Феномен мультикультурності в історії України і Польщі: Збірник матеріалів міжнародної наукової конференції. Харків, 2017. С. 67-76.. Визнання ж унії католиками у Короні та Литві в добі конциліаризму також не було тривким, бо тамтешні клірики брали участь у Базельському соборі, який не лише чинив опір папі Євгенію IV, а й врешті усунув понтифіка. У під валинах уніформізму, осередком якого стала Краківська Академія, лежало вкрай відразне ставлення до православних русинів, яких іменували схизматиками, а їхні церкви називали синагогами. Флорентійська унія набула визнання у Короні лише за кілька років після укладання, і то лише католицькою єпархією, що перебувала на русько-польському порубіжжі. Холмський єпископ Ян Біскупець в 1449 р. вписав урочисту буллу папи Євгенія IV «Laetentur coeli» до рішень четвертого синоду дієцезії в Гра- бовцю Sawicki J. Jan Biskupiec biskup Chelmski (1377-1452): Szkic biograficzny // Nasza przeszlosc. T 4. 1948. S. 120-121.. Що ж стосується ухильної природи галицько-руського короля, то про неї, крім Длуґоша, згадував у своїх листах папа Олександр IV, який оскаржував Данила у відступництві. У першому посланні папа звертався до короля з нагадуванням про його приєднання до Риму і дорікав зла-манням присяги, відмовою дотримуватися послуху Церкві. Другого листа вислано до єпископа Вроцлавського і Оломуцького. У зміст цього послання, крім повторення розлогого осуду Данилової зради, додано заклик до братів оцінити поведінку руського правителя (1257 р.) «Prestit iuramenti religioni contempta id quod circa obedientiam ejusdem ecclesie ac predicte observationem fidei promisisse dinoscitur observare postmodum non curavit in anime sue periculum, ipsius injuriam fidei, ecclesie predicte contemptum et opprobrium Iesu Christi» (Див.: Codex diplomaticus et epistolaris Moraviae. P. 232-235. № 247, 248)..
Про зміну в ставленні до православних відомо вже з листа, висланого у березні 1255 р. до Казимира Міндовґа, в якому папа Олександр IV нагадує про хрещення, коронування і підтримку панування над землями русинів і поган, які він уже здобув чи захопить в майбутньому, заохо чуючи таким чином виправи на сусідів, які сповідували візантійське віровизнання Vetera monumenta Poloniae et Lithuaniae / Ed. A. Theiner. Romae, 1860. T. 1: (1217-- 1409). P. 60-61 (№ 123).. У листі до краківського і вроцлавського архієпископів папа Олександр IV нарікає, що литовці, погани і схизматики здійснюють напади на суміжні християнські землі (5 січня 1257 р.) Monumenta Poloniae Vaticana. P. 44-45 (№ 84). Dqbrowski D. Krol Rusi Daniel: Biografia polityczna. S. 383-385.. Даріуш Домбровський зазначає, що завдяки листам із заохоченням до виправ проти «невірних» понтифік міг спонукати Данила Романовича до недружнього ставлення до нового папи і Риму, а розрив стосунків стався тоді, коли король усвідомив, що годі чекати підтримки у війнах із номадами . В умовах монголо-татарської навали і вакууму влади у Києві і Верхній Наддніпрянщині Данило мав усвідомлювати необхідність посунути кор дони Галицько-Волинської держави, яка приростала новими володіннями за його правління, ближче до берегів Дніпра. Свідченням цьому, на думку Домбровського, була організація виправи на Возвягль (Новоград-Волин- ський). Михайло Грушевський датував цю виправу 1255 р., а розрив у стосунках короля і Риму припадає на лютий 1257 р. Домбровський вважає, що у проведенні східної кампанії руський король сподівався на поміч Заходу, про що виразно висловлюється літопис, однак на тоді для Риму важливішим було просування у балтійському напрямі, а отже, хрещення литовців і ятвяґів, з іншого боку, набуло ваги спорядження нової христової виправи на Близький Схід, аніж війна з номадами Ibidem. S. 403..
Джерела наступних років показують розвиток від'ємного ставлення до православних, зокрема, у звістках, які висвітлюють війни стосовно австрійського спадку. В листі Отакара ІІ, забарвленому в кольори конфесійної неґації до православних, чеський король сповіщає папу про свою звитягу над угорцями, Данилом Руським, татарами, ісмаїлітами, схизматиками-греками, болгарами, єретиками (жовтень 1260 р.). Згодом папа Урбан IV (9 червня 1264 р.) наказує Отакарові ІІ підкоряти собі землі схизматиків русинів і литовців, які «не вшановують ім'я Боже, а радше знеславлюють його разом з їхніми сусідами татарами» Codex diplomaticus et epistolaris Moraviae. P. 286 (295), 367-368.. Зміна у став ленні Рима до Орди сталася у другій половині ХТТТ ст., коли делегацію номадів навіть запрошено на засідання собору в 1274 р. в Ліоні, а папа
Григорій Х зажадав нової виправи на Святу землю, всупереч Бруно Оломуцькому, який більшу небезпеку вбачав удома, тому закликав до походу проти татар і північних язичників, які спустошують Угорщину, Польщу і Німеччину2 DeWeese D. The Influence of Mongols on the Religious Consciousness of Thirteenth Century Europe. P. 58..
Зазвичай ставлення до латинників у другій половині ХТТТ ст. пов'язують з поширенням на теренах Київської митрополії дещо зміненої Сербської Стерничої (Кормчої) книги, поява якої припадає на час митро полита Кирила. До Кормчих цього типу додано статті полемічного змісту, зокрема, «Слово про 12 апостолів». Згодом ці тексти увійшли до складу полеміко-догматичних збірників, перший з яких постав з нагоди унійних планів Владислава ТТ Яґайла на зламі XIV-XV ст. На теренах митрополії Стерничі з текстами антилатинського змісту копіювалися аж до XVII ст. Утім, початково реґіон їх поширення міг обмежуватися лише північними теренами митрополії.
Роль митрополита Кирила, якого вважають колишнім печатником Данила Романовича, набула надінтерпретації в історіографії. Одним з наступних сюжетів після відвідин Данилом Батия у змісті Галицько- Волинського літопису було поставлення Кирила на митрополита. Тоді ж Кирило отримав обіцянку від угорського короля «провести його в Греки з великою честю» Галицько-Волинський літопис. С. 110.. Появу такої пропозиції мала спонукати обізнаність літописця з тим, що король Бела IV перебував у шлюбі з Марією, донькою візантійця Теодора ТТ Ласкара, який правив як співімператор із своїм батьком, Йоаном Ватацесом. До того ж, на шляху в Нікею був підкорений латинникам Константинополь. Що стосується мислених мір кувань про пересування осідку митрополії з від'їздом Кирила на Північ і Схід, то Даріуш Домбровський заперечує твердження, що відхід ієрарха стався через поєднання Романовичів із Римом. Т поготів такий союз підірвала зміна Ostpolitik Римської курії за папи Олександра IV. Дослідник вважає, що саме розлучення Данилового сина спонукало Кирила до переїзду. Від середини ХТТТ ст. точилася боротьба за австрійський спадок Бабенберґів. Щоправда, Роман Данилович не міг брати участі у змаганні за австрійську спадкоємицю Гертруду, бо перебував у шлюбі з донькою половецького хана Тегака. Домбровський надає драматичного тлумачення розірванню шлюбу з половчанкою: воно мало змінити ставлення православної ієрархії до світського володаря. До того ж, половчанка померла невдовзі після розлучення, а шлюб із австрійкою не був тривалим, бо перспектива трону для Данилового сина швидко зійшла нанівець Dqbrowski D. Krol Rusi Daniel: Biografia polityczna. S. 322-233.. Міркування Домбровського також стосуються обряду коронування, на якому митрополит буцім був відсутній: брати участь у цій події Кирило міг би за умови схвалення Нікеї Ibidem. S. 365.. Якщо ж коронування відбувалося ще перед 1251 р., то тяжко повірити у позитивне ставлення до нього візантійських влад, обмежених союзними зобов'язаннями з імператором франків, якого усунув Рим. До того ж, літопис ясно твердить про отримання Данилом «вінця від усіх своїх єпископів» Ипатская летопись. Стп. 827. Толочко А. П. Канцлер, митрополит и летописец: действительно ли митропо-литом Кириллом был печатник Даниила Романовича? // Сословия, институты и госу-дарственная власть в России: Средние века и раннее новое время: Сборник статей памяти академика Л. В. Черепнина. Москва, 2010. С. 344-353.. Іншого тлумачення перипетіям з поставленням митрополита і полишення ним західних теренів надав Олексій Толочко, розрубавши Ґордіїв вузол історіографічних нашарувань. В одну постать печатника і митрополита Кирила зведено різних осіб, що створило простір для наступних фантазій та сміливих припущень .
Риторика «поєднання церковного Тіла» з'являється у перемовинах із Візантією принаймні у 1243 р. Традиційна для латинників теорія відновлення Церковного тіла і наголошення на вищості ап. Петра постає у листах до Теодора Ласкара. Дискусія про ієрархію патріарших столиць в пентархії, зрозуміло, сягала раннього середньовіччя. Для візантійців існувала проблема з авторитетом їхньої столиці, яку оминула і місіонерська діяльність апостолів, тому апостольські мощі було спроваджено до Константинополя, аби надати місту більшої ваги. У листуванні з Римом візантійці відкидали риторику вищості ап. Петра і наголошували на рівності всіх апостолів Laurent V. Le Pape Alexandre IV (1254-1261) et l'empire de Nicee. P. 52-53.. За часів Олександра IV тривав пошук контактів з візантійськими владами на вигнанні, як і повторення риторики Церкви- тіла в писаннях, які заохочували до унії. У листах до візантійських влад згадано про загоєння схизми на шляху до відновлення вселенської церкви. Католицька церква представлена як жива і неподільна Ibidem. P. 122.. Відкинув папа і традиційне для візантійської полеміки і тожсамості загалом твердження про незрушність рішень семи вселенських соборів, із запереченням усіх наступних сходів. У папському листуванні говориться не лише про першість ап. Петра, а і більшу важливість апостолів над соборами: «мара затуляє грецькі мудрі очі, спричиняє ухиляння від апостольської столиці Петра, яку Христос установив у Церкві стерновим і головою замість себе перед усіма соборами» Ibidem. P. 124..
References
православний континентальний політика
1. Alcuin. (1859). De fide sanctae et individuae Trinitates. Patrologia Latina. Migne J.-P. (Ed.). (Vol. 101). Paris: Bibliothecae cleri universa. [in Latin].
2. Avvakumov, Yu. (2011). Vytoky uniinoho bohoslov'ia: Problemy tserkovnoii iednosti v obriadovyx dyskusiiax mizh rymom I Konstantynopolem v ХІ-ХІІІ stolittiax. L'viv: Ukraiins'kyi Katolyts'kyi Universytet [in Ukrainian].
3. Baluzii, S. (1761). Tutelensis miscellanea. J.D. Mansi (Ed.). (T. 1). Lucae: V. Junctinium, sumptibus J. Riccomini [in Latin].
4. Beazley, R. (Ed.). (1903). The Texts and Versions of John de Plano Carpini and William de Rubruquis. London: University Press [in Latin, in English].
5. Berger, Й. (Ed.). (1884). Le registres d'Innocent IV. (T. I). Paris: Ernest Thorin [in Latin].
6. Boczek, A. (Ed.). (1841). Codex diplomaticus et epistolaris Moraviae. (T. 3 : 1241-1267). Olomucii: Aloysii Skarnitzel [in Latin].
7. Chollet, L. (2015). Croisade ou йvangйlisation? La polйmique contre les chevaliers teutoniques а l'aune des tйmoignages des voyageurs franзais de la fin du moyen-вge. Ordines militanes, XX, 175-203 [in French].
8. Chubatyi, M. (1917). Zakhidna Ukraina i Rym u XIII vitsi u svoiix zmahan- niax do tserkovnoii unii. Zapysky NTSha, 123/4, 1-108 [in Ukrainian].
9. Claverie, P.-V. (2017). Quatre lettres tirйes des archives d'Andrй de Lon gjumeau. Journal Asiatique, 305, 1, 61-71 [in French] [in Latin].
10. Dqbrowski, D. (2012). Krol Rusi Daniel: Biografia polityczna, (ok. 1201 1264). Krakow: Avalon [in Polish].
11. Dagron, G. (2003). Emperor and Priest: The Imperial Office in Byzantium. Cambridge: Cambridge University Press [in English].
12. Dashkevych, Ya. (2007). Danylo Romanovych i epyskop Petro v osvitlenni karaiims'koho dzherela. Postati: Narysypro diiachiv istorii, polityky, kul'tury. L'viv: Piramida [in Ukrainian].
13. Dawson, Ch. (2005). Mission to Asia. Toronto: University of Toronto Press [in English].
14. De Lubac, H. (2009). Corpus mysticum: L'Eucharistie et l'йglise au Moyen вge. Йtude historique. Paris: Cerf [in French].
15. DeWeese, D. (1978/1979). The Influence of Mongols on the Religious Consciousness of Thirteenth Century Europe. Mongol Studies, 5, 41-78 [in English].
16. Dlugossii, I. (1973). Annales seu cronicae incliti regni Poloniae. (T. III, Lib. 5-7). Varsoviae: PWN [in Latin].
17. Dlugosz, J. (2009). Roczniki czyli Kroniki slawnego Krolestwa Polskiego. (Ks. 11-12). Warszawa: PWN [in Polish].
18. Dupont, A. (1987). Du Sacrй: Croisades et pиlerinages: Images et langages. Paris : Gallimard [in French].
19. Durandus, G. (1775). Prochiron, vulgo rationale divinorum officiorum. Matriti: Blasii Roman [in Latin].
20. Fejйr, G. (Ed.). (1829). Codex diplomaticus Hungariae ecclesiasticus ac civilis. (T. II). Budae: Regiae Universitatis Ungariae [in Latin].
21. Font, M. (2013). Ungarn und Ost Europa zur Zeit des Kцnigs Andreas II. (1205-1235). Generalprobe Burzenland, pp. 40-56, Kцln: Bohlau Verlag [in German].
22. Harting-Correa, A.L. (Ed.). (1996). Walahfrid Strabo's Libellus de exordiis et incrementis quarundam in observationibus ecclesiastics rerum. Leiden-NYC-Kцln: E.J. Brill [in Latin] [in English].
23. Holder-Egger, O. (Ed.). (1892). Monumenta Germaniae Historica. Scriptores (in Folio). (T. 29). Hannoverae: Typis Culemannorum [in Latin].
24. Holly, K. (2007). Princess Salomea and Hungarian-Polish Relations in the Period of 1214-1241. Historicky casopis, Vol. 55, Supplementum, 5-32 [in English].
25. Jackson, P. (2016). The Testimony of the Russian Archbishop Peter Concer ning Mongols (1244/5): Precious Intelligence or Timely Disinformation? Journal of the Royal Asiatic Society, Series 3, 26, 65-77 [in Enlish].
26. Jusupowic, A. (2019). Kronika halicko-wofynska (Kronika Romanowiczow w latopisarskiej kolekcji historycznej). Krakow-Warszawa: Avalon [in Polish].
27. Kantorowicz E. (1997). The King's Two Bodies: A Study in Medieval Political Theology. Princeton: Princeton University Press [in English].
28. Kloss, B. (Ed.). (2001). Ipat'ievskaya letopis' (=PSRL). (T. 2). Moscow: Yazyki slavianskoi kultury [in Ruthenian] [in Church Slavonic].
29. Kotliar, M.F. (Ed). (2002). Halyts'ko-Volyns'kyi litopys: Doslidzennia. Tekst. Komentar. Kyiv: Instytut istorii Ukrainy NAN Ukrainy [in Ruthenian] [in Ukrainian].
30. L'Huillier, P. (1979). Les divers modes de reception des catholiques-romains dans l'orthdoxie. La messager orthodoxe, 82, 15-24 [in French].
31. Laurent, V. (1935). Le Pape Alexandre IV (1254-1261) et l'empire de Nicйe. Йchos d'Orient, 34, 177, 26-55 [in French].
32. Le Goff, J. (1981). La naissance de Purgatoire. Paris: Galimard [in French].
33. Legendre, O. (Ed.). (2005). Collectaneum exemplorum et visionum clareval- lense, e codece Trecensi 946. Turnhout: Brepols [in Latin].
34. Letopis'Avraamky. (1889). (=PSRL). (T. 16). S.-Petersburg: Eduard Pratz [in Ruthenian] [in Church Slavonic].
35. Lieberman, F. & Pauli, E. (Ed.). (1885). Monumenta Germaniae Historica. Scriptores (in Folio). Ex rerum Anglicarum scriptorebus saec. XII et XIII. (T. 27). Hannoverae: Typis Culemmanorum [in Latin].
36. Luard, H.R. (Ed.), (1887). Matthaei Parisiensis Chronicon majus. (T. IV). London: Longman [in Latin].
37. Luard, H.R. (Ed.). (1864). Annales monasterii de Burton. (Vol. 1). London: Longman, Green, Longman, Robert, and Green [in Latin].
38. Mansi, J.D. (Ed.). (1778). Sacrorum conciliorum nova et amplissima collectio. (Vol. 22, 1166-1225). Venetiis: Antonium Zatta [in Latin].
39. Miklosich, F. & Muller, J. (Ed.). (1860). Acta patriarchatus Constantino- politani. (T. 1). Cambridge: C. Gerold [in Greek].
40. P[almieri], A. (1903). La rebaptisation des Latins chez les Grecs. Revue de l'Orient Chrйtien, 8, 113-141 [in French].
41. Pavlov, A.S. (Ed.). (1908). Pamiatniki devnerusskogo kanonicheskogo prava. (T. 1). Saint-Petersburg: Typ. M.A. Aleksandrova [in Church Slavonic].
42. Petit, P. (1899). L'Entrйe des catholiques dans l'Йglise orthodoxe. Йchos d'Orient, 2, 4, 129-138 [in French].
43. Pouzet, P. (1929). Le pape Innocent IV a Lyon : Le concile de 1245. Revue d'histoire de l'Йglise de France, 15, 281-318 [in French].
44. Ptasnik, J. (Ed.). (1914). Monumenta Poloniae Vaticana. (T. III). Krakow: Universitatis Jagiellonicae [in Latin].
45. Raynaldi, O. (1870). Annales ecclesiastici. Theiner, A. (Ed.). (T. 21). Paris: Ludovicus Guerin [in Latin].
46. Raynaldi, O. (1870). Annales ecclesiastici. Theiner, A. (Ed.). (T. 22). Paris: Ludovicus Guerin [in Latin].
47. Rochcau, G. (1959). Innocent IV devant le Pйril tatar: Ses lettres а Daniel de Galicie et а Alexandre Nevsky. Istina, 6, 2, 167-186 [in French].
48. Rodenberg, C. (Ed.). (1887). Monumenta Germaniae Historica. Epistolae SaeculiXIII. (T. II). Berolini: Aulae Vimariensis officina typographica [in Latin].
49. Ruotsala, A. (2001). Europeans and Mongols in the Middle of the Thirteenth Century: Encountering the Other. Helsinki: Finnish Academy of Science and Letters [in English, in Latin].
50. Sawicki, J. (1948). Jan Biskupiec biskup Chelmski (1377-1452): Szkic biograficzny. Naszaprzeszlosc, 4, 103-124 [in Polish].
51. Selart, A. (2011). Arkhiepiskop Piotr i Lionskii sobor 1245 goda. Rossica Aniqua, 1, 100-113 [in Russian].
52. Stepaniv, J. (1978). L'epoque de Danylo Romanovyc (Milieu du XIIIe siиcle): D'apres une source Karaite. Harvard Ukrainian Studies, II, 334-373 [in French].
53. Theiner, A. (Ed.). (1859). Vetera monumenta historica Hungariam sacram illustrantia. (T. 1). Roma: Typis Vaticanis [in Latin].
...Подобные документы
Взаємовідносини Генріха VIII та Анни. Коронування Єлизавети в Вестмінстерському абатстві. Інтереси королеви в Шотландії. Підписання Единбурзького договору. Заснування протестантської Церкви Шотландії. Переговори Вільяма Сесіла з Яковом VI Шотландським.
презентация [221,8 K], добавлен 25.01.2012Первіснообщинний лад на території України. Київська Русь за часів Ярослава Мудрого. Галицьке і Волинське князівства за часів Данила Романовича. Гетьман І. Мазепа в українському національно-визвольному русі. Конституція Пилипа Орлика. Мирний договір УНР.
шпаргалка [219,7 K], добавлен 21.03.2012Комплексний аналіз взаємин між Римською імперією та прикордонними областями. Мета і напрямки політики Риму. Основні методи і прийоми ведення зовнішньої та внутрішньої політики Римом та правителями. Ступінь впливу Риму на розвиток міжнародної ситуації.
курсовая работа [72,3 K], добавлен 10.06.2010Довідка з біографії Інокентія Гізеля. Діяльність у Києво-Могилянському колегіумі, участь у створенні "Києво-Печерського патерика". З 1656 р. Гізель - архімандрит Києво-Печерської Лаври. Значення філософської і педагогічної діяльності просвітителя.
контрольная работа [21,9 K], добавлен 07.10.2012Огляд історії міжнародних відносин у ХІХ столітті, підписання Паризького трактату, роботи Лондонської конференції. Характеристика причин, ходу та наслідків російсько-британських протиріч. Аналіз впливу внутрішніх та зовнішніх факторів на політику країн.
магистерская работа [653,9 K], добавлен 30.12.2011Загальна характеристика та історія написання Хроніки Феодосія Сафоновича та літописа "Синопсис", виданого друком з благословення Києво-Печерського архімандрита Інокентія Гізеля. Висвітлення боротьби українського народу проти іноземних загарбників.
реферат [27,5 K], добавлен 12.02.2015Встановлення комуністичного режиму у країнах Східної Європи після війни. Будівництво соціалізму. Криза тоталітарного режиму. Антиурядові виступи в Східній Німеччині. Революції кінця 80-х років. Перебудова в СРСР. Повалення комуністичних режимів.
реферат [26,3 K], добавлен 17.10.2008Дослідження проблеми співвідношення здійснення політики українізації і нової економічної політики. Вплив суб'єктивних чинників на хід апаратної українізації. Впровадження політики суцільної колективізації в країні, її наслідки та особливості проведення.
статья [27,7 K], добавлен 29.08.2013Фінляндсько-радянські відносини в 1918-1920 рр. Тартуський мирний договір. Карельська проблема в 1921-1923 рр. Аландське питання у шведсько-фінляндських відносинах на початку 1920-х рр. Особливості розвитку відносин між країнами Північної Європи та СРСР.
курсовая работа [67,0 K], добавлен 16.04.2014Романови – старовинний російський дворянський рід. Рід Романових на політичній арені в той час. Михайло Романов, родич першой жінки Івана Грозного. Коронування Олексія Михайловича. Царювання Федора Олексiйовича та прихiд до влади Iоанна Олексiйовича.
реферат [28,5 K], добавлен 15.09.2010Аналіз історичних подій, пов’язаних з утворенням Федеративної Республіки Німеччина і Німецької Демократичної Республіки. Відмінності у системі державної влади. Німецьке "економічне диво", "нова східна політика". НДР у повоєнні роки, об'єднання Німеччини.
реферат [25,7 K], добавлен 27.06.2010Основні пріоритети і напрямки зовнішньої політики співробітництва Німеччини з передовими країнами Європи. Спроба визначити розвиток сучасної Німеччини, у радикально змінених міжнародних умовах.
статья [17,3 K], добавлен 15.07.2007Изучение биографии, творчества, политической деятельности и библиографии Гавриила Романовича Державина. Исследование творчества знаменитого русского поэта и государственного деятеля. Период пребывания Державина в Олонецком крае и в Тамбовской губернии.
реферат [22,4 K], добавлен 20.08.2016Биография и научно-организационная деятельность Леонида Романовича Кызласова - советского и российского археолога-востоковеда, специалиста по истории и этнографии Сибири, Средней и Центральной Азии. Научные работы и вклад в историю Сибири и Хакасии.
контрольная работа [31,9 K], добавлен 13.10.2015Налагодження співпраці СРСР з соціалістичними та капіталістичними державами в нових післявоєнних геополітичних умовах. Еволюція зовнішньополітичних доктрин, сталінізація країн центрально-східної Європи та її наслідки, криза старої зовнішньої політики.
курсовая работа [59,0 K], добавлен 12.01.2010Позитивні наслідки підписання Брестського миру для України. Вплив Нової економічної політики на діяльність українських автокефальної та православної церков. Розгляд процесу встановлення міжнародно-правового статуту Східної Галичини у 1919-1923 роках.
контрольная работа [27,5 K], добавлен 13.06.2010Відмінні риси зовнішньої політики Німеччини по відношенню до Радянського Союзу в 30-х рр. ХХ ст. Характерні особливості проведення зовнішньої політики Німеччини по відношенню до країн Західної Європи та Японії на початку ХХ ст. Вісь "Рим–Берлін–Токіо".
курсовая работа [49,1 K], добавлен 24.09.2010Слов'яни Східної Європи в V-VIII ст. Утворення Староруської держави, її внутрішня політика, функції та структура. Утвердження християнства на Русі. Язичницька релігія східних слов'ян до VIII-IX ст. Причини зміни релігії. Оборона староруських меж.
реферат [30,9 K], добавлен 22.10.2010Відносини Речі Посполитої та Московської держави в другій половині XVI – першій половині XVI ст. Особливості політичних відносин Польщі з країнами Південної і Східної Європи в другій половині XVI – першій половині XVI ст. Відносини з імперією Габсбургів.
курсовая работа [58,4 K], добавлен 24.09.2010Сутність терміну "репресія" та роль цього явища в історії СРСР. Сутність, масштаби та наслідки політики масових репресій в 30-х роках ХХ століття. Особливості розподілення масових переслідувань українців в роки репресій на території Радянського Союзу.
презентация [466,2 K], добавлен 23.11.2014
