Система організації координації ведення сільськогосподарської освіти для потреб галузевої науки в часи української революції 1917-1921 рр.: передумови створення та діяльність

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стаття з теми:

Система організації координації ведення сільськогосподарської освіти для потреб галузевої науки в часи української революції 1917-1921 рр.: передумови створення та діяльність

Вергунов В.А., доктор. с.-г. наук, професор, академік НААН, Національна наукова сільськогосподарська бібліотека, м. Київ, Україна

Vergunov V.A., Doctor of Agrarian Science, Professor, Academician of NAAS, National Scientific Agricultural Library, Kyiv, Ukraine

SYSTEM OF ORGANIZATION OF COORDINATION OF AGRICULTURAL EDUCATION FOR BRANCH SCIENCE IN THE PERIOD OF UKRAINIAN REVOLUTION 1917-1921: PRECONDITIONS OF ORGANIZATION AND ACTIVITY

Summary: The article shows that the coordination of agricultural education in Ukraine began with the creation in 1917 of the General Secretariat of Land Affairs of the Ukrainian Central Council. The role of the Committee for Agricultural Education of the People's Ministry of Land Affairs in the joint activity of individual institutions for the purpose of disseminating of agricultural knowledge and organizing educational work in educational institutions was substantiated. M. A. Kukharenko, M. G. Kovalenko, P. F. Tushkan, Ye. E. Kuznetsov, K. Ya. Levin, Ye. L. Rekalo, M. K. Lazenko, F. F. Zakrevsky, V. A. Lebedinsky played a significant role in its formation. It is proved that the period of the Ukrainian revolution was affected by the Ukrainianization of the educational process, the change of teaching of the first compulsory subject in educational preparation, etc.

Key words: agricultural education, Ukrainian revolution of 1917-1920, Ukrainianization, Committee on Agricultural Education.

Анотація

земельний справа освітній українізація

У статті показано, що координація ведення сільськогосподарської освіти в Україні розпочалася зі створення в 1917 р. Генерального секретаріату земельних справ Української Центральної ради (УЦР). Обґрунтовано роль Комітету сільськогосподарської освіти Народного міністерства земельних справ при УЦР УНР в об'єднанні діяльності окремих інституцій з метою розповсюдження сільськогосподарських знань і організації освітньої справи в навчальних закладах. У його становленні вагому роль відіграли: М. А. Кухаренко, М. Г. Коваленко, П. Ф.Тушкан, Є. Є. Кузнєцов, К. Я. Левин, Є. Л. Рекало, М. К. Лазенко, Ф. Ф. Закревський, В. А. Лебединський. Доведено, що період української революції позначився українізацією ведення освітнього процесу, зміною викладання першого обов'язкового предмету в освітній підготовці та ін.

Ключові слова: сільськогосподарська освіта, українська революція 1917-1920 років, українізація, Комітет сільськогосподарської освіти.

Постановка проблеми

Указ Президента України П. Порошенка № 17/2016 від 22 січня 2016 р. «Про заходи з відзначення 100-річчя подій Української революції 1917-1921 років» з метою вшанування «...творців національної державності ...» та «...визнання історичного значення подій, пов'язаних із визвольною боротьбою початку ХХ століття та утвердження української державності.» [27] націлює на проведення спеціальних досліджень із широким персоніфікованим наповненням та публікацію їх результатів, присвячених різним складовим цього непростого періоду в історії України. Серед них потрібно виділити питання організації науково-освітнього забезпечення історично провідного сектору економіки України, а саме - сільського господарства. Досвід провідних країн світу довів, що без достойного його наповнення новітніми і головне - компетентними знаннями годі говорити не тільки про продовольчу безпеку, а й державність взагалі.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Якщо питання організації системи координації галузевих наукових досліджень в період Української революції 1917-1921 рр. в новому тисячолітті слід вважати за достатньо досліджені [20, 4, 12], то відповідні процеси стосовно наповнення освітнього процесу слід розглядати скоріш фрагментарними або констатуючими [5, 10]. Включення святкування на державному рівні, згідно Постанови Верховної Ради України «Про відзначення пам'ятних дат і ювілеїв у 2018 році» № 2287-УШ від 8 лютого 2018 р., 100 років «.з часу утворення у складі Міністерства земельних справ - вченого і сільськогосподарської освіти.» дало підстави згадати про передумови їх створення та діяльність.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Завдячуючи багаторічним дослідженням співробітників єдиного на пострадянському просторі Інституту аграрної науки, освіти та техніки ННСГБ НААН на пантеонах слави України документно підтверджено і головне - заслужено повернуто факти і події пов'язані із діяльністю предтечі Національної академії аграрних наук України у вигляді Сільськогосподарського вченого (наукового) комітету України протягом 1.11.1018 - 1.10.1927 рр. при головному профільному відомстві. При цьому чомусь зовсім із кола інтересів, як кажуть, «випала» ще одна важлива інституція для культурно-просвітницького життя, також навіяна Українською революцією 1917-1921 рр., а саме - створена одним наказом № 162 від 1 листопада 1918 р. при головному аграрному відомстві, але §2, - Комітет сільськогосподарської освіти [33, арк. 202]. Саме він відповідав за координацію дій мережі діючих на той час галузевих освітніх закладів. Мова йшла принаймні про чотири середніх та 53 нижчих сільськогосподарських освітніх заклади [37].

Мета статті полягає в розкритті особливостей організації ведення сільськогосподарської освіти на українських землях в період 1917-1921 рр., визначенні ролі Комітету сільськогосподарської освіти в її координації.

Результати досліджень

Зі створенням 7 березня 1917 р. УЦР до моменту появи її першого уряду і, насамперед, Генерального секретаріату земельних справ 15 (23) червня 1917 р., діяльністю галузевих освітніх закладів опікувалися відповідні підрозділи губерній. Хоча у загальноукраїнському вимірі концептуальні засади нової влади відносно освіти були прийняті під час роботи Українського педагогічного з'їзду, що пройшов 5-6 квітня 1917 р. В його роботі взяло участь біля 500 представників усіх типів освітніх закладів. Серед головних рішень зібрання - українізація освітньої підготовки та створення Головної української шкільної ради [6]. Не менш державотворчими виступили й інші ініціативи про заснування національних вищих навчальних закладів, Академії наук та мережі науково-дослідних установ у тому числі і аграрного профілю [7] . При цьому фінансування їх роботи, як новоутворень, так і діючих науково-освітніх установ, відбувалося, насамперед, з боку Департаменту землеробства Тимчасового уряду в Петербурзі. Така тенденція продовжилася й далі за часи УЦР УНР, Української Держави гетьмана П. Скоропадського та Директорії УНР. Ситуація дещо змінилася із появою головного профільного аграрного відомства та відділу сільськогосподарської освіти в його структурі разом із, так званою, Радою по сільськогосподарській освіті на чолі з товаришем (заступником) генерального секретаря земельних справ. Через них вирішували не тільки питання розподілу коштів, а й організаційно-методичного забезпечення навчального процесу. На початковому етапі відділ складався із завідувача, двох інспекторів відповідно по шкільній та позашкільній освіті, а також діловода, регістратора та машиністки.

Є потреба згадати першого керманича системи галузевої освіти, з ім'ям якого відбулося її становлення в Україні. Мова йде про М.А. Кухаренка-Прокоповича (1879-1920). В українській історії, особливо періоду 1917-1920 рр., він відомий як М. А. Кухаренко. Народився він 9 жовтня 1879 р. в с. Шумбари Кременецького повіту на Волині в родині сільського господаря. У 1899 р. після закінчення Волинської духовної семінарії поступає до Варшавського університету. Наприкінці року полишає його і працює вчителем церковно-вчительської школи на Волині до 1902 р. Після цього поступає на сільськогосподарське відділення Ново-Олександрійського інституту сільського господарства та лісівництва в м. Пулави Люблінського воєводства Царства Польського (нині - Харківський національний аграрний університет ім. В.В. Докучаєва). Закінчує його 9 грудня 1906 р. із званням вченого агронома І розряду. Під час навчання проходить виробничу практику в маєтку князя В.С. Кочубея на Полтавщині та маєтку Великого князя Михайла Олександровича «Острова» Ченстохівського повіту Петроковської губернії. В останньому за власної ініціативи закладає дослідне поле. У 1907 р. у журналі «Ґрунтознавство» виходить перша публікація М.А. Кухаренка за результатами обстеження грунтів маєтку «Острова». Крім того, обстежує стан хмелярства в Петроковській та Калішській губерніях. Їх результати друкує у № 33-37 журналу «Вісник сільського господарства» за 1907-1909 рр. після закінчення ВНЗ і до 1 травня 1907 р. завідує редакцією «Деревенской газети» в Петрограді. Протягом 15 травня 1907 р. - 27 лютого 1912 рр. працює управителем ферми і вчителем сільського господарства в Ніжинській сільськогосподарській технічній школі. Одночасно викладає у місцевій комерційній школі та біля року працює повітовим земським агрономом-контролером маєтків. Читає лекції по сільському господарстві для військових частин. Влітку 1909 р. на кошти Міністерства народної освіти ознайомлюється зі станом підготовки фахівців сільського господарства у Західній Європі. З 27 лютого 1912 р. по 8 липня 1917 р. очолює Колигривовську сільськогосподарську технічну школу. Як визнаного фахівця своєї справи і автора серії видань про майбутнє сільського господарства України та головне - свідомого українця, що був активним поборником національної ідеї, з 31 липня 1917 р. його призначено першим директором відділу сільськогосподарської освіти Генерального секретаріату земельних справ і головою відповідної Ради при відомстві. Про авторитетність М.А. Кухаренка свідчить той факт, що протягом 15 грудня 1917 р. - 15 квітня 1918 р. він головує ще й у Раді Міністерства земельних справ або у теперішньому розумінні - Колегії головного аграрного відомства [14]. Мало того, відповідно до Постанови Ради народних міністрів УЦР від 10 березня 1918 р. «...виконує обов'язки управляючого.» відомства фактично до 24 березня 1918 р. [6]. За різними даними М.А. Кухаренко-Прокопович безпосередньо відповідав за всі процеси організаційного становлення української сільськогосподарської освіти до 1 вересня 1918 р. Після нетривалого директорства в Умані, з березня 1919 р. і до передчасної смерті 20 лютого 1920 р., викладав в училищі економіку. Саме М.А. Кухаренко формував і головне виступав провідником основних організаційних принципів ведення української аграрної освіти за надзвичайно непростих часів у житті країни. Він причетний до підбору первинного кадрового складу як відділу, так і Ради по сільськогосподарській освіті на припустимих демократичних підходах.

Не випадково до складу Ради крім вже згаданих фахівців долучалися представники інших сполучених підрозділів аграрного відомства. На Другому Всеукраїнському педагогічному з'їзді, що пройшов у Києві 10-12 серпня 1917 р. були прийняті основні принципи запровадження українізації освіти. При цьому стосовно початкової освіти визначались роботи суцільно. Що стосується середньої та вищої освіти українізацію вирішили здійснювати поступово [6]. Рішення зібрань такого рівня залишались обов'язковими для втілення на рівні кожного відомства, при яких функціонували галузеві освітні заклади. Не випадково на засіданні Ради сільськогосподарської освіти у вересні 1917 р. була затверджена «Програма діяльності відділу сільськогосподарської освіти Генерального секретаріату земельних справ при УЦР». Перед остаточним прийняттям вона була детально розглянута на Нараді по сільськогосподарській освіті 25-26 серпня 1917 р. Так в питаннях компетенції шкільної освіти (мова йде про агрозаклади, а не класичні школи - авт.) передбачалось: 1) їх інспекція; 2) розробка мережі галузевих освітніх закладів, їх типів, програм та ін.; 3) підготовча робота по відкриттю нових аг- розакладів; 4) розклад і складання підручників; 5) інформаційна робота в справі сільськогосподарської освіти в інших державах; 6) підготовка галузевих з'їздів та нарад; 7) розробка положення про межі впливу роботи відділу. Практично теж саме стосувалося і питань організації позашкільної освіти або всього того, що відноситься сьогодні до перепідготовки та підвищення кваліфікації. Тому не випадково серед її завдань, за які відповідало головне аграрне відомство: 1) заснування сільськогосподарських курсів, кабінетів, пересувних виставок, лекторських катедр; 2) підготовка кадрів лекторів з позашкільної освіти [34, арк. 1-1 зв.]. Зрозуміло, що виконання усіх передбачених функцій здійснювалось на фоні українізації освітнього процесу.

Найбільш системно питання організації сільськогосподарської освіти за часи УЦР було розглянуто на 1-му Всеукраїнському агрономічно-економічному з'їзді, що пройшов 22-26 жовтня 1917 р. у Києві. На зібранні вони були винесені на розгляд засідання спеціальної секції. Крім того, шостим пунктом питання, а саме позашкільна та сільськогосподарська кооперативна освіта планувалась для розгляду на пленарному засіданні з'їзду. Безпосередньо зібрання секції сільськогосподарської освіти під головуванням М. Кухаренка, товариша голови Г. Іванова та секретаря П. Любоша пройшли 24 та 26 жовтня 1917 р. Головні завдання української сільськогосподарської освіти на ближню перспективу у своєму виступі 24 жовтня 1917 р. сформував М.А. Кухаренко. Він наголосив, що «.першим основним завданням сільськогосподарського знання і освіти на Україні повинна бути інтенсифікація дрібного господарства». Для цього він запропонував видавати популярну сільськогосподарську літературу на «...рідній для населення мові...», відкриття «..одно-дворічних зимових с.-г. шкіл, котрі могли б бути передвижними» (вони активно почали створюватися у середині 20-х рр. ХХ ст. і особливо на Полтавщині при місцевому с.-г. політехнікумі для потреб колгоспного будівництва) [19], для тих хто має вищу освіту створення «.додаткових класів по сільському господарству» при діючих агрозакладах та «.одно-дворічних практичних шкіл по різним галузям с.-г. промисловості», організація «.волосних і повітових с.-г. музеїв», екстерне вивчення питань сільського господарства для тих, хто має середню спеціальну освіту у «.районних 3-4-річних спеціальних с.-г. школах.», створення Академії хліборобства і лісівництва шляхом «.перетворення з Ново-Олександрійського інституту хліборобства і лісівництва та хліборобських відділів політехнічних інститутів та університетів» для бажаючих отримати вищу освіту, а підготовку викладачів для освітньої підготовки здійснювати на однорічних курсах при «.українському Науково- Промисловому Музеї-інституті» [15]. На необхідності змін у галузевому освітньому процесі наголосив і член УЦР П.Ф. Тушкан, аргументуючи, що діючі нижчі та середні сільськогосподарські школи не задовольняють потреб сільського господарства ні за предметним наповненням, ні тим паче рівнем викладання. При цьому, вказавши на необхідність робити це у бік створення на основі середніх галузевих освітніх закладів-вишів. У свою чергу інший доповідач Ф.В. Скуратов висловився за запровадження замість універсалізації підготовки в бік її спеціалізації відповідно усіх діючих агрозакладів та виділення кожному з них до 1000 десятин землі. Усі висловлені пропозиції ввійшли до постанов з'їзду і стали «дорожньою картою» фактично на весь період існування УЦР. У зв'язку із новими завданнями був збільшений штат працюючих у відділі сільськогосподарської освіти, а також розширилися їх функції. Укріплявся він і кадрово. Так, згідно рішення Ради по сільськогосподарській освіті від 8 березня 1918 р. завідувачем відділу позашкільної освіти Міністерства земельних справ стає П.Ф. Тушкан. За його активної участі 18 березня1918 р., після обговорення на сьомій нараді директорів та завідувачів відділами Департаменту сільського господарства Міністерства земельних справ, 8 березня 1918 р. під головуванням М.А. Кухаренка затверджується «Статут Комітету сільськогосподарської освіти Народного міністерства земельних справ при УЦР УНР». У ньому §1 він визначився як «.орган дорадчого характеру.», який «.в термінових випадках і по менш важливим питанням, виконує також функції Головної Ради по сільськогосподарській освіті» [31, арк. 11]. Вже 10 квітня 1918 р. директор відділу сільськогосподарської освіти М.А. Кухаренко надсилає за № 231 циркуляр, в якому вимагає «вжити всіх заходів для захисту сільськогосподарських шкіл та їх майна, а також земельної площі, яка належить до шкіл» [1].

Для цього пропонує використати можливості колишніх маєтків після їх ретельного обстеження. Апогеєм тогочасних не системних проектів став Закон УНР «Про Київську сільськогосподарську академію», розробником якого став призначений 24 березня 1918 р. новий міністр М.М. Ковалевський [1]. Як свідчить п. 15 проекту закону вона створювалась при Міністерстві земельних справ як класичний навчальний заклад без поєднання з наукою, а її випускники «... мали право викладати в нижчих і середніх школах». Пропонувалось створити шість факультетів, а саме: агрономічний, межовий, лісовий, ветеринарний, інженерний та економічний. Агрономічний повинен був складатись із відділів: а) рільничий, б) скотарський, в) садівництва, городництва та спеціальних культур. До речі, Київська сільськогосподарська академія створювалась не на основі сільськогосподарського відділення Київського політехнічного інституту, а окремо [32, арк. 8 зв]. Серед обов'язкових умов її функціонування - викладання українською мовою. Планувався чотирьохрічний курс навчання. Випускники відповідно до факультетів отримували дипломи інженерів-агрономів, інженерів-економістів, інженерів-лісничих, інженерів-меліораторів, інженерів-технологів, інженерів-механізаторів, інженерів-геодезистів, але ветеринарного лікаря. Однак, як багато інших перспективних ініціатив цей проект не вдалося здійснити.

Ситуація змінюється в бік конструктивізму після рішень Всеукраїнського хліборобського з'їзду у Києві 29 квітня 1918 р., які привели до влади гетьмана П. Скоропадського у вигляді Української Держави [6]. До влади його привели фактично три основні політичні сили, а саме: Українська народна громада, Союз земельних власників та Українська демократично-хліборобська партія. Як наслідок, їх представники отримали високі урядові посади. Так, активний представник другої сили «селянин із Полтавщини» [9] М.Г. Коваленко стає відповідальним за сільськогосподарську освіту. Але це відбулося трохи згодом. Із призначенням нового міністра - В.Г. Колокольцева відбуваються і певні кадрові та організаційні зміни структури і штатів усіх підрозділів відомства. Відділ сільськогосподарської освіти складається із двох підрозділів, а саме шкільної освіти на чолі з П.Ф. Тушканом та видавничого під керуванням К.І. Осьмака. Територіально він розміщується у Києві по вулиці Дорогожицька 55/16. Крім того, при лісовому департаменті Міністерства на чолі з М.Ю. Шаповалом функціонує науково-педагогічний відділ (зав. З.С. Головенко), який свої обов'язки виконує за адресою м. Київ по вулиці Васильківська 18/18 [37, арк. 2]. Підрозділ опікується питанням навчання та закріпленням знань своєї галузі. Слід також наголосити, що голова відділу сільськогосподарської освіти виконує в цей час ще одну важливу функцію, а саме - керує Радою Міністра земельних справ або вищого дорадчого органу головного аграрного відомства [37, арк. 9]. До її складу входило 34 особи із числа керманичів підрозділів міністерства та окремих провідних учених на кшталт професора П.А. Тутковського.

Відповідно до наказу по Міністерству від 26 серпня, з 1 серпня 1918 р. М.А. Кухаренка звільняють із займаної посади і призначають директором Уманської школи садівництва і сільського господарства [35, арк. 15]. Перед цим міністр земельних справ В.Г. Колокольцев Наказом № 94 від 22 серпня 1918 р. відправив його у відпустку «...для лічення хворості.» [33, арк. 118]. Але ще до звільнення М.А. Кухаренко доклався до того, що 17 серпня 1918 р. гетьман П. Скоропадський підписав Закон про заснування Кам'янець-Подільського державного університету, особливо в частині відкриття в його складі сільськогосподарського факультету із чотирьох відділів (агрономічний, рослинництва, садівництва і городництва, скотарства) або «.першої вищої інституції аграрної освіти на Поділлі» [1]. Того ж часу робиться спроба заснувати у Києві Ветеринарний інститут. Ініціатором відкриття стало місцеве Товариство ветеринарних лікарів через «Доповідну записку» професора С. Пучковського [21]. До речі, з приходом гетьманату усі процеси державотворення отримали плановість у прийнятті рішень. Що стосується освіти та науки, то таким документом став план в.о. отамана (прем'єр-міністр) та Міністра народної освіти Української Держави професора М.П. Василенка, поданий П. Скоропадському 5 травня 1918 р. Ним він був прийнятий і передбачав: 1) українізацію школи; 2) заснування українських університетів; 3) заснування Української Академії наук; 4) заснування національної бібліотеки [15]. Для реалізації задуманого створюється при цьому відомстві Комісія у справах вищої школи і наукових установ та розробки законопроекту про заснування УАН [11]. Її очільником призначають В.І. Вернадського. Про далекоглядність роботи Комісії свідчить бажання наповнення освітнього процесу фахівцями вищої кваліфікації. Так, відповідно спеціального наказу було надано право всім університетам та 9 інститутам присуджувати наукові ступені здобувачам. Головним фактором стало бюджетне забезпечення цього процесу. При цьому на фоні українізації ініціювалося безкоштовне навчання для студентів. Не оминули ці ініціативи й аграрні освітні заклади. Так, 29 червня 1918 р. при відкритті «...Міністерству Земельних справ в обрахунок річної сміти кредиту в 632500 карбованців на потреби с.-г. освіти передбачалося 1375000 карбованців» [16].

Особливо гостро стояла потреба у фахівцях для роботи у досить розгалуженій мережі діючих галузевих дослідницьких інституцій. На той час не безпідставно вважалось, що по-справжньому відповідну підготовку могли здійснювати тільки діючі університети. З цією метою Університет Св. Володимира (нині - Національний університет ім. Т. Шевченка) через 12 років після першої спроби робить чергову зі створення у своїй структурі так званого - Агрономічного інституту. Другий Всеукраїнський педагогічний з'їзд у серпні 1918 р. висловився про державну потребу відкриття не просто відділів (відділень), а й окремих сільськогосподарських факультетів при функціонуючих та новостворюваних університетах. Як доводить офіційна хроніка, у вересні 1918 р. в університеті Св. Володимира через запрошення викладачів сільськогосподарського відділення Київської політехніки така підготовка розпочалася [2]. Що стосується новоутворених університетів, то теж є документе підтвердження здійснення агрономічної підготовки при Українському народному університеті. Принаймні «Програму природничо-математичного з агрономічним підвідділом факультету» на засіданні 14 жовтня 1918 р. розробила ціла плеяда провідних учених аграріїв, а саме: О. Алешо, В. Доманицький, П. Тутковський, М. Шарлемень, О. Яната та ін. [2]. Як правило, на той час ці ініціативи, насамперед, базувались на бажанні скоріш долучитись до виділених бюджетних коштів на освіту, а не узгодженої програми поетапного державотворення.

Програма усіх дій стосовно галузевого освітнього процесу була розроблена новим очільником Комітету сільськогосподарської освіти «.спеціалістом IV класу М. Коваленком» [34, арк. 55 зв]. Вже 19 листопада 1918 р. на нараді фахівців Міністерства земельних справ за участю О. Юва, Є. Рекала, В. Іванова та С. Астаповича він доповів разом кошторисом витрат новий «Статут» Комітету, який значно розширив повноваження Комітету сільськогосподарської освіти з метою «.об'єднання діяльності окремих частин Міністерства землеробства в галузі розповсюдження с.-г. знань і для обговорення питань по організації освітньої справи у підвідомчих міністерству землеробства учбових закладах.». Голова Комітету §3 призначався міністром, а §5 ставилось йому за обов'язок збирати засідання Комітету «..по мірі необхідності» [34, арк. 55-55 зв]. Головним став розгляд «.як загальних педагогічних питань учбово-виховної справи.», пристосованої «.до нових умов життя». З цією метою §4 нового «Положення» про комітет розширилося постійне представництво від суспільних організацій, педагогічних рад і т.п. [34, арк. 52]. Збільшення мережі агрозакладів, поява вишів, створення чисельних курсів та зимових шкіл і т.п. відповідно потребувало координації усіх дій. Як наслідок, чисельність відділу сільськогосподарської освіти досягла 27 осіб [34, арк. 22]. Його очільником продовжує залишатись М.Г. Коваленко. Після звільнення з посади начальника відділу позашкільної сільськогосподарської освіти «.фахівця по с. -г. освіті VI рангу Тушкана Павла з 23 червня.» 1918 р. [33, арк. 67], його замінив Є.Є. Кузнєцов. Інший підрозділ, а саме по шкільній освіті очолював К.Я. Левин. Серед фахівців відділу ціла плеяда відомих в галузевому середовищі особистостей: Є.Л. Рекало, М.К. Лазенко, Ф.Ф. Закревський, В.А. Лебединсь- кий та ін.

Після зречення гетьманом П. Скоропадським грудня 1918 р. влади з 18 грудня до Києва повертаються УНР (доба Директорії) [1]. Прийнята 26 грудня 1918 р. декларація Директорії УНР щодо основ соціально-економічної політики та державного устрою, а також призначення нового уряду змусили провести перезавантаження усіх гілок влади. Нові призначення почали робити через обрання на посаду. При цьому усіх, хто вороже ставився до української національної справи, звільняли без обговорень. Тому, не випадково наказом §38 від 31 грудня 1918 р. Народного міністра земельних справ М.Ю. Шаповала по Департаменту хліборобства М.Г. Коваленка призначили «...виконуючим обов'язки начальника відділу с.-г. освіти - фахівцем IV класу. з залишенням його головою Комітету, з 1-го січня 1919 р.» [33, арк. 299]. Ухвалення урядом УНР нового земельного закону, наріжним каменем якого був покладений принцип соціалізації, потребувало для реалізації відповідно підготовлених освічених фахівців та компетентних викладачів. Комітет сільськогосподарської освіти почав погоджувати через накази галузевого міністра призначення професури і викладачів підпорядкованої мережі [33, арк. 14]. Призначення керманичів функціонуючих агрозакладів було і залишалось його прерогативою. Так, наприклад, 11 січня 1919 р. наказом по відомству управляючим Золотоношською нижчою сільськогосподарської школою ім. Т. Шевченка призначають «.агронома І рангу Павла Прохоровича Нестеренка.» [33, арк. 19]. Комітет активно долучився до забезпечення агрозакла- дів підручниками. Так, 25 січня 1919 р. під головуванням М.Г. Коваленка зібралась спеціальна комісія у складі: Є.Л. Рекала, К.О. Гамалії, К.І. Осьмака, К.Я. Левина, К.П. Данилевського та М. Л. Щербіни. Незважаючи, що на той момент програми викладання предметів у загальних рисах Комісією вже були затверджені, присутні констатували про фактичну відсутність підручників для сільськогосподарських шкіл «.на державній мові». Оскільки на той час підручники по «.загально-освітнім предметам.» видавались Міністерством освіти, Комісія визначила перелік дисциплін «. з природознавства.» для створення або перекладу підручників для «.нижчих сільськогосподарських училищ, шкіл 1 і 2 розряду» [34, арк. 24 зв]. Вирішили їх мати за напрямами: 1) фізика з метеорологією; 2) хімія з мінералогією; 3) ботаніка; 4) зоологія; 5) загальне хліборобство; 6) приватне хліборобство; 7) луківництво; 8) машинознавство, по садівництву; 9) плодівництво; 10) городництво; 11) лісознавство; 12) загальне скотарство; 13) рогата худоба; 14) свинарство; 15) конєзнавство; 16) вівчарство; 17) кролівництво; 18) молочарство; 19) насінництво; 20) шовківництво; 21) птахівництво; 22) рибництво; 23) сільськогосподарська економія; 24) кооперація; 25) сільськогосподарське рахівництво; 26) економічна географія; 27) законодавство. Для підготовки підручників вирішили запросити тогочасних провідних фахівців: О.А. Янату (ботаніка), І.М. Щоголіва (зоологія), П.А. Тутковського (хімія), М.А. Савченко-Бельського (кооперація), Е.П. Архипенка (насінництво), К.Г. Воблого (економічна географія) та ін., а для перекладу із іноземних мов - П.В. Облапа та П.Ф. Тушкана. На усі та кого типу роботи урядом Директорії УНР передбачались доволі значні кошти. Серед перших підручників, що були видрукувані у 1919 р., хотів би виділити двотомник «Курс хліборобства» за авторством А.Г. Терниченка і особливо першу його частину «Ґрунтознавство». Він був побудований на результатах так званого земського ґрунтознавства із українським колоритом назв. Підручник був підготовлений ще у червні 1918 р. і, даючи йому оцінку, А.Г. Терниченко у передмові вказує: «курс не є повним, вичерпуючи справу. Умови часу й негайна потреба в підручниках по хліборобству примушують пускати його в люди таким, яким він єсть».

До речі, це з об'єктивних причин стосувалося й інших підручників, що друкувались того часу. Але факт залишався фактом - вони були першими українськими. Той же А.Г. Терниченко суттєво доопрацював свій підручник і перевидав його у 1922 р. Урядом Директорії УНР наприкінці січня 1919 р. був затверджений Закон про управління народною освітою, за яким керівництво нею передавалось колегіальним органам, що повинні були складатися із представників місцевого самоврядування, комісарів народної освіти та делегованих від учительства. Другого лютого 1919 р. Директорія та уряд УНР переїхали з Києва до Вінниці [6]. Після вступу 5 лютого 1919 р. до Києва червоних полків в чергове змінюється влада. Через два дні у Харкові виходить Декрет РНК УСРР, що скасував стани і громадянські чини. Четвертого березня 1919 р. виходить новий Декрет, що скасовує плату за навчання у школі. Вже 11 березня 1919 р. чергове рішення радянського уряду про конфіскацію сільськогосподарського інвентаря у колишніх приватновласницьких маєтках, у тому числі дозволяючий його використання і для потреб освітньої підготовки фахівців у діючих агрозакладах. Декрет РНК УСРР про перехід усіх приватних вищих і шкільних закладів на державне забезпечення приймається 24 квітня 1919 р. Того дня відбулося засідання Комітету у справах сільськогосподарської освіти при Наркомземі УСРР під головуванням М.Г. Коваленка, присвячене заснуванню профільних технікумів для підготовки інженерів-практиків. У його роботі взяли участь І.Г. Красовський, О.П. Молчанов, Е.Л. Рекало, а також запрошені Ф.Ф. Грудинський, О.В. Кублєв і видатний організатор вітчизняного науково-освітнього процесу професор С.М. Богданов. Слід наголосити, що на той час положення щодо різних реформ, які розроблялися НКЗС РСФРР стали чи не обов'язковими для втілення в УСРР. Після обговорення було вирішено відносно пропозиції Е.Л.Рекало щодо діяльності технікуму створювати за аналогом «.політехнікуми вищого типу.», погодились із думкою С.М. Богданова, що існуючі трудові школи не здатні готувати відповідних фахівців на достатньому рівні [34, арк. 53-53 зв]. Також на пропозицію Е.Л. Рекало погодились, що навчання у технікумі для підготовки інженерів-практиків здійснювати для випускників трудових шкіл протягом 2,5-4 років [34, арк. 53-53 зв.]. Практично у тому ж складі Рада по сільськогосподарській освіті при НКЗС УСРР 5 травня 1919 р. затвердила «Положення про сільськогосподарські землемірні та інші технікуми НКЗС УСРР». Його було прийнято в якості тимчасового на перехідний період до нового реформування системи організації сільськогосподарської освіти в УСРР. У документі значне підсилення у можливостях отримали Педагогічні ради діючих агрозакладів, а також чітко виписані завдання їх Господарським радам. Але головною умовою функціонування сільськогосподарської освіти Рада визнала, щоб галузеві навчальні заклади були підпорядковані «...безпосередньо Комісаріату землеробства» [34, арк. 54-54 зв.]. Однак із остаточним встановленням радянської влади у Києві ситуація змінилася і в дію увійшла постанова РНК УСРР «Про переведення сільськогосподарських шкіл з Наркомзему УСРР до відомства Наркомосвіти УСРР». Прийнята ще 15 травня 1920 р. з метою «.встановлення єдності освітньої політики та зосередження всієї справи освіти в Наркомосі...» [8, арк. 106]. Відповідні підрозділи, що відповідали за галузеву освіту §2 постанови теж перейшли в підпорядкування структур цього відомства. Теж саме, згідно §3 стосувалось майна і закріпленої землі. Протягом двох місяців відповідні зміни фактично були завершені.

Слід наголосити, що створений разом із Комітетом сільськогосподарської освіти Сільськогосподарський вчений (науковий) комітет України (СГНКУ) протягом періоду свого існування завжди був зацікавлений у тісній творчій співпраці між обома підрозділами в питаннях освітньої підготовки галузевих фахівців. Безпосередньо така співпраця розпочалася із травня 1919 р. зі створення у структурі СГНКУ секції популяризації. Вона особливо активізувалась із призначенням на посаду її керманича члена УЦР К.І. Осьмака з 27 серпня 1919 р. [36, арк. 30]. До цього він очолював видавничий відділ Міністерства земельних справ і добре знав усі проблеми організації галузевого науково-освітнього процесу. Після рішення радянського уряду передати усі агрозаклади до НКО УСРР і здійснювати координацію дій через відділ сільськогосподарської освіти Головного комітету професійно-технічної та спеціально-наукової освіти («Головпрофосвіта»), Президія СГНКУ за пропозицією К.І. Осьмака приймає рішення створити у своїй системі - Інститут популяризації успіхів сільськогосподарського знання. У §1 його «Статуту» визначались його завдання, а саме «.ознайомлення спеціалістів і взагалі осіб, які цікавляться сільським господарством, з новими здобутками в усіх галузях сільського господарства» [36, арк. 38-39]. Наступним параграфом був затверджений первісний склад у кількості 10 осіб та Рада інституту. Заняття розпочалися з листопада 1920 р., а весь курс розраховувався на три п'ятитижневі триместри по 100 годинних лекцій в кожному. Таку форму освітньої підготовки сьогодні відносять до категорії підвищення кваліфікації, а тоді - позашкільної освіти. Саме у такій назві і відповідним наповненням планувалось її здійснювати протягом 1921 р. Принаймні у «Короткому плані головніших праць с. -г. наукового комітету на 1921 р.» §7 передбачалось «.розроблення планів і програм с.-г. освіти на Україні (вищу шкільну, за шкільну та дошкільну») та допомога їх реалізації організацією ріжних курсів та інших закладів, підготовкою засобів навчання (підручників), літератури, наочного приладдя та ін.», а п.п.2 §8 «.підготовки та видання літератури з відповідних галузей сільського господарства.» [28, арк. 2]. Тим самим повноцінно відбувалося сприяння організації галузевого освітнього процесу.

Виконуючи завдання, що були поставлені урядом УСРР по суцільному обстеженню усіх територій республіки для створення ґрунтових карт та на їх основі розробка відповідної спеціалізації аграрного виробництва, гостро постала потреба не просто у кваліфікованих кадрах, а й взаємовигідного сполученого співробітництва між агрозакладами та науковими установами. Все частіше на усіх рівнях почали говорити про повернення агрозакладів до лона НКЗС УСРР. Величезну роботу з цього приводу було пророблено саме СГНКУ. Для початку у його структурі з'являється секція освіти та популяризації у 1922 р. Її представники взяли активну участь в роботі Всеукраїнського з'їзду діячів агрономічної допомоги населенню, сільськогосподарської кооперації та земельних робітників, що пройшов 18-25 жовтня 1922 р. у Харкові. Серед питань які на ньому розглядались: 1) чергові завдання сільськогосподарської освіти і план роботи Головпро- фосвіти; 2) сільськогосподарські гуртки молоді і с.- г. дитячі клуби; 3) бажаний тип нижчої сільськогосподарської школи; 4) бажаний тип сільськогосподарської школи у сучасних умовах. Головним рішенням зібрання стала резолюція «.просити НКЗ вжити негайних заходів про переходу всієї с. -г. освіти у відомство НКЗ» [13]. Наступного року активність СГНКУ щодо передачі сільськогосподарської освіти до структури НКЗС УСРР посилилась. Новий «Статут» Комітету затверджений Колегією відомства 9 серпня 1923 р. офіційно затверджує секцію освіти і популяризації у структурі [22]. Тим часом його очільником з 1922 р. рахувався «.проф. Чехівський.» [23]. Новий конструктивний поштовх її ролі і місця відбувся 28-31 серпня 1923 р. після прийняття постанови Наради ректорів та директорів сільськогосподарських інститутів і технікумів про «.координацію наукової праці с.-г. усіх категорій і національностей.» на цей підрозділ СГНКУ. Попередньо між СГНКУ і Головпро- фосвітою була підписана 31 липня 1923 р. спеціальна «Ухвала». Її розробником став П.Ф. Тушкан, що з 10 вересня 1923 р. стає очільником підсекції шкільної освіти [28, арк. 3], а з 15 вересня 1923 р. керує діяльністю усієї секції [18]. Однак увесь комплекс робіт секції носив скоріш дорадчий характер по суті організації сільськогосподарської освіти, але надзвичайно затребуваний в частині наповнення профільною популярною літературою і особливо підручниками на основі новітніх наукових знань.

Висновки

Слід наголосити, що офіційно системно координація ведення сільськогосподарської освіти в Україні розпочалася із створення у червні Генерального секретаріату земельних справ УЦР і продовжувалася у лоні цього відомства до травня 1920 р. Найбільший тягар відповідальності за усі процеси її організації та змістовного наповнення, насамперед, несли М.А. Кухаренко, М.Г. Коваленко та П.Ф. Тушкан, які очолювали відповідні підрозділи. Слід також зазначити, що протягом Української революції 1917-1921 рр. організація галузевого освітнього процесу усіх типів закладів здійснювалася згідно регламентуючих документів прийнятих ще до подій 1917 р., а саме «Університетського статуту» (1884) та «Положення про нижчі сільськогосподарські школи» (1883). За великим рахунком у роки перших сподівань державності розпочався процес українізації ведення самого освітнього процесу, насамперед, через мову викладання та заміни частини підручників, написаних українською мовою. З приходом радянської влади розпочався процес радикальних змін в організації сільськогосподарської освіти, як за змістом, так і наповненням, насамперед, кадрово. З цією метою сільськогосподарська освіта і була передана до структури НКО УСРР. При цьому відбулася зміна викладання першого обов'язкового предмету в освітній підготовці. Так, замість Закону Божого почали читати основи марксистсько-ленінської ідеології у випадку як із попередниками стосовно усіх природознавчих дисциплін.

Згодом, завдання інтенсифікації сільського господарства змусили повернути сільськогосподарської освіту до лона головного аграрного відомства. Тривалий період за часи державності такий підхід залишався в дії. У 2015 р. ситуація змінюється знову і аграрна освіта сьогодні у підпорядкуванні Міністерства освіти та науки України, що повністю відповідає європейським підходам її ведення.

Список літератури

1. Алєщенко М.І. Подільська державна аграрно-технічна академія. Кам'янець-Подільський: Лілея, 2004. 172 с.

2. Академічний відділ. Відродження. 1918. № 155 (9 жовт. (26 вересня)). С. 4.

3. Вергунов В.А. З історії становлення вищої аграрної освіти в Україні або про проект закону УНР «Київська сільськогосподарська академія». Реформування системи аграрної вищої освіти в Україні: досвід і перспективи: матеріали Всеукр. наук.-практ. конф., 21 квіт. 2005р. Київ, 2005. Ч. 1. С. 48-51.

4. Вергунов В.А. Сільськогосподарська дослідна справа в Україні від зародження до академічного існування: організаційний аспект; НААН, ННСГБ. Київ: Аграр. наука, 2012. 416 с. (Іст.- бібліогр. сер. «Аграр. наука України в особах, документах, бібліографії ; кн. 68);

5. Вергунов В.А. Соціально-політичні, економічні й історіографічні чинники функціонування сільського господарства та його науково-освітнє забезпечення в межах Української держави гетьмана П. Скоропадського (29.04 - 14.12.1918): події, факти, судження. Історія укр. науки на межі тисячоліть: зб. наук. пр. Київ, 2006. Вип. 25. С. 43-72;

6. Верстюк В.Ф., Дзюба О.М., Репринцев В.Ф. Україна від найдавніших часів до сьогодення: Хронологічний довід. Вид. 2-ге, допов., доопрац. Київ, 2005. С. 236.

7. Вісті з Української Центральної Ради. 1917. № 5 (трав.). ДАКО. Ф. 349. Оп. 1. Спр. 125. Арк. 106.

8. Любовець О.М. Політична опора гетьмана П. Скоропадського. Укр. іст. журнал. 2013. № 3. С. 26.

9. Мельничук Д.О., Зубець М.В., Беренштейн Л.Ю. та ін. Становлення і розвиток аграрної освіти та науки в Україні (з найдавніших часів до сьогодення) / Нац. аграр. ун-т. Київ: НАУ, 2004. 144 с.

10. Національна академія наук України. 19182008.: до 90-річчя від дня заснування / голов. ред. Б.Є. Патон. Київ: Вид-во КММ, 2008. С. 18.

11. Панченко П.П., Кириленко І.Г., Вергунов В.А. Аграрна історія України: еволюція соціально-економічних відносин: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. - 2-ге вид., доп. і перероб. Київ:Аграр. наука, 2014. 536 с.

12. Петришин Т. До завдань Всеукраїнської Конференції Сільсько-Господарської Освіти. Вістник с.-г. освіти. 1924, 1 трав. 4.2. С. 76.

13. П.К. Михайло Андрійович Кухаренко-Прокопович (Некролог). Громадське життя. 1920. № 5. (1 квіт.).

14. Полонська-Василенко Н.Д. Українська академія наук. Нарис історії. Київ: Наук. думка, 1993. С. 11-12.

15. Постанова Ради Міністрів про асигнування. Вісник Міністерства Земельних Справ. 1918., 15 трав. С. 9.

16. Постанови І Всеукр. Агроном.-Економ. з'їзду 22-26 жовтня 1917 р. По доповіді М.А. Кухаренка: «Основні завдання і план с.-г. освіти на Україні в зв'язку із земельною реформою. Труди 1-го Всеукр. Агроном-Економ. з 'їзду 22-26 жовтня 1917р. у Києві. Постанови з'їзду. Т. 1. Київ, 1917. С. 18-19.

17. Призначення по секціям та установам СГНКУ. Вістник с.-г. науки 1923. № 5-7. С. 219.

18. Румянцев В., Білецький Ф. Короткий огляд агрокультурної діяльності Полтавського с.-г. політехнікуму. Записки Полтавського с.-г. політехнікуму. 1928. Т. ІІ. С. 369.

19. Сільськогосподарський науковий комітет України (1918-1927 рр.): зб. док. і матеріалів До 75- річчя створення Укр. акад. аграр. наук /уклад. В. А. Вергунов, А. С. Білоцерківська, Б. К. Супіха- нов, С. Д. Коваленко. Київ, 2006. 526 с. (Іст.- бібліогр. сер. «Аграр. наука України в особах, документах, бібліографії» ; кн. 14).

20. Скороходько А. К. З історії Київського ветеринарно-зоотехнічного інституту. Записки Київського ветеринарно-зоотехнічного інституту. Київ, 1924. Т.1. С. 13.

21. Статут Сільськогосподарського наукового Комітету України. Вістник с.-г. науки 1924. Т.№. № 1-4. С. 77-84.

22. Список установ Сільськогосподарського наукового комітету з адресами їх та керовничим персоналом. Вістник с.-г. науки 1923. № 1-2. С. 6870.

23. Терниченко А.Г. Курс хліборобства. Ч.1. Грунтознавство: підручник для серед. і нижчих с.- г. шкіл, агроном. курсів. Київ: Тов-во «Український агроном», 1918. 109 с.

24. Терниченко А.Г. Курс хліборобства. Ч.2. Загальне хліборобство: підручник для серед. і нижчих с.-г. шкіл, агроном. курсів. Київ: Тов-во «Український агроном», 1918. 152 с.

25. Терниченко А.Г. Курс хліборобства. Ч.3. Польові рослини: підручник для агротех. шкіл і с.- г. технікумів. Київ: Держвидав, 1922. 232 с.

26. Указ Президента України «Про заходи з відзначення 100-річчя подій Української революції 1917- 1921 років». Офіційний вісник Президента України. 2016. № 5. 4 лютого. С. 12.

27. ЦДАВО України. Ф. 27. Оп. 2. Спр. 308.

28. ЦДАВО України. Ф. 27. Оп. 17л. Спр. 4151.

29. ЦДАВО України. Ф. 1060. Оп. 1. Спр. 36.

30. ЦДАВО України. Ф. 1060. Оп. 1. Спр. 37.

31. ЦДАВО України. Ф. 1061. Оп. 3. Спр. 2.

32. ЦДАВО України. Ф. 1061. Оп. 1. Спр. 32.

33. ЦДАВО України. Ф. 1061. Оп. 1. Спр. 367.

34. ЦДАВО України. Ф. 1061. Оп. 1. Спр. 398.

35. ЦДАВО України. Ф. 1230. Оп. 1. Спр. 4.

36. ЦДАВО України. Ф. 2196. Оп. 1. Спр. 47.

37. Чугай В. Полтавський сільськогосподарський політехнікум. Записки Полтавського с.-г. політехнікуму. 1927. Т. 1. С. 3.

Размещено на Allbest.ru