Магістратське правління в сотенних містечках Чернігово-Сіверщини (на прикладі міст Стародубського полку)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Магістратське правління в сотенних містечках Чернігово-Сіверщини (на прикладі міст Стародубського полку)

У статті розглядаються питання щодо запровадження магістратського правління в сотенних центрах Чернігово-Сіверщини на прикладі міст Стародубщини (Мглин, Погар та Почеп), з'ясована їхня подальша доля і непрості взаємини із козацьким урядом. Поява маґдебургій у містах забезпечувалася королівськими привілеями, царськими грамотами, гетьманськими універсалами, які давали дозвіл на міське самоврядування. Відтак, проаналізовано королівський привілей на маґдебурзьке право 1626 р., який одержав Мглин, царські грамоти 1665-1666 рр., які гарантували існування маґдебургій у Почепі, Погарі й Мглині. З'ясовано, що міщанські громади були зацікавлені у збереженні своїх прав, утім спроби врегулювати стосунки з козацькою спільнотою виявилися недостатньо ефективними. У другій половині ХУІІІ ст. Почеп і Мглин втратили статус повітових міст, а заразом і право на міське самоврядування, перейшовши у володіння гетьмана К. Розумовського.

Ключові слова: Чернігово-Сіверщина, маґдебурзьке право, магістратське правління, міщанська громада, царські грамоти, Погар, Почеп, Мглин.

Domanova H.S. The magistrate's rule in the sotennykh towns of Chernihovo-Sivershchyna (on the example of the Starodub regiment)

A few towns in Chernihiv-Sivershchyna's had self-governing status during the second half of the XVH-XVIn c. First of all, the self-governing status was secured by royal charters on Magdeburg law. Regimental towns - Chernihiv, Nizhyn, Starodub - received their first privileges from the Polish King Sigismund III. They retained the magistrate's rule until the entry into force of the “Goro- dovogo polozheniya” of April 21,1785, when they were already part of the Russian Empire. The burghers' communities of some sotennykh towns also joined the self-governing traditions.

The article considers the introduction of the magistrate's rule in the sotennykh of centers of Chernihiv-Sivershchyna's on the example of the towns of Starodub (Mhlyn, Pohar and Pochep), their future fate, as well as the coexistence of classes by nature of the burghers and cossack's administrations. The emergence of Magdeburg law in the towns was ensured by royal privileges, royal charters, hetman's universals, which gave permission for the introduction of town self-government. The royal privilege on the Magdeburg law of 1626 was analyzed. This privilege was given to the town of Mhlyn during the Polish rule in the region. The royal charters of 1665-1666, which guaranteed the existence of the magistrate government in Pochep, Pohar and Mhlyn during the second half of the XVII-XVIII c., were analyzed. It was found that the burghers' communities were interested in preserving their rights, but attempts to settle relations with the cossack community were not effective enough. The first half of the XVIII century marked by the active struggle of burghers' communities. Dual power in the sotennykh centers, as well as regimental cities, led to the decline of magistrate rule. In the second half of the eighteenth century Pochep and Mhlyn finally lost the status of a county town, as well as the right to municipal self-government. They passed into the possession of Hetman K. Rozumovskyi. The Pohar magistrate retained the magistrate government despite the encroachment of the sotennykh officers, although he had some restrictions on his activities.

Key words: Chernihovo-Sivershchyna, Magdeburg law, magistrate's rule, royal charters, bourgeois community, Pochep, Pohar, Mhlyn.

Упродовж другої половини XVH-XVin ст. незначна кількість міст Чернігово-Сіверщини мали самоврядний статус, який забезпечувався царськими грамотами на маґдебурзьке право. Полкові міста - Чернігів, Ніжин, Стародуб - одержали свої перші привілеї ще від польського короля Сигізмунда ІІІ й зберігали магістратське правління включно до набуття чинності «Городового положения» від 21 квітня 1785 р., перебуваючи у складі Російської імперії. Відтоді замість магістратів створювалися міські думи, які перейняли на себе майже усі їхні функції. Сотенні міста Стародубського полку, такі як Мглин, Погар, Почеп, також долучилися до самоврядних традицій.

Історія маґдебургій стародубської Сіверщини наразі не була предметом самостійного дослідження. Узагальнюючі праці, присвячені соціально-економічній історії міст Лівобережної України середини ХVП-ХVШ ст., побічно висвітлюють проблему магістратського правління в сотенних містечках Чернігово-Сіверщини [17; 18]. Відомий чернігівський дослідник І. Ситий присвятив одну зі своїх розвідок історії міста Почепа, закцентувавши увагу на ХVШ ст., коли населення міста відчайдушно захищало свої права [14, с. 16-26]. Серед сучасних напрацювань варто згадати дисертаційне дослідження російського дослідника С.М. Бірюкова, присвячене соціально-економічному розвитку міст Стародубщини у ХVШ ст., а також його окрему розвідку з даної проблематики [2; 3]. Автор, аналізуючи загальні тенденції соціально-економічного життя регіону, демографічні зміни, засвідчує наявність міжурядових, станових проблем у містах. Увага науковця сконцентрована на чотирьох містах стародубської Сіверщини - Стародубі, Мглині, Погарі та Почепі. Проблема магістратського правління в містах Чернігово-Сіверщини неодноразово порушувалася автором даної розвідки в контексті вивчення земельної власності маґдебургій цього регіону, а також чисельності міщанської спільноти магістратських міст [5; 6].

Подальша актуалізація урбаністичних студій зумовлює заглиблення у вивчення структурних та функціональних особливостей органів міського самоврядування, що діяли на основі маґдебурзького права. Метою даної розвідки є спроба проаналізувати чинність магдебурзьких грамот та універсалів, що забезпечували правове поле діяльності магістратських установ у сотенних центрах Чернігово-Сіверщини (Мглині, Погарі, Почепі), а також проблеми співіснування станових за своєю природою міщанської та козацької управ.

Поширення магдебурзького права теренами Чернігово-Сіверщини розпочалося в 20-х рр. ХVП ст. унаслідок включення даного регіону до Речі Посполитої (Деулінська угода 1618 р.). Услід за Стародубом, Черніговом та Ніжином польський король Сигізмунд ІІІ 26 березня 1626 р. дарував привілей на маґдебурзьке право прикордонному місту Смоленського воєводства Мглину [10, с. 60-66]. Надаючи подібні привілеї, польський уряд усвідомлював важливість економічного зростання порубіжних міст, обумовлюючи їхнє оборонне значення. Відтак, на погарських міщан покладався обов'язок ремонту валів, острогів, вони були зобов'язані мати напоготові спорядження для оборони свого міста і кожні пів року перед міським і замковим урядами ставати на «попис»¹. Передбачалася також «підводна повинність», що полягала у наданні підвід та коней для перевезення королівських посланців.

Погарським війтом був призначений шляхтич, писар Великого князівства Литовського, староста міста Ян Старобельський. Вибірність посадовця не передбачалась, крім того обов'язкова умова - католик за віросповіданням, «війтами мглинськими будемо призначати шанобливих святої римської віри людей» [10, с. 61]. Перші вибори міських урядовців мав провести королівський ревізор Ієронім Цеханович разом із міщанською спільнотою. Наразі І. Цеханович мав провести розмежування міської землі. Земельна власність Мглинського магістрату за привілеєм становила 38 волок. З них 20 було виділено на ратушу, 16 волок - на уряд війта та бурмистрів і 2 волоки - на уряд писаря [10, с. 62; 5, с. 57]. Місто одержало гербову печатку, на якій було зображено св. Флоріана. Перевірка військового стану, щось на зразок військових навчань-тренувань. ^{Св. Флоріан - св. мученик, який жив в Італії в VI ст. Його дуже шанували у Польщі, особливо в Кракові, куди були перевезені з Риму в} KV ст. його мощі. Він зображується з гілкою верби в од-ній руці та ківшом, з якого ллється вода, в іншій. У королівському привілеї зазначено: «s. Floriana z drzewcem we zbroi».

1634 р. король Владислав W пожалував Мглин литовському магнату Миколі Абрамовичу як ленне володіння [8]. Відновлення ж маґдебургії у місті відбулося вже по закінченні Національно-визвольної війни Б. Хмельницького.

Після Української національної революції середини ХУІІ ст. та приєднання України до Росії міщанство намагалося забезпечити собі самоврядний статус. З 1663 р. Мглин, Почеп та Погар стали сотенними центрами Стародубського полку. Протягом 1654-1663 рр. перебували у складі Ніжинсько- Міщанська громада відтоді воліла одержати царські грамоти на магдебурзьке право.

1665 р. міщанські спільноти Погара й Почепа зверталися до царя Олексія Михайловича з проханням надати їм жалувані грамоти, щоб убезпечили свої права. Вони посилалися на полкові міста - Чернігів, Ніжин та Переяслав, яким уже було конфірмовано магдебурзьке право. 3 листопада 1665 р. Почеп одержав царську грамоту на магдебурзьке право [13, с. 621]. Посаду війта обіймав Михайло Павлов. Грамота суттєво відрізняється від польських привілеїв попередніх часів, які гарантували містам Чернігово-Сіверщини чинність самоврядних традицій. Жалувана грамота була доволі лаконічною, водночас було зазначено, що міщанська громада має сплачувати податки до царської скарбниці: «...А доходы належащие, денежные и хлебные сбирать на нас великого государя, а отдавать воеводам нашим и приказным людем, по нашему великого государя, нашего царского величества указу» [13, с. 622].

3 грудня 1665 р. І. Брюховецький засвідчив своїм універсалом факт надання царем Олексієм Михайловичем погарським міщанам грамоти на маґдебурзьке право: «пану полковникови вернаго Войска его царскаго пресветлаго величества стародубскому, сотникови, атаманови, и войтови, и всему посполству, в месте Погаре мешкаючим». Гетьман зауважив, що за часів польського панування місто не послугувалося подібними привілеями, «а тепер у великаго государя нашего, его царского пресветлаго величества собе одержали» [16, с. 342-343]. Показово, що наступного 1666 р. усі три міста також одержали подібні царські конфірмації [9, с. 238, 300, 333].

3 листопада 1666 р.го полку. Олексій Михайлович надав мглинській міщанській громаді грамоту на маґдебурзьке право [4, с. 357-358; 15 с. 64-65]. Цікавий факт, що за змістом вона повністю відтворювала грамоту почепським міщанам 1665 р., водночас у ній не згадувався королівський привілей 1626 р.⁵ Наголошувалося, що війт мглинського магістрату Іван Нечегенко клопотався перед царем Олексієм Михайловичем щодо надання міщанській спільноті «на майдебурское право и волности нашу царскаго величества жалованную грамоту против нежинских, черниговских и переяславских мещан, а прежние наши царскаго величества жалованные грамоты от разорения литовских людей утерялись» [4, с. 358, 15, с. 64]. Того ж таки дня, 3 листопада, царську грамоту одержав Погар. Погарський війт Кирило Сурченко так само клопотався перед царем, відстоюючи станові права міщан [4, с. 374-375].

Крім розширення владних повноважень, маґдебурзьке право передбачало земельні надання і чітке окреслення території міста. 1667 р. почепський та погарський війти воліли визначити земельну власність. Обидва війти одержали «іменний» наказ стольника Кирила Хлопова щодо земельних пожалувань [5, с. 58], а також підтвердження самоврядного статусу.

За усталеною практикою магістратський уряд очолював війт, посада якого упродовж другої половини ХУІІ- ХУПІ ст. була виборною. За даними О. Лазаревського, Погарський магістрат очолювали війти: Кирило Сурченко (Сурко) - протягом 1666-1679 рр., Костянтин Котляр - 1671 р., Іван Рухлядка - 1684 р., Василій Пінчук - 1688 р., Давид Сергійович Сорока - 1691-1693 рр., Афанасій Пасюк - 1696-1699 рр., Марк Осипов - 1701-1706 рр., Іван Лінський - 1707-1708 рр., Семен Давидович Сорока - 1710-1715 рр., Дмитро Косач - 1715-1719 рр., Климентій Песоцький - 1721-1747 рр. [9, с. 239]. На особливу увагу заслуговує постать К. Песоцького. Під час перебування на посаді війта він зумів примножити свої статки і у середині ХУІІІ ст. уже був заможним землевласником Погара. Отримавши від батька у спадок кілька торгових лавок, винокурню та «место винничное, незастроенное над р. Судостью», він почав скуповувати землі. У його власності у різних місцях та урочищах була «пахотна» земля, сінокоси (на 608 возів), гаї тощо [19, с. 51-53].

Упродовж 1757-1768 рр. уряд війта обіймав колишній військовий канцелярист, військовий товариш Григорій Андрійович Покас. 1757 р. він закінчив службу в Генеральній військовій канцелярії та одержав посаду війта. Відтак, представник державної установи очолив міський уряд, що було вже значним порушенням. Ця загальна тенденція простежується в усіх магістратських містах Чернігово-Сіверщини, де відбувалося поступове узалежнення магістратів від полкових та сотенних канцелярій. Так, наприклад, у Чернігові у 1756 р. війтівський уряд очолив військовий канцелярист Никифор Шарий [7, с. 36]. Ніжинським війтом у 1766 р. був обраний бунчуковий товариш Петро Тернявський, а серед магістратської старшини значиться військовий товариш Іван Гордієв [12, с. 21, 40-41].

Особа Г. Покаса доволі відома. Під час проведення виборів депутатів до Законодавчої комісії 1767 р. погарський війт Г. Покас виступив на чолі магістратської старшини супроти проросійсько налаштованої частини місцевого міщанства, якою керував Денис Привалов. Через це Г. Покас був заарештований і втратив війтівство [20]. Урядовцями Погарського магістрату 1767 р. були: бурмистер Стефан Перніченов, райці - Іван Грабар (депутат до Законодавчої комісії), Микита Одудка, Іван Кривсін, лавники - Дмитро Водян, Дем'ян Ляліч, Іван Гляк, писарем - Сава Барлуй [11, с. 73-75].

Не так багато відомо прізвищ війтів Мглинського магістрату: Іван Нечегенко (Нечаченько) - 1666 р., Лук'ян Герасимович - 1723 р., Сидор Маджука - 17281731 р., Максим Йосифович - 1742-1746 рр. [4, с. 356358, 360; 15, с. 63, 67, 114-116].

Доволі цікавий факт з історії самоврядування міста наводить О. Лазаревський. Він зазначив, що за ревізією 1740 р. Мглин «показано свободным войсковым», через що мглинські міщани (окрім заможних і «таковых людей, кои бы купечеством и другим знатным промыслом бавились») були надані у рангове володіння полковому судді Андрію Рубцю. Це був один з перших випадків, коли козацька старшина спробувала «накласти руку» на міщан [9, с. 239]. Згодом цей універсал було скасовано. У 1747 р. Мглин отримав від імператриці Єлизавети грамоту, «по которой жители Мглина навсегда утверждались свободными людьми». Але 1760 р. місто перейшло у власність графа Кирила Розумовського [15, с. 19].

Почепський магістрат почав занепадати на початку ХУІІІ ст. 1709 р. Почеп перейшов у володіння князя О. Меншикова. Гетьман І. Скоропадський, «желая расположить в свою пользу Меншикова, подарил ему Почеп со всею его волостью» [15, с. 56]. Лише 1727 р. після арешту князя його маєтки були конфісковані в державну казну. Але Почеп ревізував підполковник Сухарєв [14, с. 17]. Після тривалого занепаду міського самоврядування лише у березні 1741 р. згідно указу Генеральної військової канцелярії були проведені вибори міських урядовців та запроваджено ратушне правління: «по указу сенатскому велено было учредить в г. Почепе ратушу по примеру других малороссийских городов» [9, с. 302-303, 14, с. 19]. Кандидатів на посади війта та бурмистрів затвердила полкова Стародубська канцелярія. 14 березня 1741 р. новообрані війт Василь Брешков, бурмистри Василь Столпников, Павло Сачинський та писар Олексій Шолома були приведені до присяги у соборній церкві Стародуба. Відтак Почепська ратуша потрапила у повну залежність від сотенного уряду. Норми магдебурзького права остаточно втратили свою чинність. У 1744 р. почепським війтом був Никифор Брешков, 1746 р. - Семен Столпников. Посади бурмистрів натоді обіймали Павло Сачинський, Василь Столпников, Григорій Бовтко, Артем Пороховников, Парфен Гурута [14, с. 20]. Царською грамотою 1750 р. Почеп «с его округом, в числе прочаго, отписан «на уряд» новаго гетмана» графа К. Розумовського [15, с. 57]. Отже, місто вже не в змозі було повернути магістратське правління.

Загалом перша половина ХУІІІ ст. позначилася активною боротьбою міщанських громад за свої права. Двовладдя у сотенних центрах, так само як і полкових містах, призводило до занепаду магістратського правління. О. Лазаревський, аналізуючи життя погарських міщан, зазначив: «магистратское самоуправление в Погаре в действительности существовало лишь до начала ХУІІІ в.; а затем фактически было уничтожено произволом местных сотников, подчинивших погарских мещан своей «команде» и «смешавших мещанския дела с сотенными в одной избе меской» [9, с. 239]. Протягом 1712-1722 рр. сотник Погара С.Я. Галецький підпорядкував магістрат своєму уряду, сотенна старшина своїми підписами засвідчувала магістратські постанови, відала судочинством. Водночас колишні міські урядовці одержували військові звання, виходячи у такий спосіб з-під міщанської юрисдикції. Колишній війт Семен Сорока та син колишнього війта Івана Рухлядки Осип у 1721 та 1722 рр., відповідно, були вже городовими отаманами. Урешті-решт 1744 р. війт К. Песоцький апелював до Генеральної військової канцелярії з метою одержати охоронний універсал та відновити магістратське правління у місті [9, с. 239]. Магістрат отримав універсал, який забороняв полковій та сотенній старшині, особливо сотникові, втручатися у магістратські справи та судочинство, апеляції на рішення магістратського суду мали розглядатися у Генеральному військовому суді або Генеральній військовій канцелярії «ибо оный магистрат имеет состоять отсель в ведомстве генеральной канцелярии» [9, с. 240]. У тому ж таки 1744 р. війт К. Песоцький подав скаргу щодо зловживань погарського сотника на ім'я Єлизавети Петрівни, воліючи відновити діяльність магістрату. У відповідь він одержав імператорську грамоту [1, с. 633]. Чи зміг відстояти Погар- ський магістрат свої права перед сотенною старшиною, наразі невідомо. Проте у подальшому, зокрема 1765 р., магістрат скаржився на сотника Семена Соболевського та його рідню щодо привласнення магістратської землі, лісів, користування без дозволу міськими луками, привернення у своє підданство міщанських дворів [9, с. 340-341]. Втім, серед сотенних центрів лише Погарський магістрат, попри зазіхання сотенної старшини, зберіг міщанське самоврядування, хоча зі значними обмеженнями.

Підсумовуючи, зазначимо, що сотенні міста Стародубщини - Мглин, Погар, Почеп - у 1665-1666 рр. завдяки царським грамотам долучилися до ряду міст, які одержали статус магістратських. Мглинська міщанська громада одна з найперших отримала привілей на магдебурзьке право, перебуваючи у першій половині XVII ст. під владою Речі Посполитої. Упродовж другої половини ХУІІ-ХУШ ст. міщанські громади доклали максимум зусиль, щоб зберегти своє самоврядування, але спроби врегулювати стосунки між міщанською і козацькою спільнотами виявилися недостатньо ефективними. У другій половині ХУІІІ ст. Почеп і Мглин втратили статус повітових міст, а заразом і право на міське самоврядування.

магістратське правління сотенне містечко

ДЖЕРЕЛА

1. Багалей Д. Судьба магистратского самоуправления в городах XVII-XVIII вв. Сборник статей в честь Матвея Кузьмича Любавского. Петроград. 1917. С. 627-636.

2. Бирюков С.Н. Мещане городов Стародубья в первой половине XVIII в. Вестник Санкт-Петербургского государственного университета. 2011. Вып. 4. С. 74-81.

3. Бирюков С.Н Социально-экономическое развитие городов Стародубья в KV!!! в. Дис канд. ист. наук: 07.00.02 / Санкт-Петербургский государственный университет, Санкт-Петербург, 2014. 162 с.

4. Генеральне слідство про маєтності Стародубського полку. Т. 1. Київ: Друкарня Всеукраїнської академії наук. 1929. 564 с.

5. Доманова Г. Земельна власність магдебургій Чернігово- Сіверщини. Сіверянський літопис. 2018. № 5. С. 55-67.

6. Доманова Г. Чисельність та соціальний статус міщанської спільноти магістратських міст Чернігово-Сіверщини (друга половина XVII-XVIII ст. Соціум. Альманах соціальної історії. 2020. Випуск 15-16. С. 83-96.

7. Доманова Г. Чернігівський магістрат: ґенеза, структура, функції (друга половина XVII-XVIII ст.). Сіверянський літопис. 2000. № 2. С. 34-42.

8. Думин С. Гербы городов Смоленского воеводства. Вестник геральдиста. 1 (1991). URL: http://www.heraldik.ru/books/statyi/ smolensk_voevod.htm

9. Лазаревский А. Описание старой Малороссии. Т. 1.: Полк Стародубский. Киев: Типография К.Н. Милевского. 1888. 522 с.

10. Магдебурзькі грамоти містам Лівобережної України XVII-

XVIII ст. (Верстка збережених аркушів). Корпус маґдебурзьких грамот українським містам: Два проекти видань 20-х - 40-х років ХХ століття / Автори-упорядники В. Андрейцев, В. Ульяновський, В. Короткий. Київ: Прайм, 2000. С. 60-66.

11. Наказ от жителей г. Погар. Сборник Императорского Русского исторического общества. Санкт-Петербург: Типография Главного Управления Уделов, Моховая 40. 1914. Т. 144. С. 73-86.

12. Наказ от жителей г. Нежина. Сборник Императорского Русского исторического общества. Санкт-Петербург: Типография Главного Управления Уделов, Моховая 40. 1914. Т. 144. С. 21-63.

13. Полное собрание законов Российской империи. Т. 1: 1649-1675. СПб.: Типография II отделения собственной его императорскаго величества канцелярии, 1830. 1029 с.

14. Ситий I. Місто Почеп 200 років тому. Сіверянський літопис. 2005. Вип. 2-3. С. 16-26.

15. Токмаков И. Историко-статистическое описание города Мглина Черниговской губернии, в связи с церковноархеологическим обзором священных достопамятностей этого края со времени первоначального его заселения: С приложением ист. очерка местечка Почепа. Киев: Типография Д.С. Повальского, 1888. 119 с.

16. Універсали українських гетьманів від ^ана Виговського до ^ана Самойловича (1657-1687) / Упорядники I. Бутич, В. Ринсевич, I. Тесленко. Київ; Львів: Наукове товариство ім. Шевченка, 2004. 1086 с.

17. Швидько А.К. Социальные отношения и классовая борьба в городах Левобережной Украины во второй половине XVII - середине XVIII века. Днепропетровск: Днепропетровский государственный университет, 1984. 91 с.

18. Швидько А.К. Значение воссоединения Украины с Россией для экономического развития городов Левобережной Украины. Днепропетровск: Днепропетровский государственный университет, 1985. 80 с.

19. Xаненко А.И. Город Погар. Историко-статистический очерк. Чернигов: Губернская типография, 1871.

20. Ясь О. Покас Григорій Андрійович. URL: http://www.history. org.ua/?termin=Pokas_H

REFERENCES

1. Bagalei, D. (1917). Sudba magistratskogo samoupravleniya v mal- orossiyskih gorodah XVII-XVIII vv. [The fate of magistrate self-government in the cities of Malorossiya in the XVII-XVIII centuries.]. Sbornik statey v chest'Matviya Kuzmicha yjubavskogo - Collection of articles in honor of Matvey Kuzmich Lyubavsky, рр. 627-636. Pertograd. [in Russian].

2. Biryukov, S.N. (2011). Meschane gorodov Starodubya v pervoy polovine XVIII v. [Meschane of the towns of Starodub in the first half of the 18th century]. VestnikSankt-Peterburgskogogosudarstvennogo univer- siteta. Bulletin of St. Petersburg State University, 4, pp. 74-81. [in Russian].

3. Biryukov, S.N. (2014). Social'no-ekonomicheskoe razvitie gorodov Staro- dub'ja v XVIII v. [Socio-economic development of the cities of Starodub in the 18th century.] (Candidate's thesis). Sankt-Peterburg. [in Russian].

4. Heneralne slidstvo pro maietnosti Starodubskoho polku. (1929). [General investigation of the estates of the Starodub Regiment]. (Vol. 1.) Kyiv: Drukar- nia Vseukrainskoi akademii nauk. [in Ukrainian].

5. Domanova, H. (2018). Zemelna vlasnist mahdeburhii Cherniho- vo-Sivershchyny [Magdeburgs' land ownership of Chernihiv-Siversh- chyna]. Siverianskyilitopys - Siverian chronicle, 5, рр. 55-67. [in Ukrainian].

6. Domanova, H. (2020). Chyselnist ta sotsialnyi status mishchanskoi spilnoty mahistratskykh mist Chernihovo-Sivershchyny (druha polo- vyna XVII-XVIII st.) [The population size and social status of townsfolk in Chernihiv-Sivershchyna's magistrates (the 2^nd half of the XVII- XVIII cent.]. Sotsium. Almanakh sotsialnoi istorii - Socium. Almanac of Social History. Issue 15-16, pp. 83-96. [in Ukrainian].

7. Domanova, H. (2000). Chernihivskyi mahistrat: geneza, struk- tura, funktsii (druha polovyna XVII-XVIII st.) [Chernihiv magistrate: genesis, structure, functions (second half of the 17^th - 18th centuries).]. Siverianskyi litopys - Siverian chronicle, 2. pp. 34-42. [in Ukrainian].

8. Dumin, S. (1991). Gerby gorodov Smolenskogo voevodstva [Coats of arms of the cities of the Smolensk voivodeship]. Vestnik geral'dista - Herald's Herald, 1. Retrieved from http://www.heraldik.ru/books/statyi/ smolensk_voevod.htm [in Russian].

9. Lazarevskii, A. (1888). Opisanie staroi Malorossii [Description of old Little Russia.] (Vol. 1: Polk Starodubskii). Kiev: Tipografiia K.N. Mile- vskoho. [in Ukrainian].

10. Andreitsev, V., Ulianovskyi, V., Korotkyi, V. (Comps). (2000). Mahdeburzki hramoty mistam Livoberezhnoi Ukrainy xVlI-XVII st. [Magdeburg charters to the cities of the Left Bank of Ukraine of the XVII-XVIII centuries]. Korpus mahdeburzkykh hramot ukrainskym mistam: Dva proekty vydan 20-kh - 40-kh rokiv XX stolittia. pp. 60-66. Kyiv: Praim. [in Ukrainian].

11. Nakaz ot zhyteley g. Pogar. (1914) [Order from the inhabitants of Pogar]. SbornikImperatorskogo Russkogo istoricheskogo obshchestva. (Vol. 144, pp. 73-86). Sankt Peterburg: Tipografiya Glavnogo Uprav- leniya Udelov, Mohovaya 40. [in Russian].

12. Nakaz ot zhyteley g. Nezhyna. (1914) [Order from the inhabitants of Nezhin]. Sbornik Imperatorskogo Russkogo istoricheskogo obshchest- va. (Vol. 144. pp. 21-63). Sankt-Peterburg: Tipografiya Glavnogo Up- ravleniya Udelov, Mohovaya 40. [in Russian].

13. Polnoe sobranie zakonovRossiyskoy imperii. (1830). [Complete collection of laws of the Russian Empire.]. (Vol. 1: 1649-1675). Sankt Petyerburg: Tipografiya II otdeleniya sobstvennoy ego imperatorskago velichest- va kantselyarii. [in Russian].

14. Sytyi, I. (2005). Misto Pochep 200 rokiv tomu [The town of Pochep 200 years ago]. Siverianskyi litopys - Siverian chronicle, issue 2-3, pp. 16-26. [in Ukrainian].

15. Tokmakov, Y. (1888). Istoriko-statisticheskoe opisanie gorodaMglina Chernigovskojgubernii, vsvjazi s tserkovno-arxeologicheskim obzorom svjashchen- nyx dostopamjatnostej etogo kraja so vremenipervonachal'nogo ego zaselenija: S prilozheniem ist. ocherka mestechka Pochepa [Historical and statistical description of the city of Mglin, Chernihiv province, in connection with the church-archaeological review of the sacred monuments of this region since its initial settlement: With the application of historical essay on the town of Pochep]. Kiev: Tipografiya D.S. Povalskogo. [in Russian].

16. Butych, I., Rynsevych, V., Teslenko, I. (Comps). (2004). Universaly ukrainskykh hetmaniv vidIvana Vyhovskoho do Ivana Samoilovycha (1657-1687) [Universals of Ukrainian hetmans from Ivan Vyhovsky to Ivan Samoilovich (16571687)]. Kyiv: Lviv: Naukove tovarystvo im. Shevchenka. [in Ukrainian].

17. Shvid'ko, A.K. (1984). Sotsialnye otnosheniia iklassovaia borbavgorodah Levoberezhnoy Ukrainy vo vtoroy polovine XVII - seredine XVIII veka [Social relations and class struggle in the cities of the Left Bank of Ukraine in the second half of the seventeenth and mid-eighteenth centuries]. Dnepropetrovsk: Dnepro- petrovskiy gosudarstvennyy universitet. [in Russian].

18. Shvidko, A.K. (1985). Znachenie vossoedineniya Ukrainy sRossiey dlya ekonomicheskogo razvitiya gorodov Levoberezhnoy Ukrainy [The significance of Ukraine's reunification with Russia for the economic development of the cities of the Left Bank of Ukraine]. Dnepropetrovsk: Dnepro- petrovskii gosudarstvennyy universitet. [in Ukrainian].

19. Khanenko, A.I. (1871). Gorod Pogar. Istoriko-statisticheskiy ocherk [The town of Pogar. Historical and statistical essay]. Chernigov: Gubernska- ya tipografiya. [in Russian].

20. Yas, O. Pokas Hryhorii Andriiovych [Pokas Hryhoriy Andri- yovych]. Retrieved from: http://www.history.org.ua/?termin=Po- kas_H [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru