Архівні документи Кролевецького повіту 1918 р. як джерела з історії українського державотворення

На основі архівних джерел вводяться до наукового обігу дані щодо перебігу подій на теренах Кролевеччини у період Української Держави 1918р. Проаналізувавши документи, пов'язані з діяльністю повітового коменданта та начальника господарчої частини Кролевця, автор розширює локально-регіональний вектор дослідницьких робіт, присвячених Гетьманату Скоропадського - Української Держави 1918 р. Акцентована увага на наказах повітового коменданта, актах та телеграмах, що охоплюють період з травня до серпня 1918 року.

Детального дослідження щодо історії Кролевецького району часів Української Держави у 1918 р. не проводилось. Ця розвідка, що стане першим кроком у написанні всебічної наукової праці, особливо важлива для вивчення історії Сіверщини, оскільки в українській історіографії не існує комплексного дослідження з означеної тематики.

Ключові слова: Кролевець, козак, старшина, повітовий комендант, староста, карбованець, Українська Держава, інтендант.

Plastun O.V. Archive documents of the Krolevetsk county, as sources of the history of the Ukrainian State, 1918

This period is important for modern historians in the context of studying Ukrainian realities today. The archival base of the study must open up a certain veil of the past, for it is this state-building during the Ukrainian Revolution of 1917-1921 that is the least studied in terms of local history.

The author focuses on the orders of the county commandant, acts and telegrams covering the period from May to August 1918.

There is no detailed study of the Krolevets district of the times of the Ukrainian State in 1918, even a hundred years after its collapse. This historical study will be the first step that will later turn into a comprehensive regional history resesrch.

This work is especially important for Siverschyna, since the above issues are rather unfinished, from the point of view of Ukrainian historiography on this territory.

Key words: Krolevets, Cossack, senior representative, county commandant, headman, karbovanets, Ukrainian State, intendant.

У радянський історіографії ім'я Павла Скоропадського та пов'язаний з ним період Української Держави завжди були під забороною або висвітлювалися в негативному ракурсі, оскільки громадяни Радянського Союзу мали знати «правду» тільки про одну «Велику Жовтневу соціалістичну революцію». Щодо дослідження перебігу цих подій на регіональному рівні, зокрема на Кролевеччині, місцеві історики описували їх кількома рядками: у квітні 1918 р. німецькі війська увійшли до м. Кролевця; із німецькими загарбниками прийшли і націоналістичні буржуазні запроданці-гайдамаки, які відновлювали старі буржуазно-поміщицькі порядки та допомагали окупантам грабувати українських селян.

Дослідження представників української діаспори за кордоном щодо історії становлення Української Держави на території сучасних Чернігівської та Сумської областей (як і українських істориків) донедавна обмежувалися здебільшого інформацією про «Сірожупанну дивізію». Загально відомо, що у серпні 1918 р. до Чернігівської губернії переїхала 1-а Українська стрілецько-козацька дивізія. Через колір обмундирування солдатів її називали сіро- жупанною. Дивізію розквартирували у Чернігівській губернії наступним чином: м. Конотоп (штаб дивізії та 3-й полк); с. Алтинівка (1-й та гарматний полк); м. Кролевець (2 полк); м. Короп (4 полк) [13, с. 85]. Казарм для них не було, оскільки останні були зайняті німецькими частинами, тому вояк розквартировували удомівках місцевих жителів [12, с. 143]. Сірожупанники виконували, крім іншого,функції охорони громадського порядку в Конотопі та Кролевці [7, с. 20]. На Чернігівщині 1-ша Стрілецько-козацька (Сіра) дивізія у ніч на 18 листопада вчинила переворот, у результаті якого офіцерів-гетьманців усунули з посад, а дивізія перейшла на бік Директорії. Протягом двох тижнів сірожупанники узяли під контроль Директорії Конотопський, Кролевецький, Сосницький повіти, а також міста Ніжин, Бахмач, Глухівта Шостку [4, с. 254-255].

Такими на сьогодні є спорадичні виснування діяльності Української Держави у Кролевецькому повіті.

Навесні 1918 року влада Української Держави вирішила поновити склад керівників на місцях. Д. Дорошенко згадує це наступним чином: «Українське правительство настановило вже від себе комісарів, поруч яких поставлено було військових губерніальних і повітових комендантів. Про який-небудь строгий вибір людей не могло бути мови, особливо, що стосувалося того, чи призначений комісар або інтендант «певний українець» чи ні. Але вже 14 травня 1918 року комісари були замінені на старост і у Кролевці спочатку було призначено на цю посаду Іллю Соломку, а пізніше Олександра Сергієнка» [6, с. 87-89].

У волостях і селах відновлювалися посади волосних старшин і сільських старост. Вищою військовою владою у кожній губернії були комендант (отаман) корпусу і губернський комендант, у кожному повіті - повітовий комендант.На посади старост, комендантів, градоначальників призначали переважно колишніх царських генералів, чиновників, поміщиків, офіцерів. У губерніях, повітах із місцевих поміщиків та земських діячів призначалися старости, яким належала вся повнота влади на місцях [5, с. 280]. Ця інформація містилася у наказах Кролевецького повітового коменданта Білоусюка, які видавалися протягом травня-жовтня 1918 року.

17 травня 1918 року до Кролевецького повітового коменданта надійшла телеграма, у якій вимагалося видати наказ, відповідно до якого вогнепальна чи холодна зброя не могла бути вилучена у вартових, які охороняли кошти та цінності банків.

У діловодній документації Кролевецького повіту інколи траплялась плутанина. Цікавим у цьому відношенні є приклад наказу коменданта Білоусюка, в якому він відміняє своє попереднє рішення: указує на те, що потрібно звільнити зі служби не Олександра Хведоренка, а Олександра Хведосієва [2, арк. 3]. Не виключено, що плутанина виникла через однакові імена та співзвучні й схожі прізвища (подальше написання прізвищ, взятих з архівних документів, буде подане мовою оригіналу - Авт.).

У архівних документах, що фіксують відрядження із Кролевця, знаходимо наступну інформацію: старшина Сокольник 2 був відряджений у службових справах до м. Коропа та в с. Карильське і Нехаївку з 15 травня [2, арк. 1] до 24 травня [2, арк. 3]. Його супроводжували козаки пішої сотні: Олександр Покровський, Михайло Кокоць, Михайло Колосовський, Михайло Качковський, Михайло Тимошук та Митро Бардик [2, арк. 2]. Цікаво, що серед шістьох козаків четверо тезки, а ініціали Сокольника надруковані як «2». Друкарська помилка тут малоймовірна, оскільки у всіх архівних документах він зустрічається як Сокольник 2. Далі мова йшла й про Сокольника І, що дає привід для роздумів: або у Кролевці одночасно було двоє старшин з цим прізвищем, або існувала інша причина цифрового позначення, але дізнатися про неї поки не вдалося.

15 травня відправилися у відрядження козаки пішої сотні Яків Самусь та Сергій Бігун разом із сотником Неровнею, а 20 травня до Конотопа було відправлено козака Гната Сереженка [2, арк.1 зв].

Наявні тут і списки козаків, які проходили службу в Кролевці у 1918 році і 21 травня повернулися з відрядження: Пилип Куліш, Василь Шаповаленко, Іван Глобенко, Павло Сенюк, Данило Влащенко, Савка Доценко, Максим Пильтяй, Степан Гудим, Олександр Масюта, Микола Ляліцкий, Іван Колісниченко, Грицько Шутка, Слісей Спащенко [2, арк. 1].

Згадуються також козаки Йовхим Устимець та Грицько Лістратенко, прийняті на службу 20 травня. 24 травня до них приєдналися Грицько Яценко, Михайло Рубан, Митро Хведоренко, Хведор Оболонський, Олександр Реутський, Михайло Бугаев, Йовхим Лукашенко, Павло Заїка, Василь Оболонський, Олексій Власенко, Хве- дір Бугаєв [2, арк. 3 зв].

18 липня 1918 року для вирішення фінансових питань була сформована комісія на чолі з комендантським осавулом, старшиною Кустовим і членами: старшиною Ле- оненком, урядовцями Смиком та Чижом, присутнім від повітового старости капітаном Карпинським. Комісією розглядалося питання відсторонення від займаної посади начальника господарської частини Сокольника І-го та відновлення на ній значкового Кострова. При передачі обов'язків проводилася звірка та відповідність усіх документів. Костров вимагав від Сокольника звітність за наступними книгами і записами: 1. Грошовий журнал. 2. Грошова розписна книга. 3. Кладова загальна записка про усі суми, які знаходяться в управлінні. 4. Інша грошова звітність, згідно книги справи № 2, за винятком ротної книги. 5. Матеріальна книга, яка у свою чергу поділяється на казначейську (обмундирування, спорядження та ін.), квар- тиромейстерську (провіант, фураж, паливо та світло), завідуючого зброєю (вогнепальні припаси, запаси частини та опис майна), власного майна частини.

За рішенням комісії старшина Сокольник мав надати всю грошову звітність згідно вимог значкового Кострова [2, арк. 8]. У своє виправдання перший заявив, що така звітність не велася та не було жодної книги зі списку тих, які вимагав від нього наступник, бо вести їх він не мав змоги, оскільки не знав, від кого надходять кошти і де вони зберігаються. З його слів, виступаючи в ролі «росходчика», він отримував гроші за потреби особисто за розписками від повітового коменданта. Облік усіх сум вівся Сокольником у власному зошиті, жодного наказу щодо видатків не було.

Комісія ухвалила провести перевірку усіх коштів відповідно до наявних сум у грошовій справі та зі свідчень відповідальних осіб. В ході роботи з'ясувалось наступне: 1) від Кролевецької повітової земської управи прибула позика у розмірі 43000 крб.; 2) від Чернігівського головного інтендантського управління по асигнуванню надійшло 10000 крб., а потім у такий спосіб було отримано три платежі на загальну суму 13300 крб.; 3) здано комендантським осавулом Кустовим при рапортах ч. 36-39 - 41970 крб. Загальна сума становила 108270 крб. [2, арк. 8 зв.]. Було вирішено відкрити грошову скриньку та дізнатися, скільки ж із вище зазначених коштів залишилось. Після підрахунку залишок склав 30660 крб., який за висновками комісії потрібно було передати новому начальнику господарської частини - значковому Кострову. Надалі вимагалося суворо вести грошову звітність із фіксацією у грошовому журналі суми, отриманої з грошової скриньки, та вимагати від старшини і комендантського осавула пояснювальних документів про витрачання одержаних ними грошей на загальну суму 77610 крб. [2, арк. 9].

Привертає увагу заява, у якій уперше серед інших документів старшина Сокольник I має ініціали М. І. Він стверджував, що гроші із скриньки були видані комендантським осавулом Кустовим, як головою комісії, новому начальнику господарської частини Кострову; у саму ж скриньку, принесену в присутності комісії, гроші (30660 крб.) були покладені та опечатані, а не витягнуті з неї [2, арк. 10].

Акт, який засвідчував отримання комісією від старшини Сокольника та комендантського осавула Кустова оплачених документів, відразу не був підписаний. Наступного дня, тобто 19 липня, комісія мала зібратися о 10 ранку, але її робота розпочалася тільки о 12 годині, оскільки, зі слів обвинуваченого, акт, перекладений українською мовою з російської, не відповідав оригіналу. У новому документі мова йшла про те, що грошова скринька вже була наявна на засіданні, а кошти з неї вилучені. Сам старшина Сокольник наполягав на тому, що скриньку принесли під час засідання і гроші звідти не виймалися, а навпаки вкладалися із «робочого столу та кишень комендантського осавула» [2, арк. 10]. Також ним робився акцент на тому, що всі кошти, які надходили до управління, отримувались комендантом та залишалися у нього. Слід зауважити, що губернський староста в Українській Державі мав отримувати 12000 крб. на рік, а його помічник - 9650 крб. [11, с. 129].

Таким чином, старшина стверджував, що різниця залишилася в руках коменданта, який про ці гроші нікому не звітував і ніяких розпоряджень з цього приводу не надавав. Сокольник також згадав про контрибуцію із сіл, указавши, що із с. Обтово було вилучено 35500 крб. Свою вину він не визнавав, стверджуючи, що у коменданта був «артільщиком» (завідуючим військовим артільним господарством) і не мав змоги у такій ситуації вести касову книгу, лише спеціальний зошит, про який згадувалося в акті. Звертаючи увагу на книгу обмундирування, він указував на наступне: беручи собі шинелі, комендант, помічник та комендантський осавул не повідомляли про це Сокольника та не складали ніяких списків. Ключі від цейхауза та печатка знаходилися у комендантського осавула [2, арк. 10 зв].

Старшина акцентував: «А также не проводив по приказу ні одного видатку цих грошей; ...на це я ожу сказать, що на певно хто писав цей акт не читав наказів, бо як би він читав, то найшов би: наказ ч. 17 § 3 виписаний на видаток кошти до 21/5 - 2729 крб., 96 коп., § 4 Шевченку роз'їдних - 160 крб., § 5 кошти козакам - 1138 крб., ч. 21, § 1 кошти охороняющим майно у м. Короп - 1065 крб., § 5 кошти козакам - 2648 крб., § 6 кошти Старшинам 2253 крб., 25 коп., крім того виведено на видаток по авансовим рахункам ч. 910, - 13 крб. 40 коп., ч. 911, - 368 крб. 60 коп.,

ч.912, - 890 крб., ч. 913 - 25 крб. 25 коп., ч. 914 - 263 крб. 40 коп., ч. 915 - 1483 крб. 42 коп. і ч. 916 - 531 крб. 92 коп., по яким наказам сей мент не припомню, крім цього ще есть виписані видатки по різним наказам» [2, арк. 11].

12 липня за розпорядженням коменданта Білоусю- ка були опечатані всі справи. Три скриньки зі столу Сокольника вийняли та опечатали без попередження колишнього власника та у відсутності старшини. 13 липня останній повідомив повітового старосту про цей випадок, адже у скриньках залишалися оплачені грошові документи, серед яких були розписки козаків Ларіона Га- євого, Йохима Овдієнка, Платона Неровні та Носка на суму приблизно 400 крб.; рахунок Зайцевої за канцелярські товари на суму близько 50 крб.; рахунки та розрахунок поховання чотирьох козаків на суму 1253 крб. 45 коп.; розписка столярів за виготовлення трун, огорожі та хреста на 225 крб. [2, арк. 11].

Для того, щоб краще розібратися у цій ситуації, потрібно дослідити дві сторони конфлікту, і в цьому допомагає рапорт Кролевецького повітового коменданта Білоусюка отамана 5-го пішого корпусу від 24 серпня 1918 року. У ньому читаємо, що 26 червня старшина Сокольник був відряджений до Чернігова, щоб отримати кошти (10000 крб.) від губерніального інтенданта на видатки управління. Після повернення він не застав коменданта у Кролевці, оскільки останній був у відрядженні у зв'язку з розшуком вбивць козаків. По поверненню Бі- лоусюк звернувся до Сокольника показати гроші, привезені з Чернігова, на що останній заявив, що деяка сума з цих коштів була витрачена на видатки управління, а частина - на поховання козаків. Надати відповідні підтвер- джувальні документи старшина відмовився. Після звільнення у зв'язку з недбалим відношенням до служби та створення комісії з передачі справ новому начальнику господарчої частини, Сокольник заявив, що отримані від губерніального інтенданта 10000 крб. були здані без розписки Білоусюку . Той стверджував, що їх він не отримував, але видав гроші на поховання козаків. Останнім документом був наказ коменданта від 24 серпня 1918 року, у якому він доручив старшині Трухану допитати Сокольника у цій справі [2, арк. 12 зв.].

10 грудня 1918 року було видано розпорядження кро- левецького повітового коменданта щодо українізації державних і громадських вивісок та інших різнохарактерних написів у Кролевці [9, с. 43]. Підпис розібрати не вдалося, але можна стверджувати, що він не належав Білоусюку.

У Кролевецькому повіті від 21 грудня 1918 р. повітовим комісаром Плаксіним було зроблено оголошення, в якому йшлося, що адміністративна влада у повіті переходить від старости до комісара [5, с. 280], оскільки посада старости ліквідовується у зв'язку з листопадовими подіями (повстання проти П. Скоропадського). Також повідомлялося, що Державна Варта [11, с. 128] припиняла своє існування

- замість неї вводилася міліція, у завдання якої входила охорона правопорядку [8, с. 91]. Відтак влада у повіті остаточно перейшла до рук УНР Директорії.

Прізвище Сокольник зустрічається в с. Спаське Кро- левецького району. Тут проживав козак Іван Микитович Сокольник [15, с. 67], у якого 18 січня 1892 року народився син Афанасій [1, арк. 79]. Удалося встановити, що це - Опанас Іванович Сокольник, який у 1918 році був ад'ютантом українізованого 35-го піхотного Брянського полку, потім перейменованого на 23-й піший Черкаський полк армії Української Держави [14, с. 417]. Останнє військове звання О.І. Скольника - підполковник армії УНР. Оскільки це прізвище не досить поширене і в обох випадках у ініціалах присутня літера «І», має право на життя припущення, що двоє Сокольників, про яких йшла мова в документах,могли бути родичами.

Завдяки вивченню документальних джерел знайдено інформацію про ще одного підполковника армії УНР із Кролевеччини - Радченка Григорія Тимофійовича. Він народився 4 серпня 1894 р. у с. Спаське. За часів Української Держави служив молодшим ад'ютантом у штабі VII Харківського корпусу в Харкові. З червня 1918 р. він

- старшина Сердюцької дивізії армії Української Держави, з 10 серпня 1918 р. - слухач Інструкторської школи старшин, потім - інструктор школи старшин у Києві. У листопаді 1918 року брав активну участь у боротьбі проти Добровольчої армії генерала Денікіна у Києві. У «Описі життя» Г. Радченка присутнє наступне висловлювання: «В Українській армії знаходжусь весь час, а в жодних ворожих українській державності арміях не був» [3, арк. 99].

Отже, опрацьовані архівні документи дали змогу встановити імена та прізвища деяких козаків і керівників Кролевецького повіту часів Української Держави. Подальша розробка цієї теми буде проводитись в напрямку їх біографістики та виявлення нових фактів регіональної історії означеного періоду.

Джерела

кролевеччина історія держава українська