Історико-правовий аспект розвитку медицини та людства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Історико-правовий аспект розвитку медицини та людства

Гаруст Юрій Віталійович,

доктор юридичних наук, доцент,

Історія становлення медицини та історія розвитку людства мають спільне багатовікове минуле. В цій статті, на основі проведеного нами ґрунтовного та глибокого дослідження, ми висвітлили історико-правові основи розвитку медицини та людства. Своє дослідження ми почали саме з первісних часів (часів неандертальців, які жили близько 350--35 тисяч років тому), тобто з часів зародження людства. На основі аналізу результатів археологічних, антропологічних досліджень та історичних джерел ми юридично довели, що починаючи вже з самих ранніх стадій розвитку людства медицина існувала поряд з первісною людиною.

Людство розвивалось, а разом з ним розвивалась і медицина. Досить змістовно ми дослідили давньоєгипетську медицину, яка є найдавнішою із офіційно задокументованих медичних систем, яка існувала з XXXIII століття до н. е. до 525 року до н. е. Вона була найрозвинутішою для свого часу та, навіть, включала в себе просту неінвазійну хірургію, способи лікування переломів і великий набір фармакопеї. Давньоєгипетська медицина вплинула на багато наступних медичних систем Стародавнього світу, в тому числі й на грецьку.

Досліджуючи стан медицини в Стародавньому Єгипті ми дійшли висновку, що лікування не лише допомагали людям, а, інколи, навпаки, дуже шкодило здоров'ю пацієнтів. Наприклад, багато рецептів містили в собі обов'язкове вживання гною, який містить продукти бродіння і цвілі, а це дуже небезпечно для організму. Проте не дивлячись на ці негативні результати, ми можемо стверджувати, що медична практика в Древньому Єгипті була досить розвинутою. Єгиптяни розуміли, що хворобу необхідно лікувати фармацевтичними препаратами, а інколи і проводити хірургічне втручання. Дослідження даного періоду, дала змогу зробити висновок, що медицина розвивається в нерозривному зв'язку з розвитком людини, а отримані медичні знання суспільство використовує для свого благополуччя.

Дослідження розвитку медицини і людства Древньої Індії, дає підстави стверджувати, що завдяки розвинутій медичній освіті, суспільство дійшло до висновку, що медицина є складовою людського життя та запорукою його розвитку та продовження. Саме в цей період людство перейшло на новий щабель охорони здоров'я, коли з'явився контроль за медициною з боку держави. Саме в Індії, державні інституції почали розглядати медичну галузь одним з головних інструментів забезпечення благополуччя громадян. А вже в Стародавньому Китаї медицинанабула державної підтримки та стала основою розвитку суспільства на рівні з релігією. Медична освіта отримала надзвичайний поштовх вгору.

Знання які дали світовій медицині лікарі Древньої Греції на чолі з Гіппократом стали основою всієї сучасної практичної медицини.

Отримані в ході нашого дослідження результати, що спираються на історичні факти доводять, що медицина виникла разом з появою людини та в подальшому існувала й розвивалася разом із розвитком людини.

Ключові слова: історія, людство, медицина, медичні заходи, медична освіта.

HarustYu.V., Pavlenko B.O. Historical and legal aspects of medical human development

The history of medicine and the history of mankind have a common long-standing past. In this article, based on our thorough and thorough research, we highlight the historical and legal foundations of the development of medicine and humanity. We began our research precisely from the earliest times (the Neanderthals, who lived about 350-35 thousand years ago), that is, from the time of human birth. Based on the analysis of the results of archaeological, anthropological studies and historical sources, we have legally proved that, from the earliest stages of human development, medicine existed alongside the primordial person.

Humanity has evolved, and so has medicine. Quite meaningfully, we have explored ancient Egyptian medicine, which is the oldest of the officially documented medical systems that existed from the XXXIII century BC. BC to 525 BC It was the most advanced for its time and even included simple non-invasive surgery, fracture treatments and a large set of pharmacopoeia. Ancient Egyptian medicine influenced many of the following medical systems of the Ancient World, including the Greek.

Keywords: history, humanity, medicine, medical activities, medical education.

Історія медицини та історія розвитку людства має досить довгу історію становлення. В даний час, існує багато наукових дискусій стосовно того, що медицина почала зароджуватися в Стародавній Греції. Деякі науковці наголошують на тому, що вона вперше з'явилась в Стародавньому Єгипті, проте до спільної думки вчені так і не дійшли. Саме тому, тема нашого дослідження як і саме питання щодо виникнення та розвитку медицини в найдавніші часи є актуальною та потребує детального вивчення.

Метою нашого наукового дослідження є встановлення термінів зародження медицини, етапів розвитку та встановлення юридичних фактів її існування в прадавні часи, а також доведення дійсності теорії, що людство та медицина не могли існувати окремо один від одного.

Матеріали і методи. У своєму дослідженні ми користувались достовірними науково доведеними історичними й антропологічними фактами та археологічними пам'ятками отриманими нами у різні способи. Досить велика увага була зосереджена на дослідженні міфів, легенд та історичних письмен які були виявлені науковцями в різних древніх храмах.

Огляд літератури проводився з використанням методів браузера в міжнародних базах даних (нами були опрацьовані національні та зарубіжні статті, наукові роботи, підручники та ін.).

історичний медицина гіппократ

Основна частина

Медицина - одна з найдавніших складових існування людства, яка пройшла паралельний шлях з розвитком людства та накопичила безцінний практичний досвід. Тому досить цікавим для подальшого розвитку медицини є дослідження саме цього досвіду та механізму його накопичення через призму історії. В своєму дослідженні ми спробували дослідити історичні основи виникнення медичної допомоги не з моменту виявлення перших писемних доказів як це зазвичай роблять інші дослідники, а саме з часу виникнення людства спираючись при цьому на результати досліджень антропологів та археологів, враховуючи те що, антропологічні дані мають перевагу перед іншими етногенетичними джерелами (археологічними, етнографічними, лінгвістичними), оскільки мова та культура можуть поширюватися шляхом запозичення у той час як антропологічні ознаки відіграють роль своєрідних «біологічних міток». Ці маркери зберігають свою інформацію, включно віддалені історичні епохи, через консервативність спадкових рис людства[1].

Речовими джерелами знань в наших дослідженнях є останки первісної людини, які нам дають інформацію про те, чи хворіли первісні люди, якщо так, то чим, що стало причиною їх смерті та чи отримували вони яку-небудь медичну допомогу, якщо так, то яку саме.

Перші ритуальні захоронення вчені виявили у неандертальців, які жили близько 350--35 тисяч років тому. Неандертальці генетично були дуже близькі до людського сучасного виду і могли мати спільне репродуктивне потомство. Декілька тисячоліть неандертальці і люди сучасного виду існували паралельно та, скоріш за все, жили і вступали у браки один з одним (на даний час у більшості людей є гени неандертальців, окрім негроїдів), близько 35 тис. років тому, неандертальці вимерли по невідомим причинам.

Одними з перших свідчень наявності медицини у первісних людей є знахідки у печері Шанідар в Іраку. В 1960-их роках були знайдені дев'ять скелетів неандертальців, на яких виявили незрозумілі відбитки нез'ясованих тяжких патологій - сліди хвороб і травм. Дослідження антропологів показали, що люди з такими недугами не могли б вижити самостійно, тому можна стверджувати що їм допомагали жити інші неандертальці. Тіла були покладені на ложе з гілок дерев та прикрашені букетиками й зв'язками з цілющих рослин, серед яких деревій, золототисячник, алтей, водяні лілії, ефедра і мальви. Наявність таких рослин дає змогу стверджувати про їх використання в якості саме ліків та наголосити на наявність примітивної медицини в поселеннях неандертальців. Доказом цього є дослідження найбільш примітного з виявлених скелетів, якому дали назву «Старець з Шанідар». Це чоловік віком від 40 до 50 років, що більшу частину життя прожив інвалідом. Як свідчать результати досліджень антропологів його права рука була ампутована по плече ще в ранній юності, він був сліпим на ліве око, так як наявне ушкодження латеральної стінки лівої очноямкової западини, крім того, «старець» страждав від артриту. Маючи такі вади навіть в сучасному світі досить важко прожити без сторонньої медичної допомоги, а цей неандерталець дожив до старості близько 35 тис. років тому. Тому, на нашу думку, саме завдяки турботі одноплемінників і застосуванню примітивних медичних препаратів та знань він зміг прожити таке довге життя.

Одним з методів вивчення первісності є спостереження за народами, які перебували на стадії первісно-общинного ладу - аборигенами Африки, Океанії, Австралії, Південної Америки, а також Сибіру і Крайньої Півночі Росії. Такі дослідження показали, що ці народи широко використовували лікарські властивості рослин і мінералів, вміли зупиняти кровотечу за допомогою підручних засобів (павутина, зола, жир), висмоктували отруту при укусі отруйної змії, припікали рани, накладали пов'язки і компреси, виробляли кровопускання. Швидше за все, всіма цими навичками володіла і первісна людина, хоча в науковому середовищі існує дискусія щодо правомірності поширення даних, отриманих при спостереженні за сучасними аборигенами, на істотно більш ранні епохи.

Погані умови існування доісторичної людини викликали безліч важких хвороб, які призводили до передчасної смерті. Результати досліджень антропологів показали, що основними хворобами, які зустрічалися у первісної людини були: розлади шлунку в час харчування, хвороби шкіри, інфекційні захворювання, травми, рани і переломи, отримані на полюванні або в бою. Особливо частими були хвороби кісток, головним чином, артрит кінцівок.

Первісна людина дуже часто страждала від зубного болю та всіляких хвороб, що вражають зуби. Внаслідок харчування грубою і погано приготовленою їжею зуби зношувалися та деформувалися. Такий стан зубів помічається не тільки в Європі, але і в Америці на черепах, що належать різним періодам (старокам'яний, новокам'яний і бронзовий). Навіть у 12-річних первісних людей вже відбувалося руйнування жувальній поверхні зубів. У зв'язку з хворобами зубів спостерігаються страждання щелеп: часто зустрічаються запалення окістя і розростання щелепи. Зі стану зубів ми можемо, деякої мірою скласти уявлення про те, як часто первісні люди страждали зубним болем. Також слід зазначити, що на стан зубів жінок негативно впливали часті вагітності - так як формування плоду потребує кальцію, тому часто організм матері страждає від нестачі вітамінів і мінералів, особливо якщо її харчування і без того неякісне, що призводить до виснаження організму і поступового руйнування зубів.

Враховуючи, що медицина того часу була примітивною та майже не розвиненою, а отже, єдиним лікуванням, яке первісні люди могли отримати, була процедура видалення зуба. Знеболюючим виступали рослини зі знеболюючим ефектом, часто, навіть, наркотичні.

Не маючи фундаментальних уявлень про причини виникнення більшості хвороб, первісна людина все ж мала деякі практичні навички, що забезпечували більш довге життя. Стародавні мисливці часто отримували травми під час полювання, а саме рани від іклів і пазурів диких тварин, вивихи і переломи від падінь та інше. Вчені виявили на деяких знайдених скелетах сліди правильно залікованих переломів, які свідчать про те, що первісні люди добре вміли вправляти переломи і накладати шини, скоріш за все, з глини.

Завдяки знахідкам антропологів, нам відомі так звані «первісні трепанації», які зустрічаються у первісних людей що населяли Землю близько 12-ти тисяч років тому. Перший трепанований череп первісної людини було знайдено в Латинській Америці - в районі міста Куско на території Перу в 1865 році. На сьогоднішній день виявлено безліч черепів зі слідами трепанацій з усіх регіонів земної кулі. Отвори зустрічаються різної форми і розміру, частіше круглі, але бувають і прямокутні або трикутні; зустрічаються черепа з декількома отворами. Найчастіше робився єдиний невеликий отвір круглої форми - саме в такому випадку у підданого операції людини були найбільші шанси на виживання. Повне загоєння трепанаційного отвору характеризується наявністю замикаючої пластинки, що прикриває губчаста речовина. Після вдало проведеної трепанації не було виявлено слідів розтріскування, періостита, остеомієліту. Тривалість життя оперованих людей в разі вдалого перебігу операції становила не менше 2-3 років, але могла досягати і 10-15 років (що є істотною з урахуванням невисокої середньої тривалості життя людей в кам'яному столітті). Аналіз численних трепанацій черепів людини на території Перу показав, що відсоток виживання після такого роду операцій сягав 70%.

Тобто, підводячи підсумок ми бачимо, що на самих ранніх стадіях розвитку людства медицина вже існувала поряд з первісною людиною. Однак, лікування мало примітивний характер, а саме: розтирання та розминання хворих місць; спинення кровотечі затисканням; вправляння переломів та накладання шин; прив'язування до ушкоджених місць гілки чи шматку кори дерева, а лікувальними засобами були лікувальні рослини:проносні,

блювотні; сонячне тепло, вода та інші речовини.

Людство розвивалось а разом з ним розвивалась і медицина. Так, одним з найяскравіших прикладів цього є давньоєгипетська медицина, найдавніша з задокументованих археологами медичних систем. Вона існувала з XXXIII століття до н. е. до перського вторгнення у 525 році до н. е. і була передовою для свого часу та включала в себе просту неінвазійну хірургію, способи лікування переломів і великий набір фармакопеї. Давньоєгипетська медицина вплинула на багато наступних медичних систем Стародавнього світу, в тому числі й на грецьку.

Основним джерелом інформації про давньоєгипетські медичні знання довгий час були повідомлення грецьких авторів, але розшифровка в 1822 році давньоєгипетських ієрогліфів дозволила в тому числі прочитати тексти на папірусах, що стосуються медицини Стародавнього Єгипту.

Джерела дозволяють нам встановити, що єгиптяни страждали від самих різних хвороб і прискіпливо їх описували, намагалися знайти від кожної лікування, але хвороби з неявними симптомами представляли для них загадку. У медичних папірусах згадуються сотні різних хвороб і методів лікування [2] [3]. Саме наявність цих описів хвороб дає нам можливість стверджувати про перші стародавні прототипи сучасних історій хвороби, які ведуть сучасні лікарі щодо своїх пацієнтів, а також стверджувати про наявність відповідної правової бази яка регламентувала ведення цих записів. Саме медичні папіруси стали найбільш значущими для історичних досліджень як документи які мають певну форму та вміщають відповідну медичну, соціальну та правову інформацію.

Папіруси з Рамессуми [4] (1850 до н.е.) - два папіруса, до речі, написаних ієрогліфічним письмом, а не ієратічеським, як більшість медичних папірусів. Перший папірус - медико- магічний, що містить рецепти, які стосуються пологів, догляду за новонародженим, прогнозу його життєздатності. Є один рецепт щодо запобігання зачаття із застосуванням екскрементів крокодила. Другий - чисто медичний, текст частково втрачений. У збереженої частини містяться 20 рецептів, здебільшого від хвороби під назвою «негнучкість членів».

Так, Папірус Кахуна [5] (1850 - 1800 р.р. до н.е.) складається з трьох частин, присвячених медицині, ветеринарії та математиці. Перший папірус складається з трьох аркушів з медичним текстом по темі гінекологія, та перераховує 17 діагнозів жіночих захворювань, 17 симптомів вагітності, рецепти для зачаття, контрацепції або приписи до лікування істерії.

Папірус Сміта [6] (1550 до н.е.) містить раціональні прийоми і методи лікування, розглядає 48 видів травм, дає рекомендації по їх лікуванню і прогноз на одужання.

Папірус Еберса [7] (1550 до н.е.) присвячений питанням приватної патології, в ньому описується 250 захворювань, 877 способів лікування, 900 рецептів ліків.

Папірус Бругша [8] (1400 до н.е.) є трактатом з дитячих хвороб, фактично перший відомий трактат по педіатрії, хоча медична складова втрачається за містичною.

Папірус Хьорста [9] (Верхній Єгипет) описує рецепти емпіричного лікування. У ньому описується 260 випадків хвороб, з яких 96 згадуються в папірусі Еберса, є глава про хвороби кісток, лікування переломів кінцівок і запобіжні заходи при укусах отруйними комахами.

Лондонський папірус [10] - основна увага приділена магічним прийомам лікування. Разом з тим там наводяться і раціональні рецепти - такі, як застосування для лікування курячої сліпоти бичачої печінкою, що містить вітамін А, як вживання при шлункових захворюваннях рицини, має в своєму складі касторове масло. З 61 рецепта 25 відносяться до лікування.

В Лейденському папірусі [10] наводяться рецепти і описані прийоми магічного і емпіричного лікування, аналогічні тим, які наводяться в інших папірусах.

Лікарів в Стародавньому Єгипті називалися жерцями. Геродот писав, що їх спеціалізація розрізнялася: «кожен лікар займається особливим родом хвороб: одні - лікарі що лікують очі, інші - лікарі для голови, треті - для зубів, і ще інші - для невидимих хвороб» [2] і ще був спеціальний виробникЬ ліків. Лікарі Стародавнього Єгипту мали гарну репутацію, тому правителі інших імперій навіть просили фараона відправити до них лікарів, щоб лікувати своїх родичів. Найвідомішими лікарями Єгипту були - Імхотеп [11], Меріт Птах, Песешет (перші жінки-лікарі) [12] і Хеси-Ра [13] - залишилися в історії. Однак слід враховувати, що джерела для настільки древніх епох рідко бувають абсолютно достовірні. Обставини життя і діяльності цих людей оточені легендами, більш пізніми доповненнями і спотвореннями.

Лікування в Давньому Єгипті представляло собою синтез магії і терапії. Як правило, вони застосовувалися в сукупності за принципом: «Магія дієва разом з лікарським засобом, лікарський засіб є дієвим разом з магією».[14] Але разом з тим, зустрічаються і джерела, в яких роль магії і заклинань розглядається як вирішальна, дієва сама по собі.

Магічні методи впливу полягали, як не дивно, в екзорцизмі, тобто у вигнанні з тіла хворого «демонів», які викликали хворобу. Діагностика ж полягала в тому, щоб за симптомами встановити, який саме демон засів в тілі хворого, після чого прогнати його заклинаннями і ліками. Для лікування єгиптяни застосовували практично всі відомі їм матеріали і компоненти: починаючи відсамих тривіальних (мед, молоко, масло, рослинні і тваринні жири, лікарські трави, глина, сода і далі до нескінченності) до більш ніж екзотичних частки «небесного заліза», метеорита - найдорожчого матеріалу в Стародавньому Єгипті.

Безліч медичних практик були ефективними, але були й неефективні або небезпечні - наприклад, досить велика кількість рецептів ліків містили гній, який містить продукти бродіння і цвілі, хоча деякі з них і мають цілющі властивості, але ж в них безліч бактерій, що являють собою досить серйозну загрозу зараження.

Єгиптяни практикували бальзамування, при якому внутрішні органи трупа витягуються і поміщаються окремо, тобто можна припустити, що єгиптяни приблизно представляли анатомічний устрій людини, проте не знали функцій кожного органу. Наприклад, органом мислення і взагалі найважливішим органом людини вважалося серце, як єдиний орган, що відчутно реагує на те, що відбувається. Єгипетські лікарі були інформовані про існування пульсу і зв'язку між пульсом і серцем. Автор «папірусу Сміта» [6] навіть мав туманне уявлення про серцево-судинну систему, хоча не знав про кровообіг, і він не міг або вважав неважливим, розрізняти сухожилля, кровоносні судини та нерви. Стародавні єгиптяни розробили власну теорію «каналів», які несли кров, воду та повітря в організм за аналогією з річкою Ніл. Якщо вони будуть заблоковані, поля стануть нездорові, і вони застосовували цей принцип до тіла: якщо людина була хвора, то потрібно використовувати проносні, щоб розблокувати «канали».

В стародавньому Єгипті хірургічна операція була досить поширеною практикою серед лікарів для лікування тілесних ушкоджень. Єгипетські лікарі визнавали три категорії пошкоджень: такі що піддаються лікуванню, спірні і невиліковні захворювання. Виліковні захворювання хірурги швидко оперували. Спірними хворобами були ті, при яких хворий міг імовірно прожити без лікування, тому пацієнтів, які входили в цю категорію, надглядались лікарями, і якщо їх хвороба зберігалася, то тоді робились хірургічні спроби вилікувати її. Хірургічні інструменти, виявлені в археологічних пам'ятках, включають ножі, гаки, свердла, щипці, ваги, ложки, пилки і вази з ладаном. Протезування в вигляді штучних пальців або очей існувало, але мало в більшій мірі декоративний, ніж практичний ефект.[15]

Окремо існувала і стоматологія, однак перебувала вона на досить низькому рівні розвитку. Стан зубів більшості єгиптян було поганим через занадто грубого помелу зерна. Стоматологічні захворювання могли бути навіть причиною смерті. Хворий зуб, як правило, віддалявся, а для знеболення використовувався опіум.[15]

Таким чином, результати археологічних досліджень доводять, що медична практика в Древньому Єгипті була досить розвиненою. Знання про хвороби які мали жреці доводять те, що ними проводились постійні спостереження та досліди хворих щодо механізмів лікування. Можна стверджувати що єгиптяни добре розуміли, що хворобу треба лікувати фармацевтичними препаратами, а при необхідності проводити хірургічне втручання. Вони використовували різні техніки лікувального масажу і аромотерапії, а також дуже важливе значення чистоті при лікуванні хворих. Єгиптяни досить гарно розуміли як лікувати травми, але провести діагностику хвороби не повязаної з травмою було для них досить складно. Тому досить часто хворобу повязували з гріхом пацієнта, відповідно лікувалась вона різними магичними заклинаннями. Дослідження цього історичного періду розвитку людства доводить, що медицина розвивається разом з людиною, а отримані в ході еволюції знання використовуються на благо людини.[16] Більшість науковців проводячи різноманітні дослідження переконують суспільство, що, ніби то, медицина отримала свій початок і розвиток в

Стародавній Греції. Ми категорично не згодні з такою думкою. Доказом цього є описані вище результати антропологічних та археологічних досліджень знайдених під час розкопок скамянілостей первісних людей та древніх єгиптян. Ще одним доказом хибності такої теорії розвитку медицини є медицина Стародавньої Індії. Відповідно до міфів індусів, основоположниками індійської медицини були боги Шива і Дханвантари. Про медичні пізнання древніх індусів сучасні археологи дізнались зі священних гімнів (вед), які датуються IX століттям до н. е.

Особливливістю медицини Індії була досить добре розвинута хірургія, яка мала назву шалія. Індійські хірурги вміло оперувати та вирізали камінь з сечового міхура, видаляли катаракти, проколювали грудної клітини і т. д. При переломах накладалися тугі пов'язки. Кровотечі зупинялися прижиганнями. Рани перев'язували належним чином. Особливу увагу привертають той факт, що саме в Індії почали робити одні з перших пластичних операцій - по відновленню відсутніх носа або вуха.

Лікарі Древньої Індії досить гарно знались на ліках. Число згадуваних древніми індійськими авторами ліків величезне. Так в творах індійського медика, автора найдревнішого індійського медичного трактату, засновника індійської медичної школи Сушрута [17] описуються властивості 760 рослинних засобів, та надаються даючи точні вказівки про вибір часу збирання, способи збереження і приготуванні їх для лікарських цілей. Також для ліків використовувались різні частини рослин і тварин. Застосовувалося безліч речовин таких як ртуть, золото, срібло, мідь, селітра, сода і ін. Індуси шукали такого з'єднання, яке здатне було б зробити людину молодим і безсмертним.

Стародавні індійські документи містять у собі досить докладні вказівки про те, як повинна вести себе вагітна жінка, що пологи потрібно приймати чотирьом досвідченим жінкам в присутності лікаря, який, якщо потрібно, проводить операцію при неправильному розташуванні плоду, а також докладні поради про те, як годувати немовля і лікувати хвороби новонароджених.

Для діагностування внутрішньої хвороби індійськими лікарями написані рукописи в яких зазначаються механізми обстеження пацієнтів, особливості багатьох захворювань (лихоманки, висипи, ревматизм, нервові та душевні хвороби), встановлення діагнозу та процедури лікування діагностованиххвороб. Це доводить нам, наявність у індійських лікарів, які жили 5 тис. - 2 тис. років до н.е. прототипів сучасних протоколів обстеження пацієнтів, діагностики захворювання та методики лікування окремої хвороби.

Сучасні археологічні дослідження довели досить розвинену систему медичної освіти в Древній Індії, якість якої контролювалось державою. Викладання медицини проводилося особливо досвідченими лікарями - брамінами, які називались гуру. Воно складалося з читання священних книг, поясненні їх, вивченні ліків, показовому лікуванні хворих (медична практика). Також для поповнення освіти учні з учителем здійснювали подорожі і спостерігали як лікує інший гуру. Здобувши лікарську освіту, молода людина отримувала особисто від раджі дозвіл на право лікувати. При цьому лікар давав обіцянку одягатися чисто, стригти бороду і нігті, говорити м'яко, без різкостей, прибути до хворого на першу вимогу, лікувати даром брамінів і не братися за лікування невиліковних хвороб які спричиняють страждання. Поряд з освіченими лікарями були і знахарі. Покликаний до хворого, лікар ретельно досліджував яка саме частина тіла болить і призначав ліки, коли остаточно переконувався в характері хвороби.

Наявність в Древній Індії саме розвинутої системи медичної освіти дає змогу стверджувати, що в цей період розвитку нашої цивілізації суспільство дійшло висновку про те, що медицина є невід'ємною складовою людського життя та запорукою його подовження. Саме наявність медичної освіти доводить те, що людство перейшло на вищий щабель охорони здоров'я, а державні інституції почали розглядати медичну галузь одним з головних інструментів забезпечення благополуччя громадян.

Але ще далі в питаннях розвитку медицини просунулись лікарі Стародавнього Китаю. Легенди та літописи які дійшли до наших днів доводять, що медицина в Китаї виникла ще за 3 тис. років до н.е. Одним з перших китайських лікарів вважають міфічного імператора ШеньНуна, [18] який для лікування використовував всілякі трави. Він перший склав письмовий опис дії 70 видів отрут та протиотрут до них. Його вважають автором найдревнішого у світі «Канону про корені та трави», [19] в якому описувалась дія 365 лікарських рослин.

Як свідчать археологічні дослідження за 3 тис. років до н.е. китайська медицина вирізняла чотири основних напрями: внутрішні хвороби, хірургія, дієтика та ветеринарія. Археологічні дослідження довели, що вже в 2698-2599 рр. до н. е. у Китаї існувала книга-посібник по медицині «Ней-Цзін» - найвідоміший стародавній Канон медицини, автором якого вважають імператора Хуан -ді.[20] Також його вважають автором першого медичного кодексу «Нуці-Кінг», [21] який було видано в 2657 р. до н. е. В Кодексі досить чітко зазначено місце та роль медицини в розвитку людства: «Медицина не може врятувати від смерті, але спроможна продовжити життя, зміцнити моральність, заохочуючи доброчесність, переслідуючи порок - цього смертельного ворога здоров'я, - може вилікувати багато недуг, що уражують бідне людство, і робить сильнішими державу й народ своїми порадами». [22]

Попри поширеній думці, медицина у Стародавньому Китаї не була представлена лише непідкріпленими фактами, заснованими лише на міфах і релігії. Дослідження артефактів доводять що китайці мали гарні знання про кровообіг людини, а головним при проведенні діагности було визначення пульсу хворого, який вимірювався в 11 різноманітних точках. В наявних археологічних пам'ятках описано 200 різноманітностей пульсу та визначено 26 з них що означали швидку смерть.

Китайські лікарі для лікування хворого виписували йому призначення на шталт сучасного рецепту. До нашого часу збереглось близько 2000 таких стародавніх рецептів, а деякі з них використовуються і в теперішній час. Так, препарат ефедрин в древньому Китаї використовувався для лікування алергії, при анеміях призначали солі заліза, ртуттю китайські лікарі лікували сифіліс, сульфат натрію використовувався як проносне, а опій як наркотик. Серед лікарів Стародавнього Китаю особливо виділяється БяньЦіо, як автор відомого «Трактату про хвороби».[21] Завдяки глибоко-гуманістичній спрямованості його наукових праць та проведених ним клінічним спостереженням за хворими цього видатного китайського лікаря справедливо вважають китайським Гіппократом, а сучасні медики визнають творцем вчення про пульс.

Інший китайський лікар Цан Гун [23] першим в історії медицини офіційно почав вести записи перебігу захворювання досліджуваних хворих, зазначаючи в відповідних реєстрах дату проведення огляду, зміни в симптоматиці хворого, призначення лікування та його результати. Іншими словами ще за 500 років до н.е. китайські лікарі при лікуванні пацієнтів застосовували та вели сучасну історію хвороби.

Антропологічні дослідження археологічних знахідок доводять що у V столітті до н. е. китайські лікарі вже проводили хірургічні операції з застосуванням наркозу і дотриманням антисептики. Для запобігання зараження гельмінтами проводилися загальновідомі в сучасному суспільстві процедури, наприклад, миття рук перед прийомом їжі. Перші щеплення від віспи були також проведені в Китаї ще за тисячу років до нашої ери. Інокуляція вмісту віспяних пустул здоровим людям з метою їх захисту від гострої форми захворювання поширилася потім і в інші країни (Індію, Японію, Туреччину, Візантію, країни Малої Азії і Європи). Однак варіоляція не завжди була успішною - є свідчення про початок перебігу гострої форми захворювання і навіть про смертельний результат. Традиційна китайська медицина була поширена в усіх верствах населення.[24]

Древній китайський хірург Хуа Т'О наголошував про важливість фізичних вправ для покращення здоров'я та закликав усіх: «Тіло потребує фізичних вправ тільки воно не повинно бути виснажено, для здійснення витіснення поганого повітря в системі сприяє вільному кровообігу і запобігання хвороби.»[25]

Вперше в історії розвитку людства саме в Китайській імперії була створена та існувала державна медична установа, яка носила назву «медичний приказ». Хоча головне завдання цієї установи було лікування імператора та осіб імператорського двору, але в його повноваження входили функції щодо контролю за лікарями які займались лікарською практикою, а також запровадження необхідних застережень та проведення певних заходів що були в компетенції державної влади уразі виникнення епідемій тощо.

Дещо розвиненішою ніж в Древній Індії була й система медичної освіти. Археологи спираючись на знайдені старовинні речі доводять, що попередньо медична справа в Древньому Китаї мала династиційні ознаки, тобто передавалась з роду в рід. Саме від батька до сина переходили сімейні знання на навички в сфері медицини. З виникненням перших ознак державності у Китаї та посиленням впливу релігії на імператора та осіб що здійснювали управління державою, розпочалася кампанія щодо шкільної підготовки лікарів при монастирях, а керівна роль у медицині перейшла до жерців. Така система підготовки дала змогу сконцентрувати та систематизувати знання багатьох лікарів, щодо хвороб, в межах навчальних закладів-монастирів та суттєво збільшити кількість лікарів-випускників, тим самим охопити більшу кількість пацієнтів серед громадян Китаю. У зв'язку зі збільшенням кількості лікарів на початку 1 тис. до н.е. в Китаї були створені та діяли спеціальні медичні комісії які вели реєстр лікарів та поділяли їх на розряди за відповідною кваліфікацією.

Підсумовуючи вище викладе, можемо стверджувати, що медицина у Древньому Китаї набула державної підтримки та стала основою існування суспільства поряд з релігією. Медична освіта отримала надзвичайного наукового поштовху та стала головним джерелом знань про людину, а перші медичні навчальні заклади - монастирі стали прообразами сучасних медичних університетів. Результати дослідження доводять та підтверджують неможливість існування людства окремо від медицини та те що медицина виникла разом з появою людини.[26]

Як ми зазначали вище, деякі науковці вважають що розвиток медицини як науки почався значно пізніше, а саме з праць Гіппократа та інших грецьких науковців-медиків. Однак, відповідно до археологічних знахідок, одним із засновників медицини в Стародавній Греції вважається Асклепій - єгиптянин, котрий переїхав до Греції. Відповідно до гречеської міфології від був сином бога Аполлона і в подальшому сам став божеством. Згідно міфів Аполлон не тільки розкрив сину тайну лікарського мистецтва а й віддав його навчатись медицині кентавру Хірону, який знав як вилікувати людей за допомогою цілющих трав. Отримавши такі знання сам Асклепій міг лікувати людей та воскрешати померлих, що стало причиною того що Зевс позбавив його земного життя та забрав на небо обернувши в сузір'я Змієносця, тому що змія була і є символом медицини.

Відповідно до археологічних документів лікування в давній Греції проводилося не лікарями, а жрецями у храмах, яких існувало понад 320. Процес лікування та зцілення відбувався за допомогою інкубації:хворий, мав молився протягом дня, а потім лягав у храмі і засинав. Бог приходив до нього уві сні і оголошував свою волю. Однак в більшості випадків хворий не одужував, а хвороба ще більш загострювалась, тому греки почали створювати лікарські школи.

В Стародавній Греції було кілька лікарських шкіл, які змагалися одна з одною і, намагаючись залучити більше учнів, почали викладати медицину світським (заможним) людям. [27] Особливо популярності набули лікарські школи, в Кирені, Кротоні і Родосі. Коли всі вони почали занепадати, то виникли дві нові: в Книді і на острові Кос. Самою престижною та перспективної для медичної науки була остання - з неї вийшов Гіппократ. Названі дві школи суттєво розрізнялися за напрямком. Книдська школа бачила в хворобі місцевий патологічний процес, вивчала його пароксизм і діяла на місце розладу. У цій школі налічувалося багато знаменитих лікарів. Серед них особливою славою користувався Ейріфон. На Косі хвороба вважалася загальної патологією і відповідно лікувалася, причому зверталася увага на статуру і інші особливості хворого. Школа на Косі спочатку була менш відомою, ніж Книдская, але, з появою Гіппократа, вона її істотно випередила.[27]

Лікарі на острові Кос спирались у своїй діяльності на певні етичні принципи, відомі нам як «Клятва Гіппократа». Так, лікар в древній Греції зобов'язаний був служити хворому всіма своїми знаннями та уміннями по совісті. Він не мав права давати хворому отруту та ніяких препаратів вагітним жінкам для ізбавлення від плоду, зберігати лікарську таємницю та не зловживати своїм становищем.[28]

Окрім храмів, ще одним джерелом медичних знань були філософські школи. В них вивчалось природознавство, отже і хвороби. Філософи висвітлювали медицину з іншого боку, ніж лікарі - практики - саме вони розробляли її наукову сторону. Вони, крім того, при посередництві своїх бесід, поширювали медичні пізнання серед освіченої публіки.

Третє джерело медицини становила гімнастика. Люди, що вивчали та займались нею, розширили коло своїх дій і лікували переломи і вивихи, що спостерігалися часто в палестрах. Лікар Геродік з Селімвріі застосовував гімнастику до лікування хронічних хвороб, і успіх його прийомів змусив багатьох хворих шукати допомоги не в храмах, а в гімназіях. [27]

Але, все ж таки «батьком медицини», до наших днів називають Гіппократа, тому що саме він зміг зібрати воєдино три зовсім різні течії: храмову медицину, філософські школи і медицину в гімназіях. Його твори, такі як «Корпус Гіппократа» [29] були та залишаються предметом більш детального та особливого вивчення. Пояснення до них і їх критика становлять особливу бібліотеку.

Згідно з ученням Гіппократа по етіології, хвороби поділяються на внутрішні і зовнішні. [27] До зовнішніх причин походження відносяться: пори року, температура повітря, вода, місцевість; до внутрішніх - індивідуальні, залежать від харчування і діяльності людини. Залежно від пори року, розвиваються ті чи інші хвороби. Звідси випливає вчення Гіппократа про клімат. [30] Вік можна порівняти з порою року - кожному віку властиво різний стан теплоти. Харчування і рух здатні викликати розлади недоліком або надлишком, сприяючи або перешкоджаючи споживанню невитрачених тілом сил. Вивчення змін під впливом хвороб древня медицина почала з рідин, чому патологія Гіппократа називається гуморальною. На його думку, здоров'я залежить від правильного змішання рідин, або краз. (истор.; греч. krasisсмешение). [31] Хвороба походить від розладу крази рідин. З цим пов'язано вчення про так званому перетравленні рідин: наприклад, при риніті випливає з носа рідина спочатку водяниста і їдка; у міру одужання вона робиться жовтої, тягучою, густий, перестає дратувати. Ця зміна рідин стародавні позначали словом «перетравлення» і вважали, що більшість хвороб прагне до перетравлювання соків. Поки рідина «сира», хвороба знаходиться на висоті розвитку; коли рідина переварилася і прийняла природний склад, хвороба припиняється. Щоб вилікувати хворобу, необхідно переварити соки. Виведення перевареної рідини називалося кризою. Останній відбувається по строго певним законам, а тому відбувається в особливі критично дні, встановлені для кожної хвороби, але кілька коливаються в залежності від різних причин. [24]

В значно зміненому вигляді ці погляди зараз використовуються в навчанні про прогноз результатів хвороби. Передбачення (прогноз) для Гіппократа становили основу всієї практичної медицини, тому що саме воно доповнює те, що хворий не хотів або не вмів розповісти. Цей метод Гіппократа пояснює різницю між здоров'ям, хворобою і небезпекою, яка очікує хворого у разі не проведення лікування, а також чого можна очікувати в майбутньому після комплексу медичних заходів. Лікування ж по Гіппократу складає частину системи, що спирається всюди на досвід і спостереження, з застосуванням лікарських засобів.

Багато прийомів, описаних Гіппократом, були застосовані сучасною медициною лише недавно (наприклад, постукування і вислуховування). У Гіппократа досить повно описана хірургія. Окремо розроблені операції трепанації, видалення гною з грудної клітини, проколу живота і багато інших. Кровотечі складають слабку сторону школи Гіппократа у хірургії, внаслідок невміння зупиняти їх перев'язкою судин. Тому ампутації, вилущеними великими пухлинами, і взагалі операції з великою втратою крові не проводилися і відповідні хворі залишалися напризволяще.[32]

Філософія Гіппократа щодо надання медичної допомоги зосереджувалась на цілісній моделі охорони здоров'я, застосовуючи стандарти та етичні правила, які є чинними і сьогодні. [33]

Метод Гіппократа складався головним чином з бажання поставити діагноз, а потім лікувати хворого виходячи з сукупності всіх умов його життя, керуючись постійним наглядом за перебігом хвороби. Цей метод Гіппократа став основою сучасної медицини. Також одним з перших Гіппократ поклав початок клінічній медицині. Він запровадив лікування хворих під постійним наглядом лікаря: пацієнти повинні були лежати та приймати ліки під постійним наглядом лікаря. Вже пройшло більше двох тисячоліть, а започаткована ще в стародавній Греції Гіппократом клінічна медицина є основою сучасної медицини.

Висновки. Дослідивши обрану нами тему для дослідження, ми впевнено можемо погоджуватися зі словами видатного вченого Івана Петровича Павлова, який вважав, що: «Медична діяльність - ровесниця першої людини». Проаналізувавши результати своїх досліджень, ми прийшли до висновку, що медицина виникла одночасно з виникненням людини; існувала та розвивалася разом з ним у нероз'ємному зв'язку, з кожним роком все вдосконалюючись і переходячи на новий рівень.

На самих ранніх стадіях розвитку людства медицина вже існувала поряд з первісною людиною. Однак, лікування мало примітивний характер, а саме: розтирання та розминання хворих місць; спинення кровотечі затисканням; вправляння переломів та накладання шин; прив'язування до ушкоджених місць гілки чи шматку кори дерева, а лікувальними засобами були лікувальні рослини: проносні, блювотні; сонячне тепло, вода та інші речовини. Не маючи фундаментальних уявлень про причини виникнення більшості хвороб, первісна людина все ж мала деякі практичні навички, що забезпечували більш довге життя.

Розвиток людства розвивав і медицину. Доказом цього, стала наявність описів хвороб древніх єгиптян в стародавніх наукових книгах - папірусах. Саме їх наявність, дає нам можливість стверджувати про ведення лікарями Древнього Єгипту прототипів сучасних історій хвороби пацієнта, які ведуть сучасні лікарі, а також стверджувати про наявність відповідної нормативно-правової бази яка регламентувала ведення цих записів. Саме медичні папіруси стали найбільш значущими для історичних досліджень, як документи які мають певну форму та вміщають відповідну медичну, соціальну та правову інформацію.

Лікарі Древньої Індії досить велику увагу приділяли встановленню вірного діагнозу хвороби. Так, для діагностування внутрішньої хвороби індійськими лікарями написані навчальні посібники - рукописи в яких зазначались механізми обстеження пацієнтів, особливості багатьох захворювань, встановлення діагнозу та процедури лікування діагностованої хвороби. Це доводить нам, наявність у індійських лікарів, які жили 5 тис. - 2 тис. років до н.е. прототипів сучасних протоколів обстеження пацієнтів, діагностики захворювання та методики лікування окремої хвороби. Проведені нами дослідження довели досить розвинену систему медичної освіти в Древній Індії. Вперше за історію людства органи управління державою в Древній Індії почали здійснювати державний нагляд та контроль за якістю надання медичної допомоги.

Наше дослідження доводить, що сучасні методи надання медичної допомоги мало чим відрізняються від прадавніх. Так, китайські лікарі, ще за 1 тис. років до н.е., для лікування хворого виписували йому призначення на шталт сучасного рецепту. До нашого часу збереглись близько 2000 таких стародавніх рецептів, а деякі з них використовуються і в теперішній час. Китайські лікарі першими в історії медицини офіційно почали вести записи перебігу захворювання досліджуваних хворих, зазначаючи в відповідних реєстрах дату проведення огляду, зміни в симптоматиці хворого, призначення лікування та його результати. Іншими словами ще за 500 років до н.е. китайські лікарі при лікуванні пацієнтів застосовували та вели сучасну історію хвороби. З виникненням перших ознак державності у Китаї та посиленням впливу релігії на імператора та осіб що здійснювали управління державою, розпочалася кампанія щодо шкільної підготовки лікарів при монастирях, а керівна роль у медицині перейшла до жерців. Така система підготовки дала змогу сконцентрувати та систематизувати знання багатьох лікарів, щодо хвороб, в межах навчальних закладів-монастирів та суттєво збільшити кількість лікарів-випускників, тим самим охопити більшу кількість пацієнтів. Медицина у Древньому Китаї набула державної підтримки та стала основою існування суспільства поряд з релігією. Медична освіта отримала надзвичайного наукового поштовху та стала головним джерелом знань про людину, а перші медичні навчальні заклади - монастирі стали прообразами сучасних медичних університетів.

Але найбільшого розквіту медицина набула в Древній Греції завдяки старанням видатного лікаря-науковця Гіппократа. Клятву Гіппократа яка стала своєрідною медичною конституцією знає кожний сучасний медичний працівник. Його твори, такі як «Корпус Гіппократа» залишаються предметом більш детального та особливого вивчення та є науковою, медичною та правовою пам'яткою. Метод Гіппократа щодо правильної постановки діагнозу, та подальшого лікування хворого виходячи з сукупності всіх умов його життя, керуючись постійним наглядом за перебігом хвороби став основою сучасної медицини та поклав початок клінічній медицині.

Враховуючи вище викладене ми довели що медицина виникла разом з виникнення людини та пройшла всі етапи розвитку людства поруч, постійно самовдосконалюючись й підтримуючи людину.

Література

1. С. П. Сегеда. Антропологія // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. -- К., 2003--2016. -- ISBN 944-02-3354-X.

2. С.М. Марчукова. Медицина Древнего Египта // Медицина в зеркале истории. М.: Европейский Дом, 2003. - 272 с. - ISBN 5-8015-0151-7.

3. Ю.Ф. Марченко. Медицина в древнем Египте // Твоё здоровье : Журнал. -- 1994. -- № 3.

4. Історія медицини як науки, її цілі і завдання [Електронний ресурс] // URL: http://jak.magey.com.ua/artides/istorija-medicini-jak-nauki-ii-cili-i-zavdannja.html

5. Кахунскийпапирус. Энциклопедия Древнего Египта. egyptopedia.info.

6. Robert H. Wilkins, MD. Edwin Smith Surgical Papyrus // Journal of Neurosurgery. -- Durham: Duke University Medical Center, 1964. -- Март. -- С. 240--244.

7. Hans-Werner Fischer-Elfert(-Є-J-L): Papyrus Ebers und die antike Heilkunde. Akten der Tagung vom 15. - 16.3.2002 in der Albertina/UB der UniversiW§t Leipzig. Harrassowitz, Wiesbaden 2005 (Philippika, 7), ISBN 3-447-05209-0

8. Опарин А.А «Медицина Древнего Египта» [Електронний ресурс] // URL: http://www.internalmed-journal.in.ua/wp-content/uploads/2017/10/Журнал_2_2017_42_53.pdf

9. Медицинафараонов[Електроннийресурс]//URL:

https://medportal.ru/mednovosti/main/2012/04/18/pharao/

10. Лондонский и Лейденский папирусы. Древнеегипетские медицинские папирусы с использованием магии // Твоё здоровье : журнал. -- Знание, 1995. -- № 4.

11. SetheK. Imhotep, der Asklepios der Дgypter. -- Leipzig, 1902.

12. Majno, Guido. The Healing Hand: Man and Wound in the Ancient World. -- Harvard University Press, 1991. -- С. 82. -- 571 с. -- ISBN 0674383311.

13. F. Ll. Griffith, Hermann Ranke. Die agyptischen Personennamen (нем.) // The Journal of Egyptian Archaeology. -- 1934. -- Bd. 20, H. 1/2. -- S. 116. -- ISSN 0307-5133. -- DOI:10.2307/3855016.

14. Wolfhart Westendorf, Handburch der altдgyptischen Medizin, йd. Brill, coll. HdO, Leiden, 1999 (Band 1 : ISBN 90-04-11320-7, Band II: ISBN 90-04-11321-5)

15. «Медицина Стародавнього Єгипту» [Електронний ресурс] // Вікіпедія: вільна енциклопедія. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/Медицина_Стародавнього_Єгипту

16. Frank Rьhli, Katherine van Schaik, MaciejHenneberg «Evolutionary Medicine: The Ongoing Evolution of Human Physiology and Metabolism» / https://doi.org/10.1152/physiol.00013.2016

17. Суботялов М. А., Сорокина Т. С., Дру-жинин В. Ю. Этапы развития аюрведической медицины // Проблемы социальной гигиені, здравоохранения и истории медицины. - 2013, - № 2. - С. 57-60.

18. Shennong Chinese mythological emperor - Britannica (Matt Stefon, Religion Editor) https://www.britannica.com/topic/Shennong

19. Unschuld P. Medicine in China: A History of Pharmaceutics. Berkeley, 1986.

20. Лазаренко В. Г. Государственное управление медициной в Древнем Китае // Проблемы социальной гигиены и история медицины. -- 2007. -- № 6.

21. Медицина Китаю [Електронний ресурс] // URL: http://www.ukrainereferat.org/uaref- 4813-1.html

22. «Медицина стародавнього Китаю» [Електронний ресурс] // Історія світової медицини URL: http://hismed.net/node/10

23. Каримова Г.М., БилаловаА.Ш. «Страницы истории китайской медицины. Ученый- медик конца династии Цинь - Цань-Гун» // Альтернативная медицина. - 2004. - №3. - С.43.

24. «Історія медицини» [Електронний ресурс] // Історія світової медицини URL: http://znaimo.com.ua/Історія_медицини