Доля Покровської церкви с. Годунівка Глухівського району у повоєнні роки

Процес плюндрування української архітектурної спадщини за радянської доби умовно розділяється на кілька етапів. Перший етап пов'язаний з колективізацією і створенням «сталінських колгоспів»; другий етап, що тривав упродовж 1934-1939 рр., ознаменувався руйнуванням соборів і монастирів у Києві, Полтаві, Одесі, Кам'янці-Подільському та інших містах; на наступному етапі, що вкладається в хронологічні межі Другої світової війни, відбувалась ліквідація низки визначних церковних і цивільних пам'яток; черговий (післявоєнний) етап оголосив новий наступ на релігію і Церкву. В хронологічні межі означених етапів закономірно вписується послідовність руйнації культових споруд м. Глухова.

На тлі загальнодержавних тенденцій у релігійних стосунках держави і церкви осібно стоїть питання відновлення богослужінь у Покровській церкві с. Годунівки Глухівського району у повоєнний час. Мова йде про відповідне клопотання вірян Покровської релігійної громади (1947 р.) до обласних владних структур. Надання дозволу на проведення богослужінь у церкві у цей час є, найімовірніше, винятком з правила, який підтверджує тезу, що прийняття рішень на місцях (як позитивних, так і негативних) у великій мірі залежало від особистої позиції керівника, який відповідав за означений напрямок роботи.

До наукового обігу вперше вводиться архівний документ, в якому міститься цікава інформація щодо технічного стану Покровської церкви с. Годунівки у повоєнний час, проведення необхідних ремонтних робіт, статистичні дані щодо кількості релігійної громади, проведення богослужінь тощо. Побіжно згадується доля церкви упродовж другої половини ХХ ст. до сьогодення.

Ключові слова: Глухів, етап, пам'ятки, історико-культурна спадщина, церква, клопотання, релігійна громада, влада, рішення, висновок, документ.

Shyshkina Yu.A. The fate of the Pokrovska church in the village Hodunivka of Hlukhiv district in the post-war years

The process of plundering the Ukrainian architectural heritage during the Soviet era is conditionally divided into several stages. The first stage is related to the collectivization and creation of «Stalin collective farms»; the second stage, which lasted during 193-4-1939, was marked by the destruction of cathedrals and monasteries in Kiev, Poltava, Odessa, Kamianets-Podilskyi and other cities; the next phase, which is within the chronological boundaries of the World War II, was the elimination of a number of prominent ecclesiastical and civilian monuments; the next (post-war) stage announced a new offensive on religion and the Church. In the chronological boundaries of the indicated stages, the sequence of the destruction of the cult buildings of Hlukhiv is fit.

Against the background of national trends in religious relations between the state and the church, the question of restoration of worship in the Pokrovska Church in the village Hodunivka of Hlukhiv district in the postwar period It is a relevant petition of the faithful of the Pokrovska religious community (19-47) to the regional power structures. Authorization to hold church services at this time is likely to be an exception to the rule, which affirms the thesis that local decision-making (both positive and negative) is highly dependent on the personal position of the leader in charge of the designated area of work.

For the first time, an archival document containing interesting information about the technical condition of the Pokrovska Church in the village Hodunivka of Hlukhiv district in the postwar period, carrying out necessary repairs, statistics on the number of religious communities and holding worship services, etc. A brief mention of the fate of the church during the second half of the twentieth century to date.

Key words: Hlukhiv, stage, monuments, historical and cultural heritage, church, petitions, religious community, power, decision, conclusion, document.

При тоталітарному режимі, коли держава повністю контролює усі сфери життя суспільства, чи не найбільш вразливою після людини стає історико-культурна спадщина як носій самоідентифікації нації. На тлі величезних масштабів репресій української інтелігенції і духовенства у 1932-1933 рр., Голодомору, загибелі мільйонів українців у Другій світовій війні, втрата об'єктів культурної спадщини здається менш трагічним явищем. І все ж таки, аналізуючи минуле, маємо висновки, що національна культура жодного іншого народу в Європі не зазнала таких системних руйнувань, як в Україні за радянської доби.

Протягом ХХ ст. цілеспрямована великодержавна політика була сфокусована на згубу об'єктів культурної спадщини, які були віхами національної історії, становили каркас духовності українського суспільства. Серед досліджень питання охорони культурної спадщини в Україні слід згадати роботи В.І. Акуленка [1], В.В. Вечерського [2]. Т.Б. Геврика [3], О.О. Нестулі [4], М.В. Сирохмана [5] та інших учених.

Процес плюндрування української архітектурної спадщини за радянської доби умовно розділяється на кілька етапів. Перший етап пов'язаний з колективізацією і створенням «сталінських колгоспів», коли у 19281933 роках було спалено чи розібрано на дрова безліч дерев'яних парафіяльних церков XVII-XVIII ст. по селах і містечках, зруйновано чи виснажено у повітря чимало мурованих храмів. На цьому етапі рішення про нищення об'єктів архітектурної спадщини ухвалювались місцевими органами влади.

Другий етап ознаменувався руйнуванням соборів та монастирів у Києві, Полтаві, Одесі, Кам'янці-Подільському та інших містах. Цей етап тривав упродовж 1934-1939 років. Найважливіші рішення при цьому ухвалювались на найвищому рівні - через Політбюро Центрального комітету Комуністичної партії (більшовиків) України.

Руйнування, спричинені бойовими діями під час Другої світової війни, дозволили комуністичному режиму позбутися ще низки визначних церковних і цивільних пам'яток, при цьому звинувативши в їх знищенні німецько- фашистських окупантів. У повоєнні роки відбувся черговий етап, коли керівництво Радянського Союзу оголосило новий наступ на релігію і Церкву.

В хронологічні межі означених етапів закономірно вписується послідовність руйнації культових споруд м. Глухова: у 1930-х роках знищено дзвіниці Троїцького собору і Спасо-Преображенської церкви, церкви на Веригині та Білополівці; у 1941 р. разом із місцевим архівом спалена єврейська синагога; у 1960-х роках висаджено у повітря Троїцький собор, зруйновано каплицю на місці гетьманської Анастасіївської церкви.

Нещодавно науковцями Національного заповідника «Глухів» у Державному архіві Сумської області (далі - ДАСО) були знайдені документи (рішення органів державної влади повоєнних років), які можна вважати винятком з існуючих натоді правил. Мова йде про клопотання (квітень 1947 р.) віруючих с. Годунівка Глухівського району щодо відкриття церкви у селі до Виконавчого комітету Сумської обласної ради депутатів трудящих, зокрема до відділу у справах православної церкви, що ухвалював рішення стосовно надання приміщень для церков та молитовних будинків.

Глухів по праву вважається провідним історичним містом України, однією з її колишніх гетьманських столиць. Його округа має великий природний та історико-культур- ний потенціал. Серед населених пунктів, в яких є пам'ятки культової архітектури, слід назвати с. Годунівку з мурованою Покровською церквою (1771 р.) - унікальною пам'яткою XVIII ст. з виразними рисами барокової стилістики [6, с. 76].

Перша історична довідка на годунівську церкву була складена Олегом Корнієнком. Автор зазначає, що згідно «Списку наявних у Малоросійській губернії селищ 17991801 років», цей населений пункт у кінці XVIII ст. мав статус села (вказує на наявність церкви), в якому мешкало 100 душ. Церква в ім'я Покрова Пресвятої Богородиці була споруджена в 1736 р. (існують дані щодо будівництва церкви у 1771 р. І.П. Коробкою - авт. ). Будівничою храму, згідно місцевих переказів, виступала «бариня Туманова (чи Туманська)». Мова, скоріш за все, йдеться про відомий рід козацьких старшин Туманських. До церковного приходу входили села Хотминівка, Годунівка, Москаленкове, Клочківка.

Свято-Покровська церква була закрита у 1917 р. За часів німецької окупації в 1942 р. майже рік в храмі здійснювались богослужіння. У 1960 р. церква була знову закрита.

За часи запустіння храм прийшов до аварійного стану. У 2000 р. розпочалась реконструкція храму (будівельні роботи здійснювало ТОВ «Велетень») [7, с. 422].

У Центральному державному історичному архіві України, м. Київ (далі - ЦДІАК) зберігаються сповідні розписи Покровської церкви за 1770 р. [8] та за 1778 р. [9]. Також важливим джерелом інформації з історії годунівської церкви є метричні книги, що знаходяться у фондах ЦДІАК та ДАСО. Найстаріша з них датується 1781 р. [10], найпізніша - 1918 р. [11].

Рисунок 1. Покровська церква у с. Годунівка. Сучасний вигляд

Повертаючись до клопотання вірян годунівської релігійної громади 1947 р., слід зазначити, що перед прийняттям рішення справа пройшла ряд інстанцій, після чого Виконком Сумської облради депутатів трудящих виніс ухвалу наступного змісту: «Учитывая, что в с. Годуновка, Глуховского района имеется типовая церковь, сохранившая свой как внешний, так и внутренний вид, никем и ничем не занята и по заключению техника это здание вполне исправное, а также принимая во внимание значительное количество верующих, исполком Облсовета решил: ходатайство верующих с. Годуновка, Глуховского района об открытии церкви в с. Годуновка - удовлетворить» [12, с. 24]. Підписали документ Голова та Секретар Виконкому Сумської облради депутатів трудящих А. Абрамов і П. Четверик.

Щоб надати відповідний висновок, була складена детальна довідка, у якій з'ясовувались подробиці стосовно чисельності релігійної громади, необхідності здійснення відправлення культових треб та умови їх виконання. Довідку завірив Уповноважений Ради у справах православної церкви при Сумському облвиконкомі Т. Носуленко, що дало підставу дати позитивну відповідь: «Считаю, что ходатайство... подлежит удовлетворению» [12, с. 26]. Подаємо довідку мовою оригіналу [12, с. 27].

Справка к заключению об открытии церкви в с. Годуновка, Глуховского района, Сумской области