Установи пам’яті: поняття, місія, тенденції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Установи пам'яті: поняття, місія, тенденції

Матяш І.Б.

Анотація

Окреслено спільні завдання та місію архівів, бібліотек, музеїв, з'ясовано сучасні тенденції взаємодії цих інститутів, висвітлено їх спільні витоки, запропоновано визначення поняття «установи пам'яті».

Ключові слова: архіви, бібліотеки, установи пам'яті.

Abstract

Memory institutions: concepts, mission, trends. Сommon tasks and mission of archives, libraries and museums are described. Current trends of these institutions interaction are founded. Their common origins are highlighted. The defi nition of “memory institutions” is proposed.

Keywords: Archives, Libraries, Memory institutions.

Дослідження проблем пам'яті давно вийшли за межі філософських наук і набули міждисциплінарного характеру.

Окремі аспекти проблеми актуальні й для архівознавства. Йдеться зокрема про такі як «архіви і пам'ять»*, «архіви як місця пам'яті», «архівна пам'ять». Спеціальних досліджень потребує також поняття «установи/інститути пам'яті», розуміння їхньої місії та функцій, ролі в сучасному суспільстві. За останню чверть століття цим питанням дедалі більше приділяється уваги в зарубіжній фаховій літературі [1]. Завдання цієї публікації полягає в постановці проблеми в українському архівознавстві та визначенні в загальних рисах змісту поняття «установи пам'яті», окресленні їхніх спільних завдань і місії, з'ясуванні сучасних тенденцій взаємодії цих інститутів.

Обговоренню цієї проблеми присвячено низку архівних форумів: Щорічне зібрання Товариства американських архівістів (Остін, Техас, США, 1985 р.), X Міжнародна конференція країн Центральної і Східної Європи «Архіви серед установ пам'яті» (Варшава, Республіка Польща, травень 2004 р.), XV Міжнародний конгрес архівів «Архіви, Пам'ять і

Знання» (Відень, Австрійська Республіка, серпень 2004 р.), XXXIX Міжнародна конференція «Круглого стола архівів» «Спільна пам'ять через глобалізацію» (листопад 2006 р., Кюрасао, Антильські острови, Нідерланди), XL Міжнародна конференція «Круглого стола архівів» «Співробітництво заради збереження різноманітності» (листопад 2007 р., Квебек, Канада), «Зв'язок пам'яті в архівах, музеях і бібліотеках: взаємодія науки, політики і практики» (жовтень 2007, Вільнюс, Литва), Методологічний семінар в рамках «Гуманітарних читань у РДГУ» «Архіви в системі соціальної пам'яті російського суспільства (комунікативна стратегія історико-культурної спадщини)» (Москва, Російська Федерація, березень 2008 р.), Міжнародна конференція «Спогади про майбутнє» (червень 2010, Гент, Нідерланди); Перша міжнародна конференція з африканських електронних бібліотек та архівів (липень 2009 р., Адіс-Абеба, Ефіопія) та ін.

Національна та історична пам'ять Словосполучення «установи пам'яті» («інститути пам'яті») належить до «метафор» архівістики, які широко побутують у суспільному обігу. Так, архіви часто називають «скарбницями пам'яті нації», «будинками пам'яті», «сховищами пам'яті», архівістів - «зберігачами колективної пам'яті суспільства», архівні фонди - «документальною пам'яттю». У нормативній лексиці поняття «установи пам'яті» не відображено, однак, як справедливо зауважив канадський архівознавець Роберт Едвардс (Robert Edwards), «використання наукових метафор є доповненням до одного з аспектів теорії та методології архівів» [2].

Відтак існує ймовірність залучення цих термінів до професійної терміносистеми архівознавства.

Підходи до розуміння змісту поняття «установи пам'яті» лежать в площині архівософії. Інтерес у цьому контексті має зокрема виокремлення поспіль із такими типами пам'яті як персональна (індивідуальна), соціальна (колективна), історична - «архівна пам'ять». Цікаво, розуміння сутності останнього типу має істотні розбіжності в тлумаченні представників архівознавства та інших соціогуманітарних наук. Так, видатний французький історик, автор концепції «місць пам'яті» П'єр Нора (Pierre Nora) достатньо критично оцінював вплив «архівної пам'яті» (чи «пам'яті-архіву») на суспільну свідомість. Розуміючи діяльність архівів щодо збереження колективної пам'яті як зайві зусилля - «велетенську робота запаморочливого упорядкування матеріальних слідів того, що ми не можемо запам'ятати, і нескінченний список того, що нам, можливо, доведеться згадати», вчений пов'язував «перетворення всього на архіви, недиференційоване розширення меморіального поля, гіпертрофоване роздування функцій пам'яті» з неможливістю передбачити, «що потрібно буде згадувати» [3, с. 26 ]. Відтак П. Нора вживав емоційно забарвлені синоніми до поняття «архівна пам'ять» - «вторинна пам'ять», «пам'ять-протез» [3, с. 29]. Проте, в його типології місць пам'яті архіви посідали одне з перших місць, хоч і з застереженням, що архівосховище можна розглядати як місце пам'яті, якщо «уява наділить його символічною аурою» [3, с. 40]. Суперечлива недооцінка вченим ролі архівів у суспільстві непрямо вказує на потребу ґрунтовного розроблення і постійного удосконалення наукових і правових засад експертизи * Запровадження до наукового обігу поняття «архівософія» як комплексна дисципліна на стику архівознавства, методології та теорії наукознавства і філософії, що вивчає архіви як інформаційну мегасистему загальнопланетарного характеру, належить відомому російську вченому - проф. Т. І. Хорхордіній. Див.: Хорхордина Т. И. От архивоведения к архивософии? К постановке вопроса //Труды Московского историко-архивного института. - М., 1996. - Т. 33. - С. 177-191.

Установи пам'яті: поняття, місія, тенденції цінності архівних документів, а також на необхідність всебічного вивчення ролі архівів у суспільстві. архів бібліотека музей пам'ять

Натомість професор історії і директор аспірантури з питань архівів і діловодства Університету Західного Вашингтону (США) Рендалл Джімерсон (Randall C. Jimerson) розуміє «архівну пам'ять» як «соціальний конструкт, що відображає співвідношення сил у суспільстві» [4, с. 89]. На відміну відП'єраНора, поглиблюючидумку вченого-географа і культуролога, професора Університету Колорадо в Боулдері (США), Кеннета Фута (Kenneth E. Foote), про архіви «як цінний засіб продовження часових і просторових діапазонів людського спілкування» [5, с. 378], він відводить архівістам активну роль посередника між минулим, сучасним і майбутнім, оскільки вони забезпечують відбір (експертизу цінності) документів для зберігання і доступ до архівної інформації. Специфіка позиції Р. Джімерсона в наголошенні відповідальності архівістів перед майбутнім полягає в декларації «активної позиції» архівіста, орієнтованості в майбутнє, здатності впливати на процес формування документальних фондів ще до передавання їх у архіви. Тим самим лише фаховість «зберігачів пам'яті» і усвідомлення ними своєї місії може гарантувати майбутнім поколінням можливість вивчати діяльність і внесок усіх представників суспільства в свою культуру. Очевидно, що лише надійні джерела, відібрані й збережені архівістами, забезпечать об'єктивність відтворення історичних фактів і подій в майбутньому.

Зберігаючи надійні докази для вивчення минулого, архіви складають основу історичної пам'яті. Безпосередній зв'язок із архівною має й індивідуальна пам'ять: історії життя окремих осіб, акумульовані в інформації фондів особового походження чи в «усній історії», є невід'ємною складовою загального портрету людства.

«Створення живої пам'яті історії нашого сьогодення» вважав місією архівістів колишній національний архівіст Канади (1985-1997) і президент Міжнародної ради архівів (1992-1996) Жан-П'єр Валло (Jean-Pierre Wallot). На його думку, відповідальне виконання ними своїх обов'язків сприятиме зосередженню в «будинкахпам'яті» (архівах) «ключів від колективної пам'яті» націй і народів, дозволить захищати їхні права і привілеї, тим самим відкриваючи двері до особистого і суспільного добробуту, який базується на відчутті зв'язку з минулим, усвідомленні своїх коренів, своєї належності та ідентичності [6, с. 18]. Поняття «будинків пам'яті» Ж.-П. Валло близьке до поняття «місця пам'яті» (lieux de mйmoire) П'єра Нора, яке розуміють як різноманітні об'єкти з особливою символічністю, що виконують для відповідної соціальної групи функцію творення Національна та історична пам'ять ідентичності, як конкретні, географічно визначені, так і абстрактні, інтелектуально сконструйовані: географічні місця, пов'язані з певною подією, установи (архіви, музеї), цвинтарі, пам'ятники людям і подіям, будівлі, а також найабстрактніші утворення людини (мова, церемонії, ювілеї), навіть окремі люди - носії історичної пам'яті [3; 7, с. 6-8]. Перевагу об'єктів, артефактів і документів над вербальними і невербальними діями автор концепції «місць пам'яті» вбачає в їхній фізичній довговічності, що дозволяє їм передавати інформацію в різних часових і географічних площинах.

Колективне «пам'ятання» і «забуття», як зазначав відомий канадський учений, професор Університету Манітоби, член королівського товариства Канади канадської Академії наук (2010) Террі Кук (Terry Cook), «відбувається завдяки галереям, музеям, бібліотекам, історичним пам'яткам, громадському визнанню та архівам» [6, с. 18]. Таким чином, поспіль із архівами, участь яких у колективному «пам'ятанні» полягає насамперед у формуванні фондів, зберіганні задокументованої пам'яті та організації доступу до неї, аналогічне завдання притаманне іншим установам як форміспеціально організованої пам'яті, утвореним «у результаті свідомої спроби обмежити забування» [8, с. 19]. Зберігання історико-культурної спадщини - зафіксованих у матеріальній формі видів і проявів суспільної пам'яті - визначає спільність основної соціальної функції і суспільної місії архівів, бібліотек і музеїв, покликаних гарантувати спадкоємність державного, суспільного і приватного життя як на рівні окремих народів і націй, так і на глобальному, всесвітньому рівні. Водночас архіви, бібліотеки й музеї мають і відмінні соціальні функції. На потребу «перегляду усталених здавна поглядів на роль архіву, бібліотеки та музею, цільової постановки їх завдань, пошуку найбільш обґрунтованих форм взаємодії цих наукових установ» та «розмежування їх сфер впливу» одним із перших звернув увагу в середині 1920-х років класик російського архівознавства І. Л. Міяковський [9, с. 46]. Архіви як один із атрибутів державності, зберігаючи автентичні документи, переважно обслуговують правові потреби держави і соціальні запити суспільства, надають документальні підтвердження юридичних прав і соціальних гарантій громадянам, а також задовольняють потреби історичної науки, а в роботі музеїв і бібліотек як інститутів трансляції історичної пам'яті переважають культурно-просвітницькі та науково-пізнавальні функції. Як рівноцінні взаємодоповнювані інформаційні підсистеми єдиної системи накопичення, зберігання та використання історичної пам'яті розглядав музеї, бібліотеки та архіви член-кореспондент РАН В. П. Козлов, наголошуючи, що ефективність зберігання і використання історичної пам'яті залежить від правильності розподілу вектору в спільних зусиллях працівників музеїв, архівів і бібліотек відповідно до об'єктів їх зберігання [10, с. 71]. Таким чином, поняття «установи пам'яті» можна тлумачити як інституції (архіви, бібліотеки, музеї) різної форми власності, що сприяють реалізації основної функції соціальної пам'яті, яка полягає в трансляції накопиченого людством досвіду та ідей в часі та просторі, й призначені для зберігання їїзадокументованих (у різний спосіб) або втілених у предметах/артефактах образів.

Історія установ пам'яті має спільне коріння. Як відомо, документосховища Стародавнього світу одночасно виконували функції і архівів, і бібліотек. Вони засновувалися переважно для зберігання актів, що забезпечували права держави, громадських установ і приватних осіб. Так, у шумерському храмовому архіві у місті Лагаші доби III династії Ура в трьох підземних сховищах зберігалися глиняні таблички з текстами господарського та релігійного характеру. Тель (Ель)-Амарнський архів єгипетського фараона Ехнатона (Аменхотепа IV) мав у своїх «фондах» глиняні таблички, створені вавилонським клинописом і оснащені алебастровими етикетками для полегшення пошуку: дипломатичне листування фараонів XVIII династії - Аменхотепа III та його сина Аменхотепа IV (середина II тис. До н. е.) із сирійськими і палестинськими князями та вавилонськими і митаннійськими царями, угода єгипетського фараона Рамзеса II з царем хеттів Хаттушилем III, укладена 1296 р. до н. е. в Палестині.

Архів хетського царя Суппілуліуми в Каппадокії містив 20 000 глиняних табличок (у тому числі й уривки епосу про Гільгамеша)

Давньогрецька цивілізація залишила згадки про зберігання важливих документів у храмах. Зокрема, збереглися докази існування такого сховища у святилищі Аполлона в Дельфах, де під наглядом жреців у скринях зберігалися вислови оракулів, викарбувані на табличках, обтягнутих шкірою. Сховища створювали і в урядових установах. Відомо, що в афінському Метрооні, розташованому в храмі Великої Матері Богів Кібели (перша половина IV ст. до н.е.), було зосереджено всі державні акти, офіційні примірники творів великих трагіків Есхіла, Софокла та Еврипіда (останні - з ініціативи оратора Лікурга задля убезпечення від самовільних змін і псування з боку акторів), а також приватні документи, що мали особливе значення і суспільний інтерес. Метроон відігравав роль централь-*358 документів були виявлені під час розкопок 1885-1888 рр. на правому березі Нілу, в колишній Амарні (Тель/Ель-Амарні), на місці резиденції фараона Ехнатона (Аменхотепа IV).

Архів виявлено на початку XX ст. під час розкопок палацового архіву міста Хаттушаш (столиці держави хетів) поблизу турецького селища Богаз-Кьой.

Національна та історична пам'ять ного державного архіву Аттики, однак саме терміном «архів» греки ще не послуговувалися. Більше того, у творах ораторів (Демосфена, Лікурга, Есхіна та ін.) для означення будь-якого сховища для писемних матеріалів використовувалося саме слово «Метроон».

Відомий польський архівознавець Станіслав Пташицький (Stanislaw Ptaszycki) зазначав, що саме «як ремінісценція того метроону» постала назва «метрика» як активний компонент професійної термінології [11, s. 8]. Термін «архів» став загальновживаним у I ст. до н. е. для позначення місця зберігання документів державного значення і функціонував паралельно з термінами «документосховище» (латин. «grammatophilakion») та «актосховище» (латин. «chartophilakion»).

У Стародавньому Римі документи офіційного походження також спершу зберігалися в храмах. Наприклад, архів вищої колегії жрецівпонтифіків зберігався в храмах Юпітера Капітолійського та Юнони, архівжреців-фециалів, що виконували важливі функції в процедурах, пов'язаних ізміжнародними зносинами, а згодомскладали ізберігали міжнародні угоди, - у храмі богині вірності Фідес на Капітолії (згорів у 88 р. н. е.), поблизу храму Юпітера. У храмі Сатурна, неподалік приміщення Сенату, документи відкладалися у скарбниці разом із матеріальними цінностями, що й зумовило назву такого сховища - «ерарій» (латин. «Aerarium»), тобто «скарбниця». Ця назва в II ст. н. е.

закріпилася за архівом при Сенаті й побутувала деякий час саме як аналог сучасного поняття про архів. Ерарій у розумінні римлян бувустановою, де зберігалися державні акти й інші офіційні документи, і яка надавала можливість вивчати, копіювати та публікувати документи. Сюди надходили документи Сенату (протоколи засідань, проекти законів із коментарями, записи рішень, затверджені декрети тощо), було перенесено з храму богині Фідес оригінали угод Риму з іноземними державами, а також передавали найважливіші документи інших установ та посадових осіб (цензорські списки, матеріали щодо виборів магістратів та вотування законів, звіти посадових осіб про управління сенатськими провінціями тощо). Тим самим «ерарій» при Сенаті набув значення найважливішого архіву державної влади Римської республіки періоду її розквіту. Зі збільшенням складу документів архіву виникла необхідність у новому спеціально обладнаному приміщенні. Його було побудовано в 78 році до н. е., а «ерарій» змінив назву на «табуляцій» (латин. «Tabularium»), тобто «приміщення для дощок (латин. «Tabula»), у тому числі й дощечок для письма», яка точніше відображала функції та завдання установи й існувала до V ст. н. е. Крім державного «табуляція» практично в усіх багатих будинках існували спеціальні кімнати поряд із атрієм для зберігання родинних архівів - табулінуми (латин. Tabulinum).

Документи зазвичай зберігалися в спеціальних шафах, латинська назва яких («scrinia»), послужила основою для походження ще одного терміна - «скриніум» (латин. «scrinium»), котрим давні римляни називали місце зберігання документів. Поспіль із названими в Давньому Римі побутували й терміни грецького походження: «актосховище» (латин. «chartophylacium»), «документосховище» (латин. «grammatophylacium»).

Слід зауважити, що в Єгипті греко-римського періоду цими термінами не послуговувалися. Для називання державного архіву як установи єгиптяни вживали термін «книгосховище» аж до 307 року н. е., а головнимсховищембула Адріанова бібліотека в Александрії - сховище при храмі Адріана, що поєднувало функції бібліотеки й архіву. Сюди передавали на зберігання найважливіші документи державного значення. Подібні синкретичні сховища функціонували в Карнаку, Луксорі, Фівах.

Таким чином, спершу потреба в утворенні давніх документосховищ була пов'язана з практичними потребами вищої влади, ніж із соціальною пам'яттю. Засновники інформатики в Росії - О. І. Михайлов, А. І. Чорний та Р. С. Гіляревський - стверджували, що «повного оволодіння пам'яттю суспільство досягло лише тоді, коли перейшло від стихійного накопичення інформації про минуле до свідомої її концентрації і перетворення у спеціально заснованих депозитаріях» [12, с.55]. З часом завдання установ пам'яті значно розширилися, сформувалися специфічні функції, які визначили місце і роль у суспільстві цих установ. Водночас в історії архівної, бібліотечної й музейної справи збереглися приклади комплексного підходу до формування фондів: зберігання бібліотеками архівних зібрань, картографічних колекцій, нот і музичних записів, музейних колекцій (БібліотекаКонгресуСША, Національна бібліотекаУкраїни імені В. І. Вернадського, Російська державна бібліотека, Російська національна бібліотека в Санкт-Петербурзі та ін.), поєднання в одній установі функцій архіву і музею (Український національний музей-архів при Інституті громадознавства в Празі, Українськоканадський музей-архів Альберти, Центральний державний архівмузей літератури і мистецтва України, Білоруський державний архів-музей літератури і мистецтва, болгарські «читалишта» [13] та ін.), формування архівами цінних бібліотечних зібрань (наприклад, зібрання рукописних та стародрукованих книг у Російському державному архіві давніх актів). Новий напрямок розвитку взаємин установ зумовив бурхливий розвиток інформаційних технологій.

Національна та історична пам'ять Артикулювання потреби в поглибленні наукової і практичної співпраці основних зберігачів історичної пам'яті щодо вивчення та репрезентації фондів архівів, музеїв і бібліотек як складової пам'яті земної цивілізації стала лейтмотивом XV Міжнародного конгресу архівів у Відні («Архіви, Пам'ять і Знання», 2004).

На сучасному етапі у взаємодії установ пам'яті окреслилися чітко виражені інтеграційні тенденції, зумовлені основною місією установ пам'яті - збирання, зберігання та створення умов для використання інформації, що міститься в документальній спадщині людства. Вони реалізуються як на інституційному рівні в об'єднанні архівів та бібліотек у одну установу національного рівня (Національні бібліотека і архів Єгипту / The National Library and Archives of Egypt; Національна бібліотека і архів Ірану / National Library and Archives of Islamic Republic of Iran; Бібліотека та архів Канади / Library and Archives of Canada та ін.) та ресурсному - в створенні загальних та тематичних об'єднаних інформаційних ресурсів архівів, бібліотек та музеїв. Така взаємодія установ пам'яті особливо важлива в умовах інформаційного суспільства, коли для користувача пріоритетним є швидкий доступ до інформації та її повнота, а не можливість фізичного доступу до документа. Припущення про те, що поширення електронних документів спричинюватиме надалі стирання меж між бібліотечними та архівними документами, тому забезпечення потреб користувачів доби інформаційного суспільства можливе лише шляхом інтеграції інформаційних функцій архівів, бібліотек і музеїв було висловлене відомим польським науковцем, заступником Генерального директора державних архівів Польщі, доктором А. Бернатом (Andrzej Biernat) («Архіви, бібліотеки, музеї: що нас єднає, що розділяє») у його виступі на Міжнародній конференції країн Центральної і Східної Європи 28-29 травня 2004 р. у Варшаві [14, с. 71-83].

Важливе міждисциплінарне/міжінституційне завдання: створення інтегративного інформаційного ресурсу установ пам'яті або інтегрованого доступу до інформації з єдиної інформаційної платформи досі не втратило актуальності й широко реалізується в світі.

Своєрідним інтегративним інформаційним ресурсом світового масштабу, але вибіркового характеру стала заснована 1992 р.

* Міжнародні конференції країн Центральної і Східної Європи відбувалися в Польщі впродовж 1995-2005 рр. Після трагічної смерті в липні 1996 р. генерального директора державних архівів Польщі, засновника та промотора цих конференцій проф. Єжи Сковронека на знак визнання його заслуг перед архівною спільнотою міжнародні зустрічі архівістів у Польщі отримали назву «Сковронківські читання» - «Colloquia Jerzy Skowronek dedicata». Проведення конференцій відновлено проф. Владиславом Стемпняком 2012р.

ЮНЕСКО програма для захисту всесвітньої документальної спадщини, забезпечення рівного доступу до документальних пам'яток, поширення інформації про існування та значущість документальної спадщини «Пам'ять світу» («Memory of the World»), що поширювалася на пам'ятки, які зберігаються в архівах, бібліотеках, музеях [15]. Поняття «Пам'ять світу» розуміється як «документальна спадщина (документована колективна пам'ять народів світу), що становить більшу частину всесвітньої культурної спадщини, за допомогою якої можна простежити еволюцію думки, відкриттів і досягнень людства [15, c. 2]. Воно трактується як загальне надбання, яке всебічно оберігається і захищається в інтересах всіх і має бути доступно на постійних засадах і з належним визнанням культурних традицій і особливостей. Завдання програми насамперед полягають у репрезентації об'єктів документальної спадщини, що має міжнародне, регіональне і національне значення, та сприяння забезпеченню її збереженості й відкритому доступу до неї. У 1995 році на підставі «Загальних керівних принципів» було засновано реєстр «Пам'ять світу», а у 1997 почали вестися міжнародні, національні та регіональні реєстри документальної спадщини. Запровадження Програми стимулювало розроблення подібних європейських, регіональних та національних проектів.

Нанаціональному рівніпоказовоювцьомунапрямі є започаткування у 1996 році програми «Культурна Мережа Австралії» (ACN); електронного каталогу до всіх зібрань (включаючи президентські бібліотеки і регіональні архіви) на базі Національного управління архівів і документівСША; створення інтегрованого інформаційного ресурсу та розроблення засад доступу до нього на основі єдиної платформи задля всебічного задоволення потреб користувачів у межах концепції «спільної спадщини» в Швеції; розроблення Г. В. Боряком концепції зведеного реєстру «Національна архівна спадщина» [16, с. 150-179] та започаткування 2000 року створення електронного архівного ресурсу в Україні, реалізація проекту «створення цифрової пам'яті Судана» (DMS) та ін.

Швидкий розвиток «цифрової культури» в сучасному світі впливає на розуміння ролі архівів, бібліотек і музеїв у сучасному світі, вимагає її коригування і спонукає до формування спільного інформаційного продукту установ пам'яті, розроблення методологічних та методичних підходів до його створення.

* До Міжнародного реєстру включено два українські об'єкти: Зiбрання фонографiчних записiв єврейського музичного фольклору (1912-1947) / Collection of Jewish Musical Folklore (1912- 1947) (2005) в Національній бібліотеці України імені В.І. Вернадського, Київ та частина об'єкту «Архіви Радзивіллів та Несвіжська Національна та історична пам'ять

Проблеми створення спільного інформаційного ресурсу все частіше стають предметом обговорення архівних, бібліотечних і музейних конференцій («Пам'ять у цифрах. Зв'язок пам'яті в архівах, музеях і бібліотеках: взаємодія науки, політики і практики» (Вільнюс, Литва, 2007), Перша міжнародна конференція з африканських електронних бібліотек та архівів (Адіс-Абеба, Ефіопія, 2009); Міжнародна конференція «Спогади про майбутнє» (Гент,

Нідерланди, 2010) та ін. Розширення можливостей репрезентації інформаційних ресурсів у мережі Інтернет визначає подальше перспективу взаємодії установ пам'яті, узагальнену в думці сучасного американського вченого Майкл Бакленда, котрий наголошував на необхідності послідовної організації надання архівами, бібліотеками й музеями і близькими до них організаціями онлайнінформаційних послуг [18]. Свідченням активізації інтеграційних тенденцій у архівно-бібліотечно-музейній сфері можна вважати й появу численних онлайн-музеїв [19], запровадження в університетські програми навчального курсу, присвяченого установам пам'яті (наприклад, Науково-дослідний семінар з архівів і установ соціальної пам'яті в Мічиганському університеті) [20].

Загалом лише загальне окреслення проблеми взаємодії «установ пам'яті» показує її актуальність на тлі якнайширшого вивчення в зарубіжних країнах для української історичної науки, як у теоретичному, так і в практичному плані. Особливе значення в сучасних умовах має створення інформаційних систем про фонди і колекції установ пам'яті, орієнтованих на задоволення потреб широкого кола користувачів, та повноцінне включення українських об'єктів до реєстрів Програми «Пам'ять світу».

Определены общие задачи и миссии архивов, библиотек, музеев, выяснены современные тенденции взаимодействия этих институтов, отражены их общие истоки, предложено определение понятия «учреждения памяти».

Список використаних джерел

1. Див.: Kenneth E. Foote. To Remember and Forget: Archives, Memory, and Culture // The American Archivist. - 1990. - Vol. 53, Summer. - P. 378-392; Barbara L. Craig. Literature on Memory and Their Pertinence to Archives // The American Archivist. - 2002. - Vol. 65, Fall / Winter. - P. 276-289;

2. Randall C. Jimerson. Archives and memory // OCLC Systems & Services. - 2003. - Vol. 19, Iss. 3. - Р. 89-95; Sue McKemmish, Anne Gilliland, Eric Ketelaar. Communities of Memory: Pluralising Archival Research and Education Agendas // Archives & Manuscripts. - 2005. - Vol. 33. - P. 146-175;

3. Richard J. Cox. Public Memory Meets Archival Memory: The Interpretation of Williamsburg's Secretary's Offi ce // The American Archivist. - 2005. - Vol. 68, Fall/Winter. - P. 279-296; Archives Power: Memory, Accountability, and Social

4. Justice by Randall C. Jimerson. - Chicago: Society of American Archivists, 2009. - 466 p.; Jeannette A. Bastian. Flowers for Homestead: A Case Study in Archives and Collective Memory // The American Archivist. - 2009. - Vol. 72, Spring/Sammer. - P. 113-132; Pessach, Guy. Memory Institutions: Social Remembering, Privatization and its Discontents. Cardozo Arts & Entertainment Law Journal, Forthcoming. Available at SSRN. - [Електронний ресурс].

5. «With Respect to Original Order»: Changing Values in Archival Arrangement by Robert Edwards // AABC Newsletter. - Vol. 11. No. 1. - 2001, Winter. AABCNewsletter-2001-Winter.pdf.

6. Нора Пьер. Проблематика мест памяти // Франция-память / П. Нора, М. Озуф, Ж. де Пюимеж, М. Винок. - СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 1999. - 17-50.

7. Randall C. Jimerson. Archives and memory // OCLC Systems & Services. - 2003. - Vol. 19, Iss. 3. - Р. 89-95.

8. Kenneth E. Foote. To Remember and Forget: Archives, Memory, and Culture // The American Archivist. - 1990. - Vol. 53, Summer. - P. 378-392.

9. Cook T. What is past is prologue: A history of archival ideas since 1898, and the future paradigm shift // Archivaria. - 1997, Spring. - Vol. 43. - P. 17-63.

10. Див.: History and Memory in African-American Culture. Ed. by

11. Gtntvieve Fabre and Robert O'Meally. - New York, Oxford: Oxford univ. press, 1994. - 325 p.

12. Кознова И. Е. XX век в социальной памяти российского крестьянства / И. Е. Кознова. - М., 2000. - 207 с.

13. Мияковский И. Л. Архив, библиотека, музей / И. Л. Мияковский // Архивное дело. - 1926. - Вып. 5/6. - С. 45-56.

14. Козлов В. П. Музеи, библиотеки, архивы в системе исторической памяти / В. П. Козлов // Отечественные архивы. - 2004. - № 6. - С. 71-75.

15. Ptaszycki S. Archiwum - Archeion. Rozwazania etymologicznohistoryczne // Archeion. - 1928. - T. 3. - S. 1-11.

16. Михайлов А. И., Черный А. И., Гиляревский Р. С. Основы информатики / А. И. Михайлов, А. И. Черный, Р. С. Гиляревский. - Изд. 2-е, переработ. и дополн. - М.: Наука, 1968. - 756 с.

17. Archives among the Memory Institutions: Papers of the International

18. Conference, Warsaw, May 28-29, 2004 / The Head Offi se of State Archives; ed.

19. By A. Biernat and W. Stepniak. - Warszawa, 2004. - 250 p.

20. Память мира. Общие руководящие принципы сохранения документального наследия / Подготовлено для ЮНЕСКО Реем Эдмондсоном. - 2002. - 73 с.

21. Національна та історична пам'ять Боряк Г. Національна архівна спадщина України та Державний реєстр «Археографічна україніка»: архівні документальні ресурси та науково-інформаційні системи / Г. Боряк. - К., 1995. - 347 с.

22. Buckland Michael. What Kind of Science Can Information

23. Science Be? // Journal of the American Society for Information Science and Technology. - 2012. - Vol. 63, No. 1, January. - P. 1-7.

24. 20. Див., наприклад: Archives, Dokumentation and Institutions of Social Memory: Essays from the Sawyer Seminar/ Ed. By Fracis X Вlouin Jr.

25. And William G. Rosenberg. - Oxford: Oxford University Press, 2004. - 504 p.

Размещено на Allbest.ru