Роззброєння членами Карпатської січі Чехословацьких військ в умовах агресії Угорщини проти Карпатської України (14-16 березня 1939 року)

Размещено на http://www.allbest.ru

Роззброєння членами Карпатської січі Чехословацьких військ в умовах агресії Угорщини проти Карпатської України (14-16 березня 1939 року)

Анотація

Мета дослідження - проведення аналізу акцій з роззброєння частин і підрозділів чехословацької армії, фінансової сторожі, жандармерії та прикордонної охорони (StOS) на території Карпатської України протягом 14-16 березня 1939 р. членами Карпатської Січі з метою організації належного опору угорській агресії.

Наукова новизна полягає у тому, що вперше в історіографії на основі невідомих чеських архівних документів розкрито масштабну операцію новосформованих збройних сил Карпатської України з роззброєння чехословацьких підрозділів, що відступали на всій території краю.

Висновки. Роззброєння чехословацьких військ відбувалося у надзвичайно короткий проміжок часу перед самим приходом гонведів за декількома сценаріями: 1) шляхом добровільної передачі зброї і влади на місцях січовикам за наказом вищого командування; 2) шляхом домовленостей між українськими та чехословацькими офіцерами; 3) зброй них сутичок і протистояння. Найбільшого масштабу акції з роззброєння набули на Воловеччині, в околицях Хуста, на Перечинщині та Великоберезнянщині. Найзапекліше протистояння від - булося на Воловеччині, а також поблизу румунського кордону на сході краю. Певною мірою ці сутички слід розглядати як продовження чесько-українського збройного конфлікту в Хусті та його околицях 13-14 березня 1939 р. Відібрана у чехів зброя склала левову частку арсеналу новонародженого українського війська. За найбільш скромними підрахунками, в результаті згаданих акцій карпатські січовики здобули понад тисячу гвинтівок, кілька десятків кулеметів, чимало гранат, амуніції та обмундирування, зокрема металеві шоломи, які стали незамінними під час боїв із угорськими військами. Цим озброєнням були забезпечено щонайменше 600-800 карпатських січовиків.

Ключові слова: Карпатська Україна; Карпатська Січ; че хословацькі війська; роззброєння; Угорщина.

Annotation

The dissarmament by members of the Carpathian sich of CZECHOSLOVAK troops amid hungarian agression Against Carpatho-Ukraine (14-16 march 1939)

Oleksandr Pahiria Candidate of Historical Science, Senior Research Fellow of the Memorial Museum of «Territory of Terror», Lviv, Ukraine

Постановка проблеми

У середині березня 1939 р. у Центрально-Східній Європі відбулися кардинальні територіальні зміни, пов'язані з дезінтеграцією ЧехоСловаччини та окупацією її земель гітлерівською Німеччиною. Внаслідок проголошення не - залежності Словаччини (14 березня 1939 р.) та розпаду Чехословацької державності найсхідніший регіон республіки - Карпатська Україна - проголосила самостійність та розпочала формування власних збройних сил - Національної Оборони на чолі з полковником Армії УНР Сергієм Єфремовим. Їхнім первісним при значенням був захист кордонів Карпатської України від збройної агресії з боку гортистської Угорщини, що за прихованою згодою Берліна вранці 14 березня 1939 р. розпочала окупацію краю.

На порядку денному новосформованого українського командування відразу постало питання проведення мобілізації, комплектування відділів та їх озброєння. В умовах відсутності достатньої кількості зброї єдиним шляхом для організації належного опору угорським військам, які з 15 березня 1939 р. пере йшли у загальний наступ, було проведення роззброєння частин і підрозділів чехословацької армії, фінансової сторожі, жандар - мерії та прикордонної охорони (StOS), що відступали в сусідні країни (Румунію, Польщу та Словаччину), а також захоплення військових складів на території краю.

Аналіз останніх досліджень

У науковій історіографії проблема роззброєння карпатськими січовиками чехословацьких військ в умовах початку збройної агресії гортистської Угорщини проти Карпатської України знайшла тільки часткове висвітлення. У вітчизняних працях, присвячених питанню оборони Карпатської України та Карпатській Січі, акції з роззброєння чехословацьких військ майже не згадуються (Вегеш, 1996a, с. 147 159; Вегеш, 1996b; Вегеш, Делеган, Довганич та ін., 2002, с. 280 293; Вегеш, 2005, с. 157-167; Буковський & Вегеш, 2002; Буковський, 2004; Буковський, 2013a, c. 160-166; Буковський, 2013b, с. 360-365; Топальський, 2010, с. 401-406; Краснодемська, 2017, с. 246-257). У чеській військово-історичній літературі цю про блему частково висвітлювали дослідники Отта Голуб (Holub, 1969, s. 48-49; Holub, 1987) та Радан Лашек (Lasek, 2008; Lasek, 2009, s. 21-29). У польській історіографії окремі епізоди протистояння між чехословацькими військами та карпатськими січовиками на ґрунті зброї аналізували Міхал Ярнецький та Пьотр Кулаковсь - кий (Jamecki & Kolakowski, 2017, s. 311-329). Водночас цілком помилковою є теза словацького історика Петера Шворца (Svorc, 2007, s. 242, 250) про те, що загалом роззброєння січовиками чехословацьких військ зазнало невдачі.

Виділення нерозв'язаних раніше частин загальної проблеми

Більшість науковців акцентують на описі бойових дій чехословацьких підрозділів та карпатських січовиків проти угорських військ, в той час як чесько-українське протистояння у тилу Карпатської України за контроль над зброєю та амуніцією залишається недостатньо вивченим. Для кепсько озброєних українських відділів питання озброєння було життєво важливим з огляду на швидке просування угорських військ, а відтак аналіз цих акцій дасть можливість сформувати уявлення про їхній масштаб та значення для посилення боєздатності відділів Національної Оборони Карпатської України.

Визначення мети та завдань дослідження

Метою цієї статті є проведення аналізу акцій з роззброєння частин і підрозділів чехословацької армії, фінансової сторожі, жандармерії та прикордонної охорони (StOS) на території Карпатської України про - тягом 14-16 березня 1939 р. членами Карпатської Січі з метою організації належного опору угорській агресії. Стаття базується на широкому колі джерел із чеських архівів, зокрема реляціях і спогадах колишніх чехословацьких командирів, членів StOS та жандармів із двох великих архівних збірок. Одна з них зберігається у Національному архіві Чеської республіки у Празі і містить переважно свідчення жандармів, записані за гарячими сліди дами невдовзі після евакуації із Карпатської України до чеських земель у другій половині березня - на початку квітня 1939 р. Дру га збірка стала результатом документування у 1946 р. Корпусом національної безпеки ЧСР заслуг колишніх чехословацьких війсь ковослужбовців у захисті республіки напередодні Другої світової війни. Вона зберігається цілісною архівною колекцією у від - ділі Архіву безпекових органів у Каніце (Брно). Певну частину цих свідчень у скороченому вигляді було опубліковано у науково- популярній книзі чеського історика Радана Лашека, присвяченій діяльності SOS на території Підкарпатської Русі у 1938-1939 рр. (Lasek, 2008).

Результати дослідження

Відсутність зброї була однією з ключових проблем від моменту створення Організації Народної Оборони «Карпатська Січ» (ОНОКС) 9 листопада 1938 р. як парамілітарної організації, місією якої була «оборона державних і національних інтересів Підкарпатської Русі та плекання оборонного духа в українськім громадянстві, поборювання протидержавної пропаганди та різностороння підтримка правительства Під - карпатської Руси, зокрема для утримання ладу та безпеки» (ДАЗО, ф. 3, оп. 1, спр. 19, арк. 19).

Коріння проблеми сягало чехословацького законодавства, яке закріплювало право на носіння зброї лише за чехословацькою армією та органами державної безпеки. Згідно з рішенням автономного уряду Підкарпатської Русі від 29 жовтня 1938 р. до останніх належали армія, жандармерія та державна поліція. Відповідальність за загальну координацію їхньої діяльності покладалася на чехословацькі збройні сили (VHA, fond MNO, HS, oper. oddel. 3, inv. C. 5346, kart. 23).

Не маючи формального права на носіння та використання зброї, відділи Карпатської Січі, проте, залучалися чехословацькими військовими для проведення розвідки та засідок на диверсійні відділи поляків на північній ділянці кордону Підкарпатської Русі, починаючи з кінця листопада 1938 р. Легку вогнепальну зброю (револьвери та гвинтівки) перші відділи січовиків отримали саме з рук чехословацьких військових (VHA, fond MNO, HS, oper. oddel. 3, inv. C. 5346, kart. 23), які вважали ефективною так тику співпраці з «недержавним актором» задля протидії викликам «гібридної» загрози з боку сусідніх Польщі та Угорщини, які восени 1938 р. намагалися дестабілізувати ситуацію у краї шляхом засилання диверсійних загонів через кордон (Пагіря, 2016, с. 292-323).

Після короткого періоду співпраці з карпатськими січовиками у боротьбі з польськими та угорськими терористами (листопад-грудень 1938 р.) чехословацьке командування почало всіляко блокувати видачу зброї ОНОКС, вбачаючи в останній за - грозу для себе. Найбільш послідовно ця політика впроваджувалася вже після призначення 16 січня 1939 р. на посаду третього міністра в уряді Карпатської України чеського генерала Лева Прхали, який перед тим успішно блокував озброєння Глінковоїгвар - дії у Словаччині. Це у подальшому призвело до спроб карпатських січовиків нелегально викрасти зброю із чехословацьких складів та зрештою, - до збройного зіткнення з чехословацькими військами на вулицях Хуста в ніч з 13 на 14 березня 1939 р. (Пагіря, 2019, с. 21-37).

На момент проголошення незалежності Карпатської України ввечері 14 березня 1939 р. у розпорядженні Карпатської Січі в Хусті було всього 50 гвинтівок і 200 пістолетів, які січовики після припинення боїв із чехословацькими військами склали прем'єр- міністру Августину Волошину (На зов Києва, 1993, с. 41). В умовах початку військової агресії сусідньої Угорщини, уряд Карпатської України на чолі з А. Волошиним ще ввечері 14 березня ухвалив рішення про початок оборони краю, а вранці наступного дня видав наказ про створення збройних сил - Національної Оборони Карпатської України на чолі з полковником Сергієм Є ремовим. Основним завданням нового командування було провести мобілізацію особового складу, укомплектувати відділи і за безпечити їх озброєнням та обмундируванням.

Попри наявність людського резерву (тільки протягом 14 15 березня 1939 р. зголосилося пр. 2-3 тис. добровольців (Єфремов, 2009, с. 29)), армія Карпатської України не була в змозі ре крутувати всіх бажаючих у боєздатні підрозділи через відсутність достатньої кількості зброї, амуніції та обмундирування. Для ведення переговорів із командуванням 12 -ї чехословацької дивізії, яка здійснювала оборону краю на першому етапі (14-16 берез ня), з приводу можливості передачі зброї карпатським січовикам до Сваляви виїхав військовий міністр Степан Клочурак. Однак досягнути домовленості з чеськими офіцерами йому не вдалося, внаслідок чого він був змушений відступити разом зі штабом 12-ї дивізії у Словаччину.

Відтак, єдиним шляхом для організації збройного опору угорським військам, які з 15 березня 1939 р. перейшли у загальний наступ, було проведення роззброєння частин і підрозділів чехословацької армії, фінансової сторожі, жандармерії та прикордонної охорони (StOS), що відступали в сусідні країни (Румунію, Польщу та Словаччину), а також захоплення військових складів на території краю.

Вже у другій половині 15 березня дві сотні січовиків про - вели роззброєння місцевих сил чехословацької жандармерії, фінансової сторожі, державної поліції та StOS (загалом пр. 250 осіб), які скупчилися поблизу владної будівлі перед відходом у Румунію. Чехословацьке командування погодилися добровільно від - дати січовикам для протистояння угорським військам дві третини штатної зброї, залишивши собі натомість решту для проведення евакуації. Представники влади Карпатської України надали запевнення у тому, що зброя не буде використана проти чехів. Однак дуже швидко січовики забули про цю домовленість, продовжуючи здійснювати напади на чехословацькі підрозділи, що відступали через Хуст у бік Румунії. У відповідь чехи почали створювати окремі відділи, які роззброювали членів Карпатської Січі (ABS, Bmo-Kanice, sygn. A 15, inv. с. 64, kr. 42, s. 743-744).

У подальшому роззброювалися також поодинокі групи чехословацьких військ, які відступали на схід через столицю Карпатської України. Щоб уникнути сутичок із армією та жандармерією, Начальна Команда Карпатської Січі вийшла на зв'язок і домовилася із командуванням 45-го піхотного полку, який відступав до румунського кордону, про передачу січовикам ще 200 гвинтівок, 20 тис. набоїв і військове обмундирування (Єфремов, 2009, с. 50). Те, що було практично неможливим у часи автономії, коли чехи завзято опиралися озброєнню Карпатської Січі, стало реальністю лише перед обличчям спільної загрози.

Із чехословацького боку ініціативу у врегулюванні інцидентів із січовиками на ґрунті озброєння перебрав на себе командир хустського батальйону StOS підполковник Антонін Земан. Одягнувши синьо-жовту пов'язку, він разом з групою наближених офіцерів 15 березня 1939 р. виїхав до Великої Копані, де став посередником у переговорах між відділом січовиків і чехословацькими військами, яких перші намагалися роззброїти. У результаті сприяння чехи отримали пропуск, а січовики - час тину зброї, з якою потягом вирушили до Королева над Тисою (Narodni archiv v Praze, fond MV I - SR (1075-2), inv. C.12 882, sign. 13-25-9, k. C. 6083; Балега, 1996, с. 136). Із цього приводу пресове бюро Карпатської України відзначало: «Головна Коман - да армії Карпатської України подає до відома, що командант чеської сторожі (жандармерії) полк. Земан проголосив наказ видати зброю українській владі. Становище полк. Земаня ставить Головна Команда Карпатської України з признанням як гідний наслідування приклад для командантів чеських військових частин» (Новий час, 1939, с. 3).

Подібне «дипломатичне» втручання підполковнику Земану довелося здійснити також 16 березня, коли об 11 год. останні підрозділи чехословацького війська, що від'їжджали з Хуста, були зупинені кількома січовиками з легкими кулеметами, які намагалися силою відібрати у чехів зброю (Narodni archiv v Praze, fond MV I - SR (1075-2), inv. C.12 882, sign. 13-25-9, k. C. 6083).

Частину озброєння українці знайшли у покинутих чехами військових казармах у Хусті. Нею відразу було оснащено новобранців, які у складі невеликих відділів відправлялися на «угорський фронт». Загалом в Хусті та його околицях, за неповними дани - ми, січовикам вдалося реквізувати понад 350 гвинтівок і 15 важких кулеметів (ЦДАВО України, ф. 4465с, оп. 1, спр. 126, арк. 56). Цією зброєю було споряджено чотири січові відділи, які 15-16 березня вирушили у напрямку Севлюша та Іршави (Назов Києва, 1993, с. 51).

Роззброєння січовиками чехословацьких військ і жандар - мерії 15-16 березня 1939 р. джерелами зафіксовано у багатьох населених пунктах Карпатської України - Перечині, Малому Березному, Воловому, Торуні, Прислопі, Майдані, Верхніх Верецьках, Іршаві, Білках, Довгому, Липчі, Березовому, Вишньому Шарді (зараз Широке), Великій Копані, Королеві, Хусті, Драговому, Сокирниці, Буштині, Тереблі, Вонігово, Тячеві, Тересві тощо, Ве - ликому Бичкові та ін. Як зазначав Є. Врецьона: «Остаточно було вже все одно, чи доведе це до нового удару з ними. Краще конфлікт ніж безборонність» (Карпатська Україна в боротьбі, 1939, с. 116).

Широка географія роззброєння дає підстави говорити про масштабну скоординовану операцію, яка проходила за наказом Начальної Команди, зокрема начальника генштабу полковника Михайла Колодзінського, одночасно у багатьох місцевостях краю. Останній був прихильником того, щоб «шукати зброю на місці», і покладав великі сподівання на захоплення військових складів чехословацької армії на території Карпатської України у момент розпаду Чехо-Словаччини (Мірчук, 1968, с. 554-555).

Лише у деяких населених пунктах через рішучий спротив чехів ці спроби не увінчалися успіхом. Зокрема це сталося у с. Ставне Великоберезнянського округу, де командир місцевої жандармерії Йозеф Рихлік заявив, що буде готовий у разі нападу застосувати для оборони всю наявну зброю. Незважаючи на по - грози, вже наступного дня січовики роззброїли тут відділ жандармів, який відступав до Великого Березного із Волосянки (Lasek, 2008, s. 50-51; Narodrn archiv v Praze, fond MV I - SR (1075-2), inv. c.12 882, sign. 13-25-9, k. c. 6083). Так само відмовив скласти зброю командир жандармерії у с. Вишково Хустського округу Василь Рішко (Narodni archiv v Praze, fond MV I - SR (1075-2), inv. C.12 882, sign. 13-25-9, k. с. 6083). Принциповість проявила і жандармська дільниця у с. Чумальово Тячівського округу, яка 15 березня 1939 р. була оточена січовим відділом у кількості 50 чол. на чолі з галичанином Омельком Левенцем (Lasek, 2008, s. 250). Там, де чехословацькі війська були у більшості й виявляли не поступливість, січовики зазвичай відступали. Як пригадував один із жандармів, що відходив у напрямку Хуста: «В одному селі під Хустом зіштовхнулися наші стражі на озброєних членів організації «Січ», які заявили, що ми всі мусимо здати зброю. Втім, коли ми зазначили, що у нас є сильний озброєний підрозділ і що зброю добровільно не здамо, пропустили нас без будь-якого насильства» (Narodm archiv v Praze, fond MV I - SR (1075-2), inv. C. 12 882, sign. 13-25-9, k. C. 6083).

Проходячи Хустом, розрізнені групи чехословацьких війсь ковослужбовців намагалися гуртуватися, аби відбити потенцій - них зазіхачів на їхню зброю. Як свідчив жандарм Франтішек Стру на, який виступив ініціатором одного з таких формувань: «На власну відповідальність я зібрав частину станції Фанчиково, а також жандармів з інших станцій і перейняв командування. Ми йшли закритим підрозділом під захистом міста. В цей час було здійснено багато спроб з боку січовиків роззброїти нас. Ці спроби з мого боку були енергійно відбиті. Мій відділ складався загалом із 15 жандармів з одним легким кулеметом; кожен службовець мав по 300 набоїв до гвинтівки та 10 ручних гранат (...). Перед владною будовою була знову здійснена спроба роззброєння нашого відділу, цей раз вже старшими січовими офіцерами. Ми поставили запеклий опір, попередивши: якщо хтось наблизиться до одного із жандармів, ми відразу відкриємо вогонь. Піс - ля цього ми вже без пригод перейшли до чехословацького гарні - зонного командування, де були зосереджені танки й бронемашини» (ABS, Brno-Kanice, sygn. A 15, inv. C. 64, kr. 42, s. 531-532).

За висловом заступника командира роти StOS Яна Свободи, чехословацькому офіцеру «було б безпечніше на вулиці в Будапешті, ніж в той час у Хусті». Роззброєння подекуди відбувалося у досить брутальний спосіб із конфіскацією особистих речей, грошей та інших матеріальних цінностей, погрозами смер тю і моральним приниженням (Lasek, 2008, s. 221). Після кон флікту 13-14 березня 1939 р. у Хусті присутність чехословаць ких військ на території Карпатської України в очах січовиків ос -таточно втратила свою легітимність. У новій політичній реаль -ності останні певною мірою намагалися помститися за жертви своїх побратимів минулого дня.

Яскравою ілюстрацією таких мотивів агресії проти чехів є зокрема випадок, який трапився 15 березня у с. Теребря, округ Тячів, де натовп місцевих селян (800 осіб) вимагав негайної пе -редачі жандармської дільниці Карпатській Січі, погрожуючи вби ти чеських жандармів за розстріляних 14 березня січовиків у Хус- ті. За вказівкою тячівського окружного уряду місцеві правоохоронці були змушені передати дільницю разом зі зброєю та інвентарем до рук січовиків (Narodni archiv v Praze, fond MV I - SR (1075-2), inv. c.12 882, sign. 13-25-9, k. c. 6083).

Подібна ситуація трапилася у с. Сокирниці Хустського ок - ругу: «15 березня 1939 року прийшов на жандармську дільницю у Сокирниці командир місцевої організації Січ із декількома членами організації та зажадав видати їм зброю для виконання охоронної та гарнізонної служби. Водночас решта членів організації зібралися перед станцією, очікуючи на закінчення переговорів. Коли ж було неможливо зв'язатися з командуванням, цій організації були видані гвинтівки, ремені, сумки, кулемет та на - бої, що були на станції» (Narodni archiv v Praze, fond MV I - SR (1075-2), inv. c.12 882, sign. 13-25-9, k. c. 6083).

У с. Вишня Шарда (зараз с. Широке Виноградівського р-ну) відділ січовиків чисельністю 120 осіб під керівництвом місцевого вчителя Івана Вереша отримав зброю від відділу жандармів (10 чол.), що на чолі з українцем штабним ротмістром Химин - цем відступала із Чингави (сучасна Боржава) на Хуст. Залишена зброя (1 легкий кулемет, 9 гвинтівок, 8 автоматичних пістолетів та 5 ручних гранат) стала переконливим аргументом згодом під час роззброєння січовиками сотні чехословацьких військ, що від ступала із Великих Ком'ят. Завдяки акції було здобуто додатково 3 важкі кулемети та велику кількість крісів, ручних гранат, револьверів та набоїв (Свобода, 1939d, с. 2).

Напади на колони чехословацьких військ і поліції часом набували форм полювання. Так, на відтинку шляху між Іршавою та Хустом групу службовців фінансової сторожі та StOS (60-70 осіб) у кількох місцях намагався атакувати озброєний відділ січовиків із 25-ти осіб, який під прикриттям ночі з 15 на 16 березня 1939 р. таки роззброїв авангард чехів по дорозі у с. Липча Хустського округу (Narodni archiv v Praze, fond MV I - SR (1075 2), inv. c.12 882, sign. 13-25-9, k. c. 6083). Водночас у с. Драгово цього ж округу чехословацькі жандарми були роззброєні натовпом селян у кількості 300 осіб.

Подекуди акції із роззброєння супроводжувалися збройними сутичками та жертвами, які можна розглядати як продовження українсько-чеського конфлікту 13-14 березня 1939 р. Ще на передодні 14 березня 1939 р. окружна команда ОНОКС у Воловому на чолі з комендантом Степаном Фігурою розробила деталь ний план роззброєння чехословацьких військ і підрозділів при - кордонної охорони у Волівському окрузі. Після початку кровопролитних сутичок у Хусті за наказом Головної Команди цей план був відразу. Відтак протягом 14-15 березня 1939 р. гарні зон Карпатської Січі в Торуні на чолі з чотарем Степаном Гинилевичем («Дубиком») у кількості 25 січовиків за підтримки місцевих селян провів роззброєння відділів фінансової сторожі та жандармерії у Торуні (16 осіб), Прислопі (14 осіб), Лопуш- ному, Репинному та Майдані (6 осіб). «О 12-й годині [14 березня - О.П.] дільниця зазнала нападу членів Карпатської Січі, які були озброєні пістолетами та гвинтівками Маузера, - пригадував торунський жандарм Йозеф Троукал. - Вони нас роззброїли та ув'язнили у приміщенні парафіяльного приходу, де розташовувався січовий гуртожиток. Тут ми перебували до 15 березня 1939 р., коли були звільнені о 14 год. (...) З нашого боку не чинилося жодного опору через значну перевагу членів Карпатської Січі» (Narodni archiv v Praze, fond MV I - SR (1075-2), inv. c.12 882, sign. 13-25-9, k. c. 6083).

Після роззброєння жандармів у Торуні січовики при допомозі півсотні місцевих озброєних селян вирушили до Прислопа, де вступили у сутичку з місцевим відділом жандармерії. Пере - стрілка тривала понад шість годин, у результаті чого загинуло по двоє осіб з кожного боку й отримали поранення двоє (Гренджа - Донський, 1987, с. 240; Narodni archiv v Praze, fond MV I - SR (1075-2), inv. c.12 882, sign. 13-25-9, k. c. 6083). «Хтось вис трілив у вікно нашої кімнати, лампа розлетілася і впала на підлогу, - оповідав чеський жандарм Адольф Хайжек, що служив у

Прислопі. - Коли я виглянув зі дільниці, фінансисти вже стріляли з кулеметів, гвинтівок і кидали гранати. Ми чули болісні сто - гони та крики про допомогу з помешкання фінансового службовця Андрашка, який був поранений, лежачи там. За хвилину з його помешкання вибіг січовик з пістолетом в руках, я вистрілив у нього з гвинтівки, після цього зав'язалася коротка перестрілка, був поранений в ногу фінансист Йозеф Буцек. Через втрати і відсутність іншого виходу, ми почали махати білим прапорцем (...) За хвилину почувся оклик: «Залишити зброю на дільниці й вийти всім на вулицю». Я залишив свою гвинтівку на ліжку і вийшов з останніми жандармами зі дільниці. Тут до мене підскочив січовик і почав стягувати ремінь, шолом та обшукувати кар - мани. Я мав при собі одну наступальну гранату, пачку набоїв до легкого кулемету, 500 корун та кишеньковий ніж. Це все від ме не відібрали, а в якості подяки я отримав від одного січовика кіль - ка ляпасів та два удари ліктем в груди» (Narodni archiv v Praze, fond MV I - SR (1075-2), inv. c. 12 882, sign. 13-25-9, k. c. 6083).

У результаті сутички у полон до січовиків потрапили жандармів і службовців фінансової сторожі. При цьому було реквізовано великий арсенал зброї та амуніції: 290 гвинтівок, легких і 1 важкий кулемет, 65 револьверів, 25 гранатометів, 62 протигазні маски, 600 гранат, 62 шоломи, 600 набоїв до пістолетів, 60 тис. набоїв до гвинтівок, 12 тис. протитанкових куль, 2 вантажні машини та інше технічне знаряддя. Частину зброї вдалося переправити за допомогою зв'язкових до Хуста. Після цього січовики провели набір добровольців у селах Торунь, Ново селиця, Ляховець, Бистрий і Майдан, внаслідок чого було сформовано дві сотні (загалом 400 осіб), куди записалися здебільшого колишні вояки австро-угорської армії (Карпатська Україна в боротьбі, 1939, с. 51, 76-78; Белей, 2005, с. 8-10).

Чехословацький гарнізон у Воловому, дізнавшись прозаво рушення у Торуні, вислав для визволення полонених жандармів дві роти війська. Січовики вдалися до хитрощів, перевдягнулися у чехословацьку уніформу та звели поблизу Лопушного бари - кади з кількома кулеметними гніздами. Це дало змогу ввести че хів в оману та захопити їх зненацька вогнем із засідки. У резуль таті сутички було легко поранено кількох вояків і вбито коман - дира чоти Степана Рошка із 45-го піхотного полку (Holub, 1987, s. 181; Гренджа-Донський, 1987, с. 241; Свобода, 1939a, с. 2; Кар патська Україна в боротьбі, 1939, с. 108; VHA, fond MNO, HS, oper. oddel. 2, inv. с. 16318, sign. 48 4/11, k. 13023).

«Десь біля восьмої години вже здалека почулось гуркотіння тяжких військових вантажних авт, із -закривулі засвітили рефлектори. Перед барикадами авто нагло стали, на них можна було бачити до триста люда, польово озброєних вояків, у шоломах. Та поки ті ще вспіли злізти з авт, січовий рій освітив автаракетами, десятка січових скорострілів затарахкотіла, градом си пались кулі у ворога. Військо повискакувало із самоходів у ярки і почало відстрілюватися. Але третина війська полягла при пер - шомускорострільному барабанному вогні, між ними і сам комендант цієї чеської карної експедиції» (Гренджа-Донський, 1987, с. 241), - писав у своєму щоденнику журналіст і письменник Василь Гренджа-Донський.

Українські мемуарні джерела говорять про 20-100 загиб лих чехословацьких вояків у бою між Лопушним і Торунем (Сво бода, 1939a, с. 2; Карпатська Україна в боротьбі, 1939, с. 108), натомість як за чеськими даними безповоротні втрати останніх становили лише двоє вбитих (VHA, fond MNO, HS, oper. oddel. 2, inv. C. 16318, sign. 48 4/11, k. 13023). Як би там не було, чехо словацькі війська зазнали поразки і були змушені повернутися до Волового, звідки невдовзі розпочали евакуацію в Румунію. 15 березня 1939 р. до них приєдналися 22 торунські жандарми, звільнені січовиками з полону. Влада у Волівському окрузі на короткий час перейшла до окружної команди Карпатської Січі на чолі зі Степаном Гинилевичем.

У с. Верхні Верецьки, округ Воловець, загін січовиків у кількості 100 осіб, озброєний гвинтівками, ручними гранатами й легким кулеметом, роззброїв чотирьох жандармів, які евакуйовувалися до Польщі (VNA, fond MV I, SR (1075-2), inv. C.12 882, sign. 13-25-9, k. C. 6083).

Водночас у с. Колочава, округ Волове, роззброєння про ходило безкровно: чехословацькі жандарми добровільно склали зброю та виїхали з населеного пункту, а покинуті казарми зайняли січовики, які перейняли охорону громадського порядку у селі (Аржевітін, 2013, с. 794). За подібним сценарієм відбувалася передача зброї у с. Синевирська Поляна (VNA, fond MV I, SR (1075-2), inv. c.12 882, sign. 13-25-9, k. c. 6083).

Сутички з чехословацькими військами відбувалися також біля румунського кордону. Після обіду 16 березня 1939 р. поблизу Сокирниці головна колона чехословацьких військ була обстріляна з легкої зброї чотою січовиків, внаслідок чого був смертельно поранений стражмістр із Ромочевиці Вацлав Форт. У від - повідь на це два чехословацькі бронеавтомобілі відкрили вогонь, придушивши бойові позиції нападників поблизу залізничного насипу. У сусідньому селі Буштино січовиками був застрелений командир відділення StOS Сасово верховний стражмістр Міро - слав Коцоурек. У відповідь чехословацькі війська відкрили вогонь із важких кулеметів і артилерії по місцевій синагозі, в якій засіли члени ОНОКС із легким кулеметом, та після тригодинної перестрілки розпорошили їх (Narodni archiv v Praze, fond MV I - SR (1075-2), inv. c.12 882, sign. 13-25-9, k. c. 6083; VHA, fond MNO, HS, oper. oddel. 3, inv. c. 5597, kart. 24; Lasek, 2008, s. 157, 205, 223, 238; «Інтерв'ю з Миколою Паращанцем», 2011). Деякі дослідники помилково вважають знищення синагоги у Буштині антисемітською акцією карпатських січовиків (Елинек, 2010, с. 303), хоча, як видно із наведеного опису, бій не мав нічого спільного з ворожістю до євреїв.

У румунських військових донесення за 16 березня 1939 р. повідомлялося, що організація «Січ» була озброєна та перебрала підтримання порядку на територіях, з яких евакуйовувалися чеські війська, а деякі групи січовиків на румунському кордоні постійно відкривали вогонь по чехословацьких військах, намагаючись завадити їхньому переходові на територію Румунію. У відповідь останні були змушені відправити моторизовані підрозділи, щоб вигнати звідти січовиків (Grad, 2007, р. 230).

Покидаючи Карпатську Україну, чехи переважно не чини - ли спротиву, не бажаючи безглуздо проливати кров у ситуації, коли ЧехоСловаччина вже припинила існування. Зокрема, член Карпатської Січі Євген Стахів («Макальондра») пригадував, як йому разом із двома молодими січовиками вдалося без особливих труднощів роззброїти у Тячеві групу чехословацьких жандармів і прикордонників, що відступали в Румунію. Після цього був оголошений набір добровольців у Карпатську Січ: у стислий термін було сформовано невеликий відділ із 25 осіб, серед яких виявилося навіть 12 циган, яких озброїли чехословацькою зброєю. На в'їзді до міста тячівські січовики побудували дві лінії барикад, якими заблокували колону чехословацьких військ, що від ступали. Останні погодилися скласти зброю й передали кілька вантажівок, які згодом за допомогою підступу змогли повернули собі назад (Гогун, 2004, с. 453-455). Після полудня 15 березня 1939 р. тячівська січова команда на чолі з сотником Степаном Миколином захопила також окружне командування жандармерії у місті. Втім, позиції тут січовики утримували недовго, позаяк уже наступного дня були атаковані місцевими угорцями, які, отримавши зброю від чехословацьких військ, захопили владу у місті, а отже, українці були змушені з боями відступити за Тячево (Штен- дера, 1989, с. 142).

Виконуючи розпорядження президії Міністерства внутрішніх справ Карпатської України та начальника крайової жандармерії В. Ваки, що було оголошене по радіо у другій половині 15 березня, більшість чехословацьких жандармських дільниць у Тячівському окрузі мирно передали свою зброю разом з інвентарем до рук Карпатської Січі й покинули місця дислокації для подальшого переходу в Румунію. Подібні вказівки з Хуста отри мали також підрозділи жандармерії у Хустському, Іршавському, Волівському та Рахівському округах. Зокрема, зафіксовані факти добровільної передачі чехами влади та зброї Карпатській Січі у Горінчово, Березово, Нижній Бистрий Хустського округу, Широ кий Луг та Німецька Мокра Тячівського округу, Ясіня та Рахів Рахівського округу, Колочава та Синевирська Поляна Волівського округу (Narodni archiv v Praze, fond MV I - SR (1075-2), inv. c.12 882, sign. 13-25-9, k. c. 6083; Белей, 2005, с. 19-20; Аржевітін, 2013, с. 779, 794; Народня воля, 1964).

У с. Кваси на Рахівщині місцевий відділ січовиків на чолі з підполковником Армії УНР Антоном Кущинським, озброївшись мисливськими рушницями та револьверами, без опору роззброїв станцію чехословацької жандармерії, обмундирувавши в такий спосіб бойову чоту (Кущинський, 1981, с. 94, 121-122). За свідченнями члена SOS Йозефа Гладіка, станом на 15 березня 1939 р. січовики майже повністю контролювали ситуацію у цілому Рахівському окрузі, зайнявши головні лінії комунікації. Після здобуття значної частини зброї вони атакували жандармські дільниці і поодиноких чеських правоохоронців і фінансових охоронців. Сам Й. Гладік по дорозі з Рахова до станції Устеріки, що розташовувалася на околицях міста, декілька разів став жертвою таких атак, відбиваючись ручними гранатами від нападників, які стріляли у нього з пістолетів (ABS, Bmo-Kanice, sygn. A 15, inv. с. 64, kr. 42, s. 777).

Уранці 15 березня 1939 р. уряд у Хусті звернувся до Головного штабу у Празі з проханням не евакуйовувати з території краю чехословацьких військовослужбовців української національності, плануючи залучити їх до комплектування новостворених збройних сил Карпатської України. Однак після полудня вже з окупованого нацистами Головного штабу надійшла відповідь з порадою звернутися з цього питання до німецького консульства в Хусті (Holub, 1969, s. 48-49). Наступного дня представник уря - ду Карпатської України у Празі Вікентій Шандор передав листа до штабу німецької армії у новоутвореному протектораті Богемія і Моравія із проханням звільнити зі служби в чехословацькій армії вихідців із Підкарпаття та транспортувати їх додому (Shan - dor, 1997, p. 120). Звернення було залишено без відповіді.

Тим часом, відгукнувшись на заклик Начальної Команди, русини-українці самовільно покидали чехословацьку армію та зі зброєю вливалися до лав Національної Оборони Карпатської України. Їм одягали синьо-жовті пов'язки на ліву руку, або білі опаски на шапку, й вони разом зі січовиками та іншими добровольцями брали активну участь в обороні краю (Карпатська Україна в боротьбі, 1939, c. 113). Про подібні факти зокрема згадував штабний стражмістр SOS Ян Ганак: «Вояки та представники колишньої поліції, жандармерії та фінансової охорони, які ототожнювали себе з ідеєю Української держави, втекли до своїх. З нашого відділення втік стрілець з кулеметом» (ABS, Bmo-Kanice, sygn. A 15, inv. с. 64, kr. 42, s. 742). Очевидно, що такі випадки не набули масового характеру, однак не можна погодитися з ав - торами монографії «Березень 1939», які стверджували, що спро би січовиків залучити на свій бік закарпатських військовослуж - бовців не мали успіху (John, Kliment, & Nakladal, 2004).

Аби уникнути сутичок з лояльними до нової влади чехо - словацькими військовими, українське командування 15 березня 1939 р. видало таке розпорядження: «Дійшло до відома Головної Команди Збройних Сил Карпатської України, що непокликані люди роззброюють чеські військові частини. Оцим забороняється якнайгостріше арештувати тих чеських старшин, підставшин і вояків, що мають на шапках білі опаски, бо вони поста - вили себе до розпорядимости міністерства народньої оборони» (Новий час, 1939, с. 3).

Подекуди українські військові з чехословацької армії навіть допомагали січовикам проводити роззброєння чехів, як зокрема це сталося 15 березня 1939 р. у Буштино, де командир під розділу фінансової сторожі українського походження, посилаючись на наказ командира батальйону StOS підполковника Антоніна Земана, зажадав від місцевої жандармерії скласти всю зброю. «У той час, коли ми передавали зброю цьому командиру фінансової сторожі, нашу жандармську дільницю оточили 70 галицьких січовиків, озброєних легким кулеметом та гранатами, які нас повністю роззброїли», - пригадував жандарм Йозеф Фарнік (Narodrn archiv v Praze, fond MV I - SR (1075-2), inv. c. 3234/40, k. c. 26278).

Висновки

Аналіз джерел з чеських архівів та спогадів українських учасників подій дає підстави стверджувати, що акції з роззброєння чехословацьких підрозділів членами Карпатської Січі 14-16 березня 1939 р. в умовах розгортання наступу угорської армії набули характеру масштабної операції, що проводилася за наказом начальника штабу Національної Оборони Карпатської України полковника Михайла Колодзінського. Паралельно з бойовими діями проти угорців, у тилу Карпатської України роз горнулося справжнє протистояння між чехословацькими військами, що відступали, прикордонниками та жандармами, з одного боку, та новоствореними відділами Національної Оборони за зброю, амуніцію та обмундирування.

Роззброєння проходило за декількома сценаріями: 1) шляхом добровільної передачі зброї і влади на місцях січовикам за наказом вищого командування; 2) шляхом домовленостей між українськими та чехословацькими офіцерами; 3) збройних сутичок і протистояння. Роззброєння відбувалось у надзвичайно короткий проміжок часу перед самим приходом гонведів та охопило майже всі округи реґіону (за винятком околиць Мукачева та Сваляви). Найбільшого масштабу акції з роззброєння набули на Воловеччині, в околицях Хуста, на Перечинщині та Великоберезнянщині. Найзапекліше протистояння відбулося на Воловеччині, де між січовиками та чехами були зведені позиційні бої з жертвами, а також поблизу румунського кордону на сході краю. Ці сутички певною мірою слід розглядати як продовження чесько-українського збройного конфлікту в Хусті та його околицях 13 14 березня 1939 р.

Відібрана у чехів зброя склала левову частку арсеналу новонародженого українського війська. За найбільш скромними підрахунками, в результаті згаданих акцій карпатські січовики здобули понад тисячу гвинтівок, кілька десятків кулеметів, чимало гранат, амуніції та обмундирування, зокрема металеві шоломи, які стали незамінними під час боїв із угорськими військами. Цим озброєнням були забезпечено щонайменше 600-800 карпатських січовиків.

карпатський січовик угорський військо

Джерела та література

1. Аржевітін, С.М. (2013). Карпатська Україна: епоха в добі. Переду - мови утворення, доба незалежності, спогади і документи. Вінниця: Тезис.

2. Балега, Ю. (1996). Семінарист із Красного поля. Карпатська Січ: матеріали науково-практичної конференції, присвяченій 56-ій річ ниці Карпатської України (Ужгород, 11-12.03.1995). (с. 134-139). Ужгород: Ґражда.

3. Белей, В. (2005). Микола Сидоряк: січовик - герой Карпатської України. Великий Бичків.

4. Буковський, І. (2004). Утворення і діяльність військових формувань Карпатської України (1938-1939рр.). (Дис. канд. істор. наук). Національний університет «Львівська політехніка». Львів.

5. Буковський, І. (2013a). Карпатська Січ: від парамілітарного форму вання до національної армії. Вісник національного університету «Львівська політехніка», 752, 160-166.

6. Буковський, І. (2013b). До історії створення Карпатської Січі. Науко вий вісник ЛНУВМБТімені С.З. Ґжицького, 15, 3 (57), 4, 360-365.

7. Буковський, І., & Вегеш, М. (2002). Славна сторінка історії україн ського народу (Карпатська Січ - захисник незалежності Карпато- Української держави: 1938-1939рр.). Ужгород - Львів: Вид-во ЛВІ.

8. Вегеш, М. (1996a). До питання виникнення та діяльність Організації Народної Оборони Карпатська Січ (1938-1939 рр.). Науковий збір ник Товариства «Просвіта» в Ужгороді, 1 (15), 147-159. Ужгород.

9. Вегеш, М. (1996b). Карпатська Січ: сторінки історії (1938-1939 рр.). Ужгород.

10. Вегеш, М. (2005). Організація Народної Оборони Карпатська Січ - збройні сили Карпатської України. В М. Вегеш, Історія і політика. Т. 2: Історія Карпатської України. Августин Волошин - прези дент Карпатської України. Будівничі Карпатської України. Василь Гренджа-Донський розповідає (с. 157-167). Ужгород: Видавниц тво Ужгородського національного університету.

11. Вегеш, М.М., Делеган, М.В., Довганич, О.Д. та ін. (2002). Вони бо ронили Карпатську Україну: нариси історії національно-визволь ної боротьби закарпатських українців. М.М. Вегеш (Ред.). Ужгород: Карпати.

12. Гогун, А. (2004). Между Гитлером и Сталиным: Украинские пов- станцы. Санкт-Петербург: Нева.

13. Гренджа-Донський, В. (1987). Твори. Т. 8: Щастя і горе Карпатської України. Щоденник (с. 80-293). Вашингтон.

14. ДАЗО - Державний архів Закарпатської області.

15. Елинек, Й.Л (2010). Карпатская діаспора: евреи Подкарпатской Руси и Мукачева (1848-1948). Ужгород: Издательство В. Падяка.

16. Єфремов, С. (2009). Бої 14-15 березня 1939 року на Карпатській Україні. М. Мушинка (Ред.). Ужгород: Ґражда.

17. Інтерв'ю з Миколою Паращанцем, нар. 24.08.1921 у с. Буштино Хуст- ського р-ну Закарпатської обл., записане 23.02.2011, інтерв'юер Та рас Чолій. (2011). Архів Меморіального музею «Територія терору».

18. Карпатська Україна в боротьбі. (1939). Відень: Видання Української Пресової Служби.

19. Краснодемська, І. (2017). «Карпатська Січ» в обороні української дер - жавності. Вісник Львівського університету. Серія історична, 53, 246-257.

20. Кущинський, А. (1981). Закарпаття в боротьбі. Буенос-Айрес.

21. Мірчук, П. (1968). Нарис історії ОУН (Т. 1). Мюнхен - Лондон - Нью-Йорк.

22. На зов Києва: Український націоналізм в Другій світовій війні. (1993). Київ.

23. Народня воля. (1964, 21 травня).

24. Новий час. (1939, 17 березня).

25. Новий шлях. (1939, 1 травня).

26. Свобода. (1939a, 29 червня).

27. Свобода. (1939b, 8 серпня).

28. Свобода. (1939c, 10 серпня).

29. Свобода. (1939d, 11 серпня).

30. Пагіря, О. (2016). «Гібридна війна» Угорщини та Польщі проти Кар - патської України у 1938-1939 рр. Український визвольний рух, 21, 292-323. Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН Украї ни, Центр досліджень визвольного руху. Львів.

31. Пагіря, О. (2019). Події 13-14 березня 1939 р. в Хусті: путч, повстання чи збройний конфлікт? Карпатська Україна - незалежна дер жава: матеріали міжнародної наукової конференції, присвяченої 80-річчю проголошення незалежності Карпатської України (Ужго род, 14-15 березня 2019). (с. 21-37). Ужгород.

32. Топальський, В. (2010). Формування Карпатської Січі та участь її під - розділів в захисті Карпатської України. Воєнна історія Галичини та Закарпаття: матеріали Всеукраїнської наукової військово - історичної конференції (Львів, 15 квітня 2010 р.). (с. 401-406). Львів.

33. Филонович, В. (2009). Березневі дні Карпатської України. О. Пагіря (Упоряд.). Ужгород: Гражда.

34. Штендера, Є. (Ред.). (1989). Літопис УПА. Т. 12: Третя Подільська Воєнна округа УПА «Лисоня». Торонто.

35. ЦДАВО України - Центральний державний архів вищих органів і управління України.

36. ABS, Brno-Kanice - Archiv bezpecnostmch slozek, Brno-Kanice.

37. Grad, C. (2007). Maramure§ul §i Ucraina Subcarpatica in jocul intereselor etnice, economice §i politico-strategice din Europa Centrala (1919-1940). Documente. В В. Чубота, Т. Нікоара, М. Вегеш, & Л. Горват (Ред.), Румунсько-українські відносини. Історія та сучасність (с. 201-252). Cluj-Napoca - Satu Mare.

38. Holub, O. (1969). Boje Ceskoslovenske armady a jednotek Straze obrany statu na Podkarpatske Rusi (Karpatske Ukrajine) v breznu 1939. Odboj a revoluce, 7 (5), 48-49. Praha.

39. Holub, O. (1987). Stuj! Financm straz. Praha: Nase Vojsko.

40. Jarnecki, M., & Kolakowski, P. (2017). «Ukrainski Piemont». Rus Zakarpacka w okresie autonomii 1938-1939. Warszawa: Wydawnictwo: Oficyna Wydawnicza RYTM.

41. John, M., Kliment, Ch.K., & Nakladal, B. (2004). Brezen 1939. Praha: Nase vojsko.

42. Lasek, R. (2008). Jednotka urceni SOS (Dil treti). Praha.

43. Lasek, R. (2009). Obrana Podkarpatske Rusi. Pamёt' a dёjmy, 1, 21-29. Praha.

44. Narodni archiv v Praze.

45. Shandor, V. (1997). Carpatho-Ukraine in the Twentieth Century: A Politi cal and Legal History. Harvard University Press.

46. Svorc, P. (2007). Zakleta zem. Podkarpatska Rus 1918-1946 (s. 242, 250). Praha: Nakladatelstvi Lidove noviny.

47. VHA - Vojensky historicky archive.

References

1. Arzhevitin, S.M. (2013). Karpatska Ukraina: epokha v dobi. Peredumovy utvorennia, doba nezalezhnosti, spohady i dokumenty [Carpatho-Ukraine: the Epoch in a Day. The prerequisites of the establishment, the day of independence, memoirs and documents]. Vinnytsia: Tezys [in Ukrainian].

2. Baleha, Yu. (1996). Seminaryst iz Krasnoho polia [A Seminarian from the Krasne Pole]. Karpatska Sich: materialy naukovo-praktychnoi konfe- rentsii, prysviachenii 56-ii richnytsi Karpatskoi Ukrainy (Uzhhorod, 11-12.03.1995) - The Carpathian Sich: materials of Scientific and Prac tical Conference, dedicated to the 56th anniversary of Carpatho-Ukraine (Uzhhorod, 11-12.03.1995). (pp. 134-139). Uzhhorod: Grazhda [in Ukrainian].

3. Belei, V. (2005). Mykola Sydoriak: sichovyk - heroi Karpatskoi Ukrainy [Mykola Sydoriak: the Sich rifleman and Carpatho-Ukraine's hero]. Velykyi Bychkiv [in Ukrainian].

4. Bukovskyi, I. (2004). Utvorennia i diialnist viiskovykh formuvan Karpatskoi Ukrainy (1938-1939 rr.) [The Creation and Activities of Carpatho- Ukraine's Military Formations (1938-1939)]. (Candidate's thesis). Na- tsionalnyi universytet «Lvivska politekhnika». Lviv [in Ukrainian].

5. Bukovskyi, I. (2013a). Karpatska Sich: vid paramilitarnoho formuvannia do natsionalnoi armii [The Carpathian Sich: From the Paramilitary Forma tion to the National Army]. Visnyk natsionalnoho universytetu «Lvivska politekhnika» - Bulletin «Lvivska Politekhnika» National University, 752, 160-166 [in Ukrainian].

6. Bukovskyi, L (2013b). Do istorii stvorennia Karpatskoi Sichi [On the his tory of the creation of the Carpathian Sich]. Naukovyi visnyk LNUV MBT imeni S.Z. Gzhytskoho - Scientific Bulletin of Lviv Stepan Gzhytskyi National University of Veterinary Medicine and Biotechno logies, 15, 3 (57), 4, 360-365 [in Ukrainian].

7. Bukovskyi, I., & Vehesh, M. (2002). Slavna storinka istorii ukrainskoho narodu (Karpatska Sich - zakhysnyk nezalezhnosti Karpato-Ukrainskoi derzhavy: 1938-1939 rr.) [A Glorious Page in the History of the Ukrai nian People (the Carpathian Sich - the defender of the independence of the Carpatho-Ukrainian state: 1938-1939)]. Uzhhorod-Lviv: Vyd-vo LVI [in Ukrainian].

8. Vehesh, M. (1996a). Do pytannia vynyknennia ta diialnist Orhanizatsii Na- rodnoi Oborony Karpatska Sich (1938-1939 rr.) [On the Issue of Crea tion and Activities of the Carpathian Sich National Defence Organi zation (1938-1939)]. Naukovyi zbirnyk Tovarystva «Prosvita» v Uzh- horodi - Scientific collection of Prosvita society in Uzhhorod, 1 (15), 147-159. Uzhhorod [in Ukrainian].

9. Vehesh, M. (1996b). Karpatska Sich: storinky istorii (1938-1939 rr.) [The Car pathian Sich: Pages of History (1938-1939)]. Uzhhorod [in Ukrainian].

10. Vehesh, M. (2005). Orhanizatsiia Narodnoi Oborony Karpatska Sich - zbroini syly Karpatskoi Ukrainy [The Carpathian Sich National Defence Or ganization - the Armed Forces of Carpatho-Ukraine]. In M. Vehesh, Istoriia i polityka. Т. 2: Istoriia Karpatskoi Ukrainy. Avhustyn Vo- loshyn - prezydent Karpatskoi Ukrainy. Budivnychi Karpatskoi Ukrai- ny. Vasyl Hrendzha-Donskyi rozpovidaie - History and Politics. Vol. 2: The History of Carpatho-Ukraine. Avgustyn Voloshyn - the President of Carpatho-Ukraine. The founders of Carpatho-Ukraine. Vasyl Hren- dzha-Donskyi narrates (pp. 157-167). Uzhhorod: Vydavnytstvo Uzh- horodskoho natsionalnoho universytetu [in Ukrainian].

11. Vehesh, M.M., Delehan, M.V., Dovhanych, O.D. et al. (2002). Vony bo- ronyly Karpatsku Ukrainu: narysy istorii natsionalno-vyzvolnoi borotby zakarpatskykh ukraintsiv [They Defended Carpatho-Ukraine: The Essays to the History of the National Liberation Struggle of Transcarpathian Ukrainians]. M.M. Vehesh (Ed.). Uzhhorod: Karpaty [in Ukrainian].