Агломерації літописної Овруцької волості

Видається, що в загальноприйнятих тоді радянською науковою традицією поглядах А. В. Кузи на ознаки міста і процеси містоутворення були закладені внутрішні методологічні і логічні протиріччя. Зокрема, наведені вище сім суто археологічних деталізованих ознак, м'яко кажучи, не дуже кореспондувалися з марксистськими дефініціями, де основний акцент робився на територіальну концентрацію населення, виробництв і реалізацію різноманітних функцій. Натомість на практиці, вирішальною ознакою у визначенні населеного пункту як міського, де-факто, вважалася наявність фортифікації. Мови про місто без фортеці -- цитаделі -- дитинця, при наявності практично всіх інших ознак, не могло й бути.

Крім суто ідеологічних та історичних, пануючих тоді схем та догм, чи не головним фактором, який забезпечував тривале стійке існування системи таких уявлень про ідеальне еталонне середньовічне місто та село був слабкий ступінь археологічної дослідженності давньоруських пам'яток всіх основних зон давньоруського заселення. Це стосувалося обох складових САД -- археологічної розвіданності територій та рівня й характеру археологічних розкопок всіх відомих тоді типів та різновидів археологічних пам'яток Х--ХІІІ ст. В порівнянні з найпотужнішим стольним центрам великих князівств дослідження фортифікованих, а особливо -- неукріплених населених пунктів було і залишається більш слабким і недостатнім.

Натомість, останні десятиліття позначилися успіхами у більш глибокому і ретельному дослідженнях окремих регіонів Русі, в рамках яких здійснено спеціальні прогарами розвідок і розкопок поселень різноманітних типів і параметрів. Цей прогрес вже спричинив достатньо рішучі зміни у розумінні і моделюванні ключових положень історико-археологічного вивчення Київської Русі. У значній мірі це стосувалося поселенської археології, вивчення систем заселення і окремих різновидів населених пунктів. Під тиском численних масових нових фактів і виявлених тенденцій розвитку заселення змінюються пануючі колись уяви про гіпертрофовані протилежності між містом і селом, про визначальні функціональні, демографічні і культурні характеристики різних населених пунктів в різних адміністративно-територіальних, природно-географічних та етнокультурних умовах.

Широкомасштабні спеціально сплановані реалізовані польові дослідження дозволили в останні роки сформулювати і оприлюднити цікаві роботи про різноманітні населені пункти, в яких значно оновлюється, доповнюється і модернізується поселенська картина, візія якої сформувалася в другій половині ХХ ст.

Так наприклад, у нещодавній роботі, присвяченій постановці проблеми т. зв. великих поселень, публікації та інтерпретації їх матеріалів, М. О. Макаров та А. М. Федоріна формулюють характерні особливості великих селищ Північно-Східної Русі, з'ясовані на сучасному етапі їх вивчення. Такими особливостями автори вважають: великі розміри (площа понад 4 га, у більшості випадків -- 7--15 га); відсутність оборонних споруд; насиченість культурного шару речовими знахідками і різноманітними побутовими залишками, яка засвідчує високу інтенсивність життя; присутність на майданчиках поселень залишків виробництв і предметів, пов'язаних з далекої торгівлею; багатокомпонентний характер культури, що включає, як правило, елементи, пов'язані з різними етнічними традиціями; присутність в складі речових колекцій «престижних речей», що вказують на особливі соціальні претензії частини населення. Ці особливості не відповідають традиційним уявленням про господарство і культуру середньовічного сільського суспільства і зближують «великі поселення» з відкритими торгово-ремісничими поселеннями і ранньоміськими центрами. У той же час очевидно, що «великі поселення» утворюють досить численну групу пам'яток, що відображає один з магістральних шляхів організації розселення і господарства в IX--X ст. на території Північно-Східної Русі (Макаров, Федорина 2015, с. 119).

В іншій роботі М. А. Макаров констатує: «добре відомо, що “міста” руських літописів -- далеко не завжди поселення з особливою соціально-економічною природою; цей термін широко застосовувався для позначення поселень різного статусу, захищених оборонними спорудами (Куза 1989, с. 42). З іншого боку, поняття “міста” не використовувалося для позначення деяких великих поселень з розвиненим ремеслом, торгівлею і адміністративними функціями, які не мали укріплень» (Макаров 2017, с. 58).

Дослідник робить важливі спостереження, що «слово “місто” використовувалося в джерелах для позначення поселень, за своїми розмірами близьких великим селам Суздальського Опілля. Міста з площею не більше 15 га складають близько третини всіх поселень, розміри яких встановлені по матеріалах польових робіт останніх десятиліть» (Макаров 2017, с. 64).

Помітно, що новітні дослідження і осмислення їх безпосередніх результатів входять в певне протиріччя з пануючими до цього, внутрішньо суперечливими, поглядами на давньоруське місто і базові критерії його визначення та виділення. Шляхи вирішення цієї проблемної ситуації лежать, на наш погляд, не тільки в руслі продовження і нарощування подальших польових досліджень, але, головним чином, -- у зміні методологічних підходів та методичного арсеналу досліджень та інтерпретацій їх результатів. Перш за все, ми маємо на увазі необхідність впровадження у цю історико-археологічну проблематику визначення різноманітних давньоруських населених пунктів (міст, сіл, фортець, садиб тощо) географічних підходів. Потрібно нагадати, що сьогодні, як і протягом вже кількох останніх століть, повсюдно домінуючим показником у справі визначення статусу того чи іншого населеного пункту є чисельність його населення.

Географічні ознаки є найбільш очевидними (визначеними в просторі) та взаємопов'язаними і вивчаються низкою географічних субдісциплін. У вітчизняній номенклатурі спеціальностей мова йде про розділи соціально-економічної географії, географії населення і систем заселення, географії виробництв і комунікацій. Інші сутнісні характеристики явищ агломерацій вивчаються, визначаються і вимірюються за допомогою фізико-географічних дисциплін: геоморфології, топографії, гідрографії, ландшафтної географії, геоботаніки, антропогенної географії та іншими. Географічні джерела і відповідні методи вивчення розкривають просторову картину -- локацію, якісні характеристики природного середовища різних рівнів, природну динаміку. Історико-археологічні дослідження деталізують просторову конфігурацію агломерації, її визначення в часі, знаходять та дають можливість розшифрувати культурну, соціально-економічну основу відповідного соціуму давнини у визначених природних умовах.

Нагадаємо, що, згідно положень географії населення і геоурбаністики, статус міста безпосередньо пов'язаний з фактом і явищем концентрації населення, знарядь виробництва, капіталу. Для села притаманні протилежні ознаки: ізольованість і роз'єднаність (Кучерявий 1999, с. 9). Визначення статусу міста і його положення в загальній ієрархії населених пунктів в різних країнах і в різні часи базувалося на обсязі чисельності його населення (Перцик 1991, с. 10). Додамо, що стосовно давніх суспільних організмів чисельність населення перекваліфіковується і обчислюється на підставі археологічно дослідженої площі заселення, структури та щільності забудови. Для одноповерхової індивідуальної садибної забудови ці методики виявляються достатньо адекватними. Агломерування є по суті процесом концентрування або стягування населення, який супроводжується територіальним розширенням ядра концентрування (з можливим ускладненням структури) і призводить до появи агломерацій (Алаев 1983, с. 90). Агломерація є підсистемою системи заселення (СЗ) і характеризується найвищим ступенем територіальної концентрації виробництв та інфраструктури, найбільшою щільністю населення, високим рівнем комплексності господарства і перетворення довкілля. Агломерування може виникати на базі крупних центрів (частіше), але й розвиватися навколо невеликих міст та значних сільських поселень. Агломераційний ефект виражається у тому, що точково або контактно розташовані (потенційно сумісні) об'єкти завжди ефективніші, ніж ті, що розміщені ізольовано, розсіяно (Алаев 1983, с. 218, 219). Із агломерацією тісно пов'язана урбанізація, яка виражається в рості та розповсюдженні міських поселень, концентрування в них населення і розповсюдженні міського способу життя (Алаев 1983, с. 205).

Наведені вище підстави дозволяють нам стверджувати, що провідною характеристикою і ознакою статусу того чи іншого населеного пункту данини, як і сьогодні, є чисельність його населення, а у випадку поселенських археологічних пам'яток -- відповідна площа культурного шару. Коригуючими, підтверджуючими і розшифровуючими показниками виступає наявність знахідок-індикаторів присутності / діяльності державних інституцій, управлінських та духовно-культурних закладів, мистецьких, спеціалізованих високорозвинених виробничих і торгівельних осередків.

У такій теоретичній парадигмі, виходячи з результатів наших досліджень, ми можемо припускати існування агломераційного утворення навколо міста без ознак наявності фортифікації: цитаделі, дитинця, городища. Ми не знаходимо поки що аналогів такому винятковому і дуже незвичному явищу -- залишкам нелітописних давньоруських міст і міських агломерацій. Ці агломерації за своїм демографічним та промисловим потенціалом значно перевищують літописні міста і фортифіковані центри Овруцької волості. Існування такої нетипової моделі можливе саме в умовах глибинної частини великокнязівської Овруцької волості, відносно далеко віддаленої від зовнішніх меж волості, сусідніх (можливо -- ворожих в певні періоди) волостей та земель, а також -- від степових кордонів Київської землі. Звісно, подібні феномени потребують свого інтенсивного вивчення, осмислення і збереження.

Висновки

Завершаючи огляд явища агломерацій Овруцької волості ми маємо спробувати сформулювати, в чому ж полягає значення та дослідницький інтерес до таких явищ, які проявляються в кількох вимірах через певну сукупність взаємопов'язаних ознак. Факти і прояви явищ агломерування є одночасно і результатом і індикатором взаємної синергетичної дії низки складних та дуже значимих процесів, перш за все -- суспільно-економічних. Агломерації є свідченням певного вектору спрямованості та рівня розвитку відповідного історико-соціального організму давнини.

Розглянувши найпотужніші скупчення населених пунктів Овруцької волості ми бачимо, що вони розрізняються не тільки за площею і кількістю складових населених пунктів, а й за просторовими і планіграфічними особливостями внутрішньої структури. Розробка аргументованої класифікації агломерацій з точки зору просторової структури -- справа майбутніх досліджень, проте вже зараз цілком очевидною є можливість розрізнення між комплексами крупних населених пунктів і власне агломераціями.

Серед семи проаналізованих скупчень і агломерацій три впевнено можна зарахувати до центричних: Норинськ, Овруч і Городець. Вони утворилися навколо та на основі укріплених частин і в цьому розумінні є класичними та історіографічно традиційними для Давньої Русі. Агломерації Речичі і Хотин являють собою компактні і щільно зімкнені скупчення поселень та залишків могильників. Обидва ці утворення, як ми вже зазначали раніше, потребують продовження свого спеціального польового дослідження. Зокрема, у випадку Хотина ми продовжуємо перевіряти нашу гіпотезу про наявність в центрі цієї агломерації повністю знищеного зараз укріплення, нечіткі сліди якого, не виключено, проступають на деяких аерокосмічних зображеннях. Подальшого вивчення потребує й питання пошуку та ідентифікації археологічних пам'яток Хотинівки, зазначених у археологічній карті В. Б. Антоновича. Найбільш виразними, потужними за площею і кількістю складових населених пунктів є агломерації Орлов-Фосня-Бідуни і Нагоряни-Хлупляни. У порівнянні з центровими фортифікованими агломераціями ці дві мають дещо розосереджену структуру з неукріплених населених пунктів, мережа яких в обох випадках утворює майже широтно орієнтовані пасма заселення, які тягнуться на 7--15 км. Використовуючи понятійний апарат соціально-економічної географії, ці утворення цілком можливо вважати агломераційними районами. В обох випадках, а особливо -- у випадку НагоряниХлупляни, ці агломераційні райони мають виразний промисловий характер.

Тут варто навести результуючі основні параметри агломерацій Овруцької волості (див. також табл. 1 і 2). Із більш ніж 1500 давньоруських пам'яток всієї волості 145 утворюють сім визначених нами агломерацій, що становить 1/10 від всього числа пам'яток. Відповідно, з більш ніж 970 НП волості, у складі семи агломерацій ми нарахували 50 НП. Натомість, у підрахунку співвідношення площ спостерігаємо іншу, набагато виразнішу й показовішу картину. У загальному розмірі сукупних площ усіх зібраних даних про давньоруські пам'ятки Овруцької волості, який складає приблизно 1000 га, частка пам'яток, що входять до семи проаналізованих агломерацій складає 350 га. Тобто, сукупна площа всього лише 5 % населених пунктів Овруцької волості, які входять до складу 7 агломерацій (і 1/10 з числа пам'яток), складає більше 1/3 площі всіх НП волості. Якщо певним чином спростити і трансформувати отримані вихідні дані, то виявляється, що в цих агломераціях мешкало більше третини всього давньоруського населення Овруцької волості. У цій важливій пропорції міститься раніше приховані показники агломерації, територіальної концентрації населення й відсоток урбанізації.

Отже, агломерації -- відносно щільні скупчення великих за розмірами та площами поселень з наявними ознаками урбанізації в її демографічних і, вірогідно, -- планіграфічних проявах. Головними особливостями найбільш виразних агломерацій Овруцької волості є, по перше, великі площі базових поселень в порівнянні з усіма іншими, і по друге, концентрація таких крупних поселень на відносно невеликій компактній території. Питання визначення можливого центрального поселення в агломерації Орлов-Фосня потребує додаткових польових досліджень та застосування спеціальних пошукових та аналітичних методик. Додатковою ознакою агломерацій слід вважати наявність відповідної внутрішньої та оточуючої інфраструктури на кшталт розгалуженої павутинної мережі, що об'єднує як складові, так і прилеглі населені пункти.

Вважаємо потрібним ще раз перерахувати ключові ознаки, індикатори функцій та соціальних статусів населених пунктів агломерацій. Перш за все -- це виразне скупчення, концентрація, агломерація й урбанізація населення і населених пунктів, в яких воно мешкало. Наявність високорозвиненого потужного промислового виробництва, функціонування промислових районів з відповідною інфраструктурою, логістичними лініями, сировинними розробками та виробничим осередками. Комплексний характер господарства, функціонування ефективних ремесл, промислів, сільськогосподарських виробництв, внутрішньої та зовнішньої торгівлі, митниці. Функціонування адміністративного, духовного та культурного центрів. Свідчення імовірного перебування тут різно-етнічних представників кількох соціальних верств давньоруського суспільства, відомих з писемних джерел. У випадку агломерацій Овруцької волості ми спостерігаємо розміщення і концентрацію агломераційних утворень вздовж регіональних доріг та в загальному напрямку шляху до Києва. Так, агломерація Орлов розміщена на похилому пасмі відрогу овруцького лесового плато в напрямку на південний схід від Овруча через Фосню -- Невгади -- Ліплянщину до річок Жерев та Норинь. Цей вектор є одним з найбільш імовірних давніх шляхів на Київ, які актуальні й дотепер. Знову таки, специфікою Овруцької волості може бути функціонування деяких потужних поселень та їх агломерацій, як пунктів контролю за сусідніми центральним, або навіть столичними міськими центрами. Такі «контрміські» контрольні пункти мали мати відповідне просторове відношення неподалік давньоруських центрів, зокрема, -- до літописних міст. Так, Хотинська та Орлов-Фоснянська агломерації є, по суті, парним до сусідніх літописних міст Коростень та Овруч. Комплекс виявлених на них ознак дозволяє не приймати інтерпретаційну версію про військовий табір чи торгівельно-промислове поселення (ТРП) ранньодержавної доби. Крім численних нюансів у складі та особливостях функціональних індикаторів, особливо важливе значення тут мають хронологічні спостереження на різноманітними видами артефактів. Сума наявних на даний момент матеріалів переконує, що свого максимального демографічного, адміністративного та господарського розвитку обидві агломерації, -- Хотин та Орлов, досягли в ХІІ--ХІІІ ст.

Для глибшого розуміння суті виявлених агломераційних утворень та їх статусу цікавим і важливим є дослідження історичної долі цих потужних давньоруських демографічних осередків у післямонгольську добу розвиненого середньовіччя і нового часу. Вивчення просторового положення, потенціалу, матеріальної культури, хронології і функціональних особливостей середньовічних старожитностей на площі, або неподалік від давньоруських пам'яток триває і потребує свого поглиблення. Змістовні підказки в пошуковій роботі та осмисленні її результатів несе локальна інформація про народні легенди та перекази, мікротопонімію, тощо. Нині більш чи менш зрозуміло, що крім Овруча та Норинська інші згадані нами давньоруські агломераційні пункти практично припинили своє повноцінне функціонування в післямоногольский час, фактично зникли і сьогодні на їх місці знаходяться сільськогосподарські угіддя. Мова йде про безпосередню територію давньоруських пам'яток, натомість відносно неподалік утворюються нові населені пункти, пряме генетичне відношення яких до давньоруських поселень потребує свого спеціального дослідження і доказових аргументів.

Перспективи і завдання подальшого вивчення і збереження. Ми вже торкалися деяких злободенних таких завдань, висвітлюючи різні конкретні спостереження над особливостями окремих агломерацій. Унікальність цих неповторних об'єктів історико-археологічної та культурної спадщини власне визначена самими їх параметрами і практичною відсутністю виявлених та вивчених співставних аналогів в межах України-Руси. Кожній з описаних нами агломерацій притаманні свої унікальні особливості і свій ступінь археологічної дослідженості. Тому для кожного з цих комплексів агломерацій розроблена своя дослідницька і охоронна програма. Окремого польового вивчення та осмислення ще чекає Лугинське угруповання давньоруських населених пунктів, яке має значну кількість ознак розосередженої агломерації та агломераційного району.

Подальший науковий дослідницький інтерес складають детальна планіграфія, матеріальна культура та її синхронізація, палеоекологія і палеодемографія агломерацій.

Для агломерацій Нагоряни, Орлова і Хотина необхідні спеціальні дослідження внутрішньої структури і характеру імовірної забудови великої площі шляхом застосування сучасних прийомів неінвазійної археології -- геомагнітної та ехолокаційної розвідок та LIDAR-сканування.

Величезний світовий науковий інтерес, винятковий -- освітній, краєзнавчий і туристичний потенціал цих унікальних агломерацій робить гостро актуальною необхідність збереження цих ексклюзивних історико-археологічних об'єктів, їх повноцінне сучасне облікування, припинення та недопущення подальшого розграбовування і господарського нищення. Одним з варіантів їх збереження є включення території всіх агломерацій Х--ХІІІ ст. до складу Овруцько-Словечанського Національного природного парку, активну боротьбу за організацію якого ми ведемо з 1997 року.

Література

1. Алаев, Э. Б. 1983. Социально-экономическая география. Понятийно-терминологический словарь. Москва: Мысль.

2. Антонович, В. Б. 1895. Археологическая карта Киевской губернии. (Приложение к XV т. «Древности»). Москва: М. Г. Волчанинов.

3. Большаков, О. Г., Якобсон, В. А. 1983. Об определении понятия «город». В: История и культура народов Востока (древность и средневековье). Ленинград: Наука, с. 21-32.

4. Брицун-Ходак, М. 2008. Велика Деревія. Земля Древлянського Князівства. Книга 3. Коростень: Науменко.

5. Брицун, М. І. 2016. Гради древлян. Земля славетних градов--оборон. Овруч; Коростень, 5.

6. Зайцев, А. К. 2009. Черниговское княжество Х-- ХІІІ вв. Избранные труды. Москва: Квадрига.

7. Куза, А. В. 1985. Древнерусские поселения. В: Колчин, Б. А. (ред.). Археология СССР. Древняя Русь. Город, замок, село. Москва: Наука, с. 39-135.

8. Куза, А. В. 1989. Малые города Древней Руси. Москва: Наука.

9. Кучерявий, В. П. 1999. Урбоекологія. Львів: Світ.

10. Макаров, Н. А. 2017. Урбанизация Северо-Восточной Руси в XI -- первой половине XIII в.: размеры городских территорий. Российская археология, 4, с. 57-69.

11. Макаров, Н. А., Федорина, А. М. 2015. Феномен «больших поселений» Северо-восточной Руси Х-- ХІ вв. Краткие сообщения Института археологии, 238, с. 115-128.

12. Маркс, К., Энгельс, Ф. 1955. Немецкая идеология. В: Турчинс, Я. Б. (ред.). К. Маркс и Ф. Энгельс. Сочинения. 2-е изд. Москва: Государственное издательство политической литературы, 3, с. 7-544.

13. Перцик, Е. Н. 1991. Геоурбанистика (география городов). Москва: Высшая школа.

14. Томашевський, А. П., Павленко, С. В. 2008. Городець. Комплекс археологічних пам'яток біля с. Городець Овруцького району Житомирської області. В: Івакін, Г. Ю. та ін. (ред.). Стародавній Іскоростень і слов'янські гради. Коростень: Тріада С, 2, с. 156-196.

15. Томашевский, А. П., Павленко, С. В. 2014. Городища и укрепления средневековой Овручской волости. В: Толочко, П. П. (ред.). Міста Давньої Русі. Збірка наукових праць пам'яті А. В. Кузи. Київ: Стародавній світ, с. 470-512.

16. Томашевський, А. П. 2004. Археологічні дослідження літописного Вручого в Овруцькому проекті. В: Моця, О. П. (ред.). Стародавній Іскоростень і слов'янські гради VIII--Xст. Київ: Корвін-Пресс, с. 264-278.

17. Томашевський, А. П. 2017. Історія та ступінь археологічної дослідженості літописної овруцької волості. Археологія і давня історія України, 4 (25): Дослідження археологічної спадщини Східної Волині (до 120-річчя з дня народження Ф. А. Козубовського), с. 240-285.

18. Томашевський, А. П. 2019. Ступінь археологічної дослідженості: методика, практика, результати та перспективи майбутнього. В: Чабай, В. П. (ред.). І Всеукраїнський археологічний з'їзд: матеріали роботи. Київ: ІА НАН України, с. 77-90.

19. Woloszyn, M., Florkiewicz, I., Jusupovic, A., Michalik, M., Paszkowski, M., Kuligiewicz, A., Osiadacz, M., Pavlenko, S., Tomasevskij, А. 2016. Mi^dzy skryptorium a laboratorium. Prz^slik z czermna (badania 1952 r.) w swietle analiz archeologicznych, geologicznych i paleograficznych. In: Ghudziriska, В., Wojenka, M., Woloszyn, М. (eds.). Od Bachorza do Swiatowida ze Zbrucza: tworzenie si^ stowianskiej Europy w uj^ciu zrodtoznawczym. Psi.ega jubileuszowa Profesora Michata Parczewskiego. Krakow; Rzeszow: Uniwersytet Rzeszowski, s. 597-612.

REFERENCES

1. Alaev, E. B. 1983. Sotsialno-ekonomicheskaia geografiia. Poniatiino-terminologicheskii slovar. Moskva: Mysl.

2. Antonovich, V. B. 1895. Arkheologicheskaia karta Kievskoi gubernii. (Prilozhenie k XV t. «Drevnosti»). Moskva: M. G. Volchaninov.

3. Bolshakov, O. G., Iakobson, V. A. 1983. Ob opredelenii poniatiia «gorod». In: Istoriia i kultura narodov Vostoka (drevnost i srednevekove). Leningrad: Nauka, s. 21-32.

4. Brytsun-Khodak, M. 2008. Velyka Dereviia. Zemlia Drevlianskoho Kniazivstva. Korosten: Naumenko, 3.

5. Brytsun, M. I. 2016. Hrady drevlian. Zemlia slavetnykh hradov-oboron. Ovruch; Korosten, 5.

6. Zaitsev, A. K. 2009. Chernigovskoe kniazhestvo Х--ХІІІ vv. Izbrannye trudy. Moskva: Kvadriga.

7. Kuza, A. V. 1985. Drevnerusskie poseleniia. In: Kolchin, B. A. (ed.). Arkheologiia SSSR. Drevniaia Rus. Gorod, zamok, selo. Moskva: Nauka, s. 39-135.

8. Kuza, A. V. 1989. Malye goroda Drevnei Rusi. Moskva: Nauka.

9. Kucheriavyi, V. P. 1999. Urboekolohiia. Lviv: Svit.

10. Makarov, N. A. 2017. Urbanizatsiia Severo-Vostochnoi Rusi v XI -- pervoi polovine XIII v.: razmery gorodskikh territorii. Rossiiskaia arkheologiia, 4, s. 57-69.

11. Makarov, N. A., Fedorina, A. M. 2015. Fenomen «bolshikh poselenii» Severo-vostochnoi Rusi Х--ХІ vv. Kratkie soobshcheniia Instituta arkheologii, 238, s. 115-128.

12. Marks, K., Engels, F. 1955. Nemetskaia ideologiia. In: Turchins, Ia. B. (ed.). K. Marks i F. Engels. Sochineniia. 2-e izd. Moskva: Gosudarstvennoe izdatelstvo politicheskoi literatury, 3, s. 7-544.

13. Pertsik, E. N. 1991. Geourbanistika (geografiia gorodov). Moskva: Vysshaia shkola.

14. Tomashevskyi, A. P., Pavlenko, S. V. 2008. Horodets. Kompleks arkheolohichnykh pamiatok bilia s. Horodets Ovrutskoho raionu Zhytomyrskoi oblasti. In: Ivakin, H. Yu. (ed.). Starodavnii Iskorosten i slov'ianski hrady. Korosten: Triada S, 2, s. 156-196.

15. Tomashevskii, A. P., Pavlenko, S. V. 2014. Gorodishcha i ukrepleniia srednevekovoi Ovruchskoi volosti. In: Tolochko, P. P. (ed.). Mista Davnoi Rusi. Zbirka naukovykh prats pam'iati A. V. Kuzy. Kyiv: Starodavnii svit, s. 470-512.

16. Tomashevskyi, A. P. 2004. Arkheolohichni doslidzhennia litopysnoho Vruchoho v Ovrutskomu proekti. In: Motsia, O. P. (ed.). Starodavnii Iskorosten i slov'ianski hrady VIII--Xst. Kyiv: Korvin-Press, s. 264-278.

17. Tomashevskyi, A. P. 2017. Istoriia ta stupin arkheolohichnoi doslidzhenosti litopysnoi ovrutskoi volosti. Arkheolohiia i davnia istoriia Ukrainy, 4 (25): Doslidzhennia arkheolohichnoi spadshchyny Skhidnoi Volyni (do 120-richchia z dnia narodzhennia F. A. Kozubovskoho), s. 240-285.

18. Tomashevskyi, A. P. 2019. Stupin arkheolohichnoi doslidzhenosti: metodyka, praktyka, rezultaty ta perspektyvy maibutnoho. In: Chabai, V. P. (ed.). I Vseukrainskyi arkheolohichnyi z'izd: materialy roboty. Kyiv: IA NAN Ukrainy, s. 77-90.

19. Woloszyn, M., Florkiewicz, I., Jusupovic, A., Michalik, M., Paszkowski, M., Kuligiewicz, A., Osiadacz, M., Pavlenko, S., Tomasevskij, А. 2016. Mi^dzy skryptorium a laboratorium. Prz^slik z czermna (badania 1952 r.) w swietle analiz archeologicznych, geologicznych i paleograficznych. In: Chudzinska, B., Wojenka, M., Woloszyn, М. (eds.). Od Bachorza do Swiatowida ze Zbrucza: tworzenie si% stowianskiej Europy w uj^ciu zrodtoznawczym. Fsi^ga jubileuszowa Profesora Michata Parczewskiego. Krakow; Rzeszow: Uniwersytet Rzeszowski, s. 597-612.

20. Размещено на Allbest.ru