Медичні інструменти із скіфських курганів Херсонщини (новий погляд на відомі артефакти)

Особливу увагу привертають знахідки із не пограбованого поховання 2 (Ильинская, Тереножкин 1983, с. 180). Склад поховального реманенту, найперше, підкреслює особливий, заможний статус похованої тут амазонки. Завдяки археологічним дослідженням на теренах сучасної України, що набули значного розмаху в 1960--80-х рр., накопичено численний матеріал. Зокрема, в ході розкопок з'ясовано, що в середовищі кочовиків були жінки, які подібно до чоловіків не тільки носили зброю, а й брали участь у військових сутичках. Саме через такі обставини цих жінок ховали згідно з традиційним обрядом похорону скіфських вояків - за тим само ритуалом і з тими ж почестями, а найголовніше - з особистою зброєю (Фиалко 1991; 2015). За спостереженнями античних авторів, наступальною зброєю амазонок були луки зі стрілами, сокири, дротики і списи (Фиалко 2011а; Фіалко 2011b, с. 41). Додаткова інформація про способи ведення бою, озброєння і спорядження войовничих жінок (амазонок) міститься в античних творах образотворчого мистецтва. Різноманітні композиції за участю амазонок прикрашали монументальні архітектурні споруди, внутрішні інтер'єри приміщень, фризи саркофагів, різні за призначенням кам'яні рельєфи, твори торевтики, розписний посуд та інші вироби (Фиалко 2010). Досить часто поруч з амазонками зображували коней.

Повертаючись до речового супроводу, завважимо, що поховальний інвентар скіфських могил дуже строкатий і складається з широкого кола різноманітних артефактів. Призначення більшості з них не викликає сумнівів у дослідників. Але є речі, визначити призначення яких досить складно, а часом і неможливо. Буває й так, що однакові речі дослідники пов'язують з прямо протилежними функціями. Звичайно, в тому відбивається й поліфункціональність деяких речей. Тож розглянемо детальніше декотрі знахідки.

Залізні пружинні щипці теж інтерпретують неоднозначно. їх виявлено у похованні 2. Вони мають вигляд складеної навпіл залізної стрічки, кінці якої розклепані в округлу пласку пластину. Розміри їх: довжина 495 мм; діаметр пластин 50 мм (рис. 4). Зі скіфських поховань походить зо два десятки подібних предметів. На загал вони одного типу і різняться, головним чином, оформленням кінців і розмірами (від 315 до 560 мм). Географія розповсюдження цих знахідок доволі широка і охоплює майже весь терен Скіфії. Щодо призначення залізних щипців є декілька версій. їх розглядали як знаряддя праці ковалів, щипці для м'ясної їжі, для жаринок і навіть як речі широкого спектру використання. Проте вивчення контексту знахідок цих артефактів, співвідношення їх переважно з жіночими могилами, форма виробів, яка передбачає нетривалі дії, що забезпечують захват невеликих речей (що неможливо зробити незахищеною рукою) та їхня конструкція, що нагадує сучасні пінцети, уможливили розглядати їх як інструмент для витягання з вогнища шматків розпечених деревних вуглин чи камінців (Болтрик, Фіалко 1999). Такі дії цілком притаманні кочовому побуту. Але таке визначення не перечить припущенню, що щипці могли використовувати і в медичній практиці, наприклад, щоб витягти речі з посудини з окропом.

Рис. 4. Львово, курган 11, поховання 2, залізні щипці: 1 - фото; 2 - малюнок

Ножі. їх виявлено в похованнях 2 і 4. Це ножі із залізним трохи ввігнутим лезом і витонченим кістяним гранчастим полірованим руків'ям. Воно складається з двох поздовжніх половинок, скріплених чотирма залізними заклепками. Один виріб, інв. № БД-6024 (рис. 5:

Рис. 5. Львово, курган 11, поховання 2, ножі

Рис. 6. Сучасні копитні ножі

1), з поховання 2 майже цілий (розміри: довжина 106 мм, ширина 13--18 мм, діаметр заклепки 3 мм), другий, інв. № БД-6035, з пограбованого поховання 4 зберігся у двох невеликих фрагментах (розміри фрагмента леза: довжина 17 мм, ширина 12 мм; розміри фрагмента кістяного руків'я: довжина 50 мм, ширина 14 мм, діаметр заклепки 3 мм). До музею ці предмети надійшли як уламки ножів. Після огляду цих знарядь професор О.П. Мельник завважив, що ці ножі нагадують сучасний ветеринарний інструмент - копитний ніж (рис. 6), який могли використовувати скіфи для догляду за копитами тварин і провадити різні хірургічні дії. Ніж з поховання № 2 (рис. 5: 1) за збереженістю суттєво відрізняється від іншого залізного ножа з горбатою спинкою, інв. № БД-6030, що лежав серед кісток напутньої м'ясної їжі (рис. 5: 2), та інших залізних предметів з цього ж поховання. Правдоподібно, що технологія виготовлення цього інструмента відрізнялась від інших залізних виробів. Тут доречно нагадати, що свого часу Б.А. Шрамко розробив типологію металевих ножів і здійснив серію металографічних аналізів частини з них (Шрамко 1965). Відтак, стало очевидно, що ножі різних типів виготовляли різним способом із крицевого заліза або сталі з незначною кількістю побічних домішок.

За технікою виготовлення виділено кілька груп виробів: суцільно залізні, суцільно сталеві, зроблені шляхом ковальського наварювання сталевого леза на залізну основу (Шрамко 1965, с. 151, рис. 10; Мелюкова 1989, с. 115).

Рис. 7. Львово, курган 11, поховання 2, бронзова чаша: фото після реставрації і деталь вінець

Прикметно, що в підгрупі "а" другої групи (безчеренкові заклепочні ножі з дерев'яним руків'ям) Б.А. Шрамко виділив екземпляри з аналогічним нашому лезом (з вигнутим і трохи опущеним кінчиком) в окремий тип 3. На думку дослідника, такі ножі застосовували для різьблення по твердому матеріалу, приміром, по кістці або по дереву твердої породи (Шрам- ко 1965, с. 143, рис. 3: 7, 8). Таке призначення цілком узгоджується з визначенням наших ножів як приладдя для догляду за копитами.

Бронзова чаша з цього ж похованні 2 грецької роботи, інв. № БД-6027 (рис. 7), виготовлена з тонкої пластини. Вона відносно велика (висота 70 мм, діаметр вінець 200 мм, дна - 150 мм). Вінця чаші прикрашені бронзовою стрічкою з рельєфним орнаментом у вигляді овів - рядочка рівномірно розміщених еліпсоїдів в обрамленні. Ця стрічка (специфічне потовщення) слугувала ребром жорсткості. Своєрідні ребра жорсткості є і в сучасних металевих посудинах, які використовують для стерилізації медичних інструментів (рис. 8). Цей елемент ніс подвійне навантаження. По-перше, таке ребро потрібне для того, щоб тонка металева посудина не деформувалася під час нагрівання води; по-друге, для зручності при зніманні її з вогнища. З огляду на викладене, відзначимо ще дві риси цієї посудини: пласке дно і тонкі стінки, що забезпечували, з одного боку, стійкість посудини, з іншого - швидке нагрівання рідини. З погляду професора О.П. Мельника, бронзову чашу могли використовувати для стерилізації медичних інструментів (ножів), а пружинними щипцями (як великим пінцетом) їх виймали з окропу.

Тут доречно згадати ще кілька артефактів, переданих у 1981 р. Інститутом археології АН УРСР до НМІУ. Йдеться про матеріали Краснознам'янської експедиції, яка в 1981 р. під керівництвом Г.Л. Євдокимова провадила розкопки курганних груп І--IV поблизу с. Первомаївка Верхньорогачицького р-ну Херсонської обл. Серед близько 300 предметів зі скіфських курганів було п'ять залізних ножів з кістяним руків'ям різного стану збереженості. У руків'ї одного з них, як вважалося, збереглась майже половина леза (рис. 9). У 2010 р. ці ножі були передані у відділ реставрації пам'яток НМІУ, де під керівництвом художника-реставратора І.І. Ластовкіної студенти Національної Академії образотворчого мистецтва та архітектури Ху Лу Міном і Чжан Гун Е (Китай) провели роботи з відродження цих експонатів і Металеві частини ножів були повністю мінералізовані. Під час реставрації вони були розчищені та склеєні. Витончені кістяні руків'я ножів гранчасті, з полірованою поверхнею збереглися цілком. З них видалили попереднє консерваційне покриття і нанесли нове. Після Паспорт реставрації пам'ятки історії та культури, НМІУ, 12.07.2011 р. завершення реставраційних робіт ножі (інв. № БД-4991/1--4, бД-5016) набули експозиційного вигляду (рис. 10). Це уможливило проф. О.П. Мельнику оглянути їх і атрибутувати. На підставі геометричної форми клинків цих ножів, розташування їх заточування, форми і деталей руків'я, їх визначено як медичні інструменти. Один з цих ножів (інв. № БД-5016) явно вирізняється довжиною леза, яке вважалося обламаним. Після реставрації з'ясувалося, що ніж доволі оригінальний - досить широкий короткий клинок його має дугоподібні спинку та лезо з ледь виділеним кутастим кінчиком (рис. 10: 1). За формою клинка він нагадує сучасний медичний інструмент - скальпель.

Рис. 8. Сучасний стерилізатор

Рис. 9. Ніж з обламаним лезом з кургану поблизу с. Первомаївка до реставрації

Рис. 10. Залізні ножі с кістяним руків'ям з курганів поблизу с. Первомаївка після реставрації

Рис. 11. Рельєфний декор золотої чаші з кургану Куль-Оба (за: Galanina, Grach 1986)

Якщо звернемося до творів образотворчого мистецтва, то лікування і зоотехніка у номадів за доби раннього заліза набули високого рівня.

Рис. 12. Срібна амфора з кургану Чортомлик: 1 - фото (за: Galanina, Grach 1986); 2 - прорисовка фронтальної частини середнього фризу амфори, автор П. Млодох (за: Ролле 1999)

Найпоказовішими у цьому сенсі є зображення на двох металевих посудинах - золотій чаші з кургану Куль-Оба і срібній амфорі з кургану Чортомлик. На куль-обській чаші зображено скіфів у процесі, так би мовити, медичних процедур. Один з персонажів бинтує ногу пораненому воякові (рис. 11: 1), інший (рис. 11: 2) лікує хворому зуб (Galanina, Grach 1986, fig. 185--186). Вочевидь, подібні "прості" операції були цілком звичними у повсякденному військовому побуті скіфів.

Надзвичайно важливими для нас є зображення на середньому фризі чортомлицької амфори (рис. 12: 1). Висота її 700 мм, найбільший діаметр 400 мм (Алексеев, Мурзин, Ролле 1991, с. 174). До тлумачення смислового навантаження сюжетів цього фризу долучилося чимало фахівців, чиї версії іноді були прямо протилежними одна одній. Серед них можна згадати такі прізвища, як І.Є. Забєлін, Л. Стефані, А.С. Лаппо-Данилевський, І. І. Толстой і Н.П. Кондаков, О. Бенндорф, Л. Віардо, А. Еккер, Ф.П. Кеппен, Е. Міннз, А.Ф. фон Мідендорф, Д.М. Анучін, М. І. Ростовцев, М. Еберт, О. Вальдгауер, М.І. Артамонов, В.І. Цалкін, Н.А. Онайко, В.Ф. Гайдукевич, А.П. Манцевич, Б.М. Граков, Д.С. Раєвський, І.Б. Брашинський, С.С. Бессонова, О.В. Симоненко, В. Шільц та ін. (Ролле 1999). Найбільше суперечок і версій виникло з приводу інтерпретації центрального кадру цього фриза, розміщеного на лицьовому боці (рис. 12: 2). Група, що нас цікавить, включає п'ять персонажів - коня, розташованого в центрі композиції, та чотирьох чоловіків - по два з кожного боку. Два скіфи, що стоять перед конем, і один позаду натягують аркани, кожен з яких був прив'язаний до ноги коня. Четвертий скіф, що стоїть нібито осторонь позаду коня, тримає в руках якийсь предмет, утрачений під час розкопок. До речі, цього персонажа долучають до розглядуваного епізоду не всі дослідники. Не вдаючись у подробиці дискусії, відзначимо лише, що всі погляди фахівців, які долучилися до неї, фактично зводяться до двох тлумачень головної сцени, за влучним виразом Р. Роллє (1999, с. 15), - "реалістично-побутового" і "культово-міфологічного". Найбільш вдалим і правдоподібним, на нашу думку, є тлумачення, запропоноване О.В. Симоненком, який має досвід особистого спілкування з конем. Він пропонує розглядати лицьову частину фризу як презентацію трьох ключових моментів приручення коня, поданих зліва направо. 1) Ліворуч показано скіфа з конем, якого він тримає за повід і зап'ясток лівої передньої ноги. Тут зображено епізод опрацювання одного з прийомів дресирування - посадки на коня. 2) У центрі демонструється підготовка до повалення тварини, де два скіфи, що стоять спереду, відтягують арканами її задні ноги, а той, що стоїть позаду, ліву передню ногу. Такі дії чоловіків призведуть до зне- рухомлення коня і потім до його падіння. Такі маніпуляції з твариною застосовують у конярстві при кастрації, тавруванні чи лікуванні певних травм. Найважливішим із трьох можливих варіантів тлумачення і таким, що органічно вписується у загальну розповідь, репрезентовану художником на амфорі, є кастрація. Четвертий персонаж, що стоїть праворуч, розглядається як виконувач якоїсь сакральної дії на кшталт жертвоприношення Тагімасаду - покровителю конярства. 3) Остання сцена являє заключний етап тренінгу коня - вершник спішився з об'їждженого мерина (!) і спутує його ноги. Кінь під сідлом, з підстриженими гривою і хвостом (Симоненко 1987, с. 142--143).

Рис. 13. Четвертий персонаж центральної сцени середнього фризу амфори з Чортомлика (за: Galanina, Grach 1986)

На закінчення розгляду чортомлицької амфори, завважимо три моменти. По-перше, правомірність інтерпретації центральної сцени як підготовки до кастрації коня підтверджується останнім епізодом фриза, де зображено вже мерина (тварину без геніталій). По-друге, очевидно, що ця операція потребувала злагоджених дій кількох учасників, кожен з яких мав чітко виконувати своє завдання. По-третє, звернемо увагу на четвертого персонажа центральної сцени (рис. 13). Він явно відокремлений від решти учасників процесу. Це підкреслено не тільки його нібито відстороненістю від підготовчої роботи, але й незвичайним вбранням. На відміну від інших персонажів, він босий, з підтягнутими вверх і підв'язаними штаньми і оголеною правою частиною торса. Чому художник зобразив його саме так? Для відповіді на це запитання звернемося безпосередньо до скіфів та історії конярства.

Скіфи, що вели рухливий спосіб життя, були пов'язані з конярством і вершництвом. Велике значення надавалося екстер'єру і виїздці коней, які розрізнялися залежно від їхнього призначення - для війни і їзди верхи, під упряжку або на плем'я (Ковалевская 1977, с. 69--71). Чудово володіючи навичками їзди верхи, скіфи займалися і виучкою (вишколом), і доглядом за конем.

Рис. 14. Львово, курган 11, кістяний гребінець зі скриньки в похованні амазонки № 2

Номади знали, що організм коня дуже чутливий до різноманітних збудників інфекцій, тож стерилізація інструментів була обов'язковою. Після цієї процедури їх могли використовувати для різних хірургічних операцій. Такою операцією, приміром, могла бути кастрація жеребців. У практиці конярства кастрація - один із прийомів скотарства у кочових народів. У кочівників часто коні обох статей розміщувались поряд. Кастрація робила жеребців більш спокійними та слухняними. Про застосування скіфами кастрації жеребців повідомляв давньогрецький історик і географ Страбон у праці "Географія". Зокрема він занотував: "У всех скифских и сарматских племен есть обычай холостить лошадей, чтобы сделать их более послушными; ибо лошади у них хотя и не велики, но очень горячи и не укротимы" (VII, 4, 8).

Ця операція була важливою подією в житті номадів. У більшості кочових народів для їзди верхи слугував мерин (кастрований кінь), кобил використовували для відтворювання стада, тримали заради м'яса і молока. Подібна ситуація добре відома з побуту тувинців, монголів, бурятів, калмиків, казахів, алтайців, киргизів (Вайнштейн 1972, с. 138). Спираючись на матеріали Пазирикських курганів (Витт 1952, с. 184), можна припустити, що таку практику мали і скіфи.

Стосовно проведення операції кастрації, відзначимо, що вона зводиться до штучного припинення нормального функціонування статевих залоз коня. Кастрованих коней називають меринами. Така процедура переслідує кілька цілей: пом'якшити характер коня і підвищити його керованість; запобігти незапланованого запліднення; оптимізувати групове утримання. Жеребців, які відносяться до верхових порід, оперують після досягнення 1,5--2,0 років, упряжних - у віці близько 3 років. Найсприятливіший для кастрації час - рання весна або пізня осінь, коли менше комах, які стають великою проблемою під час загоєння ран. До всього, низькі температури знижують післяопераційні набряки. Ця операція відноситься до порожнинних. Середній період відновлення тварини займає від двох тижнів до місяця. Під час проведення такої операції можливі дві позиції коня: в позі стоячи із зігнутою у зап'ястковому суглобі однією передньою ногою (це потребувало залучення меншої кількості людей), або жеребця валили й жорстко фіксували кінцівки. Така операція вимагає великого досвіду від ветеринара, набору спеціальних інструментів (приміром, скальпеля, спеціальних приладів на зразок щипців, фіксаторів), обов'язково стерильних (Калинин 1948; Козлов, Парфенов 2012, с. 330--344).

У Стародавній Греції коней лікували спеціальні лікарі - гіппіатри. Починаючи з 1 ст. н. е. у римській армії були постійні ветеринари, що обслуговували військових тварин (Дом- ницкий и др. 2016, с. 6, 8). Чи були такі "вузькі професіонали" у скіфів, судити не доводиться.

Але повернімося до середнього фризу чортомлицької амфори і саме до четвертого персонажа центральної композиції (рис. 13). За винятком цього скіфа, інші вдягнені. Тут доречно згадати, що кастрацію провадили в період ранньої весни чи пізньої осені, цебто в прохолодну пору року. Кастрація потребувала особливої фізичної сили, майстерності та стерильності. Вірогідно, саме тому цей персонаж з напівого- леним торсом і не бере участі в підготовчій до операції фазі. Рельєфно випнуту частину його рук, в яких він щось тримав, втрачено. Одначе цілком правдоподібно, що це могла бути чаша чи якійсь інструмент. Отже, ми схиляємося до того, що майстер зобразив тут скіфа, який мав виконати цю складну операцію.

Ще однією операцією, необхідною у конярстві, є розчистка копит. Коней привчають до неї відразу після відлучення лошат від матері, з дво - тримісячного віку. Огляд і розчищення копит провадять для запобігання травм і збереження правильної їхньої форми. Ця процедура передбачає очищення копит від бруду, каміння і видалення зайвого рогу, який заважає руху коня. Зазвичай копита дорослих коней обробляють щомісяця, влітку - раз у 2--3 місяці. Для такої процедури використовують спеціальний ніж, дерев'яний молоток і іноді спеціальні гачки (Калинин 1948; Свечин и др. 1984, с. 312).

Тут, повертаючись до знахідок з поховання 2 кургану 11 поблизу с. Львово, де було поховано амазонку, доречно нагадати, що в ньому, крім чаші і щипців, була ще скринька з кістяним гребінцем (рис. 14) і копитним ножем, про який вже йшлося. Ці предмети призначалися для догляду за кіньми - копитами і гривами. До речі, догляд за гривою передбачав не тільки розчісування гребінцем, а й видалення волосся що звалялося за допомогою спеціального ножа (Свечин и др. 1984, с. 318). Вірогідно, саме через це ці два предмети поклали разом, окремо від решти реманенту.

Висновки