До проблеми розпізнавання поховань чорногорівської групи

Размещено на http://www.allbest.ru

До проблеми розпізнавання поховань чорногорівської групи

В.В. Отрощенко

Статтю присвячено питанням формування та поповнення джерельної бази чорногорівської групи поховань. Розглянутий каталог кіммерійських поховань, створений С. В. Махортих (2005), запропоновані підходи до його удосконалення та очищення від комплексів доби фінальної бронзи та артефактів з пам'яток осілого населення кіммерійської доби. Звернено увагу на нерозпізнані досі комплекси чорногорівсько групи через помилкову культуру атрибуцію їх.

Ключові слова: чорногорівська група поховань, каталог пам'яток, доопрацювання та поповнення джерельної бази.

TO THE PROBLEM OF RECOGNITION OF THE BURIALS OF CHORNOHORIVSKA GROUP

V. V. Otroshchenko

The article deals with the questions of formation and replenishment of the Chornohorivska group of monuments source base of the IX--VIII c. BC. The catalog of Cimmerian burials, created by S. V. Makhortykh (2005), was analyzed. Due to the discussion points of its configuration, it is proposed to improve this register. It is advisable to clear the catalog from the complexes of the Bilozerska culture of the of the Final Bronze Age and artifacts from the monuments of the settled population -- the Cimmerian neighbors. Attention is paid to the still unrecognized complexes of the Chornohorivska group, defined earlier as the cultures of the Bronze Age. The approaches to the cultural identification of the non-inventory burials of this group of the Cimmerian population are marked. It was noticed that instead of the «fetal» position of the dead during the Late and Final Bronze, among nomads (Chornohorivska group population) in the early Iron Age the «horseman» buried position was recorded.

Keywords: Chornohorivska group of burials, catalog of monuments, replenishment of source base, extraction of materials of other cultures.

Основна частина

В ювілей провідного українського скіфолога Сергія Анатолійовича Скорого хочеться віддати належне його внеску у дослідження кіммерійської теми. Викликає повагу його послідовна позиція у відстоюванні історичності кіммерійців у Надчорномор'ї на ранній фазі залізного віку (Скорий 1991, с. 14--24). Своє бачення кіммерійської проблеми дослідник розгорнуто обґрунтував у монографії «Киммерийцы в украинской лесостепи» (Скорый 1999, с. 66--78). Актуальність кіммерійської проблематики зростає нині у світлі концепції О. Пріцака щодо початків історії України приблизно від VII ст. до н. е., коли: «У степовій Україні (обабіч Дніпра) створили свій кочовий пакс іранські скити. Це перший відомий в історії такий “пакс” (якщо не рахувати Гомерових кіммерійців, про яких ми нічого докладніше не знаємо)» (Пріцак 2015, с. 196--197).

Приймаючи загалом концепцію великого науковця до розробки, варто уточнити, що історію України слід розпочинати не з державних проектів від VII ст. до н. е., якими б доленосними вони не були, а з кіммерійської доби ІХ--VIII ст. до н. е. Адже українські дослідники впродовж останніх сорока років великою мірою розвіяли морок кіммерійський, матеріалізувавши культуру ранніх номадів доскіфської доби та ідентифікувавши її з етносом кіммерійців. «Кіммерійці -- перший писемно засвідчений народ на території нашої землі, тому його етногенез є ключем до розуміння найдавнішого етапу історії України і допомагає знайти витоки тих народів, які її населяли» (Коваленко 1998, с. 94).

Подальша аргументація такого бачення історичних процесів істотно залежить від кількості та якості відповідних археологічних джерел. Системною спробою їх консолідації стала монографія «Киммерийцы» (Тереножкін 1976). Невдовзі було заявлено спробу розширення джерельної бази до 180 поховань останнього до скіфського періоду (Дворниченко 1976, с. 96). Проте, В. О. Кореняко, спираючись на переконливо датовані та гарно документовані комплекси, називає лише 72 поховання цього періоду. Серед них лише 33 з ознаками явної скороченості небіжчика (Кореняко 1985). Водночас дослідник рішуче виступив проти розширення кола поховань передскіфського періоду за рахунок безінвентарних комплексів, критикуючи вибірки відповідних поховань (Тереножкін 1976; Дворниченко 1978; Мамонтов 1980). В. О. Кореняко, побоюючись помилки, невиправдано звужував коло реальних доскіфських поховальних комплексів. Проте, безінвентарні поховання є складовою та невід'ємною частиною будь-якої археологічної культури. Без них важко вивчати соціальну структуру давніх спільнот, які надавали особливого значення речовому супроводу. Так, у нижньоволзькій вибірці В. I. Мамонтова 27 поховань з 50 булибезінвентарними (Мамонтов 1980, с. 188--192), а в регіональній вибірці миколаївських дослідників лише 14 поховань з 58 мали речовий супровід (Гребенников, Елисеев, Клюшинцев 1984, с. 33, 45).

Отже, безінвентарні поховання передскіфського періоду, виділені за комплексом неявних ознак, також повинні відстежуватись і долучатися до сумарних характеристик чорногорівської та новочеркаської груп поховань. Тому намагання С. в. Махортих працювати майже виключно з інвентарними комплексами, на мою думку, дещо деформують наочний образ носіїв відповідних пам'яток, а отже й кіммерійців. Наведу конкретний приклад. У кург. 7 біля с. Жовтневе Токмацького р-ну Запорізької обл. виявлено 2 комплекси чорногорівської групи (пп. 1 та 3). Проте, в реєстр потрапило лише поховання 3 з двома горщиками (Махортых 2005, с. 329, 180, рис. 83: 1--3). Між тим, обидва поховання були визначені як кіммерійські ще у звіті про розкопки. Поховання 1, що є ніби дзеркальною проекцією захоронення 3 за позицією небіжчика (на лівому боці, а не на правому) та супроводжувалося шматком м'яса дрібної рогатої худоби, астрагалом та кавалком глини фіолетового відтінку, так і лишилось поза увагою згаданого дослідника (Отрощенко та ін. 1981, с. 57--59). Так досить унікальний факт наявності двох поховань чорногорівського типу в межах одного насипу не отримав відповідного аналізу.

Автор із колегами впродовж 1980-х--1990х рр. особливу увагу приділив прискіпливому виділенню поховань чорногорівського типу з кола поховань енеоліту та доби бронзи, що вилилося в низку публікацій (Гошко, Отрощенко 1986; Отрощенко 1989, с. 111--112; 1993; Отрощенко, Рассамакін 1990; Бокий, Горбул, Отрощенко 1991). Переважну кількість чорногорівських поховань виокремлено серед комплексів культурного кола Бабине та степових культур діб пізньої та фінальної бронзи (Отрощенко 2001, с. 111--112, 192--193). Зрештою, число врахованих автором комплексів чорногорівської групи сягає нині двохсот.

Проте, в монографії С. в. Махортих залучено лише 129 з них (Махортых 2005, с. 29). На правах офіційного опонента цього ґрунтовного та безумовно корисного дослідження мушу зробити деякі зауваження, висловлені ще на захисті та спрямовані на подальшу розробку чорногорівської проблематики. Не варто обмежувати масив кіммерійських комплексів на сході сучасним кордоном України та РФ. Ліпше охоплювати весь доскіфський ареал ранніх кочовиків півдня Східної Європи (Махортых 2005, с. 36, рис. 1). Іншу проблему створює каталог комплексів, поданий за абеткою, що нівелює їхню локальну специфіку та обрядові особливості як чорногорівських, так і новочеркаських комплексів (Махортых 2005, с. 144--254, 313--367, рис. 47--157). Не ставлячи під сумнів потребу в такому реєстрі, варто розбірливіше підходити до комплектування його джерельної бази, а саме -- роздільно групувати чорногорівські та новочеркаські поховання з урахуванням локальної специфіки (варіантів). Це б унаочнило наступне їх зіставлення.

Не менш важливо уникати використання в графічній складовій згаданого каталогу суперечливих, а фактично чужорідних, матеріалів. Перш за все бентежать комплекси білозерської культури в реєстрі кіммерійських: Аккермень, кург. 3, пох. 1; Сивашівка, кург. 10, пох. 1; Глиноє, кург. 4, пох. 2; Бехтери, кург. 1, пох. 7; Дубовики, кург. 1, пох. 2. Ще більше заперечення викликала поява в реєстрі матеріалів могильників білозерської культури доби фінальної бронзи: Александрівського, кург. 1 (Махортых 2005, с. 147, рис. 50: 1--7); Первомаївського, Чернянського (Махортых 2005, с. 156, рис. 59: 3--4; с. 182, рис. 85: 4); Суворовського могильників (Махортых 2005, с. 244, рис. 147: 4--17) та курганно-ґрунтового цвинтаря Казаклія в Республіці Молдова (Agulnikov 1996; Махортых 2005, с. 166, рис. 69: 7; с. 187, рис. 90: 8; с. 205, рис. 108: 9).

Порівнювати кераміку білозерської культури та чорногорівської групи звичайно можна й треба в пошуках витоків керамічних традицій, але робити це варто в аналітичній частині дослідження. Замулювання реєстру пам'яток ранніх номадів артефактами з білозерських поховань попередньої доби пасторалізму, а також із поселень та городищ осілого населення кизил-кобинської, чорноліської та інших культур, дещо розмиває кінцеві результати дослідження. Зазначу, що перехід від осілого до кочового способу життя погіршив якість власного керамічного посуду степовиків, за певної формальної схожості з відповідними артефактами попередньої доби. Особливо дивує, коли один і той же кубок білозерської культури (Чернянка, пох. 8а) фігурує в реєстрі тричі, як близький до кіммерійських (Кубышев, Черняков 1986, с. 147, рис. 6: 6). До того ж в усіх трьох випадках ця «близькість» не є тотожною та переконливою (Махортых 2005, с. 156, рис. 59: 3, 5; с. 185, рис. 88: 2, 4; с. 205, рис. 108: 7, 10). Особливо це стосується третього випадку (кург. 2, пох. 2 біля с. Личкове в Пооріллі), де горщик декорований сплощеним рельєфним виступом підпрямокутної форми та потрійними шевронами, що спускаються на тулуб поміж трикутниками. в. А. Ромашко попервах відніс цей комплекс до поховань новочеркаського типу (Ромашко 1979, с. 106, рис. 1: 9--11), але В. І. Костенко вважав тотожне за ритуалом поховання (с. Спаське, кург. 4, пох. 4), теж із залізним ножиком, ранньосарматським (Костенко 1979, с. 125, 132, табл. 2: 1). Інші дослідники підтримали сарматську належність останнього (Полин, Симоненко 1990, с. 93, рис. 3: 5). Понад те, потрійні шеврони та трикутники, опущені вершиною донизу, показові для ранньосарматських комплексів у степах України (Полин 1992, с. 197, рис. 20: 16, 19).

Додам також, що не було вже у кіммерійців кинджаликів з паралельними лезами, навіть залізних. Тому й немає резону вставляти до реєстру кіммерійських комплекс білозерської культури з с. Бехтери, кург. 1, пох. 7 (Махортых 2005, с. 316, рис. 54: 3--4).

При цьому, не виключені випадки потрапляння окремих впускних поховань чорногорівської та новочеркаської груп до курганів культурного кола Бабине, бережнівсько-маївської зрубної та білозерської культур. зокрема, повторно звертаю увагу на пох. 5 у кург. 5 Первомаївського могильника (Евдокимов 1987, с. 109, рис. 1: 1; 2, 9; Отрощенко 2001, с. 192). У публікації Г. Л. Євдокимова наголошено, що це поховання є основним, належним до «сабатинівського часу» та ще й таким, що мало круглий насип, позначений на плані крапочками. Дерев'яне перекриття пох. 5 нібито було зруйноване елітним пох. 3 «білозерського часу». Підстав для такої реконструкції подій немає, позаяк: в порушення методики розкопок була відсутня бодай одна контрольна бровка (висота кургану -- 0,6 м), а це значить, що пох. 5 виявлене десь у передматериковому суглинку, упритул до північного кута пох. 3. На плані й перетині пох. 5 будь-які ознаки дерева відсутні (рис. 1: 8). Згадуване ж у публікації дерев'яне перекриття пов'язане з основним пох. 3, але хибна методика розкопок не дозволила зафіксувати його на рівні давньої поверхні. Довідка: елітні поховання білозерської культури, на відміну від чорногорівських, ніколи не влаштовувались у курганах, зведених населенням попередніх культур. Можна припустити, що сучасники не лише чітко вирізняли насипи білозерської культури від давніших, але й свідомо грабували перші та оминали другі.

Поза тим, придивимось до впускного в білозерський курган пох. 5. Чоловік 25--30 років лежав у ямі зі закругленими кутами на лівому боці головою на схід--північний схід (рис. 1: 8). Руки, зігнуті у ліктях під тупим кутом, спрямовані кистями до південної стінки ями, а ліва кисть -- заломлена донизу. Ноги в крижових суглобах зігнуті під тупим кутом, а в колінних -- під гострим. Перед обличчям небіжчика покладено шмат м'яса корови, а біля ліктя лівої руки лежав астрагал (рис. 1: 7) дрібної рогатої худоби (Евдокимов 1987, с. 113, рис. 2: 9--10). Переконливих ознак належності до поховань доби пізньої бронзи цей небіжчик не має, а позиція тіла, напутня їжа й особливо розташування рук щодо кістяка дозволяють віднести даний комплекс до чорногорівської групи поховань (Отрощенко 2001, с. 192).

Аналогічне за позою небіжчика та позицією його рук поховання в підбої виявлене в гр. І, кург. 1, пох. 5 біля с. Нова Одеса в Миколаївській обл. Варто лише додати, що вхідна яма цього поховання в досить глибокій катакомбі була заповнена вапняковим камінням, а небіжчик знаходився у дерев'яній скрині, пази якої були скріплені глеєм (рис. 1: 9). Чомусь на плані цього поховання скриня не була позначена жодним чином. Дослідники комплексу датували його широко: «пізня бронза -- ранній залізний вік» (Шапошникова и др. 1974, с. 52--53). Проте ні для пізньої, ні для фінальної бронзи не були характерні катакомби, а в чорногорівців ця традиція реально відроджується (Литвиненко 1999, с. 156--157, рис. 1). за комбінацією виставлених перед тілом небіжчика рук два попередні комплекси зближуються зі «зрубними» пп. 9 та 19 у кург. 4 біля с. Новочорномор'є Голопристанського р-ну Херсонської обл. (Ковпаненко, Качалова, Шарафутдінова 1967, с. 67--68, рис. 2: 5, 3, пп. 9, 19, 4, 11). Проте, нині їх внесено до каталогу кіммерійських (Махортых 2005, с. 348, рис. 116: 8--11). З цим слід погодитися не лише зважаючи на наявність бронзових елементів начільних пов'язок в обох небіжчиків (рис. 1: 5--6), але й з огляду на позиції виведених наперед тіл кісток рук, зокрема, із заломленою кистю в пох. 19 (рис. 1: 6).

Зверну увагу на ще деякі виразні комплекси чорногорівського типу, що лишаються поза увагою дослідників доскіфського періоду, зокрема -- на поховання 24, кургану 3 біля с. Троїцького Мелітопольського р-ну Запорізької обл. (Клейн 1960, с. 155--156, рис. 114). Автор розкопок визначив його культурну належність як «зрубне». воно було впущене по центру насипу, й опинилося серед впускних поховань бережнівсько-маївської зрубної культури (БМЗК), але стратиграфічно виявилось найпізнішим щодо пп. 19, 22, 30, 38, частково зруйнувавши чи перекривши їх. вапнякове перекриття поховальної споруди виявили безпосередньо під поверхнею насипу понад західною частиною поховального майданчика. Зберігся західний сегмент завалу (1 м у поперечнику на висоту 0,5 м). Поза тим, окремі камені та скупчення їх фіксувались і на східній частині конструкції. Контури споруди в чорноземному насипу не фіксувались, але за розташуванням кісток людини та тварини її розміри десь 2,2 х 1,4 м, глибина -- 1 м, орієнтація -- захід--схід. Скелет дорослої людини займав західну та центральну частину ями, де його покладено у слабко скорченому стані, на лівому боці головою на схід--південний схід (рис. 1: 1). Ліву руку небіжчика зігнули в лікті під гострим кутом так, що кисть її знаходилась на рівні очей. Праву руку було вивернуто ліктем наперед і плечова її кістка лягла на нижню щелепу людини, а лікоть перекрив зап'ястя лівої. Кістки передпліччя спрямували донизу таким чином, що кисть правої опинилася нижче ліктя лівої руки.

Рис. 1 Матеріали поховань: 1 -- с. Троїцьке, кург. 3, пох. 24 (за Клейн 1960); 2 -- с. Любимівка, кург. 23, пох. 2; 3--4 -- с. Софіївка, ґрунтовий цвинтар; 5 -- с. Новочорномор'я, кург. 4, пох. 9; 6 -- с. Новочорномор'я, кург. 4, пох. 19 (за Ковпаненко и др. 1967); 7--8 -- с. Первомаївка, кург. 5, пох. 5 (за Евдокимов 1987); 9 -- м. Нова Одеса, гр. І, кург. 1, пох. 5 (за Шапошникова и др. 1974)

У північно-східному секторі споруди, вище потилиці небіжчика, знаходилися задня частина скелета та закинута за спину голова ягняти з верхніми хребцями шиї. Офіровану тварину поклали на правому боці, головою до сходу. Шматок м'яса з кістками передньої ноги вівці вклали в ліву руку небіжчика. Невеликі грудки червоної вохри поклали поміж кістками ягняти та напутньою їжею в руці. Дрібні фрагменти трубчастого браслету виявлені на зап'ясті лівої руки, а окиси міді від кільця -- на фаланзі правої. За 0,2 м від колін небіжчика виявлено уламок трохи відретушованого кременя.

Пох. 24 вирізнявся від 17 поховань БМЗК з кург. 3 біля с. Троїцьке не лише офірою ягняти, але й незвичним для носіїв зрубної спільноти розташуванням кісток рук небіжчика, коли одна з плечових кісток підведена до нижньої щелепи так, ніби вона її підтримує. Ще влітку 1968 р. авторові довелося розкопувати два обрядово подібні поховання. Одне з них виявлене у розмиві берега Каховського «моря» біля с. Софіївка Каховського р-ну Херсонської обл. на глибині 0,5 м. Там у небіжчика, покладеного у слабко скорченому стані, на лівому боці, головою на схід--північний схід зафіксовано бронзову вісімкоподібну бляшку на черепі (рис. 1: 4). Права плечова кістка людини була підведена до нижньої щелепи, а кістки передпліччя спрямовано униз, до колін (рис. 1: 3). Друге поховання було досліджене місяцем пізніше в кург. 23 Любимівської курганної групи в Каховському р-ні Херсонської обл. Поховання 2 було впущене до насипу ямної спільноти на глибину 1,03 м. Небіжчика покладено у сильно скорченому стані, на лівому боці, головою на схід--північний схід. Ліва плечова кістка людини підведена під нижню щелепу, а кістки передпліччя спрямовано до колін ніг. Кістки правої руки зігнуті в лікті під кутом більшим від прямого, а кістки передпліччя торкаються коліна лівої ноги. звертає на себе увагу заломлена убік ліктя кисть лівої руки. Біля тімені померлого поставили два горщики, корчагу та чашечку, а поміж ними поклали шмат м'яса дрібної рогатої худоби (рис. 1: 2). Речовий супровід двох останніх поховань дозволяє віднести їх до чорногорівської групи, а специфічна позиція плечової кістки під нижньою щелепою дає підстави долучити до цієї обрядової групи й пох. 24 у кург. 3 біля с. Троїцького, а також виразні за речовим супроводом: кург. 2, пох. 8 біля с. Скелювате; с. Котовка, кург. 1, пох. 8; Західнодонузлавський кург. 1, пох. 5 (Махортых 2005, с. 234, рис. 137: 2--4; с. 199, рис. 102: 1--3; с. 179, рис. 82: 5--7).

Рис. 2 Матеріали поховань: 1 -- с. Политотдєльське, уроч. Ямки, кург. 3, пох. 8 (за Синицын 1960)

Специфічна позиція плечової кістки, виведеної ліктем наперед, дозволяє ідентифікувати й безінвентарні поховання чорногорівського типу, навіть за відсутності виразного речового супроводу. Таким є поховання 6 кургану 1 групи Виноградний Сад ІІ Доманівського р-ну Миколаївської обл. Жіноче поховання виявлене в катакомбі підбійного типу зі слідами насильницької смерті на черепі. У ногах небіжчиці, так само як і в пох. 24 кург. 3 біля Троїцького виявлених кременевий відщеп (Фиалко 2015, с. 59--60, рис. 22). Іще один комплекс із виведенням плечової кістки руки під щелепу людини та з кременевим відщепом у супроводі виявлено в пох. 2 кург. 3 біля с. Бревічень Оргеївського р-ну Республіки Молдова (Отрощенко 2001, с. 111--112). Попервах це поховання було зараховане до культури багатоваликової кераміки (Савва 1992, с. 72--73, рис. 25, 1--2).

Ареал поховань цієї обрядової групи від пониззя Дунаю на заході заходить на сході на лівий берег Волги, де в урочищі Ямки біля с. Політотдєльське Ніколаєвського р-ну волгоградської обл. досліджене пох. 8 в кург. 3. Його в публікації було також визначено як зрубне (Синицын 1960, с. 143). Небіжчика поховали в середньо скорченому стані на лівому боці із завалом на груди та головою на північний схід. Плечову кістку правої руки людини підвели до щелепи, лікоть її вивернуто наперед, а кості передпліччя розвернули донизу в напрямку нижніх ребер (рис. 2). Кисть руки заломлено таким чином, що вона торкається напутньої їжі (4 ніжки вівці). «Погребенному как бы положили в руки ножки овцы», зазначено в публікації (Синицын 1960, с. 142--143, рис. 50: 9). Тут напрошується аналогія з триманням м'яса в пох. 24 кург. 3 біля с. Троїцького (рис. 2: 2).

Висновки

Узагальнюючи спостереження варто зазначити, що специфічною для поховань чорногорівської групи була досить вільна позиція небіжчиків на лівому боці з переважаючою орієнтацією на схід. Кістки ніг були зігнуті щодо хребта під прямим (50 випадків) чи тупим (38 випадків) кутом та під гострим кутом у колінах. Сильна скорченість (16 випадків) та позиція кісток рук перед обличчям (13 випадків) властива лише меншості небіжчиків (10--13 %). Рішуче переважала загальна спрямованість рук донизу (64 %). 17 % становлять випадки складного переплетіння рук перед грудьми, коли плечова кістка виставленої ліктем наперед руки ніби підтримує нижню щелепу небіжчика. Підрахунки проводились за вибіркою в 150 поховань. Специфічною ознакою чорногорівського ритуалу є заломлена кисть однієї з рук. Тобто, порівняно з «утробною» чи «такою, що спить» позиціями небіжчиків за доби пізньої бронзи, у кочовиків раннього залізного віку в тенденції проглядається поховальна поза «людини, що скаче», ймовірно вершника (Отрощенко 1989, с. 111--112).

Серед категорій супроводу найпрезентабельнішою є напутня їжа, виявлена у 82 похованнях. Тому наявність акуратно вирубаного шматка м'яса дрібної рогатої худоби, переважно, може слугувати підставою для винесення комплексу до групи чорногорівських, як от пп. 1 та 5 в кург. 4 біля с. Прибужани Вознесенського р-ну Миколаївської обл. (Отрощенко 2001, с. 112). Додатковими ознаками є присутність у похованні барвників (33 випадки), елементів налобної стрічки (26 випадків), самотніх відщепів кременя (20 одиниць) є додатковими підставами для культурної ідентифікації поховань чорногорівського типу в комплексі зі згаданими у статті особливостями поховального ритуалу.

Висловлені міркування та зауваження мають пролонгувати дискусію щодо чорногорівської групи пам'яток. Зокрема, варто звернути увагу на поповнення та упорядкування її джерельної бази з наголосом на вивчення не лише яскравого матеріального комплексу, але й нюансів поховального ритуалу цієї групи номадів доскіфського періоду.

поховання чорногорівський артефакт кіммерійський

Література

1. Бокий, Н. М., Горбул, Г. П., Отрощенко, В. В. 1991. Киммерийские захоронения Кировоградщины. Советская археология, 1, с. 173-183

2. Гошко, Т. Ю., Отрощенко, В. В. 1986. Погребения киммерийцев в катакомбных и подбойных сооружениях. Советская археология, 1, с. 168-183.

3. Гребенников, Ю. С., Елисеев, В. Ф., Клюшинцев, В. Н. 1984. Погребения предскифского периода в Южном Побужье. В: Черняков, И. Т. (ред.). Ранний железный век Северо-Западного Причерноморья. Киев: Наукова думка, с. 33-49.

4. Дворниченко, В. В. 1978. Некоторые вопросы развития культуры предскифского периода. Древние культуры Поволжья и Приуралья. Научные труды

5. Куйбышевского государственного педагогического института, 221, с. 96-97.

6. Евдокимов, Г. Л. 1987. Курганный могильник белозерского времени у с. Первомаевка. В: Шапошникова, О. Г. (ред.). Древнейшие скотоводы степей юга Украины. Киев: Наукова думка, с. 107-126.

7. Клейн, Л. С. 1960. Кургани біля с. Троїцького. Археологічні пам'ятки УРСР, VIII, с. 141-163.

8. Коваленко, Н. А. 1998. Кіммерійці: етнос та етнонім. Харків: Основа.

9. Ковпаненко, Г. Т., Качалова, Н. К., Шарафутдинова, И. Н., 1967. Курганы у с. Новочерноморье Херсонской области. В: Лесков, А. М. (ред.). Памятники эпохи бронзы юга Европейской части СССР. Киев: Наукова думка, с. 60-81.

10. Кореняко, В. А. 1985. Погребения эпохи перехода от бронзы к железу в степях Юго-Восточной Европы (состояние источников и проблема отбора фактов). Советская археология, 4, с. 54-62.

11. Костенко, В. И. 1979. Сарматы в междуречье Орели и Самары. Курганные древности Степного Поднепровья III--I тыс. до н. э., 3, с. 124-139.

12. Кубышев, А. И., Черняков, И. Т. 1986. Грунтовый могильник белозерской культуры у села Черняка (Херсонской обл.). Советская археология, 3, с. 139-157.

13. Лесков, А. М., Черненко, Е. В., Болтрик, Ю. В., Зарайская, Н. П., Отрощенко, В. В. 1968. Отчет о раскопках Каховской экспедиции за 1968 г. НА ІА НАНУ, ф. 64, 1968/15.

14. Литвиненко, Р. О., 1999. К проблеме истоков черногоровского погребального обряда. В: Тощев, Г. Н. (ред.). Проблемы скифо-сарматской археологи Северного Причерноморья. Запорожье, с. 155-160.

15. Мамонтов, В. И. 1980. О погребениях позднего этапа срубной культуры в Нижнем Поволжье и Волго-Донском междуречье. Советская археология, 1, с. 175-194.

16. Махортых, С. В. 2005. Киммерийцы Северного Причерноморья. Киев: Шлях.

17. Отрощенко, В. В. 1989. Особенности погребений черногоровской группы. В: Проблемы скифо-сарматской археологи Северного Причерноморья. Тезисы докладов областной конференции. Запорожье, 1, с. 111-112.

18. Отрощенко, В. В. 1994. О погребениях черногоровского типа в Нижнем Подонье. Историко-археологические исследования в г. Азове и на Нижнем Дону в 1993 г., 13, с. 103-117.

19. Отрощенко, В. В. 2001. Проблеми періодизації культур середньої та пізньої бронзи півдня Східної Європи (культурно-стратиграфічні зіставлення). Київ: ІА НАНУ.

20. Отрощенко, В. В., Рассамакин, Ю. Я. 1990. Культурна належність окремих поховань «нижньо-михайлівського» типу. Археологія, 3, с. 101-107.

21. Отрощенко, В. В., Болдін, Я. И., Гошко, Т. Ю., Ляшко, С. Н., Рассамакин, Ю. Я., Ковалев, Н. В., Кравченко, С. Н., Пустовалов, С. Ж., Салий, Н. Г., Савовский, И. П. Отчет Запорожской экспедиции за 1981 год. НА ІА НАНУ, ф. 64, 1981/10.

22. Полин, С. В. 1992. От Скифии к Сарматии. Киев: ИА АН Украины; Археолог.

23. Полин, С. В., Симоненко, А. С. 1990. «Раннесарматские» погребения Северного Причорноморья. В: Ковалева, И. Ф. (ред.). Исследования по археологии Поднепровья. Днепропетровск: ДГУ, с. 76-95.

24. Пріцак, О. 2015. «Що таке історія України?». Український історичний журнал, 1, с. 177-210.

25. Ромашко, В. А. 1979. Новые киммерийские памятники в материалах экспедиций ДГУ. Курганные древности Степного Поднепровья III--I тыс. до н. э., 3, с. 104-110.

26. Савва, Е. Н. 1992. Культура многоваликовой керамики Днестровско-Прутского междуречья. Кишинев: Штиинца.

27. Синицын, И. В. 1960. Древние памятники в низовьях Еруслана (по раскопкам 1954--1955 гг.). Материалы и исследования по археологии СССР, 78: Памятники Нижнего Поволжья, ІІ, с. 10-168.

28. Скорий, С. А. 1991. До питання про «культурну належність» старожитностей типу Новочеркаського скарбу 1939 р. Археологія, 3, с. 14-25.

29. Скорый, С. А. 1999. Киммерийцы в Украинской лесостепи. Киев; Полтава: Археологія.

30. Тереножкин, А. И. 1976. Киммерийцы. Киев: Наукова думка.

31. Фиалко, Е. Е. 2015. Амазонки во времени и пространстве. Археологія і давня історія України, 4 (17), с. 46-99.

32. Шапошникова, О. Г., Фоменко, В. Н., Бочкарев, В. С., Балушкин, А. М., Гребенников, Ю. С., Клюшинцев, В. Н., Ребедайло, Г. П., Рычков, Н. А. Отчет о работе Ингульской новостроечной экспедиции в 1974 году. НА ІА НАНУ, ф. 64, 1974/12.

33. Шапошникова, О. Г., Балушкин, А. М., Гребенников, Ю. С., Елисеев, В. Ф., Довженко, Н. Д., Клюшинцев, В. Н., Солтыс, О. Б., Фоменко, В. Н., Чмыхов, Н. А. Отчет о работе Николаевской новостроечной экспедиции в 1986 году. НА ІА НАНУ, ф. 64, 1986/18.

34. Agulnikov, S. 1996. Necropola culturii Belozerka de la Cazaclia. Bucure^ti. Biblioteka Thracologica.

REFERENCES

1. Bokii, N. M., Gorbul, G. P., Otroshchenko, V. V. 1991. Kimmeriiskie zakhoroneniia Kirovogradshchiny. Sovetskaia arkheologiia, 1, p. 173-183.

2. Goshko, T. Iu., Otroshchenko, V. V. 1986. Pogrebeniia kimmeriitsev v katakombnykh i podboinykh sooruzheniiakh. Sovetskaia arkheologiia, 1, s. 168-183.

3. Grebennikov, Iu. S., Eliseev, V. F., Kliushintsev, V. N. 1984. Pogrebeniia predskifskogo perioda v Iuzhnom Pobuzhe. In: Chernyakov, I. T. (ed.). Rannii zheleznyi vek Severo-Zapadnogo Prichernomoria. Kiev: Naukova dumka, p. 33-49.

4. Dvornichenko, V. V. 1978. Nekotorye voprosy razvitiia kultury predskifskogo perioda. Drevnie kultury Povolzhia i Priuralia. Nauchnye trudy Kuibyshevskogo gosudarstvennogo pedagogicheskogo instituta, 221, p. 96-97.

5. Evdokimov, G. L. 1987. Kurgannyi mogilnik belozerskogo vremeni u s. Pervomaevka. In: Shaposhnikova, O. G. (ed.). Drevneishie skotovody stepei iuga Ukrainy. Kiev: Naukova dumka, s. 107-126.

6. Klein, L. S. 1960. Kurhany bilia s. Troitskoho. Arkheolohichni pamiatky URSR, VIII, s. 141-163.

7. Kovalenko, N. A. 1998. Kimmeriitsi: etnos ta etnonim. Kharkiv: Osnova.

8. Kovpanenko, G. T., Kachalova, N. K., Sharafutdinova, I. N., 1967. Kurgany u s. Novochernomore Khersonskoi oblasti. In: Leskov, A. M. (ed.). Pamiatniki epokhi bronzy iuga Evropeiskoi chasti SSSR. Kiev: Naukova dumka, s. 60-81.

9. Koreniako, V. A. 1985. Pogrebeniia epokhi perekhoda ot bronzy k zhelezu v stepiakh Iugo-Vostochnoi Evropy (sostoianie istochnikov i problema otbora faktov). Sovetskaia arkheologiia, 4, s. 54-62.

10. Kostenko, V. І. 1979. Sarmaty v mezhdureche Oreli i Samary. Kurgannye drevnosti Stepnogo Podneprovia III--I tys. do n. e., 3, s. 124-139.

11. Kubyshev, A. I., Cherniakov, I. T. 1986. Gruntovyi mogilnik belozerskoi kultury u sela Cherniaka (Khersonskoi obl.). Sovetskaia arkheologiia, 3, s. 139-157.

12. Leskov, A. M., Chernenko, E. V., Boltrik, Iu. V., Zaraiskaia, N. P., Otroshchenko, V. V. 1968. Otchet o raskopkakh Kakhovskoi ekspeditsii za 1968 g. NA IA NANU, f. 64, 1968/15.

13. Litvinenko, R. A., 1999. K probleme istokov chernogorovskogo pogrebalnogo obriada. In: Toschev, G. N. (ed.). Problemy skifo-sarmatskoi arkheologi Severnogo Prichernomoria. Zaporozhe, s. 155-160.

14. Mamontov, V. I. 1980. O pogrebeniiakh pozdnego etapa srubnoi kultury v Nizhnem Povolzhe i Volgo-Donskom mezhdureche. Sovetskaia arkheologiia, 1, s. 175-194.

15. Makhortykh, S. V. 2005. Kimmeriitsy Severnogo Prichernomoria. Kiev: Shliakh.

16. Otroshchenko, V. V. 1989. Osobennosti pogrebenii chernogorovskoi gruppy. In: Problemy skifo-sarmatskoi arkheologi Severnogo Prichernomoria. Tezisy dokladov oblastnoi konferentsii. Zaporozhe, 1, s. 111-112.

17. Otroshchenko, V. V. 1994. O pogrebeniiakh chernogorovskogo tipa v Nizhnem Podone. Istoriko-arkheologicheskie issledovaniia v g. Azove i na Nizhnem Donu v 1993 g., 13, s. 103-117.

18. Otroshchenko, V. V. 2001. Problemy periodyzatsii kultur serednioi ta piznioi bronzy pivdnia Shidnoi Yevropy (kulturno-stratyhrafichni zistavlennia). Kyiv: IA NANU.

19. Otroshchenko, V. V., Boldin, Ia. I., Goshko, T. Iu., Liashko, S. N., Rassamakin, Iu. Ia., Kovalev, N. V., Kravchenko, S. N., Pustovalov, S. Zh., Salii, N. G., Savovskii, I. P. Otchet Zaporozhskoi ekspeditsii za 1981 god. NA IA NANU, f. 64, 1981/10.

20. Otroshchenko, V. V., Rassamakin, Iu. Ia. 1990. Kulturna nalezhnist okremykh pokhovan «nyzhnio-mykhailivskoho» typu. Arkheolohia, 3, p. 101-107.

21. Polin, S. V. 1992. Ot Skifii k Sarmatii. Kiev: IA AN Ukrainy; Arkheolog.

22. Polin, S. V., Simonenko, A. S. 1990. «Rannesarmatskie» pogrebeniia Severnogo Prichornomoria. In: Kovaleva, I. F. (ed.). Issledovaniia po arkheologii Podneprovia. Dnepropetrovsk, s. 76-95.

23. Pritsak, O. 2015. «Shco take istoria Ukrainy?». Ukrainskyi istorychnyi zhurnal, 1, s. 177-210.

24. Romashko, V. A. 1979. Novye kimmeriiskie pamiatniki v materialakh ekspeditsii DGU. Kurgannye drevnosti Stepnogo Podneprovia III--I tys. do n. e., 3, s. 104-110.

25. Savva, E. N. 1992. Kultura mnogovalikovoi keramiki Dnestrovsko-Prutskogo mezhdurechia. Kishinev: Shtiintsa.

26. Sinitsyn, I. V. 1960. Drevnie pamiatniki v nizoviakh Eruslana (po raskopkam 1954--1955 gg.). Materialy i issledovaniia po arkheologii SSSR, 78: Pamiatniki Nizhnego Povolzhia, ІІ, s. 10-168.

27. Skoryi, S. A. 1991. Do pytannia pro «kulturnu nalezhnist» starozhytnostei typu Novocherkaskoho skarbu 1939 r. Arkheolohia, 3, s. 14-25.

28. Skoryi, S. A. 1999. Kimmeriitsy v Ukrainskoi lesostepi. Kiev; Poltava: Arkheologiia.

29. Terenozhkin, A. I. 1976. Kimmeriitsy. Kiev: Naukova dumka.

30. Fialko, E. E. 2015. Amazonki vo vremeni i prostranstve. Arkheolohna і prostir. Arkheolohlia і davnia IstorUa Ukrainy, 4 (17), s. 46-99.

31. Shaposhnikova, O. G., Balushkin, A. M., Grebennikov, Iu. S., Eliseev, V. F., Dovzhenko, N. D., Kliushintsev, V. N., Soltys, O. B., Fomenko, V. N., Chmykhov, N. A. Otchet o rabote Nikolaevskoi novostroechnoi ekspeditsii v 1986 godu. NA IA NANU, f. 64, 1986/18.

32. Shaposhnikova, O. G., Fomenko, V. N., Bochkarev, V. S., Balushkin, A. M., Grebennikov, Iu. S., Kliushintsev, V. N., Rebedailo, G. P., Rychkov, N. A. Otchet o rabote Ingulskoi novostroechnoi ekspeditsii v 1974 godu. NA IA NANU, f. 64, 1974/12.

33. Agulnikov, S. 1996. Necropola culturii Belozerka de la Cazaclia. Bucure^ti. Biblioteka Thracologica.

Размещено на Allbest.ru